Суспільство
Україна і світ мають отримати достовірну інформацію про злочини РФ на Запорізькій АЕС
Україна закликає міжнародних партнерів продовжувати тиск на агресора, посилити санкції, збирати свідчення і документувати злочини Росії на Запорізькій атомній електростанції.
Про це під час презентації в Києві книги «Голоси України, Том другий: ядерна захищеність у часи війни» заявив міністр культури та стратегічних комунікацій України Микола Точицький, передає кореспондент Укрінформу.
Міністр нагадав, що був свідком трагічних подій, які розгорталися довкола Запорізької атомної електростанції – як на той час заступник глави МЗС у 2022-му році разом із колегами організовував перший візит на окуповану ворогом АЕС місії МАГАТЕ на чолі з Рафаелем Гроссі.
«Через безперервні обстріли ми змушені були зупиняти делегацію агентства. Пан Гроссі був дуже наполегливим, як і вся делегація. І звісно, ми робили все для того, щоб цей візит відбувся. Це були довгі години переговорів, які тривали до пізньої ночі. Перемовини велися не лише з делегацією МАГАТЕ, а й із Російською Федерацією. Тепер завдяки книзі, на презентації якої ми присутні, усі мають змогу дізнатися, чому ми це робили», – зазначив Точицький.
Зібрані у виданні розповіді очевидців – це, за його словами, потужна зброя у боротьбі з російською пропагандою. Це – дієвий засіб відновлення справедливості.
«Росія використовує цілий арсенал інструментів для стирання правди про свої злочини. Від місцевих колаборантів, які створюють ілюзію народної підтримки, до російських дипломатів, котрі намагаються виправдати агресію на міжнародній арені. Росатом, політики та військові РФ – усі вони залучені до цієї брудної мережі. Наслідуючи практики радянських спецслужб, агресор активно використовує дезінформацію, маніпулювання в медіа, підробку документів, поширення фейків та відкриту пропаганду», – нагадав урядовець.
Україна і увесь цивілізований світ мають протистояти цим спробам. Знущання із персоналу атомної електростанції, безпідставні обстріли та захоплення інших ядерних об’єктів (зокрема Зони відчуження) – грубі порушення міжнародного права, за що держава-агресорка має нести відповідальність.
«Спільно маємо запобігти спробам вкотре переписати українську історію, яка неодноразово переписувалася спочатку Російською імперією, потім Радянським Союзом, тепер – РФ. Ми маємо отримати достовірну інформацію про злочини Росії на Запорізькій атомній станції. Закликаємо всіх міжнародних партнерів продовжити тиск на агресора, посилити санкції, збір свідчень та документування злочинів. Адже інформаційна війна після припинення бойових дій не завершується», – підсумував Точицький.
Видання «Голоси України, Том другий: ядерна захищеність у часи війни» презентували Всесвітній інститут ядерної захищеності (WINS) спільно з Міністерством енергетики України, Державною інспекцією ядерного регулювання України, АТ «НАЕК «Енергоатом» за підтримки Норвезького агентства з радіаційної та ядерної безпеки (DSA). Унікальне видання містить інтерв’ю з представниками української ядерної галузі і включає 22 свідчення людей, які працюють в атомній енергетиці, пережили окупацію, полон і тортури, а також ухвалювали важливі рішення у критичні моменти.
Як повідомлялося, WINS – міжнародна неурядова організація, в центрі уваги якої – розбудова глобальної спільноти професіоналів з ядерної захищеності, готових співпрацювати задля посилення фізичної безпеки ядерних та інших радіоактивних матеріалів. Створили інституцію 2008 року на Генеральній конференції МАГАТЕ. Зараз вона об’єднує понад 9000 членів зі 166 країн.
Слідчі Державного бюро розслідувань проводять обшуки у виробника дронів Vyriy Industries і директора підприємства Олексія Бабенка.
Про це повідомили Укрінформу у пресслужбі бюро.
«Слідчі ДБР перевіряють можливе штучне завищення вартості безпілотників, які у 2025 році постачалися державі за багатомільярдними контрактами», – повідомили у бюро, відповідаючи на запитання стосовно слідчих дій у Vyriy Industries.
За попередньою версією слідства, ціна дронів могла збільшуватися через безпідставне включення до собівартості завищених виробничих, адміністративних та інших витрат.
Як зазначили у бюро, ці обставини стали підставою для проведення слідчих дій.
Укрінформ звернувся по коментар до компанії Vyriy Industries з цього приводу.
Як повідомлялося, Vyriy Industries – українська оборонно-технологічна компанія та один із найбільших виробників FPV-дронів і комплектуючих для них.
Власником та керівником Vyriy Industries є Олексій Бабенко. Він також є одним із акціонерів інтернет-видання «Бабель».
Фото ілюстративне: ДБР
“Мій син казав: “Якщо не ми, тоді хто?” – згадує Тетяна Дмитрівна, матір Олександра Кобзаря. Стрілець 184 окремого батальйону 122 бригади ТрО Олександр Геннадійович Кобзар загинув 28 грудня 2023 року.
Інтент продовжує цикл публікацій про загиблих захисників “Герої не вмирають“.
Група бійців з Олександром Кобзарем у складі виїжджала для зміни побратимів на спостережному пункті “Маямі”, що знаходився у Шосткінському районі Сумської області. На жаль, автівка потрапила у засідку ворожої ДРГ.
