Події
У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»
У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.
Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.
Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.
“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.
Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.
“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.
“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.
У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.
“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.
“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.
Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.
Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Події
У Києві завершили зйомки фільму «Місто» за романом Підмогильного
У Києві завершили зйомки фільму «Місто» режисера Станіслава Битюцького – сучасної кіноадаптації роману Валер’яна Підмогильного.
Як передає Укрінформ, про це Українська кіноакадемія повідомила у Фейсбуці.
«Стрічку фільмували 20 днів на центральних вулицях Києва, на фестивалях електронної музики та кіностудії ім. Олександра Довженка», – йдеться у повідомленні.
Події роману перенесені у фільмі на 100 років уперед – у сьогодення. Російсько-українська війна триває вже четвертий рік. Київ далекий від святковості. Тут немає феєрверків, немає радісних натовпів – це місто, де кожен носить у собі власну травму і намагається по-своєму зцілитися. Молодь шукає у цьому себе.
«Місто» стане повнометражним дебютом для режисера й кінознавця Битюцького, який є володарем премії за кращий фільм на фестивалі короткометражних фільмів (KISFF) та переможцем премії «Кіноколо» за найкращий короткометражний фільм 2020 року. Він учасник однієї з найбільш престижних європейських сценарних майстерень LIM|Less is More (Франція), де серед його наставників були співсценаристи Ларса фон Трієра та Паоло Соррентіно.
Головну роль Степана Радченка зіграв молодий актор Театру на Лівому Березі Дніпра Максим Рягін («Кохання та полум’я»). Жіночі ролі втілила молода генерація акторок: Зосю зіграла Марія Ковальова (вистава «Троянство»), Надійку – Яна Колодійчук, а Риту – Анастасія Малахова.
Премʼєра «Міста» запланована на 2027 рік.
Як повідомляв Укрінформ, фільм «Демони» режисерки Наталки Ворожбит, у якому свою останню роль зіграла Руслана Писанка, покажуть на 79-у кінофестивалі в Локарно.
Фото: Українська кіноакадемія
Події
Театральний фестиваль-премія «ГРА» оголосив фіналістів
Вистави із шести міст змагатимуться у фіналі VIII Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «ГРА».
Про це повідомили організатори у пресрелізі, наданому Укрінформу.
У шортліст потрапили 14 вистав від 13 театрів, серед яких 11 державних та 3 незалежні. Це постановки з Києва, Львова, Івано-Франківська, Вінниці, Рівного та Хмельницького.
Серед фіналістів фестивалю-премії «ГРА», як і в попередні роки, – Національний театр ім. Марії Заньковецької, Львівський театр ім. Лесі Українки, Національна оперета України, Національний театр ім. Івана Франка, Київський театр «Золоті ворота» та Івано-Франківський національний театр ім. Івана Франка.
Директор фестивалю-премії «ГРА» Богдан Струтинський зазначив, що цього року потрапили в шортліст п’ять нових колективів: Хмельницький театр ім. М. Старицького, Львівський театр «Лава», INSHA Dance Company з Києва, Національний будинок музики та Вінницький театр ім. М. К. Садовського.
«Це означає, що український театр не лише зберігає своїх лідерів, а й постійно оновлюється, відкриває нові творчі команди й нові імена на театральній мапі України», – заявив Струтинський.
У листопаді вистави з шортліста наживо переглянуть члени міжнародного журі та визначать лауреатів у семи загальних та восьми індивідуальних номінаціях.

Загалом на участь у VIII Фестивалі-премії «ГРА» було подано 92 заявки від театрів із 22 міст України. У лонгліст увійшли 34 вистави від колективів із 10 міст. Щоб визначити фіналістів, експертна рада переглядала постановки наживо впродовж трьох місяців.
Шортліст Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «ГРА – 2026»:
За найкращу драматичну виставу великої сцени:
1. «Кассандра» (Вінницький обласний український академічний музично-драматичний театр ім. М. К. Садовського);
2. «Я бачу, вас цікавить пітьма» (Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької).
За найкращу драматичну виставу камерної сцени (до 150 глядачів):
1. «Brecht.Cabarett» (Київський академічний театр «Золоті ворота»);
2. «Медея» (Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка).
За найкращу музичну виставу у жанрі опери/оперети/мюзиклу:
1. «Місяць» (Київський національний академічний театр оперети);
2. «Реквієм» (Національний будинок музики в копродукції з Національним академічним драматичним театром ім. Івана Франка).
За найкращу танцювальну виставу і виставу фізичного театру:
1. «Біла тінь» (Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка);
2. «ЕскапістіКо» (INSHA Dance Company, м. Київ).
За найкращу виставу на перетині мистецького синтезу і жанрів та перформативних форм:
1. «LOVE IS» (Рівненський обласний академічний музично-драматичний театр);
2. «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» (Український малий драматичний театр).
За найкращу виставу для дітей, підлітків та сімейного перегляду:
1. «Sex education. Дівоча версія» (Незалежний театр «Лава», м. Львів);
2. «Перший урок» (Хмельницький обласний академічний музично-драматичний театр ім. М. Старицького).
За найкращу виставу-рефлексію на події російсько-української війни:
1. «Енеїда» (Театр Ветеранів, м. Київ);
2. «Пенелопея» (Львівський академічний драматичний театр ім. Лесі Українки).
Як повідомлялося, у Чернівцях наприкінці червня вперше провели фестиваль вуличного театру TRALKA FEST.
Фото надали організатори, НСТДУ
Події
Деякі цінні експонати з музеїв Харківщини неможливо евакуювати
У деяких музейних установах Харківської області залишаються цінні експонати, оскільки вони можуть бути пошкоджені під час евакуації.
Про це йдеться в репортажі Укрінформу про початок консерваційних робіт на будівлі художнього музею, який у червні зазнав удару “Шахеда”.
“Є ті об’єкти культурної спадщини, навіть першої черги, які навіть чіпати не можна. Тому що при транспортуванні є дуже великі ризики їх пошкодження. Вони у нас зберігаються – не буду вказувати, де. Якби в тих будівлях, де вони зберігаються, були передбачені повноцінні бомбосховища, звичайно, ми би їх спустили. Але їх немає”, – розповів начальник Харківської обласної військової адміністрації Синєгубов.
За його словами, область має проєкт сховища саме для музейних предметів – на базі Харківського фахового вищого художнього коледжу. Однак немає певності, що цей проєкт профінансує держава чи країни-партнери.
“Сховище дозволить зберегти музейні предмети, евакуація яких поки неможлива. Для реалізації проєкту розраховуємо на виділення державної субвенції. Попередня кошторисна вартість – 250 мільйонів гривень. Ми вже направили листи до уряду з такою пропозицією. Звичайно, обмежене фінансування – ми все розуміємо. Далі, можливо, будемо долучати міжнародних партнерів до реалізації цього проєкту. Однак на першому місці у нас діти – підземні школи, дитячі садочки”, – зазначив керівник ОВА.
Відновлювати будівлю художнього музею в умовах, коли Харків майже щодня зазнає обстрілів, не будуть.
“Дуже важке питання. Ми зараз не говоримо про відновлення – потрібно зберегти те, що є. Далі будемо розробляти проєкт, розуміти, скільки буде коштувати повне відновлення цієї будівлі, чи можна її відновити у тому вигляді, в якому вона перебувала до ворожого ураження. Після цього будемо дивитися, де шукати гроші. Звичайно, на першому етапі це державний і місцевий бюджети, далі – можливо, міжнародних партнерів залучимо, але це вже після завершення бойових дій або війни”, – сказав Синєгубов.
На запитання, чи шукатимуть тимчасове приміщення для роботи музею в якомусь хоча б обмеженому форматі, керівник обладміністрації відповів: “Залишається ще більше 10 тисяч об’єктів (з колекції, які вивезли з будівлі, але ще не евакуювали з Харкова, – ред.). І кожен із них представляє культурну спадщину – Харківщини перш за все. Будемо думати, яким чином забезпечити навіть в умовах війни функціонування, щоби наші люди мали доступ до цих об’єктів”.
Як повідомлялося, 14 червня російські загарбники вдарили дронами по двох районах Харкова. Постраждали шестеро людей, зокрема немовля.
У будівлі художнього музею в центрі міста внаслідок влучання БпЛА сталася пожежа на площі 1200 квадратних метрів. Допомагали рятувати картини не тільки працівники екстрених служб, а й журналісти, перехожі та міський голова.
Внаслідок пожежі були пошкоджені близько тисячі картин, переважно радянського періоду, повідомляли в обласній адміністрації та Міністерстві культури. Однак станом на 11 липня йдеться про пошкодження близько 200 об’єктів культурної спадщини, з них можуть бути втрачені 30-50 предметів.
Будівля музею, яка була зведена у 1912-1914 рр. і є пам’яткою архітектури місцевого значення, зазнала значних пошкоджень.
10 липня на об’єкті розпочали протиаварійні та консерваційні роботи. Їх виконують співробітники ДСНС.
-
Одеса1 тиждень agoЦіни на овочі та фрукти на Привозі в Одесі у липні 2026
-
Відбудова1 тиждень agoШмигаль розповів про умови конкурсу на будівництво нової генерації
-
Усі новини1 тиждень agoСніжана Онопко – українська модель підтримала росіянку
-
Усі новини1 тиждень agoРозлучення Діани та Чарльза – чому вона почувалася третьою
-
Одеса5 днів agoАтака дронів на Одесу 6 липня: наслідки та пошкодження
-
Суспільство1 тиждень agoХерсонський художній музей отримав Блакитний щит Анонси
-
Суспільство1 тиждень agoУряд розподілив додаткові ₴7,4 мільярда для безоплатного харчування школярів
-
Події1 тиждень agoЩе один херсонський музей отримав міжнародний захисний знак «Блакитний щит»
