ЮНЕСКО визнає переборне ткацтво прикладом живої спадщини, яку неможливо відтворити після втрати

Ми прибули до Кролевця, щоб дослідити стан елементу нематеріальної культурної спадщини «Кролевецьке переборне ткацтво» у день, який важко назвати сприятливим. І річ навіть не у двох розвідувальних безпілотниках, що супроводжували нас більшу частину шляху, і не у надто швидкому просуванні збройних сил російської федерації Сумщиною. Цього ранку у Німеччині померла Раїса Калмикова – одна з найбільш досвідчених майстринь, носійка цієї традиційної практики. Жива спадщина втратила ще одну нитку між поколіннями.

ЖИВЕ МИСТЕЦТВО З ГЛИБИНИ СТОЛІТЬ

Кролевецьке переборне ткацтво – один із найвпізнаваніших елементів нематеріальної культурної спадщини України. Забути рушник, на якому на білому тлі рясніють об’ємні геометричні орнаменти червоної гами, – важко. Таку силу емоцій вони викликають.

Хоча майстрині кажуть, що все залежить від фантазії. І тому тло може бути будь-якого кольору, як, власне, і самі орнаменти. Але традиційно це все-таки відтінки білого для тла і відтінки червоного – для малюнку. 

Ці рушники не вишивають. Їх саме тчуть на верстаті. Особливість саме переборного ткацтва полягає у техніці «перебору» – створенні візерунка вручну шляхом підняття і пропуску окремих ниток основи. Це дозволяє ткалі «малювати» узори без шаблонів і машинної логіки. Нитки натягують на верстат у визначеній послідовності – це називається основа. Все робиться вручну і потребує великої точності,  майстерності й надзвичайної уваги. А ще – художнього смаку, вміння передавати своє бачення буття – символами на рушнику.

«Коли я щось хочу створити, я переглядаю тисячі рушників, тисячі символів. Дивлюся на квіти, на птахів, на живе довкілля – і з цього виникає візерунок, який спершу занотовую на клітчастому папері, а тоді сідаю за верстат», – розповідає Олена Петрова, заслужена майстриня України, до якої ми їхали в гості в той момент, коли орки намагалися зовсім поруч захопити Юнакієвку.

До повномасштабної війни пані Олена активно брала участь у фестивалях, навчала дівчат і розповідала про свою пристрасть – символіку рушників. Її лекції відвідували навіть майстри інших напрямків, настільки глибокими були її знання та інтерпретації.

«У деяких регіонах на пташок на весіллі не стають, але у нас у Кролевці споконвіку стають. Або можуть мені покупці розказати, що це ви за орлів російських наробили. Ну звідки вони російські, якщо вони пішли з Візантії. Тут дві істоти об’єдналися в одну, дві об’єднані голівки в одну кажуть про те, що вони готові на пожертви заради спільного життя. І вінчає все це корона – символ небесної влади та благословення», – розповідає майстриня про свої роботи.

І додає, що будь-який елемент вона може виконати в 3-4 варіантах та інтерпретаціях. В залежності від того, як розташує елемент на полотні, в яку сторону поверне, чи зробить подвоєним.

А якщо додати до цього ще те, що будь-який візерунок можна зробити 6-ма техніками  нанесення (більше пласким, більш опуклим тощо), – це робить роботу кожної майстрині унікальною та неповторною.

З 2013 року елемент включено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. У 2020 році підготовлено заявку на його номінування до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Знання передаються в родинах – переважно через практику. Орнаменти часто індивідуальні: виткані для конкретної людини з нагоди народження чи весілля. Це спосіб збереження й передачі знань та цінностей у спільноті.

ХТО ПІДТРИМУВАВ ЖИВУ ТРАДИЦІЮ ДО ВІЙНИ?

Станом на 2021 рік у самому Кролевці переборним ткацтвом займалися 13 майстринь. Із них 11 входили до Національної спілки майстрів народного мистецтва України, ще близько 20 були учнями, зокрема з інших регіонів.

Техніку також викладали у місцевому професійному училищі, працювали 3 педагоги. Підтримку надавало комунальне підприємство «Кролевецькі рушники», що мало два верстати і виступало промоційною платформою для мисткинь.

Майстрині навчали учнів, брали участь у всеукраїнських фестивалях, а у 2019–2021 роках активно долучались до проєктів цифровізації, каталогізації рушників і розробки освітніх програм для шкіл. Ця традиція мала повноцінне культурне середовище – живу передачу, інституційну підтримку та видимість у просторі України.

Після 24 лютого 2022 року Сумщина стала прикордонною територією з високим рівнем ризику. Хоча Кролевець не зазнав прямих руйнувань, війна спричинила:

● Психоемоційне навантаження: втрати в родинах, евакуації, роз’єднання сімей. Творчість стала способом виживання.

● Втрату ринку збуту: зникнення внутрішнього туризму, фестивалів, різке падіння попиту.

● Переривання передачі: частина учнів не змогла завершити навчання; деякі майстрині змінили сферу діяльності.

● Скорочення уваги держави: фінансування охорони НКС стало епізодичним, нові ініціативи не запускались.

Проте Кролевцю пощастило, на відміну від деяких інших регіонів. Незважаючи на зовсім близьку загрозу, жодна з майстринь не полишила ремесло остаточно.

Станом на 2025 рік майже усі основні носії продовжують ткацтво, хоч часто вже в домашніх умовах, з меншими обсягами. І тільки кілька майстринь роблять це не в Кролевці.

Наразі знову активізувались локальні ініціативи, зокрема музейні, а також оновлено сайт krolevetsweaving.org.ua, що слугує документальним архівом і платформою для нових учнів.

Станом на 2025 рік практикують регулярно:

1. Валентина Гецевич – Шостка, членкиня спілки.
2. Людмила Минтус – викладає у ВПУ, заслужена майстриня.
3. Олена Петрова – заслужена майстриня, членкиня спілки.
4. Валентина Мироненко – працює вдома.
5. Тетяна Зінченко – на пенсії, членкиня спілки.
6. Ольга Грибач – пенсіонерка фабрики, працює за договором.
7. Наталія Неровня – працює на підприємстві, пенсіонерка фабрики.
8. Тамара Бичан – ткаля в музеї, проводить майстер-класи.

Мають навички, можуть передавати:

1. Ольга Борисенко – на заробітках.
2. Світлана Найденко – у сфері позашкільної освіти.

Популяризують техніку поза межами Кролевця:

1. Тетяна Федосова – Харківщина.
2. Тетяна Базилевська-Барташевич – Миколаїв.

НАЙБІЛЬША ЗАГРОЗА – ЗМЕНШЕННЯ УЧНІВ

Утім, якщо існує проблема – то вона в іншій площині. Найбільші ризики для Кролевецького переборного ткацтва, не залежно від теперішньої ситуації, це зменшення кількості учнів. Повномаштабне вторгнення вплинуло й на емоційний стан майстрів. Але вони знаходять розраду у своєму ремеслі, бо це дуже важливо нині для національної самоідентифікації.

«Кількість учнів, тих, хто реально вибрав це ремесло для подальшої роботи, завжди була невелика. В училищі набирають групу один раз на три роки. Добре те, що розглянуте питання дозволу отримувати навчання ткацтву людям, кому за 30. Побачимо, як будуть справи з набором в цьому році. Наскільки мені відомо, Петрова Олена, Гецевич Валентина та Мироненко Валентина долучають до кролевецького переборного ткацтва своїх онучок. А Музей кролевецького ткацтва спільно з Минтус Людмилою проводять експрес навчання азам кролевецького переборного ткацтва. Дві людини приїздили на тиждень до Кролевця й отримали початкові знання», – розповідає Ірина Пурига, зберігач фондів Музею кролевецького ткацтва. До неї ми приїздимо вже вдруге. Попередня поїздка була за кілька місяців до війни. І тоді перспективи були геть інші. Основна увага була на популяризації, на залучення шкільної освіти для навчання майстерності.  Сьогодні – на збереженні. І насамперед – носіїв.

ЮНЕСКО визнає переборне ткацтво прикладом живої спадщини, яку неможливо відтворити після втрати. Саме тому збереження носіїв – це питання не лише культури, а й безпеки в українській національній ідентичності.

Ми виїжджаємо з Кролевця в бік Сум під виття сирени. На неї ніхто на Сумщині вже не звертає уваги. На жаль. Але поруч з осередком однієї з найдавніших українських традицій – з’являється надія. Хоча, можливо, просто пташки на рушнику, який ми веземо з собою, набагато сильніші за орлана над нами.

Юлія Савостіна, засновниця проєкту Made in Ukraine, експертка з нематеріальної культурної спадщини Офісу підтримки відновлення при МКСК

Фото надані авторкою

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства