Українська культура пам’яті стрімко змінюється. Якщо раніше у нас вшановували загиблих здебільшого монументами і квітами біля обелісків, то тепер народжуються нові практики – живі, теплі, людяні. Кав’ярні, сади, фестивалі, бібліотеки, навіть трояндові кущі стають символами пам’яті. Адже пам’ятати сьогодні означає не лише сумувати, а й творити життя попри втрату. А ще, як зазначає співзасновниця та кураторка платформи культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» Оксана Довгополова, «Будь-яке питання про пам’ять – це не про минуле, це насправді про сьогодні».

МЕМОРІАЛЬНІ ПРАКТИКИ: ВІД ДОЩОК ДО МУРАЛІВ

Однією з найбільш поширених традицій вшанування пам’яті загиблих є меморіальні дошки. Віднедавна у Києві функціонує новий спрощений порядок встановлення меморіальних дощок. У 2023 році кількість клопотань щодо встановлення пам’ятних знаків загиблим військовим у столиці зросла в п’ять разів. А в 2024-му цей показник становив понад 90% від усіх звернень щодо меморіалізації. Усього за період російсько-української війни в Києві встановили 145 пам’ятних знаків і перейменували 59 вулиць. Траплялося, що на перейменування претендували кілька родин загиблих військових, через що виникали конфліктні ситуації. Зрозуміло, що ані вулиць, ані площ, щоб перейменувати їх іменами Захисників і Захисниць не вистачить, тому громади мають шукати нові форми гідної меморіалізації.   

Певною альтернативою вже стали мурали. Їх з’явилося чимало. Яскраве велике зображенням Захисника/Захисниці може водночас і увічнити пам’ять, і прикрасити мікрорайон. Можна згадати вражаючий мурал на Троєщині на честь Максима «Регбіста» Яловцова – одного з найбільш відомих уболівальників «Динамо». Щоправда, не варто забувати про якість виконання та естетичну складову настінного мистецтва.  

ПРОСТОРИ ЖИТТЯ: КАВ’ЯРНІ, ФЕСТИВАЛІ

Останнім часом надзвичайно популярним способом увічнення пам’яті стали кав’ярні. Їх відкривають рідні загиблих, часто втілюючи мрії, які не встигли здійснити їхні близькі. Це простори, де пам’ять поєднується з життям: тут зустрічаються друзі, побратими й навіть незнайомі люди, які вперше чують історію героя.

Кав’ярня «Крилаті» на честь загиблого льотчика-винищувача Су-27 Івана Болотова та його побратимів, який служив у бригаді «Привидів Києва», відкрилася в Дарницькому районі Києва в липні цього року. Дружина загиблого Героя відкрила її в будівлі, на даху якої в дитинстві грався Іван. До проєкту долучилися рідні й друзі. Інтер’єр закладу витриманий у світлих –  «небесних» тонах. На стінах – портрети Івана Болотова і його побратимів. «Ця кав’ярня – не лише про каву, а й про пам’ять, гордість і віру в майбутнє», – наголошує дружина Героя.

Фестивалі – це те, що об’єднує, гуртує, надихає. Вони наповнені активною енергією дії. Їх організовують рідні й друзі тих Героїв, які за життя були згустком енергії, душею товариства. Таким чином не тільки вшановується пам’ять полеглих, але й продовжується їхня справа, пропагується активність і небайдужість. Кияни вже добре знають фестиваль «Протасів Яр», організований на честь загиблого громадського активіста, розвідника 93-ї бригади «Холодний яр» Романа Ратушного. У Львові заснували фестиваль «Чекаfest» у памʼять про загиблу журналістку і парамедикиню добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» Ірину «Чеку» Цибух. Франківці створили  «ЧеFest», який об’єднує військових, музикантів і всіх, хто знав Андрія Чепіля (позивний «Кріс»), який загинув, захищаючи Україну у складі 47-ї бригади «Магура».

СПОРТИВНІ ЗАХОДИ, ТУРИСТИЧНІ МАРШРУТИ, КНИГАРНІ ТА БІБЛІОТЕКА

Різноманітні спортивні заходи на честь загиблих Захисників і Захисниць теж є традиційними меморіальними заходами. Забіги, турніри відбуваються повсюдно, від великих міст до сіл. Їх здебільшого проводять місцеві громади.

На противагу велелюдним заходам започатковуються й більш камерні, які належать до проявів «тихої» пам’яті. Наприклад у Ворохті існує туристичний маршрут пам’яті загиблого військового Андрія Томащука – лісівника, майстра з охорони природи Говерлянського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського національного природного парку.

Нещодавно у центрі Вінниці з’явилася книгарня під назвою «Герої» на честь загиблого військовослужбовця та журналіста Миколи Рачка. Простір створили рідні захисника. За словами сестри Миколи Рачка Антоніни Люльки, такий заклад був мрією полеглого Героя.

А ось у Кривому Розі відкрили вуличну бібліотеку присвячену Олексію Різниченку, який у мирному житті був лікарем. