Connect with us

Події

У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»

Published

on


У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.

Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.

Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.

“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.

Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.

“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.

“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.

Читайте також: Братчики кобзарського цеху – майстри невтрачених традицій

У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.

“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.

“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.

Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.

Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.



Джерело

Події

Археологи виявили найдавніше використання людьми зброї з отрутою

Published

on


У Південній Африці знайшли унікальні 60 000-річні наконечники стріл кам’яної доби, які стали найдавнішим відомим використанням мисливцями зброї з отрутою.

Про це повідомляє Independent із посиланням на археологічне дослідження, передає Укрінформ.

Досі доказів отруєних мисливських знарядь було мало, вони здебільшого датувалися останнім льодовиковим періодом – близько 10 000 років тому.

У новому дослідженні вчені виявили сліди отрути південноафриканської рослини гіфбол на наконечниках стріл, що датуються приблизно 60 000 років тому і робить їх найдавнішою знайденою зброєю з отрутою у світі на сьогоднішній день.

Знайдені у Південній Африці старі кварцові наконечники стріл виявили хімічні залишки отрути з рослини, яка досі використовується традиційними мисливцями в цьому регіоні.

Довгий час дослідники намагалися простежити траєкторію інновацій доісторичних людей, щоб краще зрозуміти еволюцію технологій полювання.

Читайте також: В Єрусалимі археологи виявили стародавню ритуальну лазню

Одним із таких нововведень є використання отруєної зброї, яка вважається ознакою передових технологій мисливців-збирачів.

«Це показує, що наші предки на півдні Африки не тільки винайшли лук і стріли набагато раніше, ніж вважалося раніше, але й зрозуміли, як використовувати хімію природи для підвищення ефективності полювання», – каже автор дослідження доктор Марліз Ломбард.

Після хімічного аналізу дослідники виявили подібні речовини на 250-річних наконечниках стріл у шведських колекціях, які були зібрані в цьому регіоні мандрівниками протягом 18 століття. Це свідчить про тривалу безперервність передачі знань про отруйну рослину.

«Використання отрути для стріл вимагає планування, терпіння та розуміння причин та наслідків. Це явна ознака передового мислення у ранніх людей», – підкреслив ще один автор дослідження Андерс Хьоґберг.

Читайте також: Люди розпалювали вогонь на 350 тисяч років раніше, ніж вважалося досі

Як повідомляв Укрінформ, в Африці було виявлено погребальне вогнище, зведене близько 9,5 тисячі років тому, яке вважається найстарішим у світі з останками дорослих і містить рідкісну інформацію про ритуали давніх африканських груп мисливців-збирачів.

Фото: Marlize Lombard



Джерело

Continue Reading

Події

На Тернопільщині розповіли про два елементи лемківської культури, які увійшли до переліку нематеріальної спадщини

Published

on


“Відповідно до наказу Міністерства культури до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини ввійшли традиція приготування та споживання киселиці в лемківській спільноті та орнаментальні традиції і технологія виготовлення лемківської жіночої нагрудної прикраси кривулька”, – зазначила Байталюк.

Киселиця – це королева лемківської кухні. Перші згадки про страву датують часами Київської Русі. Головний інгредієнт цієї страви – овес, культура, яка добре родила на Лемківщині.

Фото: facebook.com/oda.te.gov.ua

“Кривулька — це широкий заокруглений комір з бісеру, який прикриває шию, плечі і груди жінки. Ця прикраса є жіночим оберегом, кожен орнамент несе у собі певний символізм, як і у вишиванці. Ми щиро вдячні музейному комплексу “Лемківське село”, які організували збір матеріалів, подання і листи-згоди носіїв, обласному товариству “Лемківщина” за ефективну співпрацю, адже дуже важливо зібрати спогади носіїв і показати тяглість цих традицій, – додала Байталюк.

Фото: facebook.com/kulturtoda
Фото: facebook.com/kulturtoda

За її словами, внесення цих елементів лемківської культури до переліку нематеріальної спадщини дуже важливе саме зараз, адже у ці роки Україна вшановує скорботну дату – 80-ліття з часу депортації лемків з їх етнічних територій.

“За цей час вже пройшла активна асиміляція і вже десь почалася втрата традицій і обрядів. Тому внесення цих елементів у перелік нематеріальної спадщини приверне увагу до них і допоможе їх зберегти”, – наголосила посадовиця.

Читайте також: У Харкові через російську атаку 2 січня пошкоджені 17 об’єктів культурної спадщини

Як повідомляв Укрінформ, бувальщини про конотопську відьму внесли до переліку нематеріальної культурної спадщини.

Перше фото: Світлана Байталюк у лемківській кривулі, Суспільне Тернопіль



Джерело

Continue Reading

Події

Книжкова премія KBU Awards оголосила шортлист претендентів

Published

on



Організатори книжкової премії KBU Awards, якою відзначають українські нонфікшн-книжки, оприлюднили короткі списки 2025 року.

Як передає Укрінформ, про це повідомив kniga.biz.ua, власник якого – Дмитро Лаппо, входить до оргкомітету премії.

Книжкова премія  KBU Awards була заснована у 2020 році для популяризації українських авторів, їх книг та ідей.

У 2025 році премія має п’ять номінацій: бізнес, особистий розвиток, історія, ідентичність та війна.

У номінації “Бізнес” до короткого списку увійшли:

  • “Більше ніж команда” Артура Лупашка (Punkt publishing);
  • “Твій AI-маркетолог” Антона Воронюка (ArtHuss);
  • “Солодкий несолодкий бізнес” Анни Завертайло (Stretovych);
  • “Люди купують у людей” Юлії Колесник (Stretovych);
  • “Storytelling наше все” Еліни Слободянюк (Артіль).

У номінації “Ідентичність” до короткого списку потрапили:

  • “Шляхетна традиція” Ольги Петренко-Цеунової (Стилет і стилос);
  • “Культурна колонізація” Радомира Мокрика (Локальна історія);
  • “Суперсила Різдва” Богдани Неборак та колективу авторів (Stretovych);
  • “Як вдихнути вільно?” Маріам Найєм (Лабораторія);
  • “Проти культурної амнезії” Віри Агеєвої (Віхола).

У номінації “Війна” у короткому списку:

  • “Життя на межі” Тетяни Огаркової та Володимира Єрмоленка (Дух і Літера);
  • “Перша енергетична” Віталія Крижевського та Євгена Мочалова (Віхола);
  • “Книга обіймів” Ірини Білоцерківської (Білка);
  • “Володар гніву” Галини Тютюнник (Білка);
  • “Чорнобильська рулетка” Сергія Плохія (КСД).

У номінації “Історія” до переліку найкращих увійшли:

  • “Агентура НКВС–МДБ–КДБ у православному єпископаті України” Романа Скакуна (Видавництво УКУ);
  • “Мазепа. Тисячоликий герой української історії” Віктора Горобця (Віхола);
  • “Генерал Кук” Володимира В’ятровича (Vivat);
  • “Жінки свободи” Марини “Мамайки” Мірзаєвої (Vivat);
  • “29 століть” Анни Євгенії Янченко (Vivat);
  • “Українське радіо. Історія буремного століття” Вадима Міського та Тамари Гусейнової (Лабораторія).

У номінації “Саморозвиток” у короткому списку:

  • “Відріж себе ніжно” Максима Роменського (СІМІО);
  • “Любов не минає” Тетяни Трощинської (Yakaboo Publishing);
  • “Що зі мною?” Софії Терлез та Марка Лівіна (Vivat);
  • “Як написати книгу” колективу авторів (Stretovych);
  • “Soft skills: Бути собою” Володимира Станчишина та Олени Жильцової (Віхола);
  • “Прийняття” Ганни Крицької (Книголав).

KBU Awards – спеціалізована премія, що відзначає українських авторів за найкращі нонфікшн-книжки, зокрема відзначаючи літературу про розвиток бізнесу і особистісне зростання. Її заснували у 2021 році. Оргкомітет премії: власник інтернет-магазину бізнес-літератури kniga.biz.ua Дмитро Лаппо, очільниця Українського інституту книги Олександра Коваль, ресторатор Максим Храмов (є співзасновниками премії), секретарка премії Наталія Кучер.

Читайте також: Книжковий інфобум – 2025: найкращі твори із понад 100

До складу журі входять Юлія Тичківська, Георгій Коваленко, Олена Ластівка Мокренчук, Ганна Скоріна, Тетяна Пилипець, Тетяна Лукинюк, Владислав Рашкован, Катерина Глазкова, Андрій Длігач, Лариса Мудрак, Богдан Тихолоз, Андрій Миронюк, Дмитро Джеджула, Михайло Крикунов, Лала Тарапакіна, Остап Українець, Екатерина Ясько, Тамара Сухенко, Олена Джеджора, Оксана Кісь, Роман Кабачій, Андрій Любка, Тетяна Кіпіані, Олена Юзькова, Ірина Тихомірова, Олена Нікольська.

Як повідомлялося, Премія Читомо визначила короткі списки претендентів на перемогу за видатні досягнення дієвців українського книговидання та літературної сфери у 2025 році.

Фото: KBU Awards



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.