Події
У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»
У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.
Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.
Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.
“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.
Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.
“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.
“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.
У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.
“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.
“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.
Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.
Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Події
У Києві відбудеться фестиваль імені Василя Стуса
У Києві 19-20 листопада відбудеться “ПалімФест” – літературно-культурний фестиваль імені Василя Стуса.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Український ПЕН.
Фестиваль проходитиме у книгарні “Є” на вулиці Лисенка.
Захід організовує Український ПЕН. Кураторкою програми фестивалю є літературна критикиня, редакторка та культурна менеджерка Тетяна Петренко.
“ПалімФест” — це фестиваль про повернення, про сліди різних культурних шарів, що проступають у нашій сучасності, і про спадщину, на яку ми спираємося, творячи новітню культуру. Сьогодні ми повертаємо забуті й маргіналізовані частини літературного канону, інтелектуальну есеїстику, культуру діаспори. Перепоховуємо видатних діячів, чиї останки перебували за межами України, формуємо власний пантеон і переосмислюємо місце окремих постатей у нашому каноні. Ці процеси стали відправною точкою для формування дискусій фестивалю — про те, які сенси ми успадковуємо, на кого спираємося і кого обираємо за взірець», — зазначила Петренко.
Вона зауважила: “Після повномасштабного вторгнення ми спостерігаємо нову хвилю зацікавлення українською класикою. Але хто і як вирішує, які книжки мають увійти до сучасного канону, а які залишаться хіба що предметом зацікавлення істориків літератури? У різні періоди нашої історії ми багато говорили про перерваність української культурної традиції. Тепер важливо замислитися над тим, як забезпечити її безперервність і спадкоємність. Хто відповідає за збереження книжок, музичних творів, фільмів та архівів? Як не допустити, щоб важлива спадщина на десятиліття випадала з культурного обігу, зокрема через обмеження, пов’язані з авторським правом?”.
Як підкреслила програмна менеджерка Українського ПЕН Анна Вовченко, “19 листопада 1989 року не стало днем остаточного довершення українського культурного канону ХХ століття — цей процес триває досі. Водночас акт перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого на українській землі є точкою великої відповідальності нового покоління українців перед історією та їхньою пам’яттю. Рік, коли ми, символічно й фізично, повертаємо Україні Андрія та Софію Мельників і Євгена Коновальця, цю відповідальність увиразнює. Настав час поговорити про те, чим є культурний канон і пантеон української нації, як працює наша дієва пам’ять, багатошарова, мов палімпсест, як робота з культурою допомагає шукати і встановлювати справедливість і як осмислювати велич історичного моменту, у якому живемо. Так з’явилася концепція — а з нею і програма цьогорічного фестивалю”.
У межах фестивалю заплановані дискусії за участі літературознавців, істориків і представників сучасної української літератури.
У ПЕН підкреслили: “Головною темою стане перезбирання українського культурного контексту: кого ми повертаємо, кого перечитуємо і на кого вчимося спиратися. Поговоримо про повернення в простір імен, які були забуті та витіснені, про відновлення зв’язків усередині власної культури та формування оновленого переліку загальних знань про українську культуру”.
У перший день, зазначили в ПЕН, відбудуться “розмови про перепоховання українських митців, юридичні проблеми повернення культурної спадщини та інші питання, що стосуються долі нашого письменництва”. Другий день буде присвячений українській діаспорі, розмові про Віктора Домонтовича та біографії як жанру.
Програма “ПалімФесту” 2026 року оприлюднена на сайті ПЕН.
Як повідомляв Укрінформ, для дітей та підлітків із семи областей стартує конкурс читацьких відгуків за участю Сергія Жадана.
Фото: Дія
Події
Український фільм «На драйві» здобув міжнародну кінопремію в Лос-Анджелесі
Український повнометражний фільм «На драйві» переміг у номінації «Найкращий ігровий повнометражний фільм» на International Motor Film Awards 2026.
Про це повідомляє Укрінформ із посиланням на команду проєкту.
Церемонія нагородження відбулася 14 листопада в Petersen Automotive Museum у Лос-Анджелесі.
International Motor Film Awards – міжнародна премія у сфері автомобільного кіно, яку називають «Оскаром автомобільного світу». У різні роки її лауреатами ставали творці відомих голлівудських стрічок, зокрема «Місія нездійсненна: Фолаут» із Томом Крузом.
«Для нас це не просто міжнародна нагорода. Це доказ того, що українське кіно може бути конкурентним на світовому рівні. Особливо зараз, коли наша країна бореться за своє майбутнє, надзвичайно важливо, щоб українські історії бачили, чули та визнавали у світі. Ми зняли фільм про молодь, яка продовжує жити, мріяти й любити навіть під час війни. І сьогодні ця історія перемогла в Голлівуді», – зазначила продюсерка фільму Альона Тимошенко.
Стрічка «На драйві» розповідає про молодь у прифронтовому Харкові, для якої вуличні перегони стають способом відчути свободу та повноту життя попри війну.
Як повідомляв Укрінформ, перша українська стрічка про автоперегони «На драйві», знята в Харкові, у квітні.
Фото: imdb.com
Події
Лавреатом премії імені Конрада став Мирослав Лаюк
Літературну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського 2026 року отримав Мирослав Лаюк.
Як передає Укрінформ, про це повідомило «Читомо».
Лавреата оголосили на офіційному врученні від Польського інституту в Києві.
У поданні Лаюка на премію особливо відзначили його документальну книжку «Бахмут».
«Його знакова документальна книга «Бахмут» демонструє майстерне поєднання художнього репортажу, щоденникових записів та есеїстики», — зазначили у Польському інституті в Києві.
Під час церемонії вручення Лаюк оголосив, що всі отримані кошти перерахує на фонд «Голоси дітей», який допомагає дітям військових.
Мирослав Лаюк – письменник, воєнний документаліст, викладач Києво-Могилянської академії. Автор романів і поетичних книжок «Баборня», «Залізна вода», «Осоте!», «Метрофобія», а також книжок репортажів та есеїв «Бахмут» і «Списки».
«Списки» Лаюка перемогли в номінації «Есеїстика» премії «Книга року BBC-2025».
Премію Конрада-Коженьовського заснував Польський інститут у Києві у 2007 році. Її вручають раз на два роки. Цьогоріч премія вручається удесяте.
Відзнаку присуджують українським письменникам і письменницям віком до 40 років за послідовність творчого шляху, інноваційність форми та універсальність послання.
Фіналістів визначило польсько-українське журі, до складу якого увійшли:
- Ярослав Ґодун — голова журі, директор Польського інституту в Києві, радник-посланник Посольства Республіки Польща в Києві;
- Богуміла Бердиховська — польська публіцистка, керівниця стипендіальних програм Національного центру культури у Варшаві;
- Андрій Любка — письменник, перекладач, військовослужбовець, лавреат премії Конрада 2024 року;
- Марцін Ґачковський — літературознавець, історик, публіцист, перекладач української літератури;
- Поліна Городиська — дослідниця, освітянка, незалежна експертка з питань культури та креативних індустрій.
Раніше лавреатами премії імені Конрада ставали Андрій Любка (2024), Вікторія Амеліна (2021), Артем Чех (2019), Катерина Калитко (2017), Софія Андрухович (2015), Таня Малярчук (2013), Наталка Сняданко (2011), Сергій Жадан (2009) і Тарас Прохасько (2007).
Як повідомляв Укрінформ, також були Артур Дронь і Валерій Пузік.
Фото: Оксана Хмельовська
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Суспільство6 днів agoНовини на ранок
-
Політика6 днів agoзаконопроєкт пройшов перше читання у Раді
-
Відбудова1 тиждень agoВ Україні повністю відновили 759 об’єктів медичної інфраструктури
-
Суспільство5 днів agoНовини на ранок
-
Політика5 днів agoРубіо назвав переговори в Абу-Дабі продуктивними, але угода не буде укладена за одну ніч
-
Суспільство6 днів agoКоли увімкнуть опалення в Одесі у 2026 році: дата
-
Усі новини1 тиждень agoщо вона там зробила (фото)
