Події
Найвизначніші події та постаті української історії: рік за роком
Аналізуючи двадцятий випуск масштабного проєкту – календаря-альманаху «Соборна пам’ять України»
Це видання в Україні – з розряду унікальних, бо ось уже два десятиліття – з року в рік – фіксує й поширює в нашому соціумі зібрані, систематизовані й узагальнені відомості про найзначиміші постаті, найзнаменніші дати в нашій вітчизняній історії.
Унікальність цього видання ще й у тому, що його задумала і здійснює – від пошуку матеріалів у бібліотеках, архівах, підбору з інших документальних, письмових та усних джерел і до підготовки текстів й їхньої остаточної вичитки – одна людина: доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Іванович Сергійчук.
У його авторській бібліотечці – десятки наукових досліджень, монографічних видань, документальних, публіцистичних, літературних творів, численних публікацій у періодиці про наше далеке й близьке минуле. Варто, зокрема, нагадати, що три з половиною десятиліття тому, коли розвалювався Радянський Союз і відроджувалась незалежність України, саме Володимир Сергійчук був одним з найактивніших учених-істориків, які в ЗМІ та з трибун поважних форумів і велелюдних зібрань захищали й відстоювали самостійність українського шляху та нашу національну символіку.
І ось двадцять років тому він береться за масштабний проєкт, нову для себе й важливу для української соборності справу – запровадити видання календаря-альманаху, на сторінках якого відтворювати національний літопис через життєдіяння визначних українців, тих, хто творив нашу історію і залишив у ній (та й у світовому поступі) свій інтелектуальний чи рукотвориний доробок, помітний слід.
Тепер уже й двадцятий випуск альманаху підоспів. Відкриваючи його короткою передмовою, Володимир Сергійчук пише, що йому самому в таку цифру не віриться: «Нібито вчора прийшло несподіване рішення створювати своєрідний банк інформації про українство на Батьківщині і поза її межами – через розповіді про визначні події і роль у них наших видатних співвітчизників. Або й розповідь про звичайного українця, котрий, як москвич Олексій Новицький 1911 року запротестує, що його в київській газеті назвали великоросом, а він – українець, хоча й народився в Поволжі. Чи постава уродженця Молдови воїна ЗСУ Олександра Мацієвського, що перед розстрілом воєнними російськими злочинцями скаже: «Слава Україні!».
«Кожного року нам є кого вшановувати», – додає при цьому автор календаря-альманаху. В передмові він виокремлює, зокрема, дати, пов’язані з життям і діяльністю людини, котра з початком Української національної революції в 1917 році взяла на себе місію очолити визвольну боротьбу рідного народу з-під чужоземного поневолення. Таким виявився уродженець Полтави Симон Петлюра, який почав творити своє військо, котре тільки й може бути гарантом власної державності. А тільки вона дає можливість автохтону утвердити своє право бути господарем на своїй землі. Симон Петлюра з тих, хто за російського царату вже з початку ХХ століття зміг звернути на себе увагу своїм революційним поступом і блискучим публіцистичним талантом.
Зростання його громадянського й політичного чину, починаючи з двадцятирічного віку, – це приклад для сучасних молодих українців, вважає Володимир Сергійчук і на підтвердження своїх слів посилається на вміщені в календарі-альманаху кілька публікацій молодого Петлюри, а також на його пізніші висловлювання, які були зверненні до всього світу, що спокій у ньому настане тільки тоді, коли на берегах Дніпра постане незалежна Українська держава. Ці слова, на переконання Володимира Сергійчука, звучать сьогодні як заклик до світових лідерів не повторити помилок їхніх попередників, які сто років тому не хотіли визнавати незалежну Україну, не допомогли їй вистояти в боротьбі з тією ж ордою. А сьогодні, як не раз бачимо, повторюють ті ж помилки, особливо ж заграванням з москвою, якою б вона не була, бачимо все те, що казали з москви і тоді: «Українська державність є нереальна величина».
Звичайно, досягнення справедливого миру для нас – головне в 2026 році. Але наше минуле в усіх куточках світу також заслуговує на увагу. Ми скрізь сьогодні як біженці. Але ті українці, які вже давно облаштувалися в чужих краях, представляють гідно нашу націю. Ми маємо також їх згадувати. Зрештою, мусимо згадувати все з власного минулого. Адже мудро казали древні: хто пам’ятає минуле – має й майбутнє».
Цими словами автор завершує передмову до двадцятого випуску календаря-альманаху. Вони, а особливо матеріали, які вміщені на його сторінках, свідчать, що перед нами не простий інформативний календар (хоч і з цього погляду він, безсумнівно, має цінність), а видання дослідницьке, аналітичне, з науковими узагальненнями, з прив’язкою до умов і обставин певних історичних періодів і, що не менш важливо, – зі зв’язком з нинішнім часом, сучасним буттям України. І в цьому – теж його унікальність.
Михайло Сорока, заслужений журналіст України
Окремі імена і дати
з календаря-альманаху «Соборна пам’ять України» 2026 року
1 січня. 325 років тому (1701) у Києві народився Василь Григорович-Барський, український мандрівник та письменник. Залишив по собі ілюстровані дорожні записки, що містять цінні свідчення про історію, господарство та культуру відвіданих країн Європи та Близького Сходу. Навчаючись в ораторсько-філософській школі на о. Патмосі, склав підручник греко-латинської граматики для студентів Київської академії.
4 січня. 105 років тому (1921) заступник Голови Кубанської Ради Іван Макаренко звернувся до Голови Директорії та Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри з пропозицією посилити взаємодію обох державних утворень на міжнародному рівні.
7 січня. 125 років тому (1901) в Ічні на Чернігівщині народився Василь Чумак, український поет. Розстріляний денікінцями в ніч з 20 на 21 листопада 1919 у Києві.
7 січня. 100 років тому (1926) колегія Наркомату освіти РСФРР ухвалила рішення щодо посилення українізації в Курській губернії.
10 січня. 150 років тому (1876) у Кам’янець-Подільському народився Василь Яворський, видатний геолог і палеонтолог.
13 січня. 175 років тому (1851) народився Василь Образцов, один з засновників київської терапевтичної школи. Першим у світі разом з Миколою Стражеском описав клінічну картину тромбозу коронарних артерій (1909) і обгрунтував можливість прижиттєвого розпізнавання інфаркту міокарда.
14 січня. 60 років тому (1966) у Москві помер Сергій Корольов, Генеральний конструктор ракетно-космічних систем, творець першого штучного супутника Землі, першого пілотованого космічного корабля. Двічі Герой соціалістичної праці. Народився 12 січня 1907 року в Житомирі.
20 січня. 200 років тому (1826) помер Станіслав Сташиць, польський громадський діяч, просвітитель, філософ, один із основоположників сучасної геології і досліджень Правобережної України та Карпат.
21 січня. 170 років тому (1856) у Немиловому (нині – Львівська обл.) народився Степан Смаль-Стоцький, український мовознавець, педагог, громадський діяч, дійсний член НТШ (1899), академік ВУАН (1918).
2 січня. День Соборності України.
22 січня. 315 років тому (1711) було підписано угоду між гетьманом Пилипом Орликом і Кримським ханом про спільну боротьбу проти росії.
22 січня. 105 років тому (1921) трагічно загинув Микола Леонтович, український композитор і фольклорист. Народився 13 грудня 1877 року.
24 січня. 125 років тому (1901) у Петербурзі опубліковано розпорядження царського уряду про віддання 183 студентів Київського університету в солдати за участь у революційному русі.
27 січня. 135 років тому (1891) у Пісках на Чернігівщині народився Павло Тичина, український поет, громадський діяч, академік АН УРСР (1929).
27 січня. 115років тому (1911) народився Іван Гончар, український скульптор, живописець, графік, народний художник України.
28 січня. 115 років тому (1911) у Полтаві народився Семен Брауде, один із засновників радіоастрономії.
28 січня. 75 років тому (1951) у Клішківцях на Буковині народився Леонід Каденюк, перший космонавт незалежної України, Герой України. Помер 31 січня 2018 року у Києві.
29 січня. День пам’ яті Героїв Крут.
30 січня. 125 років тому (1901) у Синельниковому на Катеринославщині народився Кирило Синельников, один з найвидатніших фізиків ХХ століття.
30 січня. 150 років тому (1876) у родині українських переселенців у Ставрополі народився Олександр Динник, видатний учений у галузі механіки.
30 січня. 125 років тому (1901) у Харкові народився Семен Кузнець, лауреат Нобелівської премії з економіки. Помер 10 липня 1987 року в США.
Січень. 120 років том у Петербурзі почав виходити україномовний часопис «Вільна Україна», до започаткування якого був залучений Симон Петлюра.
1 лютого. 125 років тому (1901) у Чаплях під Катеринославом народився Валер’ян Підмогильний, письменник, перекладач. Незаконно репресований. Розстріляний 3 листопада 1937 року на Соловках.
4 лютого. 100 років тому (1926) народилася Галина Кальченко, скульптор, народний художник УРСР з 1967, лауреат Державної премії УРСР ім. Тараса Шевченка. Автор пам’ятників М. Леонтовичу (1970, Тульчин), С. Гулаку-Артемовському (1971, Городище Черкаської обл.), М. Заньковецькій, Лесі Українці (1973), І. Котляревському (1975) у Києві.
7 лютого. 120 років тому (1906) народився Олег Антонов, видатний український авіаконструктор та організатор виробництва, прихильник демократичних змін в Україні.
9 лютого. 200 років тому (1826) народився Костянтин Трутовський, український живописець і графік, вільнослухач Петербурзької академії мистецтв у 1845–49 роках, академік з 1860 року. Автор творів: «Колядки на Україні» (1864), «Білять полотно» (1864), «Кобзар над Дніпром»(1875). Створив ілюстрації до повістей Марка Вовчка (1860), біографії Тараса Шевченка (1885), «Гайдамаків» (1886) та «Невольника» (1887). Брав участь у виданні «Живописної України» (1861– 62) А. Жемчужникова, альбому літографій до «Вечорів на хуторі біля Диканьки» М.Гоголя (1874). Помер 29 березня 1893 у Яковлевці (нині – Курська обл.).
11 лютого. 120 років тому (1906) у Москві народився Сергій Гершензон, російський та український генетик, академік АН УРСР. З 1937 року працював в Україні. Відкрив мутагенну дію екзогенних ДНК, розробив вчення про початкові етапи видоутворення, отримав перші у світі експериментальні дані щодо можливості зворотної передачі генетичної інформації від РНК до ДНК. Основоположник робіт з молекулярної біології та генетики ентомопатогенних вірусів.
12 лютого.155 років тому (1871) народився український письменник Лесь Мартович.
16 лютого. 80 років тому (1946) в Степанівці Сумської області народився Олександр Шапаренко, український веслувальник, байдарочник, дворазовий олімпійський чемпіон.
18 лютого. 170 років тому (1856) народилась Софія Русова, засновниця українських жіночих організацій, громадський і педагогічний діяч; член Центральної Ради, директор департаменту дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства) освіти УНР.
18 лютого. 80 років тому (1946) у Введенці Чугуївського району Харківської області народився Олексій Баркалов, український ватерполіст, дворазовий олімпійський чемпіон, заслужений майстер спорту СРСР. Його ім’я занесене у книги рекордів Гінесса в 1993 р. за 412 матчів, що були ним зіграні за збірну команду СРСР.
19 лютого. 175 років тому (1851) народився Яків Шульгин, український історик, громадсько-культурний діяч, педагог, автор праць з історії Лівобережної України 2-ї половини XVII–XVIII ст.
24 лютого. 160 років тому (1866) народився Микола Василенко, громадсько-державний і педагогічний діяч, історик держави і права, дійсний член і президент ВУАН, член Центральної Ради, міністр закордонних справ і народної освіти Української Держави.
25 лютого. 155 років тому (1871) у Новоград-Волинському (тепер – Житомирська обл.) народилася Леся Українка (спр. прізв. – Лариса Косач-Квітка), українська поетеса, публіцист, громадська діячка.
27 лютого. 100 років тому (1926) у Красному на Холмщині народився Володимир Панасюк, український учений у галузі механіки.
1 березня. 80 років тому (1946) народився Олександр Галуненко, український льотчик-випробувач, Герой України.
6 березня. 120 років тому (1906) у Миргороді народився Іван Скляр, український бандурист і композитор. З 1944 – концертмейстер групи бандуристів (з 1950 р. – керівник оркестрової групи) Українського народного хору ім. Г.Верьовки. Керував самодіяльними ансамблями бандуристів. Працював над удосконаленням бандури та інших українських народних інструментів, за це його називали «українським Страдіваріусом».Автор книги «Київсько-харківська бандура» (К., 1971).
6 березня. 95 років тому (1931) у Градизьку на Полтавщині народився Олександр Білаш, видатний композитор сучасності.
6 березня. 75 років тому (1951) у Мужені (Франція) помер Володимир Винниченко, український письменник-драматург, публіцист, громадсько-політичний діяч. У 1917–1918 – перший голова Генерального секретаріату і голова Ради Міністрів УНР, заступник голови Центральної Ради, в 1918–1919 – голова Директорії УНР. Народився 7 серпня 1880 року у Веселому Куті (нині – Кіровоградська обл.).
8 березня. 80 років тому (1946) у Львові розпочався організований більшовицькими спецслужбами так званий Львівський собор Української греко-католицької церкви, на якому вона була ліквідована.
9 березня. 215 років тому (1811) у Пушкарівці, що в нинішній Сумській області, народився Олексій Савич, визначний український астроном.
9 березня. 140 років тому (1886) народився Георгій Нарбут, український графік. Перші твори з’явилися з часів навчання у Глухівській гімназії, експоновані 1904. З 1906 до 1917 живе та працює у Петербурзі, з 1917 – у Києві. У творчому доробку – герб УНР, оформлення книжок «Три байки Крилова» (1913), «Малоросійський гербовник» Г. Лукомського, В. Модзалевського, «Герби гетьманів Малоросії» С. Тройницького, «Давня архітектура Галичини», «Старовинні садиби Харківської губернії» Г.Лукомського (1913–14), «Українська абетка» (1917), «Енеїда» І. Котляревського (1919) та ін. .
9 березня. 105 років тому (1921) у Горяйстівці, що нині в Охтирському районі Сумської області, народився Олексій Берест, безпосередній учасник підняття Прапора Перемоги над рейхстагом у 1945 році, Герой України (посмертно). Загинув 4 листопада 1970 року.
10 березня. 165 років тому (1861) у Петербурзі помер Тарас Шевченко, український поет, прозаїк, драматург, художник, громадсько-політичний діяч. Народився 9 березня 1914 року в Моринцях (тепер – Черкаська обл.).
12 березня. 145 років тому (1881) народився Валентин Трутенко, український військовий діяч, генерал-хорунжий. Після поразки визвольних змагань емігрував до Німеччини, приєднався до угруповання гетьмана Скоропадського, обирався отаманом Українського Вільного козацтва, був військовим аташе гетьманського екзильного уряду у Німеччині.
14 березня. 135 років тому (1891) народився Амвросій Бучма, український актор, режисер, педагог, народний артист СРСР.
16 березня. 170 років тому (1856) народився Адріан Прахов, мистецтвознавець, археолог, художник, критик. Дослідник історії мистецтва Єгипту, Греції, Київської Русі, церковної архітектури Волині, автор однієї з перших публікацій про мистецьку спадщину Тараса Шевченка. Відкривач фресок XII ст. у Кирилівській церкві Києва. Керівник будівництва і внутрішніх опоряджувальних робіт у Володимирському соборі в Києві (1885–96).
19 березня. 75 років тому (1951) помер Дмитро Дорошенко, громадський і державний діяч, історик, публіцист, один із засновників і товариш голови Центральної Ради. Народився 8 квітня 1882 року.
23 березня. 430 років тому (1596) в урочищі Гострий Камінь на Київщині відбулася битва повстанців Северина Наливайка з військом польського гетьмана Станіслава Жолкевського.
25 березня. 50 років тому (1976) народився Володимир Кличко, український професійний боксер. Олімпійський чемпіон з боксу у надважкій ваговій категорії(1996 рік).Чемпіон світу з боксу у важкій ваговій категорії за версіями WBO (2000–2003 роки, 2008–2015 роки), IBF (2006–2015 роки), IBO (2006–2015 роки), The Ring (2009–2015 роки), WBA (2011–2015 роки).
28 березня. 135 років тому (1891) у Канівцевому на Харківщині народився Олекса Слісаренко, український поет, прозаїк. Загинув 3 листопада 1937 року на Соловках.
28 березня. 20 років тому (2006) помер довголітній директор Київського науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної хірургії Олександр Шалімов. Народився 20 січня 1918 року.
30 березня. 140 років тому (1886) народився Михайло Терещенко, український меценат. Разом з братом Артемом зібрав велику колекцію творів мистецтв Київської картинної галереї (з 1931 – Київський музей російського мистецтва).
1 квітня. 70 років тому (1956) у Києві народився Володимир Огризко, український дипломат, міністр закордонних справ України з грудня 2007 по березень 2009 року.
15 квітня. 145 років тому (1881) російським самодержавством був страчений Микола Кибальчич, український вчений-винахідник, революціонер, учасник замаху на царя Олександра II. Першим у світі створив у кресленнях космічний літальний апарат. Народився 31 жовтня 1853 року в Коропі (Чернігівщина).
15 квітня. 90 років тому (1936) в Іванові на Вінниччині народився Олег Чорногуз, відомий український письменник.
16 квітня. 100 років тому (1926) в Ульбарові на нинішній Рівненщині народився Борис Возницький – академік Української академії мистецтв, Герой України (2005), лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1990), директор Львівської галереї мистецтв, Президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (JCOM) від UNESCO. Загинув в автокатастрофі 23 травня 2012 року.
21 квітня. 100 років тому (1926) помер Микола Біляшівський, український археолог, етнограф, мистецтвознавець, громадський діяч, академік ВУАН; член Центральної Ради, голова відділу охорони пам’яток старовини Генерального секретарства (міністерства) освіти УНР, Головного управління мистецтва національної культури уряду УД, Директорії, радянської України. Народився 24 жовтня 1867 року.
23 квітня. 135 років тому (1891) в Красному на Донеччині народився Сергій Прокоф’єв, видатний композитор сучасності.
23 квітня. 100 років тому (1926) народився Петро Басанець, український живописець, народний художник України.
25 квітня. 135 років тому (1891) народився Адальберт Ерделі, український живописець. Один із основоположників закарпатської школи образотворчого мистецтва.
26 квітня. 40 років тому (1986) сталася аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС.
28 квітня. 150 років тому (1876) у Смілій на Черкащині народився Георгій Проскура, видатний учений у галузі механіки.
28 квітня. 85 років тому (1941) у Києві народилася Ірина Жиленко, українська поетеса, публіцист. Автор поетичних збірок «Соло на сольфі» (1965), «Автопортрет у червоному» (1971), «Вікно у сад» (1978), «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна» (1979), «Дім під каштаном» (1981), «Ярмарок чудес» (1982), «Чайна церемонія» (1990), «Вечір у старій винарні» (1994) та ін.
4 травня. 115 років тому (1911) народився Кирило Щолкін, видатний творець атомної техніки, тричі герой соціалістичної праці, юнацькі роки й навчання котрого пов’язані з Кримом.
5 травня. 110 років тому (1916) помер перший поширювач української правди на американському континенті отець Агапій Гончаренко. Народився 31 серпня 1832 року в Кривині (тепер – Криве на Житомирщині).
9 травня. 155 років тому (1871) народився Володимир Гнатюк, український фольклорист, етнограф, мовознавець, літературознавець, громадський діяч. Автор праць «Українська народна словесність», «Народна пожива на Бойківщині», «Гаївки», «Колядкі, щедрівки», «Українські народні пісні в записах Володимира Гнатюка», «Етнографічні матеріали Угорської Русі» та ін. Член-кореспондент Петербурзької Академії наук, академік Всеукраїнської Академії наук.
13 травня. 155 років тому (1871) народився Василь Стефаник, видатний український письменник.
15 травня. 10 років тому (2016) Українська співачка Джамала з власною піснею «1944» здобула перемогу на Пісенному конкурсі “Євробачення–2016”, що відбувся у Стокгольмі.
17 травня. 80 років тому (1946) в Києві народилася Зінаїда Турчина (Столітенко), українська гандболістка, дворазова олімпійська чемпіонка.
20 травня. 100 років тому (1926) у Києві народився Володимир Роменець, український психолог, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, дійсний член Академії педагогічних наук. Один з фундаторів вітчизняної історико-психологічної науки, вихователь багатьох поколінь українських психологів.
25 травня. 100 років тому (1926) у Парижі більшовицький агент Шварцбард убив видатного українського державника Симона Петлюру.
27 травня. 80 років тому (1946) відбувся спільний наступ УПА й польського націоналістичного руху на Грубешів.
30 травня. 150 років тому (1876) у м. Емсі (Німеччина) царем Олександром II був підписаний Емський акт про обмеження української мови в російській імперії.
31 травня. 95 років тому (1931) у Марківцях (тепер–Чернігівська обл.) народився Петро Кононенко, український літературознавець, критик, директор створеного ним у 1992 році Інституту українознавства в Київському університеті ім. Т. Г. Шевченка, а в 2000 році НДІ українознавства Міністерства освіти і науки України.
2 червня. 90 років тому (1936) у Сумах народився Володимир Голубничий, видатний український легкоатлет, котрий здобував золоті, срібні й бронзові медалі на п’яти Олімпійських іграх.
3 червня. 100 років тому (1926) у Луганську народився Костянтин Ситник, український ботанік, фізіолог рослин, еколог, академік HAH України, довголітній директор Інституту ботаніки HAH України.
7 червня. 100 років тому (1926) народився Анатолій Базилевич, український графік, заслужений діяч мистецтв УРСР (1969), автор численних творів у галузі станкової та книжної графіки.
9 червня. 125 років тому (1901) народився видатний селекціонер, «пшеничний батько» Павло Лук’яненко, котрий на землях Кубані працював над виведенням нових сортів зернових.
15 червня. 85 років тому (1941) на Буковині народився Іван Миколайчук, видатний український актор, який створив глибокі національні класичні образи на екрані.
22 червня. 85 років тому (1941) гітлерівська Німеччина та її сателіти напали на Радянський Союз, що призвело до тривалої окупації українських земель.
25 червня. 140 років тому (1886) народився Іван Крип’якевич, український історик, дійсний член НТШ (1911), академік АН УРСР (1958).
26 червня. 135 років тому (1891) народився Євген Коновалець, український політичний і військовий діяч, соратник В. Винниченка і С. Петлюри. Очолював полк Січових Стрільців, який успішно воював на більшовицькому, денікінському та польському фронтах. У серпні 1920 брав участь у створенні Української Військової Організації для продовження боротьби за незалежність України. У 1929 стає Головою Проводу ОУН. За особистим наказом Сталіна убитий більшовицьким агентом Павлом Судоплатовим у Ротердамі 23 травня 1938 року.
26 червня. 35 років тому (1991) у Сімферополі відбувся Другий (перший після повернення на історичну батьківщину) Курултай кримських татар, на якому обрано Меджліс і проголошено Декларацію про національний суверенітет. Перший Курултай відбувся в 1917 році.
28 червня. 30 років тому (1996) прийнято Конституцію України.
29–30 червня. 80 років тому (1946) у Мюнхені відбувся Перший конгрес Ліги українських політичних в’язнів.
30 червня. Акт відновлення Української держави (Львів, 1941).
Червень. 105 років тому (1921) відбувся Перший Український з’їзд Холмщини й Підляшшя.
1 липня. 110 років тому (1916) у Глухові, що на нинішній Сумщині, народився Йосип Шкловський, світової слави астроном.
5 липня. 135 років тому (1891) у Рафалівці на Волині народився Петро Смородський, полковник Армії УНР, начальник штабу «Поліської січі» в 1941 році. Помер 1 квітня 1982 року в США.
5 липня. 40 років тому (1986) помер голова Українського державного правління і голова Проводу Революційної ОУН Ярослав Стецько.
6 липня. 115 років тому (1911) народився Петро Кравчук, письменник, публіцист, літературознавець, журналіст, діяч прорадянських українських організацій у Канаді.
28 червня–10 липня. 375 років тому (1651) відбулася Берестецька битва української армії на чолі з Богданом Хмельницьким проти польських військ. Наслідком нещасливого поєдинку стало підписання важкого для України Білоцерківського мирного договору.
10 липня.160 років тому (1866) помер останній кошовий отаман Задунайської Січі Осип Гладкий.
12 липня. 135 років тому (1891) помер Сергій Подолинський, український соціолог та економіст. Був одним із попередників Володимира Вернадського – заклав основи нового підходу до аналізу розвитку людства, пов’язавши його зі збереженням та нагромадженням енергії, першим у світі проаналізував конкретні форми і складні процеси взаємозв’язків та взаємодії між людством, суспільством і природою. Народився 31 липня 1850 року.
13 липня. 155 років тому (1871) народився Борис Баженов, український військовий діяч. За Гетьманату – голова Української надзвичайної дипломатичної місії в скандинавських країнах.
16 липня. 110 років тому (1916) помер Ілля Мечников, український біолог та патолог, почесний член Петербурзької АН. Відкрив явище фагоцитозу та створив теорію фагоцители (походження багатоклітинних), один із засновників порівняльної ембріології, вітчизняної мікробіології. Здійснив низку класичних досліджень інфекційних хвороб. Створив вчення про цитотоксини. Народився 15 травня 1845 року в Іванівці (нині – Панасівка, Харківська обл.). Перший з українців лауреат Нобелівської премії (1901).
17 липня. 180 років тому (1846) у Рождєственському (нині – Новгородська обл., Росія) народився Микола Міклухо-Маклай, видатний мандрівник та вчений, українець за походженням.
18 липня. 90 років тому (1936) у Черкасах народився Юрій Іллєнко, український кінооператор і режисер, народний артист УРСР (з 1987), лауреат Державної премії Т. Г. Шевченка (1991). У творчому доробку – «Тіні забутих предків» (1965, оператор), «Криниця для спраглих» (1965, у прокаті 1987), «Вечір на Івана Купала» (1968), «Білий птах з чорною ознакою» (1972), «Легенда про княгиню Ольгу» (1982), «Лебедине озеро. Зона» (1990), «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001).
19 липня. 55 років тому (1971) у Біловодському в Киргизії народився Віталій Кличко, видатний український спортсмен, неодноразовий чемпіон світу з боксу, Герой України. Багатолітній голова Києва.
21 липня. 100 років тому (1926) уДніпропетровську народився Сергій Свєчников, один з провідних учених у галузі напівпровідникової електронної техніки.
21 липня. 85 років тому (1941) помер видатний український письменник Богдан Лепкий. Народився 9 листопада 1872 року.
21 липня. 75 років тому (1951) у Вінніпезі засновано Інститут дослідів Волині.
26 липня. 95 років тому (1931) у Миколаївці (тепер – Донецька обл.) народився Іван Дзюба, український літературознавець, публіцист, громадсько-культурний діяч, академік НАНУ (1992). Герой України (2001). Серед найвідоміших творів – «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (опублікована в Україні тільки 1990 року), «Бо то не просто мова, звуки…» (1990), «Застукали сердешну волю: Шевченків «Кавказ» на тлі непроминального минулого» (1995).
1 серпня. 150 років тому (1876) народився Володимир Чехівський, голова Ради міністрів УНР. Помер 3 листопада 1937 року в Сандормосі (Росія).
10 серпня. 95 років тому (1931) Секретаріат ВУЦВК ухвалив рішення про взяття культурного шефства над дев’ятьма українськими районами Далекосхідного краю.
24 серпня – День незалежності України
27 серпня. 170 років тому (1856) у Нагуєвичах (нині –Львівська обл.) народився Іван Франко, український поет, прозаїк, драматург, перекладач, вчений, громадсько-політичний діяч. Автор поетичних збірок «З вершин і низин»(1887, 1893), «Зів’яле листя» (1896), «Із літ моєї молодості» (1914), романів «Для домашнього вогнища» (1897), «Перехресні стежки» (1900), драм «Украдене щастя» (1894), «Кам’яна душа» (1895). У своїх літературознавчих працях «Пам’ятки української мови й літератури», «Задачі і метод історії літератури», «Теорія і розвій літератури», «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року» подає власну концепцію творчого процесу, сформовану на засадах естетико-соціологічних критеріїв та з урахуванням тогочасних європейських методів наукових досліджень. В творчій спадщині Франка переклади і переспіви з Гомера, Софокла, Данте, Шекспіра, Гете, Гюго, Міцкевича, Пушкіна. Був одним із засновників радикальної партії в Галичині, що згодом переросла в національно-демократичну, за його участю видані альманахи «Ватра», «Веселка», «Перший вінок», тижневики «Народ», «Хлібороб». Став теоретиком і практиком новітнього реалізму.
2 вересня. 215 років тому (1811) в Ясені (тепер – Івано-Франківська обл.) народився Іван Вагилевич, український поет, фольклорист, етнограф,громадський діяч. Був одним із ініціаторів створення гуртка «Руська трійця» та видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837), в якому вмістив як передмову до публікованих народних пісень свою статтю «Передговор к народним руським пісням» і власні романтичні балади. Підготував цінну лексикографічну працю «Словар южноруського язика», який умістив понад 10 000 українських лексем, однак вона так і лишилася в рукописі.
3 вересня. 155 років тому (1871) у Харкові народився В’ячеслав Залєський, український фізіолог та біохімік рослин, чл-кор. АН УРСР. Довів можливість утворення вищими рослинами білкових речовин з нітратів та вуглеводів у темряві, без участі сонячної енергії. Розробив методи боротьби з головнею пшениці.
7 вересня. 370 років тому (1656) Богдан Хмельницький уклав «Трактат вічної приязні» з трансільванським князем Юрієм Ракочі.
11 вересня. 85 років тому (1941) у Борзні на Чернігівщині народився Іван Плющ, український державний діяч, двічі обирався головою Верховної Ради України, Секретар Ради національної безпеки і оборони, Герой України.
13 вересня. 160 років тому (1866) відбулося відкриття першої в Наддніпрянській Україні залізничної магістралі Одеса–Балта. Перша на українських землях залізниця була прокладена від Ряшева до Перемишля в листопаді 1860 року.
21 вересня. 160 років тому (1866) на Київщині народився Олексій Галкин, український військовий діяч, генерал-лейтенант. У 1917 році брав активну участь в творенні української армії, зокрема, українізації військ Південно-Західного фронту, а в період Гетьманату очолював Головний Штаб Армії Української Держави, згодом був Військовим міністром УНР. Восени 1939 року закатований органами НКВС у Львові.
24 вересня. 225 років тому (1801) у Пашенній на Полтавщині народився видатний математик Михайло Остроградський.
24 вересня. 170 років тому (1856) у Києві народився Феодосій Чернишов, видатний геолог та палеонтолог, академік Петербурзької АН. Був організатором геологічної зйомки Донбасу (1892) та одним з авторів детальної геологічної карти цього району.
25 вересня. 170 років тому (1856) у Києві народився Сергій Виноградський, видатний мікробіолог, який відкрив явище хемосинтезу.
26 вересня. 90 років тому (1936) народився Євген Пронюк, голова Українського товариства політичних в’язнів і репресованих, Герой України.
28 вересня. 100 років тому (1926) у Харкові народилася Кіра Шахова, український літературознавець, мистецтвознавець, літературний критик, почесний професор КНУ ім. Тараса Шевченка. Працювала над дослідженням широкого спектру проблем західноєвропейської та американської літератур XIX–XX ст.
29 вересня. 160 років тому (1866) народився Михайло Грушевський, український історик, громадсько-політичний і державний діяч, голова Української Центральної Ради.
29 – 30 вересня. 85 років тому (1941) у Києві в Бабиному Яру німецькі окупанти розпочали розстрілювати мирних жителів (євреїв, українців, ромів, росіян).
30 вересня. 185 років тому (1841) у Гадячі (тепер – Полтавська обл.) народився Михайло Драгоманов, український публіцист, літературознавець, історик, педагог, фольклорист, громадсько-політичний діяч, економіст, філософ. Брав участь у діяльності Південно-Західного відділення Російського географічного товариства та київської «Старої громади». З 1876 – в еміграції. У 1878–1882 заснував у Женеві вільну безцензурну українську друкарню, де видавав збірник «Громада», потім – журнал «Громада», а також твори Т. Шевченка, П. Мирного та ін. Виступав з доповідями на захист переслідуваної російським царизмом української літератури на Літературному конгресі у Парижі (1878), Міжнародному літературному конгресі у Відні (1881). Один із ініціаторів (разом з І. Франком, М. Павликом) створення Русько-української радикальної
партії. Автор понад 2 тисяч творів.
30 вересня. 100 років тому (1926) народилася Надія Бабенко, український майстер художнього ткацтва, заслужений майстер народної творчості УРСР.
2 жовтня. 120 років тому (1906) у Кузьмині (тепер – Сумська обл.) народився Іван Багряний (спр. прізв. – Лозов’яга), український письменник, публіцист,громадський діяч. У 1932– репресований. 3 1944 – на еміграції (Німеччина). За кордоном побачили світ памфлет «Чому я не хочу вертатись на «родіну?» (1946), романи «Тигролови» (1944), «Сад Гетсиманський» (1950), «Людина біжить над прірвою» (1965), п’єси «Генерал» (1947), «Розгром» (1948). Брав участь у створенні організації МУР (Мистецький український рух), очолював Українську революційно-демократичну партію, заснував ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді).
4 жовтня. 85 років тому (1941) у Миргороді на Полтавщині народився Леонід Губерський – довголітній ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік НАН України, Надзвичайний і Повноважний Посол України, Герой України.
6 жовтня. 185 років тому (1851) народився Федір Лизогуб, український громадський і державний діяч, голова Ради Міністрів Української Держави за часів Павла Скоропадського. Помер на еміграції в Югославії у 1928 році.
6 жовтня. 145 років тому (1881) у Носівці (тепер – Чернігівська обл.) народився Іван Кочерга, український драматург, театральний критик.
8 жовтня. 155 років тому (1871) народився Іван Піддубний, український спортсмен, борець.
15 жовтня. 105 років тому (1921) в Березовій Рудці на Полтавщині народився Дмитро Луценко, видатний український поет-пісняр.
17 жовтня. 90 років тому (1936) у Теліжинцях на Київщині народився Іван Драч, поет, кінодраматург, літературний критик, перекладач, громадсько-політичний діяч. Голова Товариства «Україна-Світ». Один із організаторів та перший голова Народного Руху України.
18 жовтня. 150 років тому (1876) народився Сергій Єфремов, політичний, громадський і державний діяч, письменник, журналіст, дійсний член ВУАН, член Центральної Ради.
18–22 жовтня. 430 років тому (1596) у Бересті на соборі більшою частиною православної ієрархії на чолі з Київським Митрополитом Михайлом Рогозою було проголошено унію й визнано главенство Папи Римського.
19 жовтня. 100 років тому (1926) у Коропці, що на нинішній Тернопільщині, народився Богдан Гаврилишин, відомий економіст сучасності.
19 жовтня. 80 років тому (1946) народився Ігор Пасічник, довголітній ректор Національного університету «Острозька академія», Герой України.
24 жовтня. 175 років тому (1851) помер Лук’ян Кобилиця, керівник національно-визвольного руху на Буковині в 40-х роках XIX ст.
29 жовтня. 135 років тому (1891) помер Олександр Потебня, український мовознавець ,філософ, етнограф, літературознавець, психолог, педагог, громадський діяч.
30 жовтня. 90 років тому (1936) у Дніпропетровську народилася Поліна Астахова, українська гімнастка, багаторазова олімпійська чемпіонка.
30 жовтня. 70 років тому (1956) помер Володимир Філатов, російський та український офтальмолог, академік АН УРСР. З 1903 року жив та працював в Одесі. Створив українську школу офтальмологів.
31 жовтня. 115 років тому (1911) народився Олександр Ахієзер, один з видатних фізиків сучасності.
1 листопада. 165 років тому (1861) у Карлівці (тепер – Зелений Яр Миколаївської обл.) народилася Дніпрова Чайка (спр. – Людмила Василевська), письменниця, перекладачка.
1 листопада. 100 років тому (1926) в Гарбузах Зборівського повіту (нині – Тернопільська обл.) народився Іван Шевців – відомий діяч української діаспори в Австралії, довголітній парох церкви Святого Андрія в Сіднеї.
2 листопада. 105 років тому (1921) у родині українських емігрантів народився Василь Мосієнко, один з найвідоміших канадських хокеїстів.
3 листопада. 85 років тому (1941) більшовицькі диверсанти підірвали Успенську церкву Києво-Печерської лаври.
6 листопада. 215 років тому (1811) у Підлиссі (тепер – Львівська обл.) народився Маркіян Шашкевич, український письменник, громадсько-культурний діяч, етнограф, фольклорист, один із організаторів і керівників культурно-освітнього гуртка «Руська трійця». Стараннями Шашкевича і його товаришів у 1837 році побачив світ альманах «Русалка Дністровая», який мав популяризувати українську мову та нести знання в народ. Уклав «Читанку» (1836), яка стала найпопулярнішим твором для народного читання.
6 листопада. 90 років тому (1936) народився Ігор Турчин, легендарний тренер жіночої гандбольної команди „Спартак” з Києва, яка під його керівництвом здобула 20 перемог поспіль у чемпіонатах СРСР і 13 – в Кубку європейських чемпіонів.
7 листопада. 115 років тому (1911) у родині переселенців з Чернігівщини до Сибіру народився Михайло Янгель, видатний творець ракетної техніки. Помер 7 листопада 1971 року в Дніпропетровську, де тривалий час очолював конструкторське бюро «Південне».
7 листопада. 90 років тому (1936) у Первомайську Миколаївської обл. народився Микола Вінграновський, поет, письменник, сценарист, кінорежисер. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1984). Автор поетичних збірок «Атомні прелюди» (1962), «На срібнім березі» (1978), повістей «Сіроманець» (1977), «Літо на Десні» (1983) та ін.
7 листопада. 75 років тому (1951) у Києві розпочав роботу перший в Україні телевізійний центр.
9 листопада. 105 років тому (1921) в Червоноармійському Донецької області народився Віктор Чукарін, видатний український гімнаст, абсолютний чемпіон Олімпійських ігор (1952, 1956), світу (1954).
11 листопада. 145 років тому (1881) у Лемішівці на Полтавщині народився Ілля Самойлович, археолог, автор численних розкопок і знахідок на теренах міста Києва та його околиць. Знайшов і дослідив чимало скарбів і давніх могильників, досліджував історію давньоруського міста Коростеня.
15 листопада. 110 років тому (1916) у Ростові-на-Дону народився Мікулаш Неврлий, словацький літературознавець, україніст, критик, бібліограф. Жив і працював Словаччині (з 1933).
22 листопада. 225 років тому (1801) у Луганську народився Володимир Даль, який створив для росіян і донині невичерпне джерело їхньої мови, уклавши в 1863–1866 роках «Тлумачний словник живої великоруської мови» в чотирьох томах і видавши російські приказки й прислів’я.
23 листопада. 105 років тому (1921) в Базарі (нині – Житомирщина) було розстріляно котовцями 359 бійців Ю. Тютюнника, учасників Другого Зимового походу Армії УНР, захоплених у полон 17 листопада в бою під Малими Міньками.
24 листопада. 220 років тому (1806) народився Олекса Стороженко, український письменник, публіцист, мемуарист. Автор двотомної збірки «Українські оповідання» (1863).
24 листопада. 70 років тому (1956) у Москві помер Олександр Довженко, письменник, сценарист, кінорежисер. Народився 10 вересня 1894 у Сосниці (тепер – Чернігівської обл.)
28 листопада. 105 років тому (1921) представники УНР і Азербайджанської Республіки підписали в Стамбулі протокол намірів про політичну і економічну підтримку.
28 листопада. 35 років тому (1991) у Москві помер довголітній керівник атомної промисловості СРСР, тричі Герой Соціалістичної Праці Юхим Славський. Народився 26 жовтня 1898 року в Макіївці на Донеччині.
30 листопада. 75 років тому (1951) народився Назарій Яремчук, видатний український співак.
1 грудня. 35 років тому (1991) відбувся Всеукраїнський референдум на підтримку Акту про державну незалежність України і вибори Президента України. За незалежність України проголосувало 90,32 відсотка учасників референдуму. Президентом обрано Леоніда Кравчука.
3 грудня. 100 років тому (1926) у Білій Церкві (нині – Київська обл.) народився Андрій Гродзінський, український ботанік та фізіолог рослин, академік HAH України.
4 грудня. 160 років тому (1866) народився Станіслав Дембицький, польський графік і маляр, який жив та працював у Коломиї (1885–1891) та Львові (1891– 1909). Автор монументальних розписів у Львові (фойє оперного театру (1900) та каплиця Кафедрального костьолу (1904); численних творів на українську тематику.
5 грудня. 145 років тому (1881) у родовому помісті на Вінниччині помер Микола Пирогов, засновник військово-польової хірургії та хірургічної анатомії. Член-кор. Петербурзької АН. Після смерті тіло забальзамоване і зберігається в його садибі, перетвореній на Національний музей-заповідник. Народився 25 листопада 1810 року.
5 грудня. 95 років тому (1931) у Шилівці Полтавської обл. народився Григір Тютюнник, український письменник. Лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1989). Покінчив життя самогубством 7 березня 1980 року.
7 грудня. 215 років тому (1811) у Миколаєві (тепер –Львівська обл.) народився Микола Устиянович, український письменник, громадський діяч, священик. Виступав оборонцем української культури, мови. Його вірші «Верховинець» і «Піснь опришків» стали народними піснями, музику до першого створив М. Лисенко.
9 грудня. 165 років тому (1861) народився Євген Чикаленко, український громадський і культурний діяч, меценат, член Центральної Ради. Фінансував видання щоденних українських газет «Громадська думка» (1906), «Рада» (1906–1914), журналу «Селяни». Помер на еміграції у Празі 20 червня 1929 року.
15 грудня. 100 років тому (1926) у Сяноку на Лемківщині народився Олекса Біланюк, один з найвидатніших українських фізиків сучасності. Тривалий час очолював Українську Вільну Академію Наук у США.
16 грудня. 225 років тому (1801) у Барі, що в нинішній Вінницькій області, народився видатний математик Віктор Буняковський.
16 грудня. 40 років тому (1986) у Парижі помер видатний хореограф Сергій Лифар. Народився 2 квітня 1904 року в Києві.
17 грудня. 155 років тому (1871) народився Микола Вороний, український поет, театрознавець, перекладач.
18 грудня 150 років тому (1876) у Переяславі народився Петро Холодний, український маляр і один з організаторів освітньої справи в добу УНР.
18 грудня. 95 років тому (1931) у Вінниці народилася Михайлина Коцюбинська, літературознавець, перекладач, громадський діяч. Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (2005).
20 грудня. 105 років тому (1921) у Білках на Львівщині народився Остап Парасюк, який розв’язав ряд важливих теоретичних завдань квантової теорії поля, математичної фізики.
21 грудня. 700 років тому (1326) помер Павло Ратенський – Митрополит усієї Русі. Перебував у Дворецькому монастирі на Львівщині. Його вважають автором ікон із зображенням Богоматері, що були в Успенському соборі у Володимирі-Волинському, Софійському соборі в Новгороді, Успенському соборі Московського Кремля, Крехівському монастирі на Львівщині. Рік народження невідомий.
23 грудня. 100 років тому (1926) в Лузанівці (нині –Черкаська обл.) народився Микола Іщенко, український прозаїк і публіцист, доктор філологічних наук. З 1961 до 1973 року був головним редактором газети «Сільські вісті».
25 грудня. 125 років тому (1901) у Петербурзі народилася Галя Мазуренко, українська поетеса і художниця. З 1923 – на еміграції. Померла 27 травня 2000 року в Лондоні.
25 грудня. 100 років тому (1926) у Львові помер Олександр Барвінський, громадсько-культурний діяч, педагог, редактор, публіцист, історик літератури. Народився 8 червня 1847 року в Шляхтянці на нинішній Тернопільщині.
27 грудня. 130 років тому (1896) у Кошелеві на Львівщині народився Василь Гриник, незламний діяч Української греко-католицької церкви на теренах Польщі.
27 грудня. 90 років тому (1936) народився Віталій Розстальний, український актор, народний артист України.
28 грудня. 160 років тому (1866) у Чоботарці (нині – Заболотне, Вінницька обл.) народився Данило Заболотний, український мікробіолог й епідеміолог, академік АН УРСР. Вивчав інфекційні хвороби, головним чином чуму, холеру та сифіліс, розробив методи боротьби з ними. Ініціатор та розробник планомірних державних заходів з вивчення та запобігання епідемій.
29 грудня. 205 років тому (1821) у Білій на Слобожанщині народився Дмитро Журавський, видатний механік ХІХ століття.
29 грудня. 150 років тому (1876) в Одесі народився Микола Стражеско, український терапевт та патофізіолог, академік АН СРСР, АН УРСР, АМН СРСР, засл. діяч науки УРСР. У 1936 році організував Український НДІ клінічної медицини (нині – Інститут кардіології імені М. Д Стражеска). Вперше у світовій медицині разом з Василем Образцовим описав різні клінічні форми інфаркту міокарда (1910). Заснував одну з провідних терапевтичних шкіл у світі.
29 грудня. 135 років тому (1891) народився Володимир Симиренко, український генетик, вчений-садівник, селекціонер, перший директор заснованого ним Всесоюзного науково-дослідного інституту південного плодового і ягідного товариства (тепер – Інститут садівництва УААН). Розстріляний 17 вересня 1938 року.
30 грудня. 120 років тому (1906) у Коломиї народився Святослав Гординський, поет, перекладач, художник, мистецтвознавець. Один із засновників Асоціації незалежних українських митців (1931–1939). З 1944 жив у Мюнхені, з 1949 – в США.
30 грудня. 45 років тому (1981) помер один з активних діячів українського повстанського руху в роки Другої світової війни Максим Скорупський. Народився у 1915 році.
31 грудня. 430 років тому (1596) у Яссах народився Петро Могила, релігійний, культурно-освітній діяч, фундатор Києво-Могилянської академії. Будучи противником унії, домігся у короля легалізації православ’я в Україні, повернув Св. Софію, Видубицький монастир. Його твори «Євангеліє учительноє» (1616), «Анфологіон» (1636), «Євхологіон» (1646) використовувалися як підручники в духовних школах до поч. XIX ст.
* * *
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
На Франкфуртському книжковому ярмарку відкрили національний стенд України, який цьогоріч присвятили втратам українського книговидання через російські атаки.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Читомо.
Головну промову виголосив правозахисник і журналіст Максим Буткевич, а модерували відкриття Олена Одинока і Марія Шубчик.
У відкритті стенду взяли участь заступниця міністерки культури України Богдана Лаюк, директор Франкфуртського книжкового ярмарку Юрґен Боос, керівний посадовець відомства Уповноваженого федерального уряду Німеччини з питань культури та медіа Конрад Шмідт-Вертерн, керівниця департаменту культури МЗС Німеччини Крістіна Байнгоф, генеральна секретарка Goethe-Institut Ґітте Чох, віцепрезидент Федерального центру політичної освіти Німеччини Фолькер Ульріх та директорка Книжкового Арсеналу Юлія Козловець.
Під час промови Лаюк нагадала, що лише цього літа через російські удари по складах, видавництвах і друкарнях Україна втратила щонайменше 13 мільйонів книжок. За її словами, ця цифра неминуче позначиться на галузі:
«Це досить багато. І це означає, що будуть дуже прямі наслідки. Ми всі тут, у Франкфурті, знаємо, що наслідки в літературі й книжковій галузі настають не швидко. Тож деякі з них ми побачимо за рік, або за два, або навіть за п’ять. Зараз я думаю про нові голоси й різноманіття. Бо ми розуміємо: коли у видавничій галузі чогось бракує, коли нам бракує ресурсів, найвразливішими стають нові голоси, дебюти й малі видавництва», – додала вона.
Директор Франкфуртського книжкового ярмарку Боос наголосив, що важливо читати разом з Україною, і зазначив, що останні роки ярмарок працював над цим спільно з українськими партнерами.
Про знищені наклади він сказав: «Усе зникло. І ми маємо подбати, щоб ці книжки з’явилися знову. Ми маємо дати можливість авторам, ми маємо дати працювати перекладачам. Ми маємо ініціювати продаж ліцензій, щоб ці книжки стали видимими у світі».
Боос додав, що література важлива і ярмарок бореться за Україну книжками. Найважливіше, на його думку, показати світові людей, які стоять за українськими книжками, і довести їхні тексти до перекладу.
Національний стенд організував Український інститут книги. Він розташований у павільйоні 3.1 (C13) і займає 208 м². Оренду площі оплатили німецькі партнери. На стенді працює майже 50 українських учасників, а за п’ять днів тут відбудеться майже 40 заходів за участі українських та іноземних спікерів, розповіла координаторка стенда від УІК Олена Одинока.
За її словами, роль України на виставці за кілька років суттєво змінилася: «Ще 5 років тому ходила рядами ярмарку з листівками Translate Ukraine і запрошувала іноземних видавців перекладати українську літературу, а зараз учасники програми вже приходять до нас зі звітними примірниками і питають про наступний опен-кол, а хтось вже й без підтримки програми видає переклади української літератури».
На стенді представлені нові видання українських видавців, а також українські книжки й журнали німецькою та англійською, які можна придбати на місці.
Окремою експозицією показують колекцію Book Arsenal Best Book Design 2025. Візуальну айдентику стенда розробили «Культурні сили». Вони ж представляють книжки письменників-військових, а цього року до них долучився Третій армійський корпус.
Програму національного стенда спільно формують Український інститут книги, Goethe-Institut в Україні, Український інститут, Мистецький арсенал та Федеральний центр політичної освіти Німеччини.
Участь України в ярмарку підтримали Міністерство культури, МЗС України, Посольство України в Німеччині, Генеральне консульство України у Франкфурті-на-Майні та Координаційний центр українців у Франкфурті.
Також на стенді показали інсталяцію Born/Burn Alive мисткині Валентини Веремко. Її основою стали 22 книжки, які обгоріли під час російського удару по логістичному центру «Ранку» в Харкові 1 серпня 2026 року. Тоді були знищені близько 8 млн примірників, зокрема понад 620 тисяч шкільних підручників.
Обпалені книжки склали у вежу під скляною вітриною. На склі червоним нанесли шкалу з 12 дат: від 1626 року, коли вперше палили українські книжки, до 2026-го. Ще дві риски над останньою датою мисткиня навмисно залишила порожніми.
Назва інсталяції змінює одну літеру: Born Alive («народжені живими») перетворюється на Burn Alive («спалені живцем»). Ідею привезти інсталяцію запропонували у вересні через Посольство України в Німеччині, і команда встигла втілити її за кілька тижнів.
«Ці книги мали потрапити до рук читачів: школярів, студентів, усіх, хто відкриває сторінку, щоб дізнатися щось нове. Натомість вони пройшли крізь вогонь. Дивлячись на цю інсталяцію, я бачу, як чотири століття історії вміщаються в одну скляну вітрину», – зазначив генеральний директор видавництва «Ранок» Віктор Круглов.
Видавництво «Лабораторія» привезло на ярмарок спеціальні англомовні видання своїх книжок в оригінальному українському дизайні, щоб іноземні видавці могли побачити, як ці книжки виглядатимуть на полицях за кордоном. Також видавництво представило каталог прав Rights Catalogue 2026 із сучасними українськими авторами.
Видавництво «Основи» залишило свій окремий стенд на Франкфуртському книжковому ярмарку майже порожнім, щоб показати наслідки російської атаки, яка знищила 40% книжкового запасу видавництва.
Також окремий стенд H120 у павільйоні 3.0 представляє Мистецький арсенал.
Його присвятили концепції «Нести свою свободу» (Bear Your Freedom), фокусній темі XIV Книжкового Арсеналу, яку курував Максим Буткевич. Там уперше презентують каталог персональної виставки художниці Олени Турянської «Агапе. Абсолютна любов».
Серед учасників подій на стенді – Максим Буткевич, письменниця й перекладачка Євгенія Кузнєцова, американська історикиня Марсі Шор, польський поет і есеїст Кшиштоф Чижевський.
«Для нас це важлива платформа, яка дозволяє доносити український голос до величезної кількості людей: відвідувачів, професіоналів-книгарів, письменників, дипломатів, політиків і журналістів», – зазначила генеральна директорка Мистецького арсеналу Олеся Островська-Люта.
Як повідомляв Укрінформ, Україна цьогоріч візьме участь у Франкфуртському книжковому ярмарку – одному з наймасштабніших та найвпливовіших книжкових заходів світу, який триватиме з 7 до 11 жовтня.
Фото: Олена Одинока / Фейсбук, Ранок, Віктор Круглов / Фейсбук
На Більському городищі геофізики з Німеччини вивчають просторову структуру давнього поселення.
Про це розповів Укрінформу керівник команди Буркарт Ульріх.
Команда німецьких науковців на чолі з Буркартом Ульріхом проводила магнітометричні дослідження Більського археологічного комплексу на Полтавщині.
Ульріх зазначає, що нові дані допоможуть краще дослідити повсякденне життя скіфського населення. Йдеться не лише про поховання, а й про місця проживання, господарські об’єкти та організацію поселення.
«Дані, які ми зараз зібрали, безумовно, матимуть великий вплив на наше розуміння того, що відбувалося в цьому місці і як тут жили люди», – сказав він.
За його словами, результати можуть скоригувати уявлення про регіон, хоча й не йдеться про повністю нову картину.
Геофізичні методи дають змогу спочатку охопити значну територію, а вже потім визначати перспективні ділянки для розкопок. Це дозволяє побачити взаємозв’язки між окремими об’єктами та загальне планування поселення.
За результатами дослідження створять карту ділянок із геофізичними ознаками можливих археологічних об’єктів. Вона може показати межі споруд, їхню орієнтацію та взаємне розташування.
Дослідники вже бачать на картах певні структури, однак поки не можуть достовірно визначити їхнє призначення. Команда аналізуватиме отримані дані в Берліні спільно з місцевими археологами.
«Нам потрібно оцінити їх з археологічної точки зору. Ми можемо дати інтерпретацію, що вона може означати, а потім, можливо, потрібно буде провести розкопки, щоб її підтвердити», – пояснив дослідник.
Як повідомляв Укрінформ, протягом двох тижнів команда німецької компанії Eastern Atlas на чолі з Буркартом Ульріхом проводила магнітометричні дослідження Більського археологічного комплексу. Дослідники обстежили майже 90 гектарів території. Зокрема, весь внутрішній майданчик Західного укріплення Більського городища та частину некрополя скіфського часу Скоробір.
Фото: Анастасія Зубрєва (ІКЗ “Більськ”)
Сотий сезон Дніпровського академічного театру драми та комедії – привід говорити не лише про ювілей, а й про зміни, які театр пережив за останні роки. Від переходу на україномовний репертуар і різкої зміни глядацької аудиторії до нових гастрольних маршрутів, сучасної драматургії та відкриття камерного арт простору «Кімната 4.97» – театр шукає власну відповідь на виклики війни.
Про цю трансформацію, відповідальність за сторічну історію і те, яким Драміком має стати в наступні сто років, Укрінформу розповів його директор-художній керівник Сергій Мазаний.
– Пане Сергію, що для вас означає цифра «100» у віці театру? Це передусім історія, яка вже склалася, чи відповідальність за те, яким Драміком буде в наступні сто років?
– Напевно, друге – відповідальність, і саме про це нам хочеться говорити дуже голосно. Відразу зауважу, що наш театр почав перехід на україномовний репертуар не після повномасштабного вторгнення, а раніше – перша вистава українською з’явилася тут у 2019-му. Хоча юридично театр перейменували і прибрали з назви «російської драми ім. М. Горького» ще в 2016-му, але закон дозволяв субтитрування, якісь лайт-версії (ми тут, мовляв, толерантні), тому жодної вистави українською не з’явилося аж до 2019-го. А коли почалося повномасштабне вторгнення, звісно, про толерантність уже ніхто не говорив – з репертуару відразу списали 29 вистав. Театр залишився з п’ятьма виставами, з яких дві – казки. І почався потужний творчий процес: це був надрив, мотивація, велике бажання довести, що ми живі, хочемо і можемо працювати. У 2023 році ми вже зробили 11 прем’єр.
– А скільки назв у репертуарі Драмікому станом на сьогодні?
– Зараз у нас в репертуарі 22 вистави. Ми змінилися і продовжуємо змінюватися, закладаючи фундамент, на якому б театр працював подальші сто років. Дилема в тому, що історично Драміком – це колишній російський театр, і деякі наші колеги, поціновувачі та непоціновувачі говорять: ви були засновані на базі трупи московського Малого театру, і це для вас нормально? Але, вибачте, це історія! І ми не можемо робити вигляд, що цього не було. Водночас ми знайшли історичні свідчення, що Дмитро Филимонович Красицький (правнук сестри Тараса Шевченка) у 1927 році, коли, власне, заснували наш театр, був його директором. І одночасно у 1928–1930 роках завідував літературною частиною Першого театру Української Радянської Республіки імені Шевченка (театр «Шевченківці»). А тепер питання: директор на два театри – російського й українського – це нормально? Були такі часи, зараз інші. Я не аналітик і не історик, щоб давати оцінку, але хочу зафіксувати зміни, які почали відбуватися в театрі ще до 2022 року, а сьогодні вже чітко окреслені.
МИ ВІДЧУВАЄМО Й БАЧИМО – ПУБЛІКА СПРАВДІ ЗМІНИЛАСЯ
– Як за останні роки змінився ваш глядач і як ця трансформація впливає на репертуарну політику театру?
– На жаль, так сталося, що багато дніпровців виїхали, натомість за офіційними даними в Дніпрі наразі чотириста тисяч переселенців – це майже пів міста. І це люди, які приїхали з регіонів, із населених пунктів, у яких не те що театру, а навіть ДК не було. Це абсолютно нова аудиторія. Будь-який театр у сталому процесі має напрацьовувати свою аудиторію 5–10–15 років, а з нашою динамікою, обставинами і постійним рухом людей – як це робити?
Ми відчуваємо й бачимо – публіка справді змінилася. А театр – це мистецтво, до якого потрібно готуватися, бажано знайомитися з ним у ранньому віці, щоб сприймати все те, що митці закладають у свої роботи. Ми працюємо з Маріупольською міською адміністрацією, Донецькою адміністрацією, зі спілками, громадськими організаціями, які займаються переселенцями, тобто намагаємося залучати цих людей усіма можливими способами. Але розуміємо: якщо людина йде до театру перший-другий раз у житті, то навіть глибока насичена сенсами вистава може спочатку бути нею не сприйнята.
З іншого боку, нам часто дорікають: от, у вас немає вистав про війну, ви про це не говорите… А я наведу контраргумент – у нас люди не хочуть чути про війну, бо вони від неї вчора поїхали. Я буваю в театрах Західного регіону України – там інша історія, ці теми вони активно підіймають, і їм подяка, бо це потрібно. Але наша аудиторія інша. У нас кожні десять хвилин гепає, чи хочуть люди чути про це ввечері на виставі? Давайте відверто, напевно, ні. Їм хочеться відволіктися, розвантажитися, поспілкуватися, отримати спектр емоцій, і тут я як керівник маю ухвалити відповідальне рішення, балансувати на межі, щоб був контент і розважального, позитивного характеру, і разом з тим – сенсового, розумного, цікавого. Мені здається, цей баланс нам вдається втримувати.
– Ви говорите про необхідність балансу. Як сьогодні визначаєте, що має з’явитися в репертуарі: постановка високого художнього рівня чи та, що гарантовано збере зал?
– Складне питання, адже робити такий вибір дедалі важче. З одного боку, є відповідальність за сторічну історію, і хочеться показати, що сьогодні може трупа, наскільки може транслювати глибокі сенсові речі, з іншого – а як ці речі будуть сприйняті? Чи будуть вони зрозумілі глядачам, які ніколи раніше не ходили до театру? Баланс – дуже мудре слово, і він має бути присутнім у всіх аспектах нашого життя. У нас сімдесят відсотків репертуару – вистави розважального жанру, це не тільки комедії, це також і трагікомедії, і сатира. Власне комедій небагато, найпопулярніша – «Занадто одружений таксист» (за п’єсою Рея Куні), яка у нас іде вже понад двадцять років, і слава Богу, хай люди ходять, сміються і відпочивають!
Усім режисерам – і штатним, і запрошеним, я відверто кажу: зверніть увагу, аудиторія, з якою ви будете говорити, – це люди, травмовані війною. Будь ласка, врахуйте це: якісь жахливі речі – через лайт, через призму позитиву. Можна вивести на емоцію не тільки через страшні трагічні картини, це можна зробити легше, грамотно й професійно.
ІЗ ШЕСТИ-СЕМИ ПРЕМ’ЄР НА РІК У НАС ОДНУ-ДВІ СТАВЛЯТЬ ЗАПРОШЕНІ РЕЖИСЕРИ
– Ви свідомо відкрили театр для запрошених режисерів. Чому для вас така співпраця важлива і як часто ви до неї вдаєтеся?
– Коли я тільки очолив театр, то відчув атмосферу замкненості, а закритість – це про мертвий театр. Тому почав запрошувати режисерів – і така практика стала моєю стратегією вже на багато років. Із шести-семи прем’єр на рік у нас одну-дві ставлять запрошені режисери. Зрозуміло, що це невелика частина, і, в першу чергу, це пов’язано з фінансами, а по-друге – з реалізацією проєктів (дехто боїться до нас їхати, це безпека), далі – складна логістика, бо театр – сезонна історія. Наприклад, на Новий рік ми прагнемо заробити копійку, іде постійний показ вистав, і цей період ми взагалі викреслюємо з виробничого процесу. Але робота навіть з кількома запрошеними режисерами на рік надзвичайно позитивно впливає на палітру репертуару. Вони всі відрізняються один від одного, у кожного власний почерк. Це цінний досвід і для акторів, які мають динаміку співпраці з різними режисерами, такими як Ігор Матіїв, Олександр Самусенко, В’ячеслав Жила, Антон Меженін, Артем Вусик та ін.
– Драміком активно гастролює Україною – зокрема, у Києві, Кропивницькому, Черкасах. Чи по-різному глядачі в різних містах сприймають ваші вистави?
– Стовідсотково: у кожному місті своя публіка. Навіть виїжджаючи до Запоріжжя – це всього 80 кілометрів від Дніпра – бачимо абсолютно іншу публіку. Реакція глядачів теж дуже різниться. Безумовно, це цінний досвід для акторського колективу – вийти на іншу сцену і відчути абсолютно іншу реакцію.
У моїй стратегії як керівника від самого початку було закладено, що театр має активно гастролювати. На початку розмови я сказав, що театр списав 29 вистав у 2026 році і залишився з п’ятьма. З цим особливо не погастролюєш, але ми працювали плідно і наразі, можемо пишатися, що, наприклад, наша «Месопотамія» була в Києві, Миколаєві, Одесі, Харкові. А наш «Скрудж та Різдвяне Диво» вже третій рік поспіль їздить Україною. Мене це тішить, а для колективу це важливий розвиток.
ЦЕ ПРЕКРАСНО, КОЛИ ПОСТАНОВКА ОТРИМУЄ ДРУГЕ ДИХАННЯ ТА ЇДЕ КРАЇНОЮ
– «Месопотамія» за Сергієм Жаданом – досить складний матеріал. Як ви ризикнули включити його до репертуару і як публіка сприймає цю постановку?
– Це справді непростий матеріал. Але почну з режисера. Коли я когось запрошую, ми проговорюємо критерії та загальні риси, що би нам хотілося для репертуару, а потім режисер говорить, що би він хотів. Важливо, щоб митець ставив те, чого справді хоче, адже це – його творча реалізація, і має бути бажання та натхнення щось робити на новому майданчику. Сучасна драматургія займає вагоме місце в нашому репертуарі. І коли Артем Вусик запропонував три п’єси на вибір, серед яких була «Месопотамія», я подумав: по-перше, це дев’ять новел, як це взагалі можливо поставити? Пішов діалог. Йому було цікаво, він зробив інсценізацію, об’єднав – і в результаті обʼєднав три новели в одну історію. Знаючи, що Артем як режисер прагне до експериментів, шукає нові театральні прийоми, засоби вираження, — ми вирішили ризикнути. Я задоволений, що вже третій рік «Месопотамія» є в нашому репертуарі. Звісно, був період прем’єри, коли люди більш активно ходили, зараз трішечки спад, але тепер у неї почався гастрольний період. Це прекрасно, коли постановка отримує друге дихання та їде країною.
– Наскільки, на вашу думку, сьогодні українська драматургія забезпечує театри новими текстами? Чи готові ви працювати з маловідомими авторами та експериментувати з їхніми п’єсами?
– Відповім трохи розгорнутіше. Враховуючи вищезазначені аспекти й оцінюючи ризик, скажу так: з одного боку, українська драматургія зараз лише на етапі свого розвитку, усе тільки починається і розвивається, відповідно, буде ще багато помилок. Ми активно беремо участь у читках «Драма Панорама» – унікальної щорічної антології сучасної української драматургії, презентації якої традиційно супроводжуються акторськими читками. У грудні минулого року читки пройшли в нашому театрі, глядачам представили перформативне читання п’єси Анни Галас «Хроніки евакуйованого тіла і загубленої душі» у постановці Олени Аль Юсеф. І зараз ми вже плануємо, коли будуть наступні читання п’єс сучасних драматургів, та визначаємося, що з них будемо ставити. Саме для мінімізації ризиків, про які ви говорите, ми робитимемо це в камерному просторі. Відоміших авторів беремо сміливіше, але водночас розуміємо, що потрібно брати і менш відомих, можливо, в рамках експерименту, щоб глядачі визначали і ми бачили, а це цікаво взагалі аудиторії, чи ні?
АРТ ПРОСТІР «КІМНАТА 4.97» БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНИЙ – ВСЕ КРІМ СЦЕНИ ТАМ МОЖЕ ЗМІНЮВАТИСЯ
– Ми вже поступово підходимо до питання про ваш новий камерний арт простір «Кімната 4.97». Звідки походить ця назва і якою ви бачите функцію нового майданчика?
– Все дуже просто – «Кімната 4.97»: це четвертий поверх, вулиця Яворницького, 97.
Ми власними силами, без жодної фінансової підтримки, зробили косметичний ремонт із відповідною атмосферою. Увесь простір витриманий у сірому кольорі, проєкція може транслюватися на будь-яку стіну. Найголовніше – ми заклали принцип багатофункціональності – цей простір може змінюватися. Стаціонарною є тільки сцена, усе інше можна змінювати під майстер-класи, мистецькі проєкти, на кшталт творчих вечорів, презентацій, читки п’єси.
Там ми також показуватимемо репертуарні постановки камерного формату. Офіційно «Кімната 4.97» відкрилася 12 вересня премʼєрою моновистави «Птах на горищі» Олега Михайлова.
Наш театр так облаштований, що паралельно з подією на малій чи великій сцені ми не могли робити інших заходів, а тут розташування на четвертому поверсі дозволяє робити це одночасно. Це ще один напрям розвитку, зокрема можливість реалізації молодих митців.
За час роботи я, як і керівники інших театрів, часто отримую запити від молодих режисерів, які себе ще не проявляли на загал: а чи можна у вас поставити виставу? Що в таких випадках відповідає театр? А де ти ставив? Що ти ставив? Покажи портфоліо. І якщо це зовсім невідомий режисер, то відповіддю буде: «Вибачте, ми не можемо ризикувати грошима». Але ж, з іншого боку, кожному з нас колись хтось простягнув руку, повірив і дав можливість рухатись. То чи справедливо й правильно щоразу відповідати саме так? А раптом перед нами майбутній Іван Уривський? От тому ми вирішили створити простір, де даватимемо можливість молодим митцям себе реалізовувати. Зараз розробляємо проєкт, який триватиме пів року, можливо, під нього буде навіть грантова програма. Відберемо молодих митців, надамо їм цей простір і нехай вони там витворяють, що хочуть. Є проєктор, є звук, є світло, є наші спеціалісти. А потім експертною радою внутрішньо подивимося на результати, і якщо це можна показувати глядачеві, будемо показувати. Для нас важливо, щоб молодь мала реальну можливість себе реалізувати.
– Ви говорите про створення нових вистав і підтримку молодих митців. А за яких обставин театр, навпаки, змушений прощатися з постановкою та знімати її з репертуару? Наскільки болісним є таке рішення, якщо вона художньо вдала, але не збирає глядачів?
– З одного боку, спочатку це болісне питання, а з іншого – цілком природний процес, кожна вистава має свій ресурс. Він може закінчитися через три покази, а може – через сто три. Вистави можна розділити за трьома параметрами: ті, що йдуть на базі театру, фестивальні, гастрольні. І перед прийняттям рішення важливо визначитися: якщо кожен із цих ресурсних параметрів уже вичерпано, а ми, у свою чергу, зробили максимально все, щоб це перевірити, то який сенс її далі тримати? Навіть якщо вона гарна, а люди не ходять, то що за театр без глядача? Інакше це вже не театр, а музей. І тут показник навіть не якість: вона може бути хороша, але в нашому динамічному житті актуальність сенсів змінюються дуже швидко. Може статися й таке, що вистава, яку списали, колись знову набере актуальності. Але це життя. Ми живі люди.
ВИСТАВА «КВАЧ» МОЖЕ СТАТИ НЕПРИЄМНОЮ РОЗМОВОЮ, АДЖЕ БАГАТО ЖИТЕЛІВ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ ГОВОРЯТЬ РОСІЙСЬКОЮ
– Свій ювілейний сотий театральний сезон театр відкрив прем’єрою комедії метаморфоз «Квач». Чому саме її обрали знаковою і чи може ця постановка відкрити нову сторінку в історії театру?
– Ми ґрунтовно обмірковували, якою виставою відкривати наш сотий сезон, бо це залишиться в історії. «Квач» – це вистава за мотивами п’єси «Мина Мазайло» Миколи Куліша. Режисер Дмитро Леончик (м. Чернівці) фактично повністю її переробив, але основна проблема, озвучена у п’єсі, порушується і в нашій виставі. До того ж вона сильно резонує з мовною ситуацією у нашому регіоні. Хотілося б помилятися, але, здається, зараз у нас пішов відкат до російської мови, я чую її частіше, ніж у перші роки повномасштабного вторгнення. Тому ми захотіли поговорити на цю тему з нашою аудиторією. Розумію, що це буде неприємна розмова, адже багато жителів Дніпропетровщини говорять російською. І не тільки тому, що ми такий регіон, а й тому, що багато переміщених сюди людей, які в силу історичного розташування своїх регіонів, також говорять російською. Тому ця розмова, можливо, буде неприємною, але в цьому є істинна суть театру. Ми піднімаємо не лише тему самоідентичності, мови, а й трішечки регіону – Дніпра та Дніпропетровської області.
Як на мене, ця постановка засвідчить – ми назавжди прибираємо наратив, що ми є російський театр. Вона поставить остаточну крапку: ми вже давно є українським театром.
– Якщо говорити про Драміком сьогодні, що для вас важливіше – репертуар чи сама модель театру як культурного простору?
– Наша стратегія – зробити Драміком більшим, ніж просто театр. Це місце, де відбуваються різні творчі процеси, бо театр – синтетичне мистецтво. Тут і музика, і художні образи, і костюми, і реквізит. Репертуар, безумовно, є складовою частиною будь-якого державного театру. А сталий репертуар — фактично основа стабільної роботи театру. Щодо самої моделі, то мені хотілося б, щоб це було місце, яке надихає, в яке хочеться повернутися. Хотілося б, щоб наш глядач сприймав це не лише як місце, де йдуть вистави, а як місце, де є творчість, натхнення, живий діалог, творчі виставки, зустрічі, майстер-класи, студії. Все, що пов’язане з розвитком людини в культурному сенсі.
ПРАГНЕМО РОЗВИВАТИ КОЛАБОРАЦІЇ, АЛЕ СЬОГОДНІШНЯ СИТУАЦІЯ НЕ ДАЄ НАМ МОЖЛИВОСТІ ПЛАНУВАТИ І СТАВИТЬ УСЕ НА ПАУЗУ
– Наскільки для вас важливі колаборації з іншими театрами? Чи бачите перспективу спільних постановок та обмінних проєктів?
– Я постійно прагну до такої співпраці. Якщо говорити регіонально, то ми співпрацюємо, наприклад, з Молодіжним театром, у нас є актори, які працюють і у них, і у нас. Ми маємо меморандум з Черкаським театром, який стосується наміру обмінних гастролей, але це зараз складно організаційно через безпекову ситуацію. У перспективі мені також хотілося б розвинути більшу співпрацю з одним із київських театрів.
Колаборація, створення спільних вистав – це, безумовно, обопільне професійне зростання і акторів, і художників, і сценографів. Ми прагнемо розвивати таку взаємодію, але сьогоднішня ситуація абсолютно не дає нам можливості прогнозувати, планувати і враховувати ризики, які можуть виникнути через хвилину, і ставлять усе це на паузу. Але надія є: ми працюємо і чекаємо кращих часів для її реалізації.
– Які три вистави з репертуару ви порадили б тим, хто хоче вперше познайомитися з вашим театром?
– Я насамперед порадив би вистави, яких ви більше ніде в Україні не побачите. Адже наші «Таксист», «Лісова пісня», «Кассандра» теж гарні, але ви їх можете подивитися в театрах інших міст. Натомість виставу «Мадам Рубінштейн» за п’єсою австралійського драматурга Джона Місто ви ніде не побачите! Це історія Хелени Рубінштейн. У ній відкривається всесвіт індустрії краси, бо саме вона була першою офіційною жінкою-мільйонеркою, яка заснувала салони краси, вигадала туш, денний і нічний креми, розподілила їх за типами шкіри. Це байопік режисера Ігоря Матіїва, який він поставив на заслужену артистку України Неллі Масальську, яка дуже органічно грає цю роль.
Із постановок, яких ви ніде не побачите або, принаймні, побачите не в такому варіанті, – це видовищна комедія у стилі кабаре «Шантрапа» за мотивами п’єси Панаса Саксаганського. У нас вона досить провокативна.
Ще я порадив би наш сімейний мюзикл «Скрудж та Різдвяне диво». До речі, жанр мюзиклу (як і кабаре) не характерний для нашого театру, тому що ми не є музично-драматичним театром, у нас немає солістів-вокалістів чи оркестру. Але розвиток наших драматичних акторів, які проходять навчання, призвів до того, що ми можемо вже й такі жанри опанувати. Можливо, це ще не найвищий рівень, але для драмтеатру, я вважаю, дуже круто.
– Пане Сергію, що дає наснаги і сили вам і вашому колективу продовжувати створювати театр попри війну?
– Найперша відповідь – це те, що ми всі відчуваємо на собі: людям потрібна підтримка. І театр може цю підтримку дати. Це живе спілкування, безпосередні емоції, можливість відволіктися. Це інший світ, своєрідний всесвіт, у який приходиш і потрапляєш в іншу реальність, в інший вимір. Коли мені важко, я ставлю собі питання: а кому легше? Невже хлопцям легше? А що ми можемо тут на місці зробити? Ми можемо підтримати людей, співпрацюємо з різними категоріями, бачимо, наскільки це їм потрібно, наскільки іншими вони від нас виходять і дякують, що хоч на півтори-дві годинки відволіклися.
Друге – це, напевно, якраз ота цифра «100» у віці нашого театру: вона не дає нам права опустити руки, зупинитися і сказати собі, що вже нема сил. Це історія, яка залишиться наступним поколінням, і щоб через сто років отак десь (можливо, вже на іншій планеті) сиділи дві людини і говорили про український театр.
Любов Базів. Київ
Фото Миколи Мʼякшикова та надані Дніпровським академічним театром драми та комедії
-
Одеса7 днів agoОбстріл Одещини: є постраждалі, пошкоджені будинки
-
Суспільство6 днів agoЧиновниці окупаційної соцслужби Херсона посилили вирок
-
Суспільство6 днів agoВійськові та їхні родини отримають усі виплати за жовтень
-
Одеса1 тиждень ago
Атака Росії на Одещину: 8 людей постраждали, є руйнування
-
Одеса5 днів ago
Росіяни атакували Одещину: одна людина загинула, двоє поранені
-
Одеса5 днів ago
ДТП на блокпосту в Одесі: постраждали поліцейські та військові
-
Усі новини5 днів ago56-річний актор закрутив роман з 28-річною дівчиною: що відомо (фото)
-
Цікаво1 тиждень agoІлля Бондаренко отримав міжнародне визнання на Всесвітньому саміті у Мадриді