Події
У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»
У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.
Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.
Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.
“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.
Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.
“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.
“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.
У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.
“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.
“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.
Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.
Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Події
Єгорушкіна стала першою лавреаткою міжнародної стипендії імені Волтера Фідеровича
Українська письменниця Катерина Єгорушкіна стала першою лавреаткою міжнародної стипендії імені Волтера Фідеровича та учасницею Charleston Literary Festival у США.
Як передає Укрінформ, про це Єгорушкіна повідомила у Фейсбуці.
Вона зазначила, що цьогоріч серед хедлайнерів – лавреати Пулітцерівської премії, зокрема Барбара Кінгсолвер, Ернан Діас, Деніел Краус, письменниця Лілі Кінг та інтелектуал Стівен Пінкер.
На фестивалі Єгорушкіна читатиме власні поезії в перекладі Ганни Лелів і візьме участь у дискусії про документальну літературу та свою нонфікшн-книжку “І тоді наш будинок став кораблем. Історії про емоційний спадок війни”. Її співрозмовником стане старший репортер The New York Times та лавреат Пулітцерівської премії Кевін Сак.
Крім того, Єгорушкіна проведе три воркшопи-презентації книжки Our World: Ukraine, яка має два видання у США.
Для участі в стипендійній програмі письменниця проходила відбір.
“Коли позаду були всі етапи відбору на цю програму (в тому числі комітет ознайомився з розділами моєї нофікшн-книжки і поезією у перекладі англійською), я засумнівалася, що оберуть людину, яка не має американської візи. Та через два тижні після співбесіди одержала листа”, – зазначила Єгорушкіна.
У листі йшлося: “Вас обрано лауреаткою нашої Міжнародної стипендії імені Волтера Фідеровича — престижної нагороди, яку щорічно присуджують одному письменнику, що працює за межами Сполучених Штатів. Ця відзнака є визнанням Ваших видатних мистецьких досягнень і таланту в галузі літератури.
Виконавча директорка Сара Моріарті та я були глибоко зворушені нашою розмовою з Вами, і я щиро радію можливості допомогти донести Вашу творчість до ширшої аудиторії. Ми відчуваємо, що Ваша праця має надзвичайно великий вплив — не лише на українців, а й на широку аудиторію, допомагаючи краще осягнути ту глибоку й часто непомічену людяність на тлі конфлікту, що триває”.
Як поінформувало “Читомо” з посиланням на організаторів Charleston Literary Festival, 10 листопада Єгорушкіна візьме участь у відкритій зустрічі стипендіатів фестивалю, під час якої говоритиме про роль літератури в умовах війни.
Charleston Literary Festival проходитиме з 6 до 15 листопада 2026 року в Чарлстоні, штат Південна Кароліна. Цьогоріч організатори вперше запровадили міжнародну стипендію для письменників, які працюють за межами США. Щороку її присуджуватимуть автору з іншої країни.
Єгорушкіна зазначила, що запрошення взяти участь у конкурсному відборі отримала від Сари Пек, а рекомендацію для участі їй надав український письменник Андрій Курков. Також вона подякувала Волтеру Фідеровичу за можливість долучитися до десятиденної резиденції та фестивалю.
“Радію, що понад два десятиліття моєї відданої праці в галузі літератури почали приносити такі добрі плоди”, — написала письменниця.
Charleston Literary Festival був заснований у 2017 році.
Катерина Єгорушкіна — письменниця, поетка, літературознавиця, членкиня Українського ПЕН і Всеукраїнської арттерапевтичної асоціації. Авторка понад двадцяти книжок для дітей і дорослих, права на які продали до низки країн. Її твори перекладають іноземними мовами, а поезії у перекладі Ганни Лелів у 2023 році перемогли в європейському конкурсі Poems of Liberty: Human Rights in Inhumane War.
Як повідомляв Укрінформ, книжка Єгорушкіної “І тоді наш будинок став кораблем. Історії про емоційний спадок війни” увійшла до довгого списку Премії імені Юрія Шевельова 2026 року, до якого відібрали 11 видань української есеїстики.
Фото: ФБ
Події
Українські видавці зможуть взяти участь у Лондонському книжковому ярмарку в березні 2027 року
Український інститут книги оприлюднив умови участі в Лондонському книжковому ярмарку, який пройде 16-18 березня 2027 року, зареєструватися українські видавці можуть до 20 листопада.
Як передає Укрінформ, про це у Фейсбуці повідомляє Український інститут книги.
“Український інститут книги розпочинає підготовку до участі України в The London Book Fair 2027 – одній із ключових бізнес-подій книжкової індустрії англомовного світу. Запрошуємо видавців долучитися до участі на ярмарку”, – ідеться в повідомленні.
Участь українських видавництв у межах національного стенда безкоштовна. Щоб долучитися, слід заповнити реєстраційну форму за посиланням.
Дедлайн реєстрації – 20 листопада.
На національному стенді можуть бути представлені виключно книжки українських авторів.
