Події
Станіслав Мойсеєв, директор-художній керівник Київського національного Молодого театру
Після тринадцятирічної перерви Станіслав Мойсеєв знову очолює столичний Молодий театр. Його повернення – не про ностальгію, а про прагнення працювати в нових реаліях, де сцена має бути простором актуальних сенсів, а не повтором минулого.
У великому інтервʼю Укрінформу відомий український театральний режисер розповів про оновлення репертуару в умовах війни, про баланс між традицією і новою драмою, про те, як тікток створив моду на театр, але не вплинув на розуміння театру, та чому «розважальний» театр не має права на державне фінансування. Також він торкнувся теми гендерного дисбалансу в режисерській професії, важливості не надягати студентам-режисерам «рожевих окулярів» та розповів, чому в нього волосся стає дибом, коли він згадує 90-ті роки.
– Пане Станіславе, від травня 2025-го ви знову керуєте Молодим театром, який очолювали певну кількість років тому. Далі була керівна посада в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. І ось ви знову тут. Якщо ви подивитеся на себе збоку крізь ці роки, то чим директор Мойсеєв взірця 2025 року відрізняється від директора Мойсеєва 1996-го тоді як ви уперше увійшли в директорський кабінет цього театру?
– Хороше питання, на яке непросто відповісти. Не думаю, що ментально в мені відбулися якісь суттєві зміни. Проте саме наше життя серйозно змінилося через тиск обставин, пов’язаних із повномасштабним вторгненням та процесами, які загалом відбуваються в суспільстві та не можуть не впливати на людину, й, зокрема, на мене. Досвід роботи в Національному академічному театрі імені Івана Франка (художній керівник з 2012 по 2017 рр.) теж безумовно дався взнаки, бо це все-таки різні інституції – міський театр і національний. Різні за духом, за способом функціонування, за завданнями, які стоять перед колективами.
Порівнювати ці періоди доволі складно, бо, згадуючи кінець 90-х років, волосся на голові стає дибом, наскільки катастрофічні речі оточували діяльність будь-якого керівника тодішнього театру. Невиплати зарплати по пів року, збори майже щотижня, коли доводилося стояти перед колективами, щось пояснювати, обіцяти. Це була суцільна архаїка і анархічний спосіб існування театру та й держави в цілому, коли законодавство діяло дуже хаотично й непередбачувано. Надзвичайно важкий час. Але за той значний період, коли я не займався вирішенням адміністративних проблем (це 12 років) багато чого змінилося в позитивному сенсі. І хоча очевидно, що бюрократичних процедур стало більше, але це реалії, в яких живуть усі європейські країни. Тобто, тепер, недивлячись на війну і трагічні обставини нашого життя, в сенсі функціонування театру все стало набагато чіткіше, простіше, легше, організованіше.
Певний час, можливо, весь наступний сезон, я нічого не ставитиму
– Але ж за проміжок часу, коли ви не розв’язували адміністративних проблемам, ви дуже продуктивно працювали як режисер. Зараз, коли цим питанням знову доведеться приділяти багато часу, чи буде можливість власної творчої реалізації?
– Певний час, можливо, весь наступний сезон, я нічого не ставитиму. Буде тільки перенесення на сцену сцену Молодого театру моєї вистави, створеної як незалежний проєкт, «Три швидкі та модні у цьому сезоні перукарки» за п’єсою Максима Курочкіна. Це перехідний момент, але він відображатиме тенденції розвитку нашого театру на наступному етапі. Планую запрошувати режисерів і працювати з тими, хто в штаті театру, а вже пізніше буду готовий ставити щось сам.
