Події
У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»
У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.
Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.
Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.
“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.
Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.
“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.
“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.
У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.
“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.
“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.
Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.
Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Події
Україна і Британія посилюють культурну співпрацю в межах сторічного партнерства
Україна та Велика Британія посилюють культурну співпрацю в межах сторічного партнерства.
Як передає Укрінформ, про це повідомила у Фейсбуці віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури України Тетяна Бережна.
Бережна провела зустріч з послом Великої Британії в Україні Нілом Кромптоном. Сторони обговорили спільні культурні події до другої річниці партнерства та залучення британських музеїв, бізнесу й меценатів до відновлення української спадщини.
За словами віцепрем’єрки, Британія однією з перших підтримала Український фонд культурної спадщини (UCHF) й уже двічі зробила внесок. За словами очільниці Міністерства культури, запропонували британській стороні розглянути можливість щорічних внесків до Фонду.
Бережна зазначила, що за підтримки Британії працівники культури оцифровують спадщину та документують російські злочини проти культури.
Також сторони обговорили подальшу підтримку культурних ініціатив. Бережна повідомила про результати першого відбору “Тисячовесни”, за яким 680 українських проєктів отримають фінансування.
Також очільниця Міністерства культури і посол Великої Британії обговорили виставку Sacred Treasures from Kyiv (“Священні скарби з Києва”) у Victoria and Albert Museum (Музей Вікторії та Альберта).
Там уперше у Британії показали сім предметів із Києво-Печерської лаври, а спільна робота музейників допомогла уточнити українське походження Царських врат із колекції V&A. “Будемо продовжувати цю роботу з іншими британськими музеями, щоб досліджувати походження українських предметів у їхніх колекціях”, – додала Бережна.
За її словами, для нових спільних культурних проєктів Британська Рада вже оголосила про початкове фінансування в розмірі 2 млн фунтів.
Бережна висловила подяку Великій Британії за послідовну підтримку України й української культури, послу Великої Британії в Україні та команді посольства Великої Британії в Україні за готовність розвивати співпрацю.
Як повідомляв Укрінформ, Український фонд культурної спадщини (UCHF) за перший рік роботи залучив на збереження та відновлення національних цінностей 4 млн євро від 11 країн.
Події
В Одесі внаслідок атаки пошкоджена будівля Музею сучасного мистецтва
Внаслідок російської атаки 18 листопада пошкоджень зазнала будівля Музею сучасного мистецтва в Одесі.
Про це пресслужба музею повідомила в Інстаграмі, передає Укрінформ.
“Постраждав фасад та стіни всередині будівлі. Команда музею не постраждала”- йдеться в повідомленні.
В музеї додали, що всі роботи митців вціліли.
“Сьогодні не працюємо, наразі не можемо сказати графік роботи в подальшому”, – додали в установі.
Як повідомляв Укрінформ, російські війська у середу вже втричі атакували середмістя Одеси, .
Події
У Києві презентували багатомовну книгу про Голодомор
У Києві представили багатомовне видання Національного музею Голодомору-геноциду “Голодомор. Основні факти”.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Міністерство культури України.
Книга допоможе поширювати у світі правду про Голодомор 1932-1933 років, протидіяти російській дезінформації та сприятиме міжнародному визнанню Голодомору геноцидом українського народу.
У презентації, яка відбулася у Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ, взяли участь представники дипломатичного корпусу, державних установ, музейної та експертної спільнот.
“Коли дізналася про Голодомор – це була історія моєї родини. Моя бабуся народилася на Чернігівщині, нам пощастило, що наші рідні вижили, адже мільйони українців загинули. Сьогодні Росія знову намагається нищити нашу історію, мову, культуру. І лише разом із міжнародними партнерами ми можемо цьому протистояти. Дякую всім країнам, які визнали Голодомор геноцидом українського народу. Дуже важливо, щоб про цей злочин знали у світі, щоб факти та свідчення були доступними різними мовами”, – зазначила віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури України Тетяна Бережна.
Вона подякувала команді Національного музею Голодомору-геноциду за дослідницьку роботу, збирання та систематизацію історичних свідчень.
“Голодомор – глибока рана українського народу та злочин геноциду, який не має права бути забутим ніколи. Сьогодні, коли Росія своєю неспровокованою агресією проти нашої держави знову намагається знищити українську націю, відновлення історичної правди та справедливості набуває особливого значення. Нашим пріоритетом залишається досягнення широкого міжнародного визнання Голодомору геноцидом українського народу. Спільно з міжнародними партнерами ми послідовно працюємо над утвердженням історичної правди, міжнародним засудженням цього злочину та недопущенням повторення подібних трагедій”, – наголосила заступниця міністра закордонних справ Мар’яна Беца.

Видання підготували науковці Національного музею Голодомору-геноциду насамперед для іноземної аудиторії. На 50 сторінках автори доступно пояснюють передумови, причини та механізми організації Голодомору 1932-1933 років, наводять історичні факти й докази його геноцидного характеру.
Книга також розповідає про політику радянського режиму, спрямовану на знищення української культури, мови, традицій та національної ідентичності.
Видання підготовлене 14 мовами: українською, англійською, болгарською, данською, іспанською, німецькою, новогрецькою, норвезькою, португальською, румунською, сербською, турецькою, французькою та шведською.
Співавтор видання, завідувач відділу досліджень геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів музею Михайло Костів розповів про роботу над книгою, її переклади та міжнародні інформаційні ініціативи.
Зокрема музей реалізував інформаційну кампанію для іноземних аудиторій, передусім країн Глобального Півдня. Її мета – донести достовірну інформацію про Голодомор до суспільств, де ця сторінка української історії залишається маловідомою.
Учасники заходу обговорили можливості використання видання у дипломатичній, освітній та просвітницькій роботі, а також перспективи підготовки нових перекладів.
Як повідомляв Укрінформ, у столиці Мальти Валлетті 19 листопада відбудеться відкриття виставки, присвяченої пам’яті мільйонів українців, які загинули під час Голодомору 1932-1933 років.
Фото: Мінкульт
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Політика1 тиждень agoзаконопроєкт пройшов перше читання у Раді
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Політика1 тиждень agoРубіо назвав переговори в Абу-Дабі продуктивними, але угода не буде укладена за одну ніч
-
Суспільство1 тиждень agoКоли увімкнуть опалення в Одесі у 2026 році: дата
-
Одеса1 тиждень agoСвітла немає, а експорт є: експерт пояснив, чому в Одесі діють відключення
-
Події1 тиждень agoВ Україні відкривають новий набір на освітню програму про лідерство та партнерства в культурі
-
Війна1 тиждень agoВМС переорієнтували застосування «Нептунів» на ураження об’єктів російського ВПК
