Події
У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»
У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.
Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.
Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.
“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.
Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.
“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.
“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.
У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.
“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.
“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.
Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.
Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Події
В Анкарі показали театральну постановку про депортацію кримських татар
В Анкарі в межах заходів до 82-х роковин депортації кримськотатарського народу була презентована театральна постановка, присвячена трагедії 18 травня 1944 року.
Участь у постановці взяли діти з числа кримських татар, які вимушено залишили Кримський півострів та Україну у 2014 та 2022 роках, повідомляє кореспондент Укрінформу.
“Кримські татари разом з українським народом розпочали боротьбу проти окупантів. І сьогодні ця боротьба рішуче триває. У цій боротьбі кримські татари стоять не лише поруч з Україною, а й на боці демократії, міжнародного права та свободи — проти диктатури, колоніалізму та політики асиміляції”, – заявив у своїй промові голова Товариства культури та взаємодопомоги кримських татар у Туреччині Мукремін Шахін.
Лідер кримськотатарської спільноти наголосив, що безпека і стабільність Східної Європи, Чорноморського регіону та Балкан тісно пов’язані з міцною співпрацею України й Туреччини, тоді як кримські татари працюють над тим, щоб бути найміцнішим мостом цієї співпраці.
“Народ можна депортувати. Народ можна піддати переслідуванням. Народ можна ув’язнити. Але народ, який зберігає свою пам’ять, неможливо перемогти. Позиція України чітка: Крим — це Україна. Кримські татари — корінний народ Криму”, – сказав у промові посол України в Туреччині Наріман Джелялов.

Дипломат наголосив, що Крим нині — це не просто окупована Росією територія, півострів перетворено на простір мілітаризації, репресій та свідомої демографічної інженерії.
Учасникам заходу було продемонстровано документальний фільм про сталінську депортацію кримських татар 1944 року.
Також гостям презентували театралізовану виставу у виконанні танцювального колективу “Джийин” та творчої групи “Кримська родина”. Постановка відтворила сцени насильницької депортації кримських татар радянським режимом, атмосферу втрати дому, розлуки сімей і боротьби за виживання у вигнанні.
Окрім цього, в Анкарі було відкрито виставку репродукцій картин художника Рустема Еміна, що розповідає про трагедію кримськотатарського народу.
Заходи, присвячені 82-м роковинам від початку сталінської депортації кримських татар з Кримського півострова у 1944 році, відбулися в інших містах Туреччини. Зокрема, в Ескішехірі відбулася хода та мітинг, поминальні заходи, показ вистави про депортацію; у Бурсі відбувся жалобний захід та молитва за жертвами депортації, також відвідування Музею історії міграції, де окремо представлена експозиція про кримських татар; поминальні заходи, молитви, мітинги відбулися в Стамбулі та інших містах.
За наказом Сталіна з півострова за 18-20 травня 1944 року було депортовано понад 238,5 тисяч кримських татар. 8 тисяч загинули у дорозі. За перші три роки від голоду, виснаження і хвороб померли від 20 до 46% всіх депортованих.
Як повідомляв Укрінформ, в Анкарі у День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу провели дискусійну панель «Від депортації до окупації: 82-річний досвід Криму», присвячену історії депортації кримськотатарського народу сталінським режимом у 1944 році та репресіям під час нинішньої російської окупації півострова.
Події
В Унівській лаврі на Львівщині знайшли заховані під підлогою церковні реліквії
На території Свято-Успенської Унівської лаври під час реставраційних робіт виявили сховище з церковними цінностями, які монахи заховали до приходу радянської влади, щоб уберегти їх від конфіскації та знищення.
Про це повідомив у Фейсбуці ієромонах Свято-Успенської Унівської лаври Макарій Дутка, передає Укрінформ.
“Друзі, шановні українці, у Святуспенській Унівській Лаврі надзвичайна подія: знайдено на горищі митрополичих палат (1820 р.) намисто (коралі), які прикрашали до приходу радянської влади у 40-их роках нашу Унівську Чудотворну Ікону”, – поінформував Дутка.
За його словами, монахи монастиря заховали під підлогою кілька кілограмів коралів з Індійського моря та девʼять підсвічників минулих століть, які прикрашали ікону в Успенському храмі.
Крім того, знайдені золоті персні, одну монстранцію та кілька церковних медальйонів XIX ст.
