Василь народився 7 січня 1976 року у Жашкові на Черкащині. Мав двох старших сестер. У родині завжди поважали добрі традиції. А родинне прізвище, за словами односельчан, повністю відповідало талантам сім’ї. Переповідають, що співоче тріо дітей Музиків було добре відоме своїми виступами в окрузі. Сам Василь гарно грав на гітарі, любив співати та був музикально обдарований.

Хлопцю легко давалося навчання, тому після закінчення школи та місцевого профтехучилища продовжив здобувати освіту у Білоцерківському національному аграрному університеті. Згодом Василь отримав й другу вищу освіту – економічну, в Уманському сільськогосподарському інституті (нині Уманський національний університет садівництва – ред.). Потім була строкова служба в армії – у розвідці 95-ї окремої аеромобільної бригади.

У 2005 році працював начальником відділу ЖКГ в Уманській районній державній адміністрації. Пізніше Василь встиг очолити виробничо-будівельну фірму “Арсенал” та ТОВ “Транспортна Компанія ДВС”. Працював в інших державних та приватних установах.

Дружина героя Оксана, яка за фахом є вчителькою української мови, з теплотою згадує, як їх із Василем “познайомили” граматичні помилки на одному з оголошень на дверях місцевої адміністрації. Вже тоді Оксану вразила Василева активна, небайдужа й патріотична вдача.

“Він завжди був переконаний, що спільна справа залежить від вкладу кожного. Особливо це проявилося в ньому під час Революції Гідності, на Майдані, куди він їздив разом з іншими уманчанами, – розповідає Оксана. – Василь був насправді щирим свідомим українцем, який жив переконанням, що ми є народ, нація і ми повинні будувати країну для своїх дітей. Він був із тих людей, хто вважав, що саме він зможе змінити щось у цій країні, коли він прийшов працювати до місцевої адміністрації”. Тому після 24 лютого 2022 року рішення Василя було чітким та однозначним: він йде до війська. “Щоправда, не хотів прямо говорити про це свої стареньким батькам. Та й потім, коли приходив у відпустку чи відновлювався після поранення, нічого особливо про війну не розповідав. Казав лише, що у нас найкращі люди та народ”, – каже жінка.

У березні 2022 року Василь мобілізувався. Спочатку перебував у складі Білоцерківського зенітно-ракетного полку, а згодом його перевели до 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, де став головним сержантом мотопіхотного взводу з позивним «Вітер». Воював у Бахмуті, там отримав бойове поранення. Також зі своєю бригадою тримав оборону на Чернігівщині, Харківщині та у Донецькій області. 

“Наш Василь така людина, що не міг просто дивитися й спостерігати, яка біда прийшла на рідну землю. Він казав родині: “Моя Україна починається із моєї сім’ї”. І пішов захищати свою сім’ю, щоб сюди, в його дім, не прийшли вороги”, – зазначає рідна сестра Інна.

Василь Музика прийняв останній бій 12 березня 2023 року під час бойового завдання в районі Ямполя Краматорського району Донецької області. 

“У непростий момент Василь прийняв командування взводу на себе, бій завершився, потрібно було проводити дорозвідку. Але тут ворожа снайперська куля поцілила йому прямо в серце”, – переказує дружина Оксана обставини того дня.

Сержанта «Вітер» поховали на кладовищі у Городецькому на Черкащині. З тильної сторони надгробку на його могилі є такі слова: “Я буду спокійним, коли всі, кого люблю, будуть щасливими. А моя Україна вільною”.

За проявлений героїзм Василь Музика посмертно нагороджений почесною відзнакою “За заслуги перед Уманщиною”, почесною відзнакою “За мужність та відвагу”, орденом “За мужність” III ступеня та медаллю “За вірне служіння Україні”.

“Якби Бог дав Василю ще одне життя, переконаний, він би все вчинив так само”, – сказав місцевий волонтер Іван Кузьменко в другі роковин загибелі воїна на місцевому кладовищі.

Василю Музиці тепер навіки 47 років. У нього залишилися дружина Оксана, син Віктор та донька Анастасія.

Вічна памʼять Герою!

Фото: Паланська громада, з відкритих джерел