Події
«Музей у валізі» – не метафора, а дійсність, у якій працюють українські музейники
Як музеї проживають досвід війни та роблять усе можливе, щоб урятована культурна спадщина не мовчала, лежачи у скринях, а працювала на нас тут і тепер
У Національному музеї історії України у Другій світовій війні відбулася масштабна конференція мережі OBMIN «Стійка культура. Культурна стійкість», одна з панелей якої була присвячена розмові про музеї, але не як про інституції чи будівлі. Вона була – не про звіти і не про статистику, а про рішення, які доводилося ухвалювати за години. Про втрати. Про інтуїцію. І про те, що, врешті, виявилося важливішим за стіни.
Назва панелі – «Музей у валізі». І це не метафора заради красивого звучання. Адже для багатьох українських музеїв це стало реальністю. Учасниці дискусії – керівниці музеїв, які прожили цей досвід дуже по-різному, але кожна з них знає, що означає зберігати культуру в умовах загрози її знищення: Ольга Сошнікова – директорка Харківського історичного музею імені Миколи Сумцова, Оксана Червоненко – заступниця директора з наукової та музейної роботи Національного науково-природничого музею, Олеся Мілованова – директорка Луганського обласного краєзнавчого музею.
Як модераторка цієї панелі, вважаю важливим детально розповісти про що на ній ішлося.
МИ ВП’ЯТЬОХ ЗА 10 ДНІВ ПЕРЕНЕСЛИ НА СОБІ В ПІДВАЛ 12 ТИСЯЧ ПРЕДМЕТІВ ДУЖЕ СКЛАДНОЇ ГРУПИ – ОЛЬГА СОШНІКОВА
Тож, як музеї діяли в перші дні повномасштабної війни, що спрацювало, а що – ні? Якого досвіду із цього набуто?
Директорка Харківського історичного музею імені Миколи Сумцова Ольга Сошнікова згадує, що перші дні після повномасштабного вторгнення музейники працювали у страшних умовах, оскільки Харків найпершим зазнав ворожих ударів, вони пішки ходили на роботу під обстрілами, оскільки розуміли свій обов’язок.
За її словами, в той надскладний період колектив музею перетворився на справжню команду, кожен гравець якої чітко розумів своє місце і не перекидав на когось своєї відповідальності.
«24 лютого до музею дійшло п’ять осіб разом зі мною. І на цих п’ятьох була вся відповідальність – сховати та зберегти. Ми рятували колекцію під бомбардуваннями, поспіхом знімали все з експозиції. Не було пакувальних матеріалів, нам довелося загортати крихкі групи, наприклад кераміку, – у старі газети. І ми вп’ятьох за десять днів перенесли на собі в підвал із ліхтариками в руках дванадцять тисяч предметів. Ось така в нас була реальність», – розповідає пані Ольга.
Вона додала, що у 2014 році Харківський музей почав створення сайту та розробив власну систему оцифрування, що їм дуже врятувало час для складання переліку предметів для евакуації під час вторгнення у 2022-му.
У музеї невеликий колектив як на таку велику колекцію (понад 300 тисяч експонатів), на момент повномасштабного вторгнення налічував близько 90 співробітників. Багато хто виїхав із Харкова в перші місяці, згодом почали повертатися, але не всі. І оскільки розроблена система дозволяла працювали дистанційно, ті, хто фізично не був у музеї, допомагали формувати списки на евакуацію віддалено.
Також для того, щоб об’єднати колектив, було створено чат (він і зараз працює), де досі щоранку питають, хто є на зв’язку. Якщо хтось тривалий час не відгукується, інформація передається у відповідні органи, адже за період війни багато людей загубилося, зникло… За деким і досі триває пошукова робота.
МАЮЧИ ЗА ПЛЕЧИМА 2014-Й, МИ РОЗУМІЛИ, ЩО МОЖЕ ВІДБУТИСЯ, ТОМУ ПОЧАЛИ ГОТУВАТИСЯ – ОЛЕСЯ МІЛОВАНОВА
Харків – це досвід моменту, коли часу на роздуми фактично немає. Але є інший досвід – коли музей уже живе в умовах утрати й переміщення.
Історія Луганського обласного краєзнавчого музею – не тільки про повномасштабну війну 2022 року, а про тривале існування без стабільного дому. Адже в березні 2015-го цей музей уже був переміщений на підконтрольну Україні територію до міста Старобільська. І тут «музей у валізі» набуває зовсім іншого значення. Як цей досвід допоміг або не допоміг у 2022 році?
«Для нас проблеми переміщення почалися ще 2014 року, – говорить директорка Луганського обласного краєзнавчого музею Олеся Мілованова. – Ми втратили будівлю, майно, наша команда, яка працювала в Луганську (а це понад 110 людей), розпалася. І найголовніша втрата – наша неймовірна колекція з понад 180 тисяч унікальних експонатів».
Музей почали відроджували на базі Старобільського краєзнавчого музею. За вісім років здійснили 50 експедицій, провели безліч пересувних виставок, поповнили колекцію на багато тисяч експонатів, а 20 березня 2022 року планували запустити перше Музейне радіо в Україні. Команда мала великі амбіції та активно рухалася в бік їхнього здійснення, але настав ранок 24 лютого…
«Як і більшість музеїв, ми зустріли початок повномасштабного вторгнення в музеї. Усі прийшли, щоб його рятувати, – ділиться пані Олеся. – Перед початком вторгнення надходила різна інформація, нас заспокоювали, але, маючи за плечима 2014-й, ми розуміли, що може відбутися, тому почали готуватися».
Пакувальних матеріалів не було, тому музейники звернулися до військових, які надали їм скрині для перевезення боєприпасів, у які можна було запакувати експонати. Напередодні розчистили підвали, знесли туди воду, ковдри, свічки, підготували стільці, щоби там сидіти і зберігати речі, чекаючи евакуації. Але евакуація, на яку вони розраховували, не спрацювала – транспорт за ними не прибув.
«Нас одразу окупували… Військові відступили на більш зручні позиції, щоб не опинитися в котлі, а ми залишилися. Це втрати перших днів повномасштабного вторгнення. Страх був, але були також злість та ненависть, які мене так переповнювали, що навіть витісняли страх. Тому що коли вулицями групами по троє-четверо ходять окупанти з автоматами, а ти в цей час намагаєшся прорватися у свій музей і врятувати якісь матеріали, це справді ризиковано. У нас зберігалися матеріали щодо учасників АТО, які ми готували до виставки вшанування. А це ж готові кримінальні справи! Треба було обов’язково їх винести. У мене, крім хворої мами і маленької дитини, нікого немає, і що б із ними сталося, якщо б мене забрали? Професійне взяло гору над особистим. Але я не жалкую ні про жодне своє рішення. Можна пишатися своєю роботою: роздала трудові книжки на руки, відправила людей на дистанційну форму роботи вже до 24 лютого, відпрацювала систему оповіщення, евакуаційну систему. А оскільки ми є методичним центром для всіх музеїв у Луганській області, прописала, хто кому дзвонить, хто що куди виносить на зберігання. Це спрацювало. Перша паніка загасилася, і всі знали що робити», – розповіла Олеся Мілованова.
ЖАХ ВІД ПЕРШИХ ДНІВ ЗМІНИВСЯ СИСТЕМНИМ БАЧЕННЯМ ТОГО, ЧИМ МИ МОЖЕМО БУТИ КОРИСНИМИ – ОКСАНА ЧЕРВОНЕНКО
У лютому 2022 року також гостро постало питання – як в екстремальних умовах повномасштабного вторгнення діяти системно, коли ти відповідаєш за великі колекції і національний рівень. Яке рішення на рівні національного музею було критичним у перші дні вторгнення?
«Зрозуміло, що музей, який має два з половиною мільйони одиниць зберігання евакуювати фізично неможливо, – говорить заступниця директора з наукової та музейної роботи Національного науково- природничого музею Оксана Червоненко. – У нашому музеї зберігаються унікальні експонати – скелет мамонта і хижа з кісток мамонта. Вони великі, їх неможливо розібрати й кудись перевезти, адже це натуральні кістки, які під час таких робіт будуть зруйновані. Природничі музеї часто є сховищами для еталонних зразків, втрати яких невідтворні. Тому великі зразки ми просто закривали й убезпечували як могли в середині будівлі, а для менших – придбали сейфи».
Пані Оксана розповіла, що в перші дні повномасштабного вторгнення вони вдвох із чоловіком ходили в музей щодня й були там зранку до вечора, хоча розуміли, що проти окупантів вони безсилі, однак, наглядали, щоб не було ефекту «розбитих вікон».
«Звісно, було моторошно – кості, багато черепів, загальний психологічний стан…. Музей має охорону, але тоді вона фізично не могла до нього дістатися. Кнопка державної служби охорони – є, а людей – немає, і якщо хтось розіб’є вікно й залізе, то ти будеш тут сам на сам із ним», – говорить Оксана Червоненко.
Музею допомогли з пакувальними та будівельними матеріалами, якими колектив закривав усі щілини, щоб експонати не рознесло вибуховою хвилею в перші дні вторгнення. Здавалося, ніби все убезпечено, але 10 жовтня 2022 року, коли прилетіло просто в центр Києва, в музеї вибило вікна й довелося звертатися по допомогу до всіх.
«Найцікавіше, що нам почали допомагати звичайні люди, ми отримали багато коштів на благодійний рахунок, до того ж були дуже різні внески, і великі, і маленькі, але, отримуючи кожен, хотілося плакати від вдячності – донатили і маленькі діти, і воїни з окопів. Це нас дуже надихало, і, розуміючи відповідальність за збереження колекції, ми порадилися, і вже через місяць після вторгнення наш музей, один із небагатьох на той час, відкрився. Ми не знали, чи прийдуть до нас люди, тому що тривали постійні обстріли, але вони йшли, щоб відволікти дітей, які сиділи по підвалах. Тобто жах від перших днів змінився системним баченням того, чим ми можемо бути корисними в такій ситуації. І ми робили все можливе, щоб залишитися доступними в межах Києва, щоб люди відчули, це ще не край, є куди йти, є надія. На сьогодні вся наша колекція більш-менш убезпечена, ми працюємо, і за минулий рік нас відвідало майже сто тисяч людей», – розповіла заступниця директора з наукової та музейної роботи Національного науково-природничого музею Оксана Червоненко.
ГОРИЗОНТАЛЬНІ ЗВ’ЯЗКИ – ЦЕ СПРАВЖНЄ МУЗЕЙНЕ БРАТЕРСТВО
У відповідь на питання, чи відчували музеї на початку повномасштабного вторгнення потребу в координації між собою – і чи була вона достатньою, учасниці панелі не тільки відповіли ствердно, а й назвали нинішню налагодженість горизонтальних зв’язків справжнім музейним братерством.
Олеся Мілованова: Наші особисті та професійні горизонтальні зв’язки спрацювали на початку повномасштабного вторгнення неймовірно! Мені в окупацію, коли зв’язок проривався, дзвонили люди, які навіть мене особисто не знали, але бачили у фейсбуці, і питали, чим допомогти, пропонували прийняти в себе. Ми так і врятувалися – я виїхала до Львова, до моїх давніх друзів та партнерів – Музей «Територія терору». Ми певний час працювали на їхній базі, вони нас професійно підтримали, дали фундамент для старту третього відродження. Горизонтальні зв’язки працюють і сьогодні. І далі працюватимуть, бо це єдине, на що ми можемо покластися – на своїх музейних друзів та партнерів.
І ось 2 квітня у Харкові відкрився унікальний виставковий проєкт «Музей у тривожній валізі», який розповідає про незламність Луганщини та силу пам’яті, яку неможливо евакуювати чи знищити. Це експозиція про те, як музейні фонди стають символом опору, а історія продовжує звучати навіть у якнайскладніші часи. Це спільна ініціатива Луганського обласного краєзнавчого музею та ГО «КЛІО ХАБ» за підтримки Швейцарії.
Оксана Червоненко: Специфіка Національного науково-природничого музею в тому, що у штаті переважна кількість науковців – це академіки, доктори наук, які досліджують певні групи тварин, рослин, геологи – і всі вони мають потужні зв’язки із закордонними музеями. Тому на початку вторгнення нам телефонувало багато людей із-за закордону, підтримували і пропонували вивезти колекції, які їм були цікаві і з якими вони працювали. Але розпорошувати колекцію по світу не було жодного сенсу, і я щиро вдячна, по-перше, донорам, які нас тоді підтримали, і з якими ми змогли встояти, а по-друге, внутрішньому ресурсу наших співробітників, саме завдяки ресурсу та стійкості людей, які працювали на музей і безпосередньо тут, і віддалено. Я їм дуже вдячна й маю низько вклонитися за те, що ми втримали такий величезний неймовірний музей.
Ольга Сошнікова: Я вельми вдячна нашому музейному братерству, всім директорам музеїв, які буквально жили тоді в музеях у надскладних умовах, без вихідних і перерв робили свою роботу та допомагали один одному. Уявляєте, пані Леся (Мілованова – ред.), перебуваючи в окупації, сидячи в підвалі Старобільська, дізналася, що в нас немає продуктів та ліків, якось зв’язалася з Дніпром (вони тоді хабом були), і нам звідти прийшла допомога. Така от відданість і людяність нашого музейного братерства.
Харківський історичний музей імені Миколи Сумцова також є методичним центром для 32 музеїв Харківської області, і в нас ще до 24 лютого 2022 року був налагоджений стабільний зв’язок із директорами через постійні семінари, обговорення. І на початку повномасштабного вторгнення ми весь час перебували на зв’язку, тому що фронт рухається, а ти не завжди знаєш, яке і як обрати рішення. А от завдяки цим горизонтальним зв’язкам музейників Харківщини, музейників України, які приймають нас та наші колекції, завдяки нашим партнерам, особистим зв’язкам, нам вдалося створити, як я називаю модним словом, «кейс евакуації» Харківщини. І цей кейс можна вважати успішним. Зараз через потужні виставкові проєкти врятована культурна спадщина не просто не мовчить, лежачи у скринях, а тут і зараз працює на нас. Це велика робота, де кожен бере на себе відповідальність. Все у нас буде добре, а порятунок культурної спадщини – це порятунок нації.
Як бачимо, на панелі «Музей у валізі» конференції мережі OBMIN «Стійка культура. Культурна стійкість» прозвучало багато різного – і дуже особистого, і професійного, і болісного. Але якщо спробувати зібрати це в кілька відчуттів, то ця панель – про три речі. Перше – про швидкість рішень. Музеї, які зазвичай працюють із часом у категорії десятиліть і століть, були змушені діяти в категорії годин. Друге – про переосмислення того, що є музеєм. Чи це будівля? Чи це колекція? Чи це команда? Сьогодні звучало дуже чітко: музей – це передусім люди і сенси, які вони здатні зберегти й передати. І третє – про нову стійкість, не як статичний стан, а як здатність змінюватися, переміщатися, втрачати і, попри все, продовжувати працювати. Якщо дуже коротко – ця розмова про те, що музей виявився значно гнучкішим, ніж ми звикли думати. Він може втратити будівлю, змінити формат, переміститися, але не зникає, якщо є команда і розуміння, навіщо він існує.
Любов Базів. Київ
Фото Павла Матоги, В’ячеслава Мадієвського
У столиці представили масштабний виставковий проєкт “Шлях героїв. Пам’яті Симона Петлюри” з унікальними артефактами доби Української Народної Республіки.
Виставку відкрили у Національному музеї історії України, повідомляє Укрінформ.
Виставку приурочено до 100-х роковин трагічної загибелі видатного українського державного, військового й політичного діяча, очільника Директорії УНР та головного отамана Армії УНР Симона Петлюри.
На виставці можна побачити понад 200 артефактів, які ілюструють перебіг визвольних змагань першої чверті 20 століття. Більшість експонатів представлено в незалежній Україні вперше.
«Сьогодні як ніколи актуально представляти і показувати виставкові проєкти, які відкривають ту правду, що була прихована багато років. Ця виставка є важливою для осмислення факторів та обставин, які призвели сто років тому до цієї трагедії. Проєкт також є вкрай актуальним з огляду на те, що вчора Росія здійснила варварський наступ на нашу культурну спадщину, на наші музейні інституції», – сказала генеральна директорка Національного музею історії України Олена Земляна.
Експозиція сформована з експонатів колекції Військово-історичного музею та архіву Української вільної академії наук (УВАН) у Канаді. Українська еміграція десятиліттями зберігала їх для того, щоб передати Україні після відновлення незалежності. Відповідно до «Заповіту» засновників Військового музею колекція надійшла до Національного музею історії України.
«За заповітом їх мали передати, коли Україна стане дійсно незалежною. Я вважаю, зараз, у 2026 році, ми можемо вже сказати, що здобули цю незалежність – ми стали суб’єктом на міжнародній арені, а весь світ знає, хто такі українці і де знаходиться Україна. Це надважливо», – зазначив голова правління фундації Пилипа Орлика Артем Миколайчук.
За підтримки фундації було обладнано спеціальний виставковий простір та створено виставку «Шлях героїв. Пам’яті Симона Петлюри», що діятиме в музеї на постійній основі.
На виставці представлено особисті речі видатних військових і політичних діячів доби Української революції 1917–1921 років, зокрема друкарська машинка «Корона», що належала Симону Петлюрі, старшинський багнет генерал-хорунжого Армії УНР Володимира Сальського, деталі одностроїв лідерів ОУН Євгена Коновальця та Андрія Мельника.
«Пишаємося нашою історією й цими людьми, їхніми здобутками, прагненнями та їхньою боротьбою. Дякуємо людям, які зберегли ці сакральні речі для наступних поколінь. У свою чергу СБУ, інші Сили безпеки та оборони докладатимуть максимум зусиль, щоб бути достойними їхньої пам’яті та боротьби. Ми будемо проводити операції, бити ворога, випалювати його з нашої землі, здобуваючи очікувану перемогу», – пообіцяв очільник Служби безпеки України Євген Хмара.
Особливе місце в експозиції посідають бойові знамена Армії УНР, як-от прапор штандарт 2-го Уманського полку Кінних Запорожців «На смерть за Україну», а також військові нагороди, стрілецькі поштівки, оригінальні світлини Армії УНР тощо.
«Більшість наших цінностей десь розкидана по світу, особливо багато вкрадено нашими ворогами, і ми ще, можливо, колись повернемо це і з Москви, і з Петербурга. Але те, що повертається з інших країн світу, це також для нас дуже важливо і, власне, доповнює ту велику українську історію, той героїчний шлях», – зазначив директор Дипломатичної академії України Ігор Осташ.
Нині українці відстоюють свою незалежність у збройній боротьбі з тим же ворогом, що й 100 років тому. Виставка «Шлях героїв. Пам’яті Симона Петлюри» демонструє тяглість цієї боротьби та має глибоке символічне значення для спадкоємців справи Симона Петлюри та інших борців за незалежність України.
«Такі моменти пам’яті й заходи надзвичайно важливі для нашої країни й людей – щоб ми пам’ятали, що ці воїни, які були закатовані радянськими негідниками, виконували задачі, щоб наша Україна була сильна, незалежна і процвітаюча. Задача сьогоднішніх Сил оборони – продовжити їхню роботу та завершити їхню справу», – наголосив командувач Національної гвардії Олександр Півненко.
