Суспільство
Кіоск – це «будка для преси» чи платформа для соціальної взаємодії?

Криза друкованих видань спонукає газетні кіоски в усьому світі до адаптації та осучаснення
З розвитком цифрових технологій і миттєвою доступністю до новин фактично зникла, пішла в небуття культура газетного читання, а слідом за нею зникають з міського ландшафту й останні газетні кіоски, які впродовж століття були носіями урбаністичної культурної пам’яті. Подібне відбувається не тільки в Україні, а й повсюдно в світі: Польщі, Італії, Іспанії, Англії, Франції тощо. Цей процес не можна назвати безболісним для будь-яких громад: всюди демонтаж цих звичних «малих архітектурних форм» супроводжується невдоволенням частини містян, передусім тих, хто працював у цій сфері, а також відданих читачів, які ще є і які не уявляють ранок без «свіжої газети». Але подекуди старі газетні кіоски отримують несподіване нове життя. Криза змушує їх до адаптації. Тож як ведеться газетним кіоскам у Києві, Барселоні, Варшаві, Римі та Парижі?
КІОСКИ «СОЮЗДРУКУ»: ВИЖИВАННЯ ЧИ ПРИБІДНЕННЯ?
Ще донедавна в Києві чи не на кожній вулиці були кіоски «Союздрук». Але на тлі боротьби КМДА з МАФами, їх прибирають. Наприклад, торік зник один із останніх газетних кіосків на Хрещатику, про що написав директор громадської спілки «Орган спільного регулювання у сфері друкованих медіа» Сергій Чернявський. Про це в інтерв’ю Українському радіо також зауважує й очільниця Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк. Заступник директора агентства «Союздрук» Олексій Бабанський під час «круглого столу» в НСЖУ повідомив про масове знесення кіосків преси в Києві. Причиною стали нові правила користування міською землею. «За новою системою аукціонів оренда місця під кіоск може сягати 90–100 тисяч гривень на рік, без урахування витрат на документи та підключення електроенергії… вже на початку 2025 року демонтували понад 80% кіосків. Якщо ця тенденція збережеться, до 2026 року у столиці може не залишитися жодного кіоска для продажу преси». Прикметно, що на адресу «Союздруку» ще донедавна лунали звинувачення у розповсюджені сигарет і алкоголю, а власників підозрювали в «жазі підвищеного прибутку».
ПОЛЬСЬКИЙ RUCH. ЛЕГЕНДАРНА МЕРЕЖА, ЩО МАЙЖЕ ПІШЛА У НЕБУТТЯ
Протягом десятиліть для мільйонів поляків словосполучення «газетний кіоск» означало одне слово: Ruch. Компанія Ruch була заснована в 1918 році. Спочатку її торговельні точки мали формат вокзальних кіосків, що пропонували газети, тютюн та інші дрібні товари. Основною метою компанії на той час була популяризація читання в суспільстві, яке відновлювалося після Першої світової війни і майже півтора століття приналежності до Російської імперії. Перший кіоск відкрили в січні 1919 р. на пероні Головного вокзалу у Варшаві. Невдовзі Ruch став єдиним загальнонаціональним дистриб’ютором преси. На початку 90-х колишній кооператив перетворили на державне підприємство, а згодом в акціонерне товариство Державного казначейства. У кращу пору свого існування Ruch мав 31 300 торговельних точок (для порівняння: на сьогодні – 550, – ред.), у ньому працювало майже 15 000 людей. Однак із запровадженням ринкових відносин державний гігант не зміг адаптуватися до нових викликів і поступово втратив долю ринку. Держава по частинах продала Ruch через неефективність і зараз легендарний бренд фактично пішов у небуття. Варто зауважити, що Ruch – не єдиний дистриб’ютор на польському ринку розповсюдження друкованих ЗМІ.

Поляки б’ють на сполох і шукають шляхи розв’язання одразу кількох проблем. Наприклад, було підготовлено законопроєкт порятунку друкованої преси, згідно з яким робота її розповсюджувачів фінансуватиметься за принципом: чим менше місто, тим більша підтримка.
ІТАЛІЯ: ВИЖИВАННЯ ЗА РАХУНОК ТУРИСТИЧНИХ ПРИНАД
В Італії газетні кіоски – їх називають edicole – мають багату історію і культурне значення. Через edicole італійці десятиліттями дізнавалися новини, купували сатиричні журнали, релігійні видання і так само, як, наприклад, десь в Одесі чи в Києві в 50-70-х – футбольні щотижневики. Ці кіоски були вузлами культурної пам’яті не одного покоління італійців.

Як повідомляє Reuters, за оцінками галузевої організації Snag, за останні два десятиліття в Італії закрилися дві третини газетних кіосків. У минулорічному звіті Італійської торгової палати йдеться, що лише за останні чотири роки закрилося 2700 кіосків, найбільше – у Римі. За даними ADS, компанії, яка відслідковує продажі преси, якщо в 2004 році в кіосках продавалося близько 9,54 мільйона газет, то на початок 2024 року – на порядок менше – приблизно 950 000.

Попри кризу, деякі з газетних кіосків намагаються переосмислити місію і місце в сучасному місті. Наприклад, один із найвідоміших кіосків Перуджі Edicole 518, що знаходиться в історичному центрі міста. Відкритий у 1900 році кіоск було реконструйовано в 2016-му. Нині там представляють понад 100 друкованих видань на квадратний метр; відбуваються читання та лекції. Edicole Erno неподалік Ватикану пропонує читачам високоякісну міжнародну пресу, а також аперитиви. Кіоск розташований в ідеальному місці, зручному для зустрічей, спілкування, де можна поїсти і щось випити. «Ми б хотіли, щоб наші кіоски слугували прикладом для інших, тих, хто переживає не кращі часи… Ми потребуємо… підтримки як на місцевому, так і на національному рівні. Якщо газетні кіоски неминуче зникнуть, то нам потрібна ідея трансформації самої концепції…» – наголошує власниця закладу Андреа Меркурі.

БАРСЕЛОНА: БІЛЬ І СКАРГИ МІСТЯН ЗА ТУРИСТИЧНОЮ ВІТРИНОЮ
Перші газетні кіоски в Барселоні з’явилися ще в 1888 році й одразу ж стали символами міської культури. Сніданок у Барселоні часто починався з купівлі газети в газетному кіоску, а потім продовжувався – у барі з кавою. Продавці газет зазвичай добре знали своїх клієнтів. Як зазначив один із власників газетного кіоску, у нього завжди зберігалося приблизно 15 дублікатів ключів від квартир його постійних клієнтів, які віддавали їх на випадок, якщо загублять свої. Таким був рівень довіри, таким було життя, хоча зараз у це й важко повірити. Газетний бізнес, так само як і в Італії, Португалії, був спадковим, належав багатьом поколінням однієї родини. Сьогодні він занепадає. Кіоскери скаржаться на засилля туристів, які фактично знищили колишнє усталене життя. Спроби врятувати власний бізнес даються дедалі важче. Наприклад, ще 20 років тому продажі від газет становили понад 80% доходу газетного кіоску. Нині вони виживають лише за рахунок магнітиків на холодильник, брелоків і прохолодних напоїв. Поза межами туристичних зон середній вік клієнта газетного кіоску сягає 65 – 70-річного віку. Молодь не бажає ані читати друковані видання, ані працювати в кіосках, вважаючи семиденний робочий графік рабством. За останнє десятиліття в Іспанії закрили приблизно 6000 газетних кіосків.
ФРАНЦІЯ: ВІД АР-НУВО ДО ЕКОЛОГІЧНО БЕЗДОГАННОЇ БЕЗЛИКОСТІ

У Франції – так само, як і в Італії – газетні кіоски були і залишаються важливою частиною міського пейзажу, а ще більше – частиною культури щоденної комунікації, споживання інформації та міської пам’яті. Парижанин із газетою під пахвою – це культурний архетип; утім зараз подібне побачиш хіба що на чорно-білих світлинах Картьє-Брессона. Перший газетний кіоск відкрився в Парижі в 1857 році – найперше в Європі. Елегантні куполи старих паризьких газетних кіосків височіли фактично на кожному розі. Вони були таким самим символом Парижа, як і Ейфелева вежа. Але з 2018 року їх замінили (практично всі, за виключенням декількох) на нові, розроблені дизайнеркою Маталі Крассе. Бюджет виконаних робіт становив 52 млн євро. Таким чином було здійснено спробу адаптації символу культурної спадщини до потреб міста. Нові кіоски, попри їхню екологічність та інші архітектурні чесноти, парижани одразу ж назвали «консервними банками з-під сардин». Попри це, під час «ковідного» локдауну, вони залишалися для замкнених по квартирах містян справжньою віддушиною. За словами одного з кіоскерів, покупка газети давала багатьом «відчуття справжності життя».

Франція – одна з небагатьох країн, в якій до збереження традицій, зокрема до культури газетних кіосків, а також збереження мережі розповсюдження друкованої преси ставляться з усією відповідальністю. До слова, цікавим є контраст двох сайтів: київського «Союздруку», де важко знайти актуальну інформацію, та максимально інформативний – дистриб’ютора французької преси Медіакіоск.
НАЙВІДОМІШІ ГАЗЕТНІ КІОСКИ У СВІТІ
Попри невтішну долю газетних кіосків, є й ті, хто відмовляються здаватися часу й цифровим технологіям.

Найвідоміший, культовий газетний кіоск Нью-Йорка – це, безумовно, Casa Magazines, який ще називають «журнальною Меккою». Кіоск відносно «молодий», працює з 1995 р. Там є буквально все: від глянцю про моду, архітектуру, закінчуючи вузькопрофільними медичними журналами та часописами про хобі. Загалом майже 3000 унікальних друкованих видань з усього світу на невеличкій площі. Співвласник Мохаммед Ахмед зауважував, що під час якихось вікопомних подій у світі або в США, журнали й газети миттєво розпродуються. Наприклад, коли The New York Times вийшла з палітуркою про 100 тисяч смертей від COVID-19, весь наклад був розпроданий до 9.00. «Після того прийшов один хлопець і запитав, чи є ще примірник, бо там було надруковано й ім’я його батька… Я підійшов до стойки і віддав йому екземпляр, який залишив для себе…» – сказав Ахмед. Нещодавно кіоск змінив власника, але віддані шанувальники сподіваються, що він і надалі тішитиме їх друкованою продукцією.
Газетний кіоск Шріджі – найкрутіше місце у Мерілебоні (Лондон), заснований у 1982 р., розкішний, схожий радше на книжковий магазинчик. Звісно, він відповідає локації, на якій розташовується. З газетного кіоску він перетворився на популярне місце культурних концепцій. Втім, таких як Casa Magazines і Шріджі – одиниці, хоча подібні є в багатьох містах світу: Сеулі, Берліні, Сан-Паулу, Токіо, Бейруті тощо. Унікальні космополітичні оази для гурманів друкованої преси й естетів. Утім, зазвичай газетні кіоски в усьому світі сьогодні ледь виживають, заманюючи відвідувачів рекламною продукцією, напоями і піцою.
НЕБУТТЯ ЧИ ПЕРСПЕКТИВА
Знаний італійський філософ Умберто Еко якось сказав: «Ми більше не читаємо газети так, як раніше. Ми їх проковтуємо, як капсули. Але колись – це був ритуал. Це була форма діалогу з реальністю». Тож газетний кіоск колись був не лише точкою продажу преси, але й своєрідним ритуальним простором, носієм урбаністичної пам’яті. Це було місце де люди щодня зустрічались; де обговорювали футбол, політику; пліткували, сперечалися; де кіоскер знав, що кому потрібно; де відлунював світ – через заголовки, фото, запах свіжої поліграфії. Це був час, коли інформація не була миттєвою, а коли за нею треба було вийти з дому, встати в чергу, перекинутися словом із продавцем… Сьогодні газетний кіоск – артефакт іншої епохи, ще живий, але вже з відтінком вицвілої значущості.
Можливо, з часом газетні кіоски трансформуються в щось нове, адже «люди прагнуть більшого, ніж кабельних новин». Вони таки стануть оновленими центрами щоденного ритуалу читання, обміну інформацією і живого міського простору так, як це вже відбувається в деяких країнах. Це чудова ідея для невеличкого бізнесу для тих, хто не може дозволити собі відкрити, наприклад, книжковий магазин, але прагне до камерності. Можливо, колись і в нас з’являться подібні затишні майданчики. Колись, після війни.
Незабаром обіцяємо підняти тему про газети в епоху диджиталу. Чому паперові видання ще не зникли остаточно? Про сенс уповільненого читання, довіру до друку, зміну ритуалів і межу між інформацією та відчуттям.
Світлана Шевцова, Київ
Перше фото: hypeandhyper
Україна
як у 2027 році зміниться навчання для старшокласників в Україні

З 2027 року українські школярі навчатимуться за новим форматом: після 9 класу вони зможуть самостійно обирати профіль та предмети, які відповідають їхнім інтересам і планам на майбутнє. Такі зміни передбачає реформа старшої профільної школи, яка вже почала впроваджуватись.
За новою системою учні навчатимуться або в академічних ліцеях, або в закладах професійної чи фахової передвищої освіти. У Міністерстві освіти і науки пояснюють, що це дозволить кожному школяру обрати освітню траєкторію, яка найкраще відповідає його цілям — чи то вступ до університету, чи здобуття конкретної професії.
У 10–12 класах академічних ліцеїв учні навчатимуться за обраним профілем. У межах закладу можна буде комбінувати курси з різних галузей, наприклад, поєднувати філологію з фізикою або біологію з інформатикою. Водночас у школах залишаться й обов’язкові дисципліни: українська мова, математика, історія України, іноземна мова тощо.
Що передбачає реформа навчання для старшокласників
Особливістю нової системи стане велика кількість годин, відведених на вибіркові предмети. У 10 класі на це передбачено 140 годин, у 11 — 315, а у 12 — 420. Учень зможе фактично сформувати індивідуальний розклад, виходячи з того, ким хоче стати в майбутньому.
Реформа також охоплює професійні заклади освіти, де учні зможуть не лише здобути повну загальну середню освіту, а й опанувати робітничу професію, яка дозволить швидко розпочати кар’єру. Водночас після завершення навчання випускники таких закладів зможуть вступати до закладів вищої освіти.
Зазначимо, що пілотування нової моделі стартує вже з 1 вересня 2025 року. До нього залучені 30 академічних ліцеїв, які стануть осередками змін. У цих закладах уже створюються нові курси, тестуються навчальні матеріали, а вчителі проходять спеціальну підготовку. Згодом, саме вони консультуватимуть інші школи.
Однак, варто зауважити, що зміни не торкнуться початкової школи — навчання в 1–4 класах залишиться без змін. Гімназії теж продовжать працювати, проте старші класи функціонуватимуть окремо — у форматі великих академічних ліцеїв із сучасною базою та потужними освітніми командами. У таких закладах передбачено не менше 100 учнів на паралелі.
Ба більше, для дітей, які навчатимуться в ліцеях далеко від дому, буде організовано підвезення. За це відповідатимуть місцеві органи влади. Якщо ж відстань до ліцею перевищує 30 кілометрів, у закладі можуть створити пансіон, де учні зможуть жити й навчатися в комфортних умовах.
Загалом, у МОН підкреслюють, що мета реформи — створити умови для якісної та доступної освіти, яка готуватиме учнів до життя та професійної реалізації, а також даватиме можливість кожному зробити усвідомлений вибір ще у старших класах.
Раніше Фокус писав, що абітурієнти стали частіше звертати увагу на університети на сході та півдні України. Попри близькість до зони бойових дій, ці виші не лише продовжують працювати, а й пропонують привабливі умови: додаткові бали, пільги, підвищені гранти та конкурентну вартість навчання.
Окрім цього, в липні Фокус повідомляв, що українські підлітки починають навчання в 11 класі очно, а закінчують дистанційно, щоб мати змогу виїхати за кордон до того, як їм виповниться 18 років.
Суспільство
СБУ викрила «крота» у Нацгвардії, який зливав росіянам дані про стратегічне оборонне підприємство

Служба безпеки України за сприяння міністра внутрішніх справ та командувача Нацгвардії викрила ще одного агента російської ФСБ, який видавав ворогу інформацію про одне із стратегічних оборонних підприємств у Дніпропетровській області.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє СБУ.
Ним виявився мобілізований військовослужбовець однієї з бригад Національної Гвардії, що дислокується у Запоріжжі.
За матеріалами справи, «кріт» зливав ворогу інформацію про одне із стратегічних оборонних підприємств у Дніпропетровській області, яке займається виробництвом вибухових матеріалів і боєприпасів різних типів.
Крім того, він надсилав загарбникам дані про військову частину Нацгвардії, яка відповідає за охорону цього об’єкта.
«Агент володів відповідною інформацією, оскільки до мобілізації особисто працював на цьому підприємстві. Як встановило розслідування, фігурант сам вийшов на ворожу спецслужбу і запропонував окупантам секретну інформацію в обмін на гроші», – зауважили в СБУ.
Співробітники СБУ задокументували діяльність «крота» та спільно з представниками Нацгвардії затримали його.
Слідчі Головного слідчого управління СБУ повідомили фігуранту про підозру за ч. 2 ст. 111 Кримінального кодексу України (державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану).
Зловмиснику загрожує довічне ув’язнення з конфіскацією майна.
Як поінформували у Офісі генпрокурора України, мешканець Дніпропетровщини, який раніше працював на держпідприємстві хімічної галузі, збирав та передавав представникам країни-агресора дані про розташування виробничих приміщень стратегічного об’єкта.

“Ці відомості ворог використовував для планування ударів по підприємству. Більше того, після мобілізації до Збройних Сил України, фігурант мав намір продовжити діяльність на користь ворога — вже у формі “наведення” на позиції українських військових”, – розповіли у ОГП.
Розслідування здійснюється слідчими Головного управління СБУ за оперативного супроводу Департаменту захисту національної державності.
Як повідомляв Укрінформ, військова контррозвідка СБУ викрила у лавах Сил оборони агента російської воєнної розвідки, який готував ворожі удари по аеродромах базування літаків F-16, Mirage 2000 та Су-24.
Фото: СБУ
Суспільство
Одеса підбила підсумки річниці деколонізації міського простору Анонси

В четвер 31 липня в одеській бібліотеці імені Грушевського відбувся захід присвячений деколонізації: минув рік від прийняття Головою Одеської ОВА розпоряджень № 694/A-2024 про перейменування вулиць та № 695/A-2024 про демонтаж памʼятників. У розмові обговорили результативність закону, зокрема проблематику та пропозиції.
Закон сприймається як ”декоративний”, адже голів ОВА уповноважили видавати розпорядження щодо забороненої символіки, проте не надали інструментів для їх практичного виконання — це завдання покладене на органи місцевого самоврядування. Водночас останні часто не виконують ці розпорядження, що призводить до того, що ініціативні дії окремих громадян можуть стати підставою для адміністративного чи навіть кримінального правового переслідування.
Деякі органи місцевого самоврядування, керуючись відкритими антиукраїнськими чи антидержавними поглядами, замінюють назви, наприклад, присвячені сучасним героям, на нейтральні. Це частково знецінює зусилля з переосмислення публічного простору. Сьогодні формування цього простору повністю залежить від рішень місцевої влади, що робить процес надмірно політизованим і створює ризики розмивання української ідентичності.
Нагадаємо, влітку 2025 року ЮНЕСКО має розглянути відкритий лист звернення діячів культури України щодо знесення пам’ятників в Одесі та перейменування вулиць. Серед понад 120 підписантів — донька та онук Ісака Бабеля, шахіст Михайло Голубєв, художник Михайло Рева та письменниця Майя Дімерлі. Головною вимогою було заморозити рішення, аби мати час детально ознайомитися з кожним перейменованим ім’ям та демонтованим пам’ятником, аби визначитися ”потрібні вони чи ні”.
Катерина Глушко
-
Усі новини1 тиждень ago
в Англії продають двокімнатну квартиру за символічною ціною
-
Відбудова1 тиждень ago
Рада підтримала законопроєкт щодо просторового планування територій
-
Війна1 тиждень ago
Повітряні сили отримали мобільні комплекси для обслуговування F-16, розроблені в Україні
-
Політика1 тиждень ago
Зеленський затвердив склад делегації для переговорів у Стамбулі
-
Політика1 тиждень ago
Качка обговорив з експертами шляхи збереження антикорупційної системи для просування до ЄС
-
Політика1 тиждень ago
Результат нового раунду перемовин у Стамбулі навряд чи вийде за межі гуманітарного треку
-
Події1 тиждень ago
Росія зруйнувала та пошкодила в Україні понад 3,8 тисячі пам’яток та об’єктів культури
-
Суспільство5 днів ago
Інформація про Магамедрасулова, яку оприлюднили в СБУ, до обшуків НАБУ була невідома