Ціни на пальне в Криму можуть не повернутися на рівень до запровадження режиму надзвичайного стану. Складність ситуації підтвердив спікер окупаційного парламенту півострова Володимир Константинов.

Про це написали в Крим.Реалії. 

Посадовець зазначив, що зараз вартість пального відрізняється від регіонів сусідньої росії. Ця різниця значна, тож навряд чи вдасться її скоротити у близькій перспективі.

До повернення до цін нижче 100 рублів за літр ще дуже велика дистанція, і чи зможемо ми її пройти – сказати складно. Є ймовірність, що ціни на пальне в Криму не повернуться на попередній рівень, особливо з урахуванням кримської логістики, – сказав він.

Раніше лідер рф володимир путін обіцяв кримцям компенсацію до 85 рублів за літр. Проте наразі ціни так і не знизилися. 

В окупованому росією Криму після нетривалого покращення ситуації з наявністю пального знову загострився дефіцит бензину. На більшості АЗС, які продовжують працювати, нині доступне переважно дизельне пальне.

За словами місцевого активіста із Сімферополя, ситуація з бензином знову погіршилася. При цьому ціни на пальне, попри обіцянки російської окупаційної влади, не знизилися, а якість бензину, за його словами, викликає нарікання.

На тлі дефіциту місцеві жителі висловлюють різні припущення щодо причин нестачі пального. Зокрема, серед них є версія про можливе накопичення бензину напередодні вересневих виборів до Держдуми рф, аби перед голосуванням забезпечити його появу на АЗС у більшій кількості та за нижчими цінами. Водночас підтверджень цієї версії видання не наводить.

Юлія Калабайда

Озеро Біле, яке вважається візитівкою Біляївської громади та однією з наймальовничіших водойм Нижньодністровського національного природного парку, влітку вкрилося килимом із білосніжних латать та золотавих глечиків. У нацпарку розповіли про унікальність цієї екосистеми, її багатий пташиний світ та важливість збереження дикої природи.

Озеро Біле є важливою частиною великої заплавної системи Нижнього Дністра та пов’язане протоками з річками Турунчук і Дністер. Щоліта поверхня водойми перетворюється на природну оранжерею: тут масово розквітають латаття біле (Nymphaea alba) та глечики жовті (Nuphar lutea).

Водні рослини не лише створюють дивовижні краєвиди, а й виконують критичну екологічну функцію — під їхнім широким листям ховаються мальки, нереститься риба та розвиваються безхребетні.

Завдяки багатій флорі озеро стало домівкою та місцем годування для багатьох видів пернатих:

• На мілководді та просто по листю латаття пересувається рідкісна жовта чапля, полюючи на дрібну рибу та комах;
• У тихих затоках завмирає сіра чапля, а над водою кружляють крячки та мартини;
• Над плавнями періодично з’являється орлан-білохвіст — величний редкісний хижак, для існування якого потрібна неушкоджена мозаїка водойм, очеретів та заплавних лісів.

Науковці зазначають, що цей квітучий килим є надзвичайно вразливим. Рослинам та мешканцям озера шкодять різкі коливання рівня води, забруднення, зривання квітів і рух моторних човнів крізь густі зарості.

У нацпарку наголошують, що майбутнє озера Біле — за відповідальним екотуризмом: спостереженням за птахами, природничою фотографією та науковими екскурсіями. Спільна праця заповідника та Біляївської громади дозволить розвивати зелений туризм без шкоди для довкілля.

Фото: Сергій Курочкін

35 років незалежності — це шлях від ейфорії 1991-го до реальності, у якій саме право на власну державу доводиться захищати щодня. За цей час Україна змінила політичний курс, пережила революції, війну й кілька переломних моментів, які по-різному відчули різні покоління. І сьогодні особливо цікаво згадати, з чого все починалося, та подивитися, що за ці роки стало справді важливим.

Про власні спогади про 1991-й, досвід у політиці, ставлення до змін в Одесі, розрив із російськими колегами та творчість у час війни в ексклюзивному інтерв’ю Новини.LIVE розповів народний артист України Олег Філімонов.

