Дослідження провели Александр Йоганнес Едмондс з Мюнстерського університету та Еккарт Фрам з Єльського університету. Згідно з їхнім аналізом, троє правителів — Ашур-Убалліт, Тіглат-Пілесер і Шалманасер — короткочасно перебували при владі, перш ніж були викреслені з офіційного списку ассирійських царів, пише Arkeonews.

Дослідники зазначають, що список асирійських царів був не просто історичним записом, а офіційною версією подій, створеною пізнішими правителями. Царі, які забезпечили собі тривалий контроль, залишилися в списку, тоді як невдалих суперників вилучали.

Одним із найвагоміших доказів стала пошкоджена глиняна табличка, відома як Rm 75, яка зараз зберігається у Британському музеї. У цьому документі зафіксовано дарування землі, датоване 762 роком до н. е., але попередні інтерпретації створювали серйозні хронологічні проблеми.

Переглянувши пошкоджений текст, Фрам дійшов висновку, що напис стосувався раніше невідомого Тіглат-Пілесера, а не царя, про якого вже відомо з історії. На табличці також були відбитки царської печатки та згадки про богів Ашура й Іштар, що свідчить про те, що вона була видана у священному місті Ашур у період політичних заворушень.

Цей часовий проміжок був особливо важливим, оскільки в ассирійських записах згадувалося про повне сонячне затемнення 763 року до н. е. Стародавні ассирійці розглядали затемнення як попередження про те, що правлячий цар може втратити владу.

Дослідники припустили, що дядько царя Ашур-дана III, можливо, скористався цими побоюваннями, прийняв царське ім’я Тіглат-Пілесер і претендував на трон. Його правління, ймовірно, тривало не більше 20 або 21 місяця, після чого він зник з історичних записів.

Інший можливий правитель став відомим науці завдяки кам’яному пам’ятнику, знайденому в Телль-Абті в Іраку. Спочатку на написі було вказано ім’я царя Шалманасера, але згодом його ім’я було затерто й замінено на “Тіглат-Пілесер”. Раніше вчені намагалися вписати цей пам’ятник у загальноприйняту хронологію царів, однак це було складно.

Натомість Едмондс і Фрам висунули гіпотезу, що невідомий раніше Шалманасер правив приблизно півтора року після Ашур-Нарарі V, перш ніж Тіглат-Пілесер III захопив владу в 745 році до н. е. Ця інтерпретація також допомогла пояснити невідповідності в збережених адміністративних документах та тривалість правління Тіглат-Пілесера III.

Найдавнішим із трьох виявлених царів був Ашур-Убалліт, який, ймовірно, правив приблизно у 913–912 рр. до н. е. Його ім’я з’явилося в написі, що описував ремонт срібного посуду, який використовувався під час церемоній на честь бога Ашура. Цей посуд спочатку був освячений царем Тукульті-Нінуртою I, а згодом відреставрований Тукульті-Нінуртою II.

Дослідники вважають, що Ашур-Убалліт, згаданий у написі, не міг бути жодним із раніше відомих царів з таким ім’ям. Натомість вони припустили, що він короткочасно правив, перш ніж його повалив Адад-Нарарі II, чиї власні написи, ймовірно, були написані з метою зміцнення легітимності його приходу до влади.

Вчені також виявили ознаки того, що пізніші правителі теж активно змінювали історичні записи. У сукупності ці підказки свідчать про те, що політичних суперників навмисно вилучали з задокументованої історії Ассирії, а не просто забували.

Автори зазначили, що кожен випадок ґрунтувався на різних видах доказів, і деякі висновки залишаються предметом дискусій. Проте сукупність цих даних дозволила скласти уявлення про королівство, де боротьба за престол часто була більш запеклою, ніж це випливає з офіційних записів.

Дослідження продемонструвало, що офіційні записи, навіть викарбувані на камені чи відтиснуті на глині, відображали не лише історичні події, а й політичні рішення, що робить постійне вивчення стародавніх доказів важливим для формування більш точного уявлення про минуле.

Інші новини науки

Унікальна у своєму роді монета була знайдена неподалік від монастиря Утштайн на південному заході Норвегії. Монета датується періодом правління Магнуса Босого з 1093 по 1103 рік. Це перша монета такого типу, яку коли-небудь було знайдено на норвезькій землі, згідно з даними Археологічного музею Університету Ставангера, пише Live Science.

“Це захоплююча думка про те, що нас відділяє лише один скарб від зовсім іншого погляду на монети Магнуса Берфетта, і це підкреслює важливість усіх нових відкриттів”, — йдеться у заяві представників музею.

Металошукач Мортен Ік виявив об’єкт у орному шарі ґрунту, приблизно на глибині від 10 до 15 см від поверхні.

Одна сторона виглядала яскравою й сріблястою, а інша була вкрита міддю й мала темну пляму посередині, що надавала їй вигляду ґудзика. Ік забрав його додому й поклав поруч з іншими ґудзиками, потертими сучасними монетами та шматками металобрухту, які він зібрав.

Лише через кілька місяців, коли Ік показав свої скарби колегам-металошукачам, вони помітили, що срібна сторона схожа на середньовічну монету. Її дизайн нагадував ілюстрацію з довідника 1865 року “Монети Норвегії середньовіччя” К.І. Шиве.

Потім пошуковці зв’язалися з Археологічним музеєм Університету Ставангера, де дослідники детальніше вивчили знахідку.

Експертам монета здалася дивною, оскільки хтось змінив її після карбування. На одну сторону було накладено мідну пластину, а зовнішній край монети був загнутий навколо неї. Дві закруглені виїмки на краю вказують, де міг бути прикріплений ланцюжок або петля, що дозволяє припустити, що монету пізніше носили як прикрасу.

За даними музею, загалом з часів правління Магнуса Беррфетта відомо близько 100 монет, які були знайдені у 12 місцях. Це робить кожен новий екземпляр цінним для розуміння того, як монети виготовлялися та перебували в обігу в Норвегії в епоху пізніх вікінгів та раннього середньовіччя.

Ця знахідка стала довгоочікуваним свідченням існування громади народу піма-хімері після заснування місії в 1687 році, що дозволяє скласти чіткіше уявлення про повсякденне життя в перші роки іспанської колонізації, пише Heritage Daily.

Національний інститут антропології та історії Мексики (INAH) повідомив, що село розташовувалося лише за 100 метрів від історичної місійної церкви в долині Кокоспера, між сучасними містами Імуріс та Кананеа. Ця ділянка залишалася прихованою під гаєм мескітових дерев понад 300 років, попри попередні археологічні роботи в цьому районі.

Розкопки проводилися в рамках проєкту з порятунку залізниці Імуріс–Ногалес під керівництвом археолога Томаса Переса Рейеса разом із фахівцями з різних регіонів Мексики. Археолог Юпітер Мартінес Рамірес пояснив, що поселення датується часом заснування місії отцем Еусебіо Франсіско Кіно у 1687 році.

Під час розкопок на площі близько 800 квадратних метрів було виявлено глинобитні будинки, зведені за іспанськими будівельними технологіями, але з дотриманням традиційного планування, характерного для племені піма-хімері. У кількох будинках були центральні вогнища, а дослідники також виявили сліди більш легких споруд корінних жителів.

У близько 20 відкритих печах були виявлені останки великої рогатої худоби, свиней, овець, оленів, собак, курей, індиків, ослів та коней. Серед рослинних решток — кукурудза, амарант, кактус та їстівна дика зелень, відома як келітес. Мартінес Рамірес зазначив, що знахідки харчових решток свідчать про те, що багато місцевих звичаїв зберігалися й після приходу іспанців. “Іспанці не їли коней, а тут були знайдені залишки приготованих до їжі тварин усіх видів”, — сказав він.

Археологи також виявили численні кам’яні наконечники стріл, що свідчить про те, що традиційні методи полювання зберігалися упродовж усього періоду існування місій. Перес Рейєс зазначив: “Ми знаходили їх усюди. Вони є матеріальним доказом того, що піма-хімері продовжували користуватися ними після того, як єзуїти оселилися в Кокоспера”.

Серед інших знахідок — прикраси з мушель, привезених з Каліфорнійської затоки, християнські хрести та релігійні медалі, що свідчить про співіснування традицій корінних народів із європейськими релігійними звичаями.

Село вціліло, оскільки розташовувалося за межами охоронюваного місійного комплексу й залишалося похованим під землею, порушеною будівельними роботами в середині XX століття. Міністр культури Мексики Клаудія Куріель де Іказа зазначила: “Ця знахідка дозволяє нам зрозуміти повсякденне життя народу хімері та, через їхні простори, предмети й звичаї, усвідомити історію опору, адаптації та культурної спадкоємності”.

Нещодавно виявлене поселення надає дослідникам цінні свідчення того, як корінні громади зберегли багато своїх звичаїв, пристосовуючись до значних соціальних та релігійних змін, що робить знахідку важливою главою в історії північної Мексики.

Інші новини науки