Connect with us

Події

захистити традицію кролевецького переборного ткацтва можна через залучення нових учнів

Published

on


ЮНЕСКО визнає переборне ткацтво прикладом живої спадщини, яку неможливо відтворити після втрати

Ми прибули до Кролевця, щоб дослідити стан елементу нематеріальної культурної спадщини «Кролевецьке переборне ткацтво» у день, який важко назвати сприятливим. І річ навіть не у двох розвідувальних безпілотниках, що супроводжували нас більшу частину шляху, і не у надто швидкому просуванні збройних сил російської федерації Сумщиною. Цього ранку у Німеччині померла Раїса Калмикова – одна з найбільш досвідчених майстринь, носійка цієї традиційної практики. Жива спадщина втратила ще одну нитку між поколіннями.

ЖИВЕ МИСТЕЦТВО З ГЛИБИНИ СТОЛІТЬ

Кролевецьке переборне ткацтво – один із найвпізнаваніших елементів нематеріальної культурної спадщини України. Забути рушник, на якому на білому тлі рясніють об’ємні геометричні орнаменти червоної гами, – важко. Таку силу емоцій вони викликають.

Хоча майстрині кажуть, що все залежить від фантазії. І тому тло може бути будь-якого кольору, як, власне, і самі орнаменти. Але традиційно це все-таки відтінки білого для тла і відтінки червоного – для малюнку. 

Ці рушники не вишивають. Їх саме тчуть на верстаті. Особливість саме переборного ткацтва полягає у техніці «перебору» – створенні візерунка вручну шляхом підняття і пропуску окремих ниток основи. Це дозволяє ткалі «малювати» узори без шаблонів і машинної логіки. Нитки натягують на верстат у визначеній послідовності – це називається основа. Все робиться вручну і потребує великої точності,  майстерності й надзвичайної уваги. А ще – художнього смаку, вміння передавати своє бачення буття – символами на рушнику.

«Коли я щось хочу створити, я переглядаю тисячі рушників, тисячі символів. Дивлюся на квіти, на птахів, на живе довкілля – і з цього виникає візерунок, який спершу занотовую на клітчастому папері, а тоді сідаю за верстат», – розповідає Олена Петрова, заслужена майстриня України, до якої ми їхали в гості в той момент, коли орки намагалися зовсім поруч захопити Юнакієвку.

До повномасштабної війни пані Олена активно брала участь у фестивалях, навчала дівчат і розповідала про свою пристрасть – символіку рушників. Її лекції відвідували навіть майстри інших напрямків, настільки глибокими були її знання та інтерпретації.

Олена Петрова, заслужена майстриня України

Олена Петрова, заслужена майстриня України

«У деяких регіонах на пташок на весіллі не стають, але у нас у Кролевці споконвіку стають. Або можуть мені покупці розказати, що це ви за орлів російських наробили. Ну звідки вони російські, якщо вони пішли з Візантії. Тут дві істоти об’єдналися в одну, дві об’єднані голівки в одну кажуть про те, що вони готові на пожертви заради спільного життя. І вінчає все це корона – символ небесної влади та благословення», – розповідає майстриня про свої роботи.

І додає, що будь-який елемент вона може виконати в 3-4 варіантах та інтерпретаціях. В залежності від того, як розташує елемент на полотні, в яку сторону поверне, чи зробить подвоєним.

А якщо додати до цього ще те, що будь-який візерунок можна зробити 6-ма техніками  нанесення (більше пласким, більш опуклим тощо), – це робить роботу кожної майстрині унікальною та неповторною.

З 2013 року елемент включено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. У 2020 році підготовлено заявку на його номінування до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Знання передаються в родинах – переважно через практику. Орнаменти часто індивідуальні: виткані для конкретної людини з нагоди народження чи весілля. Це спосіб збереження й передачі знань та цінностей у спільноті.

ХТО ПІДТРИМУВАВ ЖИВУ ТРАДИЦІЮ ДО ВІЙНИ?

Станом на 2021 рік у самому Кролевці переборним ткацтвом займалися 13 майстринь. Із них 11 входили до Національної спілки майстрів народного мистецтва України, ще близько 20 були учнями, зокрема з інших регіонів.

Техніку також викладали у місцевому професійному училищі, працювали 3 педагоги. Підтримку надавало комунальне підприємство «Кролевецькі рушники», що мало два верстати і виступало промоційною платформою для мисткинь.

Майстрині навчали учнів, брали участь у всеукраїнських фестивалях, а у 2019–2021 роках активно долучались до проєктів цифровізації, каталогізації рушників і розробки освітніх програм для шкіл. Ця традиція мала повноцінне культурне середовище – живу передачу, інституційну підтримку та видимість у просторі України.

Після 24 лютого 2022 року Сумщина стала прикордонною територією з високим рівнем ризику. Хоча Кролевець не зазнав прямих руйнувань, війна спричинила:

● Психоемоційне навантаження: втрати в родинах, евакуації, роз’єднання сімей. Творчість стала способом виживання.

● Втрату ринку збуту: зникнення внутрішнього туризму, фестивалів, різке падіння попиту.

● Переривання передачі: частина учнів не змогла завершити навчання; деякі майстрині змінили сферу діяльності.

● Скорочення уваги держави: фінансування охорони НКС стало епізодичним, нові ініціативи не запускались.

Проте Кролевцю пощастило, на відміну від деяких інших регіонів. Незважаючи на зовсім близьку загрозу, жодна з майстринь не полишила ремесло остаточно.

Станом на 2025 рік майже усі основні носії продовжують ткацтво, хоч часто вже в домашніх умовах, з меншими обсягами. І тільки кілька майстринь роблять це не в Кролевці.

Наразі знову активізувались локальні ініціативи, зокрема музейні, а також оновлено сайт krolevetsweaving.org.ua, що слугує документальним архівом і платформою для нових учнів.

Станом на 2025 рік практикують регулярно:

  1. Валентина Гецевич – Шостка, членкиня спілки.
  2. Людмила Минтус – викладає у ВПУ, заслужена майстриня.
  3. Олена Петрова – заслужена майстриня, членкиня спілки.
  4. Валентина Мироненко – працює вдома.
  5. Тетяна Зінченко – на пенсії, членкиня спілки.
  6. Ольга Грибач – пенсіонерка фабрики, працює за договором.
  7. Наталія Неровня – працює на підприємстві, пенсіонерка фабрики.
  8. Тамара Бичан – ткаля в музеї, проводить майстер-класи.

Мають навички, можуть передавати:

  1. Ольга Борисенко – на заробітках.
  2. Світлана Найденко – у сфері позашкільної освіти.

Популяризують техніку поза межами Кролевця:

  1. Тетяна Федосова – Харківщина.
  2. Тетяна Базилевська-Барташевич – Миколаїв.

НАЙБІЛЬША ЗАГРОЗА – ЗМЕНШЕННЯ УЧНІВ

Утім, якщо існує проблема – то вона в іншій площині. Найбільші ризики для Кролевецького переборного ткацтва, не залежно від теперішньої ситуації, це зменшення кількості учнів. Повномаштабне вторгнення вплинуло й на емоційний стан майстрів. Але вони знаходять розраду у своєму ремеслі, бо це дуже важливо нині для національної самоідентифікації.

«Кількість учнів, тих, хто реально вибрав це ремесло для подальшої роботи, завжди була невелика. В училищі набирають групу один раз на три роки. Добре те, що розглянуте питання дозволу отримувати навчання ткацтву людям, кому за 30. Побачимо, як будуть справи з набором в цьому році. Наскільки мені відомо, Петрова Олена, Гецевич Валентина та Мироненко Валентина долучають до кролевецького переборного ткацтва своїх онучок. А Музей кролевецького ткацтва спільно з Минтус Людмилою проводять експрес навчання азам кролевецького переборного ткацтва. Дві людини приїздили на тиждень до Кролевця й отримали початкові знання», – розповідає Ірина Пурига, зберігач фондів Музею кролевецького ткацтва. До неї ми приїздимо вже вдруге. Попередня поїздка була за кілька місяців до війни. І тоді перспективи були геть інші. Основна увага була на популяризації, на залучення шкільної освіти для навчання майстерності.  Сьогодні – на збереженні. І насамперед – носіїв.

ЮНЕСКО визнає переборне ткацтво прикладом живої спадщини, яку неможливо відтворити після втрати. Саме тому збереження носіїв – це питання не лише культури, а й безпеки в українській національній ідентичності.

Ми виїжджаємо з Кролевця в бік Сум під виття сирени. На неї ніхто на Сумщині вже не звертає уваги. На жаль. Але поруч з осередком однієї з найдавніших українських традицій – з’являється надія. Хоча, можливо, просто пташки на рушнику, який ми веземо з собою, набагато сильніші за орлана над нами.

Юлія Савостіна, засновниця проєкту Made in Ukraine, експертка з нематеріальної культурної спадщини Офісу підтримки відновлення при МКСК

Фото надані авторкою

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства



Джерело

Події

Фільм про повернення й ідентифікацію тіл полеглих захисників України здобув міжнародну премію The AIBs

Published

on



Стрічка воєнного кореспондента «Радіо Свобода» Мар’яна Кушніра «Поверніть мені ім’я» здобула премію Асоціації міжнародного мовлення (The AIBs) у категорії «Документальний фільм про внутрішні справи».

Про це сам Кушнір повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.

«Я отримав нагороду, за якою приїхав. Фільм «Поверніть мені імʼя» отримав міжнародну винагороду, міжнародне визнання. The AIBs. Domestic Affairs», – зазначив він.

Читайте також: Український фільм «Гра на перехоплення» покажуть міжнародному кінофестивалі в Іспанії

Як повідомлялося, документальний фільм «Поверніть мені імʼя» Мар’яна Кушніра вийшов у лютому цього року. Стрічка розповідає про пошук й ідентифікацію тіл полеглих українських оборонців, які вважалися зниклими безвісти.



Джерело

Continue Reading

Події

Бережна у Сваляві вшанувала пам’ять закарпатців, які стали жертвами сталінських репресій

Published

on


У Свалявському меморіальному парку відбувся захід із вшанування пам’яті закарпатців, жертв сталінських репресій, які загинули у Свалявському збірному пункті для інтернованих цивільних осіб та військовополонених, а також в інших таборах ГУЛАГ та ГУПВІ на теренах Радянського Союзу.

Про це повідомило Міністерство культури, передає Укрінформ.

Участь у поминальному заході у Сваляві взяла віцепрем’єр-міністерка України з гуманітарної політики — міністерка культури Тетяна Бережна. У межах візиту вона взяла участь у пам’ятних заходах на вшанування закарпатців — жертв сталінських репресій, долучилася до відкриття меморіальних дощок та провела двосторонню зустріч із міністром соціальних зв’язків та культури Угорщини Золтаном Тарром.

«Наш обов’язок — подбати про свідчення, які зібрали родини, дослідники й громада Сваляви, адже дуже важливо, щоб про долю угорських і німецьких родин Закарпаття знали й пам’ятали. Це частина нашої спільної історії», — наголосила Бережна.

До заходу долучилися міністр соціальних зв’язків та культури Угорщини Золтан Тарр та представники Комітету Меморіального парку.

Важливим символічним та історичним моментом заходу стала передача оригіналу постанови Верховної Ради України про визнання злочинами комуністичного тоталітарного режиму масових репресій радянської влади проти цивільного населення Закарпаття у 1944-1946 роках. Документ, підписаний Головою ВР Русланом Стефанчуком, передали міністру соціальних зв’язків та культури Угорщини та керівництву Меморіального парку у Сваляві.

Тарр наголосив на важливості спільного вшанування жертв радянських репресій українським та угорським народами та подякував українському парламенту за засудження злочинів комуністичного тоталітарного режиму.

«Нас, мешканців Центральної та Східної Європи, набагато сильніше об’єднують спільні страждання і випробування, ніж спільні радощі та успіхи. Вони формують нас і вчать цінувати мир та взаєморозуміння. Від імені Угорщини дякуємо українському парламенту за визнання злочинів комуністичного тоталітарного режиму проти угорців на Закарпатті після Другої світової війни», — зазначив Тарр.

Після поминальної церемонії відбулося відкриття меморіальних дощок за участю й Тарра.

Важливою частиною візиту стала двостороння зустріч Бережної з міністром соціальних зв’язків та культури Угорщини Золтаном Тарром. До зустрічі також долучилися посол України в Угорщині Федір Шандор, представник Міністерства закордонних справ України в Ужгороді Іштван Балог та представники обласної влади.

Сторони обговорили перспективи активізації українсько-угорського партнерства у сфері культури, освіти та гуманітарної політики.

Серед пріоритетів — реалізація спільних культурних проєктів, підтримка книговидання й перекладів, розвиток українських студій в угорських університетах, а також збереження мовної та культурної ідентичності української громади в Угорщині й угорської національної спільноти в Україні.

«Культура — це простір, у якому формується взаємна довіра між суспільствами. Українсько-угорський культурний та освітній діалог триває. Ми зацікавлені в тому, щоб вивести цю співпрацю на системний рівень, розвивати прямі партнерства між культурними інституціями та створювати нові можливості для спільних проєктів», — зазначила Бережна.

Окремим напрямом стала співпраця у сфері збереження культурної спадщини. Українська сторона представила діяльність Українського фонду культурної спадщини та запросила Угорщину долучитися до його роботи.

Також йшлося про важливість спільного дослідження історії, збереження історичної пам’яті та протидії російській дезінформації й маніпуляціям історичними фактами.

Сторони висловили зацікавленість у продовженні діалогу та розширенні практичної співпраці.

Читайте також: В Ужгороді відкрили пам‘ятник лідеру угорської революції 1956 року Імре Надю

Як повідомляв Укрінформ, у Центральній бібліотеці міста Кечкемет відбулося відкриття 38-ї «Української книжкової полички» в Угорщині.

Фото: Міністерство культури



Джерело

Continue Reading

Події

Сергій Опанасенко, співрозробник програми «єКнига»

Published

on



У 2024 році в Україні під час повномасштабної війни запрацювала державна програма «єКнига», покликана популяризувати читання та підтримати книговидавничу галузь: держава виділяє громадянам, яким виповнилося 18 років, кошти на придбання українських видань.

Про виникнення програми, механізм її роботи, вплив на книжковий ринок та виклики для української культури під час війни Укрінформ поспілкувався з одним з ініціаторів і розробників програми — начальником відділу цифрової трансформації Українського інституту книги Сергієм Опанасенком.

– Пане Сергію, чи існували аналоги в Європі, на які ви орієнтувалися, коли розробляли програму «єКнига»?

– Ідея з’явилася ще у 2020–2021 роках. Колеги з Українського інституту книги разом із Олександрою Коваль замислили запровадити книжкові сертифікати. Їх надихнув досвід європейських країн, зокрема Італії та Франції, де діють програми культурних сертифікатів для молоді.

У багатьох країнах Європи існують програми (Франція — Pass Culture, Італія — Carta Cultura, Іспанія — Bono Cultural Joven, Німеччина — KulturPass тощо), що дають змогу придбати книжки в книгарнях, відвідати театри, музеї чи скористатися іншими культурними послугами. Держава таким чином стимулює залучення молоді до культури. Ми знали про існування таких програм, читали про них, але докладно не вивчали технічного досвіду реалізації таких програм в інших країнах. Це радше ідея, яка надихнула нас на власне рішення.

У червні 2022 року в нашому профільному законі про видавничу справу набули чинності зміни: передбачили книжкові сертифікати для молоді, субсидії для книгарень, а також механізм придбання книжок бібліотеками з використанням електронного каталогу «Книжки на ринку».

Стосовно допомоги 18-річним спочатку справді йшлося про книжкові сертифікати. Але я подумав, що паперові сертифікати — не найкращий варіант, краще було б надавати людям кошти. На той момент уже працювала програма «єПідтримка», тож запропонував використати схожий механізм.

Пам’ятаю робочу онлайн-нараду, на якій ми обговорювали, як реалізувати програму. Конкретного рішення не було. Я відкрив постанову про «єПідтримку», розібрався, як там організували виплати, намалював блок-схему: як людина отримуватиме гроші, як вони надходитимуть і як можна обмежити їх використання певними категоріями товарів.

Тоді ж з’явилася і робоча назва «єКнига».  Для реалізації задуму потрібно було змінити законодавство: ми з колегами в УІК розробили порядок надання цієї державної допомоги, а потім нам вдалося переконати в зміні механізму послуги Мінкульт, Мінфін, і депутатський корпус.  У 2024 році із закону вилучили поняття «сертифікат», натомість з’явилося формулювання «державна допомога на придбання книг», а в постанові Кабміну зафіксували нову назву програми — «єКнига».

Ідея «єКниги» мала не лише культурну, а й важливу економічну та безпекову мету. Йшлося про три напрями: підтримку українського книжкового ринку, стимулювання читання і попиту на українські книжки серед молоді та обмеження впливу російської книжкової продукції. 

ВИКЛИК ПОЛЯГАВ НЕ В ТОМУ, ЯК НАДАТИ КОШТИ, А В ТОМУ, ЯК ПЕРЕВІРИТИ, ЩО ЇХ ВИТРАТИЛИ САМЕ НА ЦЕ

– З якими викликами ви зіткнулися під час розробки програми? Адже український книжковий ринок фактично не мав ані єдиних правил обліку, ані прозорих інструментів моніторингу.

– Найбільший виклик полягав не в тому, як надати кошти, а в тому, як перевірити, що їх використали саме на те, що передбачає закон. У законі було чітко прописано: людина має придбати в книгарні саме книжку, і книжку українською мовою. Але книжка — це товар, і потрібно було знайти механізм, який дав би змогу відрізнити її від інших товарів, що продаються в книгарнях: закладок, кави чи чогось іншого. І так само перевірити, що придбано книжку саме українською мовою.

Для цього потрібна була база даних, яка містила б інформацію про книжки на ринку. Саме над створенням такої бази довелося добряче попрацювати.

Ще до повномасштабної війни ми запрошували до УІК розробників програмного забезпечення для бібліотек, очільницю Української бібліотечної асоціації Оксану Бруй, заступницю директора Книжкової палати України Галину Гуцол. Обговорювали тоді, якими мають бути бази даних для книжкової галузі: окремо національна бібліотечна каталогізація, окремо база книжок, які продаються на ринку. Адже в більшості товарних категорій такі системи давно існують: магазини користуються базами товарів, аптеки — базами лікарських засобів. А в книжковій торгівлі єдиної бази не було. Відповідно, не було й повноцінного інструменту для моніторингу ринку.

Були спроби залучити до цього міжнародні компанії, зокрема Nielsen BookScan, що моніторить книжкові продажі в різних країнах. Але український ринок виявився для них заскладним. Окрім технічної проблеми відсутності єдиної бази книжок, була й інша: самі учасники ринку не дуже охоче ділилися даними про продажі.

Тому ще наприкінці 2022 року, коли ми тільки починали прописувати механізм майбутньої «єКниги», я вже працював над тим, щоб створити таку систему. Насамперед переконував книгарні долучатися до неї, адже розумів, що з видавцями цей процес буде складнішим.

Важливу роль відіграла співпраця з Ігорем Карпенком, директором товариства, яке розробляє програмне забезпечення для бібліотек. Він добре знає книжкову галузь, і ми могли спиратися на його досвід. За основу формату даних узяли міжнародний стандарт ONIX, яким користуються в книжковій торгівлі в Європі. Так поступово почали створювати базу «Книжки на ринку».

Фактично, коли ми з колегами розробляли нормативну основу «єКниги», я вже закладав у неї використання цієї бази, хоча самої системи на той момент іще не існувало.

Ще одним викликом стало те, що «єКнига» на той момент була першою програмою, ідея якої зародилася не в стінах Мінцифри та ДП «ДІЯ». Зізнаюся, що мені довелося опанувати багато технічних нюансів реалізації таких складних програм. Зате тепер маю цікавий досвід.

Одним із результатів роботи команди стало те, що «єКнига» стала першою послугою для «Дія.Картки». Вона дає змогу користуватися кількома рахунками для різних видів державної допомоги та власних коштів.

ЩОБ ЗРОБИТИ ВИСНОВОК, ЧИ ВДАЛОСЯ НАМ СТИМУЛЮВАТИ МОЛОДЬ ЧИТАТИ, ПОТРІБНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

– Ви говорили, що, створюючи «єКнигу», хотіли досягти кількох цілей: заохотити молодь читати, стимулювати видавництва видавати більше українських книжок і надати українській книжці перевагу на ринку. Чи можна вже говорити, що ці завдання виконані?

– Щоб зробити висновок, чи вдалося нам стимулювати молодь читати, потрібні дослідження. І через два роки після запуску програми робити такі висновки ще зарано. Має минути певний час, щоб можна було побачити сталу динаміку. Я вважаю, що для цього потрібно щонайменше п’ять років.

Наприклад, людина отримала допомогу за програмою «єКнига» у 18 років. Через п’ять років їй буде 23. Тоді можна провести опитування цієї вікової групи й з’ясувати, чи продовжують ці люди читати, чи вплинула державна підтримка на формування їхньої читацької звички. Якщо дослідницькі компанії, які регулярно вивчають читацьку поведінку українців, включатимуть цю аудиторію до своїх опитувань, ми зможемо отримати певні вимірювані показники.

Поки що можемо аналізувати лише поведінку безпосередніх учасників програми: скільки 18-річних скористалися пропозицією держави, скільки коштів отримали і на що їх витратили. Ці показники загалом корелюють із результатами досліджень про читання серед молоді. Тобто частка тих, хто декларує інтерес до читання, приблизно відповідає частці тих, хто скористався «єКнигою».

Щодо підтримки української книжки, то тут на розвиток ринку вплинув ще один, значно потужніший фактор — заборона ввезення книжок з Росії. Повномасштабна війна спочатку спричинила падіння попиту на книжкову продукцію, але згодом він почав стрімко зростати. Відсутність конкуренції з боку російських видавництв позначилася на збільшенні накладів українських книжок і кількості нових перекладних видань.

Водночас зміни відбулися не лише через законодавчі обмеження. Сам ринок відреагував на ситуацію: громадяни, власники книгарень і видавництва почали відмовлятися від російськомовних видань або максимально скорочувати їхні наклади. Тому, коли ми запускали єКнигу, завдання обмежити придбання російських книжок фактично значною мірою вже вирішувалося самим ринком. 

Щодо підтримки видавництв і книгарень, то тут ми бачимо позитивний ефект. Від  Мінцифри ми запросили дані про те, що отримувала книжкова галузь від державних програм підтримки, починаючи ще з «єПідтримки» під час пандемії COVID-19. Тоді, коли продажі книжок суттєво впали, запровадження можливості розраховуватися коштами «єПідтримки» в книгарнях дало галузі відчутну підтримку. Українці витратили на книжки значні суми. Зокрема, у 2021 році йшлося про 250 мільйонів гривень, а у 2022-му — про понад 2,3 мільярда гривень.

Згодом, у грудні 2024 року, запрацювала програма «Національний кешбек», а в січні 2025-го — перші виплати за програмою «єКнига». Лише за грудень 2024 року українці витратили на книжки через картки «Національного кешбеку» близько 79,3 мільйона гривень. 

Сьогодні, оцінюючи державну підтримку книжкового ринку, ми можемо аналізувати витрати за кількома програмами: «Національний кешбек», «Зимова єПідтримка», «єКнига» та «Пакунок школяра». За три квартали 2026 року за цими програмами українці витратили на книги 465,5 млн грн. Це суттєва підтримка для галузі.

Але для мене важливо й те, яким саме способом держава підтримує книжкову галузь. «єКнига», як і інші подібні програми, працює за принципом, коли гроші йдуть не безпосередньо видавництву чи книгарні, а кінцевому споживачеві — читачеві. Це принципово інша модель порівняно з традиційними механізмами державного фінансування, коли видавництво подає проєкт, експерти вирішують, чи варто фінансувати конкретну книжку, а потім вона, наприклад, потрапляє до бібліотек.

У випадку «єКниги» держава дає гроші читачеві, а він сам вирішує, яку книжку придбати. Це ринковий механізм: людина обирає те, що їй цікаво, книгарня отримує гроші за продаж, видавництво — за реалізовану книжку. У підсумку фінансування отримують ті видання, на які є реальний попит.

ЯКІ ДАНІ ПРО ЧИТАЦЬКІ ВПОДОБАННЯ ДАЄ ПРОГРАМА

– Які результати єКниги вас особисто тішать, а які, можливо, засмучують? Що вдалося побачити завдяки програмі такого, чого раніше не знали про молодих читачів?

– Я хотів би відзначити, що «єКнига» дає детальну аналітику щодо придбаних за бюджетні кошти книжок. Для книжкової галузі це перша велика статистична база, яка дозволяє робити висновки про читацькі смаки молоді.

Ми бачимо не лише те, які книжки купують 18-річні, а й певні особливості їхньої поведінки. Наприклад, майже чверть тих, хто отримав кошти, так і не встигає їх використати протягом трьох місяців. Тоді гроші повертаються на рахунок Українського інституту книги й виплачуються наступним отримувачам. Це теж цікаві дані про поведінку молоді.

Є й інші спостереження. Статистика підтверджує й те, що дівчата читають більше за хлопців. Хоча серед 18-річних, які мають право на допомогу, хлопців трохи більше – приблизно 51%, а дівчат 49%, серед тих, хто виявляє інтерес до читання і купує книжки, співвідношення вже інше: близько 60,5% дівчат проти 39,5% хлопців.

Ще одне наше припущення не справдилося. Ми думали, що 18-річні, які переважно навчаються у вишах, активніше купуватимуть навчальну літературу. Але вона далеко не в лідерах. Натомість серед популярних категорій — художня література, нонфікшн, а також правила дорожнього руху й кодекси. Очевидно, частина молоді саме в цьому віці готується складати іспити на водійські права.

Цікавою виявилася й структура купівлі українських та перекладних книжок. Загальна тенденція до переважання перекладної літератури відображається і в покупках 18-річних. Якщо подивитися на топ-100 найпопулярніших назв, то книжки українських авторів становлять лише 13%.

Це відображає певну проблему книжкового ринку. Після різкого зростання попиту у 2023 році видавництва почали активно купувати права на переклад іноземних авторів. Між ними навіть виникала конкуренція за права на популярні книжки. Водночас постає питання, наскільки достатньо ресурсів залишається для розвитку українських авторів. Але тут уже починається дискусія про видавничу політику та читацькі вподобання, а наша статистика передусім показує, що саме люди купують.

Ще одне несподіване відкриття стосується формату книжок. Здавалося б, молодь мала б віддавати перевагу електронним виданням. Тим більше, що 73% усіх покупок 18-річні здійснили через сайти і лише 27% — у стаціонарних книгарнях. Проте електронні книжки становлять лише 1,36% покупок за програмою. Для порівняння, на інших європейських ринках їхня частка в продажах зазвичай становить 12–16%.

Отже, попри цифрові звички молодого покоління, 18-річні переважно обирають паперову книжку. Можливо, їм важливо погортати видання, потримати його в руках, відчути запах друкарської фарби (серйозно, чув це від власної доньки).

Для мене найважливіше те, що книжкова галузь нарешті отримала своєрідний градусник, яким можна вимірювати поведінку конкретної групи споживачів. Видавництва й маркетологи уважно вивчають нашу аналітику, адже вона допомагає зрозуміти, що саме цікавить читачів.

КНИЖКИ — ЦЕ ТЕЖ ХАРЧУВАННЯ, ТІЛЬКИ ДЛЯ ГОЛОВИ

– До завершення року залишається небагато часу. До кого ви сьогодні насамперед хотіли б звернутися, нагадуючи про єКнигу: до молоді, видавців, книгарень?

– Насправді нагадати треба всім. Насамперед хочу наголосити, що кошти за програмою «єКнига» можуть отримати 18-річні, які користуються застосунком «Дія». Якщо людина не має застосунку, вона не зможе подати заявку.

Право на допомогу зберігається від 18-річчя до дня, коли виповниться 19 років. Тобто протягом цього року можна подати заявку й отримати кошти.

Я б звернувся до молоді так: навіть якщо ви самі не читаєте, ви можете скористатися цією можливістю. За отримані гроші можна придбати книжку для когось із близьких: батьків, бабусі чи дідуся, брата або сестри. Можна передати її бібліотеці. Зараз у багатьох бібліотеках бракує нових книжок, тож це теж спосіб зробити добру справу.

Важливо пам’ятати, що після отримання коштів є три місяці, щоб їх використати. Цей строк установили спеціально, аби гроші не «зависали» і не залишалися невикористаними. Ті, хто хоче читати, зазвичай не відкладають покупку надовго. А кошти, які повертаються після завершення тримісячного строку, можуть отримати наступні учасники програми.

До книгарень і видавництв я б звернувся із закликом активніше розповідати молоді про цю можливість, привертати увагу 18-річних до програми. Попри війну державні програми підтримки читання продовжують діяти.

Адже книжки — це теж харчування, тільки для голови. Хліб і м’ясо ми купуємо, щоб нагодувати тіло, а книжки читаємо, щоб живити розум.

Любов Базів, Ярина Скуратівська. Київ



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.