Connect with us

Війна

«У полоні снилася покійна мама і казала: “Сину, йди додому”»

Published

on


Морський піхотинець Владислав Петренко потрапив у російську неволю з важким пораненням, але не втрачав надії, що його обміняють

Він був єдиним, хто вижив у бліндажі під час одного з боїв на Курахівському напрямку. У російській неволі провів чотири місяці. Терпів фізичний біль. Тримався за мрію обійняти дружину і доньку. Владислав Петренко повернувся під час обміну 19 квітня. Від кордону його везла швидка до лікарні.

Кореспондентка Укрінформу поспілкувалася з Владиславом і його дружиною Наталією про те, як військовослужбовці та їхні рідні переживають полон і що дає сили дочекатися найважливішого телефонного дзвінка.

«ВИСТАЧИЛО ОДНОГО ПОГЛЯДУ, ЩОБ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ЗАКОХАЛИСЯ»

Назустріч мені біжить дівчинка, обіймаючи іграшкового котика. Дворічній Даринці його подарував тато, який нещодавно повернувся з російського полону. Вона ще занадто маленька, щоб осягнути всі жахіття війни. Для відчуття безпеки їй достатньо, щоб мама і тато були поруч. Коли хтось із них відходить, дитина тривожиться.

Поки знайомлюся з її батьками – Владиславом та Наталією Петренками з Любарської громади Житомирської області, малеча бігає довкола нас. У якийсь момент тато з усмішкою каже: «Дарино, якщо не будеш слухатися, відправлю до свого комбата. Він тебе навчить дисципліни». Потім бере доньку на плечі, вона ніжно гладить його волосся.

Владислав спочатку не багатослівний. Більше говорить його дружина. Наталія періодично плаче від болючих спогадів про той час, коли чоловік перебував у полоні, і віднораз від радості, що повернувся додому. Жінка каже, що Владислав – найдорожча для неї людина. Наталія – сирота, її з братом виховала бабуся, яка минулоріч померла.

– Ми познайомилися в 2021 році. Вистачило одного погляду, щоб зрозуміти, що закохалися. Почали зустрічатися, і на третій тиждень знайомства я дізналася, що він хоче мені запропонувати стати його дружиною. Зателефонувала бабусі й розповіла про це, а вона сказала привезти хлопця, бо хоче його побачити. Владислав одразу їй сподобався. Бабуся його дуже любила, – розповідає Наталія.

Пара одружилася на початку повномасштабної війни. Наталка згадує, як за кілька днів до цього їй прийшла повістка. Вона за фахом фельдшер, тож є військовозобов’язаною. Розплакалася тоді, але коханий заспокоїв, що піде на війну замість неї, якщо її мобілізують.

– Я відмітилася, і після цього ми одразу розписалися, – згадує жінка.

У 2023 році в сім’ї Петренків народилася донька. Тоді брат Наталії зазнав на війні важкого поранення, він досі проходить реабілітацію. Згодом у будинку бабусі, де мешкало подружжя, сталася пожежа, їм довелося переїхати в інше село.

У жовтні 2024 року Владислав отримав повістку. У ТЦК він прийшов другого дня після свого 25-річчя. Після підготовки на базі 37 окремої бригади морської піхоти став матросом, кулеметником.

«НАС ЛИШАЛОСЯ ДВОЄ, ВИЖИВ ЛИШЕ Я»

– Я був командиром роти. На перше завдання ми приїхали автомобілем, і тільки з нього вийшов, одразу поранило в праву ногу. Швидко наклав собі турнікет, а коли кров спинилася, викинув його. Там не було часу прислухатися до болю. До слова, ту кулю я досі ношу в собі. Мені тоді дуже допомогли навички полювання, яким захоплювався в цивільному житті. На жаль, під час того завдання частина нашого екіпажу загинула, – ділиться Владислав.   

Говорить, що всюди, де воював, були пекельні бої.  

– Дивився на ворога і бачив, що проти нас – діти віком 18–20 років. Варіантів у мене було мало: або я їх знищу, або вони мене. Переміг мій холодний розум. Страху не відчував. Він там кудись дівається, – додає.

Із усіх напрямків, на яких воював, Владислав згадує лише про Курахівський, на якому 8 січня 2025 року потрапив у полон. За словами морського піхотинця, тоді росіяни спочатку обстрілювали з мінометів, потім – із артилерії, а далі були дрони.

