Окреме визнання в межах цієї номінації отримали орнаменти надазовських писанок «Іканича». Це яскравий приклад традиційного писанкарства грецької спільноти Донеччини.

ПИСАНКИ 1920-Х РОКІВ

Співробітниця Маріупольського краєзнавчого музею Наталія Арусланова розповідає, що перші згадки про писанки «Іканича» датуються кінцем ХІХ – початком ХХ століття.

– У 1904 році для Історико-церковно-археологічного музею Олександрівської гімназії зібрали майже 500 писанок, що виготовили грекині в селах поблизу Маріуполя. Це поселення, які сформували надазовські греки. Писанки були особливими й мали місцеву назву – «Іканича», – каже дослідниця.

Після того як у 1920 році в Маріуполі відкрили краєзнавчий музей, до його фондів передали значну частину експонатів Олександрівської гімназії. За словами Арусланової, писанки теж надійшли до музейних фондів.

«Іканича» у перекладі з румейського діалекту мови надазовських греків означає зображення, малюнки.

– Писанкарство не було притаманне надазовським грекам. Вони мали крашанки – яйця, пофарбовані в один колір, найчастіше червоний. Після переселення з Криму греки перейняли традицію розпису писанок в українського народу й дали їм назву за сенсом: «Іканича» – розписане, розмальоване яйце, – зауважує співрозмовниця.

Додає, що багато писанок «Іканича» було втрачено за понад сто років від заснування Маріупольського краєзнавчого музею. У ньому діяв відділ дослідження культури надазовських греків, зокрема їхніх писанок. У музейних матеріалах знайшли картки зі щільного паперу, невеличких розмірів із замальовками писанок. Вони датовані 1928 роком. На деяких картках позначено автора малюнків. Тобто музейники досліджували цю колекцію писанок уже в кінці 1920-х років і намагалися її систематизувати. Але цю роботу вони чомусь не довели до кінця: тільки частина карток ідентифікована, підписана чорнилами, а на інших – лиш орнамент.

– До нашого часу збереглося 98 карток із замальовками, що фіксують орнаменти й колористику писанок грецьких поселень Малий Янісоль, Чердаклі, Богатир та інших. У фондах зберігалося й 18 писанок. Чому ми думаємо, що вони з 1920-х років? Тому що багато малюнків із карток збігалися з писанками фондового зібрання. Ці писанки старовинні – і фарби вицвіли, і малюнок нечітко проглядається. По візерунку видно, що вони зроблені за технікою воскового розпису. Виконані як справжні українські писанки, на сирих яйцях, – ділиться музейниця.

Вона нагадує, що малюнок наносять на яйце воском за допомогою писачка, який у грецькому середовищі називають «сизгич», або «кресляр». Яйце занурюють в одну фарбу, далі в іншу, темнішу, і так далі. Коли всі фарби нанесені, віск розплавляється на вогні, так на шкаралупі залишається різнобарвний малюнок. Із часом сире яйце всихає, жовток калатається. Старовинні писанки «Іканича» були виконані саме за такою технікою. До слова, з давніх-давен було відомо, що вогонь – символ очищення, а віск – вічності, адже не псується тисячоліттями.

УТРАТА ЧЕРЕЗ РОСІЙСЬКУ ОКУПАЦІЮ

За словами Арусланової, у Маріупольському краєзнавчому музеї збереглося небагато старовинних писанок, тому що заклад декілька разів змінював статус. Спершу він був міським, потім якийсь час – обласним. Після музейної реформи у 1956 році музею знову повернули статус міського, а в Донецьку сформували обласний краєзнавчий музей. До нього й передали деякі експонати з Маріупольського, зокрема 141 писанку. Під час російської окупації експонати з музею не вдалося евакуювати.

– Із маріупольських музеїв евакуації не було, тому що в перші дні, поки вирішувалося це питання, росіяни швидко взяли місто в облогу та відрізали. У нас був музейний комплекс, тобто до комунальної установи «Маріупольський краєзнавчий музей» належали ще дві філії: Художній музей імені Куїнджі та Музей народного побуту. Усі – на вулиці Георгіївській. Будівлі художнього та етнографічного музеїв були не дуже сильно пошкоджені, а центральна споруда – краєзнавчий музей – постраждала сильно. Саме в неї було декілька прямих влучань, сталася пожежа, були пробиті всі перекриття між поверхами, аж до підвалу. Колекції зносили в підвальне приміщення, щоб хоч якось уберегти. Більша частина експонатів, найімовірніше, була знищена, хоча точної інформації немає, – розповідає працівниця Маріупольського музею.

Додає, що вдалося зберегти оцифровані фотографії карток із маріупольськими писанками «Іканича».

ОРНАМЕНТИ, ЩО ПЕРЕДАЮТЬ ПРИРОДУ КРИМУ

– Особливість писанок «Іканича» – в орнаментах. Передусім – рослинних, що нагадують великі дивні квіти. Вони схожі на вишивку надазовських греків із рослинними мотивами. Це може бути культурною пам’яттю, даністю своїй історії, що лине з Кримського півострова, як відображення пишної природи Криму. Є й унікальний елемент: ланцюжки з невеликих овалів, що наче оперізують писанку, – інколи вертикально, інколи горизонтально. Ці елементи можуть часто траплятися, що не притаманно іншим регіонам, а відрізняє від інших саме маріупольську писанку, – розповідає Арусланова.

Додає, що також збереглося декілька писанок «Іканича» з малюнком, схожим на дерево життя: «Є стовбур, промальований ланцюжками з овалів, верхівка, нові паростки».

Музейниця зауважує, що ці писанки не дуже різнобарвні, адже в ті часи не було багато рослинних фарб. Найчастіше використовували чорний, червоний кольори, інколи жовтий. Є писанки, де чорне тло має білі контури і, наприклад, жовті або червоні елементи малюнка.

Контур ланцюжка промальовується по поверхні білого яйця, ця частина залишається нерозфарбованою.

НОВЕ ЖИТТЯ ПИСАНОК «ІКАНИЧА»

Наталія Арусланова каже, що писанкарство надазовських греків за радянських часів було втрачено: «Усе національне тоді викорінювали, у СРСР писанки робили і зберігали таємно. У Маріуполі і ближніх селах цю традицію теж втратили. Тому тепер важливо відроджувати цей елемент нематеріальної культурної спадщини».

Музейниця додає, що писанкарка, заслужена майстриня народної творчості України, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України Зоя Сташук, яка родом із Макіївки, відтворила понад 100 писанок «Іканича» за оцифрованими фотографіями. Пані Зоя працювала над цим півтора місяця. Писала за сучасною технологією, на видутому яйці. Використовувала анілінові барвники, що добре зберігаються.

За словами Арусланової, цей проєкт Сташук вдалося реалізувати завдяки підтримці Донецького обласного навчально-методичного центру культури, команді Маріупольського краєзнавчого музею.

У Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» у Києві в квітні 2025 року відкрили виставку «Іканича: маріупольська писанка». Експозиція подорожує Україною, була представлена в Чернівцях, Одесі, Черкасах, також є намір експонувати за кордоном.

– У Києві на базі нашої виставки Зоя Сташук провела декілька майстер-класів. І тепер інші писанкарки знають про особливості нашого орнаменту й зможуть його відтворити. У 2024 році у Києві, Чернівцях, Дніпрі до Великодня від нашого музею для маріупольців-переселенців організували серію майстер-класів, – додає Арусланова.

Дослідниця наголошує, що виготовлення писанок «Іканича» завжди підтримує товариство надазовських греків: «Для них це важлива тема, бо відтворена колекція втрачених маріупольських писанок “Іканича” презентує культуру надазовських греків, які у XVIII столітті переселилися з Криму до Маріуполя й довколишніх сіл. Це розкриває багатство та унікальність їхньої культури, підтверджує асиміляцію культур і злиття грецького та українського народів».

Довідково. У 2008 році Україна ратифікувала ст.12 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини.

Укрінформ веде власне дослідження нашого спільного надбання – об’єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Першими, ще у 2012 році, до нього були внесені такі традиційні ремесла, як створення косівської мальованої кераміки, кролевецьке переборне ткацтво, опішнянська кераміка та петриківський розпис. Відтоді до них додалися притаманні різним регіонам нашої країни обряди, пісні й танці, музичні інструменти, страви й напої, звичаї святкувань і поминань… Національний перелік постійно поповнюється.

Збереження культурної спадщини дуже важливе, особливо тепер, коли території її поширення подекуди окупували російські війська, а носії змушені шукати прихистку в інших регіонах чи за кордоном.

Олена Колгушева

Фото надав Маріупольський краєзнавчий музей