Connect with us

Події

У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»

Published

on


У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.

Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.

Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.

“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.

Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.

“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.

“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.

Читайте також: Братчики кобзарського цеху – майстри невтрачених традицій

У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.

“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.

“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.

Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.

Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.



Джерело

Події

У Таллінні відбудеться прем’єра фільму «Жовто-блакитні метелики»

Published

on


Захід відбудеться в рамках програми Standing with Ukraine під час Талліннського кінофестивалю «Темні ночі» (Tallinn Black Nights Film Festival, PÖFF) 20 листопада о 17:00 в приміщенні Талліннської школи музики та балету. Вхід безкоштовний.

Подія буде приурочена до Дня захисту дітей, який відтепер Україна відзначає щорічно у Всесвітній день дитини, і відбуватиметься за підтримки та присутності першої леді Естонії Сір’є Каріс.

У цей критичний момент в історії України, коли війна триває, а культура стала важливим інструментом опору та збереження національної ідентичності, подія «Жовто-блакитні метелики» покликана вшанувати, підтримати та дати голос наймолодшим жертвам цієї війни через культуру та мистецтво, ідеться в повідомленні.

Це міжнародна ініціатива, покликана привернути увагу світу до трагедії українських дітей, насильно вивезених і викрадених російською владою під час війни.

У рамках події відбудеться прем’єра короткометражного фільму «Жовто-блакитні метелики» – мультимедійного проєкту про силу мистецтва як інструменту психологічної допомоги дітям, постраждалим від війни.

Також відбудеться хореографічний виступ українських дітей і дітей естонської недільної школи Nadija Kool; діджитал виступ українського композитора Романа Григоріва; виставка дитячих малюнків «Кольори, що повертають життя», організована за сприяння благодійного фонду «Діти Героїв»; написання листа підтримки українській дитині, яку депортували до Росії та насильно утримують, не даючи можливості повернутися додому в Україну та виступи почесних гостей.

Цього року програма Standing with Ukraine реалізується спільно Талліннським кінофестивалем «Темні ночі» і Державним агентством України з питань кіно.

Співорганізаторами ініціативи виступають Асоціація українських організацій в Естонії, що вже другій рік поспіль підтримує і промотує цю ініціативу серед української спільноти в Естонії та Fresh Production Group.

Проєкт реалізується за сприяння посольства України в Естонії, благодійного фонду «Діти героїв», Асоціації кінокомісій України, Держкіно України, Спілки молодих кінокритиків України та Української проєктної агенції.

Читайте також: Український фільм «SHE» визнали кращим коротким метром на кінофестивалі у Лондоні

Метою ініціативи є підтримка української кіноіндустрії з боку Естонії в умовах війни, сприяння євроінтеграції України і покращення взаємодії та співпраці між європейськими і українськими кінематографістами.

Захід відбуватиметься українською та естонською мовами.

Показ фільму демонструватиметься українською мовою з англійськими субтитрами.

Як повідомляв Укрінформ, в Україні перенесли День захисту дітей. Він відзначатиметься щорічно 20 листопада.



Джерело

Continue Reading

Події

Українська анімація «Я померла в Ірпені» стала найкращою серед короткометражних фільмів на Emile Awards

Published

on



Анімаційна стрічка української режисерки Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» отримала нагороду Best of the Best у категорії короткометражних фільмів на цьогорічній премії Emile Awards.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Суспільне.

Emile Awards відзначає «досконалість і різноманітність європейської індустрії анімаційного кіно». Її назва є даниною поваги двом основоположникам анімаційного мистецтва – Емілю Рено й Емілю Колю.

Із 2017 року церемонію нагородження проводить Європейська асоціація анімаційних нагород. Цьогоріч захід відбувся у столиці Естонії – місті Таллінн.

Читайте також: У Таллінні відбудеться премєра фільму «Жовтоблакитні метелики»

Як повідомлялося, фільм Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» через особисту історію режисерки розповідає про перші дні повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Він поєднує в собі анімацію, створену на основі малюнків вугіллям, та особисті архіви режисерки. Тривалість стрічки: 11 хвилин 29 секунд.

Цьогоріч «Я померла в Ірпені» здобула нагороду на Міжнародному фестивалі короткометражного кіно у Клермон-Феррані (Франція).

Фото: DzygaMDB



Джерело

Continue Reading

Події

В урочищі Барвінкова гора встановили збільшені копії знахідок із Більського городища

Published

on



В урочищі Барвінкова гора з’явилося шість точних збільшених копій артефактів, знайдених на Більському городищі на Полтавщині.

Як передає Укрінформ, про це повідомив директор Історико-культурного заповідника «Більськ» Ігор Корост у Фейсбуці.

Він зазначив, що деякі з експонованих предметів є справжніми символами Більського городища, за якими впізнають цю пам’ятку. Чому саме ці артефакти обрали для проєкту, невдовзі розкажуть на сторінці заповідника «Більськ».

Корост зауважив, що на виготовлення, перевезення та встановлення скульптур не витрачено жодної бюджетної гривні: усі витрати профінансувала БФ «Меценатська фундація OLOS».

За його словами, це лише перший етап – «на другому етапі реалізації проєкту буде ще цікавіше».

Як повідомлялося, Більське городище – найбільше у Європі укріплене поселення доби раннього залізного віку та унікальний археологічний об’єкт культурної спадщини України.

Читайте також: Бувальщини про конотопську відьму внесли до переліку нематеріальної культурної спадщини

Більський археологічний комплекс розташований на височині в межиріччі р. Ворскла та р. Суха Грунь переважно в межах Полтавщини, частина пам’ятки знаходиться в Охтирському районі Сумської області.

Археологічні дослідження підтверджують, що за скіфської доби на цій території існував політичний, економічний і культурний центр давнього переддержавного утворення племен Дніпровського Лісостепу. Городище ототожнюється вченими з протомістом Гелон, про яке писав давньогрецький історик Геродот.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.