Connect with us

Події

У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»

Published

on


У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.

Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.

Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.

“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.

Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.

“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.

“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.

Читайте також: Братчики кобзарського цеху – майстри невтрачених традицій

У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.

“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.

“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.

Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.

Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.



Джерело

Події

Mercy Corps інвестує $300 тисяч у підтримку креативних індустрій України

Published

on



Міжнародна гуманітарна організація Mercy Corps виділить 300 тисяч доларів на підтримку мікро-, малого і середнього бізнесу та підприємств креативних індустрій в Україні.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Міністерство культури України.

«Під час Конференції з питань відновлення України (URC2026) у Гданську Міністерство культури України та міжнародна гуманітарна організація Mercy Corps підписали Меморандум про взаєморозуміння. У межах партнерства Mercy Corps виділить 300 тисяч доларів США на підтримку мікро-, малого і середнього бізнесу та підприємств креативних індустрій в Україні», – ідеться в повідомленні.

Як зазначається, документ підписали віце-прем’єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури Тетяна Бережна та керівниця Представництва Mercy Corps в Україні Вікі Джо Акен.

«Це інвестиція у стійкість наших громад і людей Співпрацюватимемо над розширенням можливостей бізнесу у сфері креативних індустрій, а також підтримкою соціального підприємництва і розвитком інновацій. Окремо працюватимемо над тим, щоб ветерани і ветеранки, внутрішньо переміщені особи, жінки, молодь та люди з інвалідністю мали більше можливостей для участі в культурному й економічному житті громад», – наголосила Бережна.

Також вона висловила вдячність команді Mercy Corps та особисто Вікі Джо Акен за підтримку українського бізнесу і креативної економіки.

У Мінкульті зауважили, що меморандум визначає напрями співпраці у відновленні громад через культуру, розвитку культурних і креативних індустрій, підтримці соціального підприємництва та створенні нових економічних можливостей на місцевому рівні.

«Культура та креативна економіка відіграють важливу роль у відновленні громад, створюючи економічні можливості та зміцнюючи соціальну згуртованість. Цей приклад партнерства між державою та гуманітарним сектором є важливим для сталого й інклюзивного відновлення, орієнтованого на людей. Особливо символічно підписати цей меморандум під час Ukraine Recovery Conference, коли міжнародна увага зосереджена на відновленні України», – підкреслила керівниця представництва Mercy Corps в Україні.

За даними Мінкульту, сторони працюватимуть над розширенням можливостей для мікро-, малих і середніх підприємств, розвитком інновацій та залученням до культурного й економічного життя ветеранів і ветеранок, внутрішньо переміщених осіб, жінок, молоді, людей з інвалідністю та інших вразливих груп.

Читайте також: Бережна презентувала роль креативних індустрій для української економіки майбутнього

Mercy Corps – міжнародна гуманітарна організація, яка працює більш ніж у 35 країнах світу. З початку повномасштабної війни організація підтримала понад один мільйон українців, надаючи гуманітарну допомогу, гранти для мікро-, малого та середнього бізнесу, а також реалізуючи програми підтримки місцевих громад.

Як повідомляв Укрінформ, під час Конференції з питань відновлення України URC2026 у Гданську Міністерство культури України та команда Українського фонду культурної спадщини представили перший портфель проєктів фонду, які розпочнуть реалізовувати вже цього року.

Фото: Мінкульт



Джерело

Continue Reading

Події

Українська поезія стала для французів способом зрозуміти досвід війни

Published

on



Після початку повномасштабної війни французькі читачі відкрили для себе українську поезію як короткий жанр, здатний передати досвід війни.

Водночас із великою прозою видавці Франції залишаються обережнішими, очікуючи на твори, які житимуть поза воєнним контекстом. Про це в інтерв’ю Укрінформу розповіла професорка та перекладачка української літератури Ірина Дмитришин.

«Україна змусила французів читати українську поезію. Саме поезія під час війни стала тим коротким, чуттєвим жанром, який дає змогу випустити емоції. Французи відкривають для себе поезію і починають згадувати, що у них теж поезія була важливою під час Першої світової», – зазначила Дмитришин.

За її словами, для багатьох французьких видавців публікація збірок української поезії стала також способом солідарності і підтримки України.

Натомість із великою прозою ситуація, на думку Дмитришин, складніша, оскільки переклад і підготовка роману тривають місяцями, а видавці не завжди впевнені, чи утримається інтерес публіки до моменту виходу книги.

«Французькі видавництва дуже дорожать своєю репутацією. Вони не хочуть бути видавцями “одноденки” і ризикувати своїм ім’ям. Вони хочуть те, що називають “вічною книжкою”, яка через десять років буде читатися поза контекстом війни», – пояснила вона.

Читайте також: В Україні формується традиція комбатантської літератури – поетка і військова

Паралельно, за її словами, у Франції починає «пробиватися» перекладна українська дитяча література. Зокрема, кілька успішних проєктів на французькому ринку вже реалізувала творча майстерня «Аґрафка» у співпраці із «Видавництвом Старого Лева».

«І це книжки про сенси. Наприклад, «Майя, яка любить цифри», а ще чудовий проєкт «Війна, яка змінила Рондо». Бо важко говорити дітям про війну, але вони знайшли цей спосіб промовляти до дітей, які не живуть під бомбами, але чиї батьки хочуть донести, що означає війна. Отже, у дитячій літературі сьогодні є трохи успіху, і важливо його зафіксувати», – додала Дмитришин.

Як повідомляв Укрінформ, близько 300 міст та громад Франції на знак солідарності з Україною долучились до національної кампанїі з хештегом DesPagesJaunesEtBleues («Жовто-блакитні сторінки»).

Фото Укрінформу можна купити тут



Джерело

Continue Reading

Події

На Рівненщині відкрили виставку про історичне єднання Литви та України

Published

on



У Дубенському замку на Рівненщині відкрили банерну виставку «Палац великих князів литовських у Вільнюсі: історичне поєднання Литви і України».

Як передає Укрінформ, про це повідомила Рівненська ОВА у Фейсбуці.

Експозиція знайомить відвідувачів із важливою сторінкою спільної європейської історії українських і литовських земель у складі Великого князівства Литовського.

Як зазначається, саме в Палаці великих князів литовських формувалися політичні, культурні та правові традиції, які суттєво вплинули на розвиток українських земель. Виставка включає понад 20 банерів, що розкривають спільну історичну спадщину двох народів та демонструють тісні зв’язки між Україною і Литвою.

Участь у відкритті виставки взяла делегація з Литви на чолі з гендиректором Національного музею «Палац великих князів литовських» Відасом Долінскасом. Також до заходу долучилися музейники Рівненщини, Львівщини та Тернопільщини.

«Ця експозиція не лише презентує історію Палацу великих князів литовських, а й сприяє розвитку співпраці між музеями задля збереження спільної культурної спадщини. Такі виставки популяризують наше історичне надбання та зміцнюють культурні зв’язки між Україною й європейськими країнами», – зазначив заступник голови Рівненської ОВА з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації (CDTO) Олександр Терещенко.

Читайте також: У Рівному відкрили виставку робіт архітектурного конкурсу з ревіталізації парку «Єврейка»

Експозицію організували у співпраці з Національним музеєм «Палац великих князів литовських», який активно співпрацює з українськими музеями.

Як наголошується, від початку повномасштабного вторгнення Росії у Вільнюському палаці діє виставка державних нагород України початку ХХ століття, а на будівлі музею майорить український прапор як символ підтримки України.

Як повідомляв Укрінформ, віртуальний музей середньовічної фортеці Тягинь часів Великого князівства Литовського презентували у Каунасі.

Фото: Рівненська ОВА



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.