Connect with us

Події

Українська Кассандра від польського режисера. Жінка у війні

Published

on


Ґжеґож Яжина разом з акторами двох національних театрів переосмислить античний міф крізь сучасний досвід війни

Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки та Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка розпочали роботу над спільною постановкою «Кассандра. PROJECT».

Прем’єра запланована на весну 2026 року на сцені театру імені Лесі Українки. Актори двох театральних колективів однією чималенькою командою активно готуються (остаточний склад вистави буде оголошено пізніше), а ми розповідаємо деталі про те, чого очікуємо від цієї цікавої міжтеатральної колаборації, що відбувається в межах Меморандуму про співпрацю, підписаного в жовтні. 

Ґжеґож Яжина з акторами під час ІІ-го етапу роботи над проєктом «Кассандра.PROJECT»

РЕЖИСЕР: МЕНЕ ДУЖЕ БЕНТЕЖИТЬ ДУМКА, ЯК УКРАЇНСЬКІ ЖІНКИ ПІД ЧАС ВІЙНИ В УКРАЇНІ ВИТРИМУЮТЬ

За задумом режисера Ґжеґожа Яжини та драматурга Романа Павловського-Фельберга вистава має висвітлити узагальнені історії жінок, які споконвіку за своєю природою не ініціюють світових конфліктів, але найбільше потерпають від їхніх наслідків. Тобто, з української сцени вустами Кассандри промовлятимуть усі жінки, на долю яких випало жити у кровопролитних війнах – від античних, до сучасних. Це буде поєднання сучасного і античного текстів. При тому, що драматургія вистави спиратиметься на класичні твори Гомера, Есхіла, Евріпіда, а також на твори Лесі Українки і Жана-Поля Сартра, вони будуть представлені крізь оптику сучасних реалій України, з елементами детективу, можливо, навіть трилера.

Актори Дар’я Легейда та Віталій Ажнов під час ІІ-го етапу роботи над проєктом «Кассандра.PROJECT»
Актори Дар’я Легейда та Віталій Ажнов під час ІІ-го етапу роботи над проєктом «Кассандра.PROJECT»

ГРЕЦЬКА ТЕМА ДАЄ НАГОДУ УЗАГАЛЬНЮВАТИ ІСТОРІЮ, ТОМУ ЩО ВІЙНИ ЗАРАЗ ВІДБУВАЮТЬСЯ ПО ВСЬОМУ СВІТУ

«Мене дуже бентежить думка, як українські жінки під час війни в Україні витримують це. Кассандра кладе своє життя задля боротьби, вона жінка-воїн, яка постає проти дуже сильної людини – лідера великого війська. Ми узагальнюватимемо кейс, коли жінки беруть на себе тягар боротьби, оскільки такий приклад є і в Україні, і в усьому світі – це загальнолюдська ситуація. Надзвичайно важливо, щоб голос жінки був почутим і художнє дослідження цієї теми вкрай важливе», – ділиться пан Ґжеґож.

Режисер пояснює, що обрав тему Троянської війни як універсальний символ боротьби, болю, трагедії і… повторюваності людських помилок: «Ми можемо бачити, що минають часи, а людство досі не впоралося з помилками, які робило тисячі років тому, і війни тривають. А грецька тема дає нагоду узагальнювати історію, тому що війни зараз відбуваються по всьому світу». Водночас постановка «Кассандри» є досить делікатною справою, оскільки є спільною європейською темою, пов’язаною із загальним досвідом Другої світової війни.

Ґжеґож Яжина з акторами під час ІІ-го етапу роботи над проєктом «Кассандра.PROJECT»
Ґжеґож Яжина з акторами під час ІІ-го етапу роботи над проєктом «Кассандра.PROJECT»

ВИБІР МАТЕРІАЛУ ВИПАВ НА ТІ ПИТАННЯ, ЯКІ ТУРБУЮТЬ ЛЮДСТВО КРІЗЬ УСІ ВІКИ – ВІЙНА

Ґжегож Яжина – відомий діяч сучасного польського театру, багаторічний керівник TR Warszawa (Teatr Rozmaitości). Театрознавці називають його вистави революційними, оскільки вони містять реакцію на гостросоціальну проблематику сьогодення. З лютого 2022 року митець постійно стежить за  подіями в Україні і глибоко переживає їх. Він декілька разів приїздив до Києва під час повномасштабного вторгнення, і коли під час першого візиту познайомився з драмою Лесі Українки «Кассандра», це стало вирішальним поштовхом до ідеї створення проєкту та активізувало його багаторічні дослідження історії Давньої Греції.

У 2024 році під час зустрічі з керівництво Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки – генеральним директором-художнім керівником Кирилом Кашліковим та директором-розпорядником Оксаною Немчук було обговорено всі деталі, і робота над київською «Кассандрою» розпочалася.

Актори Тетяна Міхіна та Вадим Охоцький під час ІІ-го етапу роботи над проєктом «Кассандра.PROJECT»
Актори Тетяна Міхіна та Вадим Охоцький під час ІІ-го етапу роботи над проєктом «Кассандра.PROJECT»

«Звісно, під час війни було б неправильно брати щось інше, тому вибір матеріалу для постановки випав на ті питання, які турбують людство крізь усі віки – війна», – говорить режисер Яжина, який особисто проводив у Києві кастинги та воркшопи для акторів майбутньої вистави. 

На наше запитання, які в нього відчуття, коли він перетинає кордон і опиняєтеся в країні, яка постійно перебуває під загрозою балістичних обстрілів, відповідає:  «Коли я виїжджаю з Варшави, то розумію, що їду в зовсім інший світ, і це справді досить дивні відчуття, в яких є певна доля страху. Але коли я вже перетинаю кордон з вашою країною, бачу українські міста, бачу ваших людей, то стаю одним із них і розумію, як це круто бути в Україні саме в цей час».

Актори під час ІІ-го етапу роботи над проєктом «Кассандра. PROJECT»
Актори під час ІІ-го етапу роботи над проєктом «Кассандра. PROJECT»

ПРОДЮСЕРКА: ЦЕЙ ПРОЄКТ СПРИЯТИМЕ ЗМІЦНЕННЮ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПІВПРАЦІ

Тепер щодо самого Меморандуму про співпрацю між двома національними театрами. «Кассандра. PROJECT» – перша спільна робота в його межах, яка, на думку театрів, стане не лише культурною ініціативою обох театральних установ, а й важливим мистецьким жестом солідарності. Окрім того, цей проєкт сприятиме зміцненню українсько-польської культурної співпраці. «Кассандра. Project» – охоплює не тільки постановку вистави, а також проведення мистецьких і освітніх заходів, зокрема, воркшопи, лекції та панельні дискусії.

«Якщо говорити загалом, то підписання меморандуму передбачає розвиток партнерських відносин, обмін досвідом, а також спільну роботу над творчими, освітніми та мистецькими проєктами. А конкретні напрями співпраці можуть передбачати створення спільних вистав, мультидисциплінарних проєктів, які б залучали різні мистецькі чи освітні напрями – лабораторії, конференції, воркшопи, дискусії. Також маємо на меті організовувати спільні гастрольні тури», – пояснює продюсерка проєкту «Кассандра. PROJECT» Оксана Немчук.

Актори Сергій Дитюк та під час ІІ-го етапу роботи над проєктом «Кассандра.PROJECT»
Актори Сергій Детюк та Ольга Узун під час ІІ-го етапу роботи над проєктом «Кассандра.PROJECT»

МИ ОБ’ЄДНУЄМО СВОЇ ЗУСИЛЛЯ ЩОБ ПІДТРИМУВАТИ БЕЗПЕРЕРВНІСТЬ ТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ ПІД ЧАС ВІЙНИ

То чи можна вважати, що підписання меморандуму про співпрацю зламало стереотип, що театри мають конкурувати між собою?

«На мою думку ʺздороваʺ конкуренція має бути в мистецькому середовищі, –  пояснює Оксана Немчук. – Конкуренція стимулює пошук нових форм, сміливі режисерські рішення. Вона спонукає митців працювати над оригінальністю, професійним зростанням і створенням унікальної художньої мови. І в результаті ми спостерігаємо, як розвивається театральне середовище. Стосовно саме нашої співпраці, то це скоріше жест солідарності та партнерства. Ми об’єднуємо свої зусилля щоб підтримувати безперервність творчого процесу під час війни. Можливо, сьогодні ми робимо перші кроки до переосмислення моделі театральної співпраці в Україні, і місце ʺконкуренціїʺ в майбутньому займе розвиток театрів через партнерство».

