Події
У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»
У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.
Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.
Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.
“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.
Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.
“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.
“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.
У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.
“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.
“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.
Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.
Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Події
У музеї «Кам’яниця київського війта» відкрили оновлену експозицію про історію міського самоврядування
На столичному Подолі в музеї «Кам’яниця київського війта» відкрили оновлену експозицію про історію міського самоврядування та роль війта у житті стародавнього міста.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Київська міська державна адміністрація.
Заступниця голови КМДА Ганна Старостенко зазначила, що для столиці важливо не лише зберігати пам’ятки, а й повертати їх громаді як живі культурні простори, через які місто може говорити про власну історію та традиції самоврядування.
За її словами, це дуже символічне відкриття до Дня Києва, адже Київ одним із перших міст Східної Європи ще у XV столітті отримав Магдебурзьке право, яке дозволяло громаді самостійно ухвалювати рішення щодо розвитку міста, торгівлі, оподаткування та правопорядку.

«Саме тоді сформувалася культура відповідальності представників громади за своє місто і традиція міського самоврядування, яка в різних формах існує й сьогодні. На жаль, упродовж століть було безліч спроб викривити та переписати історію Києва, зокрема через імперські наративи, які применшували роль міста як важливого європейського центру», – додала Старостенко.
Як підкреслила заступниця голови КМДА, саме тому сьогодні такі музеї мають особливу місію – вони допомагають повернути історичну правду про столицю та ще раз нагадують, що Київ завжди був і залишається європейським містом із сильною активною громадою, власною ідентичністю та традицією самоврядування.

Вона додала, що у 2025 році у музеї завершили реставраційні роботи, зокрема відновили елементи внутрішнього оздоблення, влаштували відмостку зі сторони входу та модернізували внутрішні тепломережі.
Перший заступник директора Департаменту охорони культурної спадщини Сергій Сабуров зауважив, що під час реставрації завданням було не лише зберегти автентичність пам’ятки, а й вдихнути в неї нове життя – зробити музейний простір сучасним, комфортним і доступним для всіх відвідувачів.
«Ревіталізація дуже важлива, адже дозволяє нам не просто консервувати минуле, а й зберігати живу історію та культуру Києва для майбутніх поколінь. Знаючи своє коріння, ми чіткіше усвідомлюємо наш багатовіковий зв’язок із європейською культурою. Сьогодні ця експозиція дає можливість кожному відчути атмосферу старого Подолу та побачити, як столиця жила у XVII–XVIII століттях», – наголосив він.

«Камʼяниця київського війта» є унікальною пам’яткою українського бароко кінця XVII – початку XVIII століття, яку вважають найстарішою збереженою житловою кам’яницею Києва. Розташована на Подолі, вона постала в період активного розвитку міста за часів Гетьманщини та пов’язана з родиною Биковських, представники якої обіймали посаду київського війта.
Архітектура споруди вирізняється арковими лоджіями, пілястрами та асиметричною композицією, а частину її вигляду було відтворено під час реставрації ХХ століття з урахуванням рис барокової доби. Протягом своєї історії будинок виконував різні функції – від приватної резиденції до громадських установ, зберігши при цьому автентичні елементи планування та інтер’єрів.
Музей, розташований за адресою: вулиця Костянтинівська, 6/8, відкритий для відвідувачів: середа – неділя з 11:00 до 19:00, п’ятниця з 11:00 до 17:45, понеділок, вівторок – вихідні.
Як повідомляв Укрінформ, до Дня Києва на станції метро «Золоті Ворота» відкрилася виставка художніх робіт «Незламне місто».
Фото: КМДА
Події
В Україні Таїсію Повалій заочно засудили до 12 років в’язниці
«Прокурори Вінницької обласної прокуратури довели в суді, що колишня народна артистка України та екснародна депутатка від забороненої «Партії регіонів» системно підтримувала державу-агресора, брала участь у пропагандистських заходах і публічно виправдовувала збройну агресію РФ проти України (ч. 6 ст. 111-1, ст. 436, ч. 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу України)», – ідеться у повідоменні.
28 травня Вінницький міський суд призначив Повалій 12 років ув’язнення, заборонив обіймати певні посади строком на 15 років та постановив конфіскувати все належне їй майно в дохід держави.
За матеріалами провадження, після Революції Гідності та початку російсько-української війни Повалій виїхала до Росії. Відтоді вона мешкає у Москві, де продовжує творчу й підприємницьку діяльність. У 2023 році вона отримала громадянство РФ.
Прокурори довели, що після виїзду до РФ Повалій не обмежилася кар’єрою в РФ. Вона системно працювала на підтримку держави-агресора, зокрема, брала участь у російських пропагандистських заходах, підтримувала політику очільника Росії Володимира Путіна та публічно виправдовувала війну проти України.
«Зокрема, артистка виступала на концертах на честь учасників так званої «СВО», заходах до незаконного «приєднання» українських територій до РФ та їхнього нібито «звільнення від нацистів». Крім того, Повалій регулярно з’являлася в російських пропагандистських медіа. В інтерв’ю вона возвеличує «рускомірскіє» ідеали та принижує і знецінює українців», – поінформували в ОГП.
У 2024 році Вищий антикорупційний суд за матеріалами прокуратури ухвалив рішення про стягнення в дохід держави належних обвинуваченій активів, а саме: сім земельних ділянок у Київській області загальною площею 9,3 га; житловий будинок загальною площею 442 кв. м; домоволодіння загальною площею 101 кв. м; два транспортні засоби; чотири одиниці зброї; майнові права на музику та слова до 9 творів.
Водночас у 2025 році Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій зареєстрував за державою Україна майнові права на 9 пісень артистки.
Досудове розслідування за процедурою in absentia (за відсутності) у кримінальному провадженні здійснювали слідчі УСБУ у Вінницькій області.
Покарання обвинувачена відбуватиме з моменту її фактичного затримання.
Як повідомляв Укрінформ, Фонд державного майна України розпочав процедуру підготовки до продажу конфіскованого будинку співачки Таїсії Повалій разом із земельною ділянкою під ним.
Події
У Чернівцях стартує історико-мистецький проєкт «Наріжний камінь музики»
У Чернівцях до 150-річчя закладення фундаменту будівлі Чернівецької обласної філармонії відбудеться історико-мистецький проєкт «Наріжний камінь музики».
ро це у Фейсбуці повідомляє Чернівецька обласна філармонія ім. Дмитра Гнатюка, передає Укрінформ.
Зазначається, що саме 29 травня 1876 року відбулося урочисте закладення наріжного каменю споруди Музичного товариства – майбутньої філармонії. Того дня будівельний майданчик був прикрашений квітами, прапорами, вінками та гербами, а у східну частину фундаменту було вмуровано металеву колбу з пам’ятною грамотою для нащадків.
«Через 150 років філармонія продовжує цю історичну традицію та символічно розпочинає новий етап культурної історії міста. Особливим моментом стане створення нової капсули часу – «Послання музики». До неї буде вкладено грамоту для нащадків із підписами працівників філармонії, артистів, музикантів та мешканців Чернівців», – йдеться у повідломленні.
За даними філармонії, за годину до початку події, що стартує у 29 травня о 12.00, усі охочі матимуть змогу поставити свій підпис під історичною грамотою та стати частиною великої культурної історії міста.
Програмою проєку передбачені урочиста історична реконструкція, церемонія закладення капсули часу, а також виконання кантати «Величальна Буковині» та виступи майстрів мистецтв і художніх колективів філармонії.
У ході дійства також відбудеться презентація мистецьких подій 2026–2027 років.
Як повідомлялось, історія Чернівецької обласної філармонії сягає середини ХІХ ст., коли чернівецькі меломани 1862 року заснували товариство, що офіційно називалося «Спілка сприяння музичному мистецтву на Буковині», або скорочено «Музичне товариство». Ця організація, яка фактично була міською філармонією, добилася спорудження спеціалізованого приміщення «Концертної зали», що стало осередком культури та мистецтва. Чернівецьку обласну філармонію офіційно було створено 8 липня 1940 року, при ній діяли народний хор та концертна бригада. Під час Другої світової війни практично весь творчий колектив працював в евакуації.
Фото: Чернівецька обласна філармонія ім. Дмитра Гнатюка
-
Суспільство1 тиждень agoВ Україну повернули останки лідера ОУН Андрія Мельника та його дружини
-
Війна1 тиждень agoВід Волині до Чернігівщини укріплюємо кордон з Білоруссю
-
Політика1 тиждень agoРютте закликає до справедливішого розподілу підтримки України
-
Відбудова1 тиждень agoЗеленський обговорив із Маркаровою очікування від конференції з відновлення у Гданську
-
Події1 тиждень agoСтартує робота над фільмом про науковця з Одеси, що створив вакцини від холери та чуми
-
Політика1 тиждень agoРозраховуємо на відновлення переговорів про зону вільної торгівлі
-
Відбудова3 дні agoДля участі в конференції Ukraine Recovery Conference 2026 відібрали 102 громади
-
Суспільство1 тиждень agoПодарунки, 21 авто та 171 мільйон у готівці: як жила політична еліта Миколаївської міськради Анонси
