У столиці визначили претендентів на здобуття мистецької премії «Київ» у 2026 році.

Історія часто стає заручницею політики, особливо сьогодні, коли ворог використовує псевдоісторичні аргументи для виправдання агресії. Майже завжди щодо Мукачівського замку в публічному просторі й історичних дослідженням домінували чужі наративи. Реальні історичні факти свідчать про глибоке коріння української ідентичності в цих мурах.

Про сенсаційні свідчення перебування легіону Українських січових стрільців у «Паланку», перші Шевченківські свята на Закарпатті та про те, як одному з найвідоміших замків країни, що асоціюється переважно з угорцями, повертають його українську історію, говоримо з автором дослідження «Січові стрільці на Закарпатті», письменником, нині – військовослужбовцем ЗСУ Олександром Гаврошем.

ІСТОРІЯ ДОСІ ЗАРУЧНИЦЯ ПОЛІТИКИ

Нещодавно Олександр Гаврош презентував свою книгу в «Паланку» – подію приурочили до Дня Тризуба. Нині на замку встановлений один із найбільших тризубів в Україні – це зробили кілька років тому, попередньо знявши з постаменту державний угорський символ орла-турула.

Презентація зібрала більше людей, аніж могла вмістити зала у замку: історія, особливо у наш час, цікава, люди хочуть її пізнавати.

– Всі, хто цікавиться історією нашого краю, десь щось чули про Січових стрільців на Закарпатті. У 1914–1915 роках вони перебували в замку та навколишніх селах. Але докладної інформації про це у відкритому доступі бракувало. Коли я готував книжку української малої прози «Наша Перша світова», то наштовхнувся на першоджерела про перебування «Українського легіону» за Карпатами. Вони були не просто цікавими, а й часом сенсаційними. Тоді я зрозумів, що варто зробити окреме видання, де би було зібрано докупи все, що є на цю тему. Так і народилися «Січові стрільці на Закарпатті», що побачили світ у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан», – розповідає Олександр Гаврош.

До слова, видання підтримав Український інститут книги – це означає, що півтори тисячі примірників цієї книжки уже надійшли або будуть надіслані ближчим часом у бібліотеки всієї України.

Цікавимося в Олександра, чому, на його думку, це важливо зараз – розказувати про Січових стрільців на Закарпатті та, зокрема, їхнє перебування у замку «Паланок»?

– Тому що історія й досі є заручницею політики. Ми це бачимо на прикладі Путіна, який висуває для своїх загарбницьких маніакальних ідей псевдоісторичні аргументи. Так само споглядають на нас і чимало політичних сил у сусідніх країнах. Ми ж, слабо знаючи свою минувшину, часом не вміємо та не знаємо, як їм заперечити. Хоча хід історії свідчить, що рація на нашому боці, – відповідає письменник.

ПРЕДТЕЧІ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Олександр Гаврош наголошує, що вже одне усвідомлення того, що українська професійна армія новітнього часу зароджувалася саме тут, проходила на Закарпатті вишкіл і здобувала перший бойовий досвід, – це сенсаційна постановка питання.

– Адже Січові стрільці – це предтеча ЗСУ, їх прямі попередники. На цьому чомусь ми раніше ніколи не наголошували. На Закарпатті ми говорили про Карпатську Україну, національний здвиг 1938-1939 років, а, виходить, що суто українську історію краю слід розпочинати на чверть століття раніше – від першої української військової формації, що перебувала в десятках місцевостей краю і воювала на карпатських перевалах, оберігаючи нас від російської навали! – акцентує Гаврош.

Письменник ділиться, що його вразили й зовсім невідомі матеріали про те, що Україна не лише споглядала за тим, що відбувалося на Закарпатті по закінченні Першої світової війни, але й прагнула об’єднати закарпатців з іншими частинами українського народу.

– Навіть планувалися для цього певні дії, проте забракло військової моці. Румунська і чехословацька армії були в значно кращому становищі. Проте ідея соборності української нації не переривалася ніколи. Про це можемо чимало почитати в чільних українських інтелектуалів минулого – Михайла Драгоманова, Івана Франка, Володимира Гнатюка, – додає письменник.

ЖИТТЯ СІЧОВИКІВ У «ПАЛАНКУ»: ВІД ВИШКОЛІВ ДО ФУТБОЛУ

Що ж робили Січові стрільці в замку «Паланок»? Як не дивно, але тут розташовувалася їхня «кадра», а пізніше – Кіш, тобто те, що нинішні військові називають ППД (пункт постійної дислокації). Такий, наприклад, зараз у Мукачеві має легендарна 128-ма окрема гірсько-штурмова бригада ЗСУ.

– Сюди – в Мукачево, в «Паланок» та довколишні села – стікалися поранені після шпиталів, приходили загублені чи новоприбулі, тут відбувалися вишколи для новобранців. І було тут січових стрільців чимало. Є фото з 1915 року, де на бастіоні Мукачівського замку згромаджено тисячу січовиків, – каже Гаврош.

Як вдалося з’ясувати письменнику, близько десяти місяців українські вояки перебували в замку «Паланок» та його околицях, ходили до місцевих церков, де співали не тільки молитви, але й «Ще не вмерла Україна». Вони провели перше Шевченківське свято на Закарпатті – саме в замку «Паланок». Іще заснували тут власну читальню, хор, оркестр, навіть кантіну (шинок).

– Також Січові стрільці відкрили тут «пресову кватиру» (прес-центр), робили світлини, для чого придбали фотоапарат в Мукачеві. Деякі фото дійшли до нашого часу. Читали лекції, писали пісні та статті, творили перші літературні твори, слухали лекції, зрештою, грали у футбол. Себто жили не тільки військовим, а й культурним та громадським життям. Все це ще належить нам дослідити і вивчити, – каже Олександр Гаврош.

ЗАМОК МОЖЕ СТАТИ СИМВОЛОМ «УКРАЇНСЬКОГО ЛЕГІОНУ»

Насамкінець просимо дослідника наголосити, чому українські сторінки історії Мукачівської фортеці є важливими.

– Насамперед тому, ми живемо в державі Україна. Та й Мукачівський замок знаходиться серед українського національного масиву, а не, скажімо, угорського (угорців у Мукачеві нині залишилося кілька відсотків від загальної кількості населення). В останні десятиріччя ми дуже гарно прописували угорські історичні наративи, хоча, наприклад, княгиня Ілона Зріні – це Єлена Зрінська, хорватка. Однак подільський князь Федір Корятович (з походження литвин) і Січові стрільці – це те, що об’єднує нашу історичну споруду із загальноукраїнською історією.

– Що, на вашу думку, варто робити, аби Мукачівський замок став у медійному полі не лише «угорською фортецею, де зберігали святоіштванську корону», а й символом «Українського легіону»?

– Принаймні розповідати про це, досліджувати, популяризувати. Символічно, що презентація «Січових стрільців на Закарпатті» відбулася у День державного герба України, адже на бастіоні замку височіє найвищий тризуб на Закарпатті. Тож може започаткуватися гарна традиція – відзначати День тризуба саме тут, у стінах фортеці, де перебував «Український легіон», з якого постала нинішня українська армія. Недарма про меморіальну дошку Українським січовим стрільцям у замку «Паланок» розмови ведуться вже не один рік. Сподіваюся, що ця історична справедливість буде нарешті здійснена і така дошка нарешті з’явиться!

Тетяна Когутич, Мукачево

Фото надані Олександром Гаврошем, Василь Стечко

Як передає Укрінформ, про це повідомило “Читомо”.

Вірші Артура Дроня, Федора Рудого, Юлії (Тайри) Паєвської, Ігоря Мітрова і Сергія Рубніковича опублікували у латвійському культурному часописі Satori.

Передмову до публікації написала перекладачка Мара Полякова.

“Не проси про героїв того, на що сам не здатен” — так починається антологія військової поезії “Фронтмени”, що вийшла минулого року. Ці слова з вірша Миколи Кулінича могли народитися тільки там — на війні. Кожне слово у військовій поезії витримало перевірку реальністю, вони фізично несумісні з фальшем. Військова поезія — це пряма мова реальності. Ці переклади — найменше, що ми можемо зробити, вшановуючи та дякуючи за службу — і згадуючи тих колег з літературної спільноти, яких уже немає”, — зазначила Полякова.

З української мови поезію переклали Олеся Буркевич, Райвіс Капілінський, Мара Полякова, Юстіна Вернера і Лінда Вітума.

Збірка віршів “Абрикоси Донбасу” Любові Якимчук надрукована угорською мовою у видавництві Prae Kiadó.

Переклала книжку угорська поетка, соціальна антропологиня і перекладачка Діана Воннак.

“Пустирі, шахти, заводські димарі. І бронетранспортери. Очима Любові Якимчук Донбас постає гірко-солодкою, просторою сучасною казкою — місцем, де можна знову підхопити нитку українського авангарду, і водночас вже втраченим, окупованим домом, який вони втратили понад десять років тому. Замість того, щоб насильно відновлювати цілісність, авторка створює нову мову з повторів, мовних спотикань і гри слів. Саме цим новим голосом вона веде щоденник року, коли все змінилося. Мало де можна знайти такий сильний і неповторний голос у сучасній європейській поезії”, — йдеться в анотації до угорського видання.

Обкладинка створена на основі оригінальної. Над нею ще для українського видання працювала дизайнерка та ілюстраторка Оксана Йориш, зазначили в “Читомо”.

“Абрикоси Донбасу” — друга книжка Якимчук, яка вийшла у “Видавництві Старого Лева” влітку 2015 року.

Збірка потрапила в рейтинг “10 найкращих українських книг про АТО” за версією українського Forbes.

У 2018 році збірка побачила світ польською мовою, а у 2019-му її видали естонською.

Як повідомляв Укрінформ, видання Forbes.Ukraine оприлюднило перелік бестселерів українських авторів-військовослужбовців, що мали найбільші продажі протягом 2022-2025 років.

Фото: satori.lv