Вайшнави в Україні — це не лише духовні пошуки та мантри, а й волонтерство, служба в армії та боротьба за право на власну віру. Дамаюта дас (Дмитро Лаунов) розповів Інтенту про шлях від сина православного монаха до одеського лідера ISKCON, про відносини з ТЦК, проблеми військових вайшнавів, підтримку родин загиблих та про те, як у російській армії намагаються маніпулювати крішнаїтами.

Як давно ви вивчаєте й практикуєте вайшнавізм?

З 2011 року. Спочатку я дізнався про книги Шріли Прабгупади, це засновник нашого руху. І через декілька місяців переїхав жити у храм. Там я прожив 15 років. В 2024 році я одружився та вийшов з храму.

Як ви прийшли до Свідомості Крішни? Яким був цей шлях для вас особисто? 

Цікавим. Я завжди цікавився філософією, якоюсь мудрістю народа, вивчав багато книжок, щось практикував. Спочатку я жив на західній Україні в православному монастирі. Мій батько – православний монах. Отже, я трошки знаю цю традицію. Але в мене був свій пошук. Маючи декілька вищих освіт, мені потрібно було зрозуміти цю релігію. І я тоді не знайшов відповіді для себе. Тому я шукав далі і знайшов ведичну культуру, вайшнавізм. Саме тут я отримав відповіді на всі свої питання.  

Чи можна сказати, що ваш духовний пошук на цьому не зупинився, він і далі продовжується?

Пошук продовжується, але він має інший стан. Сенс життя людини – знайти свої відносини з Господом. На певному етапі свого життя ми знаходимо ту людину,  яка стає нашим вчителем. Я знайшов свого вчителя, отримав духовну посвяту. І зараз мій пошук відбувається у серці. 

Про це дуже цікаво розповідають християнські старці. Тобто спочатку людина шукає себе, свій шлях у житті, потім у серці починається справжня робота. Я гадаю, що зовні в мене все буде так само як зараз, але пошук буде продовжуватися зсередини.

Молитовна практика в православному монастирі – це Ісусова молитва. Як ви порівнюєте її з крішнаїтською? Як змінюється молитовний стан? 

Не можу сказати, що це щось інше. Ми називаємо це путь бхакті, путь любові до Бога. Є різні практики для цього – від йоги до християнських традицій. Ісусова молитва – це теж молитва про стосунки з Господом. Тому і в нашій традиції ми кажемо, що насамперед ми повинні їх знайти. 

Наше відношення до Ісуса Христа – він син Божий, він є вчитель. Мухаммед – це теж вчитель. Він прийшов у конкретне місце, до конкретного народу, щоб дати вчення таким чином, щоб людина могла знайти свій шлях до Бога. Так само прийшов Шріла Прабгупада, так само колись прийшов Будда. Тому немає різниці. Головне щиро шукати та йти цим шляхом. Бо дуже багато теорій, але важливіше реалізувати себе.

Розкажіть, як сприйняла ваш релігійний вибір родина?

З батьком було дуже цікаво, тому що він православний монах. Коли ми зустрічалися, то спілкувалися на духовні теми. З роками ми зрозуміли, що в нас немає проблем. Кожен йде своїм шляхом до Бога і нам є чим поділитися. І коли ти саме так дивишся на стосунки з іншою конфесією, немає приводу для сутичок. 

Мама мій вибір відразу сприйняла та відпустила. Вона навіть була щаслива: сказала мені, коли я поступив жити у монастир, що вперше в житті їй дуже за мене спокійно. В нас є дуже висока культура, наші принципи життя, вони дуже чисті. Для неї це було дуже добре.

ФОТО: Інтент, Наталя Довбиш

Давайте перейдемо до питань про релігійну громаду.  Яка приблизно чисельність ваших прихильників в Одесі була до повномасштабного вторгнення і яка зараз?

Дивлячись, що називати громадою. Бо вайшнавізм не притаманна релігія для цієї території. Є дуже багато людей, які про нас знають, добре відносяться, читають книжки, але вони рідко бувають в храмі. Є люди, які дуже серйозно прийняли цю традицію, вони вивчають її, вони живуть з цією культурою – в домі, в храмі. Таких людей до війни було десь 300 осіб.  А зараз – вдвічі менше. Багато хто поїхав через війну. Родини з дітьми, жінки дуже злякалося. Хтось переїхав на Західну Україну.

Чи є в одеській громаді переселенці? 

Так. Є люди з Маріуполя, Миколаєва, Херсона. В нас є така програма як “Їжа життя”. Ми годуємо переселенців, їздемо в Херсон, де волонтери працюють з дітьми, роздають їжу та подарунки. Отже, є зв’язок з іншими містами.

Хто ваші прихильники сьогодні? Який в них вік, соціальний статус, професія?  

Різні люди, від дітей до пенсіонерів. Є в нас і будівельники, і ріелтори,  інженери, вчителя, інструктори йоги, бізнесмени, студенти, спортсмени. Тобто всі, хто зрозумів, що їм це потрібно.

Наскільки в громаді розділилися настрої: є ті, хто воює або волонтерить, і ті, хто уникає активної участі, пояснюючи це духовною нейтральністю. Як ви це пояснюєте?

Як свого часу сказала моя мати, коли приїхала до храму, є дуже активна позиція усіх людей. Для того, щоб жити в Україні і нести іншу культуру, яка тут не притаманна, має бути якийсь запал. Тому активність є у всіх. По-різному її висловлюють. Хтось насправді пішов воювати на фронт, хтось як волонтер допомагає через програму “Їжа, життя», хтось допомагає через проповідь. Тому не можу сказати, що хтось байдужий. Мать Тереза, коли її запитали, чи піде вона на мітинг проти війни, сказала: ні, але я буду першою, якщо мене запросять на мітинг за мир. Отже, є люди, які хочуть поліпшити ситуацію і роблять все, що можуть для цього.

Як ведична традиція ставиться до захисту Батьківщини?

Ви знаєте про Бгаґавад-Ґіту? Бгаґавад-Ґіта – це наше основне вчення, і воно було дано Господом на полі битви. І там написано: якщо нападають, то людина має право захищатися. Це її святий обов’язок. Особливо для чоловіка, він має захищати свою родину. Це дхарма, долг.

Чи були у вас конфлікти з ТЦК? 

Декілька разів я спілкувався з ними, я пояснив свою відповідальність і те, що роблю. Вони погодилися, що це мабуть краще, ніж я буду сидіти в окопі. Тобто вони з розумінням поставилися. Але можливо я таких зустрів.

Скільки вірян вашої громади служить в Силах оборони і як ставиться до них громада?

Громада їх підтримує. Вегетаріанцям може бути не просто на фронті, тому їм регулярно відправляють відповідну їжу. Коли військові приїздять у відпустку, ми зустрічаємося та спілкуємося.

Чи підтримуєте ви родини вірян, які загинули на війні?  

Так, в нас є міжнародний фонд, який організували наші лідери, щоб підтримати людей, які постраждали під час війни.

ФОТО: Інтент, Наталя Довбиш

У 2023 році під Лиманом загинув одесит, офіцер Олександр Демидюк, який був вайшнавом. Як громада вшанувала його пам’ять?

Ми провели недільний фестиваль в честь цієї людини та спільну молитву. Це називається “Вечір пам’яті”. Декілька годин ми прославляли його,  ділилися спогадами. Отже, так ми вшанували його.  

Нещодавно в нас ще одна людина загинула. Він не був військовим, але дуже їх підтримував. Шахед впав на його будинок біля нашого храму. Це була дуже прикра втрата.

Як ваша релігія трактує смерть? 

В Бхагавадгіті дуже добре це розписано. Ми віримо в реінкарнацію, віримо, що є певна карма у людини. Карма – це наслідок її дій у минулому. Після смерті на людину чекає те, що вона сама собі зробила у цьому житті. Тобто смерть це перехід. Це боляче, якщо людина жила з гріхом. Але якщо людина жила чисто, то цей перехід буде дуже лагідний. Ми вважаємо, що смерть – найважливіша точка життя. Тому ми готуємося до цього, постійно спілкуємося на ці теми. 

І це не тільки наша традиція. Мій батько три роки тому залишив тіло. Під час поховання в монастирі, монахи всі були у білих рясах, як на одруженні. Це було так легко, ніякої скорботи та плачу. Якщо людина глибоковіруюча, то вона розуміє,  що смерть – це екзамен, це можливість потім жити краще. Авжеж для нас це втрата, ми втрачаємо можливість спілкуватися з людиною. Але для померлого це можливість залишити страждання.

Як працює проєкт “Їжа життя” в Одесі в умовах війни? Я знаю, що волонтери годують людей, які постраждали під час прильотів? 

Ця група постійно виїжджає, якщо сталася трагедія. Волонтери  готують гарячі обіди, хліб, напої. Але  їжа – це одне, а є ще психологічна підтримка. І це дуже важливо: відчувати, що завжди є хтось, хто разом з тобою. При цьому у проєкта немає якоїсь серйозної підтримки і дуже багато часу уходить на збори грошей.

Чи співпрацюєте ви з іншими волонтерськими чи муніципальними організаціями?  

Намагаємося. Але буває не просто, тому що людина завжди меркантильна. Для когось війна, для когось мати рідна. І дуже багато спекуляцій на цьому та заробітку. В нас все дуже прозоро, доступні всі фінансові звіти, але люди не довіряють. В них багато питань. І не так просто знайти того,  хто готовий співфінансувати.

Чи є проблемою забезпечити вегетаріанське харчування в армії? Як армія ставиться до таких запитів?

Для тих, хто вже деякий час воює, офіцери,  там простіше.  Бо вони це організували і розуміють процес. Для тих, хто тільки пішов в ЗСУ є деякі проблеми. Але в цілому є підтримка, висилається їжа. Тобто це питання вирішується.

Чи багато новонавернених за останні роки? Що їх мотивує прийти саме до вас? 

Не знаю, що їх мотивує.  Може цікаво, якась альтернатива. Наша організація своєю метою ставить проповідь. Тому що це вчення насправді допомагає людям жити більш щасливим життям. І кожен, хто має такий досвід, хоче поділитися ним. Тому ми це робимо, і так приходять нові люди. Рідні, знайомі, але це не великий потік. 

Здається, що війна спонукає йти до Бога, але це не зовсім так. Тому що дуже багато страху і люди не розуміють, як утримувати своє життя, коли усе розсипається. Але є люди, які приходять регулярно. Ми проводимо мітинги кожної суботи на Дерибасівській. І якось люди цікавляться. Декілька нових людей приїжджають до храму кожної неділі.

Чи формуються вже вайшнавські родини другого покоління? 

Так, але не так багато. Хотілося б більше.

Чи зберігаєте контакт з міжнародною вайшнавською спільнотою? Чи підтримуєте зв’язок з вайшнавами з росії?  

З міжнародною спільнотою – так. З російською – ні, не підтримуємо зв’язок. Деякі вчителі покинули рф, вони живуть зараз чи в Європі, чи в Індії. Вони не згодні з тим, що зараз відбувається в росії і вже не можуть туди повернутися.

Як, на вашу думку, мають змінити своє ставлення до російської агресії вайшнави по всьому світу? Як українські віряни можуть вплинути на  це?

Ми вже впливаємо. Як мій вчитель сказав, зараз весь світ дуже ретельно дивиться на те, що відбувається в Україні. Отже, наші дії вже впливають. Це завжди так було, коли відбувається якась криза і людина, яка це проходить, стає сильнішою, стає авторитетом. Тобто її вплив збільшується. Це саме відбувається зараз.

У російській армії теж є крішнаїти. Чи можна сказати, що віра сама по собі не рятує від аморальних дій? Наскільки важливо “вмикати розум”, навіть коли ти релігійна людина?

Чому крішнити є в російської армії? Тому що їм промивають мозок, йде сильна пропаганда. 

Але,  якщо говорити про віру,  то саме вона базується на розумі. Ми повинні зрозуміти вчення, а не лише фанатично увіровати в чиїсь слова. Ми маємо їх перевірити. Це наука. В Одесі є Інститут ведичної культури, де ми вивчаємо древні книги. І ми з’ясовуємо, що таке духовний світ, що таке матеріальний світ. Отже, розум це основа всього. 

Але так трапляється,  що не у всіх людей є багато розуму. І його дуже легко втратити.  Тому що коли є біль, а біль це емоція,  то людина втрачає розум, на жаль.

Цим матеріалом Інтент продовжує цикл відеорозмов зі священнослужителями півдня України. Мета цього циклу – показати якомога ширшу і повнішу картину релігійного життя.

Ната Чернецька