Connect with us

Події

Володимир Якимець, художній керівник «Піккардійської Терції»

Published

on



Історія, традиції і сучасність звучать кілька десятків років у концертних  програмах акапельної формації «Піккардійська Терція». Її вирізняють відчуття стилю та ритму, а також поєднання вокальних та вербальних півтонів.

Чоловічий колектив виконує загалом понад 400 пісень найрізноманітніших музичних стилів: поп, рок, класика, фольк, джаз, кантрі, духовна музика, рок-н-рол, блюз. Часто народні тексти звучать із новою музикою.

Як змінилася діяльність колективу з 2022 року? Про це Укрінформ розпитав художнього керівника гурту Володимира Якимця.

ДОНАТИ НА ПОТРЕБИ АРМІЇ: СПОЧАТКУ ПРОДАЛИ  ФУТБОЛКУ ЗОЛОТОГО СКЛАДУ «МЕТАЛІСТА»

– Пане Володимире, як змінилася діяльність формації «Піккардійська Терція» після 24 лютого 2022 року?  Скільки відтоді було доброчинних концертів, чи долучаєтеся до волонтерських проєктів?

– Діяльність змінилася не тільки в нас, вона змінилася в принципі, мені видається, у всіх відповідальних творчих людей в Україні. І це не дивно. Бо відповідальними всі мають бути разом. Інакше не подолаємо цієї великої московської гідри.

 Відповідальними всі мають бути разом

У нас відтоді всі концерти благочинні. Так само й різдвяний тур, який проходитиме в січні: з кожного концерту будуть збори на потреби ЗСУ.

Після зрозумілої перерви перший концерт у 2022 році відбувся  у Львові  9 червня, в укритті на !FESTrepublic, це було колишнє бомбосховище. На той час ще не було чітко  напрацьовано механізму передавання коштів, ще мали небагато контактів.

Тоді ми виставили на аукціон із власного творчого музею формації футболку, яку нам колись подарував у Харкові відомий український футбольний тренер Мирон Маркевич, він тоді тренував «Металіст Харків». Це була футболка золотого складу «Металісту» з  усіма автографами. Вона на аукціоні  пішла, як не дивно, за 28 тисяч гривень.

На той момент нам здавалося, що  це  величезні гроші –  як для першого разу і за єдиний лот.

– Скільки було доброчинних концертів? Куди спрямовуєте зібрані кошти?

– Повторюся, у нас кожен концерт благочинний. Маємо великий  досвід співпраці з організацією, яка називається «Пташки перемоги». З ними провели вже понад десять концертів. Там на аукціони виставляють багато лотів і з нашою участю збирають мільйони гривень для ЗСУ. 

Головне, що і я, і хлопці бачимо конкретний результат. Кожен наступний концерт починається з того, що ми перебуваємо біля викладених коробок із допомогою. Щоразу,  зазвичай, це придбані безпілотники та інші потрібні захисникам речі. Єдине, що можна показувати на загальний огляд,  –  це Мавіки, найменші дрони. Інші –  це вже зовсім інакша парафія,  вони відразу прямують на фронт.

За цей час були доставлені три автомобілі  швидкої допомоги з Італії. Їх переобладнали для максимально зручного вивезення поранених з лінії фронту.

– Що стало головним внутрішнім імпульсом та мотивацією для доброчинної діяльності? Хоча «Піккардійська Терція» із часу заснування в 1992 році – виразно проукраїнська формація. 

–  Як я можу пояснити, що я українець, що мене виховала  українська традиція?  Мене виховали в любові до рідної землі, до рідного народу. Інакше не могло бути. «Піккардійська Терція» від самого початку була україномовною групою. Ми виконували пісні іншими мовами, але ніколи не збиралася переходити на російську. І не збиралися перекреслювати своїх принципів заради заробляння якихось легких грошей.

Мене виховали в любові до рідної землі, до рідного народу

– Чи можете назвати,  кому саме допомагаєте в Силах оборони?

–  Щоразу наш внесок потрапляє на потреби різних бригад та фондів. І я вважаю, що це є правильно. Тому що, звичайно, можна працювати винятково з кимось одним, але допомагати треба всім.

– Чи їздите з концертами за кордон? До 2022 року виступали в Польщі, Німеччині, Іспанії, Італії, Франції, Канаді та США, в Сингапурі, Бельгії та Швейцарії.

– Ні, ми вже три роки поспіль не їздимо за кордон. Це не є тільки нашим рішенням. Дуже обмеженим випуск творчих колективів за межі України став після скандалу 2023 року.

Ми готові гастролювати будь-де, поготів, якщо це вплине на збільшення зборів на нашу допомогу для Збройних Сил України.

ЯК РОСІЯНИ ВКРАЛИ КОЛЯДКУ «ПРЕЧИСТАЯ ДІВА»

– У репертуарі формації є пісні понад десятьма мовами. Раніше виконували один твір Чайковського російською мовою, який потім був перекладений на польську мову. Чи достатньо люди у Львові й інших містах  дистанціюються від культури країни-агресора?

– Я абсолютно щиро підтримую гасло, що називається «Російське вбиває». Можливо, воно згодом перестане вбивати, але сильно сумніваюся.

Я абсолютно щиро підтримую гасло, що називається «Російське вбиває»

«Неаполітанська пісня» російського композитора у нас була у фактично першому сольному концерті «Піккардійської Терції»  в 1994 році у Львівському органному залі. У нас тоді ще не було власного матеріалу в отакій кількості, щоб півтори години провести на сцені. 

Уже за три роки з’явилася можливість її перекласти.  Ми тоді були на гастролях у Польщі.

 Далі пісень російською мовою у нашому репертуарі не було й не буде. Мені видається, що це абсолютно логічно,  свідомо, відповідально  –  так має бути у всіх артистів.

– Знаю, що росіяни вкрали вашу колядку?

– На народні слова у мене є колядки «Ой, Ладо, Ладо» та «Пречистая Діва». Друга сподобалася представникам Московського патріархату в Росії настільки, що вони її виконували і в Пітері, і в Москві, і в інших російських містах, у церквах. І вказували, що це  «русская народная колядка». Я знайшов відео на ютубі, можу довести факти.

– Хто має активізувати зникнення маркерів російської культури в публічному просторі в Україні? Це не актуальне питання для Львова, але продовжує збурювати навіть Київ та інші населені пункти.

– Цим точно не маю займатися я, Володимир Якимець, ні Андрій Капраль. Ми своїм прикладом показали, як потрібно ставитися до культури країни-агресора.

Ми все життя говорили українською. Повністю відмовилися від російської мови. У когось таке  усвідомлення може приходити трохи пізніше. Напевно, вже час прозріти всім. Бо живемо у період, коли ворог щодня вбиває українців.

– Як ставитеся до того, що музика, як і вся культура, є певною зброєю в інформаційному просторі? 

– Коли згадую наш шлях, від років становлення, то повірте мені: ми не стільки хотіли воювати своєю творчістю, скільки хотіли, найперше, відновити, популяризувати твори. Ми хотіли показати, що ми творчі люди, що можемо привнести в культуру щось цінне. Дасть Бог, онуки, правнуки, надіюся, це оцінять.

Коли йдуть військові дії, музика мусить стати частиною оборони нашої ідентичності

Проте нині, коли йдуть військові дії, музика, як і будь-яка сфера нашого життя, мусить стати частиною оборони нашої ідентичності. Недарма від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну найпершою піснею, яку ми записали, була «Йде українське військо». Це певний переспів «Йде січове військо» ще старих часів, стрілецька,  Михайла Гайворонського.

– Ще перед 2014 роком «Піккардійська Терція» виступала в містах на сході України. І там вам розповідала місцева мешканка про багато російських безкоштовних концертів, які були організовані, щоб люди не думали. Чи всюди відчуваєте запит на українські пісні, які мають сенси?

– Ця історія трапилася в Луганську у 2013 році. Жінка говорила, що в неї таке враження, що до них привозять виконавців, під чию музику «можеш на шару»  тільки поскакати. Проте вона прийшла  саме до нас на концерт, її душа вимагала зовсім інакшої музики.

Є клубна музика, дискотечна, класична, оперна, є співана поезія. Є музика, яка зроблена під формат. Інша справа, що до українських виконавців у нас тривалий час нав’язувалася меншовартість.  Хоча «Танок на майдані Конго», ті самі «Океан Ельзи», «Скай» збирали повні зали і в Донецьку, і в Луганську, і в Маріуполі. Та й ми збирали там повні зали.

Інша річ, що українських виконавців давили з тієї сторони закиданням грошей та маскультури. За російськими артистами стояла фінансова стіна. Навіть «Океану Ельзи»,  який стадіони збирає, і в Москві збирав, то, повірте мені, було дуже важко тягатися з тією фінансовою машиною, яка поширювала всюди свої наративи, культуру і смаки.

ПОКИ МИ РАЗОМ – МИ НА ШЛЯХУ ДО ПЕРЕМОГИ

– У репертуарі формації зараз близько 400 пісень. Як вибудовуєте репертуар кожного концерту? Яким пісням віддаєте перевагу  у нинішній період?

– Кожен сольний концерт ми зазвичай намагаємося сформувати із зовсім різного матеріалу. Це абсолютно доцільно, оскільки у нас від самого початку було таке правило доброго тону, що в кожному альбомі, мінімум є по дві народні пісні.

– Альбомів 15?

– У репертуарі їх більше. Ми видали компакт-диск, який називається «Антологія 2. Фольклор». І далеко не все туди увійшло, тому що ми й далі працюємо над фольклором і далі співаємо на концертах.

Можливо, коли призупиняться активні бойові дії, ми нарешті матимемо більше часу сісти у студії і вже тоді покажемо, що й інші народні пісні теж виконуються.

– Що співатимете в нинішньому турі?

– Ті концерти, з якими поїдемо в січні на гастролі, складатимуться наполовину з різдвяної програми. Інші – ті пісні, які ми постійно виконуємо на наших концертах, які полюбилися слухачам.

Я невимовно радий від того, що впродовж 35 років діяльності колективу люди разом з нами співають багато пісень. Жоден концерт не може обійтися без «Старенького трамвая» і «Саду ангельських пісень».

Не забуваємо і про колядки. Нещодавно  презентували нову авторську  – «Зірка на небі сходить» Андрія Капраля.

Ми намагаємося популяризувати народні твори й водночас вносити свою частку в подальший розвиток народної пісні, зокрема різдвяної.

– Які міста відвідаєте? Чи пов’язаний вибір Кам’янця-Подільського з тим, що звідти відправлявся за кордон хор Олександра Кошиця?

– У Кам’янць-Подільський ми завітаємо вшосте чи всьоме. Тому не треба чекати якогось прихованого контексту. Звичайно, все можна в гарну обгортку вдягнути, проте ми їдемо, бо люди на нас там чекають. Відгуки були постійно дуже добрі.

 Ми не могли оминути ні Кам’янця-Подільського, ні Тернополя, ні Хмельницького, ні інших міст. На жаль, у цьому турі не буде багато тих міст, які так само нас дуже люблять. Проте  ми розуміємо, що у воєнний період постає питання безпеки людей. 

– Наскільки зараз вдається триматися «Піккардійській Терції»?

– Звичайно, зараз концертів стало набагато менше, і фінансова ситуація не є  найлегшою. Ба більше, ми ніколи не були державним колективом, держава нам жодної копійки ніколи не платила. Ми не одні такі, зараз вся Україна так живе. 

Багато людей не можуть собі дозволити купити навіть квитків на наші концерти, хоча в нас абсолютно демократична цінова політика. Єдине, що я можу сказати: поки ми разом, поки ми тримаємося, ми все одно на шляху до перемоги.

– На початку розмови ви згадали про музей «Піккардійської Терції». Розкажіть детальніше.

– У нас є репетиційне приміщення, де ми зберігаємо всі подарунки від наших прихильників. Кожен подарунок є цінним, тому що він від щирої душі. Там багато різних речей: починаючи, умовно, від підставок  під горнятка кави, закінчуючи великою Різдвяною звіздою, яка в нас стоїть вже майже  20 років.

– Чи можете виокремити якийсь із виступів формації чи пісню?

–  Щойно ти скажеш, що в тебе є якась найулюбленіша пісня твого репертуару, все – тобі далі  нема чого тут творити. Бо вважаєш, що найкращу вже виконуєш. Так само нема кращої чи гіршої публіки. Є артисти, які виходять на сцену. І тільки від них залежить, підуть за ним люди чи ні.

Мрія на цей момент у всіх є одна – це перемога

– А різдвяна мрія у вас є?

– Мрія на цей момент у всіх є одна – це перемога. А там подивимося.

Валентина Самченко, м. Київ

Фото надала формація «Піккардійська Терція



Джерело

Події

Помер японський письменник Рю Муракамі

Published

on



Помер японський письменник Рю Муракамі, чиї гострі твори досліджували секс, насильство та молодіжну культуру і були перекладені різними мовами по всьому світу.

Про це повідомила The Japan Times, передає Укрінформ.

«Ми глибоко засмучені звісткою про передчасну смерть Рю Муракамі, який протягом усієї своєї кар’єри незмінно створював епатажні твори, орієнтовані на молоду авдиторію», – йдеться у заяві видавництва Gentosha, оприлюдненій у п’ятницю, 23 жовтня.

Муракамі було 74 роки.

Серед найвідоміших творів письменника – його дебютний роман «Усі відтінки блакитного», у якому змальовано моральне розкладання молоді, яка загрузла в наркотиках і сексі. У 1976 році ця книжка принесла автору одну з найпрестижніших літературних нагород Японії.

У романі 1980 року «Діти з камери схову» йдеться про дітей, яких залишили в камерах схову на вокзалі, та про їхнє подальше виживання, а в книжці 1997 року «Суп місо» описано занурення туриста в атмосферу токійського кварталу «червоних ліхтарів».

Як повідомляв Укрінформ, після важкої хвороби на 67-му році життя помер письменник Сергій Батурин (Онищенко), член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників.

Фото: Dimanaiv – Own work, CC BY-SA 4.0



Джерело

Continue Reading

Події

УІК оголосив результати читацького голосування

Published

on


Український інститут книги та онлайн-книгарня MEGOGO Books підбили підсумки проєкту «Знакові видання Незалежності: 35 книжок, які ми обираємо разом», присвяченого 35-річчю відновлення Незалежності. Перше місце в читацькому голосуванні посів психологічний трилер Ілларіона Павлюка «Я бачу, вас цікавить пітьма».

Як передає Укрінформ, про це повідомляє УІК.  

Голосування тривало з 7 вересня до 6 жовтня на сайті MEGOGO Books. Читачі обирали від 1 до 35 книжок і видавничих серій із довгого списку 100 позицій, який попередньо сформували 40 експертів зі сфер літератури, культури та медіа. Загалом читачі віддали 168 889 голосів.

Як зауважили в УІК, фінальний список об’єднав різні жанри, покоління авторів і способи осмислення нашого спільного досвіду. До нього увійшли сучасні романи, зокрема жанрова література, твори про війну, історичну пам’ять та українську ідентичність, поетичні збірки, нонфікшн і фундаментальні видання класиків.

Зазначається, що про високий запит на сучасну жанрову літературу свідчить лідерство роману Павлюка, який посів першу позицію за результатами читацького голосування. Також серед фіналістів опинилися трилогія Павла Дерев’янка «Літопис Сірого Ордену», цикл Макса Кідрука «Нові темні віки» та медичний трилер Андрія Сем’янківа «Танці з кістками».

Крім того, помітне місце у списку посідають книжки, присвячені українській історії, культурі та переосмисленню минулого. Серед них – «Справа Василя Стуса» Вахтанга Кіпіані, «Брама Європи» Сергія Плохія, «Мова-меч» Євгенії Кузнєцової та «Бунт проти імперії: українські шістдесятники» Радомира Мокрика.

Вагомий акцент читачі зробили й на книжкових серіях, що відкривають українську літературну спадщину та повертають до культурного обігу важливі прозові й поетичні твори.

Так, у короткому списку опинилися зібрання творів Василя Стуса, Лесі Українки, Тараса Шевченка, а також серії української класики, які актуалізують не лише хрестоматійні, а й ті тексти, які раніше активно не видавались.

Як зауважили в інституті, одразу декілька авторів здобули більше однієї позиції у короткому списку: Сергій Жадан – три, Оксана Забужко – дві як авторка і одна – як упорядниця, Ліна Костенко і Євгенія Кузнєцова – по дві, Іван Малкович одна як автор і чотири – як упорядник книжкових серій.

Список 35 знакових видань Незалежності:

  • «Я бачу, вас цікавить пітьма», Ілларіон Павлюк;
  • «Гемінґвей нічого не знає», Артур Дронь;
  • «За Перекопом є земля. Кримський роман», Анастасія Левкова;
  • Трилогія «Літопис Сірого Ордену», Павло Дерев’янко;
  • «Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР», Вахтанг Кіпіані;
  • Цикл «Нові темні віки» (дві книжки), Макс Кідрук;
  • «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності», Сергій Плохій;
  • Серія «Українська поетична антологія» (31 книжка, упорядник Іван Малкович);
  • Серія «Vivat Класика» (24 книжки, упорядниця Ярина Цимбал);
  • «Записки українського самашедшего», Ліна Костенко;
  • «Маруся Чурай», Ліна Костенко;
  • «Мова-меч. Як говорила радянська імперія», Євгенія Кузнєцова;.
  • «Спитайте Мієчку», Євгенія Кузнєцова;
  • «Інтернат», Сергій Жадан;
  • «Абетка», автор і упорядник Іван Малкович;
  • Серія «Неканонічний канон» (40 книжок, упорядниця Віра Агєєва);
  • «Ukraїner: Країна зсередини», Богдан Логвиненко;
  • «Жадан. Усі вірші. 1993–2023», Сергій Жадан»;
  • «Солодка Даруся», Марія Матіос;
  • «Василь Стус. Повне зібрання творів у 6 томах, 9 книгах», упорядники Михайлина Коцюбинська і Дмитро Стус;
  • Серія «100 казок» (3 книжки, упорядник Іван Малкович);
  • «Леся Українка. Повне академічне зібрання творів у 14 томах»;
  • «Танці з кістками», Андрій Сем’янків;
  • «Польові дослідження з українського сексу», Оксана Забужко;
  • «Музей покинутих секретів», Оксана Забужко;
  • «Бунт проти імперії: українські шістдесятники», Радомир Мокрик;
  • «Ворошиловград», Сергій Жадан;
  • Серія «Розстріляне відродження. Вибрані твори» (16 книжок, упорядники Осип Зінкевич, Володимир Панченко, Олександр Ушкалов, Надія Білик, Наталія Гавдіда, Оксана Танюк, Олеся Омельчук, Анатолій Ткаченко, Дана Ткаченко, Ростислав Мельників;
  • «Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у 12 томах»;
  • Серія «Улюблені вірші» (3 книжки, упорядник Іван Малкович);
  • «Вірші з бійниці», Максим «Далі» Кривцов;
  • «Доця», Тамара Горіха Зерня;
  • «Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші», Володимир Вакуленко-К.;
  • «Амадока», Софія Андрухович;
  • «Століття Якова», Володимир Лис.

Окремим напрямом проєкту стало опитування в застосунку «Дія», присвячене знаковим українським книжкам, виданим у 2022–2026 роках. У межах цієї номінації користувачі обирали книжку, яка, на їхню думку, заслуговує на спеціальну відзнаку читацьких симпатій, з-поміж 15 номінованих видань.

Читайте також: Премія «Книга року ВВС–2026» оголосила довгі списки

Переможцем стала «Колонія» Макса Кідрука, яка отримала 23% (14 052) голосів. Загалом у «Дії» свій голос віддали 60 596 користувачів.

Як повідомляв Укрінформ, українська поетка й перекладачка Галина Крук стала лауреаткою заохочувальної поетичної премії Горста Бінека 2026 року. Нагороду вручать 2 грудня в Баварській академії мистецтв у Мюнхені.



Джерело

Continue Reading

Події

Український інститут нацпам’яті планує пошукові роботи у заповіднику «Биківнянські могили»

Published

on


Український інститут національної пам’яті планує провести пошукові роботи на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» у 2026 році.

Як передає кореспондент Укрінформу, про це голова УІНП Олександр Алфьоров сказав під час наукової конференції “Биківнянський злочин: механізм убивства, виконавці, жертви, комеморіація”.

“Сподіваємось, що наші плани реалізуються, і цього року ми встигнемо ще провести пошукові роботи на території Биківнянського заповідника. Так, це складно, але ми маємо пошановувати своїх співгромадян, які знайшли там спокій, точніше, не шукаючи, знайшли його. І цього року ми запланували це, фінанси знайдемо і відкриємо за довгий час знову ті шари землі, які й досі тримають дуже багато таємниць”, – сказав Алфьоров.

Він наголосив на важливості подальшого дослідження місць поховань жертв радянських репресій, збереження історичної пам’яті та підтримки установ, які займаються вивченням злочинів тоталітарного режиму.

Алфьоров підкреслив, що дослідження радянських злочинів має значення для осмислення сучасної російської агресії проти України та інформування міжнародної спільноти про тяглість російської репресивної політики.

Читайте також: У Львові завершили ексгумаційні роботи, виявлені останки 132 польських і німецьких військових

Як повідомляв Укрінформ, у селі Ласків Люблінського воєводства (Польща) завершилися пошукові дослідження на православному кладовищі, під час експедиції виявили останки понад 40 осіб.

Фото: Павло Багмут, Укрінформ



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.