Як пише DailyNewsHungary, про це повідомив міністр соціальних відносин та культури Угорщини Золтан Тарр.

За словами Тарра, рішення ухвалене спільно з Міністерством закордонних справ та торгівлі і скасовує заходи щодо 12 українських інтернет-порталів, введені колишнім урядом партії «Фідес» у відповідь на дії України проти деяких проросійських угорських ЗМІ.

Пояснюючи це рішення, Тарр зазначив, що існує чітка межа між незалежною журналістикою та ЗМІ, які поширюють російську пропаганду.

«Не можна ототожнювати незалежні ЗМІ з тими, що поширюють російську пропаганду як в Угорщині, так і на міжнародному рівні», – зауважив міністр.

Він розкритикував підхід попереднього уряду, стверджуючи, що блокування українських ЗМІ сприяло політичному розколу, а не слугувало суспільним інтересам. За словами Тарра, метою нинішнього уряду є налагодження конструктивних відносин із сусідніми країнами, а також поліпшення умов для етнічних угорських громад, що проживають за межами Угорщини.

«Наше завдання – побудова добросусідських відносин, що також допомагає становищу угорців, які проживають за кордоном. Це спільна національна справа», – сказав він.

Тарр зазначив, що це рішення ухвалене за результатами консультацій із парламентською речницею української національної меншини в Угорщині Ліліаною Грексою. За словами міністра, саме Грекса виступила з ініціативою скасувати обмеження та наголосила на важливості доступу до новин українською мовою як для представників української громади в Угорщині, так і для біженців, які проживають у країні.

Тарр додав, що нещодавно укладені угоди з Києвом вже за кілька тижнів дали більше прогресу, ніж було досягнуто за 16 років перебування при владі попередньої адміністрації.

Як повідомляв Укрінформ, у вересні 2025 року Угорщина заборонила низку українських ЗМІ у відповідь на заборону кількох проросійських угорських видань в Україні. В МЗС України тоді розкритикували це рішення, заявивши, що уряд Орбана блокує доступ угорців до журналістики, що ґрунтується на фактах.

Фото ілюстративне: Офіс Генпрокурора

Під час свого першого візиту до України у травні цього року лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська розповіла, що хотіла б відвідати Одесу та інші українські міста: “Дуже важливо час від часу тут знаходитися, бо я дуже вражена стійкістю і силою українського народу. І для того, щоб надихатися вашою мужністю, невтомністю, мені потрібно бути тут частіше”.

Риторика політикині як у соціальних мережах, так і під час пресконференції, яку вона дала українським журналістам, значно відрізняється від того, що говорять російські опозиційні політики щодо України.

Так, вона підтримує полк Калиновського, який воює в Україні. Натомість росіяни Юлія Навальная, Ілья Яшин, Владімір Кара-Мурза та інші говорять, що не вважають збройний супротив путіну важливим для себе. Дехто навіть може дозволити собі образливі вислови на адресу представників російського добровольчого корпусу.

Тихановська називає Алєксандра Лукашенка нелегітимним президентом і не звертається до нього “пан президент”, благаючи припинити війну. Політикиня говорить про те, що Білорусі потрібна перемога України й зауважує, що обидві країни протистоять імперіалістичній росії. Натомість більшість російських опозиціонерів взагалі не бачать проблем із російським імперіалізмом.

І найголовніше: Тихановська визнає, що як нація білоруси розділяють відповідальність за те, що Білорусь була втягнена у війну: “Лукашенко винен у тому, що сталося, але ми розділяємо відповідальність за те, що дозволили Лукашенку прийти до влади та за те, що протягом 30 років не змогли зруйнувати цю систему”, – сказала вона.

А що ж білоруські опозиційні медіа? Відомо, що російські опозиційні видання часто звинувачують у перекручуваннях, маніпуляціях і навіть поширенні кремлівських наративів, коли йдеться про висвітлення подій в Україні. Щодо Одеси, то її дехто з них вважає частиною “русского міра” принаймні культурно. Нещодавно ми переконалися у тому, що одне з провідних медіа Медуза сприймає Одесу через імперські окуляри.

У цьому матеріалі проаналізуємо, що саме білоруські опозиційні видання пишуть про Одесу. Якими є основні теми, як подають інформацію про російські атаки і про що згадують, окрім цього.

“Наша Ніва”: без кремлівських виправдань і з критикою російського впливу

Почнемо із найстарішого видання “Наша Ніва”. Це бренд, який відомий білорусам з 1906 року. Саме завдяки цій газеті були вироблені норми білоруської мови. Перший номер вийшов у Вільнюсі й був натхненний національними визвольними рухами, що розпочалися у той час у російській імперії. Припинила газета своє існування у 1915 році через окупацію Вільнюса німцями. У 1991 році газету було відновлено, але за режиму Лукашенка вона постійно зазнавала утисків. З 2006 року перейшла в інтернет. У 2020 році газета була заблокована після протестів, деякі працівники заарештовані. Зараз виходить за кордоном.

Одразу звертає на себе увагу скептичне ставлення до росіян. Одна з публікацій – про росіянку, яка розкритикувала Мінськ. Серед найпопулярніших – текст про російського водія, який закрив частину номера машини рукавичкою. “Власник показав ще один варіант нахабства російських водіїв”, – пише видання.

СКРІНШОТИ публікацій видання Наша Ніва про росіян

Із публікацій про Одесу – найбільше про російські ракетні удари. Видання подає інформацію, спираючись на українські офіційні джерела чи медіа і не містить “пояснень” з Міноборони рф, як це часто роблять російські незалежні медіа. Тож сумнівів щодо того, що ж було об’єктом обстрілів – цивільні чи бази НАТО з найманцями – не виникає.

СКРІНШОТ публікації видання Наша Ніва про обстріл Одеси 16 квітня 2026 року

Декілька публікацій стосуються культурної сфери. Згадують клуб Паладіум, в якому увімкнули пісню білоруських реперів російською мовою. Про них видання пише, що ті зараз “роблять кар’єру в москві”. У цьому матеріалі є велика цитата очільника ОВА Олега Кіпера і бекграунд про те, що в Україні діє заборона на публічне виконання російської музики. Сентиментів про “отмєну вєлікой культури” в матеріалі немає.

Також згадують білоруську акторку Вєру Кавалєрову, яка колись зізнавалася в коханні Одесі та одеситам, а зараз знялася у фільмі про так зване “СВО”. “Колишня акторка львівського театру та прихильниця Одеси зіграла в тому ж фільмі, що й люди, які воюють проти України та бомбардують її улюблену Одесу”, – пише видання. Про  фільм зазначають, що це “рафінована і топорна пропаганда“, а від якості картинки та акторської гри “хочеться плакати”.

“Белсат”: Одеса як місто війни

Белсат – це перший незалежний білоруський канал, який був заснований у  2017 році на підставі договору МЗС Польщі та Польського громадського телебачення. Зараз він заборонений у Білорусі. Журналістів цього каналу переслідували. Так, у 2021 році Любов Луньову та Дмитра Солтана, які знімали опитування біля філармонії в Мінську, затримали, а потім суд звинуватив їх у “дрібному хуліганстві”, засудивши до адміністративного арешту. У квітні цього року оглядача каналу Анджея Почобута Білорусь звільнила в рамках обміну затриманими з Польщею.

Щодо Одеси, на каналі так само домінують новини про обстріли. Подача схожа на те, що робить Наша Ніва. В основному послуговуються українськими офіційними джерелами та медіа.

СКРІНШОТ публікацій про обстріли Одеси на сайті Белсат

В одному з матеріалів про блекаути в Одесі видання передрукувало згенеровану ШІ картинку, яка з’явилася в наших анонімних пабліках у грудні минулого року. У підписі до фото зазначено, що вона несправжня. Але жодних інших фото із темних українських міст чомусь немає. Мабуть, саме ця ілюстрація здалася редакції найбільш вдалою.

СКРІНШОТ згенерованого ШІ зображення блекауту в Одесі на сайті Белсат 

Окрім матеріалів про обстріли, за останній час про Одесу лише декілька згадок.

Це спогади політв’язня-журналіста Ігаря Лосіка, якого минулого року випустили з колонії. Він розповідає про те, як розпочалося повномасштабне вторгнення. В’язні чули, що над ними літають вантажні літаки та гвинтокрили: “стояло постійне гудіння в небі”. Також вони чули радісні коментарі працівників колонії: “Київ наш, Одеса наша”. Хоча на той час Лукашенко не визнавав, що якось причетний до повномасштабного вторгнення.

“Нові в’язні, яких привозили в СІЗО уже після початку війни, розповідали історії про те, як поводяться російські солдати на території Білорусі, “як вивозили все крадене з України і продавали тут за безцінь, як з білоруської території обстрілювали Україну, як назад везли поранених і мертвих”.

Ще один матеріал, за 2024 рік, порушує тему так званого “Придністров’я” і нездатності росії якось допомогти черговій окупованій території: “росія не має ані сухопутного, ані морського коридору до Придністров’я… необхідно або висадити морський десант під Одесу та пробитися до Придністров’я з боями. Або перекинути війська повітряним шляхом, перетинаючи повітряний простір України чи Румунії (країни НАТО). Враховуючи той факт, що росія не контролює повністю ані Чорне море, ані його повітряний простір, обидва варіанти виглядають майже фантастичними”.

Також згадки про Одесу є в контексті підриву Каховської ГЕС. Медіа розповідало про шкоду Чорному морю та екології регіону.

“Зеркало”: від російських злочинів до кремлівських міфів

Це видання частково створене командою колишнього популярного білоруського порталу TUT.BY. Ось що медіа Белсат пише про долю цього видання в Білорусі. П’ять років тому, 18 травня 2021 року, силовики прийшли до редакції та працівників порталу: “У той день найбільше ЗМІ країни розгромили, затримали 15 людей, які відбули різні строки в СІЗО і під домашнім арештом. Двох працівниць – головну редакторку Марину Золотову і гендиректорку Людмилу Чекіну – засудили до 12 років колонії”.

Окрім обстрілів (удар росіян по пологовому будинку, вибачення російських переговорників за січневий російський наліт по місту, атаки на судна в Чорному морі), пишуть про загадкову секту, учасників якої затримали російські силовики, поширення кремлем пропагандистських наративів щодо міста та російського окупанта з позивним Одеса, якого “обнулили”.

СКРІНШОТ публікацій видання Зеркало про обстріл пологового будинку та атаки на іноземні судна в Чорному морі

Видання повідомляє, що у санкт-петербурзі діяла секта, яка молилася за здоров’я Володимира Зеленського. На записі однієї з молитов міститься прохання захистити українського президента, а також українські регіони (у тому числі Одещину) та… Курський напрямок.

Із посиланням на Інститут вивчення війни журналісти також розповідали про те, що кремль час від часу поширює наративи про те, що “Одеса – російське місто, а також погрожує агресією Одеській та Миколаївській областям”. На думку експертів, у 2025 році подібне робилося для виправдання спроб захопити місто. Хоча, звісно, найближчим часом будь-які подібні наступальні операції здаються малоймовірними.

Один із матеріалів присвятили темі “обнулення” в російській армії – страт “своїх своїми”. Одна з історій – про окупанта з позивним Одеса (пов’язаний він якось із нашим містом чи ні – не повідомляють). Журналісти пишуть, що його змушували торгувати наркотиками, а коли він не зміг повернути виручку, його забили до смерті. А рідним повідомили, що він “загинув смертю хоробрих”.

“Єврорадіо”: історична пам’ять і новини про обстріли

Розглянемо ще одне незалежне медіа – Єврорадіо, яке було створене у Варшаві у 2005 році. Як повідомляє Детектор медіа, корпункт радіо був акредитований у Мінську в 2009 році, але в 2021 році припинив свою роботу. У 2022 році медіа в Білорусі визнано “екстремістським формуванням”.

Новини про обстріли Одеси тут також подають із посиланнями на офіційні джерела. Із заголовків та текстів зрозуміло, що стріляла саме росія.

Загалом повідомлень про наше місто дуже небагато. Є текст 2025 року, в якому йдеться про те, що в Одесі у 1918-1919 роках працювало консульство БРН, де було зареєстровано 16 тисяч заявок на отримання паспорту Білоруської народної республіки.

“Чому Одеса? Бо чоловіків з білоруських губерній відправляли далі від дому [на Першу світову війну]. Не довіряли тутешнім зброю на своїй землі”, – пояснює автор. У цьому ж матеріалі критикують одеситів: мовляв, у 2021 році, коли автор був у місті востаннє, 8 з 10 хвалили Лукашенка. Хоча скількох опитали і з-поміж кого опитування проводили – не вказують.

Що білоруські медіа досі не помічають в Одесі

В основному білоруські видання пишуть про Одесу в тому випадку, коли до нас прилітає. Проте все ж подача недвозначна: зрозуміло, що атакує саме росія і що страждають цивільні.

Ще один плюс: з матеріалів цих медіа видно, що білоруська опозиція усвідомлює залежність своєї країни від росії та прагне змінити цю ситуацію. Можливо, публікації про нахабних російських водіїв у Мінську та туристів з москви й виглядають несерйозно. Проте демонструють загальні настрої серед тих білорусів, які не вважають Лукашенка легітимним президентом.

Звісно, не варто й ідеалізувати ситуацію. Адже незалежні медіа Білорусі читає, згідно із дослідженням Insight News, кожен четвертий. Натомість 60% надають перевагу лояльним до Лукашенка виданням.

І насамкінець – про проблемний момент. Окрім обстрілів, решта згадок про Одесу так або інакше пов’язана з росією: вживання російської мови, поширення щодо Одеси російських імперських стереотипів, інформації про бажання росії захопити місто.

Хотілося б розвіяти цей стереотип. Кому, як не білорусам, розуміти, як працює русифікація і як важко сторонньому спостерігачу помічати національне відродження там, де донедавна усі бачили символи “великої” російської культури.

Хоча якщо зауважити, що в основному джерелами матеріалів про Одесу виступають або представники місцевої влади, або загальнонаціональні медіа, то вони зрідка вміщують коментарі на якісь інші теми, окрім військових чи, наприклад, економічних. На жаль, і в українських виданнях про культурне життя Одеси розповідають дуже мало.

Тому якщо ми хочемо, щоб інші бачили в Одесі не тільки війну, але й Україну – самобутню і багатонаціональну – варто  подумати про кращу комунікацію із сусідами, привабливі інформаційні приводи та ракурси. 

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Наталія Стеблина