Як повідомляє Укрінформ, Трійця після Великодня та Різдва вважається одним із найбільших свят. Святкується завжди у неділю сьомого тижня після Великодня.

Свято зветься Трійцею, бо цього дня Господь уперше проявився в усіх своїх іпостасях – як Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. У православних храмах на Трійцю виконується одна з найурочистіших та найвеличніших служб у році: підлогу храму устеляють свіжоскошеною травою, ікони прикрашають гілками дерев. На всенощній уперше за 50 днів після Великодня лунає дивовижна молитва, звернена до Святого Духа: «Царю Небесний, Утішителю, Душе істини…».

Напередодні П’ятидесятниці, в суботу, християни вшановують пам’ять спочилих родичів – ця субота має назву Троїцької батьківської суботи. У понеділок святкують День Святого Духа.

У народі на Трійцю будинок прикрашають лепехою. Цього дня прийнято відвідувати родичів та друзів, а на стіл потрібно ставити щедре частування. Головною стравою вважається коровай.

Тиждень після Трійці називається седмицею першою після П’ятидесятниці, і під час нього не постують.

Трійця – це остаточне прощання з весною і зустріч літа. «Трійця трьома святами багата: квітами, травами й рум’яним літом», – говорили з цього приводу,

В Україні Трійця є офіційним державним святом. Зазвичай наступний понеділок після Трійці є вихідним днем, проте через воєнний стан додаткового вихідного у 2026 році в українців не буде.

Варто зазначити, що цього року в Україні відзначатимуть Трійцю 31 травня православні та греко-католики, а римо-католики відзначили П’ятидесятницю на тиждень раніше – 24 травня.

***

Керівник Офіса Президента Кирило Буданов з нагоди Дня Святої Трійці побажав, що Зелені свята принесли у домівки українців затишок, душевний спокій та впевненість.

«Трійця – це свято життя, оновлення та світла, яке перемагає темряву. Для українців сьогодні це щоденна реальність. Кожен із нас на своєму місці – у кабінетах, на виробництвах, на передовій – робить усе, щоб це світло вистояло і продовжувало жити всередині нас. У нашій вірі, єдності та стійкості», – зазначив Буданов.

Буданов побажав, що ці Зелені свята принесли у домівки затишок, душевний спокій та впевненість.

Мигія – мальовниче село у Первомайському районі Миколаївської області. Розташоване на лівобережжі Південного Бугу і вважається одним із найстаріших поселень цього регіону.

Територія села та околиць є невід’ємною частиною регіонального ландшафтного парку “Гранітно-степове Побужжя” та національного природного парку “Бузький Гард”, який є геологічним пам’ятником природи державного значення і знаходиться під охороною.

Природному комплексу “Бузький Гард” був присвячений окремий випуск циклу Дивовижний Південь. Цього разу Інтент продовжує рубрику розповіддю про село Мигія та цікаві локації поблизу нього.

Історія стародавнього села

Село Мигія має багатовікову історію, що сягає доби неоліту та бронзи (VI–II тисячоліття до н. е.). Поблизу Мигії та Куріпчиного виявлено поселення скіфської доби (V–II ст. до н. е.) та черняхівської культури (II–VI ст. н. е.).

Про давню історію села свідчать знайдені тут уламки ліпного посуду, кам’яні знаряддя праці, крем’яні наконечники списів і бронзова голка. На подвір’ї одного з місцевих жителів археологи також виявили поховання ольвіополіта – мешканця античної Ольвії. Ця знахідка підтверджує давні зв’язки місцевості з античним світом і свідчить про тривале заселення території.

Назва села має походження від давньогрецького слова “емігея”, що перекладається як “моя земля”. Існує легенда, за якою греки, відвідавши цей гостинний край, побачили кам’янисту землю, яка їм нагадала рідну Грецію. Є припущення, що серед них був знаменитий історик Геродот, який нібито і придумав назву.

За іншою версією, сучасна назва села походить від назви порожистої ділянки Бугу — Мигії. Сам топонім, скоріше за все, має молдовське походження. У XVI – XVII століттях на цій місцевості селилися жителі Бессарабії та Валахії, які намагалися уникнути турецького гніту.

Історія Мигії також тісно пов’язана з епохою запорізького козацтва. Вже у XVІ столітті відбулося заселення козаками безкраїх земель Дикого Поля (традиційна назва чорноморських степів у ХVI — XVIIІ ст.).

За думкою історика А. Скальковського, Мигія є батьківщиною легендарного козака Мамая, який наводив жах на ворогів Побужжя, Поділля, Київщини. Його образ у фольклорі є уособленням всього українського козацтва, символом волелюбності, мудрості та незламності. Є версія, що історичним прототипом міг виступати реальний воєначальник Золотої Орди Мамай (XIV ст.). Але, за історичними дослідженнями, прізвище Мамай було доволі поширеним у давнину в Україні, тому прототипами відомого козака Мамая могли служити й національні герої. Його ім’я стало загальним найменуванням мандрівників-воїнів та мудреців-характерників.

На острові в місці злиття Великого Ташлика та Південного Бугу розташовувався Бузький Гард – адміністративний центр Буго-Гардовської паланки, найбільшої територіальної одиниці Запорізької Січі.

Існує ще одна легенда стосовно назви села. Навпроти села, через річку, була територія турків. І вночі, коли козаки розпалювали вогнища, здалеку було помітно миготіння.

Крім гардівництва та перевозу, в Мигії козаки побудували хутори – зимівники. Організовували їх кілька заможних запорожців. У зимівниках чоловіки займалися рибальством, землеробством, бджільництвом, мисливством та скотарством, конярством і вівчарством. Саме з цими місцями пов’язані імена низки запорізьких козаків: Якова Соломи, Герасима Коваля, Федора Швидкого, Семена Млявого.

Урочище Протич і Мигійські пороги

Мигія – це справжня гірська країна посеред українського степу. Однією з наймальовничіших місцевостей тут є урочище Протич, яке омивають води Південного Бугу. Над річкою здіймаються прямовисні гранітні скелі заввишки до 40 метрів, серед яких особливо вирізняється Протичанська скеля.

Урочище Протич. ФОТО: s.0512.com.ua

Найбільшу славу Мигії принесли річкові пороги, відомі як Мигійські. Вони утворюють унікальний каньйон на Південному Бузі – ланцюг кам’янистих уступів і перекатів, через які стрімко проривається вода. Каньйон сформувався завдяки виходам на поверхню давніх гранітних порід Українського кристалічного щита, що перегородили русло річки. Вік цих порід перевищує два мільярди років. Вони належать до найдавнішого геологічного фундаменту України, який почав формуватися ще на зорі існування нашої планети.

Мільйони років річка Південний Буг розмивала м’якіші породи, прокладаючи вузький, глибокий каньйон зі стрімкими скелями, що досягають висоти до 40–50 метрів. Український кристалічний щит постійно рухався – відбувалося його повільне підняття та опускання. Це змушувало річку пристосовуватися й поступово врізатися у кристалічну породу ще глибше.

Мигійські пороги – це неймовірна природна пам’ятка, яка має загальну протяжність 9,5 км. Пороги поділяються на верхні та нижні. Вище за село Мигія розташовані: поріг Грушевський, що простягається вздовж правого берега річки, та Млиновий – вздовж лівого узбережжя річки. Нижче знаходиться Запорізький поріг або Великий Мигійський.

Мигійські пороги. ФОТО: upload.wikimedia.org

Одне з найкрасивіших місць у цих краях – поріг Червоні ворота, або Інтеграл. Він отримав таку назву через незвичайну химерну форму. Потік води тут має характерний S-подібний вигін річища й нагадує математичний символ. “Червоні ворота”, інша назва цього порогу, закріпилася за ним через те, що вода пробивається тут крізь вузький прохід між гранітними скелями червоного кольору. Це один із найвідоміших та найскладніших порогів на Південному Бузі в любителів рафтингу. Завдяки своїй вигнутій формі він ідеально підходить для динамічного сплаву та спортивного слалому.

Рафтинг на Мигійських порогах. ФОТО: www.gorgany.com

На різних ділянках річки Мигійські пороги мають більшу чи меншу звивистість. Завдяки цьому активний відпочинок на Південному Бузі може бути доступним для туристів з різним рівнем підготовки – як для новачків, так і для професіоналів у цій справі.

Радонове озеро

Поблизу села Мигія та неподалік від Мигійських порогів розташовано Радонове озеро. Ця водойма має рукотворне походження. Утворилася вона у другій половині ХХ століття на місці колишнього гранітного кар’єру. Тут за радянських часів вели активний видобуток граніту. Через деякий час після припинення робіт порожній котлован заповнився підземною водою. Згідно з різними даними, глибина озера сягає близько 24-40 метрів, а вода має характерний небесно-блакитний відтінок через наявність мінералів і домішок радону. Завдяки цьому водойму й називають Радоновим озером.

Радонове озеро. ФОТО: www.gorgany.com

Озеро має невеликі розміри, площа його складає понад 6 га. Скельні береги, що оточують штучну водойму, каскадами спускаються до води і надають ландшафту особливої краси та привабливості. Разом із селом Мигія та порогами Південного Бугу озеро є частиною унікального природного комплексу – регіонального ландшафтного парку “Гранітно-Степове Побужжя”, що входить до Національного парку “Бузький Гард”.

Місцеві легенди додають загадковості цьому місцю. Одна з них розповідає, що кар’єр заповнився водою буквально за одну ніч і поглинув залишену техніку. Є думка, що на дні досі можна знайти екскаватори, трактори та різне обладнання.

Зараз Радонове озеро є популярним місцем відпочинку, як активного, так і сімейного. Територія навколо озера упорядкована, біля нього є оглядовий майданчик, з якого відкривається приголомшливий вид на озеро та Мигійські пороги. Встановлені інформаційні щити, фотозона, бесідки, лавочки та навіть паркінг.

Ще однією місцевою розвагою став тролей, що простягнувся над озером на довжину 457 метрів. Швидкість спуску сягає 120 км/г. Півхвилини швидкісного польоту на висоті 72 метри – подарунок незабутніх емоцій для любителів екстриму.

Під час відпочинку важливо пам’ятати, що вода в озері насичена радоном – безбарвним радіоактивним інертним газом, який може представляти небезпеку для здоров’я людини. І хоча місцеві жителі та туристи купаються в озері та проводять час на березі, розповідаючи про користь радонових ванн, перебування в такій воді може мати несприятливий вплив на організм людини.

Старовинний паровий млин Скаржинського

Вагомий внесок в економічний та культурний розвиток села Мигія додала династія Скаржинських (1776 – 1917 рр). Петро Михайлович Скаржинський (польський емігрант) у 1776 році викупив Мигію з прилеглими землями разом із селянами-кріпаками у генерал-аншефа Петра Куракіна-Текелі. Після смерті П. М. Скаржинського село стало власністю його дружини Уляни та сина Віктора, який в одержаному від батька маєтку організував передове на той час господарство. Він побудував у селі нову церкву – собор Петропавлівський. Також під його керівництвом працювали цегельний завод і гранітний карʼєр. Вже пізніше нащадок Віктора Петровича Йосип відкрив сільськогосподарську школу.

До сьогодні залишилися споруджені Скаржинськими архітектурні пам’ятки, що мають історичну та мистецьку цінність. Вони виконані в готичному стилі з елементами класики та бароко. Найвидатнішою з пам’яток є паровий млин Скаржинського – масивна кількаповерхова будівля у стилі неоготики, зведена з граніту Мигіївської каменоломні та червоної цегли, що зовні нагадує старовинний замок. Спадкоємець роду Скаржинських, Йосип, замовив будівництво об’єкта в архітектора Владислава Яскульського. Працював млин за допомогою підвісної турбіни потужністю 225 кінських сил. За часів розквіту підприємство було дуже передовим і переробляло до 3 тисяч пудів (близько 45-50 тонн) зерна на добу.

Млин Скаржинського. ФОТО: www.nikpravda.com.ua

Згодом млин прославив Мигію та свого господаря на місцевих та закордонних ринках. Торговці дізналися про чотири види високоякісного борошна і велику кількість круп, виробництво яких здійснювалося за допомогою млина. Через деякий час через Одеський порт продукти Скаржинського відправилися на міжнародний ринок до Константинополя.

На початку ХХ століття замість жорен на млин були встановлені найпростіші турбіни з електрогенераторами. Споруда перетворилася на гідроелектростанцію, і ще до 2011 року вона працювала, забезпечуючи електрикою Мигію та кілька сусідніх сіл. У наш час будівля водяного млина Скаржинського є одним із найважливіших туристичних об’єктів Миколаївщини.

Як дістатися

На громадському транспорті. Їхати поїздами, автобусами чи маршрутними таксі до Первомайська, потім – автобусами чи маршрутними таксі до села Мигія.

На власному транспортному засобі. Їхати автомагістраллю Ульянівка – Миколаїв до села Мигія.

Найближчі залізничні вокзали знаходяться в Первомайську, який знаходиться в 10 км, і в Южноукраїнську, що в 35 км від Мигії. З Первомайська і Южноукраїнська до Мигії можна дістатися на автобусах, які регулярно курсують між населеними пунктами. Найчастіше автобуси підвозять практично до кемпінгів.

Якщо хочете дістатися автобусом, то з Миколаєва до Южноукраїнська курсує рейсовий автобус. А звідти вже до Мигії на маршрутному автобусі.
 

Юлія Сичова

На Дністровському лимані в Одеській області під час нерестової заборони екологи виявили десятки браконьєрських раколовок. Із незаконних пасток вдалося врятувати 178 живих раків та випустити їх назад у водойму.

Про це повідомили у Державній екологічній інспекції Південно-Західного округу.

На Дністровському лимані виявили браконьєрські раколовки

Рейдові заходи провели 25 травня поблизу села Веселе Білгород-Дністровського району Одеської області. Інспектори перевіряли акваторію Дністровського лиману у період нерестової заборони.

Під час обстеження фахівці виявили 35 браконьєрських ятерів-раколовок, встановлених для незаконного вилову водних біоресурсів. Із пасток дістали 178 живих раків.

Відповідно до вимог статті 63 Закону України “Про тваринний світ” усіх раків випустили назад у природне середовище — до Дністровського лиману. В екологічній інспекції наголосили, що заходи з охорони водних біоресурсів на Одещині продовжують проводити протягом усього періоду нерестової заборони.

Нагадаємо

У селі Новоградківка Одеського району нещодавно ліквідували несанкціоноване сміттєзвалище після звернення місцевих жителів до екологічної інспекції. Порушення підтвердили під час перевірки, після чого сільраді направили вимогу терміново прибрати відходи.

Читайте: В Одесі за тиждень народилися майже сто дітей