Connect with us

Війна

«У полоні снилася покійна мама і казала: “Сину, йди додому”»

Published

on


Морський піхотинець Владислав Петренко потрапив у російську неволю з важким пораненням, але не втрачав надії, що його обміняють

Він був єдиним, хто вижив у бліндажі під час одного з боїв на Курахівському напрямку. У російській неволі провів чотири місяці. Терпів фізичний біль. Тримався за мрію обійняти дружину і доньку. Владислав Петренко повернувся під час обміну 19 квітня. Від кордону його везла швидка до лікарні.

Кореспондентка Укрінформу поспілкувалася з Владиславом і його дружиною Наталією про те, як військовослужбовці та їхні рідні переживають полон і що дає сили дочекатися найважливішого телефонного дзвінка.

«ВИСТАЧИЛО ОДНОГО ПОГЛЯДУ, ЩОБ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ЗАКОХАЛИСЯ»

Назустріч мені біжить дівчинка, обіймаючи іграшкового котика. Дворічній Даринці його подарував тато, який нещодавно повернувся з російського полону. Вона ще занадто маленька, щоб осягнути всі жахіття війни. Для відчуття безпеки їй достатньо, щоб мама і тато були поруч. Коли хтось із них відходить, дитина тривожиться.

Поки знайомлюся з її батьками – Владиславом та Наталією Петренками з Любарської громади Житомирської області, малеча бігає довкола нас. У якийсь момент тато з усмішкою каже: «Дарино, якщо не будеш слухатися, відправлю до свого комбата. Він тебе навчить дисципліни». Потім бере доньку на плечі, вона ніжно гладить його волосся.

Владислав спочатку не багатослівний. Більше говорить його дружина. Наталія періодично плаче від болючих спогадів про той час, коли чоловік перебував у полоні, і віднораз від радості, що повернувся додому. Жінка каже, що Владислав – найдорожча для неї людина. Наталія – сирота, її з братом виховала бабуся, яка минулоріч померла.

– Ми познайомилися в 2021 році. Вистачило одного погляду, щоб зрозуміти, що закохалися. Почали зустрічатися, і на третій тиждень знайомства я дізналася, що він хоче мені запропонувати стати його дружиною. Зателефонувала бабусі й розповіла про це, а вона сказала привезти хлопця, бо хоче його побачити. Владислав одразу їй сподобався. Бабуся його дуже любила, – розповідає Наталія.

Пара одружилася на початку повномасштабної війни. Наталка згадує, як за кілька днів до цього їй прийшла повістка. Вона за фахом фельдшер, тож є військовозобов’язаною. Розплакалася тоді, але коханий заспокоїв, що піде на війну замість неї, якщо її мобілізують.

– Я відмітилася, і після цього ми одразу розписалися, – згадує жінка.

У 2023 році в сім’ї Петренків народилася донька. Тоді брат Наталії зазнав на війні важкого поранення, він досі проходить реабілітацію. Згодом у будинку бабусі, де мешкало подружжя, сталася пожежа, їм довелося переїхати в інше село.

У жовтні 2024 року Владислав отримав повістку. У ТЦК він прийшов другого дня після свого 25-річчя. Після підготовки на базі 37 окремої бригади морської піхоти став матросом, кулеметником.

«НАС ЛИШАЛОСЯ ДВОЄ, ВИЖИВ ЛИШЕ Я»

– Я був командиром роти. На перше завдання ми приїхали автомобілем, і тільки з нього вийшов, одразу поранило в праву ногу. Швидко наклав собі турнікет, а коли кров спинилася, викинув його. Там не було часу прислухатися до болю. До слова, ту кулю я досі ношу в собі. Мені тоді дуже допомогли навички полювання, яким захоплювався в цивільному житті. На жаль, під час того завдання частина нашого екіпажу загинула, – ділиться Владислав.   

Говорить, що всюди, де воював, були пекельні бої.  

– Дивився на ворога і бачив, що проти нас – діти віком 18–20 років. Варіантів у мене було мало: або я їх знищу, або вони мене. Переміг мій холодний розум. Страху не відчував. Він там кудись дівається, – додає.

Із усіх напрямків, на яких воював, Владислав згадує лише про Курахівський, на якому 8 січня 2025 року потрапив у полон. За словами морського піхотинця, тоді росіяни спочатку обстрілювали з мінометів, потім – із артилерії, а далі були дрони.

– Це зима, січень, але довкола нас через обстріли була спека. Коли вони (росіяни, – ред.) зрозуміли, що витягнути нас не вийде, почали закидати бліндаж протитанковими мінами з пластидом. Нам винесло двері, а далі почалися обстріли з FPV-дронів. Чув також вихід із танка. Згодом нас закидали димовими шашками, один побратим задихнувся. Двоє поранених і я з осколками в тілі ще відстрілювалися. Потім нас лишилося двоє, а вижив лише я. Мусив вийти із палаючого бліндажа, закурив і почав утікати. Забіг на мінне поле, дивуюся, як там не підірвався, – згадує військовий.

У тому бою він зазнав поранення плеча, осколкових поранень, опіків обличчя та рук. Шансів вийти з оточення ворога у Владислава не було.

– Мене спіймали, били, тиснули психологічно, намагаючись отримати інформацію. Я нічого не розказав. Приховав свою посаду, щоб відвести вогонь від побратимів і не видати їхніх позицій, – додає морпіх.

УПІЗНАЛА ЧОЛОВІКА ПО ОЧАХ

Наталія говорила з Владиславом 30 грудня 2024 року. Він казав, що йде на позицію й пообіцяв перетелефонувати вранці. Після тієї розмови в жінки з’явилося погане передчуття. Далі зв’язок із чоловіком зник.

Через півтора тижня до будинку Петренків прийшли двоє військовослужбовців. Коли Наталка їх побачила, подумала про найгірше і знепритомніла. Працівники ТЦК намагалися заспокоїти її, повідомивши, що Владислав зник безвісти, і стверджувати, що загинув, немає підстав. 

Дружина зібрала всі необхідні документи, рідні здали зразки ДНК, і все, що їм залишалося, – чекати. Згодом у соцмережах знайшли інформацію, що Владислав перебуває в полоні, а невдовзі Наталія отримала офіційне підтвердження.

– Коли побачила у соцмережах фотографію свого чоловіка з обличчям в опіках, ридала. Я впізнала його по очах. Мене тримала дитина і віра в те, що його обміняють. Я багато молилася за Владислава. Якось вийшла надвір поплакати, щоб донька не бачила, а коли зайшла в дім, Даринка вибігла мені назустріч зі словами: «Тату, де ти був?». І я знову розплакалася… – згадує жінка.

«ДУМАВ, ЩО ЕТАПУЮТЬ ДО РОСІЇ І ДАДУТЬ 27 РОКІВ»

Владислав знав, що перебуває у в’язниці в місті Торезі Донецької області. У бараку, де його утримували, було майже 300 людей. У неволі він написав дружині один лист, який так і не дійшов до неї.  

– У полоні ми якось говорили з хлопцями, і вони запитали, чого я найбільше хочу. Сказав, що побачити своїх рідних, особливо дружину з дитиною. Я вірив, що рано чи пізно повернуся додому. Якось мені приснилася Наташа з малою. Потім разів п’ять снилася покійна мама. Вона казала: «Сину, йди додому». Уві сні я йшов, і в той момент о 5:30 нас будили. Після останнього такого сну в наш барак зайшли і сказали: «Петренко, на вихід». Я думав, що мене етапують до Росії і дадуть 27 років ув’язнення, – розповідає Владислав.

Чоловіка перевели в інший барак. Там довідався, що його разом із іншими військовослужбовцями готують на обмін. Зізнається, що не повірив, поки не ступив на вільну українську землю.

– Із Чернігівської області мене везли швидкою, бо був важкопораненим. Я попросив у водія сигарету, але мало не знепритомнів від неї. Першому зателефонував братові, а він почав плакати. Набрав батька – він теж ридає, але сказав мені номер дружини. Набрав Наталію, і вона розплакалася, – ділиться військовослужбовець.

Дружина розповідає, що кожного обміну сподівалася на повернення Владислава. Дев’ятнадцятого квітня знайома написала, що її чоловік є у списках. Потім Наталії зателефонували з Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими й повідомили, що Владислав повернувся. Згодом вона почула голос чоловіка.

– На телефоні висвітився незнайомий номер. У слухавці пролунало: «Впізнала?». Я розгубилася, запитала хто це, почала плакати, а далі розплакалася і Даринка. Ми із чоловіком проговорили по відеозв’язку всю ніч. Дивилася на нього і не вірила, що це – насправді. Владислав казав, щоб я вже відпочивала, та боялася заснути, бо думала, що це сон, – ділиться Наталка.

Владислав Петренко понад місяць лікувався. Попереду в нього реабілітація. Він стримано говорить про плани на майбутнє. Каже, що хоче купити новий дім для своєї сім’ї й повернутися в ЗСУ інструктором.

Ми прощаємося. Даринка забирає з лавки кольорового котика і знову міцно його обіймає, не відходячи від батьків.

Ірина Чириця, Житомир

Фото авторки



Джерело

Війна

Британська розвідка проаналізувала українські удари по окупованому Криму

Published

on



Розвідувальна служба Великої Британії у своєму звіті проаналізувала низку українських ударів по окупованому росіянами Криму.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє британське Міністерство оборони у соцмережі X.

Як зазначає розвідка, в ніч на 20 червня Україна вдарила по Криму та переправі через Керченську протоку. Серед цілей ударів були російські системи протиповітряної оборони, паливні сховища та три автомобільні пороми.

“Виведення з ладу цих трьох поромів майже напевно поглибило й без того великі проблеми з постачанням до Криму”, – вважає британська розвідка.

Наразі на півострові спостерігається тотальний брак палива та затримки на пунктах пропуску, додається у звіті.

Розвідка нагадує, що протоколи безпеки, запроваджені після першої української атаки на Кримський міст у жовтні 2022 року, передбачають, що вантажівки можуть користуватися лише поромами, а не мостом. Мостом проїжджають лише легкові автомобілі, автобуси та деякі види залізничного транспорту.

Раніше, у березні та квітні 2026 року, Україна завдала ударів по двох поромах, що залишилися у росіян, які також забезпечують військову логістику. Майже напевно вони зараз перебувають на стадії відновлення.

“Українці з дедалі більшою інтенсивністю завдають ударів по мережах російської військової логістики на окупованій території України, чому сприяє наявність різних засобів ураження, зокрема одноразових ударних дронів та боєприпасів дальнього радіуса дії. Масштабність українських ударів також послаблює російську протиповітряну оборону навіть у таких добре укріплених пріоритетних точках, як Керченська протока”, – йдеться у звіті.

Читайте також: Україна позбавляє Росію плацдарму в Криму – Зеленський

Це усе разом розширює можливості України щодо здійснення ударів по Кримському мосту – стратегічній та політично чутливій цілі.

Як повідомляв Укрінформ, Представництво Президента в Автономній республіці Крим просить мешканців півострова подбати про свою безпеку у зв’язку останніми військовими діями. Людям, у яких в родині є діти, літні батьки або люди, які залежать від постійних ліків, радять тимчасово виїхати у безпечніші місця.

Фото: Телеграм-канал «Крымский ветер»



Джерело

Continue Reading

Війна

На Полтавщині під час бойового завдання був втрачений МіГ-29, пілот катапультувався

Published

on



Вночі 27 червня був втрачений винищувач МіГ-29, який виконував бойове завдання у  Полтавській області, проте пілот успішно катапультувався.

Як передає Укрінформ, про це Повітряні сили Збройних сил України повідомили у Телеграмі.

“Повідомляємо, що уночі 27 червня 2026 року було втрачено зв’язок із винищувачем МіГ-29 Повітряних сил Збройних сил України, який виконував бойове завдання на Полтавщині. Підтверджуємо втрату літака, однак український пілот успішно катапультувався, зв’язався з пошуково-рятувальною командою та оперативно був доставлений до медичного закладу для обстеження та надання необхідної допомоги”, – зазначили Повітряні сили і додали, що причини та обставини з’ясовуються.

Читайте також: На Східному напрямку під час бойового завдання загинув командир 39-ї бригади тактичної авіації Олександр Довгач

Як повідомляв Укрінформ, 16 червня у Хмельницькій області сталась катастрофа фронтового бомбардувальника Су-24М 7-ї бригади тактичної авіації імені Петра Франка Повітряних сил ЗСУ. Загинули обидва члени екіпажу – майор Богдан Загарулько і старший лейтенант Богдан Бабенко.



Джерело

Continue Reading

Війна

Мобілізація в Україні – Михайлова розкрила розцінки ТЦК – відео

Published

on



Командирка медичної служби “Ульф” батальйону “Вовки Да Вінчі” Аліна Михайлова висловилась щодо «схем» ухилення від мобілізації в Україні, зокрема про хабарі, які беруть ТЦК.

Аліна Михайлова наголосила на необхідності подолання корупції в ТЦК, яка, за її словами, є глобальною проблемою у війську. Про це вона розповіла у інтерв’ю LIGAnet.

Аліна Михайлова про “розцінки” в ТЦК (45:53)

Медикиня поділилися, що знайома з людьми, які виходили з ТЦК за 5 000 доларів. Інші її знайомі платили 3 000 доларів за умови, що вони підуть на ВЛК.

“Сьогодні у нас у війську ми знаємо цінник для цивільних, скільки коштує навіть просто об’їхати блокпост. Ми знаємо ці цінники. Ми знаємо скільки коштує вийти з бусика — 5 000 доларів це коштує в Дніпрі”, — сказала Михайлова.


Важливо

Нормальна армія для України: чому реформа ЗСУ неможлива без реформи тилу

На думку військової, поки ця “схема” працюватиме, жодні виплати не мотивуватимуть людей мобілізуватись. Вона наголосила, що люди не йдуть в піхоту не через те, що в них немає грошей, а через страх і великий ризик загинути.

Михайлова також зазначила, що Україні потрібен механізм, який не дозволить “відкупитися”, зокрема ВЛК, які не будуть “відпускати за 10 000 доларів”. За її словами, для вирішення цієї проблеми може знадобитися окремий департамент.

Нагадаємо, адвокат Олег Мицик заявив, що у своїй практиці стикався з випадками мобілізації людей із тяжкими захворюваннями.

Фокус також писав про те, чому повістки почали отримувати навіть працівники критично важливих підприємств та особи з офіційною відстрочкою.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.