Connect with us

Події

У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»

Published

on


У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.

Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.

Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.

“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.

Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.

“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.

“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.

Читайте також: Братчики кобзарського цеху – майстри невтрачених традицій

У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.

“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.

“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.

Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.

Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.



Джерело

Події

Публіка полюбила українське кіно

Published

on


Фаворити кінозалів та вищий пілотаж II Національного рейтингу Укрінформу «Інфобум-кіно 2025»

Оголошено переможців II Національного рейтингу Укрінформу «Інфобум-кіно 2025». Минулого року найкращих визначали лише у двох категоріях: найкращий ігровий та неігровий фільм. Тепер експерти оцінювали претендентів ще за чотирма номінаціями: «Найкращий режисер», «Найкращий актор», «Найкраща акторка» і  «Найкращий короткометражний фільм». У всіх шести категоріях Національне інформагентство назвало своїх фаворитів – «Вибір Укрінформу».

У четвертий рік повномасштабної війни маємо немалий список добротних кіноробіт. До лонгліста рейтингу Укрінформу «Інфобум-кіно 2025» увійшли 24 ігрові повнометражні фільми (всі вони вийшли в український прокат нинішнього року), 36 неігрових повнометражних і 43 короткометражні фільми (у 2025-му або були у вітчизняному прокаті, або прем’єри відбулися в межах основної програми українських та міжнародних кінофестивалів). Більшість із них торкається теми війни.

«Це наша принципова позиція як Національного інформаційного агентства, підтримувати все українське мистецтво, зокрема кіно», – сказав генеральний директор Укрінформу Сергій Череватий.

АНДРІЙ ХАЛПАХЧІ: УКРАЇНСЬКЕ КІНО ЗАКЛАДАЄ НАШЕ МАЙБУТНЄ І ДОДАЄ НАСНАГИ

Нагороди II Національного рейтингу Укрінформу «Інфобум-кіно 2025». Фото Валентини Самченко.

Обирали переможців одинадцять авторитетних кінокритиків і кінознавців. Серед них, зокрема  Сергій Тримбач – дослідник кіно, голова Національної спілки кінематографістів 2009–2017 років, лауреат Державної премії України імені Олександра  Довженка, заслужений діяч мистецтв України; Андрій Халпахчі – кінознавець, генеральний директор Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість», який єдиний акредитований із 1993 року в FIAPF (Міжнародній федерації асоціації кінопродюсерів); Володимир Войтенко – головний редактор сайтів «Кіно-Коло» та «Сценарна майстерня».

Національний рейтинг Укрінформу «Інфобум-кіно» минулого року започаткували задля підтримки та максимальної популяризації українського кінематографа, наголосила голова оргкомітету журналістка Любов Базів.  І цей процес триває та розширюється. Бо українське кіно, попри всі труднощі, розвивається та йде вперед.

Найпомітніший поступ за роки повномасштабної російсько-української війни відбувається в сегменті неігрового кіно. Першого переможця назвав експерт рейтингу Андрій Халпахчі.

У промові багаторічний очільник легендарного КМКФ «Молодість» відзначив важливість того,  що в Україні з’явилося більше нагород і премій для кіноіндустрії. «Вони існують скрізь, у багатьох країнах. І те, що є премія від Укрінформу – це теж дуже важливо. Сьогодні ця підтримка потрібна для українського кіно», – сказав  він.

Андрій Халпахчі
Андрій Халпахчі

Андрій Халпахчі переконаний, що створення фільмів у період повномасштабної російсько-української війни є демонстрація нашої стійкості і того, що ми віримо в наше майбутнє. Він підкреслив: «Це кіно, яке закладає наше майбутнє і додає нам справді якоїсь наснаги існувати сьогодні, працювати сьогодні».

Серед кількох десятків дуже достойних неігрових робіт експерти II Національного рейтингу Укрінформу «Інфобум-кіно 2025» найкращим обрали «2000 метрів до Андріївки» режисера Мстислава Чернова, чий попередній документальний фільм «20 днів у Маріуполі» минулого року отримав «Оскара».

Мстислав, за рішенням експертів рейтингу Укрінформу, отримав також визнання як найкращий режисер за свій другий документальний фільм,  де знято бійців Третьої окремої штурмової бригади, що здолали 2000 метрів до Андріївки на Донеччині.

Володимир Войтенко
Володимир Войтенко

Про переможця в номінації експерт Володимир Войтенко сказав: «Закономірно, що це людина, яка вміє так дивитися на те, що з нами відбувається, як мало кому вдається, як і в попередньому своєму фільмі. І, власне, не має спеціальної кінематографічної освіти. Тому що якщо тобі Бог, батьки, життя дало смак, розуміння, бажання, то ти можеш це зробити».

Алекс Бабенко
Алекс Бабенко

Ці дві нагороди  та дипломи рейтингу Укрінформу «Інфобум-кіно 2025»  отримав оператор і співпродюсер фільму «2000 метрів до Андріївки» Алекс Бабенко. Він сказав: «Усі аплодисменти мають іти військовим».  

Тим часом стрічка про контрнаступ українських військових увійшла  до списків претендентів на нагороди 98-ї кінопремії Американської академії кінематографічних мистецтв і наук у двох категоріях: кращий міжнародний та документальний фільм.

У номінації «Найкращий неігровий фільм. Вибір Укрінформу»  перемогла стрічка «Пісні землі, що повільно горить» режисерки Ольги Журби. В ній показано два роки великої війни:  від масової евакуації на початку вторгнення до поступового занурення в буденну воєнну реальність.

Кіноексперт Олександр Гусєв, Сергій Череватий і Дар’я Бассель.
Кіноексперт Олександр Гусєв, Сергій Череватий і Дар’я Бассель.

Продюсерка фільму Дар’я Бассель, отримуючи диплом, повідомила, що Ольга Журба перебуває в Лос-Анджелесі на церемонії нагородження IDA – International Documentary Association . Як у минулому  програмерка Міжнародного фестивалю про права людини Docudays UA Дар’я з власного досвіду знає, наскільки клопітка робота експертів: передивитися багато фільмів, щоби зробити вибір – це завжди великий труд.  

«Я дуже щаслива бачити, що було так багато документальних фільмів, – сказала Дар’я Бассель. – Ми зараз живемо у страшній ситуації війни, але є певні речі, які дають нам надію, дають світло». Продюсерка відзначила, що, попри все, це круто, бо розвивається документальне кіно і багато талановитих людей працюють в цьому жанрі.

УКРАЇНСЬКІ ФІЛЬМИ ДИВЛЯТЬСЯ СОТНІ ТИСЯЧ ГЛЯДАЧІВ У КІНОЗАЛАХ

У списку претендентів – 24 ігрові повнометражні фільми, тобто у прокат щомісяця в Україні виходили в середньому щонайменше два українські фільми. Немало  з них розповідають про російсько-українську війну і мають помітну фестивальну історію.

Скажімо, «Медовий місяць» режисерки Жанни Озірної із Романом Луцьким у головній ролі – камерна драма  про молоду пару, Тараса і Олю, яка в’їжджає в нову квартиру в київському передмісті, проте застрягає в чотирьох стінах на п’ять діб через російську окупацію,  без електрики, без води та зв’язку. Фільм узяв участь у фестивалях у 15 країнах, отримав три гран-прі.

Про події в Бучі під час російської окупації  – фільм режисера Єгора Олесова «Донька». Його світова прем’єра відбулася на Варшавському кінофестивалі. «Дві сестри» режисера Лукаша Карвовського – про непросту подорож в Україну, де почалася війна, у Харків, двох польок.

Інша тематика ігрових повнометражних фільмів-претендентів на звання найкращого –  постаті української історії. Про колишнього бійця УПА, який намагається знайти себе у світі після звільнення з радянського табору, розповідають  режисери Станіслав Гуренко та Андрій Алфьоров у фільмі «Дисидент». Найпомітнішими стрічками в цьому сегменті стали  «Малевич» Дар’ї Онищенко, де головну роль виконує Віталій Ажнов, та «МУР. Ти (Романтика) в кіно» режисера Олександра Хоменка.

До топ-10  повнометражних ігрових фільмів увійшли, окрім названих,   «Війна очима тварин», «Наш дім в огні», «Киснева станція»,  «Сірі бджоли». Переможцем стала стрічка «Ти – космос».

 «Маю честь представити переможця в цій номінації, тому що це кіно, яке, я думаю, може й мусить стати прикладом, як треба робити кіно; яким воно має бути, і як його любить глядач, – сказав експерт Ярослав Підгора-Гвяздовський,  член Спілки кінокритиків України та Української кіноакадемії. – Це особливо актуально, зважаючи на ті рейтинги, на кількість глядачів, які прийшли на цей фільм».

Ярослав Підгора-Гвяздовський.
Ярослав Підгора-Гвяздовський.

Кіноісторію «Ти – космос» режисера Павла Острікова  про Андрія Мельника з Хмельницького, який перевозив радіоактивні ядерні відходи на безлюдний супутник Юпітера Каллісто, протягом трьох тижнів у вітчизняних кінотеатрах подивилися 208 683 глядача. Фільм за цей період заробив 37,7 млн гривень.

Рік, який завершується, був щасливим для українського кінопрокату, констатувала експертка рейтингу кінознавиця Людмила Горделадзе,   ексдиректорка  (2000– 2018) культового столичного кінотеатру «Жовтень». Глядачі підтримують у прокаті і ігрові, і документальні стрічки.

«Зараз за українським кіно ганяються і директори кінотеатрів, і глядачі. І ми маємо оці дві вершини цього року: це документальна картина «Антарктида», яка взяла касу 70 млн грн – це дуже велика каса для українського кіно, тим більше для документального, –  прокоментувала експертка. – Та ігрова художня картина «Ти – космос», яка показує якісь дивовижні результати. Тому зали повні, публіка полюбила українське кіно. І тому я дивлюся на перспективу позитивно, з оптимізмом».

Володимир Кравчук
Володимир Кравчук


Виконавець головної ролі Володимир Кравчук розповів, що фантастичний фільм «Ти – космос» почали знімати ще до повномасштабного вторгнення. «Саме війна показала, якими можуть бути українці, в яких ситуаціях вони можуть діяти абсолютно безкорисливо, стрімко, із запалом. І цей фільм знову довів, що навіть останній українець може робити вчинки більші, ніж можливо», – сказав він.

Володимир Кравчук став, за оцінками експертів, найкращим актором рейтингу «Інфобум-кіно 2025» за роль у фільмі «Ти – космос». І не приховував радощів: «Усім приємно отримувати нагороди, випадково навіть.  А можливо, невипадково я потрапив у акторство, не маючи професійної освіти. Тому відзнака від людей, які в цьому розбираються, експертів – це дуже приємно», – зізнався виконавець після церемонії. 

І поділився, якими б хотів бачити кіногероїв у майбутніх фільмах: «Мені б дуже хотілося, щоб українське кіно й надалі розвивалося, децентралізувалося в героях. Щоб наші герої були чітко зрозумілі. Якщо вони із Закарпаття, то щоб говорили закарпатською говіркою. Щоб герої набували рис того регіону, де вони виросли або проживають».

ВІРУ В ПЕРЕМОГУ ДОПОМАГАЄ ТРИМАТИ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

Людмила Горделадзе і Сергій Череватий.
Людмила Горделадзе і Сергій Череватий.

Потрійний «Вибір Укрінформ» дістався творцям фільму «Сірі бджоли», за твором Андрія Куркова: власне звання «Найкращий ігровий фільм. Вибір Укрінформ»; «Найкращий режисер. Вибір Укрінформу» – Дмитро Мойсеєв та «Найкращий актор. Вибір Укрінформу» – Володимир Ямненко за роль у фільмі про життя двох друзів у зоні проведення АТО на Донеччині. Людмила Горделадзе вважає, що цей фільм, як і багато інших, не добрав глядачів із тієї причини, що в Україні мало кінотеатрів.

Від команди фільму виконавчий продюсер Василь Білоус зауважив: «Володимир Ямненко не ходить ні на прем’єри, ні на нагородження, але він завжди вчасно приходить на знімальний майданчик». 

У номінації «Найкраща акторка»  першість виборола Марина Кошкіна за фільм «Війна очима тварин». «Вибір Укрінформу» – Ірма Вітовська за фільми «Малевич» та «Безвихідь».

Олексій Тараненко, режисер фільму «Життя починається».
Олексій Тараненко, режисер фільму «Життя починається»

Титул «Найкращий короткометражний фільм»  у рейтингу дістався стрічці «Як пройшли мої літні канікули?» режисера Антоніо Лукіча. А інформагентство-організатор виокремило як «Найкращий короткометражний фільм. Вибір Укрінформу» – «Життя починається» режисера Олексія Тараненка. Стрічка розповідає історію ветерана, який після фронту намагається повернутися до мирного життя, але спогади та травми війни не відпускають його навіть удома. Головну роль виконує Володимир Кравчук. Команда вже наступного року має намір зняти  повнометражний фільм за цим сюжетом.

Любов Базів, Сергій Череватий.
Любов Базів, Сергій Череватий.

«Ми привітні до кіно, ми фанати кіно, ми любимо кіно», – сказав на завершення церемонії генеральний директор Укрінформу Володимир Череватий, запевнивши спільноту, що інформагентство готове в будь-яких форматах координуватися з митцями. І додав: «Зараз наша країна переживає тяжкий момент, у багатьох опускаються руки, десь є зневіра. Я б хотів, щоб ми всі своєю діяльністю, журналісти і творці кіно, не давали згаснути нашій надії і вірі в нашу Перемогу».

Валентина Самченко, м. Київ

Фото Володимира Тарасова та Валентини Самченко, інфографіка – Ігор Любшин



Джерело

Continue Reading

Події

Режисер Вім Вендерс стане головою журі Берлінале-2026

Published

on



Німецький кінорежисер Вім Вендерс очолить журі 76-го Берлінського кінофестивалю 2026 року, відомого як Берлінале, який триватиме з 12 по 22 лютого 2026 року.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє dpa.

«Це буде зовсім новий спосіб побачити фільми на Берлінале, хоча б раз переглянути кожен фільм у конкурсі та детально обговорити їх з групою розумних людей, які люблять кіно. Хіба це може бути ще краще?» – зауважив Вендерс.

80-річний кінорежисер вважається однією з провідних фігур нового німецького кіно та протягом шести десятиліть має значний вплив на міжнародне кіновиробництво.

Він відомий такими фільмами, як «Париж, Техас», «Небо над Берліном», «Піна» та «Ідеальні дні».

Читайте також: Кінофестиваль «Молодість» оголосив учасників міжнародного конкурсу

Як повідомлялося, Вендерс уже був відзначений на Берлінале: у 2015 році він отримав почесного «Золотого ведмедя».

У 2026 році церемонія нагородження запланована на 21 лютого.

Як повідомляв Укрінформ, французька актриса Жульєт Бінош очолить журі 78 Каннського кінофестивалю, що відбудеться з 13 по 24 травня.



Джерело

Continue Reading

Події

Переможці Євробачення-2024 Nemo відмовилися від трофея через участь Ізраїлю в конкурсі

Published

on



Швейцарські переможці “Євробачення-2024” Nemo вирішили повернути кубок через те, що Ізраїлю дозволили продовжувати участь у пісенному конкурсі.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє AP.

На відео в мережі Instagram, тримаючи в руках фігуру у формі мікрофона, Nemo зазначили: «Сьогодні ми більше не відчуваємо, що цей трофей має бути на нашій полиці».

«Євробачення заявляє, що виступає за єдність, за інклюзивність та гідність для всіх людей», – сказали артисти, додавши, що участь Ізраїлю, враховуючи його ведення війни проти ХАМАСу в Газі, показує, що ці ідеали суперечать рішенням організаторів.

“Коли цілі країни відмовляються від участі, повинно бути зрозуміло, що щось глибоко не так”, – наголосили Nemo перед тим, як покласти трофей у коробку, яка, за їхніми словами, буде надіслана Європейській мовній спілці.

Наразі вже п’ять країн оголосили про бойкот конкурсу “Євробачення” у 2026 року після того, як організатори відмовилися виключити Ізраїль зі змагань. Це: Іспанія, Нідерланди, Ірландія, Словенія та Ісландія.

Читайте також: Директор «Євробачення» висловився на тлі протестів щодо Ізраїлю

Як повідомляв Укрінформ, участь у Євробаченні-2026 дозволили всім країнам EBU, включно з Ізраїлем.

На початку грудня міністр Європи та закордонних справ Жан-Ноель Барро заявив, що Франція ніколи не бойкотуватиме Ізраїль та не відмовлятиметься від участі у «Євробаченні-2026».

Пісенний конкурс «Євробачення-2026» пройде у Відні на критій арені Stadthalle. Фінал відбудеться 16 травня, а два півфінали – 12 травня та 14 травня відповідно.

Фото: Іnstagram /nemothings



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.