Події
У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»
У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.
Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.
Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.
“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.
Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.
“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.
Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.
“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.
У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.
“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.
Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.
“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.
Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.
Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Перрі Бамонте, багаторічний гітарист і клавішник гурту The Cure, помер у віці 65 років.
Про це повідомляє The Guardian, передає Укрінформ.
Як повідомили на сайті гурту, музикант, також відомий як Тедді, помер після короткої хвороби під час різдвяних свят. У групі назвали Бамонте «важливою частиною історії The Cure».
«Опікуючись гуртом з 1984 по 1989 рік, він став повноправним членом The Cure в 1990 році, граючи на гітарі, шестиструнному басі та клавішних в альбомах Wish (1992), Wild Mood Swings (1996), Bloodflowers (2000), Acoustic Hits (2001) та The Cure (2004)», — йдеться в повідомленні групи.
Заснований у 1976 році вокалістом Робертом Смітом і барабанщиком Лолом Толхерстом, гурт The Cure відомий своїм впливом на готичну, пост-панк та інді-музику.
Бамонте, який мав грати на британському та європейському турі The Cure у 2026 році, вперше приєднався до гурту як член технічної команди у 1984 році завдяки своєму братові Дарилу, який на той час був тур-менеджером гурту. Він став повноправним членом гурту після відходу клавішника Роджера О’Доннелла в 1990 році. Протягом наступних 14 років він виступив у понад 400 концертах, граючи деякі з найвідоміших треків гурту, такі як Friday I’m in Love, High і A Letter to Elise.
Бамонте, який народився у вересні 1960 року в Лондоні, залишив The Cure у 2005 році. У 2019 році він увійшов до Зали слави рок-н-ролу разом із The Cure.
Він знову приєднався до The Cure в 2022 році, зігравши ще 90 концертів, деякі з яких стали найкращими в історії гурту, а кульмінацією стала концертна програма Show of a Lost World в Лондоні 1 листопада 2024 року.
Бамонте також був басистом у группі Love Amongst Ruin, разом із колишнім барабанщиком Placebo Стівом Хьюїттом і співмузикантом Джуліана Коупа Дональдом Россом Скіннером. Група випустила два студійні альбоми: дебютний однойменний альбом 2010 року та Lose Your Way, випущений у 2015 році.
Музикант також цікавився риболовлею і побудував кар’єру ілюстратора, співпрацюючи з журналом Fly Culture.
Як повідомляв Укрінформ, 22 липня цього року у віці 76 років помер музикант Оззі Осборн, чий блискучий образ «Князя темряви» зробив його одним з найбільш культових рок-фронтменів усіх часів.
Фото: Vicki Zamorsky/wikipedia.org
Стримінгова платформа Netflix опублікувала трейлер фільму-трилера «Вершина» (Apex) з голлівудською зіркою Шарліз Терон у головній ролі.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Deadline.
Дія сюжету «Вершини», що відбувається в австралійській дикій місцевості, розповідає про «скорботну жінку (грає Терон), яка вирушає в дику місцевість, але потрапляє в пастку смертельної гри в кішки-мишки із серійним вбивцею (грає Терон Еджертон)».
Ісландець Бальтазар Кормакур зрежисував фільм за сценарієм Джеремі Роббінса. Австралійський актор Ерік Бана також знявся в головній ролі.
Зазначається, що у травні цього року Терон ще розповідала про травму пальця, яку вона отримала під час зйомок трилера.
За її словами, вона виконала «деякі трюки та дії неусвідомлено», додавши, що трилер дав їй можливість «перевершити дії, які я робила у «Старій гвардії 2».
Прем’єра «Apex» відбудеться у всьому світі на Netflix – 24 квітня 2026 року.
Як повідомляв Укрінформ, американська компанія Marvel Entertainment опублікувала перший офіційний тизер-трейлер нового супергеройського фільму франшизи «Месники: Судний день» (Avengers: Doomsday).
Ввечері 25 грудня у Харківському національному академічному театрі опери та балету імені Миколи Лисенка відбувся Гала-балет за участі провідної солістки English National Ballet Катерини Ханюкової.
Як передає кореспондент Укрінформу, глядацька зала була заповнена.
Разом із Ханюковою на сцену вийшли провідний соліст Національної опери України Данііл Сілкін, заслужені артистки України Антоніна Радієвська й Олена Шевцова, провідні солісти харківського балету.
У програмі були: містична сцена Фантомів з балету “Красуня та Чудовисько”, адажіо Аріфа Мелікова з “Легенди про кохання”, мініатюра Максима Коломійця “Над засніженими долинами”, Tango en skai Роланда Дієнса, адажіо Едварда Елгара, “Паванна” Моріса Равеля, адажіо з “Carmina Burana” Карла Орфа, “Лебідь” Каміля Сен-Санса. У фіналі всі артисти виступили разом під легендарний “Щедрик” Миколи Леонтовича.
“Я дуже рада, що приїхала! Я майже не бачила України, якщо чесно, тому що поїхала 11 років тому працювати за контрактом. Завжди робота, робота – дуже специфічна, що диктує досить аскетичний стиль життя, і все обертається довкола роботи. Одинадцять років я не була вдома на Різдво чи Новий рік, тому зараз я щаслива, що в Україні, і дуже рада, що приїхала до Харкова”, – сказала в коментарі Укрінформу під час репетиції Ханюкова.
Вона зазначила, що іноземні колеги з острахом цікавилися її поїздкою через загрозу обстрілів.
“Питали: “Як це ти їдеш, а навіщо?” А я пропонувала їм поїхати зі мною: “Ну, коли ще у вас буде можливість станцювати за 20-30 кілометрів від фронту?” Я вважаю, за силою духу, яка є в Харкові, Лондон просто відпочиває. Театр, що так близько до лінії фронту, працює, робить вистави, і глядачі приходять. Це констатація сили. Для мене – за честь бути тут. Це перша зустріч, але я сподіваюся, що зможу привезти сюди якийсь проєкт. Я дуже люблю сучасну хореографію. Можливо, це буде щось від британських хореографів”, – поділилася балерина.
У день її приїзду у Харкові та передмісті обстрілювали критичну інфраструктуру, постійно лунали тривоги.
“Для мене страшно бути не в контексті, бути відірваною від того, що відбувається в моїй рідній країні. Тут живе моя рідня. Я хочу виказати підтримку, танцювати тут”, – додала Ханюкова.
Вона зазначила, що РФ вклала багато фінансових ресурсів, аби у світі балет асоціювався з російським мистецтвом.
“Але це не означає, що так буде завжди. Важливо, аби митці мали голоси. Балет – “тихе” мистецтво, і для моєї професії було б найвигідніше бути просто симпатичною і мовчазною та не мати своєї думки та позиції, особливо політичної, і погоджуватися на все. Але мене не так виховали батьки. Я дуже вдячна за те, що можу займатися тим, що люблю, але кар’єра для мене ніколи не стояла вище за людські якості. Я в цілому ціную, коли люди розуміють: найперше – вони саме люди”, – наголосила балерина.
Гала-балет проходив в укритті театру Loft Stage, яке діє майже два роки та вміщує близько 400 гостей. Велика сцена з залою на 1500 глядачів зараз використовується лише як майданчик для репетицій, коли немає повітряної тривоги, розповів генеральний директор та художній керівник ХНАТОБ імені Лисенка Ігор Тулузов.
Під час знеструмлень заклад не зупиняє діяльність.
“Харків, на жаль, розташовується поруч із країною-агресором: від кільцевої дороги – близько 20 км. Наш безпечний простір – це протирадіаційне укриття, де ми облаштували майже професійну сцену. Театр має потужний генератор, який дозволяє продовжувати роботу під час аварійних відключень світла. Подеколи після російських ударів виникають проблеми з опаленням, але колектив, як і всі харків’яни, ставиться до цього з розумінням, місто робить для нас усе можливе”, – зазначив Тулузов.
Як повідомлялося, у 2024 році на благодійному вечорі в Національній опері за участі Катерини Ханюкової зібрали майже $1,2 мільйона на підтримку ГУР Міноборони України.
Катерина Ханюкова – українська артистка балету, солістка Національної опери України (2008-2012), лауреатка міжнародних конкурсів. З 2014 року – перша солістка Англійського національного балету (Лондон).
В одному з оглядів британський журнал The Spectator порівняв артистизм Ханюкової з шовковою стрічкою, зав’язаною навколо вибухівки – “ніжна, елегантна, але вогняна”.
-
Війна1 тиждень agoРадіолокаційну систему посадки РСП-6М2 знищили на аеродромі «Кіровське»
-
Події1 тиждень agoУ Києві презентували проєкт цифрової фіксації пам’яток культурної спадщини
-
Усі новини1 тиждень agoКомпанія подарувала співробітникам смартфони, які їх розлютили: в чому справа (фото)
-
Політика1 тиждень agoосманіст – про походження слова «москаль»: Немає причин ображатися
-
Україна1 тиждень agoУ Києві затопило цілу вулицю: машини «пливуть» дорогою (відео)
-
Політика1 тиждень agoДунайська комісія ухвалила створення реєстру збитків, завданих війною Росії
-
Події1 тиждень agoУкраїнський анімаційний фільм «Нічна зміна» переміг на фестивалі ШІ-кіно у США
-
Суспільство1 тиждень agoУряд розширив перелік безкоштовних медпослуг для ветеранів