Connect with us

Події

У Києво-Печерській лаврі в День молитви відкрили для відвідування Ближні печери

Published

on


У Національний день молитви у Києво-Печерській лаврі знову відкрили для відвідувачів Ближні печери й відбулася Молитва за Україну.

Молитву за Україну звершив Митрополит Київський та всієї України Епіфаній в Хрестовоздвиженському храмі Лаври, де розташовані Ближні печери, повідомляє кореспондент Укрінформ.

Як зазначив Блаженніший Епіфаній, чернеча громада української Лаври отримує у свою повноправну опіку святині печер, а цією молитвою й початком нового етапу життя Київської лаври свідчимо, що будемо послідовно боротися за відновлення історичної справедливості для України.

«Ця подія свідчить, що справа звільнення Лаври від раніше накинутого на неї ярма “руского міра” є незворотнім. Ми впевнено рухаємося до повноцінного відновлення цього священного місця саме як духовного осередку православної української церкви. Символічно, що цей важливий історичний момент поєднується з нашою молитвою про перемогу правди й утвердження справедливого й благословенного Богом миру саме тоді, коли ми згадуємо четверту річницю українського спротиву російській повномасштабній агресії та дванадцяту річницю від початку опору російським окупантам, що вдерлися на нашу мирну землю», – зазначив Епіфаній.

Читайте також: У Києво-Печерській лаврі заявили про пошкодження через російську атаку

Віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики України – міністерка культури України Тетяна Бережна наголосила на відновленні історичного маршруту до лаврських печер і на послідовній політиці держави у відновленні духовної традиції церкви.

«Ми відкриваємо саме той маршрут, який був традиційний у часи Петра Могили та Івана Мазепи. Ми рухаємося історичним шляхом українського паломництва. І відкриття цих печер саме в День молитви є надзвичайно символічним. І це послідовні кроки держави, Міністерства культури разом із Православною церквою України. Нещодавно ми також передали в безоплатне користування ПЦУ два корпуси Лаври. Це свідчить про продовження духовної традиції Православної церкви України в цьому місці, яке є надзвичайно важливим для історії та державності України», – наголосила Бережна.

Як зазначив генеральний директор Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Максим Остапенко, після трьох років закритого доступу Ближня й Дальня печери Лаври відкриваються для вірян і відвідувачів в оновленому форматі.

«Ми відновлюємо той шлях, яким йшли віряни у печери ще з часів Петра Могили – в давнину люди заходили через Хрестовоздвиженську церкву. На жаль, за часів Московського патріархату і за радянських часів було змінено цей маршрут, він був нелогічний і неісторичний. Тепер ми відкриваємо можливість пройти тим маршрутом, яким українці ходили 200, 300, 400 років тому», – зазначив Остапенко.

Також, за його словами, невипадково обрали дату відкриття Лаврських печер 24 лютого, день повномасштабного вторгнення Росії в Україну.






У Києво-Печерській лаврі відкрили Ближні печери та звершили Молитву за Україну / Фото: Данило Антонюк. Укрінформ

1 / 7

«Цей день дуже важливий символічно, бо треба розуміти, що ця війна точиться з Росією не чотири роки, а більше 300 років. Насправді це війна за нашу ідентичність, і Росія століттями, саме через церкву, намагалася знищити нашу українську ідентичність. Найбільша святиня Києво-Печерської лаври Ближня й Дальня печери – це найсакральніша частина, де перебуває фактично весь український пантеон – наші видатні святі. І ці об’єкти мали бути повернуті українському народу для молитви», – сказав Остапенко.

Для загального відвідування печери будуть відкриті 25 лютого. З 09.00 до 11.00 безкоштовно відвідати печери зможуть віряни у супроводі представників ПЦУ. А після 12.00 ознайомитися з історією печер зможуть туристичні групи під егідою екскурсоводів.

Як повідомляв Укрінформ, у серпні 2023 року Національний заповідник “Києво-Печерська лавра” тимчасово припинив доступ на територію Нижньої лаври усіх відвідувачів. Відповідне рішення було ухвалене через системне перешкоджання прихильниками УПЦ (МП) доступу до приміщень Нижньої лаври.

24 лютого Україна відзначає Національний день молитви – день духовної єдності, коли у спільній молитві за Україну та незалежно від конфесійної належності чи світоглядних переконань український народ засвідчує єдність у прагненні свободи, гідності та справедливого миру.

Фото Укрінформу можна купити .



Джерело

Події

три історії родин морських піхотинців у документальному фільмі Тетяни Станєвої

Published

on


Як чотири роки дружини захисників чекають, волонтерять,  виховують дітей і переживають втрати

Нещодавно в Києві відбувся закритий показ документального фільму «Вона» режисерки Тетяни Станєвої. До офіційної прем’єри в Україні його вже показали в Болграді Одеської області, бо це історія про жінок, які там мешкали на початку повномасштабної російсько-української війни, та їхніх чоловіків – морських піхотинців із військової частини, яка дислокується в українській Бессарабії.

Місцем офіційної світової прем’єри  стрічки цього року 25 лютого стала  столиця Болгарії – Софія, бо розповідає, зокрема, про українських болгар. Також фільм, який ще називають щоденником дружин військових ЗСУ, показали у Пловдиві.

У Київ приїздили майже всі головні герої і героїні стрічки, що показує зв’язок тилового життя і служби українських захисників, які чинять спротив російській агресії. Тож Укрінформ подивився документальний фільм «Вона» й поспілкувався з військовими та їхніми дружинами, щоби більше дізнатися про зйомки і моменти, які лишаються за кадром. 

                                                                                      

ФОКУС УВАГИ НА ЖІНКАХ УКРАЇНСЬКИХ ЗАХИСНИКІВ

Режисерка Тетяна Станєва на київському показі

За понад чотири роки професійно створено десятки документальних фільмів про повномасштабну російсько-українську війну: «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова 

 (здобув премію «Оскар» у номінації «Найкращий повнометражний документальний фільм») і цього ж режисера «2000 метрів до Андріївки»; «Одного літа в Україні» Володимира Тихого; «Порцелянова війна» Брендана Белломо і Слави Леонтьєва;  цикл фільмів про митців «Культура vs війна», ініційований асоціацією «Дивись українське!»;  «Да Вінчі» Володимира Сидька; «Андрій Жованик. Світ як воля та уява» Сергія Дарійчука; «Куба & Аляска» Єгора Трояновського, багато інших.

Стрічка «Вона» Тетяни Станєвої поміж усіх вирізняється темою – тим, що фокусує увагу на житті жінок та родичів українських захисників, допоки роками чоловіки захищають країну від ворожого нападу. А ще це фільм-спостереження за героями упродовж кількох років. 

«Майже чотири роки я спостерігала за цією історію. І вона про любов: дружин до військових; військових до своїх родин; нас усіх –  до рідної землі.  Про любов, яка перемагає страх і мотивує битися; яка змушує чекати та єднає нас усіх у допомозі війську», –  коментує режисерка фільму «Вона» Тетяна Станєва, ініціаторка й організаторка Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО», який народився в українській Бессарабії і міцно поєднав Україну і Болгарію.

Весілля Костянтина Карагеза з Христиною, 2022 р. Праворуч Олена і Дмитро Лисаки
Весілля Костянтина Карагеза з Христиною, 2022 р. Праворуч Олена і Дмитро Лисаки

Документальний фільм «Вона» розповідає про життя після 24 лютого 2022 року жінок різного віку: Ольги Атанасової, Олени Лисак і Ніни Биковської. Їх об’єднує те, що вони стали обраницями військових 88 окремого батальйону морської піхоти Збройних сил України. Тож разом переживають за захисників, волонтерять, долають психологічні проблеми та травми.  

Насправді у фільмі більше сюжетних ліній. Глядачі співчувають гагаузці Христині Карагез, яка втратила на війні свого чоловіка – Костянтина Карагеза, уродженця села Залізничне Болградського району. Творці стрічки, зокрема, підсвічують гуманітарну ініціативу «Буджак реліф», яка була створена в Україні у співпраці з турецькими партнерами, залученими за ініціативою «Союзу гагаузів України» для посилення гуманітарної підтримки південного регіону.

Знімальна команда фільму у Болграді: оператор-постановник Ян Лелюк, режисерка Тетяна Станєва, оператор і фотограф Олександр Барон, звукорежисер Едуард Слободянюк
Знімальна команда фільму у Болграді: оператор-постановник Ян Лелюк, режисерка Тетяна Станєва, оператор і фотограф Олександр Барон, звукорежисер Едуард Слободянюк

«Я особисто щиро радію, що мій Болград і наш 88 окремий батальйон морської піхоти у кадрі і в архіві нашої війни. В історичній памʼяті нашої країни є звитяги, супротив і боротьба мого Південного краю», – констатує режисерка й додає, що фільм зроблений за підтримки Міністерства культури України.

Кожна з понад тисячі п’ятиста діб повномасштабного супротиву агресії РФ із безпрецедентним героїзмом українців різних етнічних груп та дуже болючими втратами нерідко наповнені, на жаль, і непорозуміннями між тими, хто постійно перебуває на фронті, та деякими людьми в тилу. Тетяна Станєва сподівається, що кіноісторія «Вона»  зменшуватиме прірву відчуження між військовими і цивільними.

Досвід тих і інших дуже різний, проте кожен живе у війні. І головне – порозумітися, відчути стан того, хто поряд чи на відстані. Бо за відносним тиловим спокоєм, порівняно з гарячими точками фронту, може причаїтися чиясь болюча  раптово перервана вагітність  чи нервова перенапруга, яку неможливо здолати без допомоги лікарів і транквілізаторів.

«ТА СКІЛЬКИ Ж ЦЕ ТРИВАТИМЕ»: ІСТОРІЯ ОЛЕНИ І ДМИТРА

Режисерка Тетяна Станєва і оператор із Дніпра Іван Понамарьов на Покровському напрямку, 2025 р.
Режисерка Тетяна Станєва і оператор із Дніпра Іван Понамарьов на Покровському напрямку, 2025 р.

У кадрах документального фільму «Вона» – переважно цивільне життя. Моменти  вихоплювали кілька років поспіль із літа 2022-го: спочатку у Болграді, де застала всіх героїнь повномасштабна російсько-українська війна, а потім –  у Житомирі, куди деяких героїв кінооповіді закинула доля згодом.

Прохання документалістів знімати військових 88 окремого батальйону морської піхоти  задовольнили не відразу. Але режисерка Тетяна Станєва цілеспрямована й наполеглива у своєму намірі реалізувати задум, тож дозвіл отримали. І один день зйомок на Покровському напрямку вже восени 2025 року додав унікальних кадрів із захисниками.

Олена Лисак і Тетяна Станєва
Олена Лисак і Тетяна Станєва

Одна з історій у фільмі – Олени Лисак, яка зараз перебуває у відпустці для догляду за дитиною. Меншому синові подружжя, чиїм першим словом стало «тата»,  зараз  – понад півтора рочку. Старший уже ходить у другий клас, а на початку фільму глядачі його бачать ще в дошкільному віці.

«Продовжуємо підтримувати хлопців, наскільки це зараз можливо, – коментує Олена. –  Чоловік продовжує служити, вже у званні майора. Ми терпляче чекаємо і віримо, що все буде добре: Діма повернеться, і ми разом насолоджуватимося спілкуванням із нашими дітьми».

Співрозмовниця додає: «Кожен момент фільму, який ми переглядаємо, – це для мене не просто «альбом спогадів». Кожну минулу подію я проживаю знову. Те, що всі бачили у фільмі, – це десь 7 % нашого реального життя, нашого болю і радощів».

Олена дякує долі, що чоловікові надали кількатижневу відпустку, тож сім’я мала змогу побути разом. Коли Дмитро на службі, якомога частіше намагаються спілкуватися через відеозв’язок – щоби хоч у такий спосіб тата-військового бачили сини.

Олена і Дмитро Лисаки на київському показі
Олена і Дмитро Лисаки на київському показі

«Коли народився молодший, Діма приїхав і одразу поїхав, – розповідає Олена. – Потім приїхав майже через шість місяців… Змиритися з такою тривалою відсутністю дуже складно. Навіть коли неначе остаточно вже до цього призвичаїлася, – однак, приходить момент, коли обсідають думки: “Та скільки ж це триватиме?”, “Чому так живемо саме ми?”».

За ці роки в житті Олени був дуже складний період, коли вона втратила дитину на початку сьомого місяця вагітності. «Ми дуже чекали доньку. Це була важка втрата», – каже дружина захисника.

В один голос Олена з чоловіком кажуть: «Наш батальйон – це наша сім’я. Разом із дітьми, з дружинами зустрічаємо свята зазвичай». 

Олена і Дмитро разом приїхали вже на другий показ документального фільму «Вона»: спочатку був болгарський, наступний – український. Морський піхотинець Дмитро Лисак (за складом характеру йому більше до вподоби бути поза кадром) розповідає, що стрічка дає йому можливість побачити меншого сина в періоді, який він через війну пропустив: не мав змоги спостерігати за розвитком немовляти й особисто доглядати.

НОВА ФОРМА ДЛЯ НАРЕЧЕНОГО-ГРАНАТОМЕТНИКА У 2022 РОЦІ ТА ІНТЕНСИВ ДЛЯ МОБІЛІЗОВАНИХ

Тетяна Станєва, Сергій Биковський і його дружина Ніна
Тетяна Станєва, Сергій Биковський і його дружина Ніна

«Військовий побачить у цьому фільмі набагато більше, ніж цивільний. Бо там є дуже багато спеціфічних моментів», – зауважує інший герой фільму, військовий психолог Сергій Биковський.

Наприклад, у фільмі професійний гранатометник Костянтин Карагез одружується в новенькій формі. У перші місяці повномасштабної російсько-української війни знайти таку було майже нереально. Проте стараннями всього батальону її доставили нареченному. Він був дуже щасливий.

Костянтин Карагез із своєю другою половиною – Христиною – в центрі
Костянтин Карагез із своєю другою половиною – Христиною – в центрі

На жаль, 29-річний захисник із десантно-штурмової роти Костянтин Карагез, який пройшов військове навчання в Грузії, загинув унаслідок бойового зіткнення під час мінометного обстрілу в Херсонській області, біля Давидового Броду поряд із позицією «Орел», 19 жовтня 2022 року. Для нього, Дмитра Лисака і Сергія Биковського повномасштабна війна розпочалася у Вугледарі у Донецькій області.

Хтось не надає значення цивільному авто на задньому плані в кадрі фільму «Вона», коли оператор працював  у 88 окремому батальйоні морської піхоти. А для військових відразу зрозуміло, що зйомка відбувалася не на передньому краї, а на другій лінії оборони.

«Наші хлопці емоції не показують. І достукатися до них дуже складно, – розповідає Сергій Биковський. – На дурні думки у морських піхотинців немає часу, бо постійно чимось зайняті: готують техніку до виходу, заправляють, тренуються на стрільбах, на денних і нічних заняттях. Бійці просто валяться з ніг після цього всього, коли випадає 4-5 годин поспати».

Воєнний психолог Сергій Биковський
Воєнний психолог Сергій Биковський

Пан Сергій – професійний військовий, у Збройних силах із 1988 року. Закінчив військове училище, військовий льотчик 3-го класу. Після розвалу Союзу написав рапорт і продовжив службу в Збройних силах України. Прослужив 14 років за цим фахом. За скороченням звільнився. Майже сім років працював журналістом. А у 2018-му пішов контрактником у морську піхоту.

Бійці  88 окремого батальйону морської піхоти утримували п’ять місяців Чорноморське узбережжя; виконували бойові завдання на острові Зміїний, біля Чонгару і в Кринках. Були в інших гарячих точках. Штатна чисельність батальйону – 500 осіб.

Кожному глядачеві документального фільму «Вона» запам’ятовується мудрість військового психолога, яку він передає щойно мобілізованим чоловікам: як треба поводитися зі зброєю і ставитися до ворога, який напав на нашу незалежну державу.  «Я гадки не мав, що цей мій  інструктаж увійде у фільм, – коментує Сергій Биковський. –

Із щойно мобілізованих чоловіків, які потрапили до нас від ТЦК, мені й іншим командирам треба було тоді, як і щоразу, швидко зробити бійців морської піхоти. У документальний фільм «Вона» ввійшли кадри, як ми з ними проводили дуже інтенсивний курс підготовки, де пояснюємо, чому варто не боятися ворога. Не всі все витримують; однак ті, що доходять до кінця, воюють як леви!».

ДОКУМЕНТУВАТИ ЖИТТЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ ТРЕБА ЩОДНЯ

Подружжя Биковських
Подружжя Биковських

Ніна Биковська за фахом учитель початкових класів, нині працює в дитячому садочку. Маючи чоловіка-військового, теж свого часу прослужила вісім з половиною років, тож старший сержант. «Тобто я знаю детально військову службу зсередини, тому мені ще важче, ніж дівчатам», – каже співрозмовниця.

Молодша донька Биковських, яка закінчила Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, уже 25 лютого 2022 року зробила перший пост у соцмережі про збір допомоги українським захисникам. «До нас приходили люди і приносили їжу, ліки, одяг. Трохи згодом до ініціативи приєдналася Оленка й Олечка. Мій Сергій поїхав в АТО ще 17 січня. Але про повномасштабну війну ми тоді ще не думали».  

Дружина морського піхотинця Олександра Атанасова Ольга (ліворуч) із сином
Дружина морського піхотинця Олександра Атанасова Ольга (ліворуч) із сином

Ольга Атанасова – дружина морського піхотинця Олександра Атанасова на київський  закритий показ приїхала із сином. Вони, які і всі рідні захисників і захисниць, понад усе мріють бачити їх удома в мирному житті.

Документувати події під час війни треба щодня, вважає режисерка документального фільму «Вона» Тетяна Станєва. «Ми вже багато пропустили, і гадки не маю, як наздоганяти. Та треба. Інакше нам не буде що розповісти дітям і світу, – каже вона. – Ми всі думали, що перемога буде близькою і відповідно історія закінчиться швидко. Але не так сталося, як гадалося».

Глядацька зала після перегляду фільму «Вона» в Києві
Глядацька зала після перегляду фільму «Вона» в Києві

За період від початку зйомок стрічки влітку 2022-го до її світової прем’єри в лютому 2026 року  в героїнь – дружин українських захисників – відбулося багато змін. Багато що змінилося. Одна встигла виконати свою мрію, не дочекавшись Перемоги, – народити сина від коханого. Інша пережила переїзд, панічні атаки та зміну професії. Третя також зазнала життєвих змін, хоч її життя з боку видається відносно стабільним. Місто Болград наразі обʼєднує цих жінок спогадами,  місцем дислокації військової частини, де служать їхні чоловіки, і фільмом «Вона».

Самченко Валентина, м. Київ

Фото Дениса Сивенка і Юліани Литвиненко надала команда фільму «Вона»



Джерело

Continue Reading

Події

Рівненський театр ляльок готує виставу для дітей з інвалідністю, оголошений кастинг на Барбі

Published

on



Рівненський академічний обласний театр ляльок готує виставу, адаптовану для дітей з інвалідністю, і звертається до глядачів із проханням за можливості надати ляльки Барбі для її прем’єри.

Про це у Телеграмі заявив голова Рівненської облради Андрій Карауш, передає Укрінформ.

«Для цієї прем’єри театр просить глядачів, за можливості, поділитись ляльками Барбі. Їх можна принести безпосередньо в установу, де вони, після стилізації художниками-бутафорами, стануть частиною цієї вистави. Орієнтована постановка на вік 5+», – написав голова облради.

Зазначається, що прем’єру вистави запланували на липень, над її назвою ще працюють. Постановка розповідатиме про сім нот, одна з яких – Мі – є незвичайною. Це є аналогією до того, що діти можуть мати власні особливості. До роботи над виставою директор театру запросив молодих випускників КНУТКіТ імені І. Карпенка-Карого.

Наголошується, що виставу адаптують для дітей з інвалідністю. Її створюють під формат сцени в укритті, тобто вона розрахована на кількість до 30 глядачів. З нею також планують подорожувати областю.

«Щоб була така чиста інклюзія – то такого ми ще не робили. Це буде і нам цікаво», – розповідає директор Рівненського академічного обласного театру ляльок Володимир Данилюк.

На сторінці театру у Фейсбуці також інформують, що для нової вистави театр оголошує «кастинг для Барбі». Глядачів, які їх мають, закликають дарувати лялькам нове життя на великій сцені, приносити їх у театр. Як зазначається, про все інше подбають художники-бутафори.

Читайте також: У Києві відкрили перший безбарєрний простір у муніципальному театрі

Як повідомляв Укрінформ, Рівненський драмтеатр готує документальну постановку, у якій ветерани – співтворці і виконавці.

Фото: IgorT/wikipedia.org



Джерело

Continue Reading

Події

У Києві відбувся закритий показ фільму «Сліди» про жінок, які пережили насильство під час війни

Published

on


У Києві відбувся закритий показ фільму «Сліди» про українських жінок, які пережили сексуальне насильство, пов’язане з російською агресією.

Про це повідомило Міністерство культури України, передає Укрінформ.

«Ми звикли описувати війну мовою цифр і новин, але ця стрічка повертає нас до людського досвіду, який неможливо звести до статистики. Це непростий фільм, і він не має бути комфортним. Водночас це фільм не лише про травму, а й про силу і дуже тиху, але надзвичайно важливу форму опору – здатність говорити. На жаль, сексуальне насильство залишається однією з найбільш замовчуваних форм воєнних злочинів, хоча ми знаємо, що Росія системно використовує його як зброю. Саме тому такі роботи є надзвичайно важливими: вони не дозволяють цим історіям зникнути», – наголосила заступниця міністра культури з питань європейської інтеграції Наталія Мовшович.

Стрічка присвячена історіям українських жінок, які пережили сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), і тортури під час російської агресії. У центрі фільму – Ірина Довгань, колишня полонена та очільниця SEMA Ukraine, яка документує свідчення постраждалих на деокупованих територіях. Через її історію та досвід інших жінок фільм розкриває теми травми, стійкості та взаємної підтримки, а також боротьби за справедливість і подолання стигми.

Режисеркою, авторкою сценарію та операторкою фільму є Аліса Коваленко, співрежисерка Марися Нікітюк. Продюсерки Ольга Брегман і Наталія Лібет (незалежна кіновиробнича компанія 2BRAVE PRODUCTIONS).

Читайте також: Український документальний фільм «Сліди» переміг в «Панорамі» на Берлінале

Фільм створений у копродукції України та Польщі за участю польської виробничої компанії Message Film та за підтримки Polish Film Institute.

Як повідомлялося, документальна стрічка «Сліди» отримала головну нагороду на міжнародному кінофестивалі Movies That Matter у Гаазі.

Фото: mincult.gov.ua



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.