Connect with us

Події

У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»

Published

on


У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.

Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.

Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.

“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.

Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.

“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.

“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.

Читайте також: Братчики кобзарського цеху – майстри невтрачених традицій

У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.

“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.

“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.

Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.

Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.



Джерело

Події

У Києві презентували проєкт цифрової фіксації пам’яток культурної спадщини

Published

on


У столиці відбулася презентація проєкту цифрової фіксації пам’яток «Віртуалізація культурного надбання міста Києва».

Про це повідомляє КМДА, передає Укрінформ.

«У столиці презентували проєкт «Віртуалізація культурного надбання міста Києва: 3D-візуалізація, аудіогід, можливість додати «мозаїку» та участь у збереженні надбання кожному та інтерактивна мапа пам’яток та творів монументально-декоративного мистецтва, мозаїк, вітражів, керамічних панно, скульптур, живопису та інших творів другої половини кінця ХХ ст. у місті Києві, відцифрованих у 2025 році», – йдеться у повідомленні.

Як зазначається, цифрову фіксацію об’єктів культурної спадщини протягом 2025 року здійснювали профільні фахівці з цифровізації, краєзнавства та історії.

У межах проєкту методом створення 3D-моделей відцифрували шість пам’яток культурної спадщини Києва: монумент Магдебурзькому праву; церкву Миколи Притиска; будівлю Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (колишню Київську духовну семінарію); Покровську церкву; дзвіницю церкви Миколи Доброго; Воскресенську церкву Свято-Вознесенського Флорівського монастиря.

Загалом, як зазначають в КМДА, у Києві налічується 3 790 об’єктів культурної спадщини, з яких 2 512 внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, зокрема 356 пам’яток національного та 2 156 місцевого значення.

Роботи виконуються в межах Комплексної міської цільової програми «Цифровий Київ» на 2024-2027 роки на замовлення Департаменту охорони культурної спадщини КМДА, Київського науково-методичного центру з охорони, реставрації та використання пам’яток історії, культури і заповідних територій за участю команди КП «ГІОЦ» Київ Цифровий.

Пам’ятки, відцифровані цього року, розташовані на території «Стародавнього Києва». Як наголошується, вони мають важливе значення для збереження автентичності історичної забудови, яка з часом потребує реставрації.

Ознайомитися з відцифрованими пам’ятками можна на ресурсі туристично-культурного хабу за посиланням.

У Департаменті охорони культурної спадщини КМДА нагадують, що користувачі хабу можуть віртуально відвідати НЦНК «Музей Івана Гончара» з колекцією святкового одягу, історико-меморіальний музей Михайла Грушевського та Музей видатних діячів української культури.

Крім того, доступна цифрова подорож до Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра» у вигляді окремого віртуального комплексного туру двома мовами.

До колекції також увійшли природні та рекреаційні маршрути: Русанівська набережна й Стежка на Трухановому острові, локації ВДНГ, зокрема Яблуневий сад і РАЦС № 1. Доповнює добірку VR-тур до Дуба Крістера – найстарішого дуба Києва.

Читайте також: У Музеї історії Києва відкрили виставку, присвячену розвитку міської фотографії 1850–1930 років

Окрім 3D-моделей, віртуальних турів вебсайт пропонує онлайн-виставки, аудіогіди та інтерактивну мапу, що об’єднує найвідоміші туристично-культурні локації. Це дозволяє досліджувати історію та актуальний стан об’єктів у зручному форматі з будь-якої точки світу.

Як повідомляв Укрінформ, оцифрування пам’яток культури дасть змогу архітекторам працювати з точними цифровими копіями об’єктів, розташованих поруч із майбутніми проєктами, та враховувати їхню історичну цінність під час проєктування.

Фото: kyivcity.gov.ua



Джерело

Continue Reading

Події

У Миколаєві відкрилася підсумкова виставка у межах мистецького проєкту «Пори року»

Published

on


«Підсумкова виставка художніх виробів проєкту «Пори року» запрошує в мандри живописними мистецькими стежками всесезоння. Сьогодні є можливість потрапити до будь-якої окремої пори року або насолодитися красою всіх місяців одночасно. Адже глядачів гостинно зустрічатимуть «Стриманий лютий», «Тендітний березень», «Ірисовий травень», «Рум’яний червень», «Теплий липень», «Сонячний серпень», «Щедрий вересень» та «Примхливий листопад»», – зазначила Кривцова.







У Миколаєві відкрилася підсумкова виставка художніх виробів у межах мистецького проєкту “Пори року” / Фото надані Валентиною Кривцовою

За її словами, метою проєкту є ознайомлення глядачів з творчістю талановитих особистостей Миколаєва та області, в роботах яких яскраво відображено красу краю у різні пори року.

Проєкт тривав протягом року, за цей час організатори познайомили миколаївців із понад 140 витворами мистецтва різних напрямків. Глядачі мали змогу насолодитися творчістю 20 митців, серед яких були і початківці, і провідні художники та заслужені майстри народної творчості.

Проєкт вдало поєднав різні види мистецтва, розмаїття технік і матеріалів, стилі й напрями.

До експозиції підсумкової виставки увійшли 35 художніх виробів 8 митців Миколаєва, Врадіївської та Баштанської громад: Віктора Хізниченка, Світлани Бойкової-Калюжної, Тетяни Веремієнко, заслуженої майстрині народної творчості України Тетяни Ульянкіної, Любові Паранюк, Олександра Рассолова, Василя Нікітіна та Алли Бондарєвої.

«Кожен сезон зачаровує своєю індивідуальністю. Одні художники захоплюються стриманою монохромією зимового періоду, і це відображається у графічних малюнках та виробах із теплої валяної вовни. Інших митців надихає тендітність весняних місяців – тому народжуються декоративні панно з філігранного квілінгу, витонченої вишивки, писанкарства та батика», – зауважила Кривцова.

Вона додала, що квіткове буяння барвистого літа майстри часто зображують у розписних мальовках, декоративних орнаментах рушників, тканих гобеленах та авторських ляльках. А щедрій осені присвячують колоритні натюрморти, мальовничі пейзажі та різьблені панно з багатою колірною гамою золотавих відтінків дерева.

Читайте також: У Лаврі відкрили виставку про роль Київського князівства у ХIV-XV століттях

Як повідомлялося, у Миколаєві відкрилася підсумкова виставка культурно-мистецького проєкту “Берегині України”, головною метою якого є розповісти про важливу роль жінки-Берегині під час війни.

Фото надані Валентиною Кривцовою



Джерело

Continue Reading

Події

У Норвегії в січні пройдуть Дні українського кіно

Published

on


У норвезькому Осло у Cinemateket Oslo з 15 по 23 січня 2026 року відбудуться Дні українського кіно, які поєднають кіномистецтво, культуру та відкритий діалог з міжнародною авдиторією.

Як передає Укрінформ, про це повідомило Держкіно.

“Фестиваль запрошує глядачів у подорож крізь епохи – від класики українського кінематографа до новітніх прем’єр, які формували й продовжують формувати українську ідентичніст”, – ідеться в анонсі події.

Тема фестивалю натхненна словами видатного українського кіномитця Юрія Іллєнка про неможливість передати власний досвід, але можливість залишити “карти часу і простору”. Саме через історії, зафіксовані в кіно, українська культура відкривається світові – багатогранна, жива та глибоко вкорінена в історію.

До програми увійшла кінематографічна спадщина України: “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова, “Білий птах із чорною ознакою” Юрія Іллєнка, “Вавилон ХХ” Івана Миколайчука.

У межах фестивалю також будуть представлені стрічки, створені за підтримки Держкіно: “Ти – Космос” Павла Острікова, “Памфір” Дмитра Сухолиткого-Собчука; “Мавка. Лісова пісня” Олександра Рубана та Олега Маламужа.

Окрім цього, глядачі побачать фільм “Стрічка часу” режисерки Катерини Горностай та норвезько-українську копродукцію “Солісти” режисера Trond Kvig Andreassen.

Читайте також: Мінкульт залучає міжнародну експертизу для розвитку українського кінематографа

Поза кінозалом на гостей чекають книжки українською, норвезькою та англійською мовами, масштабна дитяча програма і творчі воркшопи.

Фестиваль організувала асоціація “Українські кінодні” за підтримки Fritt Ord і Sparebankstiftelsen DNB.

Як повідомляв Укрінформ, до коротких списків премії “Оскар” потрапили дві українські стрічки – анімація режисерки Анастасії Фалілеєвої “Я померла в Ірпені” та документальний фільм Мстислава Чернова “2000 метрів до Андріївки”.

Перше фото: кадр із фільму “Ти – космос”



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.