Connect with us

Події

У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»

Published

on


У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.

Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.

Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.

“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.

Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.

“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.

“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.

Читайте також: Братчики кобзарського цеху – майстри невтрачених традицій

У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.

“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.

“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.

Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.

Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.



Джерело

Події

У Львові презентували академічне зібрання творів Олени Пчілки у 12 томах

Published

on


У Львівському національному університеті імені Івана Франка презентували академічне зібрання творів видатної української письменниці Олени Пчілки у 12 томах.

Про це у Фейсбуці повідомив Львівський національний університет імені Івана Франка, передає Укрінформ.

Зазначається, що видання охоплює всю творчу спадщину письменниці: поезію, прозу, драматургію, літературну критику, публіцистику, фольклористику, етнографію, переклади, мемуари та епістолярій.

Захід організував Волинський національний університет імені Лесі Українки, науковці-філологи якого працювали над систематизацією творчої спадщини Пчілки.

Під час заходу також презентували трейлер до фільму «Я словом поділюсь. Олена Пчілка». Стрічка розповідає про життя, літературну спадщину та просвітницьку діяльність Пчілки, розкриваючи її насамперед як видатну письменницю, редакторку та патріотку.

У повідомленні нагадали, що раніше філологи Волинського національного університету імені Лесі Українки презентували в Будинку вчених академічне зібрання творів Лесі Українки у 14 томах. Відтак ця подія стала тематичним продовженням інтелектуального обговорення творчої спадщини українських письменниць.

Як повідомлялося, Олена Пчілка – літературний псевдонім Ольги Косач (до шлюбу Драгоманової), яка народилася 29 червня (11 липня) 1849 року в Гадячі Полтавської губернії, а померла 4 жовтня 1930 року в Києві. Вона була українською письменницею, меценаткою, перекладачкою, етнографкою, фольклористкою, публіцисткою та громадською діячкою, брала участь у національно-визвольному та феміністичному рухах. У 1925 році стала членом-кореспондентом Всеукраїнської академії наук. У 1887 році разом із Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший вінок» – першу в Україні феміністичну збірку.

Читайте також: У Луцьку презентували перше зібрання творів Олени Пчілки у 12 томах

Олена Пчілка була матір’ю шістьох дітей, серед яких – поетеса Леся Українка. Її старшим братом був громадський і політичний діяч Михайло Драгоманов.

Як повідомляв Укрінформ, Олена Пчілка у 27-річному віці підготувала ґрунтовне видання «Український народний орнамент. Вишивки, тканини, писанки», до якого увійшли понад 300 зразків орнаментів. У 1878 році цю працю представили на Всесвітній виставці в Парижі. Також вона була редакторкою дитячого журналу «Молода Україна», на сторінках якого публікували твори українських авторів, народні казки та переклади зарубіжної класики.



Джерело

Continue Reading

Події

В Амстердамі відбулася прем’єра вистави про українців, розділених війною

Published

on


В амстердамському театрі De Balie відбулася прем’єра міжнародної документальної вистави Letters Home («Листи додому»), створеної спільно українськими театральними командами в Нідерландах і прифронтовому Запоріжжі за підтримки European Cultural Foundation.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу в Гаазі.

«Цей проєкт об’єднує професійних акторів, українців, які були змушені залишити свої домівки та переїхати до Нідерландів, а також ветеранів війни з обох країн, аби дослідити болюче питання, породжене війною: що означає дім, коли людей розділяють кордони, відстань, втрати та роки війни?» – розповіла в коментарі Укрінформу керівниця проєкту та режисерка Яша Гудзенко.







В Амстердамі відбулася прем’єра вистави про українців, розділених війною / Фото: businessphoto.nl

1 / 7

Над постановкою працювали United Ukrainian Theatre у Нідерландах і платформа «Дім актора» в Запоріжжі.

«Протягом трьох із половиною місяців у Нідерландах і Запоріжжі паралельно працювали театральні лабораторії, які збирали та опрацьовували особисті історії за допомогою методу документального театру verbatim (дослівного відтворення свідчень). Ці свідчення стали основою для 18 монологів: 12 створено за участю українців у Нідерландах, ще шість – за участю акторів і ветеранів у Запоріжжі. Вистави поєднують дві локації за допомогою живого театрального дійства та відео. У Нідерландах глядачі можуть побачити живі історії, доповнені відеосвідченнями із Запоріжжя. У Запоріжжі шість живих історій поєднуються з відеоматеріалами, створеними в Нідерландах», – зазначила Гудзенко.

Серед героїв вистави – український актор, який добровільно пішов на фронт; акторка, яка пережила окупацію та змогла виїхати з Маріуполя; жінка з Луганська, затримана в московському аеропорту Шереметьєво, де її протягом двох діб допитували; ветеран Андрій Сіромаха, який після тяжких поранень та ампутації продовжує будувати нове життя.

Також у виставі звучить історія оперної співачки з Одеси Еліни Данеліан-Михеєвої, яка після переїзду до Нідерландів нині працює в McDonald’s, а також інші свідчення про вимушене переселення, самотність, втрати, надію та пошук нового життя.

За задумом авторів, ці особисті історії відображають складну реальність українського суспільства на п’ятому році повномасштабної війни та показують, як люди зберігають зв’язок одне з одним, попри тисячі кілометрів між ними.

Читайте також: Виставковий проєкт «Що ми обрали врятувати» відкрився у столичному парку імені Шевченка

Вистава Letters Home відбувається українською мовою з англійськими субтитрами. У ній беруть участь перформери Аміна Онуфрієнко, Артем Смотрич, Мілана Мезенцова, Таїсія Агаєва, Ксенія Сергієнко, Лана Чумаченко, Оксана Кряжева, Саша Серова, Анастасія Пилипенко, Дмитро Кіряков і Микола Шуман.

Після кожного показу відбувається обговорення з глядачами. До кінця листопада заплановано ще три покази – у Зандамі, Роттердамі та Гарлемі.

Як повідомляв Укрінформ, у Гаазі під час Європейського форуму оборонних інновацій (EDIF) Український міжнародний балет (Ukrainian International Ballet) представив постановку за участю ветерана Андрія Сіромахи, який пішов захищати Україну у 21 рік і внаслідок поранення втратив праву руку та праву ногу.



Джерело

Continue Reading

Події

Ірма Вітовська представить свою моновиставу «Київська перепічка» в Австралії

Published

on



Моновистава «Київська перепічка», створена українською акторкою театру та кіно, заслуженою артисткою України Ірмою Вітовською стане першою драматичною виставою в історії українського театру, яка проведе гастролі в Австралії.

Про це повідомляє Укрінформ.

В коментарі агентству, ініціаторка створення та виконавиця головної ролі Вітовська розповіла, що цей проєкт є повністю благодійним: усі зібрані від продажу квитків кошти спрямують на підтримку ЗСУ, зокрема на придбання евакуаційного робота «Мауль» для порятунку поранених бійців. Гастролі заплановані на кінець листопада – початок грудня 2026 року, глядачі побачать «Київську перепічку» у Сіднеї – 28 листопада, у Аделаїді – 1 грудня, у Мельбурні – 5 грудня.

Вітовська додала, що у жовтні 2026 року відбувся великий американський тур моновистави з показами у Далласі, Філадельфії, Вашингтоні, Чикаго та Нью-Йорку. Під час туру було зібрано 42 000 доларів на зимову форму для українських жінок-військових.

««Київська перепічка» побувала в Польщі, Чехії, Німеччині, Угорщині, Австрії, Іспанії, Португалії, Канаді, США. І всюди ми змогли реалізувати запити від наших військових. Так, це не гігантські суми, але для такої малої форми – це дуже великі здобутки», – підкреслила актриса.

Вона зазначила, що її попередній благодійний театральний артпроєкт «Оскар і Рожева пані», створений у 2015 році, об’єднав акторів, культурних діячів, Міжнародний фонд «Відродження» та регіональні благодійні організації для збору коштів і привернення уваги до проблем дитячої паліативної допомоги.

«Ми тоді зробили дуже багато в цьому напрямку. І я пишаюсь, що моя ідея та внесок в цю справу спрацювали. А тепер пишаюсь і тим, скільки важливого роблять нові історії. І «Апельсиновий пунш» (2026), який народився теж завдяки «Київській перепічці» (бо я повірила у себе), приносить користь вже парамедичному напрямку. І, звісно, сама «Перепічка», що створена зі сліз і сміху, але дає таку силу триматись», – сказала Вітовська.

Читайте також: Укрінформ оголосив переможців рейтингу найкращих українських кіноакторок і кіноакторів року

Як повідомляв Укрінформ, премʼєра проєкту «Київська перепічка» відбулася у грудні 2024 року. Це 90-хвилинна емоційна моновистава (трагікомедія / терапевтичний стендап) про життя українців після початку повномасштабної війни, любов, втрати та незламність. Постановка балансує між трагізмом, ліричними роздумами та сильною волею до життя і боротьби.

Виконавиця головної ролі – Ірма Вітовська – грає саму себе. Драматургинею виступила Наталка Ворожбит, роль напарника-кролика (голос) зіграв актор Олексій Гнатковський, сценографія та режисура – Ростислава Держипільського, художник – Віталій Кравець, композитор – Дмитро Данов, анімація – Олексій Березюк, відеопролог/епілог – Сергій Ляшенко.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.