Туреччина готова надати майданчик для перемовин України та Росії, вважаючи це “вікном можливостей” для досягнення миру.

Президент України Володимир Зеленський підтвердив готовність України до зустрічі з представниками Росії за умови повного припинення вогню з 12 травня.

Але водночас це – потужний сигнал Москві, що демократичний світ на боці України. Особливо після параду в Москві, на якому так часто лунала китайська мова.

Про усі подробиці перебігу саміту з безпекових міркувань, на жаль, говорити не можна, але важливо занотувати ті ключові віхи, які з часом стануть історією. 

Саміт відбувався у Маріїнському палаці: на ґанку Володимир Зеленський чекав гостей, а журналісти вишикувалися навпроти, щоб зафіксувати момент зустрічі. Чи можна було у цю мить, коли між ним і журналістами запала тиша, не скористатися нагодою й не запитати його про очікування? Ні, звичайно. Треба сказати, що Зеленський ніколи не уникає відповіді на запитання, навіть якщо вони лунають десь із-за спин. Тож журналісти почали його допитуватися, чим відзначиться саміт.

«Незважаючи на залякування, важливо, що такі високі гості приїхали. Склад серйозний, багато учасників буде онлайн», – розповів Зеленський. Він вже тоді сказав, що ключовою темою стане припинення вогню на 30 днів, але здогадатися, що за цією заявою нарешті з’явиться конкретика, було неможливо.

Першим прибув польський прем’єр Дональд Туск, який теж не уникає розмов із журналістами.

– What`s your mеssage to Putin?, – запитали у нього.

– I`m here. This is the mеssage, – відповів він.

– Are you optimistic?, – не зупинялися журналісти.

– By nature, – віджартувався Туск.

Емманюель Макрон, Кір Стармер і Фрідріх Мерц (для якого це був перший візит до України відтоді, як його обрали канцлером ФРН – усього кілька днів тому) були більш стриманими. Вони спілкувалися із Зеленським і не робили зайвих заяв для преси.

Потім відбулася п’ятистороння зустріч лідерів, куди пресу не запрошували, але відчуття, що розмова серйозна, було. Хоча навіть неформально журналістам жоден із радників і політиків, з якими ми спілкувалися «не під запис», не натякнув на те, що можливе конкретне рішення про припинення вогню. Мабуть, боялися «зурочити». Крім того, спрогнозувати позицію глави Білого дому, який також онлайн брав участь у розмові, буває важко, а не секрет, що саме від США залежить успіх пропозиції про припинення вогню 12 травня. Тільки вони мають сьогодні достатньо важелів впливу на Москву.

Після п’ятисторонньої зустрічі розпочався саміт «Коаліції охочих». До речі, вже другий. Перший був наприкінці березня у Парижі. До господаря попереднього саміту, Емманюеля Макрона, було прикуто чимало уваги. Його давно чекали у Києві. Це – другий візит Макрона в Україну за період повномасштабного вторгнення, тоді як деякі лідери певно вже знають усі особливості «Укрзалізниці». Тож гість був бажаним. Журналісти навіть жартували, що непогано було б поставити йому запитання, чим нарешті його привабив Київ. Але на підсумковій пресконференції місця для жартів не знайшлося.

Заява Зеленського про вимогу до Росії припинити вогонь з 12 травня на щонайменше 30 днів (адже Україна згодна на безумовне припинення вогню – без усіляких «нюансів») була, звичайно, головною темою. Але не менш цікавими виявилися й заяви партнерів. Зокрема, Макрон, коли говорив про гарантії безпеки, то визнав, що гарантією номер один є сильна українська армія, а завдання партнерів – її підтримувати і зміцнювати. А Дональд Туск нагадав, що санкції проти Росії таки працюють, і зокрема й через це справи в економіці РФ далеко не такі гарні, як їх представляють пропагандисти. 

Усі лідери визнали, що тепер м’яч – на полі Росії, і вона має показати, чи справді хоче миру. Хоча Зеленський нагадав про сумний досвід численних припинень вогню з 2014 року, усі вийшли з Маріїнського парку, де відбувалася пресконференція, з надією, що шанс на тишу все ж є.

Впевнена, що кожен журналіст, який працює в новинах, мріє написати повідомлення про Перемогу України. Але йти до неї доводиться маленькими кроками, про один з яких, будемо принаймні у це вірити, ми написали сьогодні.

Тетяна ПАСОВА