Ієромонах зазначив, що частину намиста відреставрували та повісили на старовинну ікону. Також місцева реставраційна майстерня почистила всі девʼять посріблених підсвічників.
Як повідомляв Укрінформ, в Україні бракує спеціалізованих сховищ для зберігання та захисту об’єктів культурної спадщини в умовах війни та російських атак.
Події
Виходить книжка азовця «Расті» про 886 днів російського полону
“Окраєць” – книжка про досвід полону, який автор вирішив записати після розмови з Оленою Мандзюк у Краматорську. “Вона запитала, чи не хочу я розповісти це більшій кількості людей. Я спочатку відмовлявся через брак часу, службу у війську і думку, що це нікому не буде цікаво, бо люди більше цураються теми війни і полону, ніж підтримують”, – розповів “Расті”.
Мандзюк запропонувала записати його спогади на диктофон. Наступного дня автор отримав текстову версію розповіді, перечитав її й опублікував у своєму інстаграмі. Саме реакція читачів, за його словами, показала, що історія має бути розказана не лише в дописах.
“Дійсно побачив, що це для інших важливо – знати правду, усвідомлювати злочини росіян, говорити про тих, хто досі в полоні. Я отримував сотні коментарів, тисячі репостів, слова підтримки і прохання говорити про це гучно, більше, написати книгу”, – зауважив “Расті”.
За словами автора, “Окраєць” – це книжка про злочини, які росіяни скоювали проти нього під час полону, а також про тих, хто досі залишається в російських тюрмах і таборах.
“Книга “Окраєць” – це свідчення про злочини росіян, які вони скоювали наді мною у російському полоні впродовж 886 днів. Ця книга буде передаватись з рук в руки до друзів, до рідних, до дітей, адже це реальна історія з перших вуст про мою історію виживання і нелюдського ворога – Росію, про зло, яке я хочу робити видимим, адже тільки тоді його можна побороти”, – наголосив він.
Робота над книжкою, за словами військового, була складною не лише для нього, а й для всієї команди. Автор розповів, що під час підготовки тексту довелося знову проживати спогади, які психіка намагалася відсунути в підсвідомість. “Я зустрів певні труднощі, коли почав працювати над книгою. Розумію, що моя психіка берегла мене і ховала всі страшні спогади десь далеко у підсвідомість, а тут я вирішив все дістати назовні. Найважче було те, що, відновлюючи ці спогади, я розумів, що прямо зараз, там, у російському полоні, мої побратими досі проживають ці ж самі катування та знущання, отримують удари, страждають від голоду”, – розповів він.
Він також зазначив, що розуміє небажання частини людей говорити про полон і катування, однак вважає мовчання небезпечним: “Я розумію, чому тут, в Україні, люди в тилу оминають подібні теми. Вони просто не хочуть знати, що таке страшне зло може існувати. Але в цьому і проблема: закриваючи очі на зло, воно не перестає існувати, воно росте ще більше”.
Над книжкою працювала команда, частина якої долучилася до проєкту на волонтерських засадах. За словами “Расті”, для редакторів і людей, які допомагали з текстом, ця робота також стала емоційно важким досвідом. “Редактори плакали над редагуванням тексту, хтось згодом не міг спати ночами, в когось тремтіли руки, хтось перейняв та розділив цей біль зі мною”, – ідеться в дописі автора.
Як повідомляв Укрінформ, вийшла книга Миколи Тимошика “Українці у Великій Британії”.
Фото: dmytro_kanupier/instagram
-
Одеса1 тиждень agoАтака на Чорноморськ на Одещині: загинула мати двох дітей
-
Суспільство1 тиждень agoВ Україні щороку фіксують десятки випадків хантавірусу
-
Політика7 днів agoЗеленський і Навроцький обговорили потенційні контакти на найближчий час
-
Події1 тиждень agoМер Парижа опановував петриківський розпис на українському стенді до Дня Європи
-
Усі новини7 днів agoЄвробачення 2026 – хто може перемогти в конкурсі
-
Події1 тиждень agoXIV книжковий фестиваль VinBookFest пройде 16-17 травня
-
Одеса7 днів agoНебезпечне море: одесити про майбутній курортний сезон
-
Усі новини1 тиждень agoЗнайдено місце на Землі, де розташоване Пекло Данте: воно виявилося реальним (фото)
