Connect with us

Події

У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»

Published

on


У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.

Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.

Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.

“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.

Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.

“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.

“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.

Читайте також: Братчики кобзарського цеху – майстри невтрачених традицій

У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.

“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.

“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.

Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.

Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.



Джерело

Події

Україна та Молдова готують нову програму культурної співпраці

Published

on



Віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури Тетяна Бережна обговорила з Послом Республіки Молдова в Україні Віктором Кіріле пріоритети нової програми культурного співробітництва.

Про це Бережна повідомила у Фейсбуці, передає Укрінформ.

За її словами, Україна і Молдова рухаються до членства в Європейському Союзі. Культурна співпраця зміцнює цей рух: через спільні проєкти, підтримку громад і захист культурної спадщини.

Один із головних напрямів співпраці – захист культурної спадщини. Молдова зацікавлена в українському досвіді захисту культурної спадщини під час війни.

“Готові поділитися з колегами практичними напрацюваннями з евакуації музейних колекцій, їх зберігання та координації дій у разі загрози. Здобутий Україною унікальний досвід має допомагати партнерам завчасно посилювати захист своєї спадщини”, – наголосила Віцепрем’єр.

Україна, Молдова і Румунія продовжать спільну роботу над номінаційним досьє комплексу Кукутень – Трипілля до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Читайте також: Захист культурної спадщини: Бережна зустрілася з міністрами Фінляндії та Молдови

Окремо сторони обговорили співпрацю дитячих бібліотек України та Молдови й продовження спільних ініціатив. За словами міністерки культури, для українських дітей, які через війну перебувають у Молдові, книжка рідною мовою – це зв’язок із домом, та культурою.

Ще один напрям співробітництва – підтримка креативних індустрій. Бережна розповіла про українські програми підтримки культурного контенту, зокрема “Тисячовесну”, та можливості обміну досвідом із молдовськими партнерами.

Як повідомляв Укрінформ, у Кишиневі відкрили новий простір музею “Українці в культурі Молдови”.



Джерело

Continue Reading

Події

У Києві завершують зйомки фільму «Вольфрам»

Published

on



У Києві завершуються зйомки повнометражного фільму “Вольфрам” режисера Пилипа Іллєнка.

Як передає Укрінформ, про це Українська кіноакадемія повідомила у Фейсбуці.

Робоча назва стрічки – “Серце дитини”.

Головні ролі у фільмі виконують Богдан Бенюк та Валерія Ходос, оператором-постановником виступає Ярослав Пілунський, а продюсеркою – Анна Капустіна. Фільм створюється за підтримки Державного агентства України з питань кіно.

“Вольфрам” – психологічна драма про втрату і другий шанс, складні стосунки між батьками та дітьми, цінність часу й силу людської любові.

Це фільм про війну, в якому війна не стає головним героєм. Натомість у центрі оповіді – дві родини, чиї долі назавжди поєднує одне серце. Стас молодий і спраглий життя. Гнат уже прожив своє й очікує на його завершення. Але сліпий шматок вольфрамової шрапнелі підміняє їхні долі. Донька Гната Наталка намагається віднайти у цій підміні сенс, справедливість чи бодай милосердя.

Режисер стрічки Пилип Іллєнко – український кінопродюсер, колишній голова Державного агентства України з питань кіно, член Європейської кіноакадемії та Української кіноакадемії. “Вольфрам” для нього стане повнометражним режисерським дебютом.

За словами Іллєнка, в основі цієї історії – парадокс: смерть і життя існують поруч, іноді розділені лише кількома годинами.

“Я хочу розповісти про це, не перетворюючи жодне з них на видовище. Для мене фільм у підсумку деконструює та переосмислює концепцію часу. Я хочу, щоб ця драма залишила глядача з фізичним відчуттям неперервності: що життя може закінчитися і все одно залишитися у світі – іноді буквально, всередині іншої людини”, – зауважив режисер.

За словами Бенюка, режисер звертається до цілої низки важливих тем – від любові та взаєморозуміння до гуманності й людяності.

Читайте також: Вийшов офіційний трейлер фільму «За Перемогу!»

“Мій герой дізнається, що для нього знайшовся донор, який віддасть йому своє серце, – і за цим наступає усвідомлення, наскільки складний процес за цим стоїть. Які документи необхідно оформити, як відбувається погодження, як працюють лікарі, за яких умов надається дозвіл на донорство органів… Це непроста історія, в основі якої передусім бажання жити і дарувати життя іншим. Вона потребує неабиякого дослідження, і якщо вже Пилип узяв до рук камеру, щоб розповісти її – я впевнений, що у результаті ми побачимо справді важливий фільм”, – зазначив виконавець головної ролі.

“Вольфрам – це фільм про війну, який не робить війну своїм головним героєм. Між двома його героями, які ніколи не зустрічаються – серце і дивна, майже неможлива неперервність життя в країні, де смерть стала частиною повсякденного побуту”, – підкреслила продюсерка фільму.

Після завершення знімального періоду робота над фільмом “Вольфрам” продовжиться на етапі постпродакшну. Дата прем’єри буде оголошена додатково.

Як повідомляв Укрінформ, у Києві розпочалися зйомки фільму “За двома зайцями. 90-ті” режисера Аркадія Непиталюка.

Фото: Українська кіноакадемія



Джерело

Continue Reading

Події

У Латвії відбудуться Дні українського кіно

Published

on


У Ризі з 27 до 29 жовтня відбудуться Дні українського кіно.

Як передає Укрінформ, про це Державне агентство України з питань кіно повідомило у Фейсбуці.

“З 27 до 29 жовтня 2026 року в Ризі пройдуть “Дні українського кіно в ім’я життя” – культурна подія, що об’єднає кіномистецтво, міжнародну співпрацю та вшанування тих, хто щодня рятує людські життя”, – йдеться у повідомленні.

Проєкт спрямований на популяризацію українського кінематографа, посилення культурної дипломатії та зміцнення українсько-латвійських відносин.

У програмі заходу чотири українські стрічки: “Яса” режисера Сергія Маслобойщикова, “Куба&Аляска” режисера Єгора Трояновського; “Віддалені наслідки” режисерки Катерини Малокопєєвої та “Ну, мам!” режисера Олега Борщевського.

Важливою складовою події стане церемонія нагородження Орденом Святого Пантелеймона, яка відбудеться 28 жовтня. Відзнака є символом визнання професіоналізму, милосердя та самовідданості медиків і тих, хто підтримує Україну в боротьбі за свободу та незалежність.

Окрім того, у межах події заплановано зустрічі українських і латвійських кінематографістів, майстер-клас для студентів Латвійської академії культури та підписання Меморандуму про співпрацю між Національною спілкою кінематографістів України і Спілкою кінематографістів Латвії.

Читайте також: До шортліста Європейської кінопремії увійшли п’ять українських стрічок

Покази та заходи проходитимуть у кінотеатрі Splendid Palace та Українському домі у Латвії.

У Держкіно зауважили, що українське кіно – це не лише мистецтво, а й голос країни, яка бореться за життя, свободу та майбутнє. Саме через такі міжнародні ініціативи історії українців знаходять відгук у світі, а культурні зв’язки між державами стають міцнішими.

Як повідомляв Укрінформ, фільм українського офіцера-прикордонника покажуть на кінофестивалі в Амстердамі.

Кадр із фільму “Куба&Аляска”/2Brave Productions



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.