Національний банк випустив і представив на виставці пам’ятну монету із серії «Видатні особистості України» до 100-річчя дня пам’яті Симона Петлюри.
«На монеті немає жодного випадкового елементу. Ви побачите тут гілку, яка прикрашала френч Симона Петлюри, шеврон нарукавний, а саме він запровадив в українській армії шеврони як частину однострою. Ви побачите тут символіку УНР, тяглість тих історичних подій. Сьогодення також закарбоване в цій монеті, як і пам’ять про Симона Петлюру. Для мене честь сьогодні подарувати перший екземпляр цієї монети для експонування в музеї», – сказав голова Національного банку України Андрій Пишний.
Тим часом в Інституті національної пам’яті виступають за повернення останків Симона Петлюри в Україну та встановлення йому пам’ятника у Києві.
«Петлюра має бути повернутий в Україну. Ми маємо повернути їх усіх. І в сто років від дня вбивства Петлюри є два пункти, які має виконати держава, – перевірити слідство, яке було навколо Петлюри після його вбивства. А друге – у Києві й досі немає пам’ятника Петлюрі», – звернув увагу директор Інститут національної пам’яті України Олександр Алфьоров.
До загального огляду виставка “Шлях героїв. Пам’яті Симона Петлюри” відкривається 26 травня.
Як повідомляв Укрінформ, у травні в Україні тривають заходи до 100-х роковин трагічної загибелі Симона Петлюри, лідера Української революції 1917-1921 років.
Симона Петлюру було вбито 25 травня 1926 року в еміграції у Парижі, як вважають, радянським агентом.
У Хмельницькому 29-31 травня пройде перший фестиваль ветеранських театрів «Veteran Art Festival».
Про це повідомляє Хмельницький обласний академічний музично-драматичний театр ім. М. Старицького, передає Укрінформ.
«29-31 травня Хмельницький обласний академічний музично-драматичний театр ім. М. Старицького стане головною сценою для першого фестивалю ветеранських театрів. Фестиваль має на меті підтримку творчої самореалізації ветеранів, розвиток ветеранського театрального руху в Україні та створення відкритого культурного простору для діалогу між суспільством і ветеранською спільнотою», – ідеться у повідомленні.
У межах фестивалю 29 травня відбудеться показ театрального колажу «НАСскрізь».
30 травня будуть показані вистава-проєкт «А й правда, крилатим ґрунту не треба…» від Вінницького обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Садовського, драматична хроніка надії «У пошуках Афіни» Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка та документальна вистава «Я не покинув Україну» Рівненського академічного українського музично-драматичного театру.
31 травня театр «TeatrONE» покаже виставу-стендап «Боятися немає сенсу», Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр ім. т Шевченка та ветеранська спільнота «Серцевір» запрошують на трагікомедію «Синки», а Театр ветеранів готує звукову медитацію «Раздуплісь, галава».
Як повідомляв Укрінформ, в Одесі до Дня слов’янської писемності провели фестиваль болгарської культури.
Фото: Wikipedia/Bogdan02
Події
Україна закликала держави-члени ЮНЕСКО задіяти всі міжнародні інструменти, щоб примусити РФ зупинити терор
Як передає Укрінформ, відповідний коментар оприлюднений на сторінці Міністерства закордонних справ України у Фейсбуці.
“Національна комісія України у справах ЮНЕСКО висловлює рішучий протест та категорично засуджує черговий масований ракетно-дроновий удар Російської Федерації по Києву в ніч проти 24 травня 2026 року. Цей спланований акт терору був спрямований проти історичного та культурного ядра української столиці”, – заявили в МЗС.
Російська Федерація систематично веде війну не лише проти українського народу, але й проти української культури, історичної пам’яті та світової культурної спадщини, підкреслили у відомстві.
Як заявили в МЗС, Росія свідомо намагається стерти українську ідентичність, підтвердженням чого є суттєві руйнування та пошкодження провідних інституцій культури, науки та освіти, зокрема:
– Національного художнього музею України;
– Українського дому;
– Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України та його унікальних книгосховищ;
– Київської опери (Київського муніципального академічного театру опери та балету);
– Національної музичної академії України;
– Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби КНУ ім. Т. Шевченка;
– Національної філармонії України;
– Національної бібліотеки імені Ярослава Мудрого;
– Малої опери в Києві.
“Абсолютним проявом варварства, що переходить межу людської моралі, став руйнівний удар по Національному музею “Чорнобиль”. Російські терористи знищили безцінні історичні свідчення та артефакти найбільшої техногенної катастрофи XX століття всього за місяць після того, як музей було модернізовано до 40-х роковин трагедії”, – заявили в МЗС.
Як підкреслили у відомстві, “особливий цинізм цього злочину полягає в тому, що Росія здійснила його невдовзі після ухвалення у квітні 2026 року рішення 224-ї сесії Виконавчої ради ЮНЕСКО “40 років Чорнобильської катастрофи: вшанування та винесені уроки”. Держава-терорист вкотре відкрито продемонструвала світові свою зневагу до міжнародного права, людської пам’яті та світових інституцій”.
Станом на 24 травня 2026 року, поінформували в МЗС, Росія вже знищила або пошкодила 1 783 об’єкти культурної спадщини і 2 540 об’єктів культурної інфраструктури по всій Україні.
“Це не супутні втрати війни – це свідома, системна державна політика РФ, яка має всі ознаки культурного геноциду українського народу, – підкреслили в МЗС.
“Ми закликаємо Генерального директора ЮНЕСКО, її відповідні органи та держави-члени Організації негайно задіяти всі наявні міжнародні інструменти, жорсткі механізми та процедури для примусу РФ до зупинення терору. Держава, яка нищить світову спадщину, не має права перебувати у цивілізованих міжнародних інституціях. Як свідчить історія, політика умиротворення агресорів лише заохочує їх до нових злочинів, зокрема проти культури”, – заявили у відомстві.
У МЗС закликали ЮНЕСКО:
– надати публічну та принципову оцінку російській атаці на Київ і ніч на 24 травня 2026 року та її наслідкам для культурної, освітньої і наукової сфери України;
– сприяти фіксації та документуванню пошкоджень культурних і освітніх об’єктів;
– посилити міжнародні механізми захисту української культурної спадщини та підтримки постраждалих установ;
– розглянути питання посилення відповідальності Російської Федерації за систематичне знищення культурної спадщини України, що має ознаки воєнних злочинів.
“Росія буде притягнута до відповідальності, а всі воєнні злочинці – від замовників у Кремлі до виконавців на місцях – понесуть суворе покарання за замах на українську та світову культуру”, – заявили в МЗС.
Як повідомляв Укрінформ, у Києві внаслідок масованої російської атаки уночі 24 травня пошкоджень зазнали сім провідних культурних інституцій, а також приміщення Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка Національної академії наук України і корпус Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Крім того, зазнала пошкоджень низка історичних будівель і пам’яток архітектури Києва.
-
Усі новини1 тиждень agoУлюблені фільми і серіали мільярдерів: 16 стрічок, які варто побачити
-
Суспільство1 тиждень agoОдеську OnlyFans-блогерку засудили до 266 тисяч штрафів та податків Анонси
-
Політика6 днів agoРютте закликає до справедливішого розподілу підтримки України
-
Відбудова6 днів agoЗеленський обговорив із Маркаровою очікування від конференції з відновлення у Гданську
-
Війна1 тиждень agoВійна в Україні — бойові дії можуть закінчитися за фінським сценарієм — JPMorgan Chase
-
Відбудова1 тиждень agoТри польські будівельні компанії підписали угоду про співпрацю щодо відновлення України
-
Події1 тиждень agoУ Києві в червні пройде «Чілдрен Кінофест»
-
Суспільство5 днів agoПодарунки, 21 авто та 171 мільйон у готівці: як жила політична еліта Миколаївської міськради Анонси