Події
У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»
У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.
Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.
Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.
“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.
Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.
“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.
Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.
“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.
У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.
“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.
Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.
“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.
Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.
Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Українське радіо 19 жовтня, у день 100-річчя від дня народження українського економіста та громадського діяча Богдана Гаврилишина, презентує радіофільм «Людина відповідальна».
Про це повідомила ведуча Українського радіо Галина Бабій під час круглого столу в Укрінформі, присвяченого вшануванню пам’яті Богдана Гаврилишина.
«Сьогодні я анонсую, що 19 жовтня, у день народження Богдана Гаврилишина, в ефірі Українського радіо відбудеться прем’єра радіофільму «Людина відповідальна». Ми з колегою, режисеркою Оксаною Петровою, обрали цю назву за аналогією з поняттям Homo sapiens — «людина розумна». Ми вирішили, що фільм про Богдана Гаврилишина можна назвати «Людина відповідальна», адже основою стрічки стала його «Декларація відповідальності людини», яку він залишив нам як заповіт — дороговказ для життя, творення та життя за совістю. Запрошую всіх послухати цей радіофільм», – сказала Бабій.
Вона зазначила, що запис також буде доступний для прослуховування в соціальних мережах.
Голова фонду родини Богдана Гаврилишина Маріанна Єлейко зазначила, що мета відзначення сторіччя від дня народження діяча – не лише вшанувати його пам’ять, а й поширювати його ідеї та цінності.
За її словами, Гаврилишин був людиною, яка мислила категоріями майбутнього України та прагнула передати наступним поколінням цінності відповідальності, громадянської активності й служіння суспільству.
“Ті цінності і знання, які були в ньому, давали можливість вибудовувати таку стійку візію світла для України, власне, для країни про яку він піклувався, в яку він вірив, і України, якою ми прагнемо її бачити”, – сказала Єлейко.
В. о. начальника Управління утвердження української національної та громадянської ідентичності Міністерства молоді та спорту Наталія Гонтаренко нагадала, що з 1 січня 2027 року буде започатковано премію Кабінету міністрів України імені Богдана Гаврилишина.
“Відповідно до цієї премії 50 тисяч гривень буде присуджено саме на державному рівні пластовим виховникам, які працюють як у межах України, так і поза межами нашої країни. Буде відзначено 25 таких лауреатів державної премії, і вони отримають, відповідно, і диплом, і нагрудний знак, і грошове забезпечення”, – сказала Гонтаренко.
Також Український інститут національної пам’яті та Фонд родини Богдана Гаврилишина організували виставку «Дороговкази в майбутнє. 100 років від дня народження Богдана Гаврилишина». Експозиція поєднує ілюстрації митців Pictoric до «Декларації відповідальності людини» з фактами з життя Богдана Гаврилишина та його цитатами.
Виставка проходитиме у сквері між виходом зі станції метро «Контрактова площа» та пам’ятником Григорію Сковороді.
Богдан Гаврилишин — видатний економіст, візіонер, меценат. Він був першим українцем у Римському клубі, одним із засновників Всесвітнього економічного форуму в Давосі. Після понад 40 років життя й діяльності за кордоном Гаврилишин повернувся додому, щоб працювати для незалежної України та її молоді. 19 жовтня виповнюється 100 років від дня його народження.
Як повідомлялося, з 19 до 25 жовтня 2026 року в українських школах та освітніх спільнотах за кордоном проведуть Національний урок «Богдан Гаврилишин: урок відповідального лідерства для світу».
Співачка Джамала презентувала нову пісню “Людина”, співавторкою слів до якої є одеська журналістка та поетеса Тетяна Милимко.
Про це Милимко розповіла кореспондентові Укрінформу.
“Джамала написала мені на початку осені і розказала, що в неї вже рік є класна ідея пісні, яку вона хоче записати з ONUKA, але ніяк не може допрацювати текст. Запитала, чи візьмусь я. А для мене працювати з Джамалою завжди в радість”, – сказала поетеса.
За її словами, це вже її п’ята пісня, написана для Джамали, раніше вийшли “Жалі”, “Крила”, “Мій брате”, “Ендорфіни”.
На своєму концерті в Одесі співачка зі сцени подякувала поетесі, і Тетяна Милимко була цим зворушена.
“Я все життя мріяла про сцену теж. Але мій гурт розвалився… І коли зі сцени Джамала називає моє імʼя, я встаю та отримую неймовірні оплески від глядачів, знаєте, відчуваю себе трохи на сцені поряд”, – сказала поетеса.
Пісня “Людина” оприлюднена на Ютуб-каналі Джамали.
Як повідомляв Укрінформ, Тетяна Милимко – одеська поетеса, співачка та головна редакторка одного з місцевих ЗМІ. У 2005 році з гуртом “Да Біт” вона перемогла на фестивалі “Червона Рута”. Вона також є авторкою блогу про війну в Україні у виданні TAZ.
Фото: Інстаграм Джамали
Європейська кіноакадемія відібрала п’ять українських фільмів до коротких списків 39-ї Європейської кінопремії (European Film Awards): один ігровий повнометражний, один документальний повнометражний та три короткометражні.
Як передає Укрінформ, про це Українська кіноакадемія повідомила у Фейсбуці.
До шортлісту ігрових повнометражних фільмів (Fiction Shortlist) увійшла стрічка “За Перемогу!” (To the Victory!) Валентина Васяновича, створений у копродукції Україною та Литвою.
До шортлісту документальних повнометражних фільмів (Documentary Shortlist) увійшов фільм “Сліди” (Traces), режисерки Аліса Коваленко та Марися Нікітюк (Україна, Польща).
У шортлісті короткометражних фільмів (Short Film Shortlist) Україну представляють:
“Пасхальний день” (Easter Day) – режисер Микола Засєєв (Франція, Україна).
“Відкритий світ” (Homecoming) – режисери Ярема Малащук і Роман Хімей (Україна).
“Київський торт” (Kyiv Cake) – режисер Микита Лиськов (Естонія, Україна).
Загалом до шортлістів повнометражного кіно цьогоріч увійшли 68 стрічок із 40 європейських країн: 45 ігрових, 15 документальних та 8 анімаційних фільмів.
Попереду – наступний етап відбору. Номінації на European Film Awards 2027 оголосять у листопаді, а 39-та церемонія вручення Європейської кінопремії відбудеться 16 січня 2027 року в Афінах, Греція.
“Українське кіно продовжує бути невіддільною частиною європейського кінематографічного простору, представляючи різні жанри, художні підходи та авторські голоси”, – зауважили у Кіноакадемії.
Як повідомляв Укрінформ, українські кіновиробники можуть подати заявки до Європейського фонду солідарності з українськими фільмами для отримання коштів на фінансування стрічок.
Фото: Європейська кіноакадемія
-
Війна7 днів agoКиїв потрапипі під удар Цирконів та балістики РФ — деталі
-
Одеса1 тиждень agoНові обмеження на пляжах Одещини у жовтні 2026 року
-
Відбудова7 днів agoновий житловий комплекс готовий на 20%
-
Суспільство7 днів agoЗамовчування випадків насильства в закладах освіти призводить до повторного булінгу
-
Одеса4 дні ago
Росіяни атакували вантажне судно на Одещині: є жертви
-
Суспільство6 днів agoУряд спростив підтвердження пенсійного стажу за відсутності трудової книжки чи документів
-
Одеса5 днів ago
Працівник ТЦК уникнув ув’язнення за силову мобілізацію в Одесі
-
Війна7 днів agoППО знешкодила 117 зі 160 безпілотників, якими росіяни з вечора атакували Україну