Події
У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»
У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.
Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.
Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.
“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.
Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.
“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.
“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.
У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.
“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.
“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.
Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.
Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Події
де дивитися та як голосувати
У суботу, 26 вересня, відбудеться фінал національного відбору на дитячий пісенний конкурс “Євробачення-2026”.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Суспільне Мовлення.
Фінал конкурсу, на якому визначать, хто представлятиме Україну на Дитячому Євробаченні, розпочнеться о 19:00.
Суспільне Мовлення транслюватиме національний відбір на телеканалі та сайті Суспільне Культура; на сайті junior.eurovision.ua та на ютуб-каналі Євробачення Україна.
До того ж фінальне шоу буде доступне в перекладі жестовою мовою у спеціальній трансляції на офіційному сайті Суспільне Дитяче Євробачення.
Вестимуть фінал незмінний ведучий і коментатор пісенного конкурсу в Україні Тімур Мірошниченко, ведуча відеоблогу “Євробачення Україна” Анна Тульєва та представниця України на Дитячому Євробаченні – 2023 Анастасія Димид.
Виконувати пісні жестовою мовою під час трансляції будуть Лада Соколюк, Анфіса Худашова та Олександр Рудик. Переклад діалогів жестовою мовою під час ефіру забезпечить Тетяна Журкова.
Кожна з названих вище платформ Суспільного транслюватиме пісенний конкурс із перекладом жестовою мовою. Окрема повноекранна трансляція жестовою мовою буде доступна на офіційному сайті Суспільне Євробачення.
Традиційно переможця нацвідбору та представника України на Дитячому Євробаченні – 2026 визначатимуть за результатами голосування журі (50%) у складі музиканта й композитора Дмитра Шурова (Pianoбой), співачки SKYLERR і радіоведучої й радіопродюсерки Анни Свірідової та глядачів (50%).
Глядацьке онлайн-голосування пройде у два етапи, за прикладом міжнародного конкурсу. Перший етап стартував за два дні до фіналу і триває з 10:00 24 вересня до 10:00 26 вересня у застосунку “Дія”.

Другий етап голосування відбудеться безпосередньо під час трансляції. Він розпочнеться перед виступом першого учасника і завершиться після виступу останнього. Ведучі шоу додатково повідомлять глядачів про початок і кінець голосування.
Порядок виступів у фіналі визначили за результатами жеребкування, проведеного у соцмережах Євробачення Україна:
- Анастасія Пошедіна – “Крила”
- Роман Дорошенко – “Say Hello”
- Еріка Колесніченко – “НЕ колискова”
- Дмитро Карабет – “Мамо”
- Марко Сердинський – “Гори”
- Злата Солоненко – “Who am I”

Формат фіналу нацвідбору на Дитяче Євробачення – 2026 адаптували з урахуванням посилених безпекових заходів для учасників і команди, яка його виробляє.
Як повідомляв Укрінформ, цьогорічне Дитяче Євробаченнявід будеться 24 жовтня на Мальті.
У 2025 році переможницею Дитячого Євробачення стала Лу Дельоз із піснею Ce Monde. Ця перемога стала для Франції четвертою в історії конкурсу.
Софія Нерсесян, яка торік представляла Україну з піснею “Мотанка”, посіла друге місце.
Перше фото: Іnstagram/eurovision
Події
МУР випустив першу пісню мюзиклу про мецената Чикаленка
Команда творчого об’єднання МУР презентувала трек “Грай, Марку” – першу офіційну пісню з мюзиклу про мецената з Одещини Євгена Чикаленка.
Твір оприлюднено на YouTube-каналі МУР, передає Укрінформ.
Мюзикл присвячений видатному меценату і культурному діячу Євгену Чикаленку (1861 – 1929), який народився на Одещині. Назву виставі МУР дала фраза Чикаленка: “А ти, Марку, грай! Будем грати, скільки стане сили, а після нас нехай грають інші, але пісня наша буде та сама”.
Як розповіла Укрінформу начальниця відділу розвитку культури та туризму Куяльницької сільської ради Надія Красовська, перед початком роботи над мюзиклом артисти театру МУР відвідали Перешори – рідне село Чикаленка.
