Ключові моменти:

• Незважаючи на сильні дощі, рівень води в Куяльницькому лимані піднявся всього на 15 сантиметрів і залишився нижчим, ніж минулого року.
• Екологи відзначають, що злива дещо знизила засоленість і наситила ґрунти, але не вплинула істотно на вологість лиману.
• Для реального відновлення водойми необхідний ремонт гідротехнічної споруди та інженерні рішення, які в даний час ускладнені війною.
• Фахівці також розглядають альтернативу — відновлення солепромислів, що може стати економічно доцільним способом порятунку Куяльника.

Струмки на схилах і осінній крокус

За словами еколога, оптимістичні прогнози на те, що недавні екстремальні опади відновлять річку Великий Куяльник, не виправдалися. Води тут як не було, так і немає. Через три тижні після «одеського потопу» його наслідки на Куяльницькому лимані не особливо помітні.

– У басейні Куяльнику опадів випало значно менше, ніж в Одесі. На 8 жовтня Гідрометеорологічний Центр Чорного та Азовського морів зафіксував, що рівень лиману в його пониззі підвищився на 15 сантиметрів. Начебто – добре, великі обсяги прісної води. Але, якщо підняти дані на 8 жовтня 2024 року, то виявиться, що в результаті злив рівень води в Куяльнику підвищився в порівнянні з минулорічним тільки на чотири сантиметри. І він на 15-20 сантиметрів нижче, ніж навесні – після запуску в лиман морської води, – зазначає еколог. – Зараз «хвіст» Куяльника піднявся тільки до села Ільїнка. І, якщо в перші дні дощів він простежувався вище, то зараз там тільки калюжі утворилися. Волога вбралася в грунт. У верхів’ях лиману – просто вологе, в’язке дно. Пройде час – і воно висохне.

Втім, не можна сказати, що недавня злива взагалі не мала для Куяльника ніякого значення.

– Дощ вплинув на розсолення – лиман знову повернувся до колишнього рівня засолення. До того ж – він добре просочив ґрунти і поповнив запаси підземних вод. Я пройшов вісім кілометрів по схилах – досі після дощу тут течуть струмки, багато джерел ожили, – розповідає Олег Деркач.

Крім того, на берегах Куяльника зацвіла рідкісна рослина – Штернбергія зимовникоцвітна. Побачити її можна на глинистих схилах – там, де глина не щільна, а розпушена. Квітки Штернбергії схожі на крокус або шафран. Біологія – досить складна. Квітка з’являється тільки після того, як восени пройдуть дуже сильні дощі. А якщо опадів немає – рослина цвіте під землею, там утворює насіння та відтворюється. Завдяки рясним дощам, Штернбергію на Куяльнику можна побачити вперше.

На тему: Куяльник під загрозою? Нацпарк розвіяв чутки про «величезну забудову» лиману

Про ремонт труби та опріснювальні установки

– На жаль, ні струмки, ні джерела не вирішують проблему порятунку Куяльника. Величезні простори, як і раніше, оголені. І вони будуть продовжувати деградувати. Якщо раніше ми визначали запаси лікувальних грязей лиману мільйонами кубометрів, то сьогодні це не відповідає дійсності, – визнає фахівець. – В принципі, грязь має властивість відновлюватися – але для цього процесу потрібні довгі роки. Без спеціальних інженерних заходів лиман буде продовжувати висихати. Сьогодні – рівень води до Ільїнки, завтра – до дамби навпроти Красносілки. Потім залишиться тільки невелике водоймище в низов’ях.

На сьогоднішній день інженерних проектів для порятунку Куяльника запропоновано достатньо. Але більшість з них або малоефективні – як роздамбування Великого Куяльника, або дуже дорогі – як, наприклад, перекидання води з Дністра.

– Великі проекти наповнення Куяльника прісною водою в умовах воєнного стану, практично, не реалізуються. Залишається варіант наповнення з моря. Але та кількість води, яка надходила в лиман раніше, вже не рятує ситуацію, – наголошує Олег Деркач. – Ми давали вісім-дев’ять кубів на рік. У зимовий час – коли вода холодна і біологічні процеси мінімізовані. Цей обсяг можна збільшити. Для цього необхідний невеликий ремонт гідротехнічної споруди, запущеної в 2014 році. За регламентом її капітальний ремонт передбачався через сім років. Але ніхто цим не займався. Гідротехнічна споруда знаходиться на балансі комунального підприємства, що належить до Одеської обласної ради. І сьогодні облрада готова виділити на ремонт гроші – потрібен тільки проект.

Разом з тим, є побоювання, що при заповненні лиману морською водою цілющі якості грязей і рапи можуть погіршитися. Щоб уникнути цього, на вході труби потрібно встановити опріснювальні установки. Але коштують вони десятки мільйонів євро – і сьогодні, під час війни для нацпарку вони, швидше за все, недоступні.

Назад – до солепромислів?

Більш прийнятний варіант – відновлення традиційних солепромислів. Тобто – осадження солі в штучних басейнах – як це відбувалося в промислових масштабах до 30-х років минулого століття.

– Ми хочемо зробити експериментальні басейни для осадження солі – імовірно, навпроти Корсунців. Там були солепромисли. Будівля сольпрому збереглася досі – зараз в ній розташована школа, – розповідає Олег Деркач. – Для експериментальних ставків потрібно всього лише півтора-два гектари акваторії. Можна використовувати старі фундаменти. Це має бути система ставків, куди запускатиметься концентрована ропа, а сіль випаровуватиметься природним шляхом. Вона може слугувати сировиною для харчової солі.

Тобто Чорноморському солезаводу, який нині будується під Одесою, можливо, і не доведеться закуповувати сировину — як планується — в Єгипті та Туреччині. Якщо, звісно, нацпарку «Куяльницький» вдасться реалізувати цей проєкт. Головне — знайти кошти на його фінансування.

Фото: Олег Деркач, валентина Князєва