Максим народився у Харкові 24 лютого 1982 року. Строкова служба в армії визначила його подальший життєвий вибір. Юнак усвідомив, що вже не уявляє себе без армії, без згуртованого воїнського братства. У 2005 році підписав перший контракт і пішов служити у Чернігівський прикордонний загін. 

З 2014 року Максим брав участь в АТО/ООС на сході України, де прикордонники забезпечували контроль за переміщенням людей та вантажів через лінію розмежування, брали участь у гуманітарних місіях. 

У 2017 році його перевели у відділ прикордонної служби ВПС «Золоте» 3-го прикордонного загону імені Героя України Євгенія Пікуса, що на Луганщині. Місто Золоте розташовувалося на лінії розмежування з так званою «ЛНР». Тоді це був Старобільський прикордонний загін, який згодом перейменували на Лисичанський. Там Максим три роки був безпосереднім учасником активних бойових дій у Луганській області, охороняв державний кордон з Російською Федерацією.

У Золотому він зустрів свою майбутню дружину Анастасію. 

«Познайомилися ми в магазині, в якому тоді працювала моя подруга, а тепер – кума. Одного дня, зайшовши до неї, я побачила Максима. Хлопець мені відразу сподобався. Ми розговорилися, а потім почали спілкуватися у Фейсбуці. Згодом зустрілися і через невеликий проміжок часу стали жити разом. А 22 лютого 2022 року, якраз у переддень Великої війни, ми зареєстрували шлюб у Попасній, а потім, повернувшись у Золоте, відгуляли весілля. Воно було досить скромним, чисто сімейним. Того ж дня Максиму зателефонували зі служби й наказали прибути з речами. Приїхавши в загін, чоловік поінформував командування, що прибув прямо зі свого весілля, і йому дозволили пробути вдома ще один день», – згадує дівчина.

Велику війну в ніч з 23 на 24 лютого 2022 року Максим зустрів на місці служби. Кілька днів прикордонники ще пробули в Золотому, а далі їх передислокували в Дніпро. Згодом надійшов новий наказ – їхати в Кремінну на Луганщині, де Максим із побратимами кілька днів вели жорстокі бої, обороняючи місто. Пізніше загін брав участь у боях в районі Новокраснянки та селища Житлівка. 9 березня ворог перейшов у наступ і зайшов до населеного пункту Житлівка Сєвєродонецького району. Максим разом із побратимами вступив у запеклий бій, під час якого було знищено два ворожі БМП-2, вантажівку «Урал» та близько сотні військовослужбовців противника. Атаку вдалося зупинити. Але 18 квітня Кремінна опинилася у ворожих руках. Після окупації міста прикордонники кілька днів захищали Сіверськ. 

22 квітня Максим отримав перше поранення, повертаючись із двома побратимами з бойового завдання в Ямполі. Поряд із машиною, на якій вони поверталися, пролетів керований фугас, і в одного бійця здетонувала граната. Хлопець загинув, а Максима з побратимом поранило. Спочатку їх евакуювали через стабілізаційні пункти Бахмута та Краматорська в Дніпро, а звідти – у столичний госпіталь прикордонної служби України. Реабілітацію захисник проходив у Нововолинську. Туди ж переїхала й Анастасія з дітьми після окупації Золотого.  

«Йому дуже сподобалися як шахтарське місто, так і сама Волинь. А я почувалася дуже щасливою, адже поруч були діти та коханий чоловік. З нами він пробув десь близько місяця», – розповідає дівчина.

Після реабілітації чоловік повернувся на нові позиції під Святогірськ. Потім був Слов’янськ, після якого прикордонний загін вивели на ротацію в райцентр Павловичі Львівської області. Звідти Максим приїжджав до родини в Нововолинськ.  

Через місяць його направили на Житомирщину – в Овруцький район, на кордон з Білоруссю. Після двох місяців служби прикордонник прибув на Донеччину для оборони Бахмута. 

«Як згодом розповідав чоловік, те, що там тоді відбувалося, неможливо було передати словами. Провоювавши кілька років і побувавши в багатьох нестандартних ситуаціях, нічого подібного він ще не бачив. Горіли машини і люди, а випалена чорна земля здригалася від вибухів та вогню, піднімаючи вгору залізо й пошматовані рештки людських тіл…», – згадує Анастасія.

6 січня 2023 року ворог під прикриттям артилерії намагався захопити взводні опорні пункти поблизу населеного пункту Підгородне. Максим разом із побратимами прийняв бій, у ході якого було ліквідовано 19 російських загарбників. У тому бою він отримав друге поранення: у нього влучила куля снайпера. Побратими змогли винести його з бою й евакуювати в госпіталь у Краматорську. 

«Я завжди була там, де в той чи інший час перебував чоловік, починаючи з Дніпра і Києва. Коли з’являлась можливість побачити його, мене вже ніхто і ніщо не могли зупинити. День 11 січня був останнім, коли я бачила Максима живим, бо вже 13 його виписали з госпіталю й він повернувся в Бахмут. І вже того ж вечора був на позиціях. Наступного дня зв’язку з ним уже не було, а 15 січня близько 9 вечора я дізналась, що Максим загинув», – розповідає Анастасія.

15 січня 2023 року старший майстер-сержант Максим Стрижак разом із побратимами-прикордонниками давав відсіч ворогу. Бійці його відділення ліквідували 12 та поранили 17 росіян. Але сам Максим внаслідок розриву міни отримав поранення, несумісні з життям. Герою було 40 років. 

Поховали захисника на Алеї Героїв у Нововолинську. У нього залишилися дружина, двоє дітей, брат і сестра.  

«Максим був на реабілітації після отриманих поранень, ми приїхали у Нововолинськ і нам припало до душі це місто – вирішили в ньому оселитися. Чоловік планував після закінчення війни купити тут квартиру і спокійно жити», – поділилася спогадами дружина. 

За життя боєць мав медалі ДПСУ «10 років сумлінної служби» та «Учасник бойових дій», відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції». 15 лютого 2023 року старший майстер-сержант Максим Стрижак був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ-го ступеня (посмертно). А 23 серпня того ж року йому посмертно було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота зірка». 

Шана Герою! 

Тетяна Тиндик

Фото: ДПСУ, Волинська служба новин

За матеріалами: Волинська служба новин, Велика енциклопедія України, Книга пам’яті органів системи МВС

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform