Ексклюзиви
Як передати зламану реальність: від Мана Рея до війни в Україні
50 років тому помер Ман Рей — художник, фотограф, кінорежисер і один із головних експериментаторів авангарду XX століття, який перетворив випадковість, абсурд і порушення звичних функцій речей на повноцінний художній метод. Він належав до кола дадаїстів, які ще під час Першої світової відмовилися описувати божевільну реальність звичними засобами — через сто років схожий механізм можна побачити в українському мистецтві війни.
Кінокритик Олексій Росовецький пропонує поговорити про те, чому велика війна змінює не лише те, про що говорить мистецтво, а й сам спосіб, в який мистецтво осмислює реальність.
Велика війна змушує мистецтво сумніватися в самому здоровому глузді. Світ залишається впізнаваним, але звичні речі й жести означають уже щось інше, а повсякденне життя починає жити за іншими правилами. Здорового глузду вже недостатньо, щоб осмислити цей досвід, тому мистецтву доводиться ламати звичну логіку зображення, аби точніше передати реальність, яку змінила війна.
Культура в часи лихоліття: 10 подій, які скасували війна, епідемії чи соціальні потрясіння
Саме тому під час Першої світової виникає дадаїзм. Європейська цивілізація пишалася раціональністю, науковим прогресом та ефективною промисловістю — і саме ці досягнення дали змогу перетворити війну на масову індустріальну бійню. Для художників проблема полягала вже не лише в самому жаху війни, а й у неможливості осмислити її звичними категоріями: світ, який називав себе розумним, перестав таким виглядати.
Дадаїсти відповіли на це зламом звичної художньої мови. Місце вивіреної композиції посіла випадковість, замість зв’язної мови з’явився абсурд, а в мистецтво увійшли звичайні побутові речі, позбавлені звичного призначення. Майже ідеальний приклад — «Подарунок» Мана Рея 1921 року. Це звичайна праска, до підошви якої прикріплено цвяхи. Форма знайома, але користуватися річчю за призначенням уже неможливо: побутовий предмет перетворено на знаряддя руйнування.
Через сто років схожий механізм зміни художньої мови можна побачити в українському мистецтві війни. Але не тому, що українські художники продовжують традиції дадаїзму — історичні обставини, естетика й завдання в них зовсім різні. Просто війна знову змінює сенс і призначення звичних нам речей.
Так, у мирному житті вікно має пропускати світло, але під час війни, як ми усі, на жаль, вже добре знаємо, вікна заклеюють навхрест. Дар’я Кольцова у «Теорії захисту» перетворює цей вимушений візерунок на художній образ. Орнамент виникає вже не заради краси, а для того, щоб уламки скла від вибухової хвилі не травмували людину.
Жанна Кадирова в серії «Тривога» бере старі декоративні гобелени з ідилічними будиночками, дітьми й пейзажами та наносить поверх слова «Повітряна тривога». Мисткині не потрібно зображувати саму ракету: достатньо сигналу, після якого цілком звичайне життя миттєво починає жити за іншими правилами. У її ж «Паляниці» хліб — традиційний символ гостинності, перетворюється на знак спротиву. Після російського вторгнення слово «паляниця» стало своєрідним мовним паролем: за його вимовою українці нерідко відрізняли своїх від росіян. Кадирова знаходить у закарпатській річці камені, схожі на буханці, й перетворює їх на кам’яні паляниці. Хліб, яким заведено зустрічати гостей, стає символом відмови прийняти непроханого гостя.
Леся Хоменко показує інший зсув у самій функції зображення. На фото українських військових доводиться приховувати обличчя, зброю та деталі місцевості, бо необроблене фото може видати ворогу зайві деталі. Війна змінює саму функцію фотографії: зображення, яке має показувати, змушене приховувати.
Робота Дар’ї Кольцової “Теорія захисту” включає інсталяції, перформанси та відео
Фото: aspeninstitutekyiv.org
Так вимальовується важлива закономірність. Війна змінює значення звичних нам речей швидше, ніж мистецтво встигає вигадати для неї нові символи. Тому художники використовують уже наявну мову — вікно, хліб, фотографію тощо, і показують, як війна радикально змінює сенс повсякденного світу.
Перша світова змусила покоління Мана Рея поставити під сумнів нормальність світу, який називав себе розумним. Російська війна змушує українських художників показувати, як логіка війни поступово проникає в цілком буденне життя. І в цьому, можливо, полягає зв’язок між цими двома поколіннями художників: коли здоровий глузд перестає адекватно описувати людський досвід, мистецтву доводиться порушувати власні правила, щоб точніше передати зламану реальність.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.
Ексклюзиви
як зірвані вибори змінили Україну та створили Майдан
3 грудня 2004 року Верховний суд визнав другий тур виборів сфальсифікованим — і країна вперше сказала “ні” пострадянській системі. Помаранчевий Майдан захистив вибір і створив нову модель громадянства. Фокус з’ясував, які уроки 2004 року залишаються визначальними у 2025-му.
У цей день, 3 грудня 2004 року Верховний суд України оголосив: результати другого туру президентських виборів мають бути визнані сфальсифікованими. Рішення стало безпрецедентним — не лише з юридичного погляду, а й з погляду політичної зрілості суспільства. “Справа Ющенка проти ЦВК” стала символом того, що держава перестає бути декорацією, а громадянин — статистом. У цей момент українці вперше за багато років відчули: їхнє право на вибір — не умовність, а реальний механізм впливу.
Але шлях до цього рішення був прокладений тисячами людей на Майдані Незалежності. Площа, що перетворилася на столицю вільної України, стала не просто місцем протесту — а школою громадянства. Саме тут почалося формування того, що ми сьогодні називаємо політичною нацією.
Вибори, що запустили Майдан: Ющенко проти Януковича
Президентська кампанія 2004 року формально виглядала як черговий виборчий цикл, але насправді стала референдумом: “Україна як частина пострадянської імперії” чи “Україна як європейська держава”.
У фіналі зійшлися два символи цих векторів. Віктор Ющенко — колишній прем’єр, лідер опозиційного блоку “Наша Україна”, який говорив про інтеграцію в ЄС і НАТО. І Віктор Янукович — тодішній прем’єр, кандидат від влади Леоніда Кучми, відкрито підтриманий Кремлем. Саме навколо цієї дуелі й розгорнулася криза, що переросла у Помаранчеву революцію.
Перший тур 31 жовтня пройшов з уже помітним адміністративним тиском і порушеннями, але ще без тотального скандалу. Міжнародні спостерігачі тоді констатували, що вибори загалом просунулися у бік демократичних стандартів, але із “серйозними недоліками” — передусім у доступі опозиції до медіа, роботі виборчих комісій та зловживанні адмінресурсом на користь кандидата влади.
Критичною стала друга частина кампанії — перед другим туром 21 листопада. Саме тоді машина фальсифікацій запрацювала на повну. Соціологи й спостерігачі фіксували системний тиск на членів ДВК, масове “надомне голосування”, маніпуляції з відкріплювальними талонами та “каруселі”.
У дослідженні соціолога Володимира Паніотто детально описано, як псувалися списки виборців у “помаранчевих” регіонах, створювалися “мертві душі” та голосування одних і тих самих людей у кількох дільницях.
Розрив між результатами екзитполів і даними, які почала оголошувати ЦВК, став точкою кипіння. Опитування на виході з дільниць — насамперед “Національний екзитпол”, до якого долучалися КМІС, Центр Разумкова й Фонд “Демократичні ініціативи” — показували впевнену перемогу Ющенка. Натомість ЦВК задокументувала перевагу Януковича.
Міжнародні місії не залишили сумнівів у тому, що другий тур не відповідав базовим демократичним стандартам. У спільній заяві Міжнародної місії спостереження, до якої входили OSCE/ODIHR, ПАРЄ, Європарламент та інші структури, йдеться, що вибори “не відповідали низці зобов’язань ОБСЄ та стандартам Ради Європи”. Окрема оцінка повтора другого туру 26 грудня у документі “Presidential Election (Repeat Second Round), Ukraine, 26 December 2004” підкреслює різкий контраст: реванш системи фальсифікацій у листопаді та значно чесніший процес у грудні під тиском суспільства та міжнародної уваги.
Особистою драмою цієї кампанії стало отруєння Віктора Ющенка дioxином восени 2004 року. Його понівечене обличчя стало візуальним символом боротьби не лише з корупцією та авторитаризмом, а й із буквально смертельними методами політичної боротьби.
Коли в ніч після другого туру ЦВК оголосила переможцем Януковича, опозиція фактично вийшла з юридичної площини й перейшла в площину масової мобілізації. Уже вранці 22 листопада люди з усієї країни почали з’їжджатися до Києва.
Важливу роль відіграли й місцеві ради. Кілька обласних центрів — Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль — ухвалили рішення не визнавати офіційні результати й фактично підпорядкувалися “штабу на Майдані”. Київрада також виступила проти оголошених ЦВК даних. Ющенко склав символічну “присягу президента” в залі парламенту, де були присутні тільки депутати опозиційних фракцій, — цей крок не мав юридичної сили, але став політичним сигналом, що поразки він не визнає.
Паралельно йшла юридична війна. Юристи Ющенка оскаржили результати у Верховному Суді, посилаючись на масові порушення: від “каруселей” до тиску на спостерігачів. 3 грудня 2004 року колегія з цивільних справ Верховного Суду оголосила рішення, яке стало історичним прецедентом. Суд визнав неможливим установити результати голосування 21 листопада і скасував протокол ЦВК, ухваливши провести повторне голосування другого туру.
26 грудня відбувся повторний другий тур — уже під пильною увагою внутрішніх і зовнішніх спостерігачів. За даними фінального звіту OSCE/ODIHR та підсумків міжнародних місій, голосування тоді значно ближче відповідало демократичним стандартам, а масштаби порушень суттєво зменшилися. Ющенко здобув приблизно 52–53% голосів, Янукович — 44–45%. Після безуспішних спроб юридично оскаржити реванш, Янукович зрештою визнав поразку.
Помилки революції: романтизм, який дорого коштував
Помаранчева революція стала зразком мирного спротиву, але вона зробила й низку критичних помилок, які Україна сьогодні розуміє ретроспективно. Найбільша — ілюзія, що перемога над фальсифікаціями автоматично означає перемогу над системою. Революція перемогла без єдиного пострілу, але програла в політичних кулуарах. Лідери, які ще вчора разом стояли на сцені Майдану, уже за рік перетворилися на опонентів. Ющенко і Тимошенко — союз, що мав би стати двигуном реформ, — став джерелом нескінченних конфліктів.
Другою помилкою стало недооцінювання російського впливу. Кремль зазнав поразки у боротьбі за Януковича у 2004 році, але не відмовився від реваншу. Україна тоді ще не сприймала втручання РФ як екзистенційну загрозу — і саме це дало змогу Росії за наступні роки відновити позиції, що врешті призвело до подій 2010-го і подальшої деградації державних інститутів.
І третє — невміння оформити революцію в системні зміни. Конституційна реформа 2004 року була поспішною і компромісною, створивши гібридну модель влади, яка стала джерелом конфліктів між президентом і прем’єром на довгі роки.
Правильні рішення: досвід, що врятував країну у 2014 і після 2022 року
Попри помилки, Помаранчева революція дала Україні те, без чого країна могла не вистояти у війні з Росією десятиліття потому. Перше і головне — закріплення в суспільстві ідеї, що влада — це договір, а не наказ. Саме ця ідея створила культуру протесту, яка у 2013–2014 роках перетворилася на Євромайдан. І саме ця культура сьогодні підтримує стійкість країни під час повномасштабного вторгнення.
Друге — зміна політичної ментальності. 2004-й показав суспільству, що бути українцем означає бути суб’єктом, а не об’єктом. У 2022-му цей досвід трансформувався у тотальний спротив: від ЗСУ до волонтерського руху.
Третє — медіа та громадянське суспільство, які народилися на Майдані й стали незалежними гравцями. Саме вони створили систему контролю над владою, яка не дала змоги Україні скотитися до авторитаризму ще до початку війни.
І нарешті — Помаранчева революція зламала міф про “одноманітність” українського суспільства. Вона показала, що Україна може бути різною, але солідарною, і ця солідарність стає ключовою у моменти загрози.
Після Помаранчевої була Революція гідності
Сьогодні, коли Україна переживає найбільшу війну з часів Другої світової, важливо чесно оцінювати спадок Помаранчевої революції. Її головний урок — свобода потребує не лише емоції, а й інституційної роботи. Помаранчева революція змогла зупинити фальсифікацію, але не змогла перебудувати державу. Це зробив Євромайдан — на крові та втраті ілюзій. Проте без 2004-го не було б 2014-го. А без 2014-го Україна не зустріла б 2022-й так, як зустріла — з армією, громадянським суспільством, політично зрілим поколінням.
Помаранчева революція стала першим великим ударом по імперській політиці Кремля — ударом, який Москва пам’ятає досі. І саме тому нинішня війна — не лише за територію, а й за вибір, зроблений того грудня 2004-го.
Її спадок — не в політичних прізвищах, а в культурі відповідальності, що сформувала український спротив. І в усвідомленні: свобода — це процес, а не подія.
Ексклюзиви
Найскандальніші президентські дебати в Україні та світі: Ющенко, Янукович, Зеленський, Порошенко
Президентські дебати — це не лише політична дискусія, а й справжнє шоу, де трапляються гучні скандали, несподівані заяви та курйозні ситуації. Фокус згадує найяскравіші дебатні протистояння в Україні та світі: від Кравчука і Кучми до Зеленського та Порошенка.
У цей день, 15 листопада 2004 року, за тиждень до дня голосування відбулися теледебати кандидатів у президенти України — лідера опозиційного блоку “Наша Україна” Віктора Ющенка та прем’єр-міністра України Віктора Януковича. Їх переглянули 9,5 мільйона осіб — 55,6% дорослого населення країни.
Якщо говорити точно, дебатів як таких не було. Кандидати, згідно з результатами жеребкування, виголосили промови. Формат не передбачав полеміки, проте Ющенко перелаштовувався на ходу й намагався відповідати опоненту. Янукович не імпровізував, але при цьому виступав без папірця.
У певному сенсі Янукович, який тоді обіймав посаду прем’єр-міністра, переміг уже тим, що просто прийшов до студії. І це попри критику Ющенка на адресу уряду Януковича та його роботи.
Після цього телевізійного виступу, за даними французького соціолога П’єра Бурдьє, який проводив опитування серед українців, 68 % опитаних віддали перевагу Януковичу, а лише 23 % — Ющенку.
При цьому у заключному слові саме Ющенко закликав українців відповісти на запитання, яку Україну вони хочуть бачити в майбутньому: “Ви повинні відповісти на запитання: ви хочете жити за поняттями чи вільно й демократично?”
Він також висловив надію, що 21 листопада “його українська нація” проявить мудрість і захистить свій голос від “банди, якою є українська влада”.
Янукович, у свою чергу, звинуватив опонента в тому, що його кампанія була побудована на суцільній брехні, вигадках, неправді та залякуванні, а також на спробах захопити владу. Крім того, він запитав Ющенка, чому той не розповідає про своїх партнерів, з якими вони нібито переправляли золотовалютні резерви на Кіпр і завдали збитків на суму понад 20 млрд. Янукович заявив, що все це є уособленням тієї частини влади, яка є справді злочинною, згадавши “подругу Тимошенко, яка перебуває в міжнародному розшуку”.
Дебати 2004 року стали одними з найвідоміших в українській політичній історії та дали початок фразам, знайомим багатьом: “Ці руки нічого не крали” та “Вікторе Андрійовичу, будьте чоловіком!”.
Від Ніксона та Кеннеді до українських реалій
Перші телевізійні дебати в історії відбулися у Сполучених Штатах Америки під час президентських виборів 1960 року. Біля екранів телевізорів зібралися майже 70 мільйонів американців, які спостерігали за протистоянням кандидата від Демократичної партії Джона Кеннеді та кандидата від Республіканської партії Річарда Ніксона.
Глядачі та політологи неодноразово відзначали, що Ніксон виглядав невпевнено і блідо порівняно з Кеннеді. Так, республіканець відмовився від телевізійного гриму, не міг знайти вигідну для себе позу, нервував і пітнів.
Водночас Кеннеді виглядав абсолютно спокійним і впевненим. Вважається, що саме ці дебати допомогли демократу Кеннеді здобути перемогу на тих президентських виборах, змінивши думку близько чотирьох мільйонів американців.
Практика президентських дебатів з’явилася в Україні у 1994 році. Порядок проведення дебатів кандидатів на посаду Президента України визначено у Виборчому кодексі України — статті 108 “Процедура та строки проведення передвиборчих теледебатів”.
У ній зазначено, що обов’язкові теледебати проводяться у разі призначення повторного голосування (другого туру). Вони організовуються за рахунок державного бюджету. Організатор — Національна громадська телерадіокомпанія України (“Суспільне”).
Дебати проводяться в останню п’ятницю перед повторним голосуванням, з 19:00 до 22:00. Їхня тривалість — 60 хвилин безперервного ефіру.
Кандидати повинні брати участь особисто. Представники та довірені особи не можуть їх замінити. Якщо один із кандидатів відмовляється від участі, ефірний час надається іншому кандидату для проведення передвиборчої агітації.
Стаття 108 також регулює проведення дебатів за ініціативою телеканалів, які організовують їх самостійно.
Варто зазначити, що законодавство про вибори Президента України не передбачає відповідальності за відмову кандидата брати участь у теледебатах. Іншими словами, жодних санкцій за неучасть не передбачено.
У перших теледебатах в історії України взяли участь тодішній президент Леонід Кравчук та колишній прем’єр-міністр Леонід Кучма. Це сталося у 1994 році. І хоча Кравчука всіляко намагалися відрадити від участі, Леонід Макарович все ж погодився.
Експерти вважають, що дебати не пішли на користь Кравчуку. І хоча він поводився досить впевнено, глядачі сприйняли його поведінку як прояв зарозумілості й віддали свої голоси за “людину з народу” Леоніда Кучму. Можна сказати, що саме дебати допомогли Кучмі здобути президентське крісло.
Дебати — це добровільна справа, тому прийшли не всі
У грудні 2001 року народні депутати ухвалили Закон України “Про обов’язкове проведення передвиборчих теледебатів під час передвиборчих кампаній з виборів Президента України та виборів народних депутатів України”.
Згідно з цим законом, теледебати між кандидатами на посаду Президента України, лідерами партій та виборчих блоків мали проводитися в обов’язковому порядку всіма телеорганізаціями незалежно від форми власності, які володіли ліцензією на право користування загальнонаціональними каналами мовлення або мали відповідну ліцензію та здійснювали трансляцію своїх передач щонайменше на 30% території України.
Однак Леонід Данилович у інтерв’ю журналістам заявив, що ухвалений Верховною Радою закон про теледебати грубо порушує Конституцію України, і не підписав його.
А все тому, що саме Кучма відмовився від теледебатів із лідером комуністів Петром Симоненком. Тоді ходили чутки, що дебати могли зіпсувати його рейтинг: надто багато було до нього питань і претензій. Тому він вирішив не ризикувати. У підсумку народ обрав його на другий президентський термін.
Кучма не підписав закон, який зобов’язував кандидатів брати участь у дебатах напередодні виборів. Цим у 2010 році вже скористався Віктор Янукович: він не прийшов на дебати з Юлією Тимошенко, і лідерка партії “Батьківщина” виступала в ефірі півтори години.
У 2014 році українці також не змогли побачити й почути політичну полеміку між лідерами президентської гонки. Чинний президент пояснив, що не братиме участі в дебатах, оскільки вважає організований Тимошенко захід “комерційним і проплаченим шоу”. Крім того, Тимошенко наполягала на проведенні дебатів перед першим туром, тоді як законодавство передбачало їх проведення перед повторним голосуванням. Водночас Юлія Володимирівна у своїй заяві пояснила, що дискусія стала б найчеснішим способом розповісти виборцям, чим відрізняються два лідери президентської гонки та чому варто чи не варто голосувати за одного з них.
“Якщо кандидат у президенти — такий боягуз, що боїться прямої дискусії з опонентом, то як він діятиме на посаді президента, як відстоюватиме інтереси країни?” — зазначила Тимошенко у своїй заяві.
Зрештою, Петро Порошенко переміг на виборах, набравши 54% голосів виборців у першому турі.
Шоу на стадіоні за участю Зеленського та Порошенка
Але особливо насиченим політичними виступами, зустрічами опонентів та дебатами став 2019 рік. Наприклад, перед першим туром на оголошену телепередачу з кандидатами в президенти Петром Порошенком і Володимиром Зеленським прийшла лише Тимошенко. Вона зайшла до студії, навіть не знявши пальто.
“Я прийшла на дебати, але дебатувати немає з ким”, — сказала вона.
Експерти, які були присутні у студії, запропонували кандидатці залишитися та відповісти на їхні запитання, але Тимошенко, посилаючись на зайнятість, пішла.
А ось дебати кандидатів у президенти Володимира Зеленського та Петра Порошенка стали однією з найпопулярніших тем для обговорення в період між першим і другим турами виборів.
Після того як екзит-поли показали, що до другого туру проходять Зеленський і Порошенко, чинний президент запросив шоумена на дебати. Зеленський погодився, хоча незабаром у його штабі заявили, що дебати нікому не цікаві.
Порошенко записав відеозвернення:
“Не бійтеся, дебати — це не страшно, це нормальна політична традиція… Володимире Олександровичу, не шукайте причин і не висувайте умов. І ніким не прикривайтеся. Це непристойно. Будьте чоловіком. Приходьте на дебати”.
Згодом Зеленський зняв відеоролик, у якому вже сам викликав Порошенка на дебати. Він висунув умову: дискусія має відбутися на стадіоні “Олімпійський”. Крім того, Зеленський наполягав на здачі аналізів, зокрема на наявність в організмі алкоголю та наркотиків.
Порошенко погодився, опублікувавши у відповідь відео зі словами: “Стадіон — це стадіон”.
Крім того, Порошенко запропонував Зеленському разом здати аналізи крові на наркотики та алкоголь у медпункті “Олімпійського”. Однак Зеленський відмовився здавати аналізи на стадіоні й запропонував замість цього пройти тестування в лабораторії Eurolab 5 квітня о 8:00.
Петро Порошенко прибув до НСК “Олімпійський”, а його опонент Володимир Зеленський на захід не прийшов. Замість дебатів президент протягом години відповідав на запитання журналістів.
Пізніше штаби двох кандидатів домовилися про проведення дебатів 19 квітня на НСК “Олімпійський”.
Дебати між Володимиром Зеленським і Петром Порошенком на НСК “Олімпійський” 19 квітня 2019 року мали переважно емоційний, шоуменський характер і відбулися без детального обговорення передвиборчих програм. Захід запам’ятався взаємними звинуваченнями, символічним ставанням кандидатів на коліна перед українцями та відсутністю конкретних відповідей на питання щодо подальшого розвитку країни.
А ще — кілька фраз, які надовго запам’яталися українцям:
“Ви кажете, що вже розпочали курс молодого бійця, але, можливо, варто було почати його трохи раніше, чотири роки тому, коли ви, Володимире, ховалися від повістки?” — Порошенко звинувачує Зеленського в ухиленні від служби в армії.
“Я ні від кого не ховався, я публічна особа. Чого ви брешете, ви ж президент?” — Зеленський про звинувачення в ухиленні від служби в армії.
“Я готовий стати на коліна перед кожною матір’ю, яка не дочекалася дитини з фронту. І перед кожною дитиною, яка не дочекалася батька”, — Зеленський.
“У Петра Олексійовича багато досягнень: томос, мова, безвіз. Але всі ці досягнення він приписує собі, а мені здається, що це ваші досягнення”, — Зеленський про досягнення Порошенка.
“А ви в цей час отримували гроші з російського бюджету і виставляли Україну повією у своїх жартах”, — Порошенко про творчість Зеленського.
“Я тримаю кулаки, щоб ніхто з вашого оточення не потрапив у політику”, — Зеленський про друзів Порошенка.
“Я нічого не зробив, щоб опинитися на допиті у прокурора, а ви, можливо, там опинитеся”, — Зеленський.
“Навіть якщо винним виявиться Коломойський — усі потраплять за ґрати. Але потраплять тоді, коли буде порушено закон”, — Зеленський про те, як боротиметься з корупцією.
“Він талановитий актор, але ціна, яку Україна може заплатити, може виявитися занадто високою”, — Порошенко про те, що буде після перемоги Зеленського.
“Ви називали українців хохлами, а Україну — повією. Ви одного разу образили Кадирова і одразу ж перед ним вибачилися. Коли ви вибачитеся перед українцями?” — Порошенко про творчість і скетчі Зеленського.
Результатом цих дебатів стало те, що Зеленський отримав президентську булаву.
Стілець як аргумент і нецензурна лайка
Не можна сказати, що дебати завжди відбуваються у дружній та невимушеній атмосфері. Кандидати — люди різні.
Ось, наприклад, Дональд Трамп під час дебатів із Джо Байденом постійно перебивав свого опонента. У якийсь момент Байден не витримав і вигукнув: “Will you shut up, man?” (“Та заткнися вже!”). За 90 хвилин дебатів було зафіксовано 128 випадків перебивання з боку Трампа.
Один із найнеймовірніших випадків стався в Бразилії. Під час теледебатів кандидатів на посаду мера Сан-Паулу Жозе Луїс Датена підняв стілець і вдарив ним свого опонента Пабло Марсала.
Ведучий перервав трансляцію, Датена вивели зі студії, а Марсала доправили до лікарні. Після цього інша телекомпанія вирішила прикрутити стільці учасників до підлоги.
А в Південній Кореї кандидат Лі Чжун Сок під час президентських дебатів вжив грубе сексуалізоване висловлювання, чим викликав хвилю критики за неналежну поведінку в ефірі національного телебачення.
Ексклюзиви
що загрожує президенту США після перемоги демократів
Десять років тому Дональд Трамп уперше виграв президентські вибори у США, а сьогодні його президентство опинилося перед новими викликами. Після перемоги демократів на проміжних виборах йому загрожують розслідування щодо зв’язків його оточення з Росією, бізнесу родини та навіть третій імпічмент. Чи досидить Трамп до кінця президентського терміну, хто з республіканців може від нього відвернутися та як політична боротьба у Вашингтоні вплине на Україну — в інтерв’ю Фокусу.
8 листопада 2016 року Дональд Трамп здобув свою першу перемогу на президентських виборах у США. Тоді його прихід до Білого дому став однією з найбільших політичних сенсацій десятиліття. Рівно через десять років ситуація для американського президента кардинально змінилася: замість тріумфу — поразка його партії на проміжних виборах, втрата контролю над Конгресом і перспектива нових розслідувань щодо нього та найближчого оточення.
За попередніми підсумками проміжних виборів у США, які відбулися 3 листопада, контроль над обома палатами Конгресу переходить від республіканців до демократів. Демократи вже здобули щонайменше 240 місць у Палаті представників і 54 місця в Сенаті. І хоча підрахунок голосів ще триває, більшість в обох палатах забезпечена Демократичній партії.
Трамп визнав поразку республіканців та погодився, що війна США проти Ірану стала одним із чинників падіння рейтингу його партії. Водночас президент заявив про готовність співпрацювати з новим складом Конгресу, який розпочне роботу в січні 2027 року.
Однак демократична більшість означає для Білого дому не лише складніші політичні переговори. Конгрес отримає можливість посилити контроль за адміністрацією президента, розпочинати розслідування щодо його оточення та порушувати питання про новий імпічмент.
Чи ризикує Трамп втретє опинитися під процедурою імпічменту, які справи можуть стати найнебезпечнішими для його родини, чи почнуть республіканці дистанціюватися від президента та що все це означатиме для України — в ексклюзивному інтерв’ю Фокусу пояснив голова Інституту американістики Владислав Фарапонов.
Російські контакти й бізнес родини: які розслідування можуть відкрити щодо Трампа
Чого варто боятися Трампу після перемоги демократів? Які розслідування можуть розпочатися першими й наскільки вони вже підготовлені?
— Тут може бути багато аспектів. Зокрема, у контексті України — дизельна угода Трампа з Росією, а також діяльність членів його команди, які не проходили процедуру затвердження Сенатом. Вони мають менший імунітет. Йдеться про людей, які не приходили на слухання в Конгресі.
Зокрема, це стосується діяльності Віткоффа і Кушнера, які їздили до Москви та контактували з росіянами, наприклад із Кирилом Дмитрієвим.
Я впевнений, що будуть розслідування бізнес-контактів Кушнера. Тобто йдеться про розслідування, які можуть зачепити родину Трампа.
Бізнес родини Трампа, справа Епштейна, використання Мін’юсту проти політичних опонентів — яка з цих історій потенційно найнебезпечніша для президента і чому?
— Щодо родини — це найбільш репутаційна історія. Ідеться також про політичну спадщину Трампа.
Є думка, що на майбутніх президентських виборах він не підтримуватиме нікого, окрім людини з прізвищем Трамп. Я не вважаю, що це єдиний можливий шлях, але така ймовірність існує.
Якщо Трамп не буде нічого вигадувати з третім терміном і не намагатиметься просувати когось зі своєї родини в політичну кар’єру, то, на мою думку, суттєво боятися йому нічого.
У нього залишилося два роки президентського терміну, а фактично — один.
Що мають виявити розслідування демократів, щоб розпочалася процедура третього імпічменту Трампа? Чи бачите ви вже зараз потенційні підстави?
— Про конкретні підстави важко сказати. Це вже питання до окремих конгресменів. У комітетах є доступ до розвідувальних даних.
Імпічмент оголошує Палата представників Конгресу. Так, це може статися, але це не означає відсторонення президента від посади.
Тобто теоретично така процедура може розпочатися, але навряд чи її буде доведено до кінця. Я не думаю, що Трампа усунуть із посади через імпічмент.
Чи можуть розслідування розкрити, як ухвалювалися рішення щодо України та про що оточення Трампа домовлялося з Росією? Що Конгрес реально здатний з’ясувати й змінити?
— Я не думаю, що ми побачимо щось подібне до того, що було у 2015 році. Тоді це відбувалося за рік до президентських виборів.
Республіканці думають про політичне майбутнє без Трампа
Що може змусити республіканців перестати захищати Трампа? Чи здатна загроза власної політичної поразки розколоти його партію?
— Про розкол партії зараз не йдеться. Радше про дистанціювання частини її представників. Так, спостерігатиметься більша фрагментація, але не розкол.
Усе-таки Трамп — чинний президент. В українських реаліях це називається адміністративним ресурсом. Він очолює виконавчу владу, до нього прикута велика медійна увага. Тому республіканці, навпаки, хочуть скористатися його політичною підтримкою.
З одного боку, вони не хочуть прямої та сильної конфронтації з Трампом. Але з іншого — не надто прагнуть із ним асоціюватися, оскільки його другий президентський термін добігає кінця.
Вони розуміють, що потрібно рухатися далі. Водночас пам’ятають, що саме Трамп значною мірою забезпечив їм перемоги у 2016 та 2024 роках.
Як Трамп відповідатиме на ймовірний політичний тиск з боку нового Конгресу? Чи піде на відкриту конфронтацію з демократами?
— Він буде менше конфронтувати, час від часу висловлюватиме ситуативну підтримку окремим політичним лідерам, які були з ним, але програли вибори.
Загалом за другої каденції Трамп став менш конфліктним. Помітно, що він уже не готовий витрачати свою енергію на демократів.
Він повторює одні й ті самі висловлювання в різних ситуаціях. Навіть його реакція на поразку демонструє, що він розуміє: немає сенсу й аргументів, щоб знову показувати свою непереможність.
Він намагається це робити, але тепер такі заяви сприймаються інакше. Та й сам Трамп уже поводиться по-іншому.
Україна має шанс на більшу підтримку США, але за певних умов
Чи може боротьба за власне політичне виживання підштовхнути Трампа до різкіших рішень щодо Росії та посилення підтримки України?
— Теоретично так, але для цього Путін має зробити йому своєрідний “подарунок”.
Це може бути щось очевидно негативне для Сполучених Штатів і всього світу. Щось таке, після чого Трамп уже не зможе встояти й скаже, що в нього немає іншого вибору, окрім як підтримати Україну.
Він також може вдатися до цього, якщо зміниться його оточення — або кількісно, або ці люди припинять нашіптувати йому різні історії про Зеленського, про необхідність його змінити тощо.
Нагадаємо, раніше Фокус повідомляв, що після поразки Республіканської партії на проміжних виборах віцепрезидент США Джей Ді Венс формує коаліцію республіканців, які не підтримують зовнішню політику Трампа, зокрема його рішення щодо війни з Іраном. Саме бойові дії та інфляцію у США Венс вважає причинами поразки партії на виборах. Його називають одним із головних потенційних кандидатів від республіканців на президентських виборах 2028 року.
Також Фокус писав, що після початку роботи нового складу Конгресу, в якому більшість матимуть демократи, зовнішня політика США може зазнати змін. Одним із пріоритетів може стати підтримка України. Серед інших ключових питань — війна з Іраном, відносини з Ізраїлем, закордонна допомога та політика США щодо Латинської Америки, зокрема Венесуели.
-
Відбудова6 днів agoРозсилка: Відбудова України-2026
-
Одеса1 тиждень agoВ Одесі призначили нового керівника управління узбережжя: хто він
-
Відбудова7 днів agoУ Варшаві партнери закликали збільшувати інвестиції у відбудову України
-
Суспільство4 дні agoУ Києві ЗСУ провели Сержантський форум
-
Одеса5 днів agoВ Одесі після атаки росіян горять автомобілі та склади
-
Події7 днів agoПішов з життя народний артист України Євген Шах
-
Усі новини5 днів agoБрітні Спірс збентежила дивними танцями із ножами в одному спідньому (відео)
-
Суспільство5 днів agoНовини на ранок