Про життя Олександра Кобзаря, любов до автівок та мотоциклів, завзятість та сміливість у службі розповіли його матір Тетяна Дмитрівна та побратим Петро Чумаченко.
“Сашко з самого дитинства допомагав у всьому в господарстві, – згадує Тетяна Дмитрівна. – Коли навчався у Татарбунарському ПТУ на тракториста, вже почав працювати та заробляти гроші. Сам собі й першу автівку купив, і мотоцикл. Дуже любив той транспорт, міг цілодобово в гаражі сидіти, налагоджувати та вдосконалювати свої металеві штуки. Строкову Сашко не служив, бо в нього праве око не дуже гарно бачило. Потім поїхав до Одеси працювати, хотів більше заробляти.
Тут у нас, у селі Нерушай, у сина багато друзів було. Для своєї компанії Сашко любив і шашлики посмажити, й уху зварити. Син мій компанійській був, товариський. І всі його любили, і зараз із добротою та повагою згадують.
Коли почалася повномасштабна війна, всі вони зібралися й вирішили йти до армії. Сашко мені тоді сказав: “Якщо не ми, тоді хто? Щоб ви тут спали спокійно, ми маємо вас захистити”. Його тата, на жаль, вже не було. Батько Сашка у свій час служив у прикордонниках. Думаю, він також пішов би до війська, без вагань.
Наше село Нерушай Тарутинського району невелике – у 2022 році може півтори-дві тисячі жителів було. Від нас одразу 40 хлопців пішли добровольцями. А взагалі-то десь 270 хлопців служить.
Ми постійно дзвонили один одному. Я для нього й передачі збирала.
На службі такий же ретельний був до залізних деталей, постійно чистив свій автомат. І для побратимів готував – м’ясо, рибу, смажив шашлик”.
“Ми з Сашком ще в Татарбунарах у ПТУ разом навчалися, – розповідає побратим Петро Чумаченко. – Він на тракториста, я – на маляра-штукатура.
В один день пішли добровольцями та зустрілися біля Татарбунарського військкомату. І третього березня 2022 року нас прийняли до ТрО.
Ми обидва 1996 року народження. Саша 16 травня народився, а я – 25-го. Потрапили разом до 2 відділення 2 взводу 2 роти 184 батальйону 122 бригади ТрО. Там ми й конкретно здружилися, й трималися щільно поруч. Все у нас було поряд, навіть номери на зброї.
Спочатку я був кулеметником, а Саша другим номером був у мене в розрахунку. Потім стрільцями були, стояли постійно поруч на позиціях. Він як брат мені був, можна сказати. Завжди підтримає. Ні в чому ніколи не відмовить.
Я знав, що в нього проблеми з правим оком. На стрільбах бачив, як він завжди цілив лівим. І з пальцями правої руки він мав проблеми. Але ніколи на це не жалівся.
Якось у Бахмуті ворожий скид був біля нього, граната прилетіла всього метра за півтора від Сашка. Диво його врятувало, уламки розірвали кожух та куртку під ним. Але термобілизну та тіло під нею не зачепило. Командир каже Сашку: “Ляж, відлежись”. А той, як завжди, своє: “Хто, як не ми” і не йде відпочивати. Завзятий хлопець був”.
“Ми його чекали 5 січня 2024 року, мала бути відпустка, – згадує Тетяна Дмитрівна. – Він собі ще нових штук для автівки замовив, я їх у дві коробочки зібрала. Я не була напружена, як завжди, бо вважала, що невдовзі побачимось. Але 28 грудня прийшла та сумна звістка…
Коли було поховання, у церкві в Одесі мені вручили Сашину “Медаль за жертовність і любов до України”. А про те, що в сина був ще й “Золотий хрест”, я дізналася вже після його загибелі. Рік тому мені вручили ще одну посмертну нагороду – Орден “За мужність” третього ступеню. Моя дитина загинула заради всіх нас, Саша для мене справжній герой”.
“Моя дружина була вагітна, і я запросив Сашу бути хресним батьком для дитини, – каже Петро Чумаченко. – На жаль, Сашко загинув раніше, ніж народилася моя донька. Її я назвав Олександра, на його честь. Виросте, обов’язково розповім їй про мого побратима Олександра Геннадійовича Кобзаря”.
Антон Терехов
Суспільство
На Одещині третю добу шукають 10-річну Софію, яку віднесло у відкрите море на надувному колі
На Одещині третю добу шукають 10-річну Софію, яку віднесло у відкрите море на надувному колі
Джерело
-
Політика1 тиждень agoСтефанчук нагородив Кучму відзнакою імені Левка Лук’яненка
-
Суспільство1 тиждень agoВ Укрзалізниці порадили, як подорожувати потягом під час спеки
-
Усі новини1 тиждень agoМоніка Белуччі — який вигляд має 61-річна акторки
-
Усі новини1 тиждень agoбіженка розповіла про головні мінуси Німеччини
-
Світ1 тиждень agoВибух в Монако — дружина Вадима Єрмолаєва не постраждала — ЗМІ
-
Одеса1 тиждень agoЦіна на світло в Одесі: скільки коштує кВт·год у липні
-
Суспільство7 днів agoДилогія Антона Санченка: морська проза, якої нам бракувало Анонси
-
Події1 тиждень agoУ США назвали причину смерті акторки Дейві Чейз