Суспільство
Зеленський привітав воїнів Повітряних сил з професійним святом
Президент Володимир Зеленський привітав пілотів, інженерів, технічних працівників, зенітників з Днем Повітряних сил Збройних сил України.
Про це глава держави повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.
«Сьогодні день нашої вдячності кожному й кожній, хто відбиває російські атаки, знищує ворожі літаки, ракети та дрони. Завдає ударів по фронту з повітря. Всім, хто щодня та щоночі бореться проти російського терору», – зазначив глава держави.
Президент подякував пілотам, інженерам, технічним працівникам, зенітникам, кожному, хто тренує, і всім, хто допомагає. Людям, які показують результат у захисті України.
«Вічна шана й пам’ять усім нашим воїнам, які не повернулися з завдань і загинули, захищаючи життя», – написав Зеленський.
Як повідомляв Укрінформ, в Україні сьогодні відзначають День Повітряних сил ЗСУ, який згідно з Указом Президента від 27 червня 2007 року припадає на першу неділю серпня.
Фото: ОП
Суспільство
Як у Львові діяв підпільний виш?
Коли українцям забороняють вступ до університетів, вони мають асиметричну відповідь. Свій таємний університет, навіть під постійною загрозою арештів
Львів, 1923 рік. Двоє студентів ідуть центральною вулицею, несучи важку сумку. З неї неприємно пахне. У сумці – не підручники, а справжня людська нога, яку вони несуть на практичне заняття з анатомії.
Ця дещо моторошна, але правдива сцена, описана у спогадах Петра Ґана, очільника Центрального союзу Українського студентства, ідеально ілюструє реалії Таємного українського університету (ТУУ, УТУ) у Львові. Це була освітня інституція, що виникла попри заборони, діяла у підпіллі та довела, що для освіти стіни – не головне. А ще – навіть за безнадійних, здавалося б, обставин освіта рідною мовою варта ризиків.
Після поразки ЗУНР та окупації Галичини Польщею у 1921 році розпочалася тотальна полонізація. У Львівському університеті закрили всі українські кафедри. Вступити до нього могли лише ті, хто офіційно визнав себе польським громадянином. Для тисяч молодих українців, багато з яких були ветеранами Українських січових стрільців (УСС) та Української галицької армії (УГА) і прагнули завершити перервану війною освіту, шлях до знань було фактично закрито.
Реакція української громади була такою – реагувати і шукати асиметричну відповідь. У 1920 році Український студентський союз закликав до бойкоту польських вишів. Коли спроби легалізувати власний університет провалилися, професор Василь Щурат запропонував заснувати приватний університет при Науковому товаристві імені Шевченка (НТШ). Влітку 1921 року було сформовано Сенат, а сам Щурат став першим ректором. Так розпочалася історія освітнього феномену, який діяв під носом окупаційної влади п’ять років.
Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» запустив мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Відстежувати проєкт можна на сайті Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в етері радіо «Байрактар», у соцмережах та на Spotify.
Університет був заснований за ініціативи Наукового товариства імені Шевченка, Товариства українських наукових викладів імені Петра Могили та Ставропігійського інституту у Львові, в середині вересня 1921 року новостворений навчальний заклад розпочав свою роботу. Університет діяв нелегально, на громадських засадах. Існує думка, що підпільне навчання було надто дорогим, і цей фінансовий тягар змушував молодь із провінції залишати навчання, перетворюючи УТУ на заклад для обраних.

Ось що пояснили в Українському інституті національної пам’яті:
Університет передусім був підпільним. Переслідування польської влади були основною перешкодою в його діяльності. Щодо фінансування – університет існував завдяки благодійним внескам і пожертвам. Фактично його підтримка стала народною справою. До забезпечення діяльності долучалися громадські організації, український бізнес, а також діаспора. Навіть митрополит Андрей Шептицький особисто збирав кошти на потреби університету.
Масштаби такої підтримки були значні. Як відзначає львівська дослідниця Олеся Ісаюк, лише на одному заході перед початком навчання зібрали 16 мільйонів польських марок – при тому, що семестрові видатки університету становили 9,5 мільйона.
Таємний український університет діяв із вересня 1921 по кінець 1925 року. Він мав повноцінну систему: Ректорат, Сенат і чотири факультети – філософський, правничий, медичний, а згодом технічний (який перетворився на Українську високу політехнічну школу). У 1922 році в університеті навчалося 1408 студентів, серед них 69 студенток і понад дві сотні вільних слухачів. Це була масштабна мережа, а не просто гурток ентузіастів.

Але чи правда, що університет був настільки «бездомним», що мусив ризикувати, орендуючи в існуючих університетах приміщення за продукти?
Більше деталей знайдете у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, новий епізод вже готовий для прослуховування:
Ось що пояснили в Українському інституті національної пам’яті:
Університет не мав постійного приміщення, бо діяв підпільно. Лекції проводилися на приватних квартирах, у школах, у приміщеннях українських товариств. Попри всі ризики, заняття відбувалися регулярно, навіть із практичними лабораторіями.
Навчання трималося на ентузіазмі викладачів і студентів. Тут викладали Іван Крип’якевич, Михайло Возняк, Філарет Колесса, Кирило Студинський – провідні українські науковці. Вони працювали без гарантій і під постійною загрозою арешту. Із місячного бюджету університету, який становив близько двох з половиною тисяч доларів, майже дві третини йшли на зарплати професорам. Це була принципова позиція громади: гідно оплачувати тих, хто зберігає українську освіту.
Втім, чи був сенс ризикувати, оплачувати навчання і не мати працевлаштування. Навіщо було ризикувати свободою, навчаючись у Таємному університеті, якщо його дипломи не визнавалися офіційно?
Ось що пояснили в Українському інституті національної пам’яті:
Дипломи Таємного українського університету не визнавалися польською владою. Його випускники могли працювати лише в українських установах чи фірмах. Але ці дипломи визнавалися в Німеччині та Чехословаччині. Студенти продовжували навчання у Відні, Ґраці, Празі.
Таємний університет виховував не просто фахівців, а майбутніх лідерів культури й суспільства. Для них освіта в підпільному університеті була не лише знаннями, а доказом: навіть під окупацією можна будувати своє.
І хоча університет діяв лише кілька років, він залишив спадок, що пережив покоління. Він довів: українська освіта має значення навіть тоді, коли її позбавляють стін і дозволів. Бо там, де є викладач, студент і спільна мета – там завжди буде університет.
Факти про Таємний український університет
– Керівництво УТУ. За 5 років існування в університеті було три ректори: поет і літературознавець Василь Щурат (1921), лікар і громадський діяч Мар’ян Панчишин (1921–1923) та правник Євген Давидяк (1923–1925).
– Відомі студенти. Слухачами та випускниками УТУ були знакові постаті української історії та культури. Серед них: майбутній єпископ УГКЦ Василь Величковський, художник і поет Святослав Гординський, філософ та ідеолог ОУН Юліян Вассиян, видавець Іван Тиктор (засновник концерну «Українська Преса»), публіцист Микола Дужий (автор «Маршу українських націоналістів») та історик Володимир Кучабський.
– Світові аналоги. УТУ не був унікальним світовим явищем. Найвідомішим аналогом є «Latający Uniwersytet» (Летючий Університет) у Варшаві (1882–1905) в умовах російської окупації. Він також був таємним, не мав постійного приміщення, а його головною метою була протидія русифікації та надання вищої освіти жінкам. Однією з найвідоміших його слухачок була майбутня нобелівська лауреатка Марія Склодовська-Кюрі.
– Пам’ять в історії. На відміну від, наприклад, підпільної радіостанції УПА «Афродіта» (про яку пишуть романи), про Таємний український університет наразі не знято художніх фільмів. Його історія зберігається переважно в академічних працях, зокрема у дослідженнях Лілії Шологон та Леоніда Зашкільняка. Також можете прочитати відскановане видання Василя Мудрого «Український університет у Львові у рр. 1921-1925», видане у 1948 році. Або відеоподкаст Капранових «Український Гогвартс».
Текст: Ярина Скуратівська, Київ
Наукова консультація: Володимир Тиліщак, УІНП
Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.
У серії «Правди чи міф» читайте, слухайте і дивіться матеріали:
Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято
Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі
Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА
Суспільство
У окупованому Криму повторно влучили в нафтобазу Анонси
Вранці 29 жовтня у тимчасово окупованому Криму пролунали вибухи. Знову було атаковано нафтобазу у селищі Гвардійське. Удару було завдано по об’єкту, який досі не був повністю відновлений після попередньої атаки, що сталася 17 жовтня, коли згоріли не менше 5 цистерн з пальним.
Про це повідомив ”Кримський вітер”.
”Ви будете сміятися, але це сталося знову. 06.26 був потужний приліт у селищі Гвардійське. І знову горить нафтобаза ATAN”, – написав канал.
Крім того, канал “Кримський вітер” заявив про можливе ураження Сімферопольської ТЕЦ у селищі Гресівський, що входить до складу Сімферополя. Підписники каналу повідомили, що спостерігають у цьому районі потужну пожежу.
У соціальних мережах також з’явилася світлина зі стовпом густого чорного диму, що здіймається над місцем ймовірного ураження. Геолокація кадру підтвердила, що фото знято у селищі Гресівський, що розташоване поблизу Сімферопольського аеродрому. У цьому районі перед атакою оголошували “дронову небезпеку”.
Наголошується, що Сімферопольська ТЕЦ (раніше ГРЕС) має значну електричну потужність (100 МВт) та теплову потужність (490,1 Гкал/год). Канал зазначає: “Схоже, з електропостачанням і теплопостачанням у Сімферополі можуть бути проблеми”, оскільки ураження такого ключового об’єкта може суттєво вплинути на енергозабезпечення міста.
Раніше повідомляли, що нині Феодосійська нафтобаза в окупованому Криму, ключовий резервуарний парк і перевалочний пункт для постачання пального через порт, непридатна для ремонту через повторні влучання Сил оборони України.
Це розповів президент Центру глобалістики “Стратегія XXI” Михайло Гончар. Гончар оцінив, що останні удари 5, 6 та 13 жовтня остаточно вивели об’єкт із ладу. Він пояснив: “Оскільки уражені резервуари та тривале горіння робить їх не ремонтопридатними, це вже брухт, який там пройшов температурну деформацію. Так само й те обладнання, яке там призначено для перекачування нафтопродуктів”.
Суспільство
Вилківська громада прощається із захисником України Сергієм Маслениковим, який загинув на Донецькому напрямку
22 листопада 2024 року біля села Дальнє Донецької області, під час виконання бойового завдання у складі 3-го штурмового спеціалізованого відділення, загинув захисник України, житель села Мирне Вилківської громади — Сергій Борисович Маслеников 1999 року народження. Трагічну звістку повідомили в Ізмаїльській райдержадміністрації, передає видання «Південь сьогодні».
«Він був справжнім патріотом, мужнім воїном і гідним сином своєї землі. Ізмаїльська районна державна адміністрація висловлює щирі співчуття родині, близьким і побратимам Героя. Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях. Світла пам’ять і вічна шана Герою!» – пишуть в Ізмаїльській РДА.
Вічна пам’ять і слава Герою Сергію Масленикову!
-
Одеса1 тиждень agoКоли в Одесі ввімкнуть опалення 2025 року
-
Війна4 дні agoБронювання від мобілізація – з 1 листопада ТЦК не прийматимуть документи
-
Суспільство4 дні agoНа Одещині хочуть ввести локальні оповіщення про повітряні тривоги – для окремих районів
-
Політика3 дні agoНайліпшою гарантією безпеки для України є членство в НАТО
-
Суспільство3 дні agoПапа Лев XIV на зустрічі з українським єпископом пообіцяв робити все для якнайшвидшого закінчення війни
-
Війна3 дні agoНа фронті відбулось 71 боєзіткнення від початку доби
-
Події3 дні agoХолодний мед «Сірих бджіл». Нове українське кіно
-
Суспільство3 дні agoПерехід на зимовий час – 2025
