Хоча існує припущення, що першою царицею Стародавнього Єгипту була жінка на ім’я Нефрусебек, яка правила країною приблизно у 1798–1794 роках до н. е., вчені знайшли докази того, що це не так. На їхню думку, першою царицею Єгипту була жінка на ім’я Мернейт. Вона була представницею Першої династії (3218–2900 роки до н. е.). Хоча багато єгиптологів стверджували, що Мернейт не була повноправною правителькою країни, новий аналіз єгипетських ієрогліфів підтверджує протилежне. Результати дослідження опубліковано в журналі Prague Egyptological Studies, пише IFLScience.

Термін “фараон” з’явився у Стародавньому Єгипті лише близько 3300 років тому, за часів XII династії. До цього правителів Єгипту називали царями, і першим із них був Нармер, який жив понад 5000 років тому.

Автори дослідження вважають, що їм вдалося знайти докази того, що першою повноправною правителькою Стародавнього Єгипту була Мернейт. Вона була дочкою третього царя Першої династії на ім’я Джер.

Вперше гробницю Мернейт виявили у 1900 році, і єгиптологи звернули увагу на те, що це, безперечно, царська гробниця. Хоча багато вчених не погоджувалися з цим.

Як і належало представникам царської родини, Мернейт була похована поруч із двома високими кам’яними стелами. Однак на них не було особливого геральдичного символу під назвою “серех”, який використовували для позначення імені правителя Стародавнього Єгипту.

У 1946 році єгиптологи виявили 13 печаток із зображенням серехів, на яких були викарбувані імена Джера та Мернейт. Тоді знову було висловлено припущення, що Мернейт була повноправною царицею Єгипту. Але з того часу суперечки з цього приводу не вщухають.

Автори нового дослідження застосували методи цифрової реставрації до старих фотографій, що дало змогу детальніше розглянути єгипетські ієрогліфи. Це дозволило підтвердити, що, хоча на деяких серехах викарбувано ім’я Джера, на інших дійсно є ім’я Мернейт.

Хоча це підтверджує, що Мернейт була царицею Єгипту, її політична кар’єра могла розвиватися у кілька етапів.

Вчені дійшли висновку, що спочатку Мернейт могла бути співправителькою Єгипту разом зі своїм батьком. Потім, судячи з символів, виявлених у її гробниці, вона правила Єгиптом, доки її син Ден не досяг повноліття. У гробниці Дена було виявлено напис, де Мернейт названа матір’ю царя та царицею-регенткою. Можливо, як вважають вчені, Мернейт правила Єгиптом і після смерті свого сина. Загалом вона правила, як припускають, близько 30 років.

Інші новини науки

Вимерлий вид людей, відомий як денисівська людина, або просто денисівці, мешкав в Азії в період приблизно від 300 000 до 45 000 років тому. Але цей вид залишається загадкою для вчених, адже з моменту його виявлення у 2010 році про цих родичів сучасної людини відомо дуже мало. Тепер же вчені провели повторний аналіз знайдених раніше скам’янілих решток, як передбачалося, невідомого вимерлого виду людей, і виявилося, що вони належать денисовцям. Дослідники змогли з’ясувати, як виглядали денисівці та де вони насправді жили. Дослідження опубліковано в журналі Nature, пише IFLScience.

Наприкінці 1970-х років на півночі Китаю вчені виявили фрагменти черепа, щелепи та зуби, а також інші кістки невідомого вимерлого виду людей. Як показав аналіз, вік кісток становить від 138 000 до 199 000 років. У 2024 році антропологи припустили, що це можуть бути останки нового виду під назвою Homo juluensis. Але виявилося, що це не так.

Китайські вчені провели аналіз білків із скам’янілих решток і виявили специфічну мутацію, яка вказує на те, що ці кістки належать денисівцю. Ключовим доказом став специфічний варіант колагену COL1A2-996K, який зустрічається у денисівців, але відсутній у неандертальців і сучасних людей.

Також вчені використали знайдені фрагменти черепа та щелепи, а також кістки й зуби, щоб відтворити обличчя денисівця. Спочатку вони створили 3D-моделі черепа, а потім порівняли їх із характеристиками черепів неандертальців, інших вимерлих видів та сучасних людей.

Це дозволило відтворити детальне зображення обличчя денисівця. Вчені дійшли висновку, що для цього вимерлого виду були характерні низький, сплющений череп, масивні надбрівні дуги та щелепа, яка не надто сильно виступає вперед. Також представники вимерлого виду мали низьке чоло, плоскі щоки та плоский перенісся.

За словами вчених, фізичні особливості денисівців є поєднанням рис як неандертальців, так і пізніших видів людей.

Ще одним важливим досягненням вчених стало те, що їм вдалося отримати інформацію про ареал проживання денисівців. Згідно з дослідженням, цей вимерлий вид мешкав, як і передбачалося, далеко за межами Сибіру та Тибету, де виявлено багато скам’янілостей цього виду, а саме по всій Східній Азії.

Інші новини науки

“Очі — дзеркало душі” — ймовірно, у цьому вислові більше правди, ніж ми могли б припустити. У недавньому дослідженні японські вчені виявили, що наші очі дійсно можуть видавати наші думки. Втім, через це не варто хвилюватися, пише Popular Science.

Команда вчених з Університету Цукуба вважає, що ледь помітні зміни в очах можуть надати нейробіологам набагато більше інформації, ніж допит. Результати дослідження свідчать про те, що вивчення відмінностей у фізіологічних реакціях під час “внутрішнього” та “зовнішнього” мовлення допомагає краще зрозуміти найрізноманітніші процеси: від розвитку мовних навичок у дітей до ефективності мисленних установок, спрямованих на самомотивацію.

Щоб розібратися в цьому питанні, вчені спостерігали за добровольцями, які виконували серію простих вправ, пов’язаних із лічбою. Спочатку дослідники зафіксували стан учасників у стані спокою, а потім попросили їх рахувати вголос або про себе: просто по порядку, у поєднанні з іменниками або з певним кроком. Зазначимо, що кожне завдання учасники виконували вголос і подумки. На всіх етапах вчені уважно стежили за зміною розміру зіниць випробовуваних.

Результати виявилися досить цікавими: під час промовляння слів уголос зіниці учасників розширювалися, а під час рахування подумки реакція залежала від типу завдання. Під час мисленного лічби по порядку зіниці звужувалися, під час лічби з кроком — розширювалися, а під час лічби в поєднанні з іменниками — залишалися незмінними. Водночас під час лічби в умі зміни розміру зіниць були менш вираженими, ніж під час мовлення вголос.

Автори зазначають, що їхня нова робота спростовує попередню думку про те, що внутрішнє та зовнішнє мовлення викликають однакові зміни зіниць. У всіх трьох експериментах мова вголос незмінно призводила до розширення зіниць, тоді як внутрішня мова — ні.

Отже, результати свідчать про те, що внутрішнє мовлення — це не просто невербальний аналог розмови вголос. Ймовірно, це особлива форма комунікації, що сприяє зниженню рівня збудження людського мозку. Якщо це так, вчені вважають, що вимірювання розміру зіниць може стати цінним інструментом для оцінки внутрішніх мовних процесів і мислення. Вважається, що це може бути корисним для вивчення розвитку мовлення у дітей та немовлят, які ще не здатні розповісти дорослим про свої переживання.

Інші новини науки