Таку думку висловив кореспонденту Укрінформу генерал французької армії та консультант з питань оборони Ніколя Рішу.

«Ми не забігаємо наперед, але я маю сумніви, що поки він (Путін – ред.) не досягне своїх цілей, він зупиниться. Практично, загарбати ці області – це його найближча мета, тоді як віддалена – це, можливо, завоювання всієї України. Більше того, лише досягнення цих цілей є для нього практично передумовою припинення вогню», – вважає генерал.

За його словами, припинення вогню зазвичай є технічним військовим жестом для початку переговорів, однак початкова вимога росіян щодо відмови українців від своїх територій вже свідчить про те, що вони не збираються вести жодні розмови.

«Це є доказом того, що він не хоче вести переговори, він буде воювати доти, доки лінія фронту не збігатиметься з адміністративними кордонами областей. І тому я маю великі сумніви щодо того, чи досягнемо ми чогось тривалого цього року, навіть якщо буде одноразове припинення вогню», – наголосив він.

Він вважає, що значною мірою майбутнє війни буде залежати від того, чи вплинуть США на Путіна.

«Ми не знаємо, що вони (США – ред.) збираються робити. Європа, здається, поступово приводить себе в бойовий порядок, але занадто повільно і нескоординовано, а з іншого боку, саме Трамп тримає ключ до всього цього», – каже він.

На думку генерала, тиску самими лише санкціями недостатньо. Змусити Путіна до миру може лише масова військова допомога Україні.

«Знаєте, санкції дуже важливі, але це повільна отрута. І темп економічних санкцій – це зовсім не темп війни. Темп війни – це щось негайне, вам потрібні війська, вам потрібні боєприпаси, логістика, танки, літаки і так далі. Але з економічної точки зору, коли ви вводите санкції, які триватимуть 5, 10 років, можливо, вони і послаблять Росію, завадять їй піднятися на щабель вище. Але в усьому іншому санкції не призведуть до припинення вогню. Єдина умова – це масована допомога, оголошена зі словами «оскільки ви не хочете вести переговори зараз, ми збираємося масово допомагати Україні далекобійною зброєю, не обмежуючи американський внесок», тоді це мало б вплив на Росію», – пояснив Рішу.

Як повідомляв Укрінформ,  країни Північної Європи разом надають Україні військову допомогу, що поступається лише обсягам підтримки, що надходить від США. Це свідчить про наявність величезного потенціалу в ЄС для нарощування такої підтримки для України, щоб забезпечити для неї сильні позиції як на полі бою, так і за столом переговорів.

Фото: Daniel WAMBACH

Комітети у закордонних справах парламентів Естонії, Литви та Латвії 6 червня опублікували спільну заяву, в якій закликали забезпечити постійну підтримку перемоги України і її вступ до ЄС та НАТО.

Про це у телеефірі заявила радниця директора Держбюро розслідувань із комунікацій Тетяна Сапьян, передає кореспондент Укрінформу.

«Коли ми з вами говоримо про цих міністрів оборони України… то, звичайно, слідству відомо, де перебувають ті, хто на сьогодні підозрюються у державній зраді», – заявила Сапьян.

Зокрема, за даними слідства, особа, яка обіймала посаду міністра оборони України з березня 2010 р. по лютий 2012 р. (Михайло Єжель – ред.), перебуває на території Білорусі, його наступник, який очолював МОУ з лютого по грудень 2012 року (Дмитро Саламатін – ред.), перебуває у тимчасово окупованому Криму. Останній підозрюваний, який обіймав посаду міністра оборони з грудня 2012 року по лютий 2014 року (Павло Лебедєв – ред)., зараз перебуває у Підмосков’ї.

«Вони попросили у цих країн політичного притулку. А оскільки їх підозрюють у державній зраді і послабленні нашої обороноспроможності, то можемо припускати, що цей притулок у Білорусі чи РФ і був запорукою того, що вони, роблячи свою роботу, потім зможуть сховатися від органів правосуддя саме там», – зазначила Сапьян.

Вона підкреслила, що правоохоронці роблять усе, щоб встановити остаточну суму завданих унаслідок дій трьох ексміністрів збитків і виявити техніку.

«Чому слідство так довго і триває – бо є і проведення експертиз, і самі підозрювані перебувають за межами країни, і техніка перебуває або в утилізованому стані, або за межами України. Але загальна сума збитків оцінюється у сотні мільйонів доларів – з урахуванням того, що українська армія втратила сотні одиниць техніки, озброєння і боєприпасів», – сказала Сапьян.

За її словами, остаточна сума збитків буде визначена після завершення експертиз.

Радниця директора ДБР також зазначила, що значна частина проданої військової техніки і озброєння опинилася у руках третіх осіб.

«Схема була орієнтовно така: вони відчужували майно, яке належало державі, стояло на озброєнні і мало забезпечувати ЗСУ у момент збройної агресії, знаходили в країні спецекспортерів, нібито продавали це все всередині країни, але далі ці спецекспортери продавали це майно за межі України», – заявила Сапьян.

У ДБР припускають, що йдеться переважно про країни СНД. «Зокрема, (це могли бути – ред.) такі посередницькі структури, які, ми не виключаємо, що вони також були пов’язані з РФ, і перепродавалася туди техніка», – заявила радниця директора ДБР.

Після реалізації майна документи знищувалися, що ускладнює процес слідства. Найімовірніше, їх не вдасться відновити, як і поодинично знайти техніку, яка перебуває за межами України, «але буде зроблено все, щоб встановити повну вартістю і навіть домогтися відшкодування збитків», запевнила Сапьян.

Вона наголосила, що розслідування досить складне, на сьогодні справа налічує майже 2 тисячі томів.

Як повідомляв Укрінформ, правоохоронці повідомили про підозру трьом ексміністрам оборони часів Януковича у безпідставному продажі зброї.

За розпорядженнями вказаних посадовців було безпідставно продано боєздатне озброєння та військову техніку, зокрема: сотні одиниць танків, бронетехніки та артилерійських систем; десятки одиниць зенітно-ракетних комплексів; сотні одиниць гусеничної та колісної техніки; десятки бойових літаків та вертольотів; тисячі ракет; мільйон одиниць стрілецької зброї та боєприпасів різних калібрів.

Міністрами оборони України за часів президентства Януковича були: Михайло Єжель (11 березня 2010 — 8 лютого 2012), Дмитро Саламатін (8 лютого 2012 — 24 грудня 2012) та Павло Лебедєв (24 грудня 2012 — 27 лютого 2014).

Фото: tank.lviv.ua