Більшість людей на планеті воліють починати свій день із кави на винос, але далеко не всі приходять до кав’ярень зі своїми чашками. Тепер нове дослідження може змусити людей переглянути своє ставлення до купівлі напою у власну тару, пише Daily Mail.

У новому дослідженні, результати якого були опубліковані в журналі ACS Food Science & Technology, вчені виявили, що одноразові стаканчики на винос виділяють мільйони мікропластикових і навіть дрібніших нанопластикових частинок під час контакту з гарячою рідиною.

Більшість стаканчиків для гарячих напоїв сьогодні виготовляються з паперу, але часто вони мають тонке пластикове внутрішнє покриття, яке запобігає протіканню. Тепер вчені виявили, що це покриття раніше не бралося до уваги, але, насправді, є джерелом забруднення мікропластиком.

У ході дослідження вчені порівняли два типи одноразових стаканчиків:

• з покриттям із поліетилену (PE) на основі викопного палива;
• з біорозкладної полімолочної кислоти (PLA).

Результати показують, що, незважаючи на те, що паперові стаканчики можуть здаватися більш екологічним варіантом, біорозкладні стаканчики з покриттям із PLA насправді виділяють у 12 разів більше мікропластику, ніж їхні аналоги з покриттям із PE.

За словами співавтора дослідження, доктора Елвіса Окоффо з Університету Квінсленда, ці результати аж ніяк не означають, що люди повинні припинити користуватися паперовими стаканчиками або що PLA за своєю природою є небезпечним. Однак вплив пластикових частинок на здоров’я людини досі недостатньо вивчений, але нам уже відомо, що хімічні речовини в пластику не призначені для споживання в їжу.

Зазначимо, що мікропластик — це крихітні частинки пластику діаметром від одного мікрометра до п’яти міліметрів. Нанопластик, у свою чергу, ще менший — приблизно в тисячу разів тонший за людську волосину.

Вплив цих крихітних частинок на здоров’я людей і планету загалом досі недостатньо вивчений, проте раніше вчені вже виявили ці крихітні шматочки пластику в ґрунті, повітрі, воді, продуктах харчування, а також у тілах людей і тварин по всьому світу. Більше того, частинки мікропластику також були виявлені на всіх земних континентах і навіть у найглибшій точці океану.

Інші новини науки

Історія відкриття була надзвичайно складною: череп було зібрано в Бразилії у XIX столітті, йому було надано кілька наукових назв, а потім у подальших дослідженнях його просто проігнорували, пише IFLScience.

Зразок, каталогізований під номером NHMD 2045557, був зібраний данським натуралістом Петером Вільгельмом Лундом у регіоні Лагоа-Санта в Бразилії. У 1839 році Лунд назвав його Hoplophorus euphractus. Пізніше, у 1875 році Йоганнес Райнхардт дослідив матеріал і застосував назву Schistopleurum euphractum.

Нове дослідження, опубліковане у серпні 2026 року, виявило, що Райнхардт насправді помилково визначив цей череп як типовий зразок Hoplophorus euphractus. Проаналізувавши історичну літературу та порівнявши череп з іншими скам’янілостями гліптодонтів, Едісон Вісенте Олівейра, Каспер Лікке Гансен та Клеберсон де Олівейра Порпіно дійшли висновку, що він належить до окремого виду, якому вони дали назву Glyptotherium deuterophractum.

Дослідники порівняли бразильський череп із зразками з Центральної та Північної Америки, а також з Венесуели. Вони виявили сукупність ознак у черепі, зубах, броньових пластинах та кістці гомілковостопного суглоба, які відрізняли бразильську тварину від інших видів Glyptotherium.

Дослідження також розширило відомий ареал нового виду, поширивши його на територію Бразилії та північну частину Південної Америки. Автори зазначили, що попередні дослідження часто спиралися на аргентинські скам’янілості для порівняння і не поверталися до матеріалу з Лагоа-Санта, що допомагає пояснити, чому цей вид так довго залишався невизнаним.

Як написали дослідники, “Історія роду Glyptotherium розпочалася з опису мексиканських скам’янілостей”, а пізніше його класифікація розвивалася завдяки дослідженням матеріалів з усієї Америки. Новий вид жив у пізньому плейстоцені, а його сліди простягаються від північно-східної та південно-східної Бразилії до північних регіонів та Венесуели.

Glyptotherium належав до набагато більшої групи гліптодонтів, до якої входили одні з найпотужніше броньованих ссавців льодовикового періоду. Деякі види досягали близько двох метрів у довжину, тоді як Doedicurus міг важити приблизно 1,36 тонни.

Гліптодонти дожили до того періоду, коли в Південній Америці вже мешкали люди, а деякі з останніх видів зникли наприкінці льодовикового періоду. Новий бразильський вид додає ще одну ланку до цієї палеонтологічної хроніки та демонструє, як старі музейні екземпляри все ще можуть змінити уявлення про доісторичне життя.

Інші новини науки

Океан покриває більшу частину планети і є домівкою для неймовірної кількості видів. Занурення в найглибші шари океану за допомогою дистанційно керованих підводних апаратів дає вченим змогу зазирнути в цей неймовірний світ, залишаючись непоміченими. Цього разу під час експедиції вченим вдалося помітити щось особливе: вечірку морських їжаків у капелюхах, пише IFLScience.

Відкриття було зроблено у 2022 році під час третьої експедиції NOAA “Подорож до хребта” на борту підводного апарата Okeanos Explorer, який занурився у води біля острова Сент-Круа у Карибському морі. На глибині 411 метрів вчені натрапили на неймовірне видовище, якого раніше ніхто не бачив.

За словами вчених, їм вдалося натрапити на велике скупчення коричневих морських їжаків (Conolampas sigsbei). Ці глибоководні морські їжаки дуже привабливі, оскільки мають кремезну округлу форму та короткі шипи, що відрізняє їх від інших колючих морських їжаків. Зазначимо, що раніше вченим рідко вдавалося спостерігати цей вид морських їжаків у природному середовищі існування, оскільки вони віддають перевагу глибинам близько 277–540 метрів.

Відомо, що цей вид залишає після себе характерні сліди, які й привели вчених до неймовірного скупчення — на морському дні було помічено щонайменше 35 коричневих морських їжаків. Вчені не знають напевно, але припускають, що морські їжаки могли зібратися на морському дні в рамках шлюбного скупчення.

Справа в тому, що морські їжаки розмножуються шляхом нересту, під час якого вони випускають у воду сперму та ікру в навколишнє середовище для запліднення. Простіше кажучи, морським їжакам не обов’язково стикатися, щоб спаритися, проте корисно перебувати в групі та поруч один з одним.

Цікавим здавалося й те, що коричневі морські їжаки носять капелюшки. У науці така поведінка називається “збиранням” і полягає в тому, що морські їжаки використовують свої голки, щоб витягувати предмети з навколишнього середовища на поверхню свого тіла — часто надягаючи їх зверху, тому це й виглядає як капелюх.

За словами вчених, досі невідомо, навіщо морські їжаки носять ці “капелюшки”, але у дослідників є кілька теорій. Одне з припущень полягає в тому, що їжаки можуть використовувати різні предмети, розміщуючи їх на голові для маскування. Крім того, капелюшки можуть слугувати додатковим захистом від ультрафіолетових променів і сонячного світла. Покриття їхніх тіл сміттям може також захищати їхні статеві пори, розташовані зверху.

Інші новини