Наскільки дорого агресору обійдеться продовження кібервійни

Кіт Шредінгера – класичний мисленнєвий експеримент, який ілюструє абсурдність квантової суперпозиції для макросвіту. У закритій коробці кіт, отрута та радіоактивний атом: 50% шанс, що атом розпадеться, отрута вихлюпнеться і кіт загине. За правилами квантової механіки, доки коробку не відкрито, кіт одночасно живий і мертвий. Щойно ми зазирнемо – реальність «колапсує» в один чіткий стан.

Шредінгер вигадав цей парадокс, щоб показати: наївно переносити квантові правила на котів, людей і реальний світ. Але в кіберпросторі ми десятиліттями жили з власним «котом Шредінгера» – кібервійною, яка начебто й існує, але для більшості людей залишалася невидимою, абстрактною, «десь там у цифровому просторі».

«Краще один раз побачити, ніж сто разів почути» – ця приказка працює і тут. Уряди проводили переговори, експерти скликали круглі столи, але доки суспільство не бачило реальних жертв і руйнувань – кібератака залишалася в суперпозиції: начебто загроза, але на практиці її можна було ігнорувати.

Ситуація змінюється. Атаки на критичну інфраструктуру – лікарні, електромережі, системи водопостачання – вивели кібервійну з теоретичної площини в реальну. Колапс суперпозиції стався: ми нарешті побачили кота.

Дані Munich Security Index 2026 фіксують цей зсув досить чітко: у країнах G7 кібератаки вийшли на перше місце серед загроз національній безпеці – вище економічної кризи та дезінформаційних кампаній. У Великій Британії ризик оцінили в 74 бали, у Німеччині – в 75. Це вже не абстрактна «цифрова небезпека», а системна загроза, яку суспільство сприймає як пріоритетну.

Опитування The POLITICO Poll (США, Канада, Франція, Німеччина, Великобританія) підтверджує: абсолютна більшість вважає кібератаки, що виводять з ладу лікарні чи електромережі, актом війни. У Канаді цей показник сягає 73%. Багато респондентів ставлять на один рівень і руйнування підводних кабелів чи енергокомунікацій – інцидентів, які часто асоціюють з Росією. Це суттєво суперечить досі стриманій реакції НАТО.

Суспільний запит на жорстку відповідь сформувався – і демократичні лідери змушені реагувати, інакше втратять підтримку.

І уряди вже змінюють підхід. Німеччина, яка довгі роки уникала активних дій у кіберпросторі, готує два законопроєкти: один розширює повноваження зовнішньої розвідки (BND) для проведення наступальних кібероперацій за кордоном, другий дає силовикам інструменти активної протидії новим загрозам. Причина – хвиля атак: від дронів над аеропортами до зривів систем управління повітряним рухом і гучних російських хакерських кампаній.

Франція у Національній стратегії кібербезпеки 2026–2030 прямо посилається на війну Росії проти України й робить акцент на стримуванні агресії в кіберпросторі: посиленні наступальних можливостей (в межах міжнародного права), розвідки, санкцій. Ключове – підвищити ціну для агресора. Франція більше не хоче бути спостерігачем.

Навіть Італія, яка традиційно уникала конфронтації, цього разу пішла на публічну атрибуцію: офіційно заявила, що успішно відбила російські кібератаки на посольства, готелі та інфраструктуру Зимової Олімпіади в Мілані й Кортіні. Це не просто технічний успіх – це фіксація відповідальності держави-агресора на найвищому рівні.

Наше сприйняття реальності її й формує. Доки кіт Шредінгера сидів у коробці – кібервійна могла бути «трохи реальною». Але коробку відкрили. А кіт живий і злий. Тепер питання не в тому, чи існує кібервійна. Питання в тому, наскільки дорого агресору обійдеться її продовження. З повагою до кота, який нарешті перестав бути квантовим.

Ілона Хмельова, докторка філософії (PhD) за спеціальністю міжнародне право, секретар Ради економічної безпеки України (РЕБ)

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства