Connect with us

Події

У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»

Published

on


У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.

Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.

Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.

“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.

Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.

“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.

“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.

Читайте також: Братчики кобзарського цеху – майстри невтрачених традицій

У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.

“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.

“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.

Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.

Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.



Джерело

Події

Театр Франка та «Азов» готують спільну виставу за поемою Гомера

Published

on


Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка у співпраці з 1-м корпусом НГУ «Азов» розпочав роботу над виставою «Одіссея. Меотида».

Про це про це йдеться у пресрелізі, наданому Укрінформу.







Театр Франка та «Азов» готують спільну виставу / Фото: Юлії Вебер, Національний академічний драматичниий театр імені Івана Франка

1 / 7

Над постановкою спільно працюють команда театру та військовослужбовці «Азова», режисер вистави Іван Уривський. Це буде сучасне сценічне переосмислення поеми Гомера, у якому шлях підрозділу постає як сучасна українська Одіссея. Вистава поєднує класичний текст у перекладі Бориса Тена зі свідченнями оборонців Маріуполя.

«Історія оборони Маріуполя розказана ЗМІ очима цивільних. А що відбувалось із воїнами, які брали на себе найважчу ношу боротьби? Призма театру дозволяє менше говорити про цифри та події і звернутись до людської душі. Що там відбувається з почуттями? Саме розповідаючи про почуття, ми розказуємо історії справжніх людей», – зазначив автор п’єси, військовослужбовець 1-го корпусу НГУ «Азов» Олексій Доричевський (Фіш).

Вистава метафорично переосмислює сучасний український досвід через один із ключових європейських міфів про повернення додому, вписуючи українську історію у ширший культурний контекст: повернення до себе та до власної ідентичності.

Дія вистави «Одіссея. Меотида» розгортатиметься у двох вимірах: побутовому світі Пенелопи та героїчному світі Одіссея, які зустрінуться у просторі віри. На шляху героя з’являтимуться різні істоти й перешкоди, образи яких створюють за допомогою роботизованих механізмів та штучного інтелекту. Поєднання у постановці античності й останніх технологічних досягнень підкреслюватиме необхідність в усі часи дбати про безпеку свого дому.

Для «Азова» Маріуполь є символічною Ітакою: місцем заснування та точкою майбутнього повернення.

«Настав час засобами мистецтва, передусім театру, який здатен через образи, історичні паралелі та впізнавані світові міфи доносити важливі меседжі, формувати для майбутніх поколінь наратив стійкості й вибореного права на вільну, незалежну, демократичну європейську державу!» – наголосив генеральний директор – художній керівник Театру Франка Євген Нищук.

У виставі зіграють Даніїл Мірешкін, Акмал Гурєзов, Олена Хохлаткіна, Лариса Руснак, Дарія Легейда, Мaрія Рудинськa, Віталій Ажнов, Дмитро Чернов, Андрій Самінін, Сергій Калантай, Михайло Кукуюк, Іван Шаран, Іван Білаш, Ромaн Ясіновський, Іван Довженко тa Ян Корнєв.

Читайте також: Театр імені Франка відкриє третю сцену

Як повідомлялося, на Прикарпатті дружини військових зіграють документальну виставу «Парасоля».



Джерело

Continue Reading

Події

У Києві відбувся допрем’єрний показ фільму про авіапрорив до оточеного Маріуполя

Published

on


Фільм розповідає історію українських пілотів та розвідників, які навесні 2022 року здійснили одну з найзухваліших місій російсько-української війни – прорив повітряного коридору до оточеного загарбниками міста Маріуполь Донецької області та гарнізону «Азовсталі», щоб доставити боєприпаси, медикаменти й евакуювати поранених.

Показ відвідали, зокрема, рідні та близькі безпосередніх учасників операції. Серед них – родина воїна 10-го окремого загону спецпризначення ГУР Олександра Клепікова. 5 квітня 2022 року він разом із полеглим Героєм України Назаром Боровицьким у складі евакуаційної групи вилетів на пошуки й порятунок побратимів із гелікоптера, що повертався з Маріуполя та був підбитий російськими військовими.

«Це був реальний героїчний вчинок. Хлопці знали, що це політ в один кінець. Незважаючи на це, ніхто не сумнівався, що треба виконувати завдання. На жаль, 5 квітня вони загинули. Я вдячний авторам фільму за те, що вони зберігають пам’ять про цей подвиг – для наступних поколінь», – зазначив батько Олександра.

Стрічку створили за підтримки Головного управління розвідки, Сухопутних військ Збройних сил України, представників окремого загону спеціального призначення «Азов» та Міністерства культури.

Режисер «Сталевих птахів» Сергій Сторожев поділився, що одним із ідейних натхненників у створенні цього фільму було саме ГУР.

«Нам надали ексклюзивні матеріали, максимально допомагали в комунікації з іншими підрозділами та консультували в процесі створення фільму. Це не про яскраві спецефекти – це про сенси, про фіксацію здобутків наших героїв. Це документ, який потрібен для того, щоб ніхто цього ніколи не забув», – зауважив він.

Читайте також: ГУР презентувало фільм про Науково-дослідний інститут воєнної розвідки

Як повідомляв Укрінформ, на 15:15 понеділка, 18 травня, на каналі 2+2 запланована телевізійна прем’єра фільму «Сталеві птахи».

Фото: ГУР



Джерело

Continue Reading

Події

У Києві до Дня вишиванки заплановані виставки та тематичні культурні заходи

Published

on



У Києві до Дня вишиванки у столичних закладах культури відбудеться низка тематичних заходів.

Як передає Укрінформ, про це йдеться у відповіді Департаменту культури КМДА на інформаційний запит Укрінформу.

У КМДА зазначили, що окремої міської програми заходів до Дня вишиванки не формували через чинні обмеження воєнного стану та рекомендації щодо мінімізації масових зібрань. Водночас культурні інституції столиці долучаються до відзначення через локальні ініціативи.

Зокрема, у Києві заплановано: виставку-берегиню «Вишиванка – генетичний код єдності» у Публічній бібліотеці ім. Лесі Українки для дорослих; виставку вишивки у Національному музеї декоративного мистецтва України; книжкову виставку «День вишиванки: одягни свою історію» у Спеціалізованій молодіжній бібліотеці Києва; виставковий проєкт «Орнаменти поетового дому» у музеї-квартирі Павла Тичини; флешмоб «Одягай вишиванку — носи історію» у Центральній бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка для дітей.

У КМДА підкреслили, що такі ініціативи формують культурний вимір Дня вишиванки, який реалізується через участь закладів культури та особисту долученість громадян.

Читайте також: В естонській Нарві до Дня вишиванки презентують автентичні українські строї ХІХ–ХХ століть

Як відомо, у третій четвер травня в Україні традиційно відзначають День вишиванки

Акція бере початок з ініціативи студентської молоді факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького університету імені Юрія Федьковича. У 2006 році вони запропонували один день року присвятити українській вишитій сорочці.

У 2014 році свято вийшло не тільки за межі гуртка свідомого українського студентства, а й за межі самої України.

Третій четвер травня обраний не випадково. Засновники акції наполягають на тому, щоби День вишиванки припадав саме на будень, а не на вихідний, наголошуючи, що вишиванка – це органічна складова життя та культури українців, а не вкритий нафталіном артефакт.

У цей день вже традиційно проходять цікаві конкурси у мережі, наприклад «найкраща вишиванка» або «найкраще фото у вишиванці». Фото у вишиванках викладають у мережу не лише жителі України, а також і українці за кордоном та громадяни інших країн.

Цьогоріч українська громада Угорщини готується масштабною акцією відзначити ювілейну двадцяту річницю заснування Всесвітнього дня вишиванки, що об’єднає учасників у самому центрі Будапешта для демонстрації незламності та єдності.

У Стамбулі до Дня вишиванки проведуть благодійні майстер-класи на підтримку українських захисників.

У столиці Кенії, Найробі, посольство спільно з українськими митцями організовує майстерню української вишивки, що стане платформою для культурного діалогу між українськими та кенійськими традиціями текстильного мистецтва.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.