Як повідомляє Офіс Президента, церемонія відбулася напередодні, передає Укрінформ.

«Учора, напередодні Дня Національної гвардії України, Президент Володимир Зеленський зустрівся з військовослужбовцями НГУ, привітав їх із 12-ю річницею створення Нацгвардії, відзначив державними нагородами та вручив командирам підрозділів стрічки почесної відзнаки «За мужність та відвагу» й стрічки почесних найменувань», — зазначає ОП.

Президент також вручив рідним загиблих Героїв України ордени «Золота Зірка».

Зокрема, найвищого звання посмертно удостоєний молодший сержант Олександр Ляпченко. У 2024 році він захищав Україну в районі Серебрянського лісництва. У лютому ліквідував ручною гранатою кулеметний розрахунок, підбив два бронеавтомобілі «Тигр» і знищив близько 20 окупантів. У травні влучив із кулемета у ворожий дрон і знищив групу з понад десяти загарбників. Під час штурму на Харківщині 26 серпня 2024 року ліквідував п’ятьох окупантів і БМП, але сам загинув унаслідок артилерійського обстрілу.

Також ордени «Золота Зірка» передали рідним молодшого сержанта В’ячеслава Шимчука. У 2023 році він виконував завдання в районі Серебрянського лісництва. Відбиваючи наступ ворога, підірвав гранатами близько десяти окупантів. Під час контратаки підбив ворожий БТР, обійшов з флангу та ліквідував вісім осіб піхоти противника. Навесні 2024 року стримував ворога на Харківщині, зокрема поблизу села Липці. 26 липня 2024 року разом з іншими нацгвардійцями потрапив у засідку диверсійної групи під час проведення розвідки. В’ячеслав Шимчук загинув, стримуючи натиск ворога та прикриваючи побратимів.

Глава держави також вручив ордени «Золота Зірка» Героям України старшому солдату Олександрі Давиденко та полковнику Олексію Хільченку.

Олександра Давиденко виконує бойові завдання на Донеччині й неодноразово вступала в бій з окупантами, які намагалися прорвати українські позиції. У січні на Покровському напрямку особисто ліквідувала чотирьох ворожих піхотинців і ще двох поранила, відбиваючи російський наступ. Ворог відступив, але здійснив артилерійський і мінометний обстріл українських позицій. Попри поранення Давиденко евакуювала пораненого побратима з поля бою.

Командир 3-ї бригади оперативного призначення НГУ імені полковника Петра Болбочана «Спартан» Олексій Хільченко зі своїм підрозділом стримує ворога на Покровському напрямку, постійно перебуває на передових позиціях. У лютому – березні, керуючи боєм підрозділів, він провів успішну операцію, в результаті якої знищено понад 30 окупантів. Надавав допомогу пораненим та організовував їх евакуацію. За роки повномасштабного вторгнення РФ Хільченко виконував завдання на найскладніших напрямках.

Ще трьом нацгвардійцям Президент вручив відзнаку «Хрест бойових заслуг». Її отримав, зокрема, молодший лейтенант Олександр Трегуб. Торік у квітні особисто ліквідував 12 окупантів та евакуював чотирьох поранених побратимів. Під час бою зазнав важких поранень, але продовжив стримувати ворога та ліквідував іще двох окупантів. Трегуба евакуювали до медичного закладу, врятували йому життя. Він продовжив службу, захищаючи Україну.

Також «Хрест бойових заслуг» отримав майстер-сержант Володимир Федоров. Кілька разів він зазнав поранень, але попри це продовжував виконувати завдання. Допомагав евакуювати поранених побратимів. Поранений, разом з іншими нацгвардійцями протягом трьох діб утримував позицію, не давши ворогу прорвати оборону.

Зустріч Глави держави з військовослужбовцями Національної гвардії України / Фото: Офіс Президента

1 / 19

Нагороди удостоєний також старший лейтенант Юрій Чубрей. Він брав участь у боях на Донеччині. Торік ліквідував близько 20 окупантів та уразив чотири ворожі мотоцикли й кілька одиниць іншої техніки. Підрозділ під його командуванням упродовж п’яти місяців відбив 11 штурмів.

Крім того, глава держави відзначив захисників і захисниць орденами Богдана Хмельницького I й III ступенів і «За мужність» I–III ступенів.

Відзнаку «За мужність та відвагу» отримав командир 15-го окремого батальйону НГУ.

Президент вручив командирам стрічки почесного найменування: 26-му полку НГУ присвоєно почесне найменування «Закарпатський», 28-му полку НГУ – «Чорнобильський», 38-му полку НГУ – «Поліський», 32-му окремому батальйону НГУ – «Волинський».

За службу Україні державними нагородами відзначені понад 17 тис. нацгвардійців, іще 114 воїнів Національної гвардії отримали найвищу державну нагороду – звання Герой України.

Як повідомляв Укрінформ, Президент Володимир Зеленський привітав бійців Національної гвардії України із 12-ю річницею створення НГУ.

Фото: ОП

У Миколаєві суд обрав запобіжний захід чоловіку, якого підозрюють у нападі на поліцейського та військовослужбовця під час проведення мобілізаційних заходів.

Відповідну ухвалу виніс Центральний районний суд м. Миколаєва.

За даними слідства, інцидент стався 17 березня на проспекті Героїв України. Під час перевірки військово-облікових документів чоловік поводився агресивно, а згодом у салоні службового автомобіля дістав ніж і завдав удару поліцейському в живіт.

Правоохоронця госпіталізували з проникаючим пораненням черевної порожнини. Також під час затримання був поранений військовослужбовець ТЦК.

Підозрюваного затримали того ж дня. Йому інкримінують посягання на життя правоохоронця та перешкоджання діяльності військових.

У суді чоловік заперечив підозру та заявив, що діяв у межах самозахисту, оскільки, за його словами, не знав, що перед ним правоохоронці.

Суд, врахувавши тяжкість обвинувачень і ризики переховування, обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права застави до 16 травня 2026 року.

Раніше Інтент писав, У Миколаєві офіцеру ТЦК оголосили підозру за побиття військовозобов’язаних під час мобілізації. Понад 30 скарг від містян вказали на системне насильство.

Також у Вознесенському районі правоохоронці з’ясовують обставини можливого викрадення людини. За словами 40-річного місцевого жителя, він майже два тижні утримувався в замкненому приміщенні військовослужбовцями одного з ТЦК та СП, після чого 6 січня, одразу по завершенні свят, звернувся до поліції.

Нагадаємо, За кількістю штрафів Миколаївщина друге місце за штрафами щодо військового обліку серед південних регіонів. Кількість несплачених штрафів за порушення військового обліку в Україні зростає, і від початку року відкрили понад 9 тисяч проваджень. 

Корабельний районний суд Миколаєва скасував штраф у 17 тисяч гривень, який територіальний центр комплектування наклав на багатодітного батька за нібито порушення правил військового обліку.

Андрій Колісніченко

Катерина Таранова — уродженка міста Арциз і випускниця ліцею № 4. Вона стала успішною молодою жінкою, але трагічний випадок розділив її життя на «до» і «після». Катерина вже подолала багато випробувань на своєму шляху боротьби за життя, але попереду ще одна операція і довгий шлях реабілітації. Нині сили її родини на межі, і вони потребують допомоги небайдужих людей. Журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з матір’ю Катерини Наталією Назаровою, яка розповіла про складний період, що випав на долю їхньої родини.

 «Почала працювати ще з другого курсу»

Катерина Таранова закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Після четвертого курсу здобула диплом філолога за спеціалізацією «англійська мова та література і переклад». Результатом навчання стало вільне володіння двома європейськими мовами — англійською та нідерландською — на рівні носія відповідно до міжнародної сертифікації. Згодом, завершивши магістратуру, вона стала проєктною менеджеркою в ІТ-сфері.

«На момент завершення університету Катерина вже мала стаж і досвід роботи, адже почала працювати ще з другого курсу. Це дало їй можливість претендувати на посади в компаніях міжнародного рівня», — розповідає мати, Наталія Назарова.

Університетські роки Катерини були наповнені не лише навчанням, а й активною громадською діяльністю. З першого курсу дівчина долучалася до студентських акцій під час Революції Гідності. З другого стала членкинею студентської ради університету. Займалася волонтерською діяльністю, організовувала допомогу студентам-військовим АТО, про що детально розповідала в ефірі Радіо Свобода у програмі «Молодь плюс» на тему «Як студенти допомагають АТО».

У 2015 році вона стала членкинею Європейського молодіжного парламенту у Франції. Навесні 2016 року — делегаткою громадської місії до Нідерландів, яка мала на меті вплинути на результати консультативного референдуму шляхом поширення знань про Україну. Тоді вільне володіння нідерландською мовою дало їй можливість брати участь у зустрічах із громадськістю та давати інтерв’ю місцевим ЗМІ.

Захоплювалася вокалом, кулінарією та здоровим способом життя

Безмежна любов до тварин спонукала Катерину допомагати бездомним тваринам у Києві за власний кошт: вона лікувала їх і прилаштовувала до притулків. Місця в притулках для своїх підопічних дівчина оплачувала самостійно. Нині ж цю справу продовжує її близька подруга.

«Так у нас в Арцизі з’явився кіт Томаш, який зараз дуже страждає від нашої відсутності», — каже Наталія Валеріївна.

За словами матері, Катерина була надзвичайно наполегливою людиною, а її графік завжди залишався насиченим. Попри це, вона встигала займатися спортом, вела здоровий спосіб життя, правильно харчувалася та захоплювалася кулінарією, вкладаючи в неї всю душу. Окрім цього, вишивала картини й любила вокал.

Робота, захоплення й допомога нужденним поєднувалися з робочими закордонними відрядженнями, під час одного з яких вона зустріла майбутнього чоловіка — громадянина Аргентини. Через чотири роки пара побралася в Софії Київській, а за кілька тижнів молодята вирушили до Аргентини, щоб зібрати речі для остаточного переїзду до Києва, адже Катерина не уявляла свого життя далеко від Батьківщини.

Трагедія, що розділила життя на «до» і «після»

13 червня 2025 року зупинило звичний ритм життя. ДТП. Важка черепно-мозкова травма, операції, тримісячна кома — і подальша боротьба, яка триває й досі.

Пані Наталія висловлює вдячність усім, хто у важку хвилину простягнув родині руку допомоги. Серед них — працівники територіального підрозділу Державної міграційної служби України в Арцизі, які допомогли в найкоротший термін оформити закордонний паспорт; роботодавець Катерини, коштом якого були придбані квитки до Аргентини; найближча подруга Тетяна, яка протягом місяця перебувала поруч із Катериною в реанімації; родина Бірбінюк, що підтримала їх організаційно та фінансово; директорка Арцизького ліцею № 4 та його колектив, які всі ці 8,5 місяців не залишають родину наодинці з бідою.

«Але першою допомогою стали слова Катерининого керівника, які допомогли відчути ґрунт під ногами, коли лікарі давали 10% шансів на життя: “Це не лише 10% — це аж 10% надії”», — ділиться Наталія Назарова.

Для родини це був шок. Вистояти допомогло тепло небайдужих людей.

«Найтяжче — не розуміти, чому це сталося саме з Катериною — активною, розумною й цілеспрямованою людиною. Вона була дуже теплою, чуйною і завжди готовою прийти на допомогу», — додає мати.

Повернення до України

Повернення на Батьківщину відбувалося поетапно: переліт з Сан-Рафаеля до Буенос-Айреса, десятиденне перебування в реабілітаційному центрі аргентинської столиці з метою стабілізації фізичного стану після перельоту, згодом понад 20-годинний авіапереліт з Латинської Америки до Європи та медичний трансфер з Кракова до Львова. Це коштувало величезних зусиль і значних фінансових витрат — десятків тисяч доларів.

«Повернення до України стало можливим завдяки підтримці небайдужих людей, яким я ніколи не втомлюся дякувати», — каже Наталія Назарова.

Дорога додому тривала майже три доби.

«Коли ми близько одинадцятої вечора дісталися Львова, я побачила в очах Катерини неймовірне щастя від того, що вона знову на рідній землі», — ділиться Наталія Валеріївна.

Боротьба триває

Зараз Катерина — на шляху до відновлення. Позитивні зміни, що є результатом реабілітації, стають дедалі помітнішими.

«З кожним днем змін на краще більшає. Я й подумати не могла, що колись радітиму простому руху пальця на її нозі», — зізнається мати.

Попереду — ще одна операція та тривалий і дороговартісний процес відновлення, який триватиме не один місяць і потребуватиме значних коштів. Один день перебування в центрі обходиться родині у 6000 гривень, тому питання фінансового забезпечення реабілітації стоїть дуже гостро.

Та рідні вірять, що Катерина обов’язково одужає, адже попереду в неї ще так багато нереалізованих планів. Вона вже довела, що є сильною. Але зараз їй особливо потрібна підтримка, щоб пройти цей шлях до кінця — і повернутися до життя, яке вона так любить.

Долучитися до допомоги Катерини можна тут. Або задонатити можна тут.

Фото надані Наталією Назаровою