В останню неділю серпня в Україні традиційно відзначається День шахтаря. Ця професія завжди була пов’язана з важкою працею, небезпекою, ризиком, тож не дивно, що шахтарі в протидію професійним викликам придумали собі в допомогу міфічний підземний дух – Шубін. В оповідках він має вигляд старого діда з бородою та довгим волоссям, вдягнутий у шубу, з лампою в руці, який живе у шахті та попереджає гірників про небезпеку. Проте, може й покарати, коли вважає за потрібне. Аби задобрити підземного духа, гірники залишають йому частину свого «тормозка» – перекусу або обіду, який беруть із собою на роботу.

Легенди про Шубіна існують у багатьох містах Донеччини та Луганщини. Крім усного фольклору, існують книжки з розповідями про підземного мешканця. Образ Шубіна використала команда культурно-мистецького проєкту “Чарівний світ. UA”. Вони розробили навчально-розважальний мобільний додаток, де можна познайомитися з героями української міфології і пошукати скарби під землею. А в квітні 2023 року персонажа шахтарських легенд Шубіна внесли до регіонального реєстру нематеріальної культурної спадщини Донеччини.

Ініціаторами були співробітники Покровського історичного музею, які три роки збирали інформацію про автентичного героя.

Напередодні Дня шахтаря вони поділилися з власкором Укрінформу деталями своєї праці.

ПОКРОВИТЕЛЬ ГІРНИКІВ

«Коли ми зайнялися нематеріальною культурною спадщиною нашої громади, то одразу згадали про цього Шубіна і розпочали вести пошукову і дослідницьку діяльність у цьому напрямку», – розповідає заступник директора з наукової роботи комунального закладу «Покровський історичний музей» Тетяна Костюченко.

За її словами, міфічний персонаж Шубін набув популярності серед мешканців із поширенням видобування вугілля на території Донеччини та Луганщини.

– Шубін «прописався» не лише в нашій громаді, а взагалі на території Донецького вугільного басейну. Проте ми прийняли рішення, що хочемо подати його від нашої громади, як наш елемент нематеріальної культурної спадщини – адже про нього знають у кожній родині Покровського району, – уточнює пані Тетяна.

Вона підкреслює, що історію виникнення персонажа Шубіна дослідити важко, адже з цього приводу немає жодних архівних документів чи свідчень, бо це міфічна істота. Однак те, що знайшли, а це матеріали дослідження фольклористів, літературні джерела, вказує на те, що Шубін зародився саме на вугільних підприємствах Донецького вугільного басейну.

– Коли розпочиналася ще кустарна розробка кам’яного вугілля, і шахти ще не мали достатнього обладнання, дуже часто траплялися різні трагічні випадки, обвали, пожежі, гинули шахтарі. На цьому фоні почали зароджуватися легенди про міфічну істоту, яка живе в шахті, може попередити обвали, зберегти шахтарям життя, чи навпаки – спричинити всілякі негаразди. Тобто, саме зі слабкою механізацією на шахтах гірники пов’язують виникнення цього Шубіна, – зазначає музейниця.

Вона розказує, що Шубін – це такий шахтарський дух, або, як його ще називають, господар шахти, покровитель гірників, який проживає саме в шахтах і на поверхню ніколи, за легендами, не виходить. Шахтарі на території Донеччини вірять, що Шубін – це добрий дух, який застерігає від небезпеки, наставляє на правильний шлях. Адже він, за згадками шахтарів, звуками своїх кроків, голосом чи сміхом, який вони дуже часто чують у шахті, нібито дає знати шахтарям, що наближається небезпека.

– І ті шахтарі, які дослуховуються до оцих звуків – порад Шубіна, можуть небезпеку оминути. А ще серед легенд поширена така думка, що він майже ніколи не займається шкідництвом, а навпаки – намагається допомагати шахтарям. Але є свідчення про те, що він може й нашкодити. Та шкодить він лише тим, хто недобросовісно виконує свої обов’язки, – пояснює пані Тетяна.

Вона додає, що все, що стосується зовнішнього вигляду Шубіна, то в жодному переказі не зустрічається якогось його детального опису, а подаються лише його окремі характеристики й особливості. Наприклад, у розповідях, записаних ще на самому початку ХХ століття, Шубін описується як звичайний шахтар, одягнений у шубу, з бородою, з коногонкою, інколи з киркою в руках. Пізніше уявлення про його зовнішній вигляд дещо змінилося – він уже більш схожий на маленького чоловічка з бородою, заплутаним волоссям, знову ж таки з коногонкою в руках, який живе саме в шахтах.

ЛЕГЕНДИ ПОХОДЖЕННЯ: ВІД УПРАВИТЕЛЯ ДО ГАЗОПАЛА

За словами пані Тетяни, взагалі серед шахтарів Донеччини існує дуже багато легенд про походження Шубіна, але можна виділити три основні.

За першою версією, жив собі управляючий шахтою на прізвище Шубін. Люди казали, що він був дуже доброю людиною, який завжди піклувався про своїх працівників (хоча є версії про його жорстокість, – ред). Одного разу він опустився в шахту, аби оглянути її, та, на жаль, заблукав. І з того часу його більше ніхто не бачив.

Друга легенда розказує, що прізвище Шубін мав шахтар, якого покарали за страйки. Суть цієї легенди в тому, що страйки, одним з ініціаторів яких був Шубін, придушили. А Шубіна закували в кайдани просто в шахті й повернулися до нього лише за декілька днів. Тіла покараного не знайшли, але помітили, що кайданки були закритими. І за легендою, з того часу дух цього доброго Шубіна ходить по шахті й допомагає шахтарям.

Згідно з третьою легендою, яка більше за всі поширена, Шубін – це колишній шахтар, який працював випалювачем газу. Оскільки вентиляції на той час у вугільних забоях майже не було, то основне завдання цього робітника полягало у випалюванні метану. Отже, він одягав на себе змочений водою довгий тулуб з овчини, який ще називали шубою, спускався зі смолоскипом до шахти і мав випалювати скупчення метану. Якщо газу було мало, то він просто вигорав, а якщо газу було багато, то відбувався вибух і тоді, за логікою, ця шуба мала би врятувати шахтаря. Легенда розповідає про одного з таких випалювачів, який одного разу пішов випалювати метан, але газу було забагато і відбувся сильний вибух, від якого шахтар загинув. А взагалі на той час був такий звичай, що обов’язково треба піднімати на-гора гірника, який загинув у шахті, аби поховати його по-людськи. Та господарі шахти підрахували, що викопувати цю людину – умовного Шубіна, буде дуже дорого. І почали вмовляти родину загиблого натомість прийняти гроші. Родина поміркувала, що від покійного не буде користі, і вирішила взяти кошти. Тобто тіло цього шахтаря залишилося в шахті. З того часу і по сьогодні чують шахтарі, як Шубін гримить камінням у стінах шахти.

– Отакі найпоширеніші легенди походження Шубіна існують на території нашої Покровської громади. Також припускають, що його назвали Шубіним через те, що він постійно ходить одягнений у шубу, – підкреслила керівниця музею.

Вона також додала, що у шахтарів існує така традиція, що вони обов’язково частину свого обіду – «тормозка», як кажуть на Донеччині, обов’язково залишають десь у шахті, аби задобрити Шубіна, щоб він їм і надалі допомагав та застерігав від небезпеки.

Слід зазначити, що в деяких містечках, зокрема в Кадіївці, існують легенди саме про жорстокого Шубіна. Там дійсно був цукрозаводчик Сергій Миколайович Шубін, він же перший власник шахт у Кадіївці (колишній Шубінці), який, за спогадами сучасників, був дуже жорстокою людиною.

Вже в наші часи, щоби прогнати з луганських копалень лихий дух, митрополит Іоанникій навіть спеціально спускався в одну із шахт Свердловського району і служив там молебень. Чи допомогли ці заходи – історія замовчує.

ВОГНИК НАДІЇ У ПІДЗЕМНІЙ ПІТЬМІ

Історій, як Шубін допомагає гірникам та рятує їх від аварій, теж багато.

Одна з них описана свого часу в місцевій газеті. Якось прохідник вирішив у шахті відпочити під час зміни – приліг на розпили й заснув. Раптом відчуває – його хтось розштовхує. Відкрив очі – в темному мареві, десь метрів за десять, у рожевому ореолі бачить худенького, згорбленого дідуся-шахтаря, в одній руці той тримає старовинну лампу з тоненьким палаючим гнітом, в іншій – черевичок. Дідусь попросив дати чогось попити – мовляв, у горлі пересохло. Прохідник підвівся з розпилів, пішов до нього зі своєю флягою. Встиг зробити кілька кроків, як раптом у тому місці, де він щойно лежав, обвалилася покрівля.

В іншій історії в одного робітника в шахті згасла лампа-коногонка. Опинившись у непроглядній пітьмі, він повністю втратив орієнтацію й кілька годин блукав по вугільних виробках. І коли шахтар остаточно зневірився, побачив удалині вогник. Наблизившись, розгледів постать, яка тримала ліхтар. Втрачати було нічого, і гірник пішов за нею й ішов доти, доки не вибрався з лабіринту.

Також є багато оповідок про те, як Шубін допомагав шахтарям у їхній важкій праці, наприклад, сам ганяв вагонетки з вугіллям.

СОЛЯНА СКУЛЬПТУРА

Існують різні зображення та скульптури цього помічника шахтарів – Шубіна, якого шанують на Донеччині.

Пані Тетяна розказала, що у 2020 році з нагоди 30-ї річниці шахтоуправління Покровське, яке є одним із найбільших вугільних підприємств на території їхньої громади, у приміщенні Палацу культури шахтоуправління відкрили музейну кімнату, присвячену гірничій справі. Відвідувачів у цій кімнаті зустрічала соляна скульптура Шубіна. Вона була виготовлена в соляних шахтах сусіднього Соледару та подарована шахтоуправлінню Покровське.

– До 2024 року скульптура знаходилася в приміщенні Палацу культури, однак у зв’язку з наближенням лінії фронту, її, як і більшість експонатів цього музею, було евакуйовано. На сьогодні соляна скульптура Шубіна представлена вже в складі музейної експозиції саме нашого Покровського історичного музею. Розміщена вона в Центрі культури освіти та дозвілля «Покровський код» у місті Дніпро, – повідомила керівниця музею.

Вона зазначила, що у Покровську їхній історичний музей кілька разів зазнавав ворожих обстрілів і на сьогодні зруйнований. Також усі вугільні підприємства були під цілеспрямованими обстрілами і взагалі місто зараз понівечене росіянами, майже нічого вцілілого не залишилося.

– Ті наші мешканці, які евакуювалися… ми підтримуємо з ними зв’язок, намагаємося їх якось згуртувати… Коли говоримо про нематеріальну культурну спадщину, то маємо розуміти, що потрібно підтримувати її життєдіяльність. Тому ми працюємо в цьому напрямку, наприклад, проводимо різні зустрічі зі школярами, аби розповідати їм про Шубіна, про шахтарську працю. Так у цьому ж «Покровському коді» для дітей із числа внутрішньо переміщених осіб ми проводили такі пізнавальні вітальні, де в ігровій формі знайомили дітей з цим елементом нашої нематеріальної культурної спадщини, – розказує пані Тетяна.

Вона повідомляє, що незабаром, на початку вересня, у Дніпрі вони будуть проводити фестиваль «Залізняк-fest/Відновлення/Дніпро». Він був започаткований у 2018 році та щороку проводився у Покровську. З початком повномасштабного вторгнення проведення фестивалю було призупинене, і тепер його відновлюють саме у Дніпрі.

– Ми його будемо проводити саме для того, щоби, знову ж таки, згуртувати наших мешканців, переселенців з Донецької області, а жителів Дніпра познайомити з нашою спадщиною, – зазначила керівниця Покровського історичного музею.

Довідково. Щоби зберегти притаманні різним куточкам нашої держави звичаї і традиції, у 2008 році Україна ратифікувала ст.12 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини. Список Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України затверджений наказом Міністерства культури України від 12 лютого 2018 року №105, наразі він налічує понад 120 позицій і постійно поповнюється. Серед них є елементи нематеріальної культурної спадщини України, що внесені до списків ЮНЕСКО. Крім цього, кожна область України формує власний списковий перелік унікальних традицій своєї території. Регіональні елементи нематеріальної культурної спадщини (НКС) України – це місцеві традиції, звичаї, ремесла та обряди, які внесені до обласних переліків і є основою локальної ідентичності.

Збереження спадщини є дуже важливе під час війни, коли території її поширення окупували російські війська, а носії змушені шукати прихисток в інших регіонах чи навіть за кордоном.

З 2024 року Укрінформ веде власне дослідження нашого спільного надбання – об’єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. За цей час журналістами було підготовлено й оприлюднено на сайті агенції десятки публікацій під рубрикою «Наш спадок». Кореспонденти здійснюють експедиції в місця поширення елементів нематеріальної культурної спадщини, записують її носіїв та фіксують зразки культурної спадщини, які перебувають під загрозою зникнення.

Олена Колгушева, Донеччина

Фото надав Покровський історичний музей