Connect with us

Події

У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»

Published

on


У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.

Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.

Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.

“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.

Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.

“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.

“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.

Читайте також: Братчики кобзарського цеху – майстри невтрачених традицій

У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.

“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.

“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.

Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.

Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.



Джерело

Події

На Прикарпатті готують пересувну виставку писанок

Published

on



На Прикарпатті готують виставку 700 писанок, відтворених на основі колекції Музею писанкового розпису.

Про це у Фейсбуці повідомляє Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, передає Укрінформ.

«Готуємо виставку з 700 писанок, відтворених на основі колекції Музею писанкового розпису. Виставка підсилюватиме міжнародний імідж України, сприятиме якісній інтеграції української культури в європейський культурний простір і поглибленню співпраці з культурно-мистецькими та громадськими інституціями за кордоном», – йдеться у повідомленні музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття.

Виставку готують за фінансової підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Культура. Регіони» в Музеї писанкового розпису – філії Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського. Назва проєкту – «Писанка крізь віки: скарби з колекції Музею писанкового розпису».

«Важливою складовою проєкту є забезпечення безбар`єрного доступу до музейної колекції для відвідувачів з інвалідністю. З пересувною виставкою зможемо завітати до людей, які перебувають на лікуванні чи оздоровленні в реабілітаційних центрах», – додають у Музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття.

Зазначається, що виставку доповнюватимуть доступні на сенсорному екрані відео-, фотоілюстративний та інформаційний матеріали, двомовний каталог (українською та англійською мовами), який розповідатиме про представлені твори в контексті музейної збірки.

Емоційне сприйняття друкованого матеріалу підсилюватимуть анімаційні ролики, які розкриватимуть красу писанок різних регіонів України.

Читайте також: У Барселоні відбувся VI Міжнародний фестиваль української культури «Вишиванка-Берегиня»

Виставку писанок обіцяють представити в Музеї писанкового розпису під час відзначення 100-літнього ювілею Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського.

Нині збірка Музею писанкового розпису налічує понад 12 000 писанок і декоративних яєць із різних регіонів України та 35 країн світу.

Українську традицію «Писанка: українська традиція і мистецтво оздоблення яєць» офіційно внесли до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО 3 грудня 2024 року.

Як повідомляв Укрінформ, Музей писанкового розпису поповнив збірку твором, створеним на замовлення військових.

Фото: Український культурний фонд



Джерело

Continue Reading

Події

В Австралії до бібліотеки повернули книгу через 150 років після видачі

Published

on



До публічної бібліотеки австралійського міста Кіама повернули книгу про античну Грецію, яку знайшли під час ремонту будинку. Вона близько 150 років пролежала замурованою в каміні.

Про це повідомило AP, передає Укрінформ.

За словами менеджерки бібліотеки Мішель Хадсон, місцевий житель Росс Сіммонс виявив книгу в ящику з-під чаю під час ремонту старого будинку.

«До нас ніколи не повертали нічого настільки старого. Я стежу за багатьма бібліотеками в соцмережах, і часто там розповідають про книги, які знаходять через 30-40 років під час прибирання старих маєтків», – зазначила Хадсон.

Сіммонс припустив, що книгу свого часу взяв почитати його прапрадід Джон Сіммонс, якому належав цей будинок.

Бібліотеку в Кіамі відкрили у 1872 році. Книга «Афінські старожитності», видана у 1858 році, мала номер 506 у її першій колекції, яка налічувала близько тисячі книжок.

За словами Хадсон, імовірно, книгу не повернули вже в перші роки після відкриття бібліотеки.

Якби штраф за прострочення нараховували донині, він становив би близько 28 тисяч австралійських доларів (майже $19,5 тисячі) з урахуванням інфляції.

Розрахунок грунтується на правилі, надрукованому на внутрішньому боці обкладинки: за кожен тиждень прострочення стягували три пенси.

Водночас Хадсон зазначила, що бібліотека втратила записи про читачів за 1870-ті роки, тому встановити, хто саме востаннє брав книгу, неможливо.

Згідно з тодішніми правилами, читач мав повернути книгу й сплатити штраф, перш ніж отримати іншу.

«Можливо, саме тому її нам так і не повернули», – пояснила Хадсон.

Читайте також: Найстаріший житель Канади помер у 110 років

Книгу включать до краєзнавчої колекції бібліотеки.

«Ми більше не видаватимемо її. Не хочемо знову чекати 150 років на повернення», – додала Хадсон.

Як повідомляв Укрінформ, Національна бібліотека України імені Вернадського отримала у свій фонд європейські стародруки XVII–XVIII століть зі згадками та описами України.

Фото: Facebook/Kiama Library



Джерело

Continue Reading

Події

Режисер серіалу «Спіймати Кайдаша» екранізує підлітковий роман Кокотюхи

Published

on



Пригодницький детектив для підлітків «Гімназист і Чорна рука» письменника Андрія Кокотюхи екранізують.

Як передає Укрінформ, про це повідомило Читомо.

Режисером стрічки стане Олександр Тіменко – режисер-постановник і сценарист із досвідом роботи над ігровими та документальними проєктами. Серед його робіт – «Спіймати Кайдаша», «Катерина», «Потяг до життя» та інші. З 2023 року Олександр проходить службу в лавах ЗСУ.

Продюсерка та ініціаторка проєкту – Іванна Хіцінська, членкиня Української кіноакадемії, продюсерка документальних та ігрових проєктів і лауреатка Національної кінопремії «Золота Дзиґа».

Виробництво фільму виконуватиме компанія WAYA Profuction.

Уже також представили тизер фільму.

Головний герой стрічки тринадцятирічний Юрко Туряниця щоразу, коли бачить несправедливість, не може залишитися осторонь. Саме через це він стає дотичним до небезпечного розслідування, в якому намагаються захистити добре ім’я ветерана російсько-української війни, якого намагається дискредитувати ворожа пропаганда. Під час цього Юрко та його друзі відкривають для себе маловідомі сторінки української історії.

Майбутній фільм орієнтований на глядачів віком 12–14 років. Команда прагне говорити з підлітками не про них, а їхньою мовою – через пригоди, дружбу, гумор, перше кохання, сумніви та складні моральні вибори.

Наразі проєкт перебуває на етапі девелопменту за підтримки Українського культурного фонду.

Команда працює над повнометражним сценарієм, розрахованим орієнтовно на 90 хвилин екранного часу, режисерським і візуальним баченням фільму та міжнародним презентаційним пакетом.

Зокрема, автор книжки очолює роботу з адаптацією сценарію, що дозволить зберегти характери героїв і сюжет книжки, водночас адаптувавши їх до сучасної кіномови.

«Коли вийшов мій твір, російське вторгнення в Україну тривало вже рік, і мені було дуже важливо показати світоглядну залученість юних українців до змін у країні. Герої захищають добре ім’я ветерана АТО, яке намагається паплюжити ворожа пропаганда, і водночас відкривають для себе сторінки історії України, що розповідають про участь їхніх ровесників у протистоянні одвічному ворогу. Але все це не прозвучало б так і книга не стала б однією з улюблених, якби важливі сенси автор не загорнув у форму гостросюжетного детективу», – зауважив Кокотюха.

За його словами, читач, а тепер і глядач, стежить за перебігом подій, переживає за героїв, разом із ними припускається помилок, та все ж повертається на вірний шлях. «Фінал показує не лише притаманну жанру перемогу Добра над Злом, а й дає розуміння, для чого герої шукають істину, ризикують та яку важливу мету переслідують», – додав автор роману.

«Гімназист і Чорна рука» підготовлений за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Мистецтво в кадрі». Партнери проєкту – Одеська кіностудія та латвійська продакшн-компанія Sunday Rebel Films.

Тіменко, розповідаючи про стрічку, зазначив: «Підлітки дуже чутливі до уваги. Кіно для підлітків – один із найяскравіших проявів уваги до них із боку дорослих, батьків і суспільства загалом. Шлях дорослішання завжди тернистий, тому підліткові важливо мати можливість спілкуватися з дорослими, які щиро його поважають, співчувають його пошукам сенсів і готові ділитися власним досвідом. Ми прагнемо донести до юного глядача думку, що запорукою успіху є воля та прагнення до перемоги – передусім над собою».

«Найважливіше для нас – уникнути будь-якої штучності й фальші, адже підлітки відчувають їх дуже тонко. Водночас ми хочемо м’яко звернути увагу на обставини, які можуть свідчити про небезпеку, застерегти від необдуманого ризику й допомогти знайти правильний бік», – підкреслив режисер.

Читайте також: В Україні екранізують антиутопію «Око прірви» Валерія Шевчука

Коментує фільм і продюсерка Іванна Хіцінська: «Для мене «Гімназист і Чорна рука» – насамперед історія Юрка. Він бачить те, що дорослі вже перестали помічати. Не тому, що розумніший за них, а тому, що ще не навчився миритися з несправедливістю. Саме такими героями сьогодні захоплюються підлітки – не безстрашними й бездоганними, а справжніми. Тими, хто сумнівається, помиляється, але все одно знаходить у собі сміливість зробити правильний вибір».

«Настав час українським підліткам отримати власного героя – того, хто говорить їхньою мовою, живе в українських реаліях, дружить, помиляється, закохується, шукає правду і вчиться робити складний моральний вибір», – додала вона.

Також Хіцінська зауважила, що для неї «Гімназист і Чорна рука» – це значно більше, ніж екранізація успішної книжки. Це можливість створити українську підліткову кінофраншизу і зробити ще один крок до того, щоб українські діти дорослішали не лише зі світовими, а й із власними героями. Бо культурна самоідентифікація починається з історій, у яких люди впізнають себе .

Як повідомляв Укрінформ, у Києві завершили зйомки фільму «Місто» режисера Станіслава Битюцького – сучасної кіноадаптації роману Валер’яна Підмогильного.

Фото Укрінформу можна купити тут



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.