Станом на кінець літа переговорний трек за участю США щодо припинення війни перебуває на паузі, а перспективи проведення нових переговорів із Росією залишаються невизначеними. Водночас, за даними ЗМІ, французькі, німецькі та британські дипломати працюють над створенням власного формату перемовин про мир в Україні.

Укрінформ поговорив із першим заступником керівника Офісу Президента Сергієм Кислицею про те, як Україні діяти за таких умов, на що розраховує Путін цієї зими, які пропозиції Київ передав американській стороні, чи достатньо Україна використовує можливості у відносинах зі США та на кого може розраховувати у протистоянні російській агресії.

ПРИПИНЯТИ ДИПЛОМАТИЧНУ РОБОТУ БУЛО Б НЕПРАВИЛЬНО Й НЕБЕЗПЕЧНО

– Пане Сергію, за даними ГУР, Росія наразі не готова припиняти бойові дії, тож до кінця року мирних домовленостей не очікується. Що в такій ситуації може зробити дипломатія?

– Дипломатія має працювати за будь-яких обставин, тому що наші опоненти й вороги намагаються насадити в різних столицях світу думку, що саме українці не хочуть покласти край війні й прагнуть ескалації. Мовляв, росіяни готові піти й на те, і на те, а затяті українці, замість того щоб прийняти їхні пропозиції, продовжують не лише захищатися, а й завдавати далекобійних ударів по території Росії.

Тому припиняти дипломатичну роботу було б неправильно й небезпечно, бо це сприймали б украй негативно не тільки наші вороги та опоненти, а й ті, хто схильний сприймати російську пропаганду.

– Тобто все одно треба намагатися активізувати переговорний трек?

– У переговорному треку дуже важливо завжди говорити те, що ми щиро говорили й продовжуємо говорити: ми готові сідати за стіл переговорів, готові слухати американську сторону, розмовляти з росіянами і доводити наші аргументи, чому ця війна має припинитися.

Залишається актуальним питання проведення зустрічі з американськими переговорниками. Вони обіцяли, що приїдуть, – спочатку пообіцяли 1 квітня, потім, коли Стів Віткофф був на зустрічі в Білому домі 28 липня, знову пообіцяли. Ну, подивимося.

– Чому цей візит такий важливий для нас?

– Бо ми не можемо діяти тільки у воєнній і військовій площині. Ми маємо вживати будь-яких дій за будь-яким можливим напрямом.

І взагалі робота дипломатії – це щоденне доведення нашої позиції і до друзів, і до тих, хто перебуває в сірій зоні невизначеності. Тому що світ живе своїм життям. Це лише нам здається, що з огляду на драматичність і трагізм подій в Україні всі зранку за кавою читають новини про Україну. Ні, це не так.

– Чи не забагато надій ми покладаємо на візит американських переговорників?

– У вашому запитанні звучить презумпція, що хтось покладає багато надій. На чому вона базується?

– Президент заявляв, що ми розраховуємо на активність американської сторони у серпні.

– Ми вважаємо, що саме американська сторона може реально вплинути на інтенсивність цього переговорного процесу, тому й розраховуємо на них.

Але коли я кажу: «Я на вас розраховую», це ж не означає, що я покладаю всі свої надії тільки на вас. Однак я розраховую на те, що ви напишете статтю, поясните читачам інформацію зі свого кута зору, зі свого досвіду.

Тому ми й розраховуємо на американських переговорників.

Навіть якщо вони найближчим часом не приїдуть, це не означає, що у нас немає з ними контактів – вони відбуваються регулярно. Але є питання, які не можна обговорити ні по відкритому, ні по закритому зв’язку, – треба сідати й розмовляти, дивлячись одне одному в очі. Тому потрібні фізичні контакти.

– Про які саме питання йдеться?

– І військові, і політичні, і економічні, і сенситивні питання, пов’язані з глобальними проблемами.

В Україні – найбільша війна сучасності в Європі, але ж є й інші війни, а інтереси наших союзників також зосереджені на Близькому Сході.

ПУТІН ВВАЖАЄ, ЩО УКРАЇНЦІ НЕ НАСТІЛЬКИ СИЛЬНІ ЯК НАЦІЯ, ЩОБ ПЕРЕЖИТИ ЦЮ ЗИМУ

– В інтерв’ю на початку липня ви говорили, що вікно можливостей у відносинах США дуже коротке, і називали це літо критично важливим.

– Так, тому що потім починається зимовий період.

У Путіна тепер немає жодного бажання сідати за стіл переговорів, а після початку зими і до її кінця, тобто щонайменше до середини березня, у нього буде ще менше мотивації, бо він вважатиме, що українці не настільки сильні як нація, щоб пережити цю зиму.

– На вашу думку, чи Україна скористалася цим вікном можливостей у відносинах зі США?

– Я вважаю, що принаймні останні два з половиною місяці були дуже активними, тому що у президента були дуже плідні розмови – як дистанційні, так і офлайн – із президентом Сполучених Штатів.

Це була і телефонна розмова 14 червня, потім 4 липня, згодом дуже плідна розмова – і двостороння, і за участю президента Макрона – під час саміту G7 в Евіані. І там, у закритому форматі, Трамп говорив дуже важливі речі – я просто не можу на них посилатися.

Потім була дуже важлива зустріч в Анкарі.

Тобто та атмосфера і рівень взаєморозуміння між Україною і США, принаймні як це формально виглядало, у період із червня по серпень були безпрецедентними. Особливо якщо ми згадаємо, як починався наш діалог у лютому минулого року і як він поступово перейшов від заперечення того, що в України є «карти» на руках, до визнання того, що Путін не виграє́ війну.

Це не означає, що Путін програє́ війну, але він її не виграє́.

– Кремль останнім часом знову почав заявляти, що готовий до контактів із США і приймати Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера. Це, як ви кажете, черговий «аудіоспам»?

– Я думаю, що Росія завжди готова приймати у себе Джареда і Стівена, тому що для неї дуже важливо підтримувати контакт з американською стороною.

Це не означає, що російська сторона щиро цінує американську. Я схильний вірити, що в Москві вважають, буцімто вони вдало маніпулюють американською стороною. Тому для них було дуже неприємно в цьому зв’язку почути слова державного секретаря США на пресконференції в Манілі після зустрічі з Лавровим, що жодних «анкориджських домовленостей» не існує.

У його виступі була ще одна важлива теза – що ті ідеї, які були раніше, не працюють, потрібні нові.

ЗВІЛЬНЕННЯ РОСІЄЮ АМЕРИКАНСЬКОГО МОРПІХА – ЦЕ АБСОЛЮТНО КАДЕБІСТСЬКА СХЕМА

– Путін нещодавно звільнив через стан здоров’я американського морпіха Роберта Гілмана, назвавши це гуманітарним жестом. Що це означає насправді?

– Це абсолютно кадебістська схема. Російська Федерація вже не вперше використовує її як так званий жест доброї волі.

А водночас, яка в Путіна була альтернатива? Судячи з повідомлень ЗМІ, Гілман перебував у жахливому фізичному стані. У разі його смерті Росія отримала б клопіт на свою голову, а так росіяни вважають, що заробили собі балів.

– А хіба ні? Адже президент Трамп був радий цьому звільненню.

– А чому Трампу не радіти, якщо передали громадянина його країни?

Будь-який лідер країни – хіба що окрім якогось північнокорейського покидька, має радіти, якщо вдається повернути свого громадянина. Але це не останній заручник Кремля – є інші, і ще будуть. Тому я вважаю – це моя приватна думка, що їздити в Росію або мати справи з росіянами – дуже небезпечна справа, якщо таке відбувається.

У ПЕРЕДАНИХ УКРАЇНОЮ СПОЛУЧЕНИМ ШТАТАМ ПРОПОЗИЦІЯХ НЕМАЄ ЖОДНОЇ «ЗРАДИ»

– Україна нещодавно передала США свої пропозиції щодо подальших дій у війні. Не розкриваючи деталей, якого головного результату Україна прагне досягти завдяки їх реалізації?

– Ми хочемо припинення бойових дій.

Я хочу забігти наперед, бо це може хвилювати ваших читачів: там немає жодної «зради» і жодного порушення Конституції.

І я вам скажу, що за всі місяці мого залучення до переговорів – і коли я їздив як перший заступник міністра до Стамбула минулого року, і коли вже працював тут та їздив на переговори в Абу-Дабі, Женеву, Маямі, – я ніколи не бачив, щоб хтось із нашої команди хоча б на мить допустив здачу територій і визнання їх російськими.

Це те, навколо чого будувалася конструкція «3+2» у росіян, про яку багато писали ЗМІ, тобто визнання російськими трьох захоплених областей і двох частково захоплених.

Ця формула ніколи не лежала на столі переговорів між нами та іншою стороною. Чи була вона між росіянами та іншими – ну, це вже їхні проблеми.

– Я думала, що це наш план перемоги чи якась спільна стратегія.

– Ні, це не план перемоги. Це план, як зупинити цю війну.

Зупинімося на цьому ще раз, щоб було чітке розуміння: одна річ – зупинити війну, інша річ – укласти мирну угоду.

Укласти мирну угоду зі стороною, яка є диктаторською країною, де практично одна людина ухвалює рішення, у нинішніх умовах неможливо.

Немає жодної – принаймні мені про них невідомо – ознаки того, що Путін хоче зупинити бойові дії, не кажучи вже про те, щоб він хотів сідати й вести переговори.

ЕКОНОМІЧНІ САНКЦІЇ РОБЛЯТЬ ЖИТТЯ В РОСІЇ ДЕДАЛІ НЕКОМФОРТНІШИМ, АЛЕ НЕ ЗУПИНЯЮТЬ ЇЇ ЕКОНОМІКУ

– Президент Зеленський казав, що Вашингтон і Пекін можуть зробити так, щоб Москва «захотіла миру».

– Російська Федерація може ще певний і навіть не короткий час відчайдушно вести цю війну, незважаючи на кількість людських жертв з її боку та всі негаразди в економіці. І це факт.

Економічні санкції роблять життя росіян дедалі некомфортнішим, але вони не зупиняють економічну активність усередині Росії.

Є країни, які купують понад половину російської нафти. І лише минулого року з однією з країн світу Росія наторгувала нафтою більш як на 40 мільярдів доларів.

Є країни, які допомагають обходити санкції.

Є країни, у яких торгівля з розвинутими країнами світу за останні роки збільшилася не на 50, 100 чи 200, а на 1000 відсотків. І ви мені хочете сказати, що ці держави раптом стали споживачами такої кількості техніки або сировинних матеріалів? Ні.

І згадаймо Радянський Союз. Ви, можливо, знаєте, що в СРСР не було, вибачте, туалетного паперу, але супутники, зокрема військові, у космос літали.

– Які в цій ситуації можуть бути важелі впливу на Росію і на Путіна?

– Це прозвучить дуже пафосно, але найбільший чинник впливу на Путіна – це єдність українського народу.

Російська стратегія на наступну зиму, починаючи ще з ранньої осені, будується на розколі українського суспільства: що хтось не витримає, хтось почне тікати, хтось піде з вилами на владу або на сільраду, на сусіда, на брата.

Путін не є генієм, хоча дехто його ним вважає, чи інтелектуально потужною людиною. Але він має клепку в голові, щоб подивитися на ті речі, які сталися в історії, зокрема Росії, України та Європи, у XX столітті.

Усе, що відбувається, зокрема в нашій географії, – це повторення того, що вже було і в Україні, і в Європі, просто на значно вищому технічному й технологічному рівнях.

Якщо можете, нагадайте читачам, чому Україна втратила шанс збудувати незалежну державу в 1920-х роках, і після цього було знищення українського народу і в 1930-х, і в 1940-х роках. А під час Другої світової війни німці викрадали польських, українських та білоруських дітей.

Тож Путін нічого нового не вигадує. Те, що він робить, знищуючи українську енергетику, – це теж було нещодавно в Європі.

А якщо хтось продовжує думати, що може помінятися прапор, і вони собі й далі житимуть у лубковому Радянському Союзі, ці люди глибоко помиляються. Такого не буде. І слава Богу, що ті солдати, які на фронті платять найвищу ціну, це розуміють.

Тож дуже важливо, щоб, попри існування TikTok, соцмереж і всього іншого, покоління, якому сьогодні 14–40 років, вивчало історію: як Сталін і німці різали й ділили Україну, країни Балтії та Польщу, підписуючи таємні протоколи до пакту Ріббентропа–Молотова, як знищували українську націю в мирні 50–80-ті роки минулого століття.

– Це те, що було, а що буде? І чи ми маємо розраховувати тільки на себе, чи все ж таки можемо на когось покладатися?

– А тут повертаємося до вашого запитання про роль дипломатії – вона має працювати на всіх рівнях.

Сьогодні (інтерв’ю записували 19 серпня, – ред.) парламент перепризначив міністром закордонних справ Андрія Івановича Сибігу. Це потужний дипломат і не лубковий, а щирий патріот України.

Однак дипломатами є не тільки ті, хто працює на Михайлівській площі, а й парламентарі, митці, спортсмени та й звичайні громадяни також. Не забуваймо, скільки мільйонів українців перебуває за кордоном. І дуже важливо, як вони спілкуються зі своїми сусідами у Британії, Німеччині, США тощо.

Коли я жив і працював у Нью-Йорку, то у розмовах з українцями нагадував їм: «Знайдіть раз на день момент, коли ви можете сказати своєму американському другу або подрузі: “Ми вам дякуємо за те, що ви нам допомагаєте”».

Бо Америка – багата країна, але життя звичайних американців дуже складне. Ми бачимо мільярди, які нам надавала адміністрація Байдена, а вони бачать свої рахунки за медицину, житло, освіту.

Той рівень соціального захисту, якого досягла Західна Європа, зокрема завдяки тому, що Америка протягом 80 років гарантувала їй безпеку, американцям, які живуть від зарплати до зарплати, а таких там 95%, і не снився. Йдеться, зокрема, про 30 днів літньої відпустки, державну медицину тощо.

Тому, до речі, деяка риторика правого спектра американської політики так легко заходить в американське суспільство.

ОБСЯГИ ВИРОБНИЦТВА PATRIOT РАДИКАЛЬНО НЕ ВІДПОВІДАЮТЬ ЗАГРОЗАМ СЬОГОДЕННЯ

– Тобто Україні не слід особливо покладатися на допомогу США?

– Ні, нам слід покладатися на допомогу США, зокрема тому, що сьогодні Сполучені Штати, окрім політичного впливу, мають унікальні можливості, коли йдеться про захист від балістики.

Незважаючи на наявність певних розробок у Західній Європі, Китаї, Ізраїлі та інших країнах, найбільш перевіреним засобом боротьби з балістикою є американські Patriot.

Але обсяги їхнього виробництва просто радикально не відповідають загрозам сьогодення. Тож ми маємо діяти креативно.

Ми ведемо перемовини і про спільне виробництво ракет для Patriot, і про обмін чергами на отримання перехоплювачів.

– За оцінками української влади, для проходження наступної зими нам потрібно щонайменше 300 перехоплювачів PAC-3 для систем Patriot. Чи реально отримати таку кількість?

– Над цим якраз щодня працюють і Президент, і українська дипломатія, і українські військові, не забуваймо.

– У питанні захисту від балістики ми розраховуємо на партнерів чи на власну розробку?

– І на себе, і на партнерів. Ми намагаємося зробити все, що можемо. Це дуже кропітка робота. Тут не може бути так, що відкрив підручник, прочитав – і все, ти досяг мети.

Це дуже складно. Але я хочу ще раз повторити: ворог нас зможе перемогти, якщо йому вдасться повторити те, що вже було в історії, – якщо українці самі себе послаблять, якщо у нас не буде єдності. Це буде вкрай небезпечно.

– Цієї зими чого ви більше боїтеся – що не буде єдності чи антибалістики?

– Я боюся, що ми всі будемо складати іспит на стійкість.

Ми гідно пройшли минулу зиму попри блекаути. Але ви ж згадайте, що збройний конфлікт в Ірані стався не минулої зими і не минулої осені, а спустошення запасів антибалістичних засобів відбулося тепер.

Це створює потенційну небезпеку. Особливо вразливі демократичні суспільства. Приміром, є громадяни певної країни, які вимагають від своїх урядів захисту. А якщо уряд його не надає, вони знесуть його на наступних виборах.

Це справді дуже складна ситуація. І якщо вам хтось скаже, що знає магічний спосіб, як її розв’язати, будь ласка, нехай прийде і розкаже.

Багато партнерів нам допомагають і віддають останні перехоплювачі, які мають. А деякі займають трохи «скнаристу» позицію.

Але саме тому ми й пропонуємо різні схеми. Наприклад, кажемо: «Хлопці, навіщо вам збивати “Шахеди” антибалістичними перехоплювачами? Ми з вами підпишемо угоду і будемо надавати вам наші дешевші засоби збиття “Шахедів” та інших БпЛА, а ви нам не віддайте і навіть не продайте, а позичте цю антибалістику, а ми вам потім повернемо».

Багато хто може з іронією ставитися до теми Drone Deal, але ці угоди серед інших цілей якраз і мають на меті запропонувати тим країнам, у яких є певні запаси антибалістики, наші засоби перехоплення БпЛА, щоб по них не лупили антибалістичними ракетами.

ДРАМАТИЧНИЙ РИВОК УКРАЇНЦІВ У ПОБУДОВІ НАЦІЇ МАЄ ЗРОБИТИ НАС СИЛЬНІШИМИ, А НЕ ПІДІРВАТИ

– Ми розмовляємо напередодні 35-річчя Незалежності України. Десять років тому генерал Євген Марчук сказав мені в інтерв’ю, що «чверть століття незалежності на тлі війни з Росією – це тема для Шекспіра». А як би ви описали 35-ту річницю?

– Це дуже важливий етап, особливо для країни, яка протягом останніх п’яти років перебуває у повномасштабній війні. По суті, 30-та річниця незалежності була останньою відносно мирною. Ви ж не можете порівняти, де була Україна п’ять років тому і де вона сьогодні.

Тому я ще раз хочу порадити всім зняти з полиці підручники історії й прочитати, що сталося з Україною на початку XX століття, як і чому нас завоювали більшовики. І за всієї поваги до тих, хто працював в українських урядах в екзилі, чи це було те, чого б ми всі прагнули? Можливо, сьогодні ми вже відзначали б понад 100 років нашої незалежності.

Український народ існує багато століть, якщо не тисячоліть. Українська нація еволюціонує. Але той драматичний ривок, який український народ зробив у побудові нації, має зробити нас сильнішими, а не підірвати. Це дуже важливо.

Я сподіваюся, що присутність на святкуванні Дня Незалежності високих європейських гостей буде не просто номінальною, а й практичною, і що будуть зроблені відповідні оголошення про надання нам допомоги.

І, слава Богу, всі, хто приїде до нас, принаймні з тих країн, про які я знаю, якраз розуміють, що це не доброчинність, що кожне євро, інвестоване в Україну, – це збережені життя європейців і заощаджені 10–100 євро в їхніх бюджетах.

Бо якщо не буде України, вони матимуть справу з Російською Федерацією, яка, як сказав Лавров минулого тижня, не зупиниться на лінії зіткнення.

Я не знаю, що він там казав про дідів, але знову поставити червоний прапор на Рейхстазі – це хвороблива мрія значної кількості росіян, які винні в тому, що в них сьогодні існує диктаторський режим.

Надія Юрченко, Київ

Фото: Офіс Президента, Укрінформ

У серпні 2024 року Володимир Зеленський заявив, що Україна досягла справжнього стратегічного партнерства з Японією. І, мабуть, тоді мало в кого виникали сумніви в тому, що Японія робила все можливе для України, аби російська агресія завершилася справедливим і тривалим миром. Відтоді минуло два роки. Зеленський знову прокоментував партнерство з Японією, але цього разу сказав, що результати співпраці не такі значні, якими могли б бути, і це потрібно виправляти.

І справді, останнім часом Токіо робить кроки, які викликають в Україні запитання. Японія нещодавно відправила економічну місію до Москви. Міністр закордонних справ Японії поспілкувався зі своїм російським колегою. У серпні відновиться урядова програма, за якою японські студенти вперше за сім років зможуть поїхати в Росію на навчання. Японські експерти називають такий підхід «заграванням із Росією». Так чи інакше, сьогодні ми бачимо певні кроки Токіо щодо Москви, яких два роки тому не було.

Водночас уряд Японії продовжує підтримувати Україну та зберігає санкції проти Росії. Тож говорити про розворот японсько-українських відносин наразі підстав немає.

Саме впродовж цих двох років послом Японії в Києві був Масаші Накаґоме, який днями завершив свою місію в Україні. Напередодні його від’їзду важливо і цікаво було запитати, як Японія бачить подальший розвиток відносин з Україною на тлі війни. Укрінформ попросив пана посла підсумувати ці два роки та розповісти, що змінилося за цей час в українсько-японських відносинах, чому Японія підтримує діалог із Росією, чи планує надати нову енергетичну допомогу Україні, чому для Токіо важливі антикорупційні реформи в Україні та наскільки реально отримати від Японії летальне озброєння. (Це інтерв’ю було записане до того, як Путін відвідав на Курилах окупований Росією японський острів Еторофу).

ЗА ДВА РОКИ НАШІ ВЗАЄМИНИ ПРОСУНУЛИСЯ ВПЕРЕД У БАГАТЬОХ СФЕРАХ

– Я не очікував, що рішення про вашу заміну ухвалять так швидко.

– У Міністерстві закордонних справ Японії термін каденції посла становить приблизно два-три роки, рідко більше. Тобто це звичайна літня ротація. З огляду на те що в Україні триває війна, мабуть, було враховано й те, що в таких умовах не варто залишати дипломата на тривалий термін.

– У серпні 2024 року Президент України Володимир Зеленський оцінював партнерство з Японією як взірцеве. Проте 3 серпня цього року він зазначив, що порівняно з очікуваннями від уряду Санае Такаїчі «результати поки що не такі великі». На вашу думку, що змінилося в українсько-японських відносинах за ці два роки? Чи це просто розбіжності в оцінках та різні підходи сторін?

– Я не вважаю, що виникли якісь розбіжності чи непорозуміння. Навпаки, від багатьох людей я чув, що на початку війни вони й уявити не могли, що Японія надасть Україні таку велику підтримку. Тому, напевно, два роки тому було відчуття, що Японія допомагає більше, ніж очікувалося. Оскільки наші відносини поглибилися і минуло ще два роки, то, можливо, виникло очікування, що можна зробити ще більше.

Насправді за ці два роки наші взаємини просунулися вперед у багатьох сферах. Якщо говорити про головні події, то торік в Японії відбулася Конференція з питань протимінної діяльності в Україні (UMAC), а на Expo в місті Осаці вдалося створити чудовий український павільйон, через який ми змогли надіслати важливий сигнал усьому світу.

Крім того, протягом останніх кількох місяців спостерігається справжній сплеск візитів чиновників: у червні до Києва завітали заступник міністра економіки, торгівлі та промисловості Кенджі Ямада та заступниця міністра закордонних справ Аяно Куніміцу, а після цього – заступник міністра юстиції Хідехіро Мітані. У майбутньому також заплановано багато візитів та місій.

Я вважаю, що найяскравішим прикладом поглиблення економічних відносин є державно-приватне співробітництво. Коли я працював у Токіо, проходила Японсько-українська конференція зі сприяння економічному зростанню та відбудові. Тоді багато журналістів запитували мене: «Чи є компанії, які хочуть вести бізнес у країні, де йде війна?». А сьогодні, окрім тих 40 компаній, які раніше працювали в Україні, ще 90 нових японських підприємств пробують себе в різних напрямах бізнесу з Україною.

ПОЗИЦІЯ ЯПОНІЇ ЩОДО ПРОДОВЖЕННЯ САНКЦІЙ У СПІВПРАЦІ З G7 НЕ ЗМІНИЛАСЯ

– Водночас останні кроки японського уряду, що виглядають як спроби поліпшити відносини з Росією, спричинюють занепокоєння в Україні. Зокрема, посадовці міністерства економіки, торгівлі та промисловості, МЗС Японії та представники японського приватного бізнесу відвідали Росію; міністр закордонних справ Японії Тошіміцу Мотеґі поспілкувався з міністром закордонних справ РФ Лавровим у Манілі; японський уряд неодноразово запрошував спецпредставника Кремля Михайла Швидкого. Такі кроки японського уряду як в Україні, так і в Японії дехто оцінює як «заграванням із Росією». Чому уряд Японії проводить таку політику?

– Я є послом в Україні, тому не відповідаю за відносини з Росією і не знаю всіх деталей. Однак те, що я постійно повторюю українцям, зокрема урядовцям, – позиція Японії особливо не змінилася. Політика щодо підтримки України та продовження санкцій проти Росії залишається незмінною.

Крім того, є одна проблема, яку Японії необхідно розв’язувати з Росією як із сусідньою країною. Це відвідування могил на Північних територіях. Після завершення Другої світової війни колишні жителі Північних територій раніше майже щороку могли відвідувати могили своїх предків на чотирьох островах. Але під час пандемії коронавірусу та після початку повномасштабного вторгнення ці візити стали повністю неможливими.

Водночас колишні жителі старіють, тепер їхній середній вік перевищує 90 років, і багато хто з них помирає. У цих обставинах вони прагнуть хоча б ще один раз відвідати могили та вшанувати пам’ять предків, і прагнення уряду Японії – піти їм назустріч.

– Проте коли йдеться про відновлення відвідування могил, Росія висуває умову зняття санкцій. Міністр закордонних справ Мотеґі після зустрічі з Лавровим заявив, що Японія продовжуватиме санкційну політику проти Росії. Але востаннє уряд Японії запроваджував санкції проти Росії у вересні 2025 року. З огляду на це маю два запитання: чи зберігатиме Японія запроваджені проти Росії санкції до завершення війни і чи готова Японія запроваджувати нові санкції проти РФ?

– Позиція Японії полягає в тому, щоб продовжувати санкції у співпраці з G7, і ця позиція не змінилася. Що стосується того, коли саме запроваджувати санкції. Але курс Японії не змінився, і надалі ми діятимемо як належить на основі цієї політики.

– Посольство Японії в Києві постійно робить заяви і засуджує Росію після масштабних атак на Київ та інші міста. Але 3 липня генеральний секретар Кабінету міністрів Японії Мінору Кіхара використав формулювання «глибока стурбованість» щодо атак на Київ. Дипломатичною мовою поняття «стурбованість» та «засудження» відрізняються одне від одного, причому «стурбованість» є значно м’якшим ступенем.

Що ви як людина, яка на власні очі бачила страждання жителів та руйнування Києва, думаєте про ці російські атаки?

– Як ви знаєте, посольство діє відповідно до політики уряду Японії, тому ми не висловлюємо якихось відмінних оцінок. Як заява генерального секретаря Кабінету міністрів, так і наші повідомлення ґрунтуються на єдиному послідовному курсі.

У будь-якому разі, проживаючи в Києві, я бачу, що кількість російських ракетних атак справді зросла, і нам значно частіше доводиться ходити до укриття під час повітряних тривог. Я на власні очі бачив багато зруйнованих житлових будинків, а також енергетичні об’єкти, від яких майже нічого не залишилося. Я бачив багато місць із жахливими руйнуваннями. Пам’ятаючи про це, ми повинні продовжувати підтримувати Україну. Саме з такими думками я виконую свою роботу.

– Нещодавно в Харкові згорів склад видавництва «Ранок» та інших компаній, де внаслідок цього були знищені і японські дитячі книжки, перекладені українською мовою.

– Те, що на тому складі згоріли переклади японських дитячих книжок, стало для мене величезним шоком. Ми прагнули, щоб дитячі книжки, створені завдяки співпраці японських громадян та українських підприємств, потрапили до якомога більшої кількості людей, тому ця подія стала справжнім ударом.

Росія атакує не лише «Ранок», а й багато інших складів та логістичних центрів, від чого просто стискається серце. Виникає думка: невже вони навмисно атакують навіть склади з книжками? Ми не повинні забувати, що Росія регулярно завдає ударів по культурних об’єктах та музеях.

ЯПОНІЯ СПІВПРАЦЮВАТИМЕ З УКРАЇНОЮ, ЩОБ ДОПОМОГТИ НАЛЕЖНО ПІДГОТУВАТИСЯ ДО ЗИМИ

– За даними дослідження Кільського інституту, Японія наразі посідає шосте місце за загальним обсягом допомоги Україні, причому особливо помітною є допомога в енергетичному секторі. Чи можемо ми розраховувати на нову енергетичну допомогу від Японії?

– Очікується, що ця зима буде дуже суворою, тому Японія робить усе можливе, щоб надати максимальну допомогу.

Перед тим як прийти сюди, я мав зустріч із міністром енергетики Денисом Шмигалем, де ми обговорювали надання енергетичної допомоги від Японії на цю зиму.

Енергетичне обладнання потребує значного часу для доставляння. Наприклад, генератори чи трансформатори – це не те, що можна купити на ринку й отримати через тиждень; доставляння їх займає від пів року до майже року.

Ми готувалися через JICA та UNDP, і тепер різне обладнання вже починає надходити. Японія прагне співпрацювати з Україною, щоб допомогти їй належно підготуватися до зими.

ВІД ЯПОНСЬКИХ ПІДПРИЄМЦІВ НАДХОДЯТЬ ПРОХАННЯ ДОПОМОГТИ УКРАЇНІ ПОДОЛАТИ КОРУПЦІЮ

– Минулого місяця Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) повідомили про підозру колишньому держсекретареві МЗС Олександру Банькову в привласненні коштів допомоги. Згідно з матеріалами судового засідання, серед цих коштів були й пожертви з Японії (ідеться не про допомогу уряду Японії, а про кошти, які перераховували пересічні громадяни Японії Посольству України в Токіо, – ред.). У японському суспільстві, звісно, лунають обурення та розчарування.

Водночас Японія протягом багатьох років підтримувала антикорупційні органи України, зокрема НАБУ та САП, що сприяло створенню системи, яка дає змогу викривати такі злочини та притягати винних до відповідальності через судові процедури.

У чому полягає значення підтримки антикорупційної та судової реформ в Україні для Японії? Чи продовжуватиметься така підтримка у майбутньому?

– Щодо цього випадку порушення закону наразі тривають процесуальні дії. Але якщо це підтвердиться, виявиться, що кошти, які громадяни Японії жертвували посольству України в Токіо, були використані нецільово Це зрада доброї волі японського народу, і це неприпустимо. Ми звернулися до української сторони з наполегливою вимогою провести повне розслідування, надати всю інформацію та суворо притягнути винних до відповідальності.

Я вважаю, що підтримка боротьби з корупцією в Україні є важливою. Як я вже казав, японські компанії прагнуть долучитися до відбудови України і роблять різні кроки в цьому напрямі, але від цих самих японських підприємців ми чуємо прохання подолати корупцію в Україні. Підтримка боротьби з корупцією в Україні, безумовно, важлива для самої України, але вона також сприяє підтримці японського бізнесу, тому ми повинні наполегливо працювати над цим.

Тепер ми надаємо підтримку НАБУ та САП, а ще одним напрямом, над яким Японія активно працює, є підтримка реформи української митниці.

– Як ви зазначили, верховенство права є важливим елементом політики Японії щодо України. Водночас з приводу створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії Росії Японія входить до «Основної групи» (Core Group), але поки що не приєдналася до «Розширеної часткової угоди». Як саме Японія залучатиметься до Спеціального трибуналу в майбутньому?

– Японія брала активну участь у дискусіях щодо притягнення Росії до відповідальності за агресію. Що стосується форми нашої подальшої участі, то тут є багато чинників, тому, як я розумію, ми розглядатимемо це питання у співпраці з партнерами.

– Важливою темою для Японії є відбудова України. Наведіть кілька прикладів того, який внесок у відбудову України може зробити Японія, особливо з використанням власних унікальних технологій.

– Тепер багато людей у Японії прагнуть зробити внесок у відбудову України за допомогою японських технологій. Уряд Японії прагне всіляко це підтримувати та докладає зусиль до цієї справи.

Наприклад, є технологія «дистанційного будівництва». Вона дає змогу керувати будівельною технікою з безпечного місця на відстані багатьох тисяч кілометрів. У Японії ця технологія розвивалася для використання в місцях природних катаклізмів, куди важко потрапити людині. Оскільки в Україні є багато дуже небезпечних ділянок, ця технологія може бути надзвичайно корисною під час відбудови.

Щодо сільського господарства, однією з чудових японських технологій є технологія шокового заморожування. Вона дає змогу дуже швидко заморожувати свіжі овочі та фрукти, роблячи можливим доставляння їх по всьому світу. Завдяки таким рішенням ми могли б допомогти Україні експортувати її надзвичайно конкурентоспроможну сільськогосподарську продукцію на світовий ринок.

Також є японські модульні будинки. Це технологія, яка дає можливість будувати високоякісне житло за короткий термін і відносно недорого. У випадку України житло є величезним викликом післявоєнної відбудови, тому в цій сфері ми також можемо зробити свій внесок.

– Цього року уряд Японії скасував правило «5 категорій», зробивши можливим експорт летального озброєння за певних умов. Проте Україна за нинішньої системи під це не підпадає. Водночас заступник керівника Офісу Президента України Ігор Жовква у лютому цього року заявив, що Україна та Японія планують укласти «Угоду про трансфер оборонного обладнання та технологій». Чи так це?

– Щодо «5 категорій», навесні цього року уряд Японії переглянув їх, але у відносинах з Україною є дві перешкоди. Перша – не укладено «Угоди про передачу оборонного обладнання та технологій». Друга – це те, що Україна є країною, де тепер тривають бойові дії. Оскільки такі країни не є цільовими, надати зброю Україні поки що неможливо.

Щодо «Угоди про передачу обладнання» з Україною, про яку міністр Мотеґі згадував у парламенті, наразі жодних рішень не ухвалено, і позиція Японії полягає в продовженні діалогу.

МЕНІ ДУЖЕ ХОТІЛОСЯ НА ВЛАСНІ ОЧІ ПОБАЧИТИ ДОСЯГНЕННЯ СПРАВЕДЛИВОГО ТА ТРИВАЛОГО МИРУ ЩЕ ЗА МОЄЇ КАДЕНЦІЇ

– Пане посол, ви тривалий час були соратником колишнього прем’єр-міністра Фуміо Кішіди. Я згадую 17 липня 2014 року – день, коли на Сході України було збито літак Малайзійських авіаліній. Ви тоді перебували в Києві разом із тогочасним міністром закордонних справ Кішідою (я тоді працював у Посольстві Японії в Києві). Чи пам’ятаєте ви ті події та свої емоції? І що ви відчуваєте тепер, коли тодішня війна триває й досі, хоч і змінила свою форму?

– У 2014 році я перебував в Україні разом із тогочасним міністром закордонних справ Кішідою. У день нашого від’їзду стався трагічний випадок зі збиттям літака Малайзійських авіаліній, і я пам’ятаю, як міністр закордонних справ Кішіда терміново провів пресбрифінг.

Того дня я й уявити не міг, що колись приїду в Україну в статусі посла. З того часу минуло вже 12 років. За ті два роки, що я провів тут, мені дуже хотілося побачити на власні очі досягнення справедливого та тривалого миру ще під час моєї каденції. Мені неймовірно прикро, що цього досі не сталося.

ЯПОНІЇ Є ЧОГО ПОВЧИТИСЯ В УКРАЇНИ

– Два роки ви працювали на посаді посла і жили в Україні. Як за цей час змінилося ваше особисте розуміння цієї країни та її народу?

– Я не є фахівцем із питань цього регіону, але після приїзду в Україну на мене справді глибоке враження справили кілька речей. Перше – це сила українських інновацій. Тепер у цій війні Україна протистоїть величезним ресурсам Росії за допомогою технологій безпілотників, і цей підприємницький дух та здатність постійно розробляти нові технології мене вразили.

Друге – це сила громадянського суспільства. У Японії радше панує культура поваги до того, що говорить влада, але в Україні суспільство зовсім не таке, де всі кажуть «так» тільки тому, що так сказав уряд. Тут кожен має власну думку, і уряд ухвалює рішення з урахуванням цих думок, і я дуже чітко відчув цю енергію.

Якщо говорити про інші відмінності між Україною та Японією, варто згадати, що спочатку у виробництві безпілотників в Україні працювало приблизно вісім компаній, а тепер їх вже сотні. Це предмет гордості для України, але з японського погляду кількість підприємств здається дещо надмірною.

Наприклад, якщо поглянути на війну між Росією та Україною, на початку росіяни налагодили масове виробництво й почали запускати по 1000 шахедів на день, і спочатку українська сторона не мала чим цьому протистояти.

У таких випадках, за японською практикою, логіка підказує зменшити кількість компаній, сконцентрувати ресурси на декількох і запустити серійне виробництво. Але українці кажуть: «Ні, це не так. Цим має займатися приватний сектор. Якщо втрутиться уряд і почне обирати компанії, це стане розплідником корупції, і нічого не вийде». Даючи свободу дій приватному сектору та стимулюючи конкуренцію, ви навпаки розкриваєте інноваційний потенціал. У цьому й полягає суть України. І ця українська життєва сила справді вражає.

Прем’єр-міністр Санае Такаїчі та інші японські лідери часто говорять про важливість підвищення автономності та стійкості. Я вважаю, що Україна реалізувала це на практиці в умовах дуже суворої війни. Що стосується озброєння, то спочатку ви просили у різних країн танки, винищувачі F-16, зброю середньої дальності.

Проте Україна почала нарощувати власне виробництво, ставати автономною, і тепер уже понад половину озброєння виробляє самостійно. Саме завдяки такому підвищенню автономності та стійкості Україна вже чотири з половиною роки чинить опір повномасштабному вторгненню Росії.

– Як ви вважаєте, чого Японія має навчитися в України?

– Японія до кінця року має розробити Стратегію національної безпеки, і одним із важливих аспектів є «Новий спосіб оборони». А також підвищення здатності до ведення тривалих бойових дій та підготовка до затяжної війни. Обидва ці моменти – те, що Україна демонструє на практиці. Стратегічні середовища Японії та України суттєво відрізняються одне від одного, тому ми не можемо повністю перейняти цей досвід, але те, як Україна бореться і як відстоює свою незалежність, може слугувати чудовим зразком для Японії.

– Наостанок, що б ви хотіли сказати народам України та Японії, виїжджаючи з України?

– Я вважаю, що Японії є чого повчитися в України. Ідеться не лише про те, що Японія підтримує Україну, а й про те, що, підтримуючи Україну, ми водночас вчимося в неї і в майбутньому зможемо перейти до відносин взаємодопомоги. Я вірю, що саме такий формат дасть змогу сформувати більш довгострокові та сталі відносини.

– Чи справді в Японії вважають, що варто вчитися в України?

– Я постійно це повторюю, але таке розуміння поки що не стало загальним. Я хотів би продовжувати доносити цю думку й надалі.

Такаші Хірано, Київ

Фото Павла Багмута