“Вони приїхали тихо, офіційно не повідомляли про візит. З Інстаграму артистів ми дізналися, що вони відвідали напівзруйнований храм у селі, в якому вінчався Чикаленко. Також МУР побували на місці, де колись стояв будинок Чикаленка. Нам дуже приємно, що пам’ять про нашого видатного земляка жива і, зокрема, житиме й в піснях МУР”, – сказала Красовська.
Всеукраїнський тур мюзиклу “Грай, Марку” стартує 8 жовтня в Дніпрі.
Євген Чикаленко – меценат, видавець, публіцист, землевласник, член «Старої Громади», ініціатор заснування Товариства українських поступовців. У 1906 році він заснував першу і єдину на той час щоденну українську газету в Російській імперії «Громадська думка», яка згодом стала «Радою». Впродовж восьми років газета «Рада» виходила коштами мецената – щоб перекрити витрати, він віддавав у заставу свій будинок та продавав землю. На початку ХХ століття Чикаленку пропонували очолити український рух і стати гетьманом, але він відмовився, зазначає Український інститут національної пам’яті.
МУР (Мистецький Український Рух) — це український культурно-просвітницький проєкт, заснований у 2022 році режисером і актором Олександром Хоменком. Серед проєктів колективу – постановки «Ти [РОМАНТИКА]» та «Ребелія», присвячені письменникам Розстріляного відродження та подіям у будинку «Слово», а також боротьбі за Незалежність та новітній історії України від 1950-х років до 2001 року.
Як повідомляв Укрінформ, у Києві 27 вересня у межах Міжнародного тижня глухих людей і до Міжнародного дня жестових мов Молодий театр покаже виставу “Вона жила в Парижі” з перекладом жестовою мовою.
Фото: МУР
Події
Мюнхенський фестиваль документального кіно розпочав прийом заявок
Розпочався прийом заявок на 42-й Мюнхенський міжнародний фестиваль документального кіно DOK.fest München, який відбудеться у травні 2027 року.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Державне агентство України з питань кіно.
До участі запрошуються режисери – як початківці, так і досвідчені, продюсери, дистриб’ютори, студенти профільних закладів освіти та кінокомпозитори.
На розгляд приймаються сучасні документальні фільми, що порушують актуальні соціальні, особистісні та мистецькі теми та сприяють розвитку діалогу.
DOK.fest München проходитиме у гібридному форматі: у кінотеатрах Мюнхена з 5 по 17 травня та онлайн з 10 по 23 травня.
Кінцевий термін подачі заявок до офіційної програми – 31 грудня 2026 року.
Окрім основної програми, кінематографісти можуть подати роботи на спеціальні конкурси та нагороди, серед яких:
- DOK.spotlights megaherz Award – студентський конкурс;
- German Documentary Music Award – для кінокомпозиторів;
- VFF Production Award та VFF Production Talent Award – нагороди за продюсерську майстерність;
- all inclusive Award – інклюзивна премія;
- освітня програма DOK.education.
Як повідомляв Укрінформ, найбільший фестиваль анімації в Україні Linoleum, який відбудеться у Києві з 29 вересня по 4 жовтня, оголосив повну програму.
Фото: dokfest-muenchen.de
-
Суспільство1 тиждень agoПерерахували тарифи на тепло — як зміняться платіжки одеситів цієї зими
-
Одеса1 тиждень agoРосія атакує порти Одещини: наслідки для експорту України
-
Суспільство1 тиждень agoРецензія на “Повінь” Євгена Ліра: книга лю… — публікація
-
Суспільство1 тиждень agoДБР проводить спецоперацію з протидії продажу наркотиків і боєприпасів
-
Події1 тиждень agoНа Полтавщині під час розкопок Глинського городища виявили артефакти X-XV століть
-
Суспільство1 тиждень agoРосійські дрони атакували Ізмаїльський район: в місті горіла спортшкола, у Бросці — суха трава
-
Війна1 тиждень agoНа Олександрівському напрямку росіяни проводять інфільтрацію і хочуть вийти на адмінмежу Донеччини
-
Політика1 тиждень agoРада має намір запровадити штрафи до ₴34 тисяч за надмірний шум транспорту