ПРОФЕСІЇ СЦЕНОГРАФА ЧИ РЕЖИСЕРА – ЦЕ ВІЛЬНІ ПРОФЕСІЇ. НІДЕ, КРІМ «ПОСТСОВЄТСЬКИХ» КРАЇН, ЇХ НЕМАЄ В ШТАТІ
– У Молодого – три сцени, в репертуарі яких раніше йшло близько семидесяти вистав. Зараз (зокрема, через звільнення попереднього керівника, який забрав свої вистави) – мінус двадцять три назви. Чи наповнюватимете театральний майданчик новими постановками здебільшого штатних режисерів, чи йтимете, наприклад, шляхом Національного театру імені Лесі Українки, який досить активно і успішно залучає запрошених театральних діячів до насичення репертуару?
– Думаю, що немає нічого крамольного в запрошенні режисерів не зі штату театру. Це навпаки дуже добре. І якщо до цього той самий театр Лесі був закритий, обмежений у стосунках із зовнішнім світом, то зараз він відкривається. Та для будь-якого театру це дуже правильний процес! Не бачу жодної проблеми для театрів у запрошених режисерах та акторах: якийсь глядач обирає режисера і «ходить» за ним по різних театрах, хтось «ходить» за актором, а хтось – за текстом, який йому цікавий, і він хоче його побачити на сцені.
Думаю, що немає нічого крамольного в запрошенні режисерів не зі штату театру
Загалом такі професії, як сценограф, режисер – це вільні професії. Ніде у світі, крім наших «постсовєтських» країн, немає штатних режисерів чи художників. Вони завжди працюють як запрошені, завдяки чому весь час відбувається обмін кров’ю, обмін ідеями, і це не дає театрам засихати чи застоюватися. Тим більше, для Молодого театру, який завжди був експериментальним пошуковим майданчиком, це взагалі притамантно. Ці процеси я починав ще за минулої каденції і буду продовжувати. Інша справа, що ми будемо прагнути актуального театру. Безумовно, звертатимося до нашої національної спадщини, але в пріоритеті у нас буде нова драма і актуальні різновиди модернового театру.
– Для цього вже достатньо сучасного драматургічного матеріалу?
– Зараз абсолютно достатньо сучасних текстів, з яких можна щось обирати. Інша справа, що шлях цих текстів до сцени не такий вже й легкий, оскільки ми інерційно мислимо, що головне – наша історична літературна спадщина. Потрібна й вона, але будь-який європейський театр живе насамперед тим, що відбувається із суспільством зараз, він завжди розмовляє з глядачем про його проблеми, про його радощі і горесті. Театр – це завжди тут, зараз, сьогодні.
У НАС ПРОБЛЕМА З АКТОРАМИ СЕРЕДЬНОГО ВІКУ, ЯКІ МАЮТЬ СКЛАДАТИ КІСТЯК ТЕАТРУ
– Молодий завжди вважали національним студентським театром. З огляду на те, що ви викладаєте в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого і багато працюєте зі студентами, я так розумію, що тенденція до вливань молоді в трупу триватиме? Який у цілому на сьогодні штат працівників?
– Усіх разом і штатних і нештатних – до 200 людей. Насправді трупа Молодого дуже молода. Орієнтовно дві третини – молоді актори, і вони домінують у більшості вистав. Театр – це загалом справа молодих, творчий кістяк театру – це завжди актори середнього віку, ті, хто вже сформувався, мають достатній досвід, хтось вже став відомим. Вони є фундаментом, базою, на якій тримається більшість репертуарів. І у нас, до речі, якраз існує проблема з цим середнім віком, бо є молодь, є велика кількість тих, хто тільки наближається до середнього віку, і є старше покоління (50+ – 60+). Тому прогалина з акторами, які мали б складати кістяк, трішки існує, але вона некритична і ми це поступово вирішимо.
– Раніше для вступу на факультет режисури була вікова планка, і туди не вступали відразу після школи. Тепер цього немає, тобто до вас приходять зовсім юні абітурієнти. Наскільки усвідомлено вони сприймають майбутню професію, для реалізації в якій, безумовно, велику роль відіграє певний життєвий досвід?
– Раніше не було вікових обмежень, але для вступу на режисуру вимагався дворічний стаж роботи в театрі (на будь-якій посаді, хоч монтувальником, хоч гардеробником). Зараз такого немає і, звісно, вступають фактично діти – 16-17 років. І всі вони хочуть реалізації в театрі, мріють про те, що все вдасться, а я їм кажу, що нічого цього не буде. Хай не розраховують.
– Чому так?
– Їм треба правду казати, бо якщо надягати на їхні рожеві окуляри ще одні, рожеві окуляри, нічого хорошого не буде. Мої підходи такі. Жодних ілюзій щодо театру не має бути ще зі студентства. Якщо ви любите театр, хочете ним займатися, ідіть, пробуйте, але знайте, що у вас шансів дуже небагато.
– Про шанси, але вже під гендерним кутом. Маю таке спостереження, що на режисуру останніми роками вступають переважно дівчата, відповідно, в театральній галузі мало б з’являтися багато нових імен режисерок. Але впевнена, що навіть «професійні» театральні глядачі швидко згадають і назвуть лише кілька прізвищ жінок, відомих у цій професії в Україні. Переважна більшість режисерів все-таки чоловіки. Чому так відбувається?
– А скільки їх має бути? Взагалі, це професія дуже рідкісна, і вкрай небагато людей у ній реалізовуються. А на режисуру зараз справді вступають 90 % – дівчата. Принаймні в мене із 14 студентів на першому курсі – лише двоє хлопців. Ця тенденція почалася вже давно, а через повномасштабне вторгнення окреслилися більш чітко.
– Можливо, їм потім із якихось причин складно працювати в «чоловічому світі» українського театру, всередині якого, як говорить Тамара Трунова (одна з тих не дуже багатьох відомих і реалізованих в цій професії жінок) є «спеціальна маленька кімната», відведена для режисерок?
– Я не знаю, про що говорить Тамара, можливо про якісь дискримінаційні моменти, пов’язані з жінками-режисерами, але, чесно кажучи, я у своїй практиці з таким не стикався. Ось зараз у мене лежать нотатки щодо репертуарного плану – подивіться, на камерній сцені, на мікросцені – це все передбачаються вистави, які ставитимуть режисерки.
ЯКБИ Я БУВ ДЕРЖАВОЮ, Я Б НІКОЛИ НЕ ФІНАНСУВАВ ТЕАТР, ЯКИЙ РОЗВАЖАЄ
– Вочевидь, для театру головним орієнтиром є глядач, для якого він, власне, і творить магію мистецтва. А що цей глядач хоче зараз від театру? Мене чомусь навідують контроверсійні думки: погляд митців на те, що потрібно давати глядацькому залу, і те, що реально цей зал хоче від них отримати, трішки різняться. Театр намагається говорити на болючі теми, спонукати думати, а пересічний глядач хоче прийти на виставу та відпочити. Що з цим робити?
– Та нічого не робити. Не плутати театр із стендапом! Є купа концертів, шоу, інших розважальних заходів, де можна відпочити. В ресторан, зрештою, можна піти. До чого тут театр? Якби я був державою, я б ніколи не фінансував театр, який розважає. З якого дива? Або ми сприймаємо театр як дуже серйозну інституцію і певний інструмент впливу на своїх громадян, направлений на їхній розвиток, на їхнє життєве становлення, і тоді розуміємо, чому держава утримує таку кількість театрів. Або ж, якщо це винятково розважальний інструмент, виникає питання: навіщо це утримувати за кошти платників податків? Нехай приватні театри ставлять комедії, веселі, хороші, погані – різні і розважають, але не державним коштом. Якщо людина шукає комедію, вона її десь знайде, ясно, що театр не може бути однорідним і однаковим. Глядач також різний. Порівняйте публіку, яка ходить у Дикий театр, і ту, яка ходить на антрепризу. Це люди з різних планет.
– Але ж зовсім від комедійного жанру ви відмовитися не можете? А це ж теж розважальний контент.
– Звісно, бо ми дбаємо про те, щоб наш зал був заповнений, адже живемо в обставинах, коли надважливий критерій успішності театру – це заповненість залу. І з кожним роком плани продажів квитків піднімаються – 80 %, 90 %, потім стане 100 %. Що далі? Говоритимемо про 120 %? Це абсурд. Тому що тільки кількісні показники не можуть давати реальної оцінки успіху і важливості театру. Театр треба оцінювати не лише за цим критерієм. Є вистави, які не мають масового попиту, але вони, як на мене, є справжніми мистецькими творами. А є дуже популярні, але вони навпаки – мистецькі невдачі. Це складна проблема, про яку багато років говорять, але ніхто ніяк її не зрушить із місця.
Тільки кількісні показники не можуть давати реальної оцінки успіху і важливості театру
Німецький театр, наприклад, заповнюється в середньому на 47 % по країні. Тільки Вerliner Ensemble (один із найвідоміших драматичних театрів Німеччини, в якому працював Роберт Вілсон), на 55–60 %. І це вони вважають суперрезультатом. Їх чомусь не хвилює, що зал не заповнений на сто відсотків. Їх хвилює щось інше. Приходять німці, сідають, дивляться і думають, відчувають, як розвивається думка на сцені, і який фідбек виникає в залі.
– Можливо, прагнення українців відпочити в театрі спричинено війною, в якій ми всі зараз живемо?
– Не погоджуюся. Тому що всі ці розмови про те, що «ми втомилися», «нам треба відпочити», «що нам із вашої трагедії про Гамлета? Дайте щось веселеньке, легеньке», я чую протягом усього свого життя.
Але щодо вашого питання про глядача, для якого ми працюємо, і який у нього запит, то насправді є велика проблема, пов’язана з тим, що ми не маємо реальних професійних опитувань щодо цього. Раніше проводили якусь соціологію, а зараз ніхто цього не робить. Я серйозно думаю, що нашому театрові варто зробити певні кроки і замовити соцопитування, щоб подивитися чіткіше на спектр наших глядачів. Хоча ми точно знаємо, що 80 % із них – жінки. Їх і раніше, до повномасштабного вторгнення, завжди було більше. Бо саме жінка бере чоловіка і тягне в театр, тому що вона – більш високоорганізована істота, потребує додаткових емоційних, емпатійних вражень, оскільки для чоловіка найкращий відпочинок – релакс простого рівня.
Я НЕ СХИЛЬНИЙ НАЗИВАТИ ЦЕ ТЕАТРАЛЬНИМ БУМОМ. ПРОСТО ВИНИКЛА ТЕНДЕНЦІЯ, ЯКІЙ ДУЖЕ СПРИЯВ TIKTOK
– Але ж, погодьтеся, останніми роками стало модно ходити до театру, і ми заговорили навіть про театральний бум під час війни.
– Це, безумовно, є. Модно. Але я не схильний називати це театральним бумом. Просто виникла певна тенденція, якій дуже сприяв тікток. Це треба дуже конкретно визнати і розуміти, що якийсь фрагмент на десять секунд яскравої картинки в соцмережах абсолютно не відображає, яка це вистава в реальності. Ми це розуміємо, але цього не розуміє гадач. У цьому проблема.
– Для того, щоб бути модною і нічого не пропустити, розпитаю, які нові вистави з’являться в Молодому театрі найближчим часом?
– Ми на початку розмови згадали про перенесення «Перукарок…» – це найближча прем’єра в новому сезоні, відбудеться на початку жовтня. Далі ми очікуємо дуже приємну подію – поважний ювілей актора Олексія Вертинського. Він у прекрасній формі, і я його переконав, що треба все таки створити бенефісну виставу. Можуть бути варіанти, але поки що йдеться про «Скупого» Мольєра. Режисером, сподіваюся, буде Андрій Бакіров (художній керівник Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка). Ну, от вам комедія буде. Але не дурна. Взагалі Мольєр – це завжди велике випробування для сучасних режисерів: зробити з пам’ятника – Мольєра, живу сьогоднішню історію дуже-дуже непросто.
На кінець сезону до нас може приїхати французський режисер Крістоф Фьотріє, який за моєї першої каденції вже ставив виставу в Молодому. Він дуже цікавий і працює із сучасними текстами. Було багато різних варіантів, він хотів Іонеску, я хотів чогось іншого, в результаті ми знайшли один текст, який нам обом подобається – це п’єса сучасного французького автора, яка називається просто – «А».
Такі наші найближчі плани на основній сцені. Щодо камерної, то для неї є багато різних пропозицій і різних ідей, пов’язаних із проблемами гендерної рівності, наслідками війни, ветеранами, які повертаються. Це цілий комплекс сучасних текстів.
ЖОДНИХ ПОВЕРНЕНЬ ВИСТАВ НЕ БУДЕ. ЦЕ БУДЕ АБСОЛЮТНО НОВИЙ РУХ МОЛОДОГО ТЕАТРУ
– Чи правильно я розумію, що в цьому тісно співпрацюватимете з Максимом Курочкіним і Театром Драматургів?
– Так. Між іншим, за його пропозицією вже плануємо для постановки на камерній сцені виставу за п’єсою «Місячні». Це п’ять монологів жінок, суто жіноча тема.
Думаю, що максимум за рік (не за сезон) у нас буде чотири прем’єри на основній сцені, три-чотири – на камерній, і, може, дві – на мікросцені.
– Тож орієнтовно може з’явитися десять нових назв у репертуарі?
Скажу дуже просто: повернень колишніх вистав не буде. Навіть успішних і легендарних
– Імовірно, але я не впевнений, що це нам аж так потрібно, тому що це кожен місяць – прем’єра. Можливо, кількість буде меншою, бо це гроші, які ми самі заробляємо, і які можемо витрачати або на стимулювання працівників театру, або, власне, на виробництво нових вистав.
– Чи повернуться на сцену Молодого якісь успішні вистави минулих років, що свого часу пішли звідси разом із вами?
– Я скажу дуже просто: повернень колишніх вистав не буде. Навіть успішних і легендарних, таких як «Четверта сестра», «Московіада» чи інших. Жодних повернень і жодних повторів. Ми повинні думати про сьогодні і проєктувати майбутнє. Це буде новий, може, в чомусь подібний, але абсолютно новий рух Молодого театру.
Любов Базів, Київ
Фото Олександр Клименко
Події
До фіналу конкурсу «Тисячовесна» дійшли 1227 проєктів
До фіналу національної культурної ініціативи «Тисячовесна» дійшли 1227 проєктів.
Як передає Укрінформ, про це Президент Володимир Зеленський повідомив в Івано-Франківську, де триває третій етап цієї державної програми підтримки культури.
«Сьогодні в Івано-Франківську відбувається фінальний етап відбору національної ініціативи «Тисячовесна». 1227 проєктів дійшли до фіналу. Суперцифра. І ця цифра доводить, що все наше українське мистецтво може стати ще більшою силою», – сказав Зеленський.
На його думку, результати першої «Тисячовесни» будуть дуже важливими.
«Які саме проєкти будуть створені за державної підтримки, яку оцінку їм дасть український глядач, слухач, усі наші люди, для яких «Тисячовесна». Чи будуть цікавитися цим українці загалом, чи стане це сильним голосом України у світі. Це для нас дуже важливо, особливо в час війни», – наголосив Президент.

Він запевнив, що не сумнівається в успіху ініціативи, і додав, що рівно за рік будуть не лише підведені сухі статистичні підсумки першої «Тисячовесни» вже у втілених проєктах, а «будемо говорити про перемоги нашого кіно, анімації, театру, музики, всього нашого українського мистецтва, якому точно бути».
Зеленський також зауважив, що ініціатива «Тисячовесна» триватиме і в наступні роки.
«Підкреслю ще раз, держава буде проводити «Тисячовесну» щороку, буде підтримувати культуру щороку і щороку це буде зростати новими категоріями, новими категоріями учасників, новими бюджетами для реалізації. Впевнений у цьому», – зазначив Президент.
![]()
«Тисячовесна» – день другий / Фото: Юрій Рильчук, Укрінформ
1 / 13
Як повідомляв Укрінформ, «Тисячовесна» є найбільшою державною ініціативою підтримки українського культурного продукту. Її бюджет становить 4 млрд грн. Програма покликана посилити український культурний простір та підтримати створення сучасного українського контенту.
«Підкреслю ще раз, держава буде проводити «Тисячовесну» щороку, буде підтримувати культуру щороку і щороку це буде зростати новими категоріями, новими категоріями учасників, новими бюджетами для реалізації. Впевнений у цьому», – зазначив Президент.
12 серпня в Івано-Франківську розпочався третій етап державної програми підтримки культури «Тисячовесна». Впродовж чотирьох днів автори з усієї України публічно презентуватимуть свої проєкти у семи напрямах, а 16 серпня оголосять переможців, які отримають фінансування на реалізацію своїх ідей.
Більше наших фото можна купити тут
Події
На Вінниччині до переліку нематеріальної культурної спадщини внесли ще дев’ять елементів
У Вінницькій області до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини внесено ще дев’ять елементів.
Про це повідомляє Вінницька обласна рада, передає Укрінформ.
Як зазначається, рішення ухвалила експертна рада з питань нематеріальної культурної спадщини.
Зокрема, до переліку увійшли плетіння шлейки у селі Сальник (Калинівська територіальна громада) та традиція випікання «Січеного-крученого короваю» (село Бережанка, Ободівська територіальна громада).
До обласного переліку також внесені традиція приготування та споживання «Малисника з кукурудзяного борошна», відтворення традиції виготовлення іграшки-оберега «Коник» (село Грабарівка, Студенянська територіальна громада), традиція спільного випасання корів – «череда» у селі Самгородок (Самгородоцька територіальна громада), народний побутовий танець «Ганка» (село Плоске, Вендичанська територіальна громада).
До переліку ввійшли ще три кулінарні традиції: випікання чеського печива (село Миколаївка, Самгородоцька територіальна громада), випікання пиріжків із гречаною кашею до холодцю (Літинська територіальна громада), приготування страви «Бараболяна кишка по-марʼянівськи» (Гайсинська територіальна громада).
Як повідомлялось, у грудні 2025 року на Вінниччині експертна рада внесла до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини ще шість елементів, серед яких, зокрема, побутування хустки на Вінниччині, обряд «Обертіння», традиційна страва «Гречані пампушки і приготування калинового варення, а також культура приготування старовинної страви «шпундра» і технологія приготування традиційної обрядової страви Павлівська квасоля.
Фото: Вінницька обласна рада
Події
Сакральні пам’ятки з Києво-Печерської лаври вперше покажуть у Британії
«На безкоштовній експозиції «Сакральні скарби з Києва» (Sacred Treasures from Kyiv) представлять сім пам’яток, серед яких – ключові предмети богослужіння в українській православній традиції: ікона, напрестольне Євангеліє у срібному окладі – літургійна книга, що використовується під час християнського богослужіння, – дискос для Євхаристії та срібна позолочена чаша із зображенням Розп’яття», – ідеться в повідомленні.
Як зауважили у міністерстві, створені київськими майстрами-золотарями доби бароко, ці пам’ятки демонструють їхню виняткову майстерність і відображають духовну культуру Києво-Печерської лаври.

Зокрема, їх представлять у галереях V&A Sacred Silver and Stained Glass та Silver Galleries поруч з іншими експонатами з колекції музею.

Генеральний директор заповідника «Києво-Печерська лавра» Максим Остапенко зазначив, що ця експозиція дає можливість розповісти історію, що виходить далеко за межі самих цих визначних пам’яток.
«Срібні Царські врата разом з іншими скарбами з колекції Національного заповідника “Києво-Печерська лавра” відкривають цілий розділ української культурної спадщини, який досі залишається маловідомим за межами України. Завдяки цим творам міжнародна аудиторія знайомиться з українською школою сакрального золотарства XVIII століття – одним із найвищих досягнень українського барокового мистецтва. Для нас особливо важливо, що завдяки партнерству з Музеєм Вікторії та Альберта ця історія буде представлена світові й постане в міжнародному контексті як невіддільна частина спільної культурної спадщини Європи», – підкреслив він.

Як зазначається, «Сакральні скарби з Києва» продовжують багаторічне партнерство між Національним заповідником «Києво-Печерська лавра» та V&A, у центрі якого – дослідження походження та історії двох пар рідкісних срібних позолочених Царських врат із Лаври та переосмислення їх інтерпретації.

Зокрема, у радянський період вони опинилися поза монастирем і згодом потрапляли до різних приватних колекцій за кордоном, перш ніж увійти до колекції Гілберта.
Нині Царські врата, надані V&A Gilbert Trust for the Arts у довгострокове користування, представлені в оновлених Галереях Гілберта. Це єдині відомі зразки такого типу поза межами православного світу.
Деякі з пам’яток, наданих заповідником, були створені тими самими майстрами, які працювали над Царськими вратами. Представлення у V&A пам’яток із Лаври разом з оновленою інтерпретацією Царських врат допомагає відновити їх український історичний і мистецький контекст. Упродовж десятиліть їх каталогізація та інтерпретація спиралися на російську імперську рамку, а українське походження та культурне значення залишалися поза належною увагою.
V&A спільно з Національним заповідником «Києво-Печерська лавра», за додаткової підтримки Українського інституту та ICOM UK, працювали над тим, щоб повніше розкрити історію цих врат. Це частина ширших змін у міжнародній музейній практиці – зокрема в тому, як українську спадщину в закордонних колекціях досліджують, описують і представляють.
Британська Рада підтримала транспортування пам’яток до Великої Британії, а також участь фахівців Лаври в кураторському дослідженні та професійному обміні з британськими колегами. Український інститут сприяє партнерству між українськими та британськими інституціями й співорганізовує публічну програму проєкту.
Проєкт також підтримують Міністерство культури України, Міністерство закордонних справ України та Посольство України у Сполученому Королівстві.
Зокрема, він розвиває сталі професійні зв’язки між культурними інституціями України та Великої Британії та робить внесок у культурний вимір 100-річного партнерства між двома країнами.
Віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури Тетяна Бережна зауважила, що культурна спадщина України є невіддільною частиною європейської історії та заслуговує на гідне міжнародне представлення, що спирається на українські знання й експертизу.
«Представлення сакральних скарбів Києво-Печерської лаври у V&A демонструє важливу роль українських державних інституцій, дослідників і кураторів у тому, як нашу спадщину вивчають і представляють світові. Такі партнерства зміцнюють міжнародну співпрацю та створюють нові можливості для дослідження, збереження й захисту культурної спадщини України», – підкреслила вона.
Своєю чергою директор V&A Трістрам Гант зазначив, що ці національні скарби демонструють виняткову майстерність українських золотарів і розкривають багату мистецьку спадщину, яку зберігає Лавра.
«Сподіваємося, що експозиція та симпозіум у вересні допоможуть глибше оцінити унікальну спадщину України та сприятимуть співпраці у культурній сфері, щоб досліджувати й розповідати надзвичайну історію країни», – додав він.
Виконавчий директор Британської Ради Скотт Макдональд підкреслив, що така співпраця є потужним прикладом того, чого можуть досягти довгострокові культурні партнерства між Україною та Великою Британією.
«Завдяки обміну знаннями та досвідом між українськими й британськими фахівцями ця виставка допоможе поглибити розуміння багатої культурної спадщини України та познайомити з її історіями ширшу аудиторію у Великій Британії. Ми пишаємося тим, що підтримуємо цю співпрацю в межах 100-річного партнерства між Україною та Великою Британією, яке зміцнюватиме культурні зв’язки між нашими двома країнами в майбутньому», – зазначив він.
Як зауважив генеральний директор Українського інституту Володимир Шейко, ця співпраця є прикладом тривалого партнерства, побудованого на взаємній повазі, яке дає довгострокові результати.
«Наша спільна робота над деколонізаційним посібником для музеїв сприяла точнішій атрибуції походження Царських врат та їх представленню у величних залах Музею Вікторії та Альберта як частини культурної спадщини України. Ми раді, що Царські врата відкрили шлях до ширшої взаємодії між провідними інституціями України та Великої Британії», – підкреслив він.
«Сакральні скарби з Києва» будуть представлені в галереях 84 і 89 V&A South Kensington з 14 вересня 2026 року до 17 вересня 2027 року.
Царські врата, що походять із Києво-Печерської лаври, перебувають у V&A на довгостроковій позичі від Gilbert Trust for the Arts і представлені в Галереях Гілберта у V&A South Kensington.
Кураторками експозиції виступили Євгенія Равцова, Аліс Мінтер і Александра Вотсон Джонс.
V&A South Kensington – це родина музеїв, об’єднаних вірою в силу творчості. Його колекції V&A South Kensington охоплюють 5 000 років історії мистецтва, дизайну та перформансу. Музей також проводить виставки й освітні програми, займається дослідженнями та реставрацією. У його зібраннях представлені мистецтво, дизайн, мода, фотографія, меблі, театр, архітектура та кераміка. Тут також розташована Національна бібліотека мистецтва Великої Британії.
За даними Міністерства культури, 15 вересня у V&A South Kensington відбудеться міжнародний симпозіум «Українська культурна спадщина та інституції Великої Британії: зміна перспектив і практик» (Ukrainian Cultural Heritage and UK Institutions: Shifting Perspectives and Practice).
Підтримує симпозіум та забезпечує участь у ньому української делегації Британська Рада. Зокрема, українські, британські та міжнародні фахівці обговорять, як змінюються підходи до дослідження, інтерпретації, збереження та представлення української спадщини.
Як повідомляв Укрінформ, в італійському місті Галатіна відкрилась благодійна фотовиставка «Україна. Краса поза болем», яка через роботи українських фотографів розповідає про життя країни в умовах війни та стійкість її людей.
Фото: Мінкульт
-
Суспільство1 тиждень agoРФ атакує Одесу з метою помсти, але в руйнуваннях винна українська ППО: суперечливі наративи російської пропаганди
-
Одеса1 тиждень agoПотужні вибухи пролунали на Одещині: РФ атакує балістикою
-
Війна1 тиждень agoОзнак підготовки Росії до наступу на Чернігівщині наразі немає
-
Відбудова6 днів agoНа Дніпропетровщині відновили водопостачання, яке було відсутнє кілька діб через аварію
-
Усі новини1 тиждень agoВідпочинок біля острова Тенерифе — рибу чорний диявол помітили біля узбережжя
-
Політика1 тиждень agoЗеленський зустрівся з Покладом – погодив нові операції і доручив продовжити очищення СБУ
-
Політика1 тиждень agoЗеленський провів засідання РНБО щодо планів стійкості
-
Усі новини5 днів agoПереселенці з Херсонщини купили хату в селі за $1700: що там зараз (фото)
