Події
У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»
У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.
Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.
Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.
“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.
Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.
“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.
“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.
У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.
“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.
“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.
Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.
Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Події
Київський театр ляльок готує премʼєру вистави «Лускунчик і Мишачий король»
Київський академічний театр ляльок «Замок на горі» 7 грудня представить премʼєру — сучасну фентезі-адаптацію «Лускунчика» від режисера Слави Жили.
Про це повідомляє Укрінформ.
Сценічне прочитання «Лускунчика» у театрі створене новою творчою командою та адаптоване під сучасного глядача.
«Це спроба подарувати дорослим і дітям те відчуття дива, яке ми втрачаємо, коли виростаємо. Тут добро перемагає, але робить це з іронією, світлом і стилем», – зазначив у коментарі Укрінформу директор – художній керівник театру Ігор Гулий.
За словами заслуженого діяча мистецтв України Слави Жили, команда створила фентезі на тему снів Марі Штальбаум. «Вистава присвячена моїй донечці Розі — вона саме у віці головної героїні», – поділився режисер.
Київський театр ляльок готує премʼєру вистави «Лускунчик і Мишачий король» / Фото надані театром
Казка «Лускунчик і Мишачий король» переносить глядачів у химерний світ фантазії, де ляльки борються з підступним мишачим військом, а Марі та Лускунчик долають чари й страхи. Постановка поєднує фентезі, горор, казку і динаміку сучасного театру.
Фінал вистави — традиційно світлий, теплий та надихаючий: добро перемагає, а закохані герої залишаються разом.
Для постановки створені авторські костюми, пластика акторів нагадує одночасно балет і TikTok-рухи, музика – між класикою та електронікою, а сценографія виглядає як експозиція сучасного арттеатру. У виставі-грі будуть і елементи відеоігор.

Над виставою «Лускунчик і Мишачий король» працюють режисерка з пластики заслужена діячка мистецтв України Ольга Семьошкіна, художник Микола Данько, композитор Юрій Звонарь.
Як повідомлялося, Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки успішно здійснив гастрольний тур Іспанією.
Фото надані театром
Події
Цьогоріч музика Лятошинського звучала на головних сценах Європи, США і Латинської Америки
У 2025 році до 130-річчя провідного композитора Бориса Лятошинського реалізовано низку міжнародних проєктів, його творчість була представлена на ключових сценах Європи, США та Латинської Америки.
Про це повідомляє Укрінформ із посиланням на Український інститут та Фундацію Лятошинського.
Зокрема, було втілено й підтримано понад 10 подій – концертів, прем’єр, конференцій, видання спеціалізованих музичних антологій.
Центральною ініціативою стало видання «Антології української камерної музики: Борис Лятошинський. Струнні квартети». Вперше всі квартети композитора були опубліковані повним зібранням із виконавською редакцією ансамблю NotaBene Chamber Group.
Презентація видання відбулась у вересні в межах Міжнародного фестивалю сучасної музики «Контрасти» у Львові за участю співзасновниць Фундації Лятошинського Ірини Тукової та Тетяни Гомон, упорядниці Ольги Лозинської.
Також було підготовлено оновлені матеріали до виконання Увертюри на чотири українські теми та Слов’янської увертюри Лятошинського, їх передано оркестрам в Україні та за кордоном.

Протягом року музика Бориса Лятошинського звучала на понад 10 престижних міжнародних подіях у Нідерландах, Великій Британії, Німеччині, Польщі, Литві, Бразилії та США. Твори виконували знані артисти та колективи, серед яких NotaBene Chamber Group, піаніст Антоній Баришевський, Амазонська філармонія під орудою Марсело де Єзуса та інші.

До кінця року заплановано ще кілька значних подій. Зокрема, 3 грудня у Берліні відбудеться різдвяний концерт із музикою Лятошинського за участю Катерини-Софії Шик, Катерини Супрун та оркестру «Мрія». Крім того, 3, 4 та 12 грудня відбудуться музичні академії Амстердама та Гааги за участю Антонія Баришевського.
Борис Лятошинський — один із найвизначніших композиторів XX століття (1895–1968). Він також виховав не одне покоління українських композиторів, його учні стали відомі як київські авангардисти 1960-х. Серед них – Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Євген Станкович, Віталій Годзяцький та інші видатні митці.
Український інститут – державна установа культурної дипломатії України, діяльність якої спрямована на покращення розуміння і сприйняття України у світі та розвиток її культурних зв’язків з іншими країнами.
Як повідомлялося, в Україні створили музичний проєкт «Загата», який відтворює голоси поетів Розстріляного відродження та митців, що постраждали від радянських репресій.
Фото надані Українським інститутом та Фундацією Лятошинського
Події
Помер видатний британський драматург Том Стоппард
Британський драматург, режисер і сценарист Том Стоппард помер у віці 88 років.
Про це повідомила компанія United Agents, передає Укрінформ із посиланням на The Independent.
“Ми з глибоким сумом повідомляємо, що наш улюблений клієнт та друг Том Стоппард мирно помер удома в Дорсеті, в оточенні своєї родини”, – йдеться у заяві компанії.
Стоппард був одним із найвідоміших британських драматургів. За свою багаторічну кар’єру на телебаченні, в театрі та кіно він здобув три премії Лоуренса Олів’є, п’ять «Тоні» та «Оскар». У 1997 році королева Єлизавета II посвятила драматурга у лицарі за його внесок у розвиток театру.
Він народився 1937 року у Чехословаччині в єврейській сім’ї. Під час нацистської окупації родина змушена була тікати з країни і зрештою опинилась у Великій Британії.
Свою кар’єру майбутній драматург розпочав у журналістиці. Він став театральним критиком, а згодом писав п’єси для радіо і телебачення.
Його театральний дебют відбувся у 1967 році – п’єса «Розенкранц та Гільденстерн мертві» принесла йому першу премію «Тоні». Надалі Стоппард ставав її лауреатом ще чотири рази: у 1976, 1984, 2007 і 2023 роках. У 1990 році він зняв фільм «Розенкранц і Гільденстерн мертві».
Серед найвідоміших п’єс Стоппарда – «Травесті», «Аркадія», «Берег Утопії», «Рок-н-рол» тощо.
Він також є автором сценаріїв до фільмів «Імперія сонця» (1987), «Біллі Батгейт» (1991), «Анна Кареніна» (2012), «Тюльпанова лихоманка» (2017) та ін.
У 1999 році за сценарій до фільму «Закоханий Шекспір» Стоппард разом із Марком Норманом здобув премію «Оскар».
Як повідомляв Укрінформ, 17 серпня у віці 87 років помер британський актор, номінант на премію “Оскар” Теренс Стемп, відомий ролями у фільмах про Супермена та “Зоряні війни”.
Фото: Matt Humphrey / eyevine / Redux
-
Відбудова7 днів agoВідновлення пункту пропуску «Орлівка» може тривати кілька тижнів
-
Події5 днів agoФільм «Ти – космос» за перший вікенд прокату зібрав ₴8,7 мільйона
-
Політика5 днів agoТуреччина пропонує почати мирний процес із домовленості з припинення вогню по енергетиці та портам
-
Одеса5 днів agoНічна атака на Одещину: пошкоджено порт і тепломережі
-
Суспільство5 днів agoПогрожував ув’язненням та відрахуванням: посадовець одеської Військової академії вимагав гроші у курсантів
-
Суспільство1 тиждень agoНАБУ затримало колишнього директора “Чоразморшляху” Анонси
-
Усі новини1 тиждень agoСмартфони Android і iPhone тепер можуть обмінюватися файлами, але є один нюанс
-
Політика5 днів agoЛист Орбана про блокування допомоги Україні не створює нових загроз, робота з ЄС триває
