Суспільство
Випробування незалежністю. Герої, відступники, забуті
У 34-ту річницю української незалежності згадаймо тих, хто в серпні 1991-го творив Історію
Насправді їх було чимало – тих, хто виборював незалежність зі зброєю в руках, або опонував радянській владі словом. Більше було тих, хто зітхав і лише потайки мріяв про вільну Україну, а ще більше тих, хто й не думав і не гадав, але, попри все, радо сприйняв ідею незалежності. Сьогодні ж згадаємо декого з безпосередніх учасників вікопомних подій серпня 1991-го. Творців Історії. Чи всі вони пройшли випробування незалежністю? Що з ними – нами – стало?
Левко Лук’яненко (1928-2018). За українську незалежність він сидів у камері смертників і був за крок від розстрілу. А потім – ще 25 років у тюрмах, таборах і засланнях. Лук’яненко – ключова постать тих історичних подій, автор чернетки Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Щоправда, зачитував його з трибуни ВР не він, а більш спритний Володимир Яворівський… Вже вночі, на Софійській площі, перед морем люду, він виголосить Акт особисто. Левка Григоровича Лук’яненка можна назвати бездоганним українським націоналістом, відданим лицарем незалежної України і непримиренним борцем із тими, хто на неї зазіхав. Єдине, що може викликати німе запитання – це те, чому він обрав «Блок Юлії Тимошенко»… В усьому іншому він був відданим і послідовним. Справжній Герой України. «Незалежну Україну хочу бачити побудовану не на ненависті, а на любові», – таким було його життєве кредо.
Ігор Юхновський (1925-2024). Фізик-теоретик, учасник Другої світової війни. Співавтор Декларації про державний суверенітет України. Автор ідеї про Всенародний референдум. Саме Юхновський, депутат Верховної Ради УРСР, після зловісних новин із Москви про серпневий путч 1991-го, досить наполегливо спонукав тодішнього голову ВР Леоніда Кравчука скликати позачергове засідання українського парламенту. Саме Юхновський, зловивши в кулуарах ВР Левка Лук’яненка, попросив того «накидати» чернетку Акта незалежності. Чому не зробив це сам? «Бо я ж учитель… Я бачу, хто може виконати добре виконати завдання й тому доручаю його виконати…» – віджартовувався згодом Ігор Рафаїлович. У 1991 році Юхновський був кандидатом у Президенти України, але набрав критично мало голосів. Тоді українська опозиція примудрилася висунути проти прокомуністичного функціонера Леоніда Кравчука аж трьох кандидатів, показавши, тим самим, хронічний потяг українців до розбрату… Упродовж багатьох років Ігор Рафаїлович перебував у царині влади: обіймав посаду першого віцепрем’єр-міністра на початку 90-х, був народним депутатом декількох скликань, очолював різноманітні комітети, комісії, ради тощо. Один із засновників групи «Першого грудня». Перший очільник Українського інституту національної пам’яті. Герой України. Як і Левко Лук’яненко, Ігор Юхновський прожив «довге й довго послідовне життя».
В’ячеслав Чорновіл (1937-1999). Харизматичний лідер, одна з найяскравіших зірок українського політикуму 90-х. Шляхетний максималіст. Він стояв біля витоків української незалежності, був одним із головних ініціаторів ухвалення Декларації про державний суверенітет України і Акта проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Майже 15 років провів у тюрмах і таборах де його за невгамовність називали «мотором мордовських зон» і «зубатим зеком». Чорновіл завжди був в епіцентрі політичних подій. Зібрання його творів складає десять томів. Це сотні статей, виступів, листів. Його думки, зауваження – гострі, непересічні, прозорливі, ніколи не втрачали своєї актуальності: «Над Україною нависає зловісна двоголова тінь російського імперіалізму, який тільки й чекає остаточного колапсу нашого суспільства, щоб запустити хижі пазурі в живе тіло нашого народу…» Це написано далекого мирного 1997 року, коли Кучма з Єльциним з обіймами та цілунками підписали в Києві «Договір про дружбу» і пакет документів про розподіл Чорноморського флоту… А ще страшенно йому боліли інтриги й незгоди серед соратників, одвічне, як він писав, «одне-одного-жерство». Чорновіл, на відміну від інших незалежників, завжди залишався для певних сил (як в Україні так і в РФ) суттєвою потенційною небезпекою. Його життя трагічно обірвалося на 61-му році в автокатастрофі на шосе під Борисполем у березні 1999-го. Він міг би стати українським Гавелом, але не став.
Вадим Гетьман (1935-1998). Економіст, фінансист, новатор, меценат. «Батько» української гривні. Любив конкретику і чіткість в усьому. Народний депутат 1-2 скликань. Брав активну участь у розробленні та ухваленні Конституції України, розробці таких принципово нових і важливих законопроєктів, як «Про ціни і ціноутворення», «Про економічну незалежність України», «Про банки і банківську діяльність», «Про національний банк України» тощо. Гетьман не належав ані до радянських дисидентів, ані до рухівців. У 1990 році він ще був членом комуністичної партії України. Але він був відданий ідеї української незалежності. Крім того, вирізнявся людяністю і порядністю – вельми рідкісними рисами для політика. 22 квітня 1998 року був застрелений у ліфті київського будинку, де він мешкав. Цьогоріч у липні Вадиму Гетьману виповнилося б 90 років. Утім, поважна дата пройшла в Україні непоміченою.
Сергій Головатий (1954). Юрист, науковець і політик. Амбітний і наполегливий демократ. Але не бездоганний. Політичну кар’єру починав наприкінці 80-х, був поряд із В’ячеславом Чорноволом, хоча до його найближчого оточення і не входив. Співзасновник Товариства української мови імені Тараса Шевченка і Руху. Брав активну участь у процесі державотворення від самого початку проголошення української незалежності в серпні 1991 року. Головатий був одним з авторів остаточного тексту Декларації про державний суверенітет України, власноруч доопрацьовував текст Акта проголошення незалежності України; є реформатором загалом юридичної та зокрема судової систем. Верховна Рада стала для нього другою домівкою, адже він був народним депутатом шістьох скликань. У 2000-х певно що потрапив у зону політичної турбулентності, бо перебував і в БЮТі, і в «Нашій Україні», та навіть у Партії регіонів, чим шокував багатьох… Нині експолітик та суддя Конституційного суду працює в приватному виші «Київська школа економіки» (так званий університет Милованова), викладає дисципліну «Конституційне право». Певно, якби пан Головатий не став професійним юристом, то став би професійним філологом. Українська мова – його пристрасть. Надзвичайно пізнавальною є його остання книга «Щодо мови правничої: студії, зібране, словники, документи».
Олександр Лавринович (1956). Адвокат, юрист. «Дволикий Янус» української юстиції. Один із засновників і керівників першої проукраїнської партії Народний рух України (1989), один із активних організаторів Всеукраїнського референдуму в питанні про проголошення незалежності України 1991 року. Співавтор Конституції України і той, хто намагався в 2010 році цю ж Конституцію змінити, задля збільшення повноважень президента. Заступник Чорновола й одіозний міністр юстиції часів Януковича. Перехід у табір реакціонерів здійснив на початку 2000-х. «Уславився» величезною кількістю скандалів, зокрема підготовкою «Харківських угод». У 2022 році Лавриновичу заочно було оголошено підозру у вчиненні державної зради через візування Мінюстом довідки Про погодження розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення проєкту угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування ЧФ РФ на території України». Можна сказати, що зрадив ідею української незалежності, піддавшись спокусі влади. Нині перебуває у розшуку, орієнтовно живе на Кіпрі.
Михайло Бойчишин (1948-1994). Голова секретаріату Народного Руху України, один із його засновників; права рука В’ячеслава Чорновола. Його ім’я нині майже забуте, а він був «мозком» Руху, визначною особистістю і чимало зробив для української незалежності. Бойчишин брав активну участь у створенні Товариства української мови імені Тараса Шевченка, був депутатом Львівської обласної ради. Зник безвісти 15 січня 1994-го, вийшовши ввечері з офісу НРУ. Разом із ним зникли також і документи, що стосувалися фінансування Балто-Чорноморського нафтопроводу. Була тоді така ідея у демократичної опозиції України та Білорусі про утворення Балто-Чорноморської співдружності, яка б мала об’єднати Україну, Білорусь, Польщу, Литву, Латвію й Естонію для захисту від політичного та економічного тиску з боку Росії. Москві це дуже не подобалась. Але це лише одна із версій зникнення політика. До пошуків Бойчишина були задіяні навіть кримінальні авторитети, але вони нічим не змогли допомогти. Українська тоді ще міліція, фактично саботувала розшук. Загадкове зникнення Бойчишина і по сьогодні залишається «темною» справою. Ліквідація ключової постаті НРУ під час передвиборчої кампанії 1994-го, дезорганізувала і завдала відчутного удару по Руху, який на той час був потужною політичною силою та надзвичайно небезпечним конкурентом «перефарбованих» комуністів.
Вілен Мартиросян (1940-2023). Вірменин, який доклав чимало зусиль до формування Збройних сил незалежної України. Рухівець. Вольовий, енергійний полковник з Рівного у 1991 році став одним із організаторів і першим головою Всеукраїнської громадської організації військово-патріотичного спрямування «Спілка офіцерів України». Перший установчий з’їзд організації відбувся в липні 1991 року в Київському будинку офіцерів. На ньому були присутні понад чотириста депутатів. Дехто побоявся прийти у формі. Вище радянське (фактично російське) командування і КДБ чинило безпрецедентний тиск на офіцерів. Полковник Мартиросян заявив тоді: «Наших синів убивають на службі імперської армії. Пустопорожніх декларацій про суверенітет недостатньо. Якщо Україна рухається не тільки до «паперової» незалежності, а до такої, яку має будь-яка інша держава, нам потрібна незалежна українська армія». Діяльність СОУ на чолі з Віленом Мартиросяном поклала початок формуванню Збройних сил України. Його 55-ий полк був одним із першим вийшов з підпорядкування МО СРСР і ввійшов у підпорядкування Верховної Ради України. Полк першим склав Військову присягу на вірність народу України. Але наприкінці 90-х Мартиросян заснував проросійську партію «Вітчизна», почав виступати за союз із Росією та Білоруссю. У червні 2021-го генерал-лейтенант Вілен Мартиросян в ефірі проросійського пропагандистського телеканалу «НАШ» публічно зізнався, що шкодує про те, що в 1991 році перейшов на бік України з лав Радянської Армії.
Лариса Скорик (1939). Архітектор і політик. У 90-х українці діаспори називали її «пітбулем опозиції». Пристрасна, яскрава, непримиренна, різка. Член Народного Руху України, Конгресу національно-демократичних сил. Луна її голосу напевно що й сьогодні чується в залі ВР, де вона до хрипоти сперечалася з комуністами на зорі української незалежності. Пані Скорик 24 серпня 1991 року категорично наполягала на департизації всіх державних установ. Інакше, застерігала вона, вся ця історія (з проголошенням незалежності) може перетворитися на фарс. Пані Скорик відіграла помітну роль у прийнятті символів української державності, зокрема герба… Але потім якось відійшла від своїх попередніх позицій. Що в тому було – зневіра, розчарування чи щось інше – знає лише вона. У 2004 році підтримала Януковича. І хоча в депутати не пішла, була активною прибічницею «Партії Регіонів», виступаючи час від часу зі скандальними заявами.
P.S. Це лише декілька яскравих прикладів подальших доль тих, хто стояв біля витоків української незалежності. Хтось витримав спокусу владою, а хтось ні; хтось залишився відданий ідеї незалежності до останнього подиху, а хтось зрадив власним поглядам; хтось був убитий, а хтось зробив успішну кар’єру. Чи можна когось за щось засуджувати? Певно що ні. Кожен відповідає за власні вчинки. Яке суспільство – такі й народні обранці… У 1992, через рік після прийняття української незалежності, Чорновіл у статті «Що далі?», зауважив: «Перефарбована партноменклатура окопалася в органах влади всіх рівнів і готова провалити будь-яку економічну реформу. Ці люди… небезпечні своєю організованістю, круговою порукою, повною безпринципністю і готовністю вдатися до будь-яких методів для досягнення власних цілей. Ми дали їм можливість очухатися…, перегрупуватися й організуватися заново. Сьогодні вони підтримали українську незалежність, розраховуючи на консервацію звичного способу суспільного буття хоча б на цій території. Завтра, якщо маятник хитнеться вправо, якщо різко поправіє Росія, – вони продадуть незалежність України так, як 24 серпня продали компартію…»
Світлана Шевцова, Київ
Перше фото: Укрінформ. На вулицях біля Верховної Ради 24 серпня 1991 року.
Омбудсман поінформував, що отримав інформацію про можливі серйозні порушення прав військовослужбовців у 425-му окремому штурмовому полку «Скеля».
“Йдеться про повідомлення щодо ймовірного застосування тортур, облаштування місць несвободи й доведення до самогубств чинних військових. Я не залишаю це без уваги. Моя позиція – чітка: будь-які порушення прав людини, особливо в умовах воєнного стану, є неприпустимими та потребують негайної реакції”, – заявив Лубінець.
Омбудсман терміново звернувся до Державного бюро розслідувань та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони з вимогою провести повне, об’єктивне та неупереджене розслідування.
Окремо провів робочу нараду з Головнокомандувачем Збройних сил України Олександром Сирським.
“Дякую за оперативну реакцію – Військова служба правопорядку вже працює над з’ясуванням обставин”, – акцентував Лубінець.
За його словами вже завтра моніторингова група Офісу омбудсмана вирушає на місце для проведення перевірки.
“Я отримав запевнення щодо повного сприяння її роботі, як незалежної моніторингової групи. Жоден факт можливого порушення прав людини не повинен залишатися без належної правової оцінки! – наголосив Уповноважений Верховної Ради з прав людини.
Як повідомлялося, інтернет-видання «Бабель» 23 червня опублікувало розслідування щодо штурмового полку «Скеля». Журналісти опитали 30 свідків, переважно рідних мобілізованих до «Скелі», а також з десяток військових полку, які втекли або досі проходять там службу. Видання стверджує, що нарахувало 26 смертей у навчальних центрах полку за останні пів року, а також заявляє про випадки катувань і знущань над тими, хто проходить навчання.
Працівники Державного бюро розслідувань розпочали досудове розслідування за фактами, оприлюдненими у ЗМІ, щодо можливих неправомірних дій стосовно військовослужбовців штурмового полку «Скеля».
Суспільство
Мільйони готівки, таємні декларації Кіпера та бізнес дружин: статки посадовців Одещини за 2025 рік Анонси
Центр публічних розслідувань та Інтент проаналізували щорічні декларації посадовців Одеської обласної військової адміністрації, Одеської облради, районної військової адміністрації та районної ради. З 20 посадовців декларації доступні в 17: троє – начальник ОВА Олег Кіпер, перший заступник Олександр Харлов та заступник Олексій Химченко – подали їх під грифом конфіденційності.
Сімнадцять посадовців одеської обласної влади відзвітували про сукупний дохід понад 45 мільйонів гривень і майже 91 мільйон гривень заощаджень – удвічі більше за доходи. Дев’яносто відсотків накопичень – готівка: євро, долари та гривні зберігаються вдома, а не на рахунках. Голова Одеської обласної ради Григорій Діденко при зарплаті менш ніж два мільйони гривень вказав у декларації майже 18 мільйонів накопичень готівкою – і жодного власного нерухомого майна.
Тож розповідаємо, які ще цікавинки побачили, переглядаючи фінансові звіти одеських топпосадовців.
Дружини заробляють – чоловіки звітують
Найвищий сукупний дохід серед доступних декларацій – у заступника керівника ОВА Андрія Фігеля. Проте особистий заробіток посадовця становить лише 1,41 мільйона гривень – зарплата та надбавки. Решта 6,55 мільйона – підприємницький дохід його дружини Тетяни. Порівняно з 2024 роком загальний дохід родини зріс на п’ятнадцять відсотків.
Схожа ситуація і в начальника Одеської районної військової адміністрації Олександра Гринчака: з майже шести мільйонів гривень родинного доходу понад три мільйони 900 тисяч заробила дружина Тетяна – також підприємниця. При цьому загальний дохід зріс майже у три рази проти 2024 року, коли заробіток родини не перевищував двох мільйонів гривень.
Ще виразніший розрив між особистим і сімейним заробітком – у заступника голови Одеської районної ради Аркадія Мкртичяна. З 4,34 мільйона гривень загальних доходів особисто він отримав лише 510 тисяч; решта – підприємницька діяльність дружини Маріне. Це у п’ять разів більше, ніж рік тому, коли сукупний доход родини складав лише 760 тисяч гривень.
Натомість у заступника голови облради Олександра Урбанського картина інша: 3,58 мільйона гривень – повністю особистий заробіток посадовця (зарплата та доходи від оренди нерухомості), без участі дружини. Разом з тим доходи впали на 39 відсотків проти 2024 року, коли він показав близько шести мільйонів. НАЗК раніше направляло матеріали до поліції через підозру в приховуванні Урбанським майна.
Закриває п’ятірку заступник керівника ОВА Дмитро Радулов із 3,11 мільйона гривень: 1,51 мільйона – особисто (зарплата та викладацька діяльність в економічному університеті), 1,60 мільйона – доходи дружини Вероніки. Сукупний дохід родини практично не змінився проти 2024 року.
Таким чином, у трьох з п’яти лідерів понад вісімдесят відсотків родинного заробітку отримали дружини-підприємниці, а не самі посадовці. Найразючіша динаміка – у Мкртичяна: за рік дохід родини виріс у п’ять разів. Натомість Урбанський показав найбільше падіння серед топ-5.
Дев’ять зарплат під матрацом
Дев’яносто відсотків загальних заощаджень 17-ти посадовців – готівка. Банківські рахунки та позики третім особам становлять менш ніж десять мільйонів гривень від 91 мільйона загальних накопичень.
Лідирує Григорій Діденко з 17,57 мільйона гривень при офіційному доході у 1,9 мільйона – це майже у дев’ять разів більше за річний заробіток. Особисто він тримає 206 тисяч євро готівкою – еквівалент понад десяти мільйонів гривень (за курсом НБУ станом на 31.12.2025 – ред.). Дружина Юлія зазначила у документі 172 тисячі доларів готівкою – ще понад сім мільйонів гривень. На банківських рахунках подружжя – кілька тисяч гривень. Антикорупційні органи звинувачують подружжя у внесенні неправдивих даних до декларацій: справа розглядається у Вищому антикорупційному суді з квітня 2026 року, і Діденко провину не визнає.
Дещо менше – 15,61 мільйона – відзвітував Урбанський, і це виключно особисті накопичення: 15,5 мільйона готівкою в гривні та 114 тисяч на рахунках. При цьому він має задекларовані борги понад 6,4 мільйона гривень. Заощадження зросли на дев’ять відсотків проти попереднього року.
Перший заступник голови облради Олег Радковський накопичив 11,77 мільйона гривень – також власних. З них сім мільйонів – готівкова гривня, 100 тисяч доларів (4,24 мільйона гривень) та 524 тисячі на рахунках. Дружина Наталія вказала лише 3,9 тисячі гривень на рахунку. Крім того, він має непогашені борги з 2004 року та позику на понад 2,8 мільйона гривень від іноземця. Заощадження скоротилися на вісім відсотків проти 2024 року.
Від трьох депутатів облради виділяється заступник начальника Одеської РВА Андрій Тимченко: при зарплаті 1,12 мільйона він накопичив майже одинадцять мільйонів гривень – коефіцієнт перевищення у дев’ять із половиною разів. Усі кошти – виключно особиста готівка: 145 тисяч доларів (6,15 мільйона гривень), 85 тисяч євро (4,24 мільйона) та 570 тисяч гривень. Ані рахунків, ані родинних накопичень. Заощадження майже не змінилися проти 2024 року.
У Фігеля – інша структура: із 8,29 мільйона гривень більша частина (5,66 мільйона) – на дружині Тетяні: готівка 10 тисяч доларів та 10 тисяч євро, 300 тисяч гривень, рахунки 857 тисяч гривень, позика третій особі 2,45 мільйона та інші активи 1,13 мільйона. Особисто він зберігає 2,63 мільйона: 45 тисяч доларів та 9 тисяч євро готівкою, плюс 60 тисяч гривень і кошти на рахунках. Загалом родинні заощадження зросли на 54 відсотки проти попереднього року – найбільша динаміка у п’ятірці.
Тож, як бачимо, три з п’яти лідерів – представники облради, і в кожного накопичення в кілька разів перевищують річний дохід. Тимченко та Діденко фактично заморозили суми на рівні попереднього року, тоді як Фігель показав найшвидше зростання у групі.
940 метрів і квартири у спадщину
Радковський розкрив у декларації шість житлових об’єктів загальною площею 940 квадратних метрів – усі в Одесі. Особисто він є власником трьох квартир: 401 квадратний метр, 210 і 87 – причому дві з них отримані у спадщину у 2025 році. Дружина Наталія є власницею квартири 147 квадратних метрів. Також зафіксовано садовий будинок 54 квадратних метри у спільній частковій власності.
Другий за площею – керівник апарату ОВА Володимир Завадський із трьома об’єктами на 557 квадратних метрів. Найбільший – будинок 394 квадратних метри у Лиманській громаді Одеського району – у власності особисто; варто зазначити, що до призначення на посаду у липні 2023 року він сім років не працював. В Одесі дружина Діана є повноправною власницею квартири площею 140 квадратних метрів, а також третини квартири 68 квадратних метрів – решта 67 відсотків оформлені на двох сторонніх громадян.
Урбанський оприлюднив шість об’єктів особистої власності загальною площею 453 квадратні метри – три квартири та три нежитлові приміщення, переважно в Одесі. При цьому він ще користується будинком 371 квадратний метр, що належить третій особі, та квартирою у Чехії (143 квадратних метри), де право проживання оформлено на доньку Валерію – власник теж стороння особа.
Голова Одеської районної ради Віталій Барвіненко навів у документі шість об’єктів на 302 квадратних метри: чотири квартири і два нежитлових приміщення. З них 258 квадратних метрів – особисті, 44 – дружини Каріни. У лютому 2025 року суд засудив Барвіненка до умовного терміну за корупційні порушення; у тому ж році він продав квартиру в Києві.
Замикає п’ятірку заступник керівника ОВА з цифрових питань Андрій Неугодніков із двома об’єктами загальною площею 276 квадратних метрів: квартира в Одесі 127 квадратних метрів особисто та будинок 149 квадратних метрів у Чорноморську – власність дружини.
П’ять лідерів за площею представляють різні органи влади, але мають спільну рису: частина об’єктів оформлена на членів родини або використовується за правом, що не є власністю. Показово, що Урбанський, чиї особисті активи сягають 453 квадратних метрів, додатково проживає у будинку третьої особи.
Десять гектарів на двох заступників ОВА
Найбільше землі вказав Завадський – понад п’ять гектарів у п’яти ділянках, усі у власності особисто. Чотири з них розташовані в Коростенському районі Житомирської області, одна – в Лиманській громаді Одеського району.
Майже стільки ж – п’ять гектарів рівно – у Радулова, однак одним об’єктом: ділянка у Виноградівці Болградського району, особиста власність.
Керуючий справами апарату Одеської облради Олександр Балан зафіксував у документі чотири гектари в Долинському Подільського району Одещини: два – особисто, ще два – дружина Світлана.
Барвіненко відзвітував про дві ділянки сумарно 0,28 гектара – обидві особисті, без змін проти 2024 року. Тимченко показав одну ділянку 0,24 гектара – так само без змін.
Склад земельних активів у всіх п’яти посадовців залишився незмінним порівняно з 2024 роком: жодного нового придбання чи відчуження у публічному реєстрі не зафіксовано.
Від ВАЗа 2101 до Land Cruiser – і катер на додачу
Найбільший автопарк – у Барвіненка: п’ять автомобілів на двох. Особисто йому належать Toyota Land Cruiser (2016) вартістю 2,31 мільйона гривень, Toyota Camry (2023) за 1,39 мільйона, Land Rover Discovery 4 (2012) та ВАЗ 2101 (1979). Дружина Каріна придбала Audi A8 (2017) вартістю понад мільйон гривень – у тому ж 2025 році, коли Барвіненко продав квартиру в Києві.
Завадський оприлюднив два особисті позашляховики: Volvo XC70 (2011) та Land Rover Range Rover (2010), без транспорту на родину.
Два Skoda Kodiaq (2023) у власності особисто зазначив Радулов. За даними Інтент, дружина Вероніка придбала обидві машини протягом одного дня у серпні 2025 року – на загальну суму 1,69 мільйона гривень.
Фігель вніс до декларації один Lexus ES 300H (2019) особисто; дружина Тетяна – Citroën C4 Picasso (2014) та Hyundai Accent (1995).
Радковський показав Mercedes-Benz GL 550 (2007) особисто; Porsche Cayenne (2017) – на дружині Наталії. З-поміж тих, хто не увійшов до топ-5 за кількістю авто, виділяється заступник голови облради Вадим Шкарівський: він зафіксував у документі катер Tuna 460 DC (2019) та причіп – обидва особисті, а дружина Лілія відзвітувала про Toyota Highlander (2020).
34 монети на Binance: один на всіх
Серед 17 посадовців лише Фігель розкрив у декларації криптовалютні активи. На рахунку Binance – 34 позиції: Ripple (XRP), Shiba Inu, TRON, Ethereum Classic, Cardano, Dogecoin та низка менших монет. Загальна заявлена вартість – 61 815 гривень (близько 1 460 доларів). Усі активи особисті, перше придбання датоване 2021 роком.
Бізнес на 508 гривень, про який мовчали рік
Серед 17 посадовців зафіксовано лише одне підприємство. Дружина Вадима Шкарівського Лілія є співвласницею ТОВ “Хелфлайф” з часткою 56 відсотків з 2010 року, заявлена вартість – 508 гривень. Примітно, що в декларації 2024 року ця інформація була відсутня.
Угорщина, Чехія, Греція
Троє посадовців вказали майно за межами України.
Дружина Діденка Юлія зафіксувала земельну ділянку площею 1 344 квадратних метри в Угорщині – адреса закрита як конфіденційна інформація.
Урбанський вніс до декларації квартиру 143 квадратних метри у Чехії, якою користується донька Валерія на підставі іншого права – власником виступає третя особа.
Барвіненко показав квартиру 53 квадратних метри у Греції у власності особисто.
Майже 400 метрів будинку – і сто тисяч заощаджень
Найнижчий дохід серед 17 посадовців – у керівника апарату РВА Антона Торонія: лише 659 тисяч гривень. Тимченко та заступник начальника ОВА Антон Шалигайло відзвітували про 1,1–1,5 мільйона гривень кожен – нижня межа серед керівного складу ОВА та РВА.
Найменше заощаджень – у Завадського: лише 102 тисячі гривень на двох (80 тисяч – особисто, 21 тисяча – дружина). Це разюче контрастує з його нерухомістю – п’ятьма гектарами землі та майже 400-метровим будинком. Заступник начальника РВА Віталій Кратюк показав 170 тисяч гривень заощаджень; Тороній – 350 тисяч.
Нуль власних метрів і суд у ВАКС: на що варто звернути увагу
Заощадження у кілька разів більші за дохід:
- Діденко: при доході 1,9 мільйона гривень – 17,57 мільйона заощаджень (коефіцієнт 9,2);
- Тимченко: при доході 1,12 мільйона – 10,95 мільйона (коефіцієнт 9,7);
- Радковський: при доході 1,72 мільйона – 11,77 мільйона (коефіцієнт 6,8).
Посадовець без власної нерухомості:
Діденко не є власником жодного нерухомого майна. Обидві квартири в Одесі, де він зареєстрований, належать третім особам. При цьому він зберігає 206 тисяч євро, а дружина – ще 172 тисячі доларів готівкою. Проти Діденка та його дружини-нардепки відкрито кримінальне провадження у ВАКС за підозрою у внесенні недостовірних даних до декларацій.
Дохід переважно від родини:
У Фігеля, Гринчака та Мкртичяна понад вісімдесят відсотків сукупного доходу – підприємницька діяльність дружин. Найяскравіший приклад – Мкртичян: при особистій зарплаті 510 тисяч гривень родина разом показала 4,34 мільйона.
Тож аналіз декларацій 17 посадовців одеської обласної влади виявив систематичну перевагу заощаджень над доходами – 91 мільйон проти 45 мільйонів, і дев’яносто відсотків накопичень зберігається готівкою. Діденко тримає в готівці дев’ять річних зарплат і при цьому є фігурантом кримінального провадження у ВАКС. Радковський у 2025 році отримав дві квартири у спадщину і має борги з 2004 року. Урбанський отримував мільйонні доходи від оренди, витрачає сотні тисяч на елітне авто й тримає 15,5 мільйона гривень готівкою. У трьох посадовців основне джерело доходів – дружини-підприємниці, а не власна зарплата. Завадський має майже 400-метровий будинок і п’ять гектарів землі при мізерних заощадженнях – і сім років не працював до призначення. Барвіненко отримав умовний термін за корупцію, однак продовжує очолювати районну раду.
Кіпер, Харлов, Химченко: закриті декларації
Кіпер, Харлов та Химченко подали декларації під грифом конфіденційності – їх не оприлюднено в реєстрі НАЗК ані за 2025, ані за 2024 рік. Інтент з’ясував, що підставою є режим служби під час воєнного стану. Натомість заступники Фігель та Шалигайло, чиї документи є у відкритому доступі, показали зарплати на рівні 1,4–1,5 мільйона гривень – переважно надбавки, премії та матеріальна допомога, а не оклад.
У закладах освіти Роздільнянського району стартувала активна фаза підготовки до нового 2026/2027 навчального року.
Головними пріоритетами для керівництва району та області наразі залишаються створення безпечних умов для освітнього процесу, а також забезпечення учнів 1–11 класів якісним та збалансованим харчуванням.
Про це Район.Роздільна дізнався із офіційного повідомлення Роздільнянської районної державної адміністрації у фейсбуці. Обговорення цих нагальних тем відбулося під час обласної селекторної наради. Як зазначають у відомстві:
«Особливу увагу було приділено функціонуванню харчоблоків, дотриманню санітарно-гігієнічних вимог, забезпеченню закладів освіти необхідними матеріально-технічними ресурсами та ефективному використанню бюджетних коштів».
Засідання відбулося 19 червня під головуванням заступника начальника Одеської обласної військової адміністрації Антона Шалигайла. Роздільнянський район на нараді офіційно представляли начальник РВА Вадим Ковальський та його заступниця Наталія Шличок.
Посадовці детально проаналізували загальний стан готовності шкіл до роботи у вересні та виконання вимог щодо безпеки учнів. За результатами зустрічі керівникам на місцях визначили першочергові завдання та надали чіткі доручення щодо своєчасної підготовки освітньої інфраструктури.
-
Війна1 тиждень agoУ травні на інженерних боєприпасах були ліквідовані 1099 російських загарбників
-
Відбудова1 тиждень agoукраїнський бізнес виділяє гроші на відновлення Успенського собору
-
Відбудова1 тиждень agoТуск очікує на участь Зеленського у конференції з відбудови України у Гданську
-
Політика1 тиждень agoТрамп про ліцензію для України на виробництво ракет: Ми розглянемо це питання
-
Політика1 тиждень agoАрбітраж підтвердив права України як прибережної держави в Чорному та Азовському морях
-
Події1 тиждень agoУ Реєстрі музейного фонду України вже понад 122 тисячі експонатів
-
Події1 тиждень agoУ Раді пропонують доповнити склад злочину геноциду культурною складовою
-
Війна1 тиждень agoСили оборони вразили танкер тіньового флоту РФ і міст через Північно-Кримський канал