Ґжеґож Яжина та Оксана Немчук під час ІІ-го етапу роботи над проєктом «Кассандра.PROJECT»
Ґжеґож Яжина та Оксана Немчук під час ІІ-го етапу роботи над проєктом «Кассандра.PROJECT». Фото Ірини Сомової.

Вона впевнена, що в сучасній Україні, особливо в умовах економічних, безпекових, воєнних викликів, об’єднання зусиль театральних інституцій має надзвичайне значення. Окрім того, така співпраця сприятиме розвитку театральної спільноти.  

«Ми маємо підтримувати моральний дух українців, давати простір для мистецького осмислення травм і водночас зберігати та розвивати українську культурну традицію», – говорить продюсерка «Кассандра. PROJECT» Оксана Немчук.

Любов Базів. Київ

Фото Олександра Клименка та Ірини Сомової

На головній світлині: актори Сергій Детюк та Анастасія Шестопал під час ІІ-го етапу роботи над проєктом «Кассандра.PROJECT»



Джерело

Події

Роман про російсько-українську війну переміг у конкурсі бестселерів Польщі

Published

on


Польський письменник Щепан Твардох отримав літературну премію Empik Bestsellery 2025 у категорії “Художня література” за роман “Нуль” (Null) про російсько-українську війну.

Як передає Укрінформ, про це у Фейсбуці повідомив Польський інститут у Києві.

Нагороду Empik Bestsellery присуджують авторам книжок і музичних релізів, що протягом року мали найбільші продажі в мережі магазинів Empik у Польщі.

Під час нагородження Твардох сказав: “Передусім я дякую своїм читачам, які читали і далі читають цю складну і безрадісну книжку. Це для мене доказ сили художнього слова і доказ, що моя письменницька праця має якусь вагу».

Роман “Нуль” створений із особистого досвіду автора.

“Зала аплодувала Твардоху за його підтримку України і волонтерські поїздки на Схід. Власне, зі спостережень під час таких поїздок і виріс роман “Нуль”. Події у творі розгортаються на першій лінії фронту, на “нулі”. Головний герой — солдат з іноземного легіону на прізвисько Кінь. Крізь призму його життя автор не тільки показує брутальність війни, а й досліджує її вплив на людську психіку й ідентичність”, – ідеться у дописі Польського інституту у Києві.

Після початку нової фази російсько-української війни Твардох неодноразово їздив в Україну з волонтерською допомогою і перебував поблизу лінії фронту.

У центрі сюжету — 43-річний польський історик на псевдо Кінь, який на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вирушає на український фронт.

Події зосереджені на його щоденному досвіді, перебуванні на позиціях і взаємодії з іншими військовими.

Робота над українським перекладом роману триває. Польською мовою книжка доступна в бібліотеці Польського інституту в Києві.

Читайте також: Forbes.Ukraine назвав військових, які стали авторами бестселерів

Довідково: Щепан Твардох — сучасний польський письменник і публіцист, один із провідних представників сучасної польської літератури. Літературну кар’єру розпочав із публікацій у різних польських періодичних виданнях, а згодом видав романи, які здобули популярність у Польщі та за її межами.

В Україні книжки Твардоха видає “Фабула”. Вони перекладені українською мовою Остапом Українцем (“Морфій”, “Король”, «Покора”) та Наталією Данилюк (“Холод”).

У 2024 році Твардоха удостоїли премії Stand with Ukraine за підтримку України: з перших днів повномасштабного російського вторгнення він займається гуманітарною та волонтерською допомогою для українців. Організував благодійні збори, а придбані дрони, автомобілі та обладнання особисто доставив на фронт українським захисникам.

Як повідомляв Укрінформ, роман Null письменника Щепана Твардоха про російську агресію проти України здобувперше місце в опитуванні читачівпольської газети Gazeta Wyborcza за 2025 рік.

Фото: Jacek Poremba



Джерело

Continue Reading

Події

У столиці визначили кандидатів на здобуття мистецької премії «Київ»

Published

on



У столиці визначили претендентів на здобуття мистецької премії «Київ» у 2026 році.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє КМДА.

“Щороку премію присуджують у 9 номінаціях для відзначення найвагоміших творчих досягнень київських митців, популяризації мистецьких творів, стимулювання подальшої активної творчої діяльності та посилення ролі мистецтва в житті Києва“, – йдеться у повідомленні.

Претендентів розглядатимуть у дев’яти номінаціях у галузях: література – мистецька премія «Київ» імені Євгена Плужника; кіномистецтво – мистецька премія «Київ» імені Івана Миколайчука; музична композиція – мистецька премія «Київ» імені Артемія Веделя; театральне мистецтво – мистецька премія «Київ» імені Амвросія Бучми; образотворчого мистецтва – мистецька премія «Київ» імені Сергія Шишка; журналістика – мистецька премія «Київ» імені Анатолія Москаленка; народне декоративне мистецтво – мистецька премія «Київ» імені Сергія Колоса; хореографічне мистецтво – мистецька премія «Київ» імені Павла Вірського; циркове мистецтво – мистецька премія «Київ» імені братів Василя та Олександра Ялових.

Читайте також: Мистецька премія Шекери оголосила прийом заявок

З детальним списком претендентів можна ознайомитися на сайті КМДА.

Відзнаку заснували у 2001 році Київська міська державна адміністрація спільно з Координаційною радою національних творчих спілок України.

Як повідомлялося, прийом заявок на здобуття мистецької премії «Київ» тривав до 1 лютого 2026 року.

Фото: КМДА



Джерело

Continue Reading

Події

як замку «Паланок» повертають його українську історію

Published

on


У середньовічних мурах пройшла презентація книжки про Січових стрільців на Закарпатті

Історія часто стає заручницею політики, особливо сьогодні, коли ворог використовує псевдоісторичні аргументи для виправдання агресії. Майже завжди щодо Мукачівського замку в публічному просторі й історичних дослідженням домінували чужі наративи. Реальні історичні факти свідчать про глибоке коріння української ідентичності в цих мурах.

Про сенсаційні свідчення перебування легіону Українських січових стрільців у «Паланку», перші Шевченківські свята на Закарпатті та про те, як одному з найвідоміших замків країни, що асоціюється переважно з угорцями, повертають його українську історію, говоримо з автором дослідження «Січові стрільці на Закарпатті», письменником, нині – військовослужбовцем ЗСУ Олександром Гаврошем.

ІСТОРІЯ ДОСІ ЗАРУЧНИЦЯ ПОЛІТИКИ

Нещодавно Олександр Гаврош презентував свою книгу в «Паланку» – подію приурочили до Дня Тризуба. Нині на замку встановлений один із найбільших тризубів в Україні – це зробили кілька років тому, попередньо знявши з постаменту державний угорський символ орла-турула.

Презентація зібрала більше людей, аніж могла вмістити зала у замку: історія, особливо у наш час, цікава, люди хочуть її пізнавати.

– Всі, хто цікавиться історією нашого краю, десь щось чули про Січових стрільців на Закарпатті. У 1914–1915 роках вони перебували в замку та навколишніх селах. Але докладної інформації про це у відкритому доступі бракувало. Коли я готував книжку української малої прози «Наша Перша світова», то наштовхнувся на першоджерела про перебування «Українського легіону» за Карпатами. Вони були не просто цікавими, а й часом сенсаційними. Тоді я зрозумів, що варто зробити окреме видання, де би було зібрано докупи все, що є на цю тему. Так і народилися «Січові стрільці на Закарпатті», що побачили світ у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан», – розповідає Олександр Гаврош.

Олександр Гаврош
Олександр Гаврош

До слова, видання підтримав Український інститут книги – це означає, що півтори тисячі примірників цієї книжки уже надійшли або будуть надіслані ближчим часом у бібліотеки всієї України.

Цікавимося в Олександра, чому, на його думку, це важливо зараз – розказувати про Січових стрільців на Закарпатті та, зокрема, їхнє перебування у замку «Паланок»?

– Тому що історія й досі є заручницею політики. Ми це бачимо на прикладі Путіна, який висуває для своїх загарбницьких маніакальних ідей псевдоісторичні аргументи. Так само споглядають на нас і чимало політичних сил у сусідніх країнах. Ми ж, слабо знаючи свою минувшину, часом не вміємо та не знаємо, як їм заперечити. Хоча хід історії свідчить, що рація на нашому боці, – відповідає письменник.

ПРЕДТЕЧІ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Олександр Гаврош наголошує, що вже одне усвідомлення того, що українська професійна армія новітнього часу зароджувалася саме тут, проходила на Закарпатті вишкіл і здобувала перший бойовий досвід, – це сенсаційна постановка питання.

– Адже Січові стрільці – це предтеча ЗСУ, їх прямі попередники. На цьому чомусь ми раніше ніколи не наголошували. На Закарпатті ми говорили про Карпатську Україну, національний здвиг 1938-1939 років, а, виходить, що суто українську історію краю слід розпочинати на чверть століття раніше – від першої української військової формації, що перебувала в десятках місцевостей краю і воювала на карпатських перевалах, оберігаючи нас від російської навали! – акцентує Гаврош.

Письменник ділиться, що його вразили й зовсім невідомі матеріали про те, що Україна не лише споглядала за тим, що відбувалося на Закарпатті по закінченні Першої світової війни, але й прагнула об’єднати закарпатців з іншими частинами українського народу.

– Навіть планувалися для цього певні дії, проте забракло військової моці. Румунська і чехословацька армії були в значно кращому становищі. Проте ідея соборності української нації не переривалася ніколи. Про це можемо чимало почитати в чільних українських інтелектуалів минулого – Михайла Драгоманова, Івана Франка, Володимира Гнатюка, – додає письменник.

ЖИТТЯ СІЧОВИКІВ У «ПАЛАНКУ»: ВІД ВИШКОЛІВ ДО ФУТБОЛУ

Що ж робили Січові стрільці в замку «Паланок»? Як не дивно, але тут розташовувалася їхня «кадра», а пізніше – Кіш, тобто те, що нинішні військові називають ППД (пункт постійної дислокації). Такий, наприклад, зараз у Мукачеві має легендарна 128-ма окрема гірсько-штурмова бригада ЗСУ.

– Сюди – в Мукачево, в «Паланок» та довколишні села – стікалися поранені після шпиталів, приходили загублені чи новоприбулі, тут відбувалися вишколи для новобранців. І було тут січових стрільців чимало. Є фото з 1915 року, де на бастіоні Мукачівського замку згромаджено тисячу січовиків, – каже Гаврош.

Як вдалося з’ясувати письменнику, близько десяти місяців українські вояки перебували в замку «Паланок» та його околицях, ходили до місцевих церков, де співали не тільки молитви, але й «Ще не вмерла Україна». Вони провели перше Шевченківське свято на Закарпатті – саме в замку «Паланок». Іще заснували тут власну читальню, хор, оркестр, навіть кантіну (шинок).

– Також Січові стрільці відкрили тут «пресову кватиру» (прес-центр), робили світлини, для чого придбали фотоапарат в Мукачеві. Деякі фото дійшли до нашого часу. Читали лекції, писали пісні та статті, творили перші літературні твори, слухали лекції, зрештою, грали у футбол. Себто жили не тільки військовим, а й культурним та громадським життям. Все це ще належить нам дослідити і вивчити, – каже Олександр Гаврош.

ЗАМОК МОЖЕ СТАТИ СИМВОЛОМ «УКРАЇНСЬКОГО ЛЕГІОНУ»

Насамкінець просимо дослідника наголосити, чому українські сторінки історії Мукачівської фортеці є важливими.

– Насамперед тому, ми живемо в державі Україна. Та й Мукачівський замок знаходиться серед українського національного масиву, а не, скажімо, угорського (угорців у Мукачеві нині залишилося кілька відсотків від загальної кількості населення). В останні десятиріччя ми дуже гарно прописували угорські історичні наративи, хоча, наприклад, княгиня Ілона Зріні – це Єлена Зрінська, хорватка. Однак подільський князь Федір Корятович (з походження литвин) і Січові стрільці – це те, що об’єднує нашу історичну споруду із загальноукраїнською історією.

– Що, на вашу думку, варто робити, аби Мукачівський замок став у медійному полі не лише «угорською фортецею, де зберігали святоіштванську корону», а й символом «Українського легіону»?

– Принаймні розповідати про це, досліджувати, популяризувати. Символічно, що презентація «Січових стрільців на Закарпатті» відбулася у День державного герба України, адже на бастіоні замку височіє найвищий тризуб на Закарпатті. Тож може започаткуватися гарна традиція – відзначати День тризуба саме тут, у стінах фортеці, де перебував «Український легіон», з якого постала нинішня українська армія. Недарма про меморіальну дошку Українським січовим стрільцям у замку «Паланок» розмови ведуться вже не один рік. Сподіваюся, що ця історична справедливість буде нарешті здійснена і така дошка нарешті з’явиться!

Тетяна Когутич, Мукачево

Фото надані Олександром Гаврошем, Василь Стечко



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.