Події
У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»
У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.
Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.
Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.
“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.
Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.
“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.
“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.
У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.
“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.
“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.
Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.
Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Події
У Києві презентували документальний фільм «Час збирати каміння»
У Києві Українське іномовлення (ДП “МПІУ”) презентувало документальний фільм “Час збирати каміння” – історії українців, які воювали проти нацизму в Русі Опору Італії та Франції, у лавах Іноземного легіону французької армії, а також були серед тих, кого відправили на примусові роботи до цих країн.
Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.
“Ми говоримо про історію Другої світової війни, а вона сама по собі є доволі складним матеріалом для вивчення, дослідження і тим більше для подальшого поширення на екрані. Зрештою, сьогодні, у час, коли Росія прагне знищити українську державність, ми водночас зіштовхуємося з тим, що нас вбивають не тільки російські ракети, а й російська пропаганда, яка активно заходить на поле пам’яті, на історичне поле і намагається стерти українців також в історичному контексті, зокрема в питанні Другої світової війни. Ідея фільму, очевидно, народилася як певний опір, протистояння російським наративам про те, що українці під час Другої світової війни “були лише нацистами та колаборантами”, – сказав режисер фільму Андрій Ступак.
Презентація документального фільму «Час збирати каміння» / Фото: Тарасов Володимир, Укрінформ
1 / 12
Він зазначив, що плануються спеціальні покази фільму за кордоном, зокрема, на фестивалях.
За його словами, якомога більше людей мають дізнаватися про історію українців.
Заступник генерального директора з наукової та фондової роботи Національного музею історії України у Другій світовій війні Дмитро Гайнетдінов зауважив, що протягом дуже тривалого часу українська історія перебувала в полоні радянських і російських міфів. За його словами, після початку повномасштабного російського вторгнення весь світ побачив їхню брехливість.
“Сьогодні ми так чи інакше дивимося на події Другої світової війни через призму сучасної війни, а інколи шукаємо відповіді на сьогоднішні питання в подіях минулого. Але за певним парадоксом, через ці дві призму ми бачимо історію набагато чіткішою, адже ми усвідомлюємо, що зараз теж українці зіштовхнулися із абсолютним злом, яке потрібно перемогти”, – сказав Гайнетдінов.
У фільмі “Час збирати каміння” представлено історії українців, які воювали проти нацизму в Русі Опору Італії та Франції, у лавах Іноземного легіону французької армії, а також були серед тих, кого відправили на примусові роботи до цих країн, і пам’ять про кого привласнює Росія. Серед них: Георгій Ліпницький, Микола Буянов, Василь Порик, Олександр Накорчемний, Петро Білобран. Через родинні спогади, архівні фото і документи, музейні колекції, місця пам’яті, дослідження в Італії, Франції та Україні автори стрічки відновлюють їхню українську ідентичність, показують український внесок у перемогу над нацизмом та масштаб російської маніпуляції, утверджують право українців на власну історію.
Фільм знято у формі уроку історії для учнів однієї зі шкіл на Хмельниччині, який проводить педагог, доктор філософії Юрій Клімчук.
Фільм “Час збирати каміння” є початком масштабного документального проєкту, який став одним з переможців ініціативи “Тисячовесна”. Наступні епізоди будуть присвячені долям українців у Норвегії, Польщі, Чехії та Німеччині.
Стрічку згодом буде оприлюднено на платформі Українського іномовлення (ДП “МПІУ”).
Як повідомлялося, про військового, поета і фотографа Максима “Далі” Кривцова знімуть монтажний документальний фільм “Я, Максим Кривцов”.
Події
Вийшов трейлер серіалу «Швидкарі»
Представлено офіційний трейлер серіалу «Швидкарі» режисера Олега Туранського.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Державне агентство з питань кіно.
Зазначається, що у центрі сюжету — конфлікт між фронтовим парамедиком Максом, який прагне реформувати систему, та досвідченим лікарем «старої школи» Анатолієм. Аби довести свою правоту, вони влаштовують змагання бригад, яке несподівано втягує медиків у небезпечну гру місцевих політиків та наркомафії.
Прем’єра стрічки відбудеться 28 вересня о 20:00 в етері телеканалу ICTV2.
Проєкт створила кінокомпанія UPHub спільно з телеканалом ICTV2 за підтримки Держкіно, а також за сприяння Міністерства охорони здоров’я та Львівського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.
Як повідомляв Укрінформ, влітку у Києві завершилися зйомки урбаністичної драми «Місто» за романом Валерʼяна Підмогильного.
Фото: usfa.gov.ua
Події
Довженко-Центр отримає фінансування для збереження 62 тисяч кіноплівок
Національний центр Олександра Довженка отримає фінансування на збереження кіноколекції в межах нової міжнародної програми із захисту кінематографічної та аудіовізуальної спадщини, що перебуває під загрозою.
Про це повідомляє Міністерство культури, передає Укрінформ.
Як зазначається, про запуск нової програми під час міжнародного саміту Lumière у Франції оголосили Міжнародний альянс для захисту культурної спадщини в зонах конфліктів та Національний центр кінематографії та анімаційного зображення Франції (CNC).
Програма спрямована на збереження та відновлення кіноколекцій, покращення умов їхнього зберігання, розвиток професійної експертизи та забезпечення доступу до культурної спадщини. ALIPH вже оголосив про виділення перших 500 тисяч доларів США на фінансування невідкладних проєктів у межах програми.
Окрему увагу в програмі приділено Україні та Сирії. Зокрема, передбачена підтримка зусиль відповідних інституцій зі збереження кінематографічних колекцій.
“Україна стала однією з перших країн, які одержать підтримку. Фінансування спрямують Національному центру Олександра Довженка – найбільшому кіноархіву країни, який зберігає близько 62 тисяч кіноплівок”, – повідомила віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики — міністерка культури Тетяна Бережна у Фейсбуці.
Ініціатива покликана реагувати на зростаючі загрози для кінематографічних колекцій у різних країнах світу, зокрема через збройні конфлікти, наслідки зміни клімату та фізичне старіння плівкових носіїв. Водночас спеціалізоване обладнання та професійні навички, необхідні для роботи з плівковими матеріалами, стають дедалі менш доступними.
У межах програми передбачається фінансування оцінки стану та захисту колекцій, роботи з вразливими носіями, оцифрування матеріалів застарілих форматів, модернізації технічного обладнання, підготовки фахівців та ініціатив, спрямованих на розширення доступу громадськості до творів.
Франція оголосила про намір спрямовувати на програму 1 мільйон доларів США щорічно протягом п’яти років. Загалом у 2027–2032 роках планується залучити 15 мільйонів доларів США для реалізації ініціативи.
Міністерка культури наголосила, що для України захист кінематографічної спадщини — це збереження пам’яті, культурної ідентичності та свідчень про час, у якому ми живемо.
“Через російську агресію українські колекції перебувають під постійною загрозою, тому ця програма дає нам важливі практичні інструменти для їх збереження та відновлення. Вдячна партнерам, що Україна стала одним із перших учасників ініціативи”, – цитує Бережну Мінкульт.
Запуск програми є продовженням майже десятирічного досвіду ALIPH у захисті культурної спадщини, що опинилася під загрозою через війни та кліматичні ризики. Організація вже підтримувала проєкти зі стабілізації архівів, документування та оцифрування вразливих колекцій, оснащення культурних установ і підготовки фахівців.
Як повідомляв Укрінформ, у червні Кабмін ухвалив зміни до постанови, які дозволяють Довженко-Центру на період воєнного стану та протягом чотирьох місяців після його завершення спрямовувати всі кошти, отримані від оренди майна, на виконання власних статутних завдань.
7 вересня Міністерство культури України та Національний центр кінематографії та анімаційного зображення Франції (CNC) підписали меморандум про взаєморозуміння, спрямований на поглиблення двосторонньої співпраці у кінематографічному та аудіовізуальному секторах.
Фото: hromadske.ua
-
Усі новини7 днів agoвийшли Huawei Nova 16s та 16s Pro (фото)
-
Відбудова1 тиждень agoЯпонія та Польща домовилися координувати підтримку відбудови України
-
Суспільство1 тиждень agoКівалов зібрав 7 тисяч студентів на стадіоні за ради ре…
-
Події1 тиждень agoУ Кам’янці-Подільському відбулася прем’єра фільму про ветерана Валерія Одайника
-
Політика1 тиждень agoВласюк обговорив у Вашингтоні просування законопроєкту Грема про санкції проти РФ
-
Політика1 тиждень agoЗеленський увів керівника детективів НАБУ Абакумова до антикорупційної робочої групи
-
Відбудова1 тиждень agoРозсилка: Відбудова України-2026
-
Усі новини1 тиждень agoяк змінилась солістка гурту Reflex (фото)
