Місцевий мешканець за допомогою металошукача виявив за 150 кілометрів на північ від Гельсінкі найбільший скарб срібла епохи вікінгів серед усіх, які коли-небудь були знайдені у Фінляндії. Скарб містить тисячі срібних монет і прикрас. Він важить майже 4,5 кілограма. Попередній найбільший скарб срібла епохи вікінгів, знайдений у Фінляндії, важив 2,2 кг, пише Live Science.

Після того, як місцевий мешканець за допомогою металошукача виявив скарб зі срібла, він повідомив про свою знахідку фінським археологам. Розкопки показали, що скарб розділений на дві частини й знаходиться в ємностях та березовій корі. Він лежав на глибині приблизно 45 см, при цьому дві частини скарбу були розділені відстанню приблизно в 12 метрів.

Скарб складається з тисяч срібних монет та прикрас, хоча їхню точну кількість ще належить з’ясувати, повідомили вчені. Ймовірно, скарб був закопаний між 1000 і 1050 роками нашої ери, але точний час археологи спробують встановити під час подальших досліджень.

Археологи поки що не виявили жодних могил із людськими останками поруч із скарбом. Точна причина того, чому хтось сховав срібло в цій місцевості, невідома.

Окрім прикрас, вчені виявили шматки срібла, які можна було розділяти на дрібніші частини для оплати товарів і послуг, виходячи з їхньої ваги. Дослідження показало, що скарб складається зі срібних монет, викарбуваних на території сучасних Німеччини, Швеції та Великої Британії. Серед монет також були виявлені срібні дирхами — їх карбували в ісламському світі.

Вчені оцінили вартість срібла у цьому скарбі приблизно у 10 000 доларів. Водночас археологи зазначають, що, хоча скарб належить до епохи вікінгів (793 – 1066 роки н. е.), це зовсім не означає, що його сховали саме вікінги.

Досі найбільшим скарбом епохи вікінгів, знайденим у Фінляндії, вважався той, що був виявлений у 1895 році. Він містив понад 1700 срібних монет, а його вага становила приблизно 2,2 кг.

Інші новини науки

Глибоко під нашими ногами повільно обертається внутрішній механізм Землі: континенти стикаються, краї тектонічних плит зміщуються, гори піднімаються, прірви зяють, а під усім цим відбувається процес конвекції. Цей процес відбувається неймовірно повільно, а тому люди не здатні помітити це без будь-яких приладів, пише Science Alert.

Один із найбільш незвичайних регіонів планети розташований в Апеннінському гірському хребті, який утворює основу Італійського півострова. Відомо, що тут земна кора розходиться вздовж гірського хребта, одночасно стискаючись уздовж зовнішнього краю. Одні частини регіону піднімаються, а інші опускаються, а землетруси по обидва боки хребта розповідають настільки ж суперечливі історії.

У новому дослідженні команда геологів на чолі зі Стефано Тавані з Флорентійського університету дійшла висновку, що їм нарешті вдалося знайти відповідь: земна кора “розстібається” під Італією, утворюючи дивні геологічні утворення на поверхні.

Зазначимо, що цей процес відомий як деламінація, під час якої щільна нижня кора та прикріплена до неї літосфера відшаровуються від верхньої кори й занурюються в мантію. Вчені дійшли висновку, що під Апеннінами цей процес відбувається не скрізь одночасно. Передбачається, що цей процес подібний до застібки-блискавки і має єдиний фронт, відомий як шарнір, де відбувається відшарування, і цей фронт повільно переміщується під Італією у бік Адріатичного передгір’я.

Щоб зрозуміти, чому це так впливає на поверхню планети, вченим довелося звернутися до минулого. Відомо, що Апеннінські гори простягаються приблизно на 1200 кілометрів уздовж усього італійського півострова і тривалий час були геологічною загадкою.

Як і багато гірських хребтів, Апенніни утворилися в результаті зіткнення тектонічних плит, які протягом мільйонів років стискали й потовщували земну кору, створюючи величні вершини.

Однак тектонічна система під Італією не просто продовжувала рухатися таким чином. Насправді, у міру того як плита, що занурювалася в мантію, поступово відступала, кора за зростаючим гірським хребтом розривалася, відкриваючи Тірренське море. Це зробило цей регіон особливим: навіть коли зовнішній край гірського хребта продовжував стискатися, кора далі від нього розтягувалася.

Протягом мільйонів років горизонтальне стискання та розтягнення залишалися складовими однієї й тієї ж тектонічної системи. Приблизно від 10 до 2 мільйонів років тому скорочення центральної частини Апеннін на 100 кілометрів супроводжувалося аналогічним розтягуванням у Тірренському регіоні позаду них. Раніше це пояснювалося відступом плити — плита, що опускається, розтягує земну кору за гірським фронтом, тоді як скорочення тривало далі на схід.

Однак близько 2 мільйонів років тому щось змінилося: основна фаза розтягування, що утворила Тірренське море, добігла кінця, і стискання вздовж Апеннінського фронту згодом різко сповільнилося. Водночас парадоксальна деформація гірського хребта тривала — вчені дійшли висновку, що сталося ще щось.

У новому дослідженні вчені об’єднали кілька різних даних про гірський хребет — і виявили переконливу закономірність. Різні види деформацій, судячи з усього, зосереджені навколо однієї й тієї ж структури глибоко під Апеннінами.

Вчені вважають, що ця подвоєна кора є ділянкою, де нижня кора відшаровується подібно до того, як “шматочок скотчу відривається від поверхні під час відклеювання”. До речі, вчені також виявили, що землетруси також групуються в цій області.

Інші новини науки

Нове дослідження дозволило встановити, звідки походили ці камені. Дослідники з Університету Кертіна та Йоркського університету з’ясували, що три збережені мегаліти були видобуті в Брімхем-Рокс, що розташовані приблизно за 18 кілометрів на захід від Бороубріджа, пише Arkeonews.

“Стріли Диявола” складаються з трьох великих стоячих каменів, вишикуваних у лінію довжиною близько 174 метрів. Найвищий з них сягає майже семи метрів, і цей пам’ятник вважається найвищим збереженим донині доісторичним кам’яним рядом у Великій Британії. Його спорудження зазвичай датують пізнім неолітом або ранньою бронзовою добою, хоча точна дата залишається невизначеною.

Упродовж багатьох років джерелом каменів вважалися скелі Пламптон-Рокс, розташовані приблизно за 13 кілометрів від пам’ятки. Інша гіпотеза припускала, що льодовики могли перенести великі блоки в район Бороубріджа, а доісторичні люди лише вибирали камені, які вже були там.

У новому дослідженні ці гіпотези перевірялися шляхом вивчення крихітних мінеральних зерен усередині каменів. Дослідники проаналізували вікові ознаки циркону та апатиту й порівняли їх із зразками з можливих джерел походження. Мінеральні профілі трьох каменів “Стріл Диявола” показали найбільшу збіжність із Брімхем-Рокс, тоді як збіг із Пламптон-Рокс виявився значно менш ймовірним.

Дослідники також перевірили, чи міг лід перенести ці блоки. Реконструкції руху льодовика в пізньому девенському періоді вказують на те, що лід загалом рухався з північного заходу на південний схід через долину Йорка, що не забезпечує прямого маршруту від Брімхем-Рокс до Бороубріджа.

Геологічна схожість усіх трьох збережених каменів також свідчить про цілеспрямований відбір з одного джерела, а не про випадковий набір льодовикових порід. Отже, докази свідчать на користь транспортування людьми.

Це створює вражаючу картину доісторичного будівництва. Громади мали добути блоки вагою понад 25 тонн, перемістити їх через важкопрохідну місцевість і вертикально встановити на місці пам’ятки.

Брімхем-Рокс, можливо, міг запропонувати не лише відповідний пісковик. У цій місцевості є природні тріщини, які могли полегшити відокремлення великих блоків. Водночас сам ландшафт насичений незвичайними скельними утвореннями. Дослідники припускають, що це могло надати Брімхему культурного чи символічного значення, тобто вибір каменю міг бути пов’язаний із місцем, звідки він походив.

Існують археологічні свідчення того, що ця територія мала важливе значення в доісторичні часи. На пісковику поблизу Брімхем-Рокс виявлено близько 21 знаків у вигляді чашок і кілець, що датуються періодом від пізнього неоліту до бронзової доби. Слабко виражені позначки поблизу “Стріл Диявола” також порівнювали з чашковими знаками, хоча прямий зв’язок між цими двома місцями залишається невизначеним.

Це дослідження також може допомогти з’ясувати, що сталося з каменями, які колись стояли біля пам’ятника, але згодом зникли. Історичні записи свідчать, що “Стріли Диявола” спочатку складалися з більшої кількості каменів.

Мінеральні дані з пам’ятника “Баттл-Крос” та “Пег-Брідж” вказують на те саме геологічне походження, що й збережені мегаліти, що дає підстави припустити: уламки зниклих каменів були повторно використані в пізніших спорудах.

“Стріли Диявола” не були просто набором великих каменів, залишених природою на місці; вони були результатом масштабного будівельного проєкту, який тисячі років тому з’єднав дві частини Йоркширу.

Інші новини науки