Представник видавництва має бути присутнім у день забудови стенда для викладки книжок, а також упродовж усіх днів ярмарку. Якщо видавництво не має змоги забезпечити власну присутність, воно має самостійно домовитися з іншим видавництвом-учасником про представлення своєї продукції.
Видавництво має запланувати ділові зустрічі на час проведення ярмарку.
Витрати на проїзд, проживання, оформлення віз і придбання вхідних квитків представники видавництв покривають самостійно.
Видавництва самостійно оформлюють документи, необхідні для виїзду за кордон. За потреби Український інститут книги може звернутися до організаторів щодо отримання запрошень для представників видавництв і надати лист-підтвердження участі. Водночас УІК не супроводжує процес оформлення документів для отримання дозволу на виїзд.
Самостійна доставка книжок до місця проведення ярмарку буде перевагою.
Лондонський книжковий ярмарок – це важливий міжнародний майданчик для професійного спілкування, пошуку партнерів і розвитку книжкового бізнесу. У 2026 році свою продукцію тут представили 1005 учасників з усього світу, а кількість відвідувачів сягнула близько 30 000 осіб.
Національний стенд на Лондонському книжковому ярмарку 2027 організовує Український інститут книги за підтримки Міністерства культури, Міністерства закордонних справ, посольства України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії.
Як повідомляв Укрінформ, у жовтні на Франкфуртському книжковому ярмарку в Німеччині відкрили національний стенд України, який цьогоріч присвятили втратам українського книговидання через російські атаки.
Фото ілюстративне
Події
у Франківську відкрили виставку «Мистецька палітра Прикарпаття»
В Івано-Франківському краєзнавчому музеї відкрили виставку «Мистецька палітра Прикарпаття». Експозицію приурочили до Дня працівників культури та майстрів народного мистецтва, який відзначатимуть 9 листопада.
Про це повідомляє кореспондентка Укрінформу.
«Мистецька палітра Прикарпаття» особлива тим, що її представляють більше 20 художників та майстрів, які розвивають і передають нащадкам унікальні ремесла Карпатського краю», – зазначила директорка Івано-Франківського краєзнавчого музею Галина Беднарчик.
Традиційну Коломийську кераміку на виставці представила 80-річна майстриня Надія Никорович.
«Це ріжковий розпис. Раніше розписували глиняний посуд лише коров’ячим ріжком та гусячим пером, звідси і назва. Таку кераміку наша родина вже робить у п’ятому поколінні. Я працюю із глиною не менше 50 років», – зізнається Надія Никорович.
Вона додала, що тепер родинне ремесло продовжують ще її син та онук. Щоправда, додає майстриня, вона дотримується старої технології – випалює глиняні вироби у печі на дровах, а це до 24 годин поспіль, що майже удвічі довше, ніж у електричних печах.
«Робити посуд із глини – це суцільне задоволення. У нас тепер багато посуду, але на Святвечір завжди хочеться традиційного. От викладу на вишиту скатертину глиняний посуд і лише тоді відчуваю свято», – наголосила майстриня.

Унікальне бісероплетіння на виставці демонструє Оксана Белегай. Каже, працювала у школі вчителем. Якось на уроці технології захотіла здивувати дітей, а тому взялась за бісер. Відтоді понад 20 років створює бісерні прикраси і навчає цьому дітей.
«Прагну, щоб діти навчились бачити красу у природі, черпали від неї натхнення і пізнали українські традиції. Знаєте, завжди хочеться шукати поряд щось красиве, робити світ і людей добрішими», – зауважила майстриня.
Розповідає, що коли почала отримувати багато замовлень, то допомогти їй погодився син Богдан. Тепер бісероплетіння стало родинним захопленням.
До організації виставки «Мистецька палітра Прикарпаття» долучився обласний осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України. В експозиції представлені ще ліжникарство, писанкарство, ткацтво, вишивка, ювелірне мистецтво, соломоплетіння та живопис.
Як повідомляв Укрінформ, у Культурному центрі «Дубрава» в Загребі відкриють виставку «Символи ідентичності у збережених традиційних ремеслах хорватської та української культурної спадщини».
Фото: Ірина Дружук/Укрінформ
Більше наших фото можна купити тут
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Суспільство5 днів agoНовини на ранок
-
Усі новини1 тиждень agoназвано найкращий спортивний годинник 2026 року (фото)
-
Суспільство1 тиждень agoПонад 4 тисячі тривог за місяць: як Росія атакувала Одещину у вересні
-
Усі новини6 днів agoколи вийде Motorola Signature 27 (фото)
-
Війна1 тиждень agoЩомісяця до армії РФ долучаються близько 1800 іноземців
-
Суспільство1 тиждень agoВ Україну надійшло понад 16 тисяч доз вакцини проти Hib-інфекції для дітей
-
Події1 тиждень agoРосіяни планують облаштувати військовий табір часів імперії у Ханському палаці
