Про те, як вдається тримати себе в ресурсі, коли війна постійно забирає когось із найдорожчих і часто немає змоги попрощатися та провести в останню путь, військовослужбовиця розповіла психологині Ользі Марченко у програмі «За спиною», що вийде у суботу, 8 березня, о 14:00.

«Я багато страхів пройшла за період служби, з ними треба працювати, щоб побороти. І ось мене довго непокоїв страх, що моя пам’ять гіршає через контузії, і може настати такий момент, що я почну забувати своїх людей, тих, кого назавжди втратила», – поділилася військова своїми тривогами.

Тривожні думки, за словами Олени, непокоїли досить довго, поки вона одного разу не збагнула: «Навколо всі говорять про хвилину пам’яті, її називають хвилиною мовчання. Але для мене це не хвилина мовчання – подумки я розмовляю з тими, кого втратила, я звертаюся до загиблих. І я для себе зрозуміла – ось вона відповідь, ось, що мені треба робити, щоб не забувати своїх загиблих побратимів і посестер».

Військова запевняє, що відтоді не пропускає жодного дня, щоб не присвятити загиблим оту хвилину о 9-й ранку, виняток лише один – коли вона на фронті, на нулі, або виконує якусь невідкладну роботу. «Дуже рідко це буває, але буває. Я обов’язково це роблю просто в інший час. Це залишається моєю особистою хвилиною. Про це знають всі мої рідні і близькі. І я робитиму так, поки я жива», – наголошує Риж.

За її словами, коли йде з життя близька серцю людина – це ніби відривають частинку тебе, частинку твого серця, душі, життя. І кожну таку сильну втрату потрібно прожити, віддаючи повну волю емоціям. Інакше можна зануритися глибоко в стан ПТСР (посттравматичного стресового розладу), як це часто відбувається з військовими, які відкладають емоції на потім, обіцяючи собі оплакати загиблих після війни. Олена переконана, що найважчі втрати – ще попереду, тому потрібно берегти ресурс.

«Я докладаю багато зусиль для того, щоби бути в ресурсі, у тяжкі моменти дозволяю собі проживати усі емоції: я ридаю, злюся, матюкаюся, огризаюся, а буває що просто по кілька днів лежу “овочем” у ліжку. Це дуже важливо – дати собі побути в такому стані», – розповідає військова.

Риж поділилася, як кілька разів звістка про загибель побратимів заставала її у метро, і вона ридала в розпачі просто на підлозі. Проживати кожну втрату – це основа, без якої неможливо рухатися далі по життю, пояснює медикиня, адже душевний біль накопичується, і з кожною втратою нашаровується.

Відновитися потім буде складно, такий життєвий досвід у військової теж є.

Попри все, Олена Риж вважає себе щасливою. Встигає бути всюди: і воювати на передовій, і навчати новобранців тактичній медицині, і вести свій подкаст про життя військових.

«У мене на лівій руці набито татуювання “4.5.0.” (код “4.5.0.” у військових означає “все спокійно” – ред.) і кардіограма. І воно трактується: поки я жива, поки б’ється моє серце, в мене завжди буде 4.5.0. Навіть коли я втрачаю дуже сильно близьких мені людей, я знаю, що я – жива. І раз мені Всесвіт зробив цей дарунок, я маю дякувати і жити на повну – жити, відчувати, любити, діяти і за тих, кого вже немає поруч», – стверджує військова.

Повне інтерв’ю з медикинею ЗСУ можна переглянути завтра на новому Ютуб-каналі Укрінформу.

Олена Риж – бойова медикиня ЗСУ. До війни працювала в ресторанному бізнесі, обіймала керівні посади, була успішною тренеркою із сервісу та комунікації. На початку повномасштабного вторгнення займалася волонтерською діяльністю, допомагала евакуйовувати жителів з окупованої Київщини.

У лавах ЗСУ – з грудня 2022-го. У складі штурмової роти 47-ї ОМБр «Маґура» брала участь у наступальній кампанії на Запоріжжі та в боях під Авдіївкою. Була поранена. Проводить тренування з тактичної медицини. Веде свій подкаст «Думки на стіл» на медіаплатформі «Характер медіа».

Як повідомлялося, Укрінформ запустив новий проєкт «За спиною», мета якого – показати, як військові та ветерани, котрі пережили критичні для виживання умови, долають труднощі, а також розкрити психоемоційні аспекти, які часто залишаються поза публічною увагою.