Інформаційне поле, насичене тривожними заголовками про «прориви», «оточення» та «нові фронти», часто створює хаотичну картину, за якою важко розгледіти справжнє значення подій і слів, сказаних про них.

Сьогодні головне питання полягає не в тому, чи важко на фронті — важко було завжди. Ключове питання — це інтерпретація дій ворога. Чи є його одночасна активність на Харківщині, Сумщині, Запоріжжі та Донбасі ознакою накопиченої потуги, здатної зламати український спротив на кількох напрямках? Чи, навпаки, це свідчення його неспроможності провести одну, але по-справжньому масштабну і глибоку операцію, через що він змушений розпорошувати свої, хоч і значні, але не безмежні сили?

Як зазначає керівник безпекових проєктів Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Павло Лакійчук, ми є свідками зіткнення двох фундаментальних стратегій. «Мета тиску агресора – зломити волю українців до спротиву, примусити їх до капітуляції… Мета наших дій в обороні протилежна – знищити або максимально послабити наступальний потенціал ворога, зупинити його наступ, створити умови для контрударів».

Саме крізь призму цих протилежних завдань варто аналізувати ситуацію на кожній ділянці величезного фронту, щоб відокремити головну загрозу від допоміжних, хоч і не менш небезпечних.

ФЛАНГОВІ УДАРИ: ТАКТИКА ВИСНАЖЕННЯ ТА ВІДВОЛІКАННЯ

Ситуація на Сумському, Харківському та Запорізькому напрямках залишається напруженою, проте її характер суттєво відрізняється від боїв на Донбасі. Тут російські війська здебільшого діють у прикордонній зоні, проводячи тактичні операції, основна мета яких — розтягнути українські резерви та відволікти увагу від головного театру бойових дій.

На Харківщині, за словами військового оглядача групи «Інформаційний спротив» Олександра Коваленка, ситуація контрольована. «У районі Глибокого ситуація тривалий час залишається стабільно напруженою, але без значних змін — це умовна стагнація з періодичними тактичними успіхами українських сил оборони», — зазначає він. Більш динамічною є обстановка у Вовчанську, де росіяни намагаються закріпитися на південному березі річки Вовча, щоб створити плацдарм для подальшого просування: «Їхня мета — закріпитися в районі Вовчанського олійно-екстракційного заводу, а також на стадіоні агрегатного заводу… Через ці об’єкти противник намагається просунутись до хлібозаводу та вийти в приватний сектор, фактично оминаючи північну частину міста». Проте, як підкреслює Коваленко, ці дії мають обмежений характер.

Нещодавню ж активізацію в районі Мілового експерт взагалі не схильний вважати відкриттям нового фронту, тому що «у ворога немає достатніх сил для прориву». На його думку, це класична операція з подвійною метою: «Перша задача пов’язана з тим, що росіяни так відволікають увагу Сил оборони України від Купʼянського напрямку, тобто розпорошують нашу увагу. Друга задача – це використовуючи прикордоння… намагаючись зайти в Бологівку… об’єднати між собою з правого берега річки Оскіл, той  наче б то «плацдарм», який сформувався за майже пів року».

Схожа логіка простежується і на Сумщині. Тут, за даними Олександра Коваленка, Сили оборони не лише тримають удар, а й подекуди самі тиснуть на ворога, просунувшись у районі Кіндратівки. Водночас Росія змушена залучати для атак на цьому напрямку значні, навіть надлишкові сили. «Показовим є те, що в район Юнаківки та Яблунівки РФ перекинула у повному складі 76-ту десантно-штурмову дивізію», — наголошує експерт. Залучення елітних десантників для штурму двох зруйнованих сіл, на його думку, «свідчить про виснаження противника та про відсутність у нього реального наступального потенціалу». Цю картину доповнює Павло Лакійчук, який з легкою іронією зауважує, що «впертий тиск українських військ на Сумсько-Курсько-Білгородському напрямку» ламає всю переможну картинку російським генералам. Це, за його словами, «святе», «больова точка Путіна», яку головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, як «офіцер радянської школи», інтуїтивно відчуває і продовжує тиснути.

На Півдні, в Запорізькій області, ситуація схожа. Локальні бої на Оріхівському напрямку, як пояснює Олександр Коваленко, є відволікаючою операцією, що має на меті створити сприятливі умови для просування ворога на суміжному, Новопавлівському напрямку, вже на території Донеччини. Натомість Павло Лакійчук вбачає у цих діях більш далекосяжний задум. Він припускає, що в разі успіху на Донбасі або, навпаки, його провалу, ворог може «перенести зусилля» на південь. «Метою потенційної наступальної операції ворога на півдні швидше за усе може бути вийти східними ударами зі сходу і півдня на рубіж траси Запоріжжя-Донецьк», — прогнозує експерт.

ДОНБАС: БИТВА ЗА СТРАТЕГІЧНУ ІНІЦІАТИВУ

Епіцентром бойових дій, беззаперечно, залишається Донбас. Саме тут російське командування зосередило основні ударні сили, намагаючись реалізувати свої стратегічні завдання на літню кампанію. Найбільш запеклі бої точаться на Покровському та Новопавлівському напрямках, де ситуація є надзвичайно складною.

Покровський напрямок є абсолютним і беззаперечним пріоритетом для ворога, каже військовий експерт Сергій Грабський. Він наголошує: «Тут кількість бойових зіткнень… в рази перевершує ті, які є на інших ділянках фронту. І така тенденція зберігатиметься на найближчі тижні, можливо, місяці».

Стратегічну важливість покровського вузла, який протягом багатьох місяців росіяни намагалися в будь-який спосіб ліквідувати, пояснює Павло Лакійчук: «Він є фактично є ключем до оборони на широкому фронті на південний схід від нього – він прикриває з флангу і тилу Торецьк, Часів Яр, прифронтову агломерацію Костянтинівка-Дружківка-Краматорськ. Після прориву ворога до траси Покровськ-Костянтинівка росіянам знадобився час для прийняття рішення, перегрупування сил і підтягування резервів. Після чого вони визначилися з напрямком руху – на південь, на Покровськ. Тепер агломерація Покровськ-Мирноград охоплена противником з трьох сторін. Залишається ще важливий логістичний шлях Дніпро-Павлоград-Покровськ, до якого прорватися орки так і не змогли. Тож найближчими днями і тижнями найгарячішою ділянкою фронту залишатиметься Покровський напрямок».

Олександр Коваленко уточнює, що найактивніші дії зосереджені на північно-західних підступах до Покровська, де противник прагне «охопити Покровськ з півночі» та, що найнебезпечніше, «перерізати критично важливу логістичну артерію — трасу Т0515».

Про серйозність намірів свідчить і активізація ворожих ДРГ, які, за словами Лакійчука, «промацують» оборону. «Днями ЗМІ облетіла звістка про начебто прорив русні в місто. Спростовувати чутки вимушений був особисто головнокомандувач генерал Сирський: «Прориву оборони не відбулося; в Покровськ проникли ворожі ДРГ – їх ліквідують». В чому тут суть? Якщо ворог масово засилає в тил на певній ділянці диверсійно-розвідувальні групи, значить активізується розвідка. ДРГ – це розходники, їх знищать, але ворог може визначити розташування вузлів оборони, їх щільність, структуру. Значить русня дійсно готується до вирішальних боїв за місто», – каже експерт.

Не менш серйозною є ситуація на Новопавлівському напрямку. Як зазначає Олександр Коваленко, саме тут за останні два місяці ворог захопив найбільших територій. Причина — колосальна концентрація сил. «Наступ веде угруповання військ “Схід”… Загальна чисельність — від 80 до 100 тисяч. Це величезний людський ресурс, який ми, на жаль, наразі не можемо повністю стримати», — визнає експерт.

Його доповнює Павло Лакійчук: «Новопавлівський напрямок…. Ситуація там складається важко – Сили оборони України під тиском ворога зі сходу і південного сходу крок за кроком вимушені відходити не маючи змоги закріпитися на більш-менш надійному рубежі». Користуючись цим, росіяни намагаються взяти під контроль межиріччя Вовчої і Ворони, таким чином, поклавши око на велику ділянку на стику Донецької, Запорізької і Дніпропетровської областей. «Поступово дії русні на цьому напрямку проявляють задум ймовірного наступу на Півдні, який може розпочатися (звісно, якщо у окупаційної армії вистачить на те сил) після досягнення цілей операції на Сході. Або навпаки, якщо задум подавити Покровськ, після чого захопити Краматорську агломерацію і ліквідувати Сіверський виступ ЗСУ, – провалиться. Є такий прийом – «перенесення зусиль з напрямку головного удару» коли на основній ділянці наступ буксує, а на допоміжній/відволікаючій проявився несподіваний успіх», – додав він. 

Щодо інших ділянок Донбасу, зокрема Куп’янського та Лиманського напрямків, то, за оцінкою Лакійчука, дії ворога тут підпорядковані єдиному задуму операції на Сході. Вони не поспішають, очікуючи моменту гіпотетичного обвалу української оборони в районі Торецька та Часового Яру. Втім, сам Часів Яр, нагадує Сергій Грабський, став унікальним випадком у цій війні. «Ця фортеця для ворога дійсно є неприступною», — переконує він.

ПРОГНОЗИ ДО КІНЦЯ ЛІТА: ІСПИТ НА СТІЙКІСТЬ

Розуміння поточної ситуації та задумів противника дозволяє експертам робити обережні, але предметні прогнози на найближчу перспективу — до кінця літньої кампанії.

Олександр Коваленко дає чіткий прогноз по ключових напрямках:

• Новопавлівський напрямок: «У найближчі тижні — до кінця липня та протягом серпня — російські окупаційні війська, найімовірніше, намагатимуться вийти до лівого берега річок Вовча та Ворона. Це дозволило б їм просунутися до адміністративного кордону з Дніпропетровською областю».
• Покровський напрямок: «Тиск з півночі на Покровськ продовжиться. Основна задача противника — перерізати трасу Т0515, захопити Родинське та поступово розширити зону контролю на північний захід… стратегічна мета Росії — відрізати Покровськ від усіх ключових логістичних шляхів… та створити передумови для початку бойових дій за Мирноград і сам Покровськ в осінньо-зимовий період».
• Костянтинівський напрямок: «У ворога залишається стратегічна задача — повністю “закрити” Торецький плацдарм і вийти на Костянтинівку з трьох напрямків».

На інших ділянках, за його прогнозом, очікується відносна стабільність. Сергій Грабський додає важливий часовий аспект: «Просування російських військ запізнюється на кілька тижнів щодо того графіка, який запланували собі російські окупанти. Тому росіяни поспішають, щоб за цей літній період спробувати зав’язати в якихось населених пунктах міські бої».

При цьому експерти одностайні: мова не йде про неминучий оперативний прорив росіян. «Противник перевищує нас за чисельністю й особового складу, й озброєння, і це дає йому можливість тиснути на наші позиції. Втім, на сьогодні росіянам не вдається досягти своїх цілей. І це результат виняткової стійкості, мужності та майстерності Сил оборони України», – резюмував Сергій Грабський.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ

Як бачимо, попри недавній обережний оптимізм та заяви про те, що літній наступ ворога «здувся», ситуація на фронті залишається вкрай складною. Ворог, звісно, «здувається», але потім – знову «надувається». Бо така війна — це ніколи не лінійний процес, а постійна динаміка. Противник вчиться на своїх помилках, адаптується та постійно шукає слабкі місця для прориву нашої оборони. Відповідно, Сили оборони роблять усе можливе й неможливе, щоб не лише стримати цей тиск, не просто тримати оборону, а діяти на випередження, щоденно й методично руйнуючи наступальний потенціал та плани агресора.

Мирослав Ліскович. Київ