Connect with us

Війна

«У полоні снилася покійна мама і казала: “Сину, йди додому”»

Published

on


Морський піхотинець Владислав Петренко потрапив у російську неволю з важким пораненням, але не втрачав надії, що його обміняють

Він був єдиним, хто вижив у бліндажі під час одного з боїв на Курахівському напрямку. У російській неволі провів чотири місяці. Терпів фізичний біль. Тримався за мрію обійняти дружину і доньку. Владислав Петренко повернувся під час обміну 19 квітня. Від кордону його везла швидка до лікарні.

Кореспондентка Укрінформу поспілкувалася з Владиславом і його дружиною Наталією про те, як військовослужбовці та їхні рідні переживають полон і що дає сили дочекатися найважливішого телефонного дзвінка.

«ВИСТАЧИЛО ОДНОГО ПОГЛЯДУ, ЩОБ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ЗАКОХАЛИСЯ»

Назустріч мені біжить дівчинка, обіймаючи іграшкового котика. Дворічній Даринці його подарував тато, який нещодавно повернувся з російського полону. Вона ще занадто маленька, щоб осягнути всі жахіття війни. Для відчуття безпеки їй достатньо, щоб мама і тато були поруч. Коли хтось із них відходить, дитина тривожиться.

Поки знайомлюся з її батьками – Владиславом та Наталією Петренками з Любарської громади Житомирської області, малеча бігає довкола нас. У якийсь момент тато з усмішкою каже: «Дарино, якщо не будеш слухатися, відправлю до свого комбата. Він тебе навчить дисципліни». Потім бере доньку на плечі, вона ніжно гладить його волосся.

Владислав спочатку не багатослівний. Більше говорить його дружина. Наталія періодично плаче від болючих спогадів про той час, коли чоловік перебував у полоні, і віднораз від радості, що повернувся додому. Жінка каже, що Владислав – найдорожча для неї людина. Наталія – сирота, її з братом виховала бабуся, яка минулоріч померла.

– Ми познайомилися в 2021 році. Вистачило одного погляду, щоб зрозуміти, що закохалися. Почали зустрічатися, і на третій тиждень знайомства я дізналася, що він хоче мені запропонувати стати його дружиною. Зателефонувала бабусі й розповіла про це, а вона сказала привезти хлопця, бо хоче його побачити. Владислав одразу їй сподобався. Бабуся його дуже любила, – розповідає Наталія.

Пара одружилася на початку повномасштабної війни. Наталка згадує, як за кілька днів до цього їй прийшла повістка. Вона за фахом фельдшер, тож є військовозобов’язаною. Розплакалася тоді, але коханий заспокоїв, що піде на війну замість неї, якщо її мобілізують.

– Я відмітилася, і після цього ми одразу розписалися, – згадує жінка.

У 2023 році в сім’ї Петренків народилася донька. Тоді брат Наталії зазнав на війні важкого поранення, він досі проходить реабілітацію. Згодом у будинку бабусі, де мешкало подружжя, сталася пожежа, їм довелося переїхати в інше село.

У жовтні 2024 року Владислав отримав повістку. У ТЦК він прийшов другого дня після свого 25-річчя. Після підготовки на базі 37 окремої бригади морської піхоти став матросом, кулеметником.

«НАС ЛИШАЛОСЯ ДВОЄ, ВИЖИВ ЛИШЕ Я»

– Я був командиром роти. На перше завдання ми приїхали автомобілем, і тільки з нього вийшов, одразу поранило в праву ногу. Швидко наклав собі турнікет, а коли кров спинилася, викинув його. Там не було часу прислухатися до болю. До слова, ту кулю я досі ношу в собі. Мені тоді дуже допомогли навички полювання, яким захоплювався в цивільному житті. На жаль, під час того завдання частина нашого екіпажу загинула, – ділиться Владислав.   

Говорить, що всюди, де воював, були пекельні бої.  

– Дивився на ворога і бачив, що проти нас – діти віком 18–20 років. Варіантів у мене було мало: або я їх знищу, або вони мене. Переміг мій холодний розум. Страху не відчував. Він там кудись дівається, – додає.

Із усіх напрямків, на яких воював, Владислав згадує лише про Курахівський, на якому 8 січня 2025 року потрапив у полон. За словами морського піхотинця, тоді росіяни спочатку обстрілювали з мінометів, потім – із артилерії, а далі були дрони.

– Це зима, січень, але довкола нас через обстріли була спека. Коли вони (росіяни, – ред.) зрозуміли, що витягнути нас не вийде, почали закидати бліндаж протитанковими мінами з пластидом. Нам винесло двері, а далі почалися обстріли з FPV-дронів. Чув також вихід із танка. Згодом нас закидали димовими шашками, один побратим задихнувся. Двоє поранених і я з осколками в тілі ще відстрілювалися. Потім нас лишилося двоє, а вижив лише я. Мусив вийти із палаючого бліндажа, закурив і почав утікати. Забіг на мінне поле, дивуюся, як там не підірвався, – згадує військовий.

У тому бою він зазнав поранення плеча, осколкових поранень, опіків обличчя та рук. Шансів вийти з оточення ворога у Владислава не було.

– Мене спіймали, били, тиснули психологічно, намагаючись отримати інформацію. Я нічого не розказав. Приховав свою посаду, щоб відвести вогонь від побратимів і не видати їхніх позицій, – додає морпіх.

УПІЗНАЛА ЧОЛОВІКА ПО ОЧАХ

Наталія говорила з Владиславом 30 грудня 2024 року. Він казав, що йде на позицію й пообіцяв перетелефонувати вранці. Після тієї розмови в жінки з’явилося погане передчуття. Далі зв’язок із чоловіком зник.

Через півтора тижня до будинку Петренків прийшли двоє військовослужбовців. Коли Наталка їх побачила, подумала про найгірше і знепритомніла. Працівники ТЦК намагалися заспокоїти її, повідомивши, що Владислав зник безвісти, і стверджувати, що загинув, немає підстав. 

Дружина зібрала всі необхідні документи, рідні здали зразки ДНК, і все, що їм залишалося, – чекати. Згодом у соцмережах знайшли інформацію, що Владислав перебуває в полоні, а невдовзі Наталія отримала офіційне підтвердження.

– Коли побачила у соцмережах фотографію свого чоловіка з обличчям в опіках, ридала. Я впізнала його по очах. Мене тримала дитина і віра в те, що його обміняють. Я багато молилася за Владислава. Якось вийшла надвір поплакати, щоб донька не бачила, а коли зайшла в дім, Даринка вибігла мені назустріч зі словами: «Тату, де ти був?». І я знову розплакалася… – згадує жінка.

«ДУМАВ, ЩО ЕТАПУЮТЬ ДО РОСІЇ І ДАДУТЬ 27 РОКІВ»

Владислав знав, що перебуває у в’язниці в місті Торезі Донецької області. У бараку, де його утримували, було майже 300 людей. У неволі він написав дружині один лист, який так і не дійшов до неї.  

– У полоні ми якось говорили з хлопцями, і вони запитали, чого я найбільше хочу. Сказав, що побачити своїх рідних, особливо дружину з дитиною. Я вірив, що рано чи пізно повернуся додому. Якось мені приснилася Наташа з малою. Потім разів п’ять снилася покійна мама. Вона казала: «Сину, йди додому». Уві сні я йшов, і в той момент о 5:30 нас будили. Після останнього такого сну в наш барак зайшли і сказали: «Петренко, на вихід». Я думав, що мене етапують до Росії і дадуть 27 років ув’язнення, – розповідає Владислав.

Чоловіка перевели в інший барак. Там довідався, що його разом із іншими військовослужбовцями готують на обмін. Зізнається, що не повірив, поки не ступив на вільну українську землю.

– Із Чернігівської області мене везли швидкою, бо був важкопораненим. Я попросив у водія сигарету, але мало не знепритомнів від неї. Першому зателефонував братові, а він почав плакати. Набрав батька – він теж ридає, але сказав мені номер дружини. Набрав Наталію, і вона розплакалася, – ділиться військовослужбовець.

Дружина розповідає, що кожного обміну сподівалася на повернення Владислава. Дев’ятнадцятого квітня знайома написала, що її чоловік є у списках. Потім Наталії зателефонували з Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими й повідомили, що Владислав повернувся. Згодом вона почула голос чоловіка.

– На телефоні висвітився незнайомий номер. У слухавці пролунало: «Впізнала?». Я розгубилася, запитала хто це, почала плакати, а далі розплакалася і Даринка. Ми із чоловіком проговорили по відеозв’язку всю ніч. Дивилася на нього і не вірила, що це – насправді. Владислав казав, щоб я вже відпочивала, та боялася заснути, бо думала, що це сон, – ділиться Наталка.

Владислав Петренко понад місяць лікувався. Попереду в нього реабілітація. Він стримано говорить про плани на майбутнє. Каже, що хоче купити новий дім для своєї сім’ї й повернутися в ЗСУ інструктором.

Ми прощаємося. Даринка забирає з лавки кольорового котика і знову міцно його обіймає, не відходячи від батьків.

Ірина Чириця, Житомир

Фото авторки



Джерело

Війна

У Міноборони дослідили, як Росія змінювала ракету Х-101 у спробах обійти українську ППО

Published

on


Експерти Міністерства оборони дослідили, як РФ модернізувала крилату ракету Х-101, намагаючись обійти систему протиповітряної оборони України.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Міноборони.

За час повномасштабного вторгнення Росія здійснила щонайменше чотири помітні модернізації стратегічної авіаційної крилатої ракети повітряного базування Х-101.

Метою усіх цих змін було намагання компенсувати зростаючу ефективність ППО України та спроба посилити терор проти українців.

Як наголосив міністр оборони Михайло Федоров, захист цивільних та інфраструктури є топ-пріоритетом Української держави. Ціль – ідентифікувати 100% повітряних загроз у реальному часі та перехоплювати щонайменше 95% ракет і дронів.

З початку 2026 року українська ППО збила близько 88% російських ракет Х-101, Х-55 та Х-555.

Щоб ефективно протистояти ворожим повітряним атакам, військові інженери та науковці Міноборони України системно досліджують ракети після використання в реальних бойових умовах.

Зокрема фахівці зʼясували, як Росія методично шляхом модернізацій перетворювала ракети Х-101 на засіб цілеспрямованого терору українських міст.

Ракета Х-101 несе потужну бойову частину масою від 450 до 500 кг – порівняну з бойовою частиною морської ракети «Калібр». Але, на відміну від «Калібру», носіями якого слугують кораблі (їх присутність у Чорному морі нині суттєво обмежена після низки успішних ударів Сил оборони), Х-101 запускається зі стратегічних бомбардувальників Ту-95МС і Ту-160. Пуски виконуються переважно над акваторією Каспійського моря.

Час польоту ракети від точки пуску до цілі на території України становить близько 12 годин – що, з одного боку, дає час для підготовки до перехоплення, а з іншого, дозволяє Росії запускати масовані хвилі ракет одночасно з різних напрямків.

У базовому варіанті Х-101 мала: моноблочну осколково-фугасну бойову частину масою близько 480 кг; дальність польоту 2 500 км – із великим запасом, що перевищує відстань до будь-якої точки України; інерційну навігаційну систему на основі лазерного гіроскопа; корекцію за супутниковою навігацією на маршруті; оптико-електронну екстремально-кореляційну систему (ОЕКС) для прицілювання на кінцевій ділянці польоту.

Саме надлишкова дальність стала відправною точкою для серії модернізацій, які Росія провела починаючи приблизно з 2022–2023 років.

Зіткнувшись із тим, що значна частина ракет збивається ще на маршруті, росіяни вирішили скоротити дальність польоту і натомість збільшити руйнівну силу.

Для цього частину обсягу паливного бака передали під другу бойову частину. Замість однієї моноблочної бойової частини ракета отримала тандемну схему – дві бойові частини різних типів загальною масою близько 800 кг.

Фахівці Міноборони України характеризують цю модернізацію так: Росія свідомо обміняла «зайву» дальність на збільшене бойове навантаження, виходячи з того, що «хоч те, що долетить – буде мати потужну дію».

Паралельно з тандемною схемою Х-101 отримала можливість нести касетні бойові частини – кулеподібні суббоєприпаси, які розсіюються над площею цілі.

Це принципово змінює характер ураження: замість одного потужного точкового удару – велика кількість розсіяних елементів, ефективних проти слабозахищених, розосереджених об’єктів (відкриті склади, паливні сховища, промислові майданчики).

Усередині касетних кулеподібних суббоєприпасів містяться сталеві кульки – в деяких варіантах з цирконієвим пояском. Цирконій – метал із температурою самозаймання на повітрі близько 230 – 390°С, який при розльоті від тертя з повітрям запалюється і коли осідає на горючих матеріалах – провокує стійке горіння.

Крім того, в осколково-фугасних бойових частинах Х-101 в якості вибухової речовини використовується пластизольна вибухова речовина нового покоління (вона приблизно на 30-40% потужніша за гексоген) і в них наявні додаткові капсули з гідридом титану, який також має сильну пірофорну дію.

Саме тому після ударів Х-101, особливо з касетними суббоєприпасами, на місцях влучань фіксуються пожежі. Наявність цирконію та інших пірофорних елементів свідчить, що ці боєприпаси проєктувались для ураження нафтосховищ, паливних баз та інших цивільних обʼєктів.

Росіяни позиціонують Х-101 як ракету для ураження «ключових об’єктів інфраструктури». Це – прямий індикатор: якщо у військовому призначенні ракети зафіксовані цивільні промислові цілі, це означає, що терористичні задачі були закладені в ракету на стадії проєктування.

Тому не дивно, що зараз касетна бойова частина з цирконієм була реалізована в конструкції ракети саме для ураження цивільної інфраструктури, зазначили у Міноборони.

У результаті третьої модернізації були вдосконалені системи наведення ракети Х-101.

Х-101 використовує комбіновану навігаційну систему: інерційна система на лазерному гіроскопі – основна на всьому маршруті, практично не піддається придушенню засобами РЕБ; супутникова навігаційна система – коригує накопичену похибку інерційної системи; оптико-електронна екстремально-кореляційна система (ОЕКС) – здійснює «прицілювання» на фінальній ділянці (~20 км до цілі).

Принцип роботи ОЕКС: ще до пуску в пам’ять системи закладаються «портрети» кількох опорних площадок місцевості на відстані 20, 15, 10, 5 км від цілі – вони привʼязані до характерних орієнтирів (мости, перехрестя доріг, залізничні розв’язки, річки).

У польоті ракета на кінцевій ділянці траєкторії знімає зображення місцевості під собою і порівнює з еталонними «портретами», підготовленими за знятими з супутника знімками. Отримавши точку відносно «портрета» як орієнтира, вона коригує траєкторію для атаки цілі.

ОЕКС не наводиться на саму ціль – вона орієнтується по навколишній місцевості й уже знаючи свою швидкість і позицію, розраховує фінальний маневр. Сама система пасивна – не випромінює і тому не піддається придушенню класичними засобами РЕБ.

Модернізації системи наведення включали оновлення алгоритмів ОЕКС для підвищення точності ідентифікації «портретів» опорних точок.

У міському середовищі ОЕКС суттєво деградує: хаотична забудова, тіні будівель, змінне освітлення роблять оптичну «картинку» нестабільною. Подібних орієнтирів у місті може знайтися десятки і система ідентифікує не той. Тому, коли Росія бʼє по великих містах, вона свідомо розуміє, що про точність не йдеться, і, тим не менше, завдає ударів.

Приблизно у 2024-2025 роках на Х-101 встановили комплекс бортового радіоелектронного захисту (РЕЗ) СП-504 з антенами зверху і знизу фюзеляжу. Він має дві підсистеми: активна система – фіксує випромінювання наземних РЛС і бортових радарів повітряних перехоплювачів. У відповідь генерує імітаційні завади, змушуючи радари «бачити» хибні цілі, а зенітні ракети – відхилятися за хибними сигнатурами; пасивна система – відстрілює теплові й дипольні пастки (хибні цілі для ракет із тепловим і радіолокаційним наведенням). Спрацьовує автоматично, коли система фіксує опромінення ракети радаром або головкою самонаведення.

Фахівці Міноборони України зафіксували падіння ракет, де теплові пастки не були відстріляні – це свідчить про те, що алгоритми системи реагують лише на реальне опромінення і не спрацьовують «вхолосту».

Паралельно з модернізацією ракети Росія стикнулася з проблемою на рівні носіїв – стратегічних бомбардувальників Ту-95МС і Ту-160.

Через масштаб застосування й велику відстань маршрутів (наприклад, за один виліт з аеродрому «Українка» до Каспію Ту-160 витрачає 6-8% міжремонтного ресурсу двигунів) носії швидко вичерпують ресурс.

Як наслідок, Ту-95МС тепер несе по дві ракети замість шести, кількість боєздатних носіїв скорочується, а потенціал ядерної тріади Росії об’єктивно зменшується – адже ці самі літаки є носіями стратегічної ядерної зброї.

Ще одна показова деталь – маркування ракет, які збиваються або падають. Аналіз підтверджує: складові частини виробляються за кілька місяців наперед, але фінальне складання ракети відбувається за тиждень-два до пуску. Це означає, що докризового запасу вже немає – Росія виробляє й одразу витрачає, працюючи «з коліс».

У Міноборони зазначили, що більше бойове навантаження, запалювальні елементи, активний захист від перехоплення – все це не ознаки технологічного прориву, а адаптація до умов, де значна частина ракет знищується ще в польоті.

Як повідомляв Укрінформ, експерти Міноборони провели дослідження уламків ракет із КНДР, які Російська Федерація застосувала для ударів по Україні.

Фото: defence-ua



Джерело

Continue Reading

Війна

Буданов про переговори з РФ — Україна готова до діалогу за однієї умови

Published

on



Глава Офісу президента Кирило Буданов заявив під час візиту до Литви, що Україна готова до переговорів з Росією, якщо Москва справді налаштована на серйозний діалог.

Про це повідомило литовське видання LRT.

Водночас він наголосив, що розмова між Володимиром Зеленським і Володимиром Путіним не станеться раптово, “як грім серед ясного неба”.

Коментуючи заяву прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо про можливу розмову між президентами України та РФ, Буданов пожартував, що між воюючими країнами немає прямого телефонного зв’язку.

“Такі дзвінки по мобільному телефону не здійснюються”, — сказав він журналістам.

Водночас Буданов заявив, що Україна не відмовляється від можливості діалогу.

“Якщо говорити серйозно, то якщо Російська Федерація дійсно готова до серйозної розмови, Україна також була б готова”, — наголосив глава ОП.

Він також підкреслив, що позиція Києва щодо завершення війни залишається незмінною. За словами Буданова, Україна неодноразово демонструвала готовність до миру та припинення бойових дій.

“Укладення миру — це не слабкість, а доказ здорового глузду”, — заявив він.

Окремо Буданов прокоментував ситуацію на фронті. За його словами, вона залишається “стабільною”, як і російський режим. Водночас він додав: “Але в цьому світі немає нічого вічного”.

Раніше аналітики ISW заявляли, що Кремль не демонструє готовності до прямих переговорів з Україною та висуває умови, які Київ вважає неприйнятними. Попри заяви про мир, Росія продовжує завдавати масованих ударів по українській території.

Також Financial Times писало, що в Євросоюзі можуть розглянути можливість прямих контактів із Володимиром Путіним через розчарування ходом переговорів, які веде адміністрація Дональда Трампа.



Джерело

Continue Reading

Війна

Україна зацікавлена в Taurus, але вже має власні схожі ракети

Published

on



Сили оборони станом на сьогодні вже мають ракети, які за характеристиками схожі на німецькі Taurus. Водночас Україна зацікавлена в таких засобах ураження і відкрита, аби мати їх більше.

Як передає Укрінформ, про це заявив міністр оборони Михайло Федоров під час пресконференції за підсумками зустрічі з міністром оборони Німеччини Борисом Пісторіусом.

«Якщо говоримо про Taurus, то звичайно, що в нас зараз є вже ракети, які працюють на дистанції схожі і більше, але ніколи не може бути мало таких засобів ураження. Тому, звичайно, що Україна завжди відкрита до того, щоб мати більше засобів ураження, але насправді сьогодні ми вже отримуємо певну незалежність в цьому напрямку. Ми всі бачили удари по Росії на 1500 км», – зазначив Федоров.

Читайте також: Федоров і Пісторіус домовились про запуск програми Brave Germany

Як повідомлялося, президент Федеральної академії політики безпеки ФРН (BAKS), генерал-майор Бундесверу Вольф-Юрґен Шталь в інтерв’ю Укрінформу заявив, що крилаті ракети Taurus мали б реальний військовий ефект для України, однак рішення щодо їхнього постачання є політичною відповідальністю урядових партій.

Раніше колишній федеральний президент Німеччини Йоахім Гаук різко розкритикував нинішнього канцлера Фрідріха Мерца за продовження блокування постачання Україні крилатих ракет Taurus, назвавши це помилкою та проявом неправильного ставлення до жертви агресії.

Фото: МОУ



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.