За його словами, на кожну роботу та витвір йде понад рік роботи, а незабаром планує створити музей мікрошедеврів у Великій Британії. Про це пише BBC.

“Як художник іноді це нагадує бій ти проти себе. Ти хочеш побачити, що можеш створити”, — говорить пан Томпсон.

ЗМІ пише, що все почалося тоді, коли він почав перетворювати свою золоту випалу зубну пломбу на янгола. Зараз чоловік користується мікроскопом та точно навіть особливі інструменти для роботи, аби виготовляти нові шедеври мистецтва.

“У мене багато матеріалів, щоб розважити людей, охоплюючи різні теми. У мене досить велика колекція автомобілів і те, що я називаю колекцією 007, яка складається з емблеми Aston Martin з крилом DBS і логотипом 007, і все це через вушко голки”, — говорить митець.

Також у своїй колекції він має Будду з білого золота, китайського бога на ім’я Цайшен, який сидить на метеориті, і верблюда через вушко голки. Завдяки цьому він, як цитує його ЗМІ, має в своїй роботі “багато різноманіття”.

Раніше Фокус повідомляв про те, як український військовий врятував картини в Часовому Ярі та повернув їх автору. Два роки прикордонник підрозділу “Меч” бригади “Форпост” на псевдонімі Nexus зберігав картини, знайдені в напівзруйнованому будинку в Часовому Яру Донецької області.

Згодом стало відомо п’ять практичних порад для тих, хто збирає власну колекцію мистецтва. Експерти говорять, що до створення власної колекції мистецтв можуть долучитися всі охочі, якщо врахують кілька важливих параметрів.

Історія створення цієї роботи, як сам згадував режисер, почалася з його власного запитання — чому тоді поліція не змогла впіймати ґвалтівника та холоднокровного вбивцю, який за 5 років у районі Хвасона скоїв 14 вбивств? Пон Джун Хо почав збирати матеріали для сценарію, робота над ним розтягнулася на тривалий час, однак склавши все докупи, почалися важкі та тривалі зйомки.

Сама картина показує спробу місцевої поліції на чолі з детективом Пак Ду-меном (його грає визнаний метр корейського кіно Со Канхо) віднайти невловимого вбивцю. Сумнівні методи роботи поліції, зоровий метод пошуку злочинця правоохоронця (який він думав, що працює, але ні разу йому не допоміг), відсутність просунутих лабораторних експертиз і бажання поліції якомога швидше закрити справу призвела до фатальних наслідків.

Стрічка доволі тісно переплетена з реальними подіями — є “цап-відбувайло” і є підозрюваний, є некомпетентність поліції та суспільний страх через дії маніяка, а також опудала, які почали ставити в районі Хвасона, аби “відлякати злочинця”. Все було марно — копи не встигали вийти на слід вбивці, він був на крок попереду, а всі методи правоохоронців — неефективні.

Зрештою, фінал стрічки став новаторським, а згодом — і культовим: вже колишній детектив Пак Ду-мен приїжджає на місце одного зі злочинів, де стається його діалог з дівчинкою. Школярка говорить, що другий “звичайний на вид чоловік” теж тут бував і казав, що згадує ці місця. Коли герой Со Канхо повертається до глядачів і дивиться в глядацький зал своїм “методом” — маніяк досі серед нас, і його не впіймали.

Режисер Пон Джунхо знав — справжній маніяк подивиться цю стрічку, і можливо кіношнику вдасться зачепити його за живе, спробувати тому дати визнання та славу, якої той хотів чи бажав. Однак вбивця мовчав, і на те були дуже конкретні причини — він уже перебував у в’язниці.

Реальність страшніша: справжня історія Хвасонського маніяка

З початку 1986 року в районі Хвасон почали ставатися вбивства жінок різних вікових груп. Спочатку поліція не бачила “серії”, та згодом стало ясно на основі доказів на місці злочинів — з’явився жорстокий маніяк.

Правоохоронці намагалися вийти на слід вбивці, та все було марно. У місті наростала паніка, жінки старалися не виходити на вулиці після заходу сонця, але вбивця продовжував роботи свою криваву справу.

До певного моменту в копів були підозрювані, але жоден не підходив з різних причин. Не зумівши вийти на слід злочинця, так у цій історії з’явився інвалід Ю Сан-йо, на якого після тривалих тортур “повісили” одне вбивство, а вже потім — всі інші.

Феміда так спішила посадити “злочинця”, що не врахувала брак прямих доказів і експертиз, про що говорили адвокати. Все будувалося на його зізнаннях, які буквально були вибиті силою та під тортурами, про що Ю сказав на суді, однак марно.

Чоловік пробув у тюрмі з 1990 до 2009 року, затаврований статусом “серійника”. Жоден зі поліцейських не отримав покарання за перевищення повноважень, підтасовку доказів і фальсифікацій.

Протягом багатьох років кореєць добивався правди та говорить про свою невинуватість допоки у вересні 2019 року не стався прорив у справі. Поліція повідомила, що наново вивчила докази, зробила аналіз ДНК і так отримала позитивний результат.

Хто ж він такий: ідентифікація Хвасонського маніяка

Виявилося, що підозрюваний перебував за ґратами за інше скоєне вбивство,а коли профіль ДНК вбивці з Хвасона та геном підозрюваного порівняли, то виявили повний збіг. Так світу стало відомо справжнє ім’я вбивці — Лі Чун Дже.

Біографія цього чоловіка доволі тривіальна — з доволі забезпеченої родини, вчився в школі, відслужив строкову службу, працював на будівництві. Друга сторона медалі — травматична смерть молодшого брата, домашнє насилля, насмішки від протилежної статі та закритість Лі, тяга до насилля та пристрасть до алкоголю (як говорила колишня дружина).

Він скоював свої злочини в Хвасоні вночі, під час непогоди, довго вичікував на жертв у малолюдних місцях. Зрештою, Лі скоював наругу над тілом і залишав його на видному місці, аби поліція знайшла тіло загиблих жінок і дівчат.

Тим часом поліція внесла маніяка в список підозрюваних і навіть допитувала його, але доказів проти нього в копів не було. Зрештою, він так і не поніс покарання за свої злочини, однак злий намір Долі розплатився з маніяком — у січні 1993 року він жорстко вбив свою невістку, а через п’ять днів його затримали копи. Він отримав за це смертну кару, яку замінили на довічне позбавлення волі з правом на УДО через 20 років.

Ніхто не міг і подумати на початку 1993 року, що побутове вбивство та кривава серія в Хвасоні мали буквальний прямий зв’язок. Аж допоки у вересні 2019 року поліція не оголосила, що знайшла монстра після багатьох років пошуку, який зізнався в десятках наруг над жінками та 14 вбивствах (10 у Хвасоні та 4 в Чхонджу).

Згаданий Ю Сан-йо після викриття справжнього злочинця подав до суду, де свідком у слуханнях був сам маніяк. Той повністю відкинув звинувачення про причетність чоловіка та підтвердив, що всі злочини в Хвасоні — це його рук справа. На основі цього Верховний суд Південної Кореї виправдав Ю Сан-йо та присудив виплату компенсації за роки у в’язниці.

Однак найбільший парадокс цієї справи полягає не в справедливості, а в тім, що Лі Чун Дже ніколи не відповість перед законом за свою серію із 14 вбивств. Уся справа в тім, що за корейськими законами того часу термін давності за скоєне вбивство складав 15 років, і в 2006 році він просто сплив.

Після цієї історії новим законом, його спочатку збільшили його до 25 років у 2007-му, а вже 2015 року термін давності за умисне вбивство став безстроковим. Наразі маніяк перебуває в тюрмі в корейському Пусані та ніколи не вийде на волю, адже попри юридичну колізію довічний термін за наругу та вбивство невістки в 1993 року залишається чинним.

Історія Хвасонського маніяка стала показова в тім плані, що в пам’яті корейців вона залишила значний слід, про що і зняв свою стрічку Пон Чунхо. Оскароносний режисер буквально показав у кадрах усе те, що було в його країні, а останнім кадром у фільмі — шукав “звичайного чоловіка”, адже монстром може виявитися ззовні нічим неприглядна людина.

До речі, якось Лі Чун Дже запитали, чи бачив він фільм Пон Чжунхо “Спогади про вбивство” і яка в нього була реакція. Маніяк спокійно розповів, що подивився цю стрічку як звичайне кіно, коли вже перебував у тюрмі.

“Так, було таке. [Але] я нічого не відчув”, — сказав він, відповідаючи на питання про погляд актора Сон Канхо в останньому кадрі фільму, який був буквальним звертанням на адресу маніяка.

Однією з ключових причин повернення до культових дисків стали втома від стримінгових платформ і бажання “відчувати музику”. Про це йдеться в матеріалі The Guardian.

Вперше тенденцію до повернення на фізичні носії музики почали помічати в США наприкінці 2025 року. Видання The New York Times вказує, що з осені покоління “зумерів” та “альфа” активніше зацікавилися вінтажним стилем, зокрема як програвачами, так і музикою на твердих носіях.

За даними видання Verge, вже у вересні 2026 року в США, Великій Британії та Австралії помічено зростання в купівлі дисків і програвачів у діапазоні від 8% до 45% у співвідношенні рік до року. Серед головних причин покупці вказували кілька — втому від стримінгових платформ, високі ціни на платну музику та бажання мати власну колекцію записів.

Також покоління від 15 до 35 років у англомовних країнах усе більше цікавиться рідкісними вінілами та програвачами. Однак експерти обережно говорять про поступове зростання інтересу до “твердих носіїв”, які поки ще лишаються нішевим товаром і повної відмови від стримінгів наразі не спостерігається.

“Мені не потрібен Spotify”: п’ять історій про любов до CD

Журналісти The Guardian наприкінці жовтня 2026 поспілкувалися з кількома меломанами різного віку — від 30 до 67 років, які з різних причин повернулися до “олдскулу”. 67-річний Ендрю Вейлс із Лондона говорить, що тримає колекцію в 10 тисяч компакт-дисків з кінця 1980-хх і додає, що досі любить слухати музику лише з твердих носіїв.

“Мені не потрібен Spotify. Факт у тому, що мені подобається слухати музику, і я завжди віддавав перевагу володіти нею у фізичній формі. Розмір формату CD дозволяє мені володіти номером, який я маю, незважаючи на те, що живу у двокімнатній квартирі, а не в заміському маєтку, тож це ще один плюс”, — каже мешканець Лондона.

Другу причину називає 32-річна молода мама Габріела Кроулі. Жінка розповідає, що з народженням дітей та знайомство із чоловіком перейшла з вінілових платівок до CD-дисків через розміри програвачів і побоювання, що малеча може розбити чи пошкодити вініли.

“Колекція CD допомагає подолати мені парадокс вибору”, який приносить стримінг. Замість того, щоб бути паралізованим нескінченними варіантами, ти стаєш більш інтимно знайомим із тим, що маєш. Я вважаю це набагато більш задовільним способом взаємодії з музикою. До того ж, мені не нав’язують автозапуск чи плейлисти, створені штучним інтелектом”, — каже британка.

53-річний Ніл Камінг із Глостера каже, що є давнім фанатом компакт-дисків і купує улюблену музику через мережі магазинів або напряму в гуртів. Також у його купівлі CD є дві прості мети — підтримка музикантів (Ніл любить інді та фолк) та тримати музику поруч із собою.

“Коли я купую їх, то це означає, що назавжди володію диском. У той же час стримінг означає, що ви фактично орендуєте музику, і вона може зникнути із сайтів. Мені подобається ритуал вибору CD і встановлення його в автомат — це приємніший досвід, ніж просто натискати play у додатку”, — каже чоловік.

Ще двоє опитаних — 65-річна канадка Аша Варадхараджан і 63-річний Ед із Лондона — говорять, що мають пристрої для компакт-дисків ще з кінця 1990-х років. Вони кажуть, що CD мають тривалий термін служби, дозволять забути про скролінг треків, а ціна на носії є дуже дешевою.

“Музика на CD дає мені щось тактильне і відчутне. Гарне цифрове джерело тепер так само захоплює, як і хороший програвач платівок”, — говорить британець.

Раніше Фокус повідомляв про те, що чоловік дізнався реальну вартість колекції дисків. Блогер намагався продали цінні носії, але в магазинах їх прийняли за копійки.

Згодом стало відомо, як музика стала інструментом на виборах у Бразилії. Одним із головних трендів серед місцевих виборців стало залучення фангруп різних світових знаменитостей, які вступили в політичні дебати перед голосуванням.