Суспільство
Вибач, Північ, тут Південь або мій одеський міф Анонси
– Якби я був на 40 років молодший, скажи, ти б за мене вийшла?
– Якби я була на 40 років старша, ти б одружився зі мною?
– А ти розумна!
Написати цей блог мене надихнув фільм “Партенопа” італійського режисера Паоло Соррентіно. Це стрічка насамперед про красу. Дія розгортається в Неаполі. Головна героїня — дівчина Партенопа, яка народилася у 1950 році й отримала ім’я, яке відсилає до давньогрецької міфології. Саме сирена Партенопа згадується у міфі про заснування Неаполя. Йдеться про “монументальну та глибоко романтичну історію життя однієї надзвичайної жінки”, – вказує синопсис. Для мене це стрічка про красу розкладання мого міста. Моя Одеса біля моря. Хто вона – сирена чи міф?
Нещодавно ми говорили про це з одеською мистецтвознавицею Мариною Авдєєвою.
Я: Слухай, ну ми схожі с цими італійцями. Море, повільний вайб, родинні зв’язки, матріархат, кічуха, корупція…
М: Я непогано знаю Неаполь і була сама майже у всіх локаціях. Те місце, куди приводить Партенопу король Неаполя – найбідніший та неоднозначний кластер проживання в Європі. Квартал знаходиться одразу за головним кафедральним собором в центрі. Там мережа катакомб, ціле місто. Це династії контрабандистів. А єпископ? Звірина інтуїція, чуйка мисливця. Неаполь та Одеса рідняться такими персонажами.
“Блохи та естетика – в Одесі все переплітається”, – каже одеський фотограф Олександр Якимчук, світлини якого порівнюють саме з Неаполем 50-х.
Блиск і злидні. Люблю за цим спостерігати. Обожнюю, як попиває каву в лютих одеських генделиках пані Людмила в білій шубці, яку знає весь наш район в спальному центрі. До речі, теж біля кафедрального собору.
Нещодавно я наткнулася на новини, як диригент з Лондону Едвард Гарднер виступав в одному з оперних театрів Неаполя. Напередодні там побилися двоє хористів. Диригент заявив, що хор складається з двох розсварених мафіозних сімей, які покалічили одна одну. Мер Неаполя назвав ці слова “серйозними та безпідставними звинуваченнями”.
Це ж кайф, – закричала я, коли це прочитала. Так і бачу Труханова із мамою на концерті. Про дві мафіозні родини одеситам не треба довго розповідати.
Найбільше мене зацікавила у фільмі іронічна промова акторки Грети Кул, яка приїхала до рідного Неаполя і звинувачує місцевих в несмаку. Вона нагадала мені мою молодість, коли я вчилася студенткою на філософському факультеті й вже тоді ми говорили про те, що Одеса – це болото для людини, яка не стала на ноги.
Наведу тут повну цитату “божественної діви”: “Проблема у вас, неаполітанцях. Ви похмурі самі того не знаючи, ходите під руку з жахом, самі того не знаючи. Ви неохайні та просочені фольклором. Усі з вас сміються. А ви не помічаєте. Пишаєтеся тим, що ви розумні? Але що вам принесе цей ваш розум? Ви бідні, боягузливі. Вічно ниючі. Ви крадете та грішите. Ви завжди готові покласти провину іншим. На загарбників. Продажних політиків. На безпринципного забудовника. Справжня ганьба – ви. Ви, місто жалюгідного лиха. Ще й хвалитеся цим. Вам нічого не світить. Я давно вже не є неаполітанкою. Я повертаюсь на Північ. Я змогла врятуватись, а ви ні! Ви всі мертві”.
Що я хочу сказати? Одеса теж може стати певною сиреною та затягнути на дно, але тільки якщо ви не знайшли себе. Щойно людина все про себе розуміє – повертається до Одеси, або перестає її так ненавидіти. Згадайте ексдиректора Одеського художнього музею Олександра Ройтбурда, який свого часу повернувся з Києва до Одеси. Навіть зараз, попри війну, художники та музиканти повертаються до Одеси, бо не можуть без неї жити. Бо тут друзі, родина, коханці, колишні. На заможної Півночі є гроші, але не душа, яка потребує вистави.
“Одеса – центр всесвіту”, – каже моя подружка-продюсерка, яка живе в Києві, але постійно сюди повертається.
Відповідаю, що в нас, як в богів, є все – і блиск, і злидні, і претензія на столичний лиск, і камерність. Грецький міф – одним словом.
“Одеса – це певний треш, за яким сумуєш у Києві”, — пояснили мені колись кінокритики, які приїжджали на наш Одеський кінофестиваль, купалися вночі голими та пили шампанське на проїжджій частині.
Але так бачать Одесу не всі. Зараз багато навіть близьких мені людей, не відчуваючи серцем це сонячне, провокативне та волелюбне місто, почали теревенити, що імперська, радянська, жлобська та бандитська Одеса досі переважає у масовій культурі. Тому потрібно все, що було, знищувати, викреслювати з пам’яті.
Ось де треш. З Одеси хочуть зробити щось стерильно “українське та духовне”. Хибна думка. Місто завжди обирало проукраїнську позицію, але ніколи це не було отак, “згори”. Вибач, Північ, тут Південь – тут так справи не робляться.
Мене дуже нудить від цих “мамкіних деколонізаторів”, які кажуть про “російськість” нашої Кіри Муратової, неприпустимість показу її фільмів, знятих російською мовою та заклики не називати її українською режисеркою.
“Чим небезпечні жертви сталінських репресій одеські русофонні письменники Олеша і Бабель, та ті ж Катаєв і Паустовський?”, – питає одеський письменник, культуролог, колишній гендиректор Національного центру Олександра Довженка Іван Козленко. Чистка одеського мультикультурного ландшафту загрожує залишити по собі пустку, а не нову локальну міфологію”, – вважає він.
Коли я бачу оці заліпушні відео про українську Одесу від “Української правди” та безліч інших видань, мені стає прикро. Ви боретеся зі старим міфом Одеси й самі ж шуруєте на Привоз, показуючи огидну для мене продавчиню Свєту. Але моя Одеса то не Свєта. Хоч я проти неї особисто нічого не маю. Просто я не про це. Одеса – це письменники, музиканти, художники, фотографи. Де вони в вас?
Те, як ви прочавлюєте “українську духовність” одеським “бандитам та п’яній матросні” навіть не снилося.
Але я більше не хочу про це говорити.
Коли новини змінюються з такою стрімкістю, що ти вже живеш у світі, де Україна “почала війну”, важливо не втратити себе і не звихнутися кукухою.
Моя відповідь – вимикаємо стрічку, включаємо середземноморський гедонізм та камерність буття.
“Я не можу жити в Сполучених Штатах наступні чотири роки й дихати тим же повітрям, що й Ілон Маск“, — каже Опра Вінфрі про своє рішення припинити своє легендарне шоу та переїхати до Італії.
Розумію.
Ми всі у стічній канаві. Просто деякі з нас дивляться на зірки, як казав Оскар Уайльд. Так ось, запрошую ходити на море та дивитися на зірки. Так, хочу вічність, але щоб тут, між небом та землею, можливо на куренях на 16 ст. Великого Фонтану.
Публікації у розділі “Блоги”
відображають винятково
точку зору автора. Позиція редакції Інтента може не збігатися з позицією автора.
Найбільше українців хвилюють корупція у владі (50% опитаних) і масовані ракетно-дронові удари РФ (40%).
Як передає Укрінформ, про це свідчать результати опитування, яке провів Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) 12-21 вересня 2026 року.
Як зазначають соціологи, під час опитування респондентам ставили запитання: «Що Вас хвилює найбільше на цей час?». Їм зачитувати дванадцять варіантів, з яких можна було обрати до трьох відповідей.
«Найбільше респондентів говорили, що їх хвилює корупція у владі (50%) і масовані ракетно-дронові удари (40%). Серед інших проблем, які найбільше хвилюють: непрофесіоналізм та некомпетентність влади (30%), низький рівень зарплат, пенсій тощо (28%), діяльність ТЦК (24%), зростання цін (23%), ситуація на фронті (21%). Інші проблеми називали рідше», – йдеться у пресрелізі КМІС.
Окремо соціологи підкреслили, що загалом 53% опитаних обрали або «масовані ракетно-дронові удари», або «ситуацію на фронті» (або і те, і те) – тобто війна як фактор, який хвилює людей, не поступається корупції.
«Водночас загалом 64% обрали або “корупцію у владі”, або “некомпетентність влади”. Тобто якщо порівнювати в цілому фактор війни і в цілому фактор незадоволеності владою (через корупцію та/або некомпетентність), то останнє називалося дещо частіше», – заявили у КМІС.
При цьому, за даними опитування, переважна більшість респондентів – 72% – вважають, що за час повномасштабного вторгнення рівень корупції в країні зріс. Відзначають його зменшення 6% опитаних. Решта або вважають, що він не змінився, або не змогли відповісти.
Респондентам також ставили запитання, чи несе Президент Володимир Зеленський особисту відповідальність за корупційні дії свого оточення. Соціологи уточнили, що «відповідальність» у свідомості громадян не є тотожною «особистій причетності»: «Наразі це більшою мірою сприймається як політична відповідальність, а не особисте звинувачення в причетності до корупційних дій».
За даними КМІС, більшість українців – 72% – стверджують, що Президент Зеленський несе особисту відповідальність за корупційні дії свого оточення. Не вважають, що він несе відповідальність, 25% опитаних.
Як зауважив у своєму коментарі до результатів опитування виконавчий директор Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький, у квітні 2026 року КМІС ставив запитання, що є більшою загрозою для країни – російське вторгнення чи корупція у владі. «Тоді 54% обрали корупцію і 39% – вторгнення. При цьому раніше цього року ми ставили запитання у відкритій формі, що є найбільшим викликом для України. У такому випадку, без підказок (і зачитування списків) 65% назвали війну і дотичні виклики, а корупцію – 29%. Тобто коли люди не чують варіанти відповідей, де ми “нагадуємо” про корупцію, то спонтанно більше людей висловлюють переживання через війну», – уточнив соціолог.
КМІС провів власне всеукраїнське опитування громадської думки «Омнібус», до якого на замовлення ГО «Форум» були додані запитання про те, що зараз хвилює українців та сприйняття проблеми корупції. Методом телефонних інтерв’ю на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів у всіх регіонах України (підконтрольна уряду України територія) було опитано 1002 респондентів. Опитування проводилося з дорослими (18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України, яку контролював уряд України. До вибірки не включали жителів територій, які тимчасово не контролює влада України, а також опитування не проводили з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.
Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з урахуванням дизайн-ефекту 1,3) не перевищувала 4,1% для показників, близьких до 50%; 3,5% – для показників, близьких до 25%; 2,5% – для показників, близьких до 10%; 1,8% – для показників, близьких до 5%.
За умов війни крім зазначеної формальної похибки додається певне систематичне відхилення. Водночас у КМІС вважають, що отримані результати все одно зберігають високу репрезентативність та дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої населення.
Фото: pixabay
Оператори спецпідрозділу ГУР МО України “Примари” продовжують уражати військові об’єкти російських окупантів на тимчасово окупованих територіях України. Серед цілей — залізничний міст, радари, засоби зв’язку, літак та швидкісні катери.
Про це повідомили у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України.
За даними ГУР, оператори “Примар” уразили залізничний міст через Північнокримський канал, дев’ять веж зв’язку, засобів РЕБ, РЕР, БРЛС та MESH-ретрансляторів.
Також розвідка заявила про ураження радіолокаційної станції “Небо-У”, командного пункту РЛС П-18 “Терек” та двох РЛС “Каста-2Е”.
Крім того, під час бойової роботи знищено навчально-бойовий реактивний літак Л-39 “Альбатрос”, швидкісний штурмовий катер БК-10, швидкісний транспортно-десантний катер БК-16 та швидкісний патрульний катер “Мангуст”.
У ГУР зазначили, що ураження таких об’єктів має позбавляти російські війська можливостей вести радіолокаційне спостереження, передавати дані, переміщувати ресурси та діяти на морі.
Результати роботи спецпідрозділу “Примари” показали у відео.
Нещодавно, за даними Генштабу, на аеродромі “Саки” українські сили уразили наземну станцію управління БпЛА “Оріон“. Окрім того, там же був уражений літак Су-24.
Суспільство
Дружині загиблого військового з Дмитрівки Миколи Скіби вручили посмертну нагороду чоловіка
У Визирській громаді дружині загиблого військовослужбовця Миколи Скіби вручили державну нагороду чоловіка, присуджену посмертно.
Про це повідомляється на сайті Визирської сільради.
Мешканець села Дмитрівка Микола Скіба народився 10 серпня 1974 року. Воїн став на захист України та загинув 19 грудня 2022 року під час артилерійського обстрілу на Херсонщині, виконуючи бойовий обов’язок.
Указом Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Миколу Скібу посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Державну відзнаку передали його дружині.
Визирська громада висловлює щирі співчуття родині полеглого воїна та вклоняється у глибокій шані перед подвигом Захисника. Світла пам’ять Герою.
-
Війна1 тиждень agoАтака на Москву — Генштаб ЗСУ повідомив подробиці удару по МНПЗ
-
Суспільство1 тиждень agoІгор Гусєв: “Війна перетворює тебе на худо… — публікація
-
Одеса4 дні agoВибухи пролунали в Одесі: РФ атакує дронами з моря
-
Усі новини1 тиждень agoВідомий актор виглядав невпізнавано в компанії вдвічі молодшої дружини (фото)
-
Війна1 тиждень agoСили безпілотних систем від початку року уразили 300 засобів ППО росіян
-
Події1 тиждень agoЛьвівський міжнародний кінофестиваль WIZ-ART оголосив програму усіх заходів
-
Відбудова1 тиждень agoКомпенсації в межах «єВідновлення» отримали понад 260 000 родин
-
Війна1 тиждень agoЗеленський підтвердив удари по ключовому підприємству нафтової промисловості у Московському регіоні