Реклама

Шлях незалежності

У 1991 році для України почався зовсім інший етап. Країна вперше отримала шанс сама вирішувати, куди рухатися і якою бути. І для цілого покоління це був момент, коли звичний світ буквально змінився на очах.

“Я народився ще Сталін був живий, розумієте? Я прожив у Радянському Союзі, бачив усе: і комуністичну партію, і взагалі цей жах. Потім, коли нарешті незалежність відбулася, це була така радість, щастя, бо незалежність для мене дорівнює свободу”, — каже Олег Філімонов.

Серпень 35 років тому для багатьох українців залишився не просто датою з підручників, а дуже особистим спогадом з минулого. Хтось дізнавався новину вдома, хтось — у дорозі чи на роботі. Але сам момент проголошення незалежності запам’ятався на все життя.

“Ми були на гастролях, це були Тюмень та Сургут. І ось прийшли до готелю, почули по радіо, що в Україні оголосили Незалежність. І побігли до ресторану, щоб щось купити — відзначити. Прибігли до ресторану, але вже було закрито: там же різниця у часі. Почали стукатись, якась людина вийшла, спитала: “Що вам?” Ми сказали: “Нам би водочки, в нас Незалежність”. І він дав нам дві пляшки і, по-моєму, буханку хліба”, — згадує народний артист України.

За цей час День Незалежності обріс тисячами особистих історій і пам’ятних моментів. У кожного він пов’язаний із чимось своїм — подіями в державі, людьми поруч або моментами, які змінили власне життя. І часом саме такі особисті збіги роблять дату особливою.

“Найбільше мені запам’ятався 2019 рік. Так сталося, що персонально для мене це було дуже пам’ятно. Я прокинувся вранці, мені дружина каже: “Тобі вже телефонували десь п’ять чи шість людей”. Я запитую: “А чому це?” Вона каже: “А ти прочитай указ президента”. Я відкрив указ президента, і там написано, що мені надали почесне звання народного артиста України”, — ділиться спогадами Олег Філімонов.

Україна за 35 років пережила кілька революцій, зміни влади, економічні кризи та остаточно визначилася з європейським курсом. Після 2014 року до цього додалася війна, а з 2022-го — повномасштабне вторгнення. Тож сьогодні шлях незалежності — це вже не лише про розвиток держави, а й про постійну боротьбу за право самим вирішувати своє майбутнє. 

“Я оцінюю зміни як позитивні. Я вважаю, що країна рухається у вірному напрямку. І якби не ця клята війна, я вважаю, що ми б досягли багато чого вже на сьогоднішній день. Я тільки вважаю, що не треба зупинятися, треба боротися і треба здобувати оцю незалежність у прямому сенсі цього слова”, — переконаний артист.

Політика й Одеса

За роки незалежності в Україні змінилися підходи до управління і самі очікування людей від влади. Однак місцева політика виявляється значно приземленішою і стосується щоденних проблем міста. Тут годі й казати про довгі рішення, бюрократію та ситуації, коли навіть з простим питанням доводиться пробиватись через систему.

“Найскладнішим було те, що ти маєш допомагати людям, а стоїть броня така з чиновників, які цього не можуть і не хочуть робити. Я ж депутат, мені делегували якісь повноваження люди, які мене обирали. І я йду, намагаюся щось зробити, а мене крутять по кругу — ось таке замкнуте коло”, — пояснює Олег Миколайович. 

Після депутатського досвіду Олег Філімонов каже, що за роботою місцевої влади вже майже не стежить. Причиною називає розчарування в тому, як сьогодні розставляються пріоритети в місті. Окремо його зачіпає й те, навколо чого сьогодні точаться суперечки в самій Одесі.

“Одеса завжди була мультикультурним містом, багатомовним містом. Навіщо це робити? Треба ж шукати якісь точки об’єднання. Навіщо роз’єднувати людей по мовному, по релігійному принципу? Я вважаю це недоцільним“, — зауважує одесит.

Війна й вибір

Повномасштабна війна змінила звичне життя українських міст, і Одеса тут не виняток. Повітряні тривоги, обстріли та нічні атаки стали частиною повсякдення, до якого людям довелося пристосовуватися. А одесити й далі тримають свій ритм — працюють, виходять у місто, збираються разом і не дають війні поставити життя на паузу.

“Ми живемо під російськими бомбами, під цими шахедами. Ми виживаємо. Але Одеса тому і є місто-герой, що люди тут особливі. Люди не лякаються. Люди продовжують жити”, — наголошує Олег Філімонов.

Після 2014-го, а особливо після повномасштабного вторгнення у 2022 році всі по-новому подивились на людей поруч. Для багатьох українців стало зрозуміло, з ким їм далі по дорозі, а з ким — ні. Особливо болісним було розчарування в тих, кого роками вважали друзями, колегами чи просто близькими людьми.

“Наприклад, Юра Стоянов, якого я дуже добре знаю і з яким я дружив, для мене — суцільне розчарування. Чи Саша Розенбаум, який мене запрошував на свої ювілейні концерти. Оце для мене трагедія”, — зізнається артист.

Ще до повномасштабної війни перед українськими артистами постало питання — чи продовжувати працювати в Росії після анексії Криму та початку російської агресії у 2014 році. Для багатьох це були великі ринки, гастролі й значна частина заробітку, але водночас — питання власної позиції та принципів.

“Я ще з 2014 року це все припинив, усі стосунки з росіянами. Я перестав туди їздити, хоча раніше їздив дуже часто. Великий відсоток моєї роботи там був. Але я сказав собі: ні, я не хочу їхні гроші, не хочу їхню Росію, я буду тут, вдома, в Україні”, — говорить Олег Філімонов.

Творчість під час війни

Глядачу потрібні були комедії на початку війни, щоб хоча б на кілька годин переключитися з важкої реальності й просто посміятися. Але й вони з часом змінилися, бо сьогодні навіть зі сцени неможливо повністю оминути те, чим живе країна.

“А коли почалася ця клята війна, ми дещо змінили ракурс. І ось наші дві останні вистави: “Тривога по-одеськи” і ця вистава, яку ми зараз репетуємо до 25 серпня, наступного дня, після Дня Незалежності будемо показувати в Музкомедії. Це суцільна, стовідсоткова вистава про наше сьогоднішнє життя. Воно і смішне, і дуже гірке, і, розумієте, це така філософська притча про те, як ми живемо сьогодні”, — розповідає народний артист України.

У воєнний час матеріал для сцени часто підкидає саме життя. Звичайні розмови, побутові ситуації й реакції людей на тривоги перетворюються на готові історії, які треба лише підмічати. Особливо в Одесі, де навіть найважчі моменти часто пропускають через гумор.

“Два одесити розмовляють у районі Старокінного ринку. І один другому каже: “Слухай, Фіма, моя сусідка вчора витягла усі речі з шафи, кинула їх на підлогу і каже чоловіку, що їй уже ні в чому йти до бомбосховища, тому що у цьому всьому її бачили усі місцеві баби”, — ділиться історією з життя Олег Миколайович.

Сьогодні незалежність для України вимірюється вже не просто роками, а всім, що країна встигла пройти за цей час. Від спогадів про серпень 1991-го — до Одеси під обстрілами, розірваних зв’язків із Росією та вистав про воєнне сьогодення. І, мабуть, у цьому теж є щось дуже одеське — попри все не втрачати гумору й смаку до життя.

Також Новини.LIVE повідомляли, що Олег Філімонов вважає перехід одеситів на українську мову природним процесом. За його словами, після початку повномасштабного вторгнення українською в місті почали частіше спілкуватися, особливо молодь. 

Також Новини.LIVE повідомляли, що Олег Філімонов критично ставиться до частини перейменувань вулиць в Одесі. На його думку, зміни топонімів, пов’язаних із відомими літераторами, можуть руйнувати історичну та літературну традицію міста.