Події
У березні в межах туру «Кіно заради Перемоги!» відбулися 83 покази
У березні в межах Національного туру “Кіно заради Перемоги!” відбулися 83 покази 36 українських фільмів.
Як передає Укрінформ, про це у Фейсбуці повідомило Державне агентство України з питань кіно.
У Запоріжжі та області внутрішньо переміщені особи могли переглянути фільми “Поводир”, “Чужа молитва”, “Брати. Остання сповідь”, “Снайпер. Білий ворон”, “Земля блакитна, ніби апельсин”, “Сусідка”, “Толока”, “Козаки. Навколо світу”, “Іван Сила”, “Кіборги”, “Щедрик”, “Вулкан”, “Мій карпатський дідусь”, “Мавка. Лісова пісня”, “Фортеця Хаджибей”, “Микита Кожум’яка”, “Безславні кріпаки”, “Максим Оса”.
На Київщині були організовані 13 показів фільмів “Буча”, “Поводир”, “Снайпер. Білий ворон” та “Люксембург. Люксембург” для особового складу Національної гвардії України.
У Миронівці Київської області проходили покази стрічок: “Потяг у 31 грудня”, “Казка старого мельника”, “Мої думки тихі” та “Іван Сила”.
У Волинській, Рівненській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Київській, Львівській та Житомирській областях відбулися 10 кінопоказів для військовослужбовців Національної гвардії України. Демонстрували фільми: “Конотопська відьма”, “Люксембург. Люксембург”, “Нескорений”, “Мої думки тихі”, “Буча”, “Кіборги” та “Скажені сусіди”.
У реабілітаційному центрі Вінницької області для військовослужбовців демонстрували фільм “Найкращі вихідні”.
У Вінницькому обласному молодіжному центрі “Квадрат” відбулися кінопокази стрічок: “Люксембург. Люксембург”, “Пропала грамота” та “Гуцулка Ксеня”.
У військовому госпіталі на Київщині показали фільми “Віддана”, “Кіборги”, “Буча” та “Люксембург. Люксембург”.
У Черкаській області родинам військовослужбовців і внутрішньо переміщеним особам демонстрували фільми “Королі репу”, “Клондайк”, “Козаки. Навколо світу” та “Егрегор”.
У Центрі культури і дозвілля у Київській області було організовано показ кінокартини “Мої думки тихі” для громади та внутрішньо переміщених осіб.
В Одеській області для нацгвардійців провели вісім кінопоказів фільмів “Атлантида”, “Довбуш”, “11 дітей з Моршина”, “Кіборги”, “Безславні кріпаки”, “Королі репу”, “Нескорений “Кіборги”, “Безславні кріпаки”, “Королі репу”, “Нескорений” та “Мої думки тихі”.
В одному з медичних закладів Вінницької області для військових, які проходять реабілітацію та лікування, демонстрували фільми “Довбуш”, “Люксембург. Люксембург” та “Скажені сусіди”.
У Запоріжжі відбувся цикл заходів за участю представників Кобзарського цеху – Миколи Товкайла, Віталія Кобзаря та Ждана Безвербного. Кобзарі виступили з творчими програмами та показами фільмів проєкту “Культура vs війна” для внутрішньо переміщених осіб, військових на реабілітації та студентів.
У Хмельницькій області провели три події в обласному госпіталі ветеранів війни, кадетському корпусі та військовій частині з показами фільму “Мій карпатський дідусь”. На заходи завітав актор і амбасадор туру Богдан Бенюк та голова правління асоціації “Дивись українське!” Андрій Різоль.
У військовому госпіталі Запорізької області демонстрували фільми “Казка старого мельника” та “Люксембург. Люксембург”.
В обласному госпіталі ветеранів війни провели показ фільму “Потяг у 31 грудня”. Також для військових на реабілітації відбувся показ стрічки “Скажені сусіди” на Полтавщині.
У медичному центрі Полтавської області відбулося відкриття кінопростору з показом фільму “Довбуш” та зустріччю з амбасадором туру Олесем Саніним і Андрієм Різолем.
В Інституті Національної гвардії України на Київщині організовано показ фільму “Буча”. Стрічку представили та поспілкувалися з курсантами актор В’ячеслав Довженко, автор сценарію і продюсер Олександр Щур та Андрій Різоль.
Загалом із початку реалізації Туру організовано 2231 кінопоказ 90 українських повнометражних стрічок у 436 населених пунктах та військових частинах 23 областей України, а саме у Вінницькій, Київській, Житомирській, Хмельницькій, Черкаській, Закарпатській, Тернопільській, Рівненській, Чернівецькій, Львівській, Запорізькій, Волинській, Харківській, Одеській, Дніпропетровській, Чернігівській, Івано-Франківській, Полтавській, Сумській, Кіровоградській, Миколаївській, Донецькій, Херсонській та в місті Києві.
Як повідомляв Укрінформ, в Україні відкрили шостий кінопростір для поранених військових.
Фото: Держкіно
Польський письменник Щепан Твардох отримав літературну премію Empik Bestsellery 2025 у категорії “Художня література” за роман “Нуль” (Null) про російсько-українську війну.
Як передає Укрінформ, про це у Фейсбуці повідомив Польський інститут у Києві.
Нагороду Empik Bestsellery присуджують авторам книжок і музичних релізів, що протягом року мали найбільші продажі в мережі магазинів Empik у Польщі.
Під час нагородження Твардох сказав: “Передусім я дякую своїм читачам, які читали і далі читають цю складну і безрадісну книжку. Це для мене доказ сили художнього слова і доказ, що моя письменницька праця має якусь вагу».
Роман “Нуль” створений із особистого досвіду автора.
“Зала аплодувала Твардоху за його підтримку України і волонтерські поїздки на Схід. Власне, зі спостережень під час таких поїздок і виріс роман “Нуль”. Події у творі розгортаються на першій лінії фронту, на “нулі”. Головний герой — солдат з іноземного легіону на прізвисько Кінь. Крізь призму його життя автор не тільки показує брутальність війни, а й досліджує її вплив на людську психіку й ідентичність”, – ідеться у дописі Польського інституту у Києві.
Після початку нової фази російсько-української війни Твардох неодноразово їздив в Україну з волонтерською допомогою і перебував поблизу лінії фронту.
У центрі сюжету — 43-річний польський історик на псевдо Кінь, який на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вирушає на український фронт.
Події зосереджені на його щоденному досвіді, перебуванні на позиціях і взаємодії з іншими військовими.
Робота над українським перекладом роману триває. Польською мовою книжка доступна в бібліотеці Польського інституту в Києві.
Довідково: Щепан Твардох — сучасний польський письменник і публіцист, один із провідних представників сучасної польської літератури. Літературну кар’єру розпочав із публікацій у різних польських періодичних виданнях, а згодом видав романи, які здобули популярність у Польщі та за її межами.
В Україні книжки Твардоха видає “Фабула”. Вони перекладені українською мовою Остапом Українцем (“Морфій”, “Король”, «Покора”) та Наталією Данилюк (“Холод”).
У 2024 році Твардоха удостоїли премії Stand with Ukraine за підтримку України: з перших днів повномасштабного російського вторгнення він займається гуманітарною та волонтерською допомогою для українців. Організував благодійні збори, а придбані дрони, автомобілі та обладнання особисто доставив на фронт українським захисникам.
Як повідомляв Укрінформ, роман Null письменника Щепана Твардоха про російську агресію проти України здобув перше місце в опитуванні читачів польської газети Gazeta Wyborcza за 2025 рік.
Фото: Jacek Poremba
У столиці визначили претендентів на здобуття мистецької премії «Київ» у 2026 році.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє КМДА.
“Щороку премію присуджують у 9 номінаціях для відзначення найвагоміших творчих досягнень київських митців, популяризації мистецьких творів, стимулювання подальшої активної творчої діяльності та посилення ролі мистецтва в житті Києва“, – йдеться у повідомленні.
Претендентів розглядатимуть у дев’яти номінаціях у галузях: література – мистецька премія «Київ» імені Євгена Плужника; кіномистецтво – мистецька премія «Київ» імені Івана Миколайчука; музична композиція – мистецька премія «Київ» імені Артемія Веделя; театральне мистецтво – мистецька премія «Київ» імені Амвросія Бучми; образотворчого мистецтва – мистецька премія «Київ» імені Сергія Шишка; журналістика – мистецька премія «Київ» імені Анатолія Москаленка; народне декоративне мистецтво – мистецька премія «Київ» імені Сергія Колоса; хореографічне мистецтво – мистецька премія «Київ» імені Павла Вірського; циркове мистецтво – мистецька премія «Київ» імені братів Василя та Олександра Ялових.
З детальним списком претендентів можна ознайомитися на сайті КМДА.
Відзнаку заснували у 2001 році Київська міська державна адміністрація спільно з Координаційною радою національних творчих спілок України.
Як повідомлялося, прийом заявок на здобуття мистецької премії «Київ» тривав до 1 лютого 2026 року.
Фото: КМДА
У середньовічних мурах пройшла презентація книжки про Січових стрільців на Закарпатті
Історія часто стає заручницею політики, особливо сьогодні, коли ворог використовує псевдоісторичні аргументи для виправдання агресії. Майже завжди щодо Мукачівського замку в публічному просторі й історичних дослідженням домінували чужі наративи. Реальні історичні факти свідчать про глибоке коріння української ідентичності в цих мурах.
Про сенсаційні свідчення перебування легіону Українських січових стрільців у «Паланку», перші Шевченківські свята на Закарпатті та про те, як одному з найвідоміших замків країни, що асоціюється переважно з угорцями, повертають його українську історію, говоримо з автором дослідження «Січові стрільці на Закарпатті», письменником, нині – військовослужбовцем ЗСУ Олександром Гаврошем.
ІСТОРІЯ ДОСІ ЗАРУЧНИЦЯ ПОЛІТИКИ
Нещодавно Олександр Гаврош презентував свою книгу в «Паланку» – подію приурочили до Дня Тризуба. Нині на замку встановлений один із найбільших тризубів в Україні – це зробили кілька років тому, попередньо знявши з постаменту державний угорський символ орла-турула.
Презентація зібрала більше людей, аніж могла вмістити зала у замку: історія, особливо у наш час, цікава, люди хочуть її пізнавати.
– Всі, хто цікавиться історією нашого краю, десь щось чули про Січових стрільців на Закарпатті. У 1914–1915 роках вони перебували в замку та навколишніх селах. Але докладної інформації про це у відкритому доступі бракувало. Коли я готував книжку української малої прози «Наша Перша світова», то наштовхнувся на першоджерела про перебування «Українського легіону» за Карпатами. Вони були не просто цікавими, а й часом сенсаційними. Тоді я зрозумів, що варто зробити окреме видання, де би було зібрано докупи все, що є на цю тему. Так і народилися «Січові стрільці на Закарпатті», що побачили світ у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан», – розповідає Олександр Гаврош.
До слова, видання підтримав Український інститут книги – це означає, що півтори тисячі примірників цієї книжки уже надійшли або будуть надіслані ближчим часом у бібліотеки всієї України.
Цікавимося в Олександра, чому, на його думку, це важливо зараз – розказувати про Січових стрільців на Закарпатті та, зокрема, їхнє перебування у замку «Паланок»?
– Тому що історія й досі є заручницею політики. Ми це бачимо на прикладі Путіна, який висуває для своїх загарбницьких маніакальних ідей псевдоісторичні аргументи. Так само споглядають на нас і чимало політичних сил у сусідніх країнах. Ми ж, слабо знаючи свою минувшину, часом не вміємо та не знаємо, як їм заперечити. Хоча хід історії свідчить, що рація на нашому боці, – відповідає письменник.
ПРЕДТЕЧІ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
Олександр Гаврош наголошує, що вже одне усвідомлення того, що українська професійна армія новітнього часу зароджувалася саме тут, проходила на Закарпатті вишкіл і здобувала перший бойовий досвід, – це сенсаційна постановка питання.
– Адже Січові стрільці – це предтеча ЗСУ, їх прямі попередники. На цьому чомусь ми раніше ніколи не наголошували. На Закарпатті ми говорили про Карпатську Україну, національний здвиг 1938-1939 років, а, виходить, що суто українську історію краю слід розпочинати на чверть століття раніше – від першої української військової формації, що перебувала в десятках місцевостей краю і воювала на карпатських перевалах, оберігаючи нас від російської навали! – акцентує Гаврош.
Письменник ділиться, що його вразили й зовсім невідомі матеріали про те, що Україна не лише споглядала за тим, що відбувалося на Закарпатті по закінченні Першої світової війни, але й прагнула об’єднати закарпатців з іншими частинами українського народу.
– Навіть планувалися для цього певні дії, проте забракло військової моці. Румунська і чехословацька армії були в значно кращому становищі. Проте ідея соборності української нації не переривалася ніколи. Про це можемо чимало почитати в чільних українських інтелектуалів минулого – Михайла Драгоманова, Івана Франка, Володимира Гнатюка, – додає письменник.
ЖИТТЯ СІЧОВИКІВ У «ПАЛАНКУ»: ВІД ВИШКОЛІВ ДО ФУТБОЛУ
Що ж робили Січові стрільці в замку «Паланок»? Як не дивно, але тут розташовувалася їхня «кадра», а пізніше – Кіш, тобто те, що нинішні військові називають ППД (пункт постійної дислокації). Такий, наприклад, зараз у Мукачеві має легендарна 128-ма окрема гірсько-штурмова бригада ЗСУ.
– Сюди – в Мукачево, в «Паланок» та довколишні села – стікалися поранені після шпиталів, приходили загублені чи новоприбулі, тут відбувалися вишколи для новобранців. І було тут січових стрільців чимало. Є фото з 1915 року, де на бастіоні Мукачівського замку згромаджено тисячу січовиків, – каже Гаврош.
Як вдалося з’ясувати письменнику, близько десяти місяців українські вояки перебували в замку «Паланок» та його околицях, ходили до місцевих церков, де співали не тільки молитви, але й «Ще не вмерла Україна». Вони провели перше Шевченківське свято на Закарпатті – саме в замку «Паланок». Іще заснували тут власну читальню, хор, оркестр, навіть кантіну (шинок).
– Також Січові стрільці відкрили тут «пресову кватиру» (прес-центр), робили світлини, для чого придбали фотоапарат в Мукачеві. Деякі фото дійшли до нашого часу. Читали лекції, писали пісні та статті, творили перші літературні твори, слухали лекції, зрештою, грали у футбол. Себто жили не тільки військовим, а й культурним та громадським життям. Все це ще належить нам дослідити і вивчити, – каже Олександр Гаврош.
ЗАМОК МОЖЕ СТАТИ СИМВОЛОМ «УКРАЇНСЬКОГО ЛЕГІОНУ»
Насамкінець просимо дослідника наголосити, чому українські сторінки історії Мукачівської фортеці є важливими.
– Насамперед тому, ми живемо в державі Україна. Та й Мукачівський замок знаходиться серед українського національного масиву, а не, скажімо, угорського (угорців у Мукачеві нині залишилося кілька відсотків від загальної кількості населення). В останні десятиріччя ми дуже гарно прописували угорські історичні наративи, хоча, наприклад, княгиня Ілона Зріні – це Єлена Зрінська, хорватка. Однак подільський князь Федір Корятович (з походження литвин) і Січові стрільці – це те, що об’єднує нашу історичну споруду із загальноукраїнською історією.
– Що, на вашу думку, варто робити, аби Мукачівський замок став у медійному полі не лише «угорською фортецею, де зберігали святоіштванську корону», а й символом «Українського легіону»?
– Принаймні розповідати про це, досліджувати, популяризувати. Символічно, що презентація «Січових стрільців на Закарпатті» відбулася у День державного герба України, адже на бастіоні замку височіє найвищий тризуб на Закарпатті. Тож може започаткуватися гарна традиція – відзначати День тризуба саме тут, у стінах фортеці, де перебував «Український легіон», з якого постала нинішня українська армія. Недарма про меморіальну дошку Українським січовим стрільцям у замку «Паланок» розмови ведуться вже не один рік. Сподіваюся, що ця історична справедливість буде нарешті здійснена і така дошка нарешті з’явиться!
Тетяна Когутич, Мукачево
Фото надані Олександром Гаврошем, Василь Стечко
-
Війна1 тиждень agoАтака ЗС РФ 22 лютого — кількість постраждалих у Києві та області зросла до 17
-
Суспільство6 днів agoПомер одеський письменник Сергій Стеблиненко Анонси
-
Відбудова1 тиждень agoГотові провести одну з наступних Конференцій із відновлення України у Відні
-
Суспільство3 дні agoСесія Одеської обласної ради: біджетні питання та спільне майно Анонси
-
Події3 дні agoВсеукраїнський рейтинг «Книжка року-2025» оголосив переможців
-
Війна1 тиждень agoЖурналісти встановили імена понад 186 тисяч загиблих в Україні російських військових
-
Суспільство1 тиждень agoТраса Одеса–Рені: небезпечні умови для подорожі
-
Політика4 дні agoСкандал у Раді: нардепи Гончаренко та Княжицький звинуватили один одного в роботі на РФ (відео)