Обсерваторія розташована в стародавньому поселенні Тетелес-де-Авіла-Кастільо, також відомому як Тетеліхтік, у горах Сьєрра-Норте. Національний інститут антропології та історії Мексики (INAH) оголосив про цю знахідку 13 жовтня 2026 року, пише Heritage Daily.

Дослідники вважають, що комплекс датується періодом Середнього докласичного часу, приблизно між 1000 і 600 роками до н. е. Його конструкція нагадує споруди, відомі як комплекси групи Е, які традиційно асоціюються з цивілізацією мая.

Комплекс розташований на схід від Великої площі поселення. Він складається з чотирикутного внутрішнього двору, оточеного двома платформами. Східна платформа має розміри приблизно 90 метрів з півночі на південь і 40 метрів зі сходу на захід. Західна платформа менша — 46 на 27 метрів — і, ймовірно, слугувала спостережним пунктом.

Планування нагадує комплекс групи Е в Уашактуні на території сучасної Гватемали. Альберто Дієс Барросо Репізо, директор археологічного проєкту “Тетелес-де-Авіла-Кастільо”, зазначив, що ці подібності можуть свідчити про спільну традицію астрономічних спостережень та церемоніальної архітектури. Обидві споруди датуються одним і тим самим періодом, хоча комплекс в Уашактуні приблизно вдвічі більший.

Дослідники вважають, що обсерваторія, ймовірно, допомагала дотримуватися сільськогосподарського календаря. Її видовжена платформа могла позначати початок доіспанського календаря в лютому та сезон збору врожаю в жовтні. Ці дати були важливими для сільськогосподарських громад, які планували свою роботу, орієнтуючись на сезонні зміни.

Спостереження також свідчать про те, що східна платформа виконувала функцію сонячного календаря. Відстежуючи схід Сонця, мешканці, ймовірно, визначали ключові моменти його річного циклу, зокрема рівнодення та сонцестояння. Це свідчить про те, що астрономічні знання відігравали важливу роль у сільському господарстві, релігійних обрядах та організації обрядових просторів.

Ця знахідка також може допомогти дослідникам вивчити культурні зв’язки між стародавніми народами Мезоамерики. Дієс Барросо вважає, що це місце може надати підказки щодо ранніх контактів між народами, що розмовляли мовою мая, та громадами на території сучасної Пуебли. Дослідники також вивчають можливі зв’язки з народом хуастеків, мова якого належить до маянської мовної сім’ї, або цивілізацією тотонаків.

Інша гіпотеза пов’язує головну споруду поселення з Нантеуіц — богинею народу науа, ім’я якої перекладається як “наша мати півдня”. Ця інтерпретація ґрунтується на орієнтації споруди на Канопус — другу за яскравістю зірку на нічному небі. Однак ці культурні та релігійні зв’язки залишаються непідтвердженими.

Археологічні дані свідчать, що Тетеліхтік був заселений приблизно з 900 року до н. е. до близько 100 року н. е. Хоча поселення було частково покинуте у міру розвитку таких великих центрів, як Кантона, Чолула та Теотіуакан, воно зберігало релігійне значення.

Жертвоприношення, знайдені навколо церемоніального комплексу, датуються приблизно 100–600 роками н. е. Ще одне жертвоприношення, яке приписують тотонакам і яке датується періодом між 600 і 900 роками н. е., виявили на одній із платформ. Ці знахідки свідчать про те, що люди продовжували відвідувати це місце для проведення ритуалів упродовж століть після того, як його покинули.

Дієс Барросо висловив припущення, що ранні мешканці поселення, ймовірно, були предками тотонацьких спільнот, які згодом оселилися в Йоуалічані в Пуеблі та Ель-Тахіні в сусідньому Веракрусі. Обидва ці міста стали важливими центрами тотонацької культури.

Ця знахідка демонструє, як стародавні громади використовували спостереження за світом для організації сільського господарства, релігійних обрядів та будівництва церемоніальних споруд. Вчені планують подальші дослідження, щоб з’ясувати, як саме функціонувала обсерваторія та чи можна підтвердити культурні зв’язки, про які говорять археологи.

Інші новини науки

Марсохід NASA Perseverance виявив на Марсі незвичайний камінь, який міг утворитися в умовах, де існували мікроорганізми. Марсохід взяв зразок гірської породи, але він може так і не потрапити на нашу планету, принаймні, у найближчому майбутньому, пише CNN.

Марсохід Perseverance під час дослідження дельти давно висохлої річки на Марсі виявив дивний камінь. На Землі такі гірські породи утворюються в ґрунтах і донних відкладах у результаті життєдіяльності мікроорганізмів.

Perseverance взяв зразок гірської породи, і зараз він зберігається в титановій трубці всередині колісного дослідника Марса. Вчені з команди місії Perseverance вважають, що вони вперше знайшли на Марсі об’єкт, який можна класифікувати як потенційну біосигнатуру, тобто об’єкт, що містить ознаки того, що на Червоній планеті в минулому було життя. Але цей зразок гірської породи може так і не потрапити на нашу планету.

Щоб з’ясувати, чи існувало на Марсі позаземне життя, необхідно дослідити зразки місцевих гірських порід на Землі. Інструменти “Perseverance” не дають змоги цього зробити.

NASA розробила програму Mars Sample Return, в рамках якої спеціальні космічні апарати мали забрати цей та інші зразки гірських порід, зібрані Perseverance на Марсі, а потім доставити їх на Землю. Однак у 2024 році NASA призупинило розробку цієї програми, і на даний момент вона вважається закритою.

Спочатку планувалося, що в рамках програми Mars Sample Return цінні зразки з Марса прибудуть на Землю у 2031 році. Потім цей термін перенесли на 2033 рік. Програму було призупинено, а потім закрито через те, що її вартість перевищила 11 мільярдів доларів.

І все ж глава NASA Джаред Айзекман сподівається, що одного дня зразки з Марса будуть доставлені на Землю, і ми дізнаємося, чи жили на Червоній планеті інопланетяни, чи ні. Але коли це станеться, він не може сказати.

Вчені все ще сподіваються, що зразки, зібрані марсоходом Perseverance, так чи інакше будуть доставлені на Землю. Наприклад, у цьому можуть допомогти приватні компанії, які можуть стати підрядниками NASA, а вартість їхніх місій може бути у кілька разів меншою, ніж 11 мільярдів доларів.

А поки що зразки гірських порід перебувають на Марсі й зберігають свою таємницю. Можливо, на Марсі було життя, а можливо, його й не було. Невідомо, коли ми отримаємо відповідь на одне з найінтригуючих питань.

Інші новини науки

Понад 30 років тому біля берегів Пуерто-Рико на дні Карибського моря на глибині 500 метрів вчені виявили величезного ракоподібного, відомого як гігантська ізопода роду Bathynomus довжиною понад 32 см. Весь цей час екземпляр зберігався в колекції Тюбінгенського університету в Німеччині. Вважалося, що ця ізопода належить до давно відомого виду, але виявилося, що це не так. Дослідження опубліковано в журналі Scientific Reports, пише Gizmodo.

Глибоководні гігантські ізоподи належать до того самого ряду ракоподібних, що й наземні крихітні мокриці, яких можна побачити в Європі та Північній Америці. Якщо наземні мокриці досягають у довжину 10–15 мм, то гігантські ізоподи роду Bathynomus виростають у довжину до 50 см. Це одні з найбільших безхребетних на Землі. Їхня маса сягає 2,6 кг, а жити вони можуть на глибині до 2,5 кілометрів.

Представники роду Bathynomus мешкають в океанах по всьому світу, але вперше вони з’явилися в Мексиканській затоці понад 15 мільйонів років тому. Ізоподам знадобилося 10 мільйонів років, щоб еволюціонувати у величезних ракоподібних, адже спочатку їхня довжина не перевищувала 15 см.

Вчені вирішили провести нове дослідження гігантської ізоподи, яка зберігалася в колекції Тюбінгенського університету, і з’ясувалося, що понад 30 років цього ракоподібного вважали представником відомого виду Bathynomus giganteus, хоча це не так. Ретельний аналіз анатомічних особливостей за допомогою комп’ютерної томографії дозволив з’ясувати, що це морський безхребетний належить до нового виду — Bathynomus tuebingoborikensis.

Вчені дали таку назву, поєднавши два слова: “boriken” — адже саме так корінні народи називають Пуерто-Ріко — та “Тюбінген”, місто, де зберігався екземпляр гігантської ізоподи.

Інші новини науки

• Вчені випадково виявили новий вид гігантських водяних лілій завдяки фотографії, опублікованій в Instagram. Вони побачили незвичайну рослину й вирушили до Колумбії, де й знайшли новий вид, який отримав назву Victoria colombiana.
• Чому великі собаки старіють швидше за маленьких: таємниця розкрита, і це може подовжити життя людям. Причина того, що собаки великих порід старіють швидше, ніж собаки дрібних порід, пов’язана з “стрибаючими” генами.