Події
У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»
У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.
Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.
Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.
“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.
Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.
“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.
“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.
У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.
“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.
“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.
Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.
Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Події
У храмі на Тернопільщині завершили реставрацію розписів початку ХХ століття
У місті Бережани на Тернопільщині завершили реставрацію розписів початку ХХ століття у церкві Пресвятої Трійці.
Про це кореспонденту Укрінформу повідомив реставратор та іконописець Олексій Чередніченко.
“Від початку досліджень до завершення робіт минуло чотири роки. Протягом трьох років тривав сам процес реставрації. Це дуже швидко для такого обсягу робіт. Група реставраторів працювала по 10-11 годин на день, коли дозволяв температурний режим. Ми вже зняли риштування. І перед нами відкрилися повністю відреставровані розписи початку ХХ століття у церкві Пресвятої Трійці в Бережанах”, – розповів він.
Столітні стінописи виявили під шарами старої олійної фарби і ґрунтовки на куполі та у святилищі храму. Фахівці скальпелями крок за кроком знімали стару фарбу, щоб відновити цінні розписи.
“Цьому храму довелося пережити дуже багато: дві світові війни, руйнування від снарядів, замалювання, забуття… Здавалося, все це залишилося в минулому. Але ні. І храм, і його розписи вистояли. І тепер знову є. За роки праці я мав нагоду розписувати нові храми, працювати зі старовинними інтер’єрами, займатися реставрацією. Але такого досвіду, таких відчуттів і такого усвідомлення власної причетності до повернення мистецької спадщини я ще не переживав”, – зізнається Чередніченко.
Реставратор також розповів, що розписи у святилищі збереглися краще, аніж у куполі. І саме вони допомогли відтворити втрачені фрагменти оздоблення купола. Адже автори використовували однакові форми, кольори і схожі композиційні прийоми. Об’єднавши всю інформацію, яку вдалося віднайти, реставратори створили проєкт реконструкції купола за допомогою спеціальної комп’ютерної програми. Фахівці зібрали всі зображення букв, що збереглися, і відтворили шрифт, який використовували в розписі храму.
“Хочу щиро подякувати всім, хто був причетний до цієї роботи, хто допомагав, підтримував, долучався до відновлення храму. Особлива подяка отцю Івану Хрептаку за довіру, підтримку, турботу про храм і за те, що ця справа стала можливою. І дуже хочу запросити всіх, хто матиме нагоду, відвідати церкву Пресвятої Трійці в Бережанах та побачити все на власні очі. Жодна фотографія, навіть найкраща, не здатна передати справжнього враження від цього простору. Масштабу, кольору, світла і тієї особливої атмосфери, яку відчуваєш, перебуваючи всередині. Це справді варто побачити!” – закликав реставратор та іконописець Олексій Чередніченко.
Як повідомляв Укрінформ, у Бережанському замку знайшли роботи скульптора Йогана Пфістера, які вважали втраченими.
Події
Депардьє відкликав апеляцію на вирок за сексуальне насильство і перепросив
Французький актор Жерар Депардьє 16 листопада відмовився від апеляційного оскарження вироку у справі про сексуальне насильство щодо двох жінок і публічно перепросив. Таким чином, вирок, яким Депардьє призначили 18 місяців умовного позбавлення волі, набув остаточної сили.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє BFMTV із посиланням на заяву актора.
«Суд ухвалив рішення. Мене визнали винним. Я це розумію і приймаю вирок», – написав Депардьє. Він також висловив «глибокі й щирі вибачення» перед усіма, хто міг постраждати через його поведінку.
«На зйомках я довго ховався за провокаціями й непристойними жартами», – зазначив актор, визнавши, що його слова та деякі вчинки мали наслідки. Депардьє сказав, що ніколи не мав наміру завдавати жінкам болю.
За даними журналістів, прокуратура також відкликала апеляцію, оскільки суд першої інстанції призначив саме те покарання, якого вона вимагала. Адвокатка потерпілих повідомила, що її клієнтки також відмовилися від оскарження.
Як повідомляв Укрінформ, у травні 2025 року суд у Парижі визнав Депардьє винним у сексуальному насильстві щодо двох жінок під час зйомок фільму «Зелені віконниці» у 2021 році. Суд також постановив внести актора до реєстру осіб, засуджених за сексуальні злочини.
Події
У Грузії археологи виявили частину стародавнього палацу
Археологи виявили частину архітектурного комплексу V-VI століть, який, імовірно, був палацом місцевого правителя або представників аристократії, під час розкопок у Марнеульському районі неподалік від столиці Грузії Тбілісі.
Про це повідомляє Перший канал Грузії, передає Укрінформ.
«На території села Меоре-Кесало муніципалітету Марнеулі ведуться археологічні дослідження, ймовірно, комплексу V-VI століть», – повідомило Національне агентство з охорони культурної спадщини Грузії.
Науково-дослідні роботи на археологічному комплексі здійснює Національний музей Грузії за фінансової підтримки Національного агентства з охорони культурної спадщини Грузії.
Зазначається, що під час розкопок було виявлено частину масштабного архітектурного комплексу, імовірно, V-VI століть, який, за попередньою версією, є палацом місцевого правителя або представника знаті.
Археологічний об’єкт зареєстрували у 2020 році, а значну частину комплексу дослідили у 2023-2025 роках.
Роботи, проведені у 2026 році, передбачають археологічне дослідження нових ділянок на захід і північ від комплексу.

У межах досліджень очистять виявлені стіни, плиткові шари та підлоги залів. Територію розкопок також рекультивують і накриють консерваційним шаром, щоб запобігти подальшому пошкодженню залишків будівель.

Частина комплексу пошкоджена внаслідок природних процесів, тому її необхідно зберегти та продовжити дослідження.

Як повідомляв Укрінформ, у турецькій провінції Кютаг’я, що на заході країни, археологи виявили залишки восьми хлібин, які обвуглилися під час пожежі близько п’яти тисяч років тому. Знахідки датують ранньою бронзовою добою.
Фото: საქართველოს კულტურული მემკვიდრეობის დაცვის ეროვნული სააგენტო/Національне агентство з охорони культурної спадщини Грузії
-
Суспільство7 днів agoНовини на ранок
-
Політика1 тиждень agoзаконопроєкт пройшов перше читання у Раді
-
Відбудова1 тиждень agoВ Україні повністю відновили 759 об’єктів медичної інфраструктури
-
Суспільство6 днів agoНовини на ранок
-
Політика6 днів agoРубіо назвав переговори в Абу-Дабі продуктивними, але угода не буде укладена за одну ніч
-
Суспільство1 тиждень agoКоли увімкнуть опалення в Одесі у 2026 році: дата
-
Суспільство1 тиждень agoВ Одессе ТЦК силой мобилизовал добровольца в штурмовую бригаду вместо медбата – нардеп Гончаренко
-
Усі новини1 тиждень agoщо вона там зробила (фото)
