Листопад – особливий місяць для України. Саме у четверту суботу (в 2025 році цей день припадає на 22 число) відзначають День пам’яті жертв голодоморів, коли ми згадуємо всіх, хто загинув від геноциду, влаштованого комуністичною тоталітарною системою, з особливим акцентом на Голодомор 1932 – 1933 років.

«Ваші мертві вибрали мене» – так пояснював американець Джеймс Мейс українцям свою залученість до дослідження Голодомору 1932 – 1933 рр.. Його фрази вже стали крилатими в українському медіапросторі: 

«Як не можна займатися історією Голокосту і не стати хоч би напів євреєм, так само не можна займатися історією дослідження Голодомору і не стати хоча б напів українцем. Я втратив над цією роботою достатньо років, щоб Україна стала більшою частиною мого життя. Зрештою, словами Мартіна Лютера, тут я стою, бо інакше не можу». 

Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» пропонує мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Відстежувати нові епізоди можна на сайті Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в етері радіо «Байрактар», у соцмережах та на Spotify.

Саме невтомне полум’я Джеймса Мейса і таких самих невтомних дослідників цієї теми в Україні та поза межами змогли розігнати пітьму російського спротиву. Їхнє полум’я як те саме світло свічки освітило дорогу до пам’яті про нашу трагічну сторінку: геноцид.

Варто нагадати, що радянська тоталітарна система не лише знищувала страшною смертю людей, а й забороняла пам’ять про ці події. Три покоління живих в Україні мовчали, а за згадку про голод 1933-го за радянського періоду можна було «загриміти» в тюрму. Та попри спротив, українці поступово повертали собі пам’ять про трагедію. І неймовірних зусиль до цього доклав американець індіанського походження, історик Джеймс Мейс.

ЯК ВСТАНОВЛЮВАВСЯ ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ

Доба Кравчука: 19 лютого 1993 р. перший президент Леонід Кравчук підписує указ «Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Україні», який став першою офіційною згадкою про Голодомор та вшанування пам’яті його жертв. Однак це була формальна історія, йшлося про проведення у вересні 1993 р. «Днів Скорботи і Пам’яті жертв Голодомору» та відповідні організаційні заходи. 10 вересня впродовж 4 годин по всій території країни мали бути приспущені державні прапори. 

Тодішній прем’єр-міністр Леонід Кучма розпорядився виділити 5 млн карбованців «для відзначення грошовими винагородами творчих колективів, митців і режисерів-постановників, які зробили великий внесок у підготовку та проведення Днів Скорботи і Пам’яті жертв голодомору».

Доба Кучми: 1998 рік: встановлено офіційний День пам’яті жертв Голодоморів, підписує цей указ президент Леонід Кучма (26 листопада 1998 року). Як кажуть історики, за Кучми державна політика пам’яті маргіналізувалася («Сам Л. Кучма був достатньо байдужим до ідеологічних проблем і звертався до них винятково з прагматичних мотивів», – писав Георгій Касьянов).

Але парадокс – з’явилось і багато ініціатив з повернення пам’яті – не в останню чергу під тиском громадськості, зокрема, завдяки зусиллям того ж Джеймса Мейса, а також Роберта Конквеста. У листопаді 1998 р. Кучма підписав спеціальний указ, який встановлював День пам’яті жертв голодоморів – щорічно четверта субота листопада. У жовтні 2000 р. внесено зміни до цього указу – дату перейменували на День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій. У липні 2004 р. президент ще раз змінив її назву на День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій (як зазначають дослідники, це зумовлено і тиском Росії, аби не виділяти Голодомор 1932 – 1933 років як окрему, геноцидну історію). 

Доба Ющенка: Президент Віктор Ющенко став першим главою держави, який наполегливо працював з історичною пам’яттю і темою Голодомору. («У 2006 – 2008 рр. президент В. Ющенко доклав безпрецедентних зусиль у розгортанні масштабної загальнонаціональної та міжнародної кампанії з відзначення 75-ї річниці голоду 1932 – 1933 років та перетворення Голодомору на визначний національний символ України», – Касьянов).

За його каденції Верховна Рада 2006 року визнала Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу. Введено відповідальність за заперечення  Голодомору.

2008 рік: У Києві створили Національний музей Голодомору-геноциду, головна споруда якого має форму «Свічки пам’яті». Акція «Запали свічку» увійшла до переліку державних заходів (саме за часів Ющенка запроваджено і загальнонаціональну хвилину мовчання).

Доба Януковича: За часів президентства Віктора Януковича, під сильним впливом Росії, події Голодомору стали ігнорувати у великій політиці та відсувати на другий план. Проте продовжували формально виконувати зафіксовані меморіальні практики, «для пташки». Тож традиція запалювати «Свічку пам’яті» тривала. І навіть навпаки –  поширилася і стала потужним громадським актом єдності та протесту проти замовчування теми.

ЯК НАРОДИВСЯ СИМВОЛ

Сама ідея свічки у вікні народилася у Києві 2003 року. Як згадувала дружина Джеймса Мейса, Наталія Дзюбенко-Мейс: після перемовин про день вшанування закатованих голодом українців історик переглядав «Кобзар» Шевченка, побачив офорт, на якому молодий Шевченко тримає свічку, і сказав: «От що нам потрібно. Нам потрібна не людина на трибуні, а людина зі свічкою». Свічка стала сакральним символом цього дня.

Але чи правда, що ця традиція має ширше, світове коріння як символ поминання невинно убитих? Правда чи міф?

Коментар від УІНП: Запалювання свічки на вшанування пам’яті померлих – загальнохристиянська традиція. Християни запалюють свічки на вшанування померлих у храмах, на цвинтарях чи у домівках. Адже запалений вогник означає, що на цьому світі є живі рідні і жива пам’ять про померлих. Відтак запалення свічок на вшанування жертв воєн чи злочинів є також поширеною традицією в європейських і не лише європейських країнах. І не в одній країні є власні скорботні чи пам’ятні дні, коли все суспільство об’єднується у пам’яті і люди запалюють свічки чи у місцях пам’яті чи у власних домівках на вшанування невинно убитих.

Більше деталей знайдете у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, новий епізод вже готовий для прослуховування:

У багатьох селах старші люди клали на підвіконня скибку хліба чи ставили колосок «для душ померлих». Кажуть, саме із цього звичаю виросла сучасна традиція «Свічки пам’яті». То чи справді сьогоднішній обряд має народне історичне коріння? Правда чи міф?

Коментар від  УІНП: Українську традицію запалювання свічок пам’яті на підвіконнях домівок на вшанування пам’яті жертв Голодомору ініціював у 2003 році Джеймс Мейс, американець, який більшість свого життя присвятив відновленню та збереженню пам’яті про геноцид українського народу у 1932 – 1933 роках. У 2003 році він запропонував, як він назвав «акт національної пам’яті», «коли кожен член цієї нації, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих» у День пам’яті жертв Голодомору в четверту суботу листопада. 

У той же час ідея вшанування жертв голодомору восени спирається на давні народні традиції. На цю пору припадають традиційні дні поминання померлих, «дідові суботи» або «дмитрівські суботи».

Для одних свічка у вікні – це пам’ять, для інших – акт національної єдності і навіть протест проти замовчування геноциду. Правда чи міф, що спочатку це був не державний, а громадський рух?

Коментар від  УІНП: Запропонована Джеймсом Мейсом ініціатива в наступні роки, за часів президентства  Віктора Ющенка, як Всеукраїнська акція «Запали свічку пам’яті» була внесена до переліку державних заходів у День пам’яті жертв голодоморів. Відтоді щороку у четверту суботу листопада після загальнонаціональної хвилини мовчання о 16.00 українці запалюють свічки на вшанування невинно вбитих голодом біля меморіалів і пам’ятників, а також на підвіконнях своїх домівок. 

За соціологічними опитуваннями, які проводилися в останні роки на замовлення Українського інституту національної пам’яті, понад 50 відсотків громадян України запалюють свічки на вшанування жертв Голодомору або принаймні знають, що це потрібно робити.

Джеймс Мейс закликав: «…давайте цього дня [поставимо] на підвіконня запалену свічку, щоб згадати мільйони розстріляних, померлих від голоду. Багато хто з них не встиг залишити на цій землі свого прямого продовження – синів та доньок. Палаючи у наших вікнах, вогники свічок стануть знаком того, що їх не забуто…»

Сьогодні, в час повномасштабної російсько-української війни, цей символ стає універсальним актом пам’яті полеглих.

Джеймс Мейс бачив сенс акції у тому, щоб у одну з найкоротших, найтемніших ночей року люди відчули, що вони не самі і мають історію попередників, які тримали для них свою свічку пам’яті. І що ті, хто загинули, – також не згасли у полум’ї трагічних подій, а живі для нас, поки горить свічка.

Ініціатива Джеймса Мейса мала унікальний національний контекст, але сам символ вогню пам’яті є універсальною мовою скорботи, солідарності та незгасної пам’яті про трагедії. Ось три дати, коли свічка стає мовою і символом пам’яті: 

– В Ізраїлі є День пам’яті Катастрофи (Йом га-Шоа). Щороку в Ізраїлі та єврейських громадах по всьому світу запалюють спеціальні Свічки пам’яті (Ner HaShoah). Ці свічки горять протягом 24 годин. Це допомагає зберегти особистий зв’язок із жертвами та нагадує про обов’язок: «Ніколи знову».

– Польща та День Всіх Святих (Задушкі). 1 листопада відзначають День Всіх Святих, а 2 листопада – День усіх померлих вірян. У ці дні мільйони поляків масово відвідують цвинтарі. Могили буквально покриваються тисячами запалених свічок (лампад), створюючи «море світла». Це не лише прояв християнської традиції поминання, але й потужний національний символ єдності та зв’язку з історією.

– Всесвітній день запалених свічок (Worldwide Candle Lighting Day). Відзначається щороку у другу неділю грудня. Мільйони людей у різних країнах запалюють свічки о 19:00 за місцевим часом. Завдяки різниці в часових поясах, хвиля світла мандрує земною кулею протягом цілої доби, створюючи «світову хвилю світла» в пам’ять про дітей, які пішли з життя. Свічка символізує полум’я душі та надію.

Текст: Ярина Скуратівська, Київ

Наукова консультація: Володимир Тиліщак, УІНП

Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.

У серії «Правди чи міф» читайте, слухайте і дивіться матеріали:

Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято

Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі

Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА

Вбивство Петлюри: як злочинець став «жертвою»

Таємний український університет: як у Львові діяв підпільний виш?

Олена Теліга: Як гестапо вирішило долю поетки?

Міфи проти Гідності: Чи існує «осіння закономірність» Майданів?