– Це зима, січень, але довкола нас через обстріли була спека. Коли вони (росіяни, – ред.) зрозуміли, що витягнути нас не вийде, почали закидати бліндаж протитанковими мінами з пластидом. Нам винесло двері, а далі почалися обстріли з FPV-дронів. Чув також вихід із танка. Згодом нас закидали димовими шашками, один побратим задихнувся. Двоє поранених і я з осколками в тілі ще відстрілювалися. Потім нас лишилося двоє, а вижив лише я. Мусив вийти із палаючого бліндажа, закурив і почав утікати. Забіг на мінне поле, дивуюся, як там не підірвався, – згадує військовий.

У тому бою він зазнав поранення плеча, осколкових поранень, опіків обличчя та рук. Шансів вийти з оточення ворога у Владислава не було.

– Мене спіймали, били, тиснули психологічно, намагаючись отримати інформацію. Я нічого не розказав. Приховав свою посаду, щоб відвести вогонь від побратимів і не видати їхніх позицій, – додає морпіх.

УПІЗНАЛА ЧОЛОВІКА ПО ОЧАХ

Наталія говорила з Владиславом 30 грудня 2024 року. Він казав, що йде на позицію й пообіцяв перетелефонувати вранці. Після тієї розмови в жінки з’явилося погане передчуття. Далі зв’язок із чоловіком зник.

Через півтора тижня до будинку Петренків прийшли двоє військовослужбовців. Коли Наталка їх побачила, подумала про найгірше і знепритомніла. Працівники ТЦК намагалися заспокоїти її, повідомивши, що Владислав зник безвісти, і стверджувати, що загинув, немає підстав. 

Дружина зібрала всі необхідні документи, рідні здали зразки ДНК, і все, що їм залишалося, – чекати. Згодом у соцмережах знайшли інформацію, що Владислав перебуває в полоні, а невдовзі Наталія отримала офіційне підтвердження.

– Коли побачила у соцмережах фотографію свого чоловіка з обличчям в опіках, ридала. Я впізнала його по очах. Мене тримала дитина і віра в те, що його обміняють. Я багато молилася за Владислава. Якось вийшла надвір поплакати, щоб донька не бачила, а коли зайшла в дім, Даринка вибігла мені назустріч зі словами: «Тату, де ти був?». І я знову розплакалася… – згадує жінка.

«ДУМАВ, ЩО ЕТАПУЮТЬ ДО РОСІЇ І ДАДУТЬ 27 РОКІВ»

Владислав знав, що перебуває у в’язниці в місті Торезі Донецької області. У бараку, де його утримували, було майже 300 людей. У неволі він написав дружині один лист, який так і не дійшов до неї.  

– У полоні ми якось говорили з хлопцями, і вони запитали, чого я найбільше хочу. Сказав, що побачити своїх рідних, особливо дружину з дитиною. Я вірив, що рано чи пізно повернуся додому. Якось мені приснилася Наташа з малою. Потім разів п’ять снилася покійна мама. Вона казала: «Сину, йди додому». Уві сні я йшов, і в той момент о 5:30 нас будили. Після останнього такого сну в наш барак зайшли і сказали: «Петренко, на вихід». Я думав, що мене етапують до Росії і дадуть 27 років ув’язнення, – розповідає Владислав.

Чоловіка перевели в інший барак. Там довідався, що його разом із іншими військовослужбовцями готують на обмін. Зізнається, що не повірив, поки не ступив на вільну українську землю.

– Із Чернігівської області мене везли швидкою, бо був важкопораненим. Я попросив у водія сигарету, але мало не знепритомнів від неї. Першому зателефонував братові, а він почав плакати. Набрав батька – він теж ридає, але сказав мені номер дружини. Набрав Наталію, і вона розплакалася, – ділиться військовослужбовець.

Дружина розповідає, що кожного обміну сподівалася на повернення Владислава. Дев’ятнадцятого квітня знайома написала, що її чоловік є у списках. Потім Наталії зателефонували з Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими й повідомили, що Владислав повернувся. Згодом вона почула голос чоловіка.

– На телефоні висвітився незнайомий номер. У слухавці пролунало: «Впізнала?». Я розгубилася, запитала хто це, почала плакати, а далі розплакалася і Даринка. Ми із чоловіком проговорили по відеозв’язку всю ніч. Дивилася на нього і не вірила, що це – насправді. Владислав казав, щоб я вже відпочивала, та боялася заснути, бо думала, що це сон, – ділиться Наталка.

Владислав Петренко понад місяць лікувався. Попереду в нього реабілітація. Він стримано говорить про плани на майбутнє. Каже, що хоче купити новий дім для своєї сім’ї й повернутися в ЗСУ інструктором.

Ми прощаємося. Даринка забирає з лавки кольорового котика і знову міцно його обіймає, не відходячи від батьків.

Ірина Чириця, Житомир

Фото авторки



Джерело

Війна

Не час купувати квиток на “Титанік”: у Франції пояснили, чому війна Трампа в Ірані — це провал

Published

on



Відставний французький генерал Мішель Яковлефф різко прокоментував операцію “Епічна лють” проти Ірану на тлі того, як президент США просить про допомогу в розблокуванні Ормузької протоки.

“Зараз — не час купувати акційний квиток на “Титанік”. Капітан “Титаніка”, схоже, хотів продати дешеві квитки на танцювальний вечір уже після того, як судно зіштовхнулося з айсбергом”, — заявив Мішель Яковлефф в ефірі телеканалу LCI.

Генерал Яковлефф критично ставиться до війни в Ірані

На його думку, не можна підтримувати невдачу і саме цього його вчили в Американському військовому коледжі.

“Потрібно знайти інше рішення, перенести зусилля в інше місце — але в жодному разі не підкріплювати невдачу. Тож причин сказати Трампу “ні” — предостатньо”, — заявив Яковлефф, колишній заступник начальника штабу Сил швидкого реагування Північноатлантичного союзу, який брав участь у плануванні операцій у Європі. У 2017-2019 роках Яковлефф був заступником начальника штабу в SHAPE (Верховне командування Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі — ред.), тобто відповідав за координацію розвитку стратегічних програм НАТО, зокрема з Україною.

У Білому домі та серед союзників США наростає невдоволення, оскільки країни чинять опір кампанії тиску президента США Дональда Трампа з метою надання допомоги в забезпеченні безпеки Ормузької протоки, а Трамп відкидає спроби Ірану до дипломатичного врегулювання.

Війна в Ірані — позиція країн НАТО та ЄС

Водночас на 18 день війни в Ірані міністри закордонних справ країн ЄС вирішили не розширювати свої військово-морські операції навколо Ормузької протоки, незважаючи на критику Трампа на адресу союзників.

Озвучив їхню позицію представник канцлера Німеччини, який 16 березня заявив: “Це не війна НАТО”.

А міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус прямо заявив, що це не їхня війна: “Це не наша війна, ми її не починали. Ми хочемо дипломатичних рішень і якнайшвидшого завершення, але збільшення кількості військових кораблів у регіоні, безумовно, цьому не сприятиме”, — заявив політик-соціал-демократ.

Дипломатичні переговори зайшли в глухий кут: іранські офіційні особи звернулися до посланника Трампа з Близького Сходу, намагаючись відновити дипломатичні переговори, але Трамп заявив, що не хоче зараз вести переговори, повідомили CNN двоє високопоставлених чиновників Білого дому.

Частково це пояснюється тим, що адміністрація Трампа не впевнена в тому, що новий верховний лідер Ірану Моджтаба Хаменеї “дійсно контролює ситуацію”, сказав один із чиновників. Міністр закордонних справ Ірану заперечує будь-які контакти з посланцем президента в останні дні, як стверджують представники Білого дому.

Терпіння закінчується: деякі американські, європейські та азійські дипломати дедалі більше розчаровуються у відмові адміністрації Трампа використовувати традиційні дипломатичні канали.

При цьому ескалація триває, Іран вранці 17 березня атакував безпілотниками посольство США і готель у Багдаді. Нафтове родовище Маджнун на півдні Іраку також зазнало атаки. Тим часом Об’єднані Арабські Емірати тимчасово закрили свій повітряний простір після того, як унаслідок ударів безпілотників у нафтовій зоні Фуджейри та на газовому родовищі Шах спалахнули дві окремі пожежі.

Раніше Дональд Трамп несподівано попросив допомоги в розблокуванні Ормузької протоки. За його словами, допомогти мають ті, хто купують нафту з країн Перської затоки, зокрема Китай.

Але при цьому відмовився від допомоги Україні з дронами, заявивши, що США самі впораються.



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті старшого сержанта Сергія Клованича (позивний «Поляк»)

Published

on


Захищав країну з перших днів широкомасштабного вторгнення РФ – пройшов Донбас, Харківщину та Сумщину

Сергій Клованич був старшим сержантом, інструктором групи інструкторів 101-ї бригади територіальної оборони Закарпаття.

31 грудня 2025 року під час бойового завдання він отримав важке поранення. Побратими евакуювали Сергія з поля бою, однак 7 січня він помер у госпіталі.

Захисника поховали 10 січня 2026 року у с. Боронява Хустського району.

Побратими поділились спогадами про «Поляка» – надійного товариша і мужнього солдата, який завжди був готовий прийти на допомогу.

«Сергій був не просто командиром чи побратимом – він був лідером і основним мотиватором. Саме він сформував «кістяк» групи інструкторів, об’єднавши абсолютно різних людей у єдиний механізм. Як кращий фахівець з вогневої підготовки, він знав зброю досконало, але ще краще він знав людей. Мав рідкісний дар – бачив людину наскрізь», – розповідає командир групи інструкторів «Рудий».

«Він точно знав, на що кожен із нас здатний у бою, на кого можна покластися, а де треба підставити плече. Разом ми виходили на найскладніші бойові завдання. І навіть у найважчі хвилини його весела, добра та життєрадісна натура не давала нам падати духом», – так згадують побратими «Поляка».

Сергій щиро захоплювався історією України, постійно вивчав та досліджував історію краю, який захищав, та надихав побратимів розуміти, за що вони стоять. Друзі згадують його неперевершені кулінарні здібності: кажуть, він міг створити шедевр навіть у польових умовах,  природжений гуморист, душа компанії. Його жага до пригод була заразною, а його любов до тварин – безмежною.

Сергій був максимально щирим. Розумним. Справжнім. Він пішов, залишивши по собі величезну порожнечу, але й водночас і величезне світло.

Дякуємо за кожен вихід. Дякуємо за науку. Ти назавжди в строю, брате.

Світлана Олинець

Фото з родинного архіву

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Війна

Україна поступово переносить війну на територію Росії

Published

on



Україна поступово переносить війну на територію Росії, а повітряні тривоги вже лунають по всій території РФ. Днями в районі Москви фіксувалося понад 250 повітряних об’єктів, які були націлені на військову інфраструктуру країни-агресора.

Про це в коментарі Укрінформу повідомив заступник міністра оборони Олексій Вискуб.

«Україна поступово переносить війну на територію Росії, системно уражаючи військову інфраструктуру агресора. У відповідь Кремль, у своїй звичній манері, істерично та хаотично намагається бити по цивільних об’єктах в Україні», – зазначив Вискуб.

Він нагадав, що останнім часом було уражено низку ключових об’єктів російської військової промисловості та хімічної індустрії, що забезпечують виробництво ракет, дронів і вибухових речовин. Зокрема, Україна атакувала завод «Кремній Ел» у Брянську. Наразі завод, де вироблялися компоненти для ракет та безпілотників, вважається таким, що не підлягає ремонту.

«У Росії лише два таких заводи», – уточнив заступник міністра.

Він також відзначив, що найбільш віддалений удар завдано по підприємству хімічної промисловості «Метафракс Кемікалс» на відстані понад 1 500 км від України в Пермському краї.

Заступник міністра зауважив, що поки увага світу прикута до подій на Близькому Сході, майже по всій території Росії лунають повітряні тривоги.

«Поки увага світу прикута до подій на Близькому Сході, майже непоміченим лишається інше: повітряні тривоги майже постійно лунають по всій території РФ, навіть Москва вже дві доби перебуває під постійною атакою українських безпілотників. Столична влада змушена це визнавати. Канал мера Москви майже кожні 10 хвилин повідомляє про «збиття» або «перехоплення» українських БПЛА», – зазначив він.

Читайте також: Сили оборони уразили в Криму пускову установку ЗРК С-400 «Тріумф» та дві РЛС

Вискуб нагадав, що згідно із заявами російської сторони, лише за останні дві доби в районі столиці РФ фіксувалося понад 250 повітряних об’єктів, націлених на військову інфраструктуру, а із чотирьох московських аеропортів фактично працює лише Внуково.

«Війна, яку Росія принесла в Україну, поступово повертається додому», – підсумував Вискуб.

Він відзначив ефективну роботу українських сил ППО та нагадав, що з 2022 року Росія запустила по Україні до 50 000 безпілотників «Шахед». Водночас ефективність української ППО проти них становить 80-90%.

Як повідомляв Укрінформ, Сили оборони України упродовж січня – лютого уразили 13 обʼєктів нафтогазового комплексу на території Російської Федерації.

10 березня Сили оборони України завдали успішних ударів ракетами повітряного базування Storm Shadow по брянському заводу мікроелектроніки “Кремній Ел”.

Завод спеціалізується на дискретній напівпровідниковій техніці та інтегральних мікросхемах, які використовуються у сучасній зброї. Зокрема – у ракетах “Іскандер”, дальність польоту яких становить до 500 км.

14 березня Сили оборони України уразили аеродром «Майкоп» у Республіці Адигея (РФ).

Фото: Генштаб ЗСУ



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.