Матчі збірної України, які через повномасштабну війну РФ проти нашої країни вона змушена проводити за кордоном, завжди відвідує велика кількість наших вболівальників. Одні з них їдуть з України, інші із багатьох країн Європи, де опинились у зв’язку з різними обставинами – хтось як емігрант, хтось як заробітчанин чи студент, а хтось як біженець. Однак трапляються й рідкісні винятки, про який розповісти нині буде вкрай доречно. Адже пригоди двох палких прихильників української збірної не можуть не викликати посмішки. Тим більше, коли мова йде про двох емігрантів із столиці гумору – Одеси, а нині – громадян США, батька та сина Бориса та Олександра Крайтманів.

Крайтман-старший, який разом із родиною у середині 90-х років перебрався з рідної Одеси до Нью-Йорка, майже весь цей проміжок часу працює за океаном тренером з футболу. Спочатку тренував дітлахів у ФК “Чорноморець” (Нью-Йорк), а зараз трудиться в Академіі “Bridge View Soccer”. Втім, виховував юних футболістів він ще задовго до еміграції. Серед його вихованців є чимало тих, хто грав у різних лігах України та за кордоном. Найбільш відомий з них – Юрій Селезньов, який грав в основному складі “Чорноморця”, донецьких “Шахтаря” і “Металурга”, “Кривбасу”, “Закарпаття” і “Таврії”.

Борис Крайтман настільки палко вболіває за нашу національну команду, що зробив, здавалося б, неймовірне: знайшов потрібні слова для керівництва клубу, щоб у вкрай щільному графіку тренувань та ігор відлучитися до Іспанії з метою підтримати Україну у півфінальному матчі плей-оф чемпіонату світу із Швецією. Разом з ним поїхали дружина – пані Людмила та син, який успадкував захоплення батька футболом.

Виснажливий вояж із Нью-Йорка до Валенсії, які розділяють понад 6 тисяч кілометрів, з транзитом через Стамбул тривав майже цілу добу. Однак бажання підтримати збірну України у боротьбі за перший із двох шансів потрапити на чемпіонат світу змусило гостей з-за океану забути про втому. У день матчу вони приєдналися до багаточисленної армії українських вболівальників, яких, як і шведських, можна було зустріти на вуличках Валенсії повсюди.

– Ми відчували особливе душевне піднесення, коли ідентифікуючи нашу приналежність по футболках збірної, українські вболівальники адресували нам гасло “Слава Україні!”, – із зворушенням ділиться спогадами Крайтман-старший. – Ми відповідали “Героям слава!”, і у цей момент по тілі аж пробігали мурахи.

За словами Бориса, коли його родина вечеряла в одному із закладів Валенсії, туди завітала компанія шведських вболівальників. Вони були дуже привітними і висловлювали підтримку Україні у війні з країною-агресором. Один із них навіть промовив те ж саме гасло – “Слава Україні!”, що було дуже проникливо.

А потім і був той самий випадок, про який було вказано вище. Стався він на стадіоні “Сьюдад де Валенсія” під час поєдинку українців із шведами, однак про нього батько і син навіть не здогадувались. Дізнались про це вони лише згодом, коли на їхні телефони посипались повідомлення. Як виявилось, обличчя в них через невтішний рахунок на табло у другому таймі були настільки характерними, що оператор під час телетрансляції вихопив саме їх із величезної кількості наших вболівальників на трибуні.

– Усім, від кого прийшли повідомлення із скриншотами з нашим зображенням із трансляції, я відповідав: “А що толку? Краще б ми виграли”, – пригадує Борис. – Після матчу із шведами ми ще на кілька діб залишились в Іспанії, і лише у понеділок повернулись до Нью-Йорку. Проте повідомлення і телефонні дзвінки на тему нашого потрапляння до телетрансляції усі ці дні продовжувались – від рідних, колег, знайомих і батьків моїх підопічних. Нас навіть жартома охрестили героями телеекрану (сміється).

Розповівши цю цікаву історію, Борис Крайтман зітхнув, вкотре висловивши жаль з приводу невдачі “синьо-жовтих” у грі з “жовто-синіми”. Він сподівався, що побачить збірну України на цьогорічному світовому Мундіалі, однією з країн проведення якого буде і його нинішня – США. Тож тепер американським прихильникам нашої національної команди залишається лише запастись терпінням і чекати нової нагоди.