Як передає Укрінформ, про це повідомляє Читомо.

За словами упорядника видання Міхаеля Патсіса, видання умовно поділене на дві частини: класична українська поезія (1800–1989) та сучасна українська поезія (від 1991 року до сьогодення).

“Вірші розподіляли не за літературознавчими, а за історичними критеріями. 1989 рік у цьому контексті розглядається як поворотна точка — початок розпаду СРСР, занепад Варшавського договору та піднесення національних ідентичностей”, – зауважив Патсіс.

Антологія містить короткі біографії поетів, коментарі до віршів і окремий есей про українську мову, її розвиток і статус як окремої слов’янської мови. Упорядник наголошує, що книжка також містить культурний і політичний контекст: від циркуляра Валуєва 1863 року, який заперечував існування української мови, до теми “Розстріляного відродження” 1930-х.

До класичної частини антології увійшли вірші Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Михайля Семенка, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Миколи Бажана, Василя Симоненка, Василя Стуса, Ліни Костенко та інших.

У іншій частині є вірші Наталки Білоцерківець, Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Ірини Шувалової, Любові Якимчук, Юлії Мусаковської, Гліба Бабіча, Мирослава Лаюка, Ії Ківи та багатьох інших.

За словами упорядника, читаючи нову українську поезію, перед очима постає країна — динамічна, красива, така, що бореться за свободу і надихає інших.

Як повідомляв Укрінформ, у Португалії вперше видали антологію української поезії.

Фото: facebook.com/michael.patsis.5

«Херсонський обласний художній музей імені Олексія Шовкуненка отримав від Київської митниці конфіскований «Натюрморт зі скрипкою» Миколи Циковського, близького друга Давида Бурлюка»,- йдеться у повідомленні.

Як зазначається, робота була вилучена уповноваженими особами Київської Держмитслужби у жовтні 2023 року. Митники звернули увагу на «картину з ознаками старовини» серед творів мистецтва, які були відправлені за кордон поштою. Подальша експертиза показала, що характеристики твору відповідають живопису, створеному наприкінці першої чверті ХХ століття, його автор — відомий російсько-американський художник Микола Циковський, отже картина є культурною цінністю.

У червні наказом Міністерство культури та стратегічних комунікацій України її передали до музею на постійне зберігання, а 31 липня директорка музею Аліна Доценко особисто отримала її з рук митників.

«Раніше возила в музей з різних кінців світу фурами, а зараз радію одній роботі», — коментує пані Аліна, проклинаючи російських мародерів та їхніх поплічників.

У музеї розповіли, що Микола Циковський (1894 — 1984, 1985 або 1987) народився у Пінську, нині це місто входить до складу Берестейської області на півдні Білорусі, тож часом його називають ще й білоруським художником. Навчався у Віленській рисувальній школі (1910-1914) та Пензенському художньому училищі (1914-1918), служив художником-агітатором у Червоній Армії, викладав живопис в Єкатеринбурзі. З переїздом до Москви у 1921-му продовжив навчання у ВХУТЕМАСі. У цей період художник активно переймав ідеї найпрогресивніших мистецьких течій, експериментуючи з різними стилями — від постімпресіонізму та фовізму до кубізму, футуризму та конструктивізму.

У 1923 році художник емігрував до США, у 1929-му взяв американське громадянство. Свою кар’єру в Нью-Йорку він розпочав фактично з нуля з живопису «у напівкубістичному стилі». Брав участь у салоні Незалежних в Парижі (1924).

На початку 1930-х років Циковський відійшов від кубістичних експериментів, звернувшись до реалізму. У цей період він створював портрети, натюрморти, пейзажі, сцени з життя портових робітників і безробітних та активно проводив персональні виставки — їх було близько 20.

Роботи Циковського представлені у таких відомих американських музеях, як Бруклінський музей, Нью-Йоркський музей сучасного мистецтва (МоМА), Бостонський музей мистецтв, Чиказький інститут мистецтв, Метрополітен-музей та Музей американського мистецтва Вітні. Відтепер і Херсонський художній може похвалитися тим, що має в колекції твір Миколи Циковського.

Як повідомляв Укрінформ, працівники Херсонського художнього музею імені Олексія Шовкуненка взялися ідентифікувати викрадені росіянами твори мистецтва.

Фото: facebook.com/art.museum.ks

ЮНЕСКО визнає переборне ткацтво прикладом живої спадщини, яку неможливо відтворити після втрати

Ми прибули до Кролевця, щоб дослідити стан елементу нематеріальної культурної спадщини «Кролевецьке переборне ткацтво» у день, який важко назвати сприятливим. І річ навіть не у двох розвідувальних безпілотниках, що супроводжували нас більшу частину шляху, і не у надто швидкому просуванні збройних сил російської федерації Сумщиною. Цього ранку у Німеччині померла Раїса Калмикова – одна з найбільш досвідчених майстринь, носійка цієї традиційної практики. Жива спадщина втратила ще одну нитку між поколіннями.

ЖИВЕ МИСТЕЦТВО З ГЛИБИНИ СТОЛІТЬ

Кролевецьке переборне ткацтво – один із найвпізнаваніших елементів нематеріальної культурної спадщини України. Забути рушник, на якому на білому тлі рясніють об’ємні геометричні орнаменти червоної гами, – важко. Таку силу емоцій вони викликають.

Хоча майстрині кажуть, що все залежить від фантазії. І тому тло може бути будь-якого кольору, як, власне, і самі орнаменти. Але традиційно це все-таки відтінки білого для тла і відтінки червоного – для малюнку. 

Ці рушники не вишивають. Їх саме тчуть на верстаті. Особливість саме переборного ткацтва полягає у техніці «перебору» – створенні візерунка вручну шляхом підняття і пропуску окремих ниток основи. Це дозволяє ткалі «малювати» узори без шаблонів і машинної логіки. Нитки натягують на верстат у визначеній послідовності – це називається основа. Все робиться вручну і потребує великої точності,  майстерності й надзвичайної уваги. А ще – художнього смаку, вміння передавати своє бачення буття – символами на рушнику.

«Коли я щось хочу створити, я переглядаю тисячі рушників, тисячі символів. Дивлюся на квіти, на птахів, на живе довкілля – і з цього виникає візерунок, який спершу занотовую на клітчастому папері, а тоді сідаю за верстат», – розповідає Олена Петрова, заслужена майстриня України, до якої ми їхали в гості в той момент, коли орки намагалися зовсім поруч захопити Юнакієвку.

До повномасштабної війни пані Олена активно брала участь у фестивалях, навчала дівчат і розповідала про свою пристрасть – символіку рушників. Її лекції відвідували навіть майстри інших напрямків, настільки глибокими були її знання та інтерпретації.

«У деяких регіонах на пташок на весіллі не стають, але у нас у Кролевці споконвіку стають. Або можуть мені покупці розказати, що це ви за орлів російських наробили. Ну звідки вони російські, якщо вони пішли з Візантії. Тут дві істоти об’єдналися в одну, дві об’єднані голівки в одну кажуть про те, що вони готові на пожертви заради спільного життя. І вінчає все це корона – символ небесної влади та благословення», – розповідає майстриня про свої роботи.

І додає, що будь-який елемент вона може виконати в 3-4 варіантах та інтерпретаціях. В залежності від того, як розташує елемент на полотні, в яку сторону поверне, чи зробить подвоєним.

А якщо додати до цього ще те, що будь-який візерунок можна зробити 6-ма техніками  нанесення (більше пласким, більш опуклим тощо), – це робить роботу кожної майстрині унікальною та неповторною.

З 2013 року елемент включено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. У 2020 році підготовлено заявку на його номінування до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Знання передаються в родинах – переважно через практику. Орнаменти часто індивідуальні: виткані для конкретної людини з нагоди народження чи весілля. Це спосіб збереження й передачі знань та цінностей у спільноті.

ХТО ПІДТРИМУВАВ ЖИВУ ТРАДИЦІЮ ДО ВІЙНИ?

Станом на 2021 рік у самому Кролевці переборним ткацтвом займалися 13 майстринь. Із них 11 входили до Національної спілки майстрів народного мистецтва України, ще близько 20 були учнями, зокрема з інших регіонів.

Техніку також викладали у місцевому професійному училищі, працювали 3 педагоги. Підтримку надавало комунальне підприємство «Кролевецькі рушники», що мало два верстати і виступало промоційною платформою для мисткинь.

Майстрині навчали учнів, брали участь у всеукраїнських фестивалях, а у 2019–2021 роках активно долучались до проєктів цифровізації, каталогізації рушників і розробки освітніх програм для шкіл. Ця традиція мала повноцінне культурне середовище – живу передачу, інституційну підтримку та видимість у просторі України.

Після 24 лютого 2022 року Сумщина стала прикордонною територією з високим рівнем ризику. Хоча Кролевець не зазнав прямих руйнувань, війна спричинила:

● Психоемоційне навантаження: втрати в родинах, евакуації, роз’єднання сімей. Творчість стала способом виживання.

● Втрату ринку збуту: зникнення внутрішнього туризму, фестивалів, різке падіння попиту.

● Переривання передачі: частина учнів не змогла завершити навчання; деякі майстрині змінили сферу діяльності.

● Скорочення уваги держави: фінансування охорони НКС стало епізодичним, нові ініціативи не запускались.

Проте Кролевцю пощастило, на відміну від деяких інших регіонів. Незважаючи на зовсім близьку загрозу, жодна з майстринь не полишила ремесло остаточно.

Станом на 2025 рік майже усі основні носії продовжують ткацтво, хоч часто вже в домашніх умовах, з меншими обсягами. І тільки кілька майстринь роблять це не в Кролевці.

Наразі знову активізувались локальні ініціативи, зокрема музейні, а також оновлено сайт krolevetsweaving.org.ua, що слугує документальним архівом і платформою для нових учнів.

Станом на 2025 рік практикують регулярно:

1. Валентина Гецевич – Шостка, членкиня спілки.
2. Людмила Минтус – викладає у ВПУ, заслужена майстриня.
3. Олена Петрова – заслужена майстриня, членкиня спілки.
4. Валентина Мироненко – працює вдома.
5. Тетяна Зінченко – на пенсії, членкиня спілки.
6. Ольга Грибач – пенсіонерка фабрики, працює за договором.
7. Наталія Неровня – працює на підприємстві, пенсіонерка фабрики.
8. Тамара Бичан – ткаля в музеї, проводить майстер-класи.

Мають навички, можуть передавати:

1. Ольга Борисенко – на заробітках.
2. Світлана Найденко – у сфері позашкільної освіти.

Популяризують техніку поза межами Кролевця:

1. Тетяна Федосова – Харківщина.
2. Тетяна Базилевська-Барташевич – Миколаїв.

НАЙБІЛЬША ЗАГРОЗА – ЗМЕНШЕННЯ УЧНІВ

Утім, якщо існує проблема – то вона в іншій площині. Найбільші ризики для Кролевецького переборного ткацтва, не залежно від теперішньої ситуації, це зменшення кількості учнів. Повномаштабне вторгнення вплинуло й на емоційний стан майстрів. Але вони знаходять розраду у своєму ремеслі, бо це дуже важливо нині для національної самоідентифікації.

«Кількість учнів, тих, хто реально вибрав це ремесло для подальшої роботи, завжди була невелика. В училищі набирають групу один раз на три роки. Добре те, що розглянуте питання дозволу отримувати навчання ткацтву людям, кому за 30. Побачимо, як будуть справи з набором в цьому році. Наскільки мені відомо, Петрова Олена, Гецевич Валентина та Мироненко Валентина долучають до кролевецького переборного ткацтва своїх онучок. А Музей кролевецького ткацтва спільно з Минтус Людмилою проводять експрес навчання азам кролевецького переборного ткацтва. Дві людини приїздили на тиждень до Кролевця й отримали початкові знання», – розповідає Ірина Пурига, зберігач фондів Музею кролевецького ткацтва. До неї ми приїздимо вже вдруге. Попередня поїздка була за кілька місяців до війни. І тоді перспективи були геть інші. Основна увага була на популяризації, на залучення шкільної освіти для навчання майстерності.  Сьогодні – на збереженні. І насамперед – носіїв.

ЮНЕСКО визнає переборне ткацтво прикладом живої спадщини, яку неможливо відтворити після втрати. Саме тому збереження носіїв – це питання не лише культури, а й безпеки в українській національній ідентичності.

Ми виїжджаємо з Кролевця в бік Сум під виття сирени. На неї ніхто на Сумщині вже не звертає уваги. На жаль. Але поруч з осередком однієї з найдавніших українських традицій – з’являється надія. Хоча, можливо, просто пташки на рушнику, який ми веземо з собою, набагато сильніші за орлана над нами.

Юлія Савостіна, засновниця проєкту Made in Ukraine, експертка з нематеріальної культурної спадщини Офісу підтримки відновлення при МКСК

Фото надані авторкою

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства