Війна
Військовослужбовці VS відпочивальники, повістки та ухиляння: ситуація щодо обліку та повинності в Одесі

Президент України Володимир Зеленський прокоментував масові випадки ухиляння від мобілізації і зазначив, що громадянам варто розуміти, що війна продовжується. Хоч всі розраховували на спринт, отримали марафон. І поки гострим залишається питання ротації та відпочинку для військових, цивільні перепочивають на курортах. І як засвідчив Верховний Головнокомандувач: «Слава богу, що це не мільйони людей».
Є і такі люди
Видача повісток стала ще однією червоною хусткою для українців та одеситів, зокрема. Тему підняли 9 лютого під час пресконференції Володимира Зеленського з головою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн і президентом Європейської ради Шарлем Мішелем у Брюсселі. Постало питання, що не всі українці відчувають воєнний стан, парубки призовного віку шукають шляхи виїзду за кордон, уникаючи мобілізації, активно працюють розважальні заходи, попри пекельні воєнні напрямки. Коли вся Україна перейде на справжній воєнний стан?
«Дуже складно воювати так довго. І тут велика подяка воїнам, і не тільки тим воїнам, які перебувають на лінії фронту, але насамперед їм, вони віддають свої життя. Але й усім тим, хто воює всередині держави – на своїх робочих місцях, тому що треба підтримувати армію і робочі місця… Люди повинні зрозуміти, що, на жаль, війна продовжується. На жаль, є ті, хто відпочивають. І є такі люди. Слава Богу, що це не мільйони людей. На жаль, такі виклики були історично впродовж усіх війн. І ми не є виключенням», — відповів президент.
Попри те, що саме українці на початку повномасштабного вторгнення змогли зупинити агресора, цього недостатньо. Треба рухатись до кінця та Перемоги. Але не всі готові виконувати свій військовий обов’язок. А за словами президента, ми не можемо діяти як росія і заганяти ціпками на війну.
Вирішити «по-одеськи»
Ті, хто був готовий захищати свою країну та майбутнє — давно приєднались до лав ЗСУ. Інші, сподівались тихесенько пересидіти. Про повістки активно заговорили влітку, коли відбувались рейди на одеських пляжах. Хоч, ця зона була забороненою для відпочинку, в першу чергу, для безпеки самих громадян, охочі поніжитись на пісочку, не зважали. А законне право на встановлення особи від поліціянтів та співробітників ТЦК, сприймалось покаранням. Як зазначила керівниця центру Сил охорони та оборони Півдня України Наталя Гуменюк в інтерв’ю Суспільне Одеса: «Вони були способом поспілкуватися з громадянами й нагадати, що в країні йде війна та є мобілізаційний обов’язок. І, напевно, поставити перед кожним питання: чи виконав ти свій обов’язок для того, щоб відпочивати?».
Наразі триває нова хвиля обурень. Поки пишуться коментарі стосовно пошуку винних, викрадення та порушення прав, російські новини із задоволенням крутять відео “затримань”. Головне забулось — війна не закінчилась. Строк дії воєнного стану та проведення загальної мобілізації подовжено з 19 лютого ще на 90 діб. Пекельні бої у Бахмуті та за іншими направленнями не закінчуються, як і суперечки щодо ротацій наших військових.
Цивілізований світ запровадив ротацію через 30 або 45 днів, проте чимало наших підрозділів не бачили ротацію щонайменше півроку. А якщо чесно, то з повномасштабного вторгнення, тобто рік. Створений був ряд петицій, наприклад, про демобілізацію тих, хто служить рік. Більшість (значну) тих, хто зараз під багнетом. Якщо відправити цей майже мільйон додому, то хто стане на їхнє місце?
«Мобілізація у країні проголошена з початку повномасштабного вторгнення і вона триває безперервно. Ми всі в ній задіяні і маємо розуміти, що кожен свідомий громадянин повинен виконати свій конституційний обов’язок. Це по-перше. По-друге, ніхто крім нас не поповнить мобілізаційний ресурс. А поповнення втрат і створення відповідного резерву — це зрозуміла складова оборони навіть самому необізнаному. Іде війна — важка, кровопролитна, визвольна, відчайдушна. Ми маємо втрати, але й маємо мету — Перемогу! Протистояти країні-агресорці, яка перевищує наше населення щонайменше в 5 разів, хіба можливо інакше? Хтось має опановувати сучасну техніку, яку нам виділяють партнери в рамках підтримки. Наша країна, наш народ потребує захисту, саме тому відсидітися за спинами інших не вийде. Саме тому завдання кожного – виконати свій обов’язок, а не ухилитися від нього, аргументуючи це якоюсь комерційною чи гуманітарною складовою. Ми здатні вчитися, опановувати, перемагати, зокрема, коли змотивовані великою метою. Чи не так?», — зазначив командувач Сил оборони півдня генерал-майор Андрій Ковальчук.
Повістка ≠ покарання
Те, що видача повісток стала у рази активнішою — факт, але мобілізація не припинялась з 24 лютого. Під час зустрічі зі студентами президент України Володимир Зеленський розповів, що наразі у військового командування задача створити резерв, щоб захисники мали змогу відновити свої сили, побачити родину чи вилікуватись. І так само часто, як телеграм-канали публікують повістковий дайджест, так само і ЗСУ розповідають, як майже рік не були вдома, не мали перепочинку та ротації. А замінити їх просто немає ким, ось і палиця з двома кінцями.
Повістка як не означає мобілізацію, так і не виключає її. Головна задача — поставити максимальну кількість військовозобов’язаних на облік. Бо, дивлячись правді в очі, багато чоловіків уникали приміщення військкоматів ще задовго до вторгнення та війни. І про постановку на облік говорили та просили, в попередні місяці, коли повістки не роздавали так активно. Методи ТЦК категоричні, але чи залишили їм інші варіанти? Коли чоловіки реагують на стандартну в умовах війни процедуру, як на полювання на відьом. Від таких подій наразі створюється публічна думка, що війна стосується лише тих, у кого рідні знаходяться на фронті. А розпач, втома, злість — призводить до того, що ми шукаємо ворога серед своїх, забуваючи про орду, яка сюди сунулась.
Залишається одне питання: хто, якщо не ти?
Якщо починати з азів, то в Україні є військова повинність, яка ще зветься обов’язком, який встановлений законом. Це безпосередньо пов’язано із забезпеченням національної безпеки та реалізацією інших конституційно-значущих завдань. Від призваного вимагається прослужити у війську протягом певного встановленого законом строку, а в разі оголошення мобілізації — повторно приєднатися до війська або продовжувати службу після закінчення цього строку. Тому ще слід згадати, що національна небезпека виникла тільки через сусідів.
«Інколи сила держави полягає в легальному інституті примусу. Найпростіше – це примус виконувати закони. Закон про мобілізацію під час війни повинен працювати, і саме цим займається апарат держави. Подобається це окремим громадянам чи ні, мобілізаційний план має виконуватися. Інакше ті, хто не хоче, не дай Бог, продовжать жити в іншій країні. Темпи мобілізації, які ми бачимо зараз, вони очевидно є вищими, ніж були півроку тому, але вони пов’язані з тим, що путін довів до величезних цифр плани по мобілізації з того боку», — в ефірі Апостроф TV розповів капітан 103 бригади територіальної оборони Олександр Ганущин.
Нагадаємо, що військовий облік є складовою мобілізаційної підготовки держави та ведеться з метою укомплектування ЗСУ. Обов’язок ставати на військовий облік передбачений Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу». За порушення може наставати адміністративна та кримінальна відповідальність.
Так відповідно до ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення за нехтування правилами військового обліку встановлений штраф в розмірі від 510 до 850 грн; за повторне порушення протягом року — розмір штрафу становитиме від 850 до 1700 грн. В свою чергу, ст. 337 Кримінального кодексу України передбачено, що ухилення від військового обліку карається штрафом від 5 100 до 8 500 грн або виправними роботами на строк до одного року.
Одночасно триває і набір від ВМС добровольців до восьми штурмових бригад: «Рубіж», «Червона калина», «Азов», «Спартан», «Сталевий кордон», «Кара-даг», «Лють», «Буревій». Кампанія спрямована винятково на найм вмотивованих людей, які добровільно записуються до тих бригад, що найкраще пасують їм за ідеологією та цінностями.
Війна
Сили оборони уразили бронепотяг росіян на Покровському напрямку

Бійці екіпажу «Асмодей» з батальйону безпілотних систем «EWOKS» за допомогою дронів знищили на Покровському напрямку ворожий бронепотяг.
Війна
Пам’яті заступника командира взводу полку «Сафарі» Владислава Купіна (позивний «Чумак»)

“Хто, як не я?” – такий шлях відданості Батьківщині обрав поліцейський із Лисичанська
Владислав народився у Лисичанську 1 жовтня 2001 року. Змалку хлопець вирізнявся допитливістю та щирістю, вже в ранньому віці виявляв інтерес до історії України. Навчався у ліцеї №14, де проявив себе як активний та небайдужий учень, завжди готовий допомогти.
“Ця дитина виросла у нас на очах. Він мав активну життєву позицію, завжди був готовий допомогти. Брав участь у всіх виховних заходах, був душею навчального закладу”, – згадує вчителька Владислава Оксана Лапенкова.
Саме в ліцеї хлопець зустрів своє кохання – Юлію. Їхня історія тривала вісім років, шість з яких вони зустрічалися, а потім створили родину.
“Влад був дуже доброю людиною з великим серцем. Чуйним, завжди прийде на допомогу. Був душею компанії, мав багато друзів. Він у мене був навіть ближчою людиною, ніж батьки. Ставився до мене з неймовірною любов’ю та турботою. Досить неочікувано зробив пропозицію руки та серця у мої 19 років. З 2023 року ми офіційно у шлюбі, створили сімʼю, завели песика, про якого я колись мріяла у шкільні роки,” – згадує дівчина.
Владислав завжди мав чітку громадянську позицію, був відданий патріотичним ідеалам. Його цікавість до історії країни та відчуття обов’язку яскраво проявлялися вже в молоді роки. “Владислав зі шкільної парти був активістом, мріяв потрапити до Азову. У 2016 році він долучився до угрупування «Національний корпус» у нашому рідному Лисичанську — це був громадський рух «Чесні справи». З того моменту він ще більше цікавився історією України, та її минулим”, – розповідає Юлія.
Історія була не просто захопленням, а глибокою пристрастю юнака. За словами дружини, Владислав ще зі шкільних часів регулярно переглядав історичні канали на YouTube, читав книги філософів та істориків, а також захоплювався фільмами про Першу та Другу світові війни.
Після школи він здійснив ще один крок до своєї мрії — захищати Україну. Владислав вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ за спеціальністю “Правоохоронна діяльність”. Після навчання молодий офіцер служив у поліції Луганської області.

Владислав не лише присвячував себе службі — однією з мрій було багато подорожувати.
“Ми мали надію відвідати різні куточки України та світу. Влад цікавився історією, тому побачити нові місця було у наших планах. Особливо він мріяв побувати у Сполучених Штатах — це була його мрія з дитинства,” – розповідає дружина.
З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Владислав та Юлія були змушені залишити рідну Луганщину й переїхати до Дніпра. Водночас Владислав ухвалив рішення, до якого йшов усе життя.
“Через повномасштабне вторгнення Влад сильно хотів добровільно доєднатися до бойового підрозділу. Він обрав «Лють», оскільки був поліцейським. Звісно, як будь-яка жінка, я переживала за нього, ми багато розмовляли на цю тему, бо він єдиний, хто був зі мною поруч. Він був моєю опорою, але я прийняла його рішення. Він завжди казав «Хто як не я?». Він мріяв воювати”, – згадує Юлія.
Коли хлопець остаточно приєднався до Окремого штурмового батальйону Національної поліції України “Лють”, сім’я переїхала на Житомирщину.

На фронті старший лейтенант Купін став заступником командира взводу полку управління поліції особливого призначення №1 штурмового полку “Сафарі” Департаменту поліції особливого призначення «ОШБ НПУ «Лють». Воював у найгарячіших точках Донеччини, стикаючись з ворогом віч-на-віч. Не боявся викликів й відмінно виконував бойові завдання.
Служба на передовій не оминула Владислава випробуваннями. Під час першого бойового виїзду він зазнав контузії. За словами дружини, попри переляк, серйозних травм тоді не було — кілька днів ротації допомогли йому відновитися та стабілізувати стан. Друге поранення, отримане в липні 2024 року, виявилося значно серйознішим та потребувало тривалішого лікування. Юлія та друзі були поруч із Владиславом у цей складний період. Попри виснаження, він наполягав на поверненні до служби, вважав, що мусить завершити розпочату справу. Навіть під час реабілітації юнак не полишав військової справи — опановував безпілотники та придбав власний дрон.

Попри молодий вік, Владислав швидко здобув повагу серед побратимів та командирів. У вільний від бойових завдань час він часто спілкувався з дружиною.
“Ми з ним постійно були на зв’язку, він завжди ділився ситуацією, розповідав, що відбувається, щоб він хотів змінити. Я приїздила до нього у Донецьку область декілька разів. Гуляли, часто розповідав про свої бойові задачі. У нас не було секретів одне від одного, він завжди ділився своїми переживаннями”, – розповідає дружина.
13 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу Торецька Бахмутського району Донецької області Владислав загинув. Йому було лише 23 роки…
“Ми неймовірно пишаємося ним – нашим чоловіком, сином, близьким другом. Владислав заплатив найдорожчу ціну за вільну Україну, за нас з вами – своє життя за територіальні кордони, державний суверенітет та народ України”, – написали його близькі у петиції до Президента про присвоєння Владиславу почесного звання «Героя України».

“Мій чоловік був не лише військовим, а людиною з великою душею. Уважний, чуйний, справжній. Завжди допомагав іншим — і на фронті, і в житті. Завжди буду пам’ятати його усмішку. Його втрату важко описати словами, але я знаю, що його добро та любов залишилися з нами. І я завжди нестиму це в собі”, – ділиться Юлія.
У Владислава залишились дружина, рідні, близькі, друзі та бойові побратими.
Герої навіки в наших серцях!
Фото з відкритих джерел
Війна
Сили оборони вночі збили 33 російські дрони, ще 36

Сили оборони України в ніч на 19 квітня збили 33 із 87 російських дронів, ще 36 – локаційно втрачені.
Як передає Укрінформ, про це Командування Повітряних Сил Збройних сил України повідомило у Фейсбуці.
У ніч на 19 квітня 2025 року із (21.00 18 квітня) російські загарбники здійснили удар по Україні ракетами наземного, повітряного базування та ударними БпЛА.
За попередніми даними, радіотехнічними військами Повітряних Сил було виявлено та здійснено супровід 95 засобів повітряного нападу ворога – вісім ракет різних типів та 87 ударних БпЛА та безпілотників-імітаторів інших типів.
Зокрема, Росія застосувала: три балістичні ракети “Іскандер-М” (район пуску – Крим); дві протикорабельні ракети “Онікс” (район пуску – Крим); три протирадіолокаційні ракети Х-31П; 87 ударних БпЛА типу Shahed та дронів-імітаторів інших типів (райони пусків – Міллєрово, Курськ, Приморсько-Ахтарськ – РФ, Гвардійське – Крим).
Повітряний напад відбивали авіація, зенітні ракетні підрозділи, засоби РЕБ та мобільні вогневі групи Сил оборони України.
Станом на 09.00 підтверджене збиття 33 ударних БпЛА типу Shahed (безпілотників інших типів) на сході, півночі, півдні та країни.
36 ворожих безпілотників-імітаторів – локаційно втрачені (без негативних наслідків).
Внаслідок ворожої атаки постраждали Одещина, Харківщина, Сумщина, Донеччина та Запоріжжя.
Як повідомляв Укрінформ, загальні бойові втрати російських військ від початку повномасштабного вторгнення в Україну, з 24 лютого 2022 року по 19 квітня 2025 року становлять близько 940 тисяч 150 осіб, зокрема за останню добу – 1180 осіб.
-
Події1 тиждень ago
Україна просить Європу допомогти в евакуації культурних артефактів
-
Суспільство1 тиждень ago
Зеленський відвідав поранених захисників, які виконували завдання на Донеччині та у Курській області
-
Усі новини5 днів ago
машинний зір не допоміг (відео)
-
Усі новини4 дні ago
у Китаї створили найкращий у світі елемент
-
Усі новини3 дні ago
Кожен телефон приховує трюк, який полегшує життя користувачам: про що йдеться
-
Події1 тиждень ago
МКСК оголосило конкурс із розробки книги для зміцнення національної єдності
-
Відбудова1 тиждень ago
У Новорайську на Херсонщині оновили укриття та реалізували проєкт очищення води
-
Події1 тиждень ago
Уряд призначив голову Держмистецтв