Магнітне поле Землі, що утворюється рухом металу у зовнішньому ядрі Землі, діє як щит, який захищає нас від шкідливого сонячного випромінювання та небезпечних космічних променів. 41 000 років тому магнітне поле Землі значно ослабло і залишалося в такому стані протягом століть, пише Discover Magazine.

41 000 років тому відбулося ослаблення магнітного поля Землі на 95 %, і це явище тепер відоме як подія Лашамп. Через значне ослаблення магнітного щита Земля стала набагато вразливішою до згубного сонячного випромінювання та космічних променів. Аналіз льодових кернів та донних океанічних відкладень показав, що рівень хімічних речовин, пов’язаних із космічними променями, подвоївся.

Під час цієї події відбулася зміна магнітних полюсів, а полярне сяйво можна було спостерігати навіть на екваторі. Весь процес ослаблення та відновлення магнітного поля тривав близько 1000–2000 років.

Деякі вчені вважають, що подія в Лашампі призвела до зміни клімату в різних частинах планети. Ці кліматичні зміни могли спричинити вимирання стародавньої мегафауни, а також неандертальців.

Вчені зазначають, що наразі немає жодних доказів того, що магнітне поле Землі може різко ослабнути найближчим часом, хоча це може статися в майбутньому. Але навіть якщо магнітне поле Землі почне слабшати, наприклад, завтра, то мине багато часу, перш ніж люди відчують наслідки цієї події – до 1000 років.

У 2024 році вчені з Європейського космічного агентства відтворили звук магнітного поля Землі, що слабшає. Тобто приблизно так могла звучати подія Лашампа, і цей звук можна прослухати вище.

Дослідники використали дані місії Swarm, що складається з трьох орбітальних супутників, та інші джерела для створення звукової візуалізації події Лашамп. Звуковий супровід було створено на основі записів природних шумів, перетворених на поєднання знайомих і незвичайних, майже інопланетних звуків.

Дані, отримані за допомогою супутників Swarm, використовуються для глибшого розуміння механізмів формування магнітного поля Землі. Супутники реєструють магнітні сигнали, що надходять не тільки від ядра, а й від мантії, земної кори та океанів, а також фіксують процеси в магнітосфері.

Інші новини науки

Задовго до того, як Homo sapiens покинули Африку й почали розселятися по світу, наші давні предки залишили цей континент. Серед них був індивід, який втратив усі зуби, крім одного, але зумів прожити ще кілька років, пише IFLScience.

Найдавніші свідчення присутності гомінідів (група, до якої входять Homo sapiens, горили, шимпанзе та вимерлі предки людини) за межами Африки виявлено в Дманісі (Грузія). Там було знайдено кілька черепів стародавніх людей віком приблизно 1,8 мільйона років. Одні вчені вважають, що це представники Homo erectus, інші припускають, що це представники виду Homo georgicus.

Ще у 2005 році археологи продемонстрували добре збережений череп одного з предків людини, знайдений у Дманісі. У нього був лише один зуб. Автори дослідження дійшли висновку, що цей стародавній індивід прожив досить довго, можливо, кілька років, хоча й мав лише один зуб. Це означає, що йому було надзвичайно важко споживати їжу, адже він не міг її пережовувати.

Достеменно невідомо, яким чином цей предок сучасної людини втратив зуби. Вважається, що він міг втратити зуби через старість або якусь хворобу.

Поруч із беззубим черепом археологи виявили кістки тварин зі слідами оброблення туш. Це означає, що представники цього виду вживали м’ясо. Але цей індивід не міг жувати, а отже, як вважають вчені, вижити він міг завдяки споживанню м’яких тканин, таких як кістковий мозок і головний мозок.

Також дослідники припустили, що цей індивід зміг прожити відносно довго з одним зубом завдяки зміні поведінки та значній допомозі з боку інших представників його виду.

У 2020 році дослідники поставили під сумнів висновки вчених, зроблені за 15 років до цього. Дослідження бонобо (карликового шимпанзе), який не мав жодного зуба, показало, що він зміг вижити в дикій природі кілька років. При цьому він чудово обходився без допомоги родичів і без доступу до м’яких плодів рослин.

Це означає, що деякі людиноподібні мавпи можуть змінювати стратегію харчування й отримувати необхідні поживні речовини, не пережовуючи їжу. Тому залишається незрозумілим, чи справді прадавній предок людини потребував допомоги своїх родичів і харчувався лише м’якими тканинами тварин.

Інші новини науки

Океан покриває більшу частину поверхні планети, але ми досі точно не знаємо, наскільки він глибокий. Незважаючи на те, що люди вже побували в Безодні Челленджера — найглибшій точці океану — її точна глибина досі залишається загадкою, пише IFLScience.

Незважаючи на те, що вимірювання глибини найглибшої точки океану проводилися щонайменше чотири рази, вчені досі не можуть дійти єдиної думки. Проблема в тому, що результати вимірювань залежать від того, кого запитати, які методи використовувалися та як того дня поводився океан.

Безодня Челленджера розташована в південній частині Маріанської западини і вважається місцем, де знаходиться найглибша відома точка морського дна. Це місце також часто називають океанічним аналогом Великого каньйону на дні західної частини Тихого океану.

За словами вчених, Безда Челленджера являє собою систему з трьох взаємопов’язаних западин: центральна — наймілкіша, за нею йде західна, а найглибшою вважається східна. Існує думка, що глибина Безодні Челленджера становить близько 10 935 метрів — ця цифра, ймовірно, взята з дослідження океанографів NOAA, проведеного у 2021 році. Ці дані не обов’язково є правильними, як вважають експерти, однак вони не відображають повної картини — справа в тому, що навіть високоточні вимірювання у 21 столітті можуть давати результати, які відрізняються на дивно велику величину.

Зазначимо, що вчені вимірюють глибину Безодні Челленджера з 1950-х років, використовуючи два різні методи, які вдосконалювалися та відточувалися протягом десятиліть. Один із них ґрунтується на вимірюванні тиску води, хоча для цього необхідно опустити датчик безпосередньо в ту точку, глибину якої потрібно визначити.

Відомо, що вперше люди досягли улоговини Безодні Челенджера за допомогою глибоководного апарата у 1960 році. Втім, цей спосіб не вважається найзручнішим, якщо мета полягає у вимірюванні висоти, а не у дослідженні великих незвіданих куточків планети. Проте до цього британські та науково-дослідні судна покладалися на метод акустичної батиметрії: звукові хвилі надсилалися до дна, а потім фіксувався час їхнього повернення після відбиття. Оскільки швидкість поширення звуку в морській воді відома, час проходження сигналу туди й назад можна перевести у показник глибини.

З того часу технологія вдосконалилася, і вона досі залишається основним способом визначення глибини океану. Дані показують, що в районі Безодні Челленджера звуковому сигналу потрібно близько 15 секунд, щоб пройти шлях від судна до дна і назад. Однак відомо, що на швидкість цього процесу можуть незначно впливати температура води, солоність, тиск та інші фактори.

У новому дослідженні японські вчені продемонстрували, як ці фактори можуть вплинути на результат. Команда розробила п’ять моделей, що враховують різні океанографічні умови, та внесла в них дані акустичних вимірювань глибини. Результати показали, що відмінності в умовах можуть суттєво змінювати оцінки глибини для східної улоговини Безодні Челленджера: результати коливалися від 10 914 до 10 932 метрів.

Інші новини про океан