Ініціатива Нацбанку була підтримана 18 грудня 2025 року, коли Верховна Рада в першому читанні проголосувала за перейменування копійки у шаг. “24 Канал” пояснив, чому це важливо для українців.

Що не так із копійками і звідки з’явилась назва

“Копійка” – це російська назва, вона походить спершу від народного, а потім офіційного найменування монет Московського царства.

На них був зображений Георгій-побєдоносець на коні та зі списом, яким він вражає змія (це герб Москви). Російською мовою спис – це “копье”, тому назва монети стала російською “копейка”, а українською “копійка”.

Перші копійки взагалі звались “дєньга” (московська дєньга – 1/200 рубля, новгородська дєньга – 1/100) – це данина іншим батькам російської державності – ординцям, бо приблизно так в Улусі Джучі називали гроші (оригінальна назва – данг), а їхня назва походить від арабських срібних дирхемів.

Як відомо, копійка є частиною рубля, його 1/100 (так, до речі, було не завжди), а рублі в Україні нині не використовуються. З 1996 році маємо власну грошову одиницю – гривню.

Її назва походить від часів середньовічної Київської княжої держави, де так називалися зливки срібла у формі ромба. У Новгороді це були прути.

Вони важили приблизно 140 – 150 грамів і використовувалися для торговельних операцій, бо були грошовим засобом великого номіналу.

Російський рубль – це нащадок гривні. Щоб зменшити номінал гривні, її рубали на частини – так виходили рублені “рублі”.

Лише в часи Петра Першого рубль почали системно карбувати, хоча аналогічні спроби робили й інші московські царі.

Цікаво, що рубльова реформа царя Олексія Міхайловіча стала можливою завдяки Богдану Хмельницькому. Цар карбував свій рубль, але йому не вистачало власного срібла. На допомогу прийшов український гетьман, який виплатив царю майже мільйон талярів сріблом як оплату за військовий союз.

Ці гроші відомі як “єфимки з признаком”, де “єфимок” – це народна назва таляра (походить від назви чеського монетного двору в місті Йоахімсталь), а “признак” – цареве клеймо з роком 1655, тобто отримання царем грошей від гетьмана.

Шаги – коли з’явились і звідки назва

Саме в цей історичний період з’являються “шаги” – це українська назва для не української монети, а саме частини таляра.

Таляр (або талер), який дав назву і доларам – це переважно срібні монети, що були в обігу в Новий час у Східній Європі. Один срібний таляр мав важити унцію срібла (30 грамів) і відповідав вартості іншої популярної монети – золотого гульдена. Таляри були дуже популярні і карбувалися в різних тогочасних державах – німецьких князівствах та в межах Речі Посполитої.

Більшість українських земель у XVI та до середини XVII століття входили до складу цієї держави, а місцеві мешканці використовували таляри, емітентом яких були польський король та литовський князь. Крім талярів, ходили й інші популярні в Європі монети, зокрема, дукати.

Як таляр, так і дукат, і гульден забезпечувалися цінним металом, мали високий номінал, тому для більш дрібних операцій потрібні були менші за номіналом монети. Ними стали грОші – від цієї назви походить нинішня польська монета, яка є 1/100 злотого, а також українська назва грошей, як таких.

Шаг – це українська назва монети в три гроша. Також його називали “трояк”, але назва “шаг” була більш поширеною.

У 18 столітті таляри в Україні зникають, їх замінюють рублі, проте, шаги залишаються. Але тепер, відповідно до ваги, це вже не 3 гроша, а 2 копійки. У XIX столітті, коли росіяни почали карбувати срібний рубль, шагом почали називати монети у пів срібної копійки.

Які гроші були за часів Гетьманщини

Це дуже цікаве питання, над яким б’ються історики вже не одне століття. Є свідчення, що гетьман Хмельницький карбував власну монету, про неї писав навіть московський посол Кунаков. Російський дипломат пише про монетний двір у Чернігові, щоправда, називає його на ординський манір “минза”.

“На тех новых денгах на одной стороне мечь, а на другой стороне ево Богданово имя”, – повідомляв Григорій Кунаков в Москву в грудні 1649 року.

А французька Gazette de Franse у 1652 році писала, що “козацький гетьман розпочав карбувати в Україні монету на свій кшталт, чим викликав протест польського короля”.

Але самі гроші часів Гетьманщини не збереглись навіть у музеях та колекціях.

Наступники Хмельницького також мали власні монетні двори, проте нині більшість істориків схиляються до думки, що то були не оригінальні монети, а імітація вже відомих. Із середини XVIII століття, коли автономію України було ліквідовано, в країні використовувались рублі та копійки, назву яких трохи змінили на український лад.

До традицій українці спробували повернутись в добу визвольних змагань. Саме тоді знову з’явилися шаги, щоправда, не металеві, а паперові. Це були марки – нині велика філателістична рідкість, дизайн яких розробляли Георгій Нарбут та Антон Середа. Нові шаги “ходили на рівні з дзвінкою монетою” менш як рік, але за часів Радянського Союзу зникли.

Тому відмова від копійок виглядає логічною і доречною.

Але виникає питання, якщо шаг – це 2 копійки, а нова українська гривня – 100 копійок, то має бути 1 гривня = 50 шагів? Це не обов’язково. Історія знає безліч прикладів, де старі традиційні назви грошей і монет були модернізовані та отримали нове життя.

Класичним є приклад фунта стерлінгів. Історично він складався з 4 крон або 20 шилінгів, або 240 пенсів, і лише в 1971 році уряд відмовився від цього традиційного порядку на користь зрозумілої всім десятичної системи.

Так, фунт стерлінгів став коштувати 100 пенсів, а крони та шилінги (а ще було гроути – це 4 пенси, гінеї – 21 шилінг та соверени – 1 фунт) стали історією.

Нагадаємо, у грудні НБУ присвятив нову пам’ятну монету Службі безпеки України та її унікальній спецоперації “Павутина”, завдяки якій були уражені російські літаки на віддалених аеродромах.

А у вересні Національний банк України 23 вересня представив і одразу ж розпродав унікальну пам’ятну монету, присвячену українському писанкарству — мистецтву розпису великодніх яєць.

Як пояснив Ярослав Железняк у коментарі “24 каналу”, за час повномасштабної війни влада так і не переглянула мінімальні виплати для військовослужбовців, попри зростання зарплат у більшості інших секторів. За його словами, мінімальне грошове забезпечення в армії не змінювалося приблизно чотири роки, і це виглядає особливо контрастно на тлі нових бюджетних програм, які не мають критичного значення для оборони країни.

Депутат наголосив, що підвищення зарплат військовим було цілком реалістичним без залучення додаткових коштів. За його підрахунками, якщо взяти близько 200 тисяч військових із мінімальним доходом у 20 тисяч гривень і збільшити їм виплати на 10 тисяч гривень, річна сума складе приблизно 24 мільярди гривень. Саме стільки, за словами Железняка, коштує державі фінансування телемарафону разом із програмами кешбеків та одноразових виплат, зокрема так званої “тисячі Зеленського”.

Окрім цього, політик підкреслив, що саме через такі бюджетні пріоритети він проголосував проти ухвалення фінансового плану країни. На його переконання, під час війни роздавати гроші населенню — це сумнівне рішення, яке не має ані економічного, ані стратегічного обґрунтування. Він зазначив, що готовий до предметної дискусії щодо інших статей витрат — наприклад, інфраструктурних робіт або ремонту доріг, де існують аргументи “за” і “проти”. Водночас у випадку з “тисячею Зеленського”, за його словами, жодної логіки, окрім політичної, немає.

Окремо Железняк спростував поширені твердження про нібито неможливість спрямування цих коштів на потреби оборони. За його словами, програми кешбеків та аналогічні виплати фінансуються з внутрішніх доходів держави, а не з міжнародної допомоги, тож юридичних заборон для їх перерозподілу не існує. Він також зауважив, що останні значні потреби армії у фінансуванні закупівель були закриті коштом зовнішньої підтримки, що додатково знімає аргументи проти зміни бюджетних акцентів.

Також під час розмови народний депутат звернув увагу й на загальний дисбаланс у підходах до оплати праці. За його словами, у бюджеті передбачено підвищення зарплат для вчителів та інших цивільних категорій, тоді як військові, зокрема ті, хто перебуває в тилу, продовжують отримувати ті самі суми, що й кілька років тому. Він назвав цю ситуацію несправедливою та цинічною, особливо з огляду на те, що виплати депутатам і їхнім помічникам зростали.

На переконання Железняка, сукупність таких рішень формує враження, що бюджет складається з огляду на можливі вибори, а не на потреби країни, яка воює. Саме тому, підсумував він, держава мала б зосередитися на підтримці військових, а не на популістичних ініціативах, які не посилюють обороноздатність і лише поглиблюють суспільне розчарування.

Нагадаємо, що 3 грудня ВР ухвалила державний бюджет на 2026 рік 257 голосами “за”. Проти проголосували 37 парламентарів, утрималися 24, не голосували — 27.

Зокрема, у документі йшлося про підвищення виплат народним депутатам на 120 тисяч гривень, однак не було передбачено змін у зарплатах військових.

Як розповів головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень Геннадій Рябцев в ефірі “Українського Радіо”, наразі скоротити час відключень на Одещині до менше ніж трьох — чотирьох черг навряд чи можливо. За його словами, остання хвиля атак завдала особливо сильних пошкоджень Одещині та Миколаївщині, а Росія переслідує дві основні цілі: порушити цілісність об’єднаної енергосистеми України та ізолювати периферійні регіони з невеликою кількістю електростанцій і слабким зв’язком з основною мережею.

Рябцев наголосив, що нинішні вимкнення не можна вважати блекаутом. Вони керовані, здійснюються за командою диспетчерів і дозволяють уникнути неконтрольованих перебоїв, коли виходить із ладу вся енергосистема.

“Блекаут відбувається тоді, коли система повністю не працює та енергетики не можуть її відновити. На Одещині таких випадків немає”, — пояснив експерт.

Він також зазначив, що роботи з відновлення енергопостачання тривають, але тривалість вимкнень обумовлена структурою мережі. Одещина є периферійним регіоном із малою кількістю ліній електропередач до центральних областей, де розташовані основні джерела генерації. Через це швидко компенсувати пошкодження і скоротити час відключень неможливо. За словами Рябцева, розв’язання проблеми полягає у розвитку малих локальних електростанцій і інтеграції їх до загальної мережі.

Експерт пояснив, що атаки Росії на Південь України переслідують дві стратегічні цілі. Перша — порушити цілісність об’єднаної енергосистеми по Дніпру, друга — ізолювати периферійні області, такі як Чернігівщина, Донеччина та Одещина, які мають невелику кількість електростанцій і високі навантаження. Для цього ворог знищує підстанції та лінії високовольтних передач, які забезпечують перерозподіл електроенергії всередині країни.

Щодо впливу на інші регіони, Рябцев заспокоює: керовані відключення на Одещині не вплинуть на Київ, Полтавщину чи інші області.

“Система залишається керованою. Відключення проводяться диспетчерами, щоб уникнути ефекту доміно та блекауту”, — підкреслив він.

Причиною частих змін графіків відключень є зміни обсягів генерації та споживання. Наприклад, у сонячну погоду додаткова енергія від фотоелектростанцій дозволяє підключати більше споживачів, тоді як аварії на обладнанні змінюють розподіл електрики та тривалість вимкнень. Рябцев пояснив, що навіть у багатоквартирних будинках під час частих циклів включення-виключення можуть не працювати ліфти або інша електроніка, тому енергетики змушені оперативно реагувати на локальні проблеми.

Різна ситуація в регіонах зумовлена фізичною пропускною здатністю ліній передач і наявними потужностями генерації.

“Електроенергія не передається повітрям. Щоб її доставити, потрібні лінії певної потужності, які визначають, хто і скільки може отримати електрики. Через це на одних вулицях відключення тривають довше, ніж на сусідніх”, — пояснив експерт.

Він також наголосив, що для стабільного енергопостачання Україні потрібно продовжувати будівництво нових ліній передач і розвиток мережі. За його словами, “Укренерго” вже зарезервувало кошти для завершення щонайменше двох критично важливих ліній наступного року, а оператори систем розподілу працюють над локальними проєктами, щоб покращити ситуацію на регіональному рівні.

Нагадаємо, що вночі та вранці 13 грудня ЗС РФ завдали масштабного удару по Одеській області із застосування ракет та ударних безпілотників. Внаслідок обстрілу частина Одеси залишилась без світла, води та тепла.

Також Фокус писав, що 14 грудня Миколаїв тимчасово залишився без електропостачання та водопостачання через ліквідацію наслідків російських обстрілів.