Події
У Харкові презентували книгу про кобзарство «Повернення традиції»
У Харкові відбулася презентація книги Костя Черемського “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920-1930-х років. Засади сучасного відродження набутку традиційних співців”.
Книга вийшла у видавництві Олександра Савчука, повідомляє кореспондент Укрінформу.
Перша частина висвітлює маловідомі сторінки історії кобзарства і бандурництва, друга – присвячена історичним, соціально-культурним, громадсько-політичним передумовам відродження виконавства на кобзарських інструментах. Акцент зроблено на 1920-1930-х роках.
“Є багато матеріалів, які підтверджують саме системний характер репресій над співцями. Кобзарі – це не були одиниці, це були десятки і сотні виконавців. Співоцьке товариство було дуже ієрархізоване і мало три класи: це кобзарі, які грали на бандурі, лірники, які грали на колісній лірі, і найбільша група – так звані, стихівничі, які виконували кобзарський репертуар без інструментального супроводу. Тобто це був великий прошарок у суспільстві. Принаймні на 1920-1930-ті роки минулого століття у Харківській області були сотні виконавців”, – зазначає Черемський.
Автор зауважує, що спирався на великий масив документів щодо кобзарського з’їзду, який готувався та відкладався з року в рік.
“Це фактично вісім років. Ця тема звучала в тодішній пресі. Вона існувала серед кобзарів, і вона є в паперових документах. Заснувався оргкомітет з’їзду ще у 1925 році. Українська інтелігенція хотіла зробити виконавство на бандурі академічним видом мистецтва. Треба було узгодити одну школу гри, узгодити один інструмент, помирити між собою багато осередків бандуристів. З’їзд готується, переноситься. Останні дані 1932 року, далі зникає будь-яка інформація про збори, і ми вважаємо, що в цей час щось відбулося”, – підкреслив він.

Видавець Олександр Савчук наголосив, що кобзарство не зникло повністю завдяки тому, що це явище було інституалізованим – існували цехи чи братії з певними правилами входу до них, навчанням, складанням іспитів і веденням діяльності. Водночас у суспільстві й зараз панують стереотипи.
“Як і більшість культурних явищ, феноменів, кобзарство також сильно міфологізоване. Для багатьох кобзар – це Тарас Шевченко. Або нещасний кобзар, який намальований на якійсь картині – він нещасний, іде в зиму, йому ніде жити і так далі. Тобто є багато стереотипів. Якщо коротко казати, це незрячі чоловіки, які професійно грають і співають специфічний репертуар. Крім того, кобзарство було дуже поширеним на території сучасних Харківської, Полтавської і частково Луганської областей, на Полтавщині, Чернігівщині. Тобто це наше характерне явище, яке ми фіксуємо з XVIII ст. Бандура з’являється у Львові, до прикладу, лише у 1905 році. А ми ж схильні “шукати” бандуру десь на заході чи в центрі України”, – говорить видавець.
У книзі автор пояснює різницю між поняттями кобзарства та гри на бандурі.
“Завжди навколо бандури існували дві традиції: незряча традиція вуличних виконавців, співців, а також зряча традиція, яка була світською – на інструментах грало багато інтелігенції, особливо в часи національного піднесення, це й кінець XVIII століття, XIX, а найбільше у ХХ столітті. Ми знаємо Мартиновича, Хоткевича і ще десятки подвижників української культури, які пізнавали Україну, заново відтворювали її в собі, починали розуміти саме через звучання цього інструмента. Це явище йшло паралельно з традиційним кобзарством, яке існувало з давніх часів. Аматорське світське виконавство було гілочкою, яка згодом переросла у академічну бандуру. І залишилася традиція, яка була завжди професійною, це було не хобі, а фах”, – зазначає Черемський.

Він розповів, що кобзар як правило мав родину та був заможною людиною – будував хату та заводив велике господарство.
“Вони намагалися не показувати свій кобзарський фах сусідам, які все ж могли про це здогадуватися. Як виконавець він ходив в інший район. Крім кобзарства, вони займалися допоміжним ремеслом: сукання мотузок, якоюсь мануфактурною роботою, багато з них вели парамедичну діяльність, як кажуть у народі, ворожили, лікували людей. Тобто співці були адаптовані до життя більшою чи меншою мірою. Ставитися до них, як до неборак, які помирали попідтинню, – це зовсім неправильно. Це люди, які знаходили заробіток, звичайно, основний – це кобзарство, але також вони мали господарство, міцну родину, зазвичай багатодітну”, – говорить Черемський.
Як зазначає видавець, книга спрямована на доволі широке коло читачів, зокрема, викладачів і студентів навчальних закладів, науковців, дослідників, мистецтво-, літературо- і джерелознавців, етнологів, істориків, музейних працівників, музикантів, подвижників народної культури, а також шанувальників традиційного кобзарського виконавства.
Як повідомляв Укрінформ, Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Події
У Києві презентували кліп «Хрещені вогнем»
У Києві презентували музичний кліп «Хрещені вогнем», який став саундтреком повнометражного документального фільму «Земля Героїв».
Музичний кліп презентувала в Укрінформі творча команда проєкту.
Авторами та виконавцями пісні «Хрещені вогнем» є засновники гурту «Брати Станіслава» з Івано-Франківська, військовослужбовці ЗСУ Сергій і Володимир Гупали. Після початку повномасштабного вторгнення вони залишили сцену й долучилися до війська. Власний бойовий досвід змінив пісню, яка з абстрактної історії про воїна перетворилася на особисту розмову з Богом від першої особи.
Для гурту ця композиція також стала способом зберегти пам’ять про побратима та барабанника Павла Дмитраша – військовослужбовця 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади, який загинув у російському полоні.
Почувши пісню «Хрещені вогнем», відомий кліп-мейкер Віктор Придувалов одразу погодився створити кліп.

«Для мене важлива енергія. Якщо в пісні є ця енергія, я готовий її донести всіма можливими способами. Ця пісня мене захопила своєю енергією та емоцією. Бо кліп – це емоційна, а не буквальна драматургія. І цією емоцією я намагався поділитися», – сказав Придувалов.
Музичний кліп «Хрещені вогнем» став головним саундтреком повнометражного документального фільму «Земля Героїв». Разом із музикантами у кліпі знялися Герої України — військовослужбовці Сухопутних військ ЗСУ, чиї історії увійшли до фільму.

«Цей кліп є частиною великого проєкту, що розповідає про Героїв України, які служать у Сухопутних військах. Наше завдання – зробити цих людей відомими й дати їм відчуття вдячності, на яке вони заслуговують», – сказав начальник першого Центру інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ Збройних сил України Тарас Ткаченко.

Кліп «Хрещені вогнем» створено у співпраці з Сухопутними військами ЗСУ за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Сучасний музичний простір».

Режисер-постановник кліпу «Хрещені вогнем» — Віктор Придувалов, оператор-постановник — Владислав Грей, продюсерка — Галина Храпко. Виробник — кінокомпанія «Калина Фільм». Кліп є складовою мультижанрового та кросмедійного документального проєкту «Земля Героїв».

Як повідомляв Укрінформ, у грудні 2025 року в Києві відбулася презентація трейлера повнометражного документального фільму «12. Земля Героїв» про воїнів Сухопутних військ ЗСУ. Стрічка розповідає 12 історій захисників із Сухопутних військ, які отримали найвищу державну нагороду – звання Героя України та «Золоту Зірку».
Фото: Геннадій Мінченко/Укрінформ
Більше наших фото можна купити
Події
В Ужгороді відкрили виставковий проєкт релокованого Луганського краєзнавчого музею
Зазначається, експозиція розкриває історію музейників Луганщини, які попри втрату звичного простору, фондів та вимушене переміщення продовжують досліджувати, документувати й представляти культурну спадщину регіону в Україні та за кордоном.
“Історія проєкту розпочалася у Швейцарії. У місті Фрібур було представлено плакатну виставку «Музей на лінії вогню», під час якої директорка Луганського обласного краєзнавчого музею Олеся Мілованова репрезентувала експонат — трофейний парашут. Згодом у Женеві створили повноцінну експозицію, а нині проєкт продовжив свій шлях в Україні”, – йдеться в повідомленні.
Особливе місце в експозиції посідає «Чорнухинська мадонна» — мистецьке переосмислення половецької кам’яної скульптури XII століття у вигляді об’ємних робіт із шамоту. Ідея створення належить директорці Слов’янського краєзнавчого музею Євгенії Калугіній.
Директор Ужгородського скансену Василь Коцан зазначив, що музей — це насамперед люди, їхні знання, професійний досвід, пам’ять і готовність продовжувати свою справу навіть тоді, коли доводиться починати все спочатку.
У межах презентації відбувся круглий стіл «Музей у валізі: музей під час війни — виклики і перспективи», під час якого фахівці обговорили трансформацію ролі музеїв від збереження спадщини до фіксації подій сучасності та формування національної пам’яті. Також для гостей провели кураторську екскурсію.
Оглянути експозицію в ужгородському скансені можна до 7 листопада. Проєкт реалізовано Луганським обласним краєзнавчим музеєм спільно з ГО «CLIO HUB» за підтримки Посольства Швейцарії в Україні та Університету Фрібура.
Як повідомляв Укрінформ, Луганський обласний краєзнавчий музей за свою історію зазнав подвійної релокації через російську агресію. У 2014 році після окупації Луганська музей втратив приміщення та основну колекцію й відновив діяльність у Старобільську. Після повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році та повторної окупації міста команда була змушена виїхати знову, продовживши роботу в евакуації та функціонуючи на базі партнерських просторів.
Події
суд завершив підготовче провадження і переходить до розгляду по суті
Суд у справі художника Івана Марчука після завершення підготовчого провадження, яке тривало майже 1 рік і 4 місяці, переходить до розгляду по суті. Судове засідання заплановане на 12 листопада.
Про це кореспондентці Укрінформу повідомила адвокатка Івана Марчука Наталія Калініченко.
“Сьогодні суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті. Також суд викликав на наступне судове засідання судових експертів, які проводили експертизу підпису на ліцензійному договорі одного з відповідачів Ігоря Апостола”, – зазначила Калініченко.
За її словами, розгляд справи на етапі підготовчого провадження тривав майже 1 рік і 4 місяці.
Наступне судове засідання, де мають перейти до розгляду справи по суті, заплановане на 12 листопада.
Як повідомлялося, Тернопільський міськрайонний суд відкрив провадження у справі про визнання недійсним ліцензійного договору, який передбачає передачу виключних майнових прав на зображення творів українського художника Івана Марчука, 11 липня 2025 року за позовною заявою митця. Відповідачами у справі є підписанти ліцензійного договору: Павленко Сергій Петрович, Синиця Михайло Миколайович, Апостол Ігор Михайлович (син колишнього народного депутата Михайла Апостола) та Стрипко Тамара Олексіївна.
Про спробу заволодіння авторськими правами на зображення його творів іншими особами Марчук повідомив у грудні 2025 року у Фейсбуці.
Народний депутат України VII скликання Михайло Апостол спростував наявність у нього зареєстрованих авторських прав на картини Марчука.
Український інститут національної пам’яті наголосив, що роботи Марчука мають загальнонаціональну цінність, тож їх привласнення є посяганням на культурну спадщину України.
Поліція відкрила кримінальне провадження на підставі заяви Марчука за фактом шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах або організованою групою.
6 травня Тернопільський міськрайонний суд зупинив розгляд справи за позовною заявою Марчука на час проведення експертизи підпису одного з відповідачів – Ігоря Апостола – на ліцензійному договорі про передачу майнових авторських прав на зображення картин митця.
29 вересня суд відновив розгляд справи та прийняв заяву про зміну предмета позову, яка надійшла від Івана Марчука.
Під час судового засідання 27 жовтня суд відмовив у клопотанні про повторну експертизу підпису одного з відповідачів – Ігоря Апостола.
Фото Володимира Лемішки
-
Війна1 тиждень agoЧим українська крилата ракета-дрон «Барс» зацікавила Німеччину
-
Суспільство6 днів agoНовини на ранок
-
Війна1 тиждень agoДемченко розповів про ситуацію в областях, що межують з Росією
-
Одеса1 тиждень agoВідеоспостереження в Одесі: 920 камер і розпізнавання облич
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Суспільство3 дні agoНовини на ранок
-
Суспільство1 тиждень agoВетерани у виконком: Одеську міську раду склик… — онлайн
-
Війна1 тиждень agoППО знешкодила дві балістичні ракети та 255 безпілотників, якими росіяни з вечора атакували Україну
