У Києві, в Національному музеї історії України у Другій світовій війні, 3 квітня відбудеться прем’єра документального фільму про війну в Україні від іноземного добровольця “Tommy Gun: On the Road to Kupyansk”.

Кінокартина українського режисера Павла Острікова «Ти – Космос» (U Are the Universe) здобула приз журі на фестивалі наукової фантастики у Вероні, Італія.

Одеська художниця Оксана Церковна представила свій новий проект під назвою “Мрії про мирне літо”. Художниця працює у напрямку сюрреалізм і частина робіт виглядає доволі провокативно: вона зобразила чоловічий статевий орган з колючою проволокою, на пляжі, під водою і навіть з фотоапаратом. В галереї “Вікно” на вулиці Нежинска, 31 представлено два десятки робіт Оксани Церковної.

На поверхні тіла зберігаються сліди минулого – шрами, зморшки, змінюються вигини хребта. Як земля носить на собі рани війни, так і людське тіло є живим архівом пережитого:
– Тріщини на шкірі, як тріщини на землі після спеки або вибухів.
– Зігнуті форми – внутрішній тиск, який не видно зовні.
– Зшиті поверхні – спроби зібрати себе після втрати, відновитися…

Тілесність, як символом крихкості та водночас стійкості – того, що можливо витримати. У проєкті “тілесність” постає як простір дослідження не лише фізичної оболонки, а й соціального, емоційного та символічного виміру людського тіла – відображення наслідків соціальних норм, травм і досвіду.

Тіло як ландшафт – метафора, що проступає в проєкті через переплетення природних форм і архітектури. Шрами нагадують про історичні події, а текстури підкреслюють життєві переживання. Тіло водночас особисте і колективне, інтимне і суспільне і несе в собі досвід, який можливо відчути на глибшому рівні.

Розглянемо тілесність як поле опору: опір стереотипам, зовнішньому контролю, насильству, але водночас і як простір насолоди, сили, відновлення. Через тілесність можна говорити про мир як про стан, у якому тіло не зазнає загрози, де воно може розквітати, взаємодіяти, відчувати.

 
Інтимність – це завжди гра між відкриттям і закриттям, між допуском і захистом. Колючий дріт – метафора заборон, символом нав’язаного контролю над тілом. Тіло може прагнути розширення, контакту, але війна, травма чи суспільні норми тримають його в обмеженні. Прагнення дотику контрастує з фізичною дистанцією. Це дослідження того, як тіло адаптується до нових реальностей: як воно вчиться жити з болем, як змінюється в умовах страху чи втрати, як реагує на насильство та відновлюється через ніжність.
 

 
Пропонуємо розглянути тілесність не просто як об’єкт, а як поле боротьби та можливостей. Це місце, де відчувається пам’ять і біль, але й зароджується мрія про спокійне літо – про тепло, про дотики, про свободу бути в своєму тілі без страху.
 
Фото: Степан Алєкян/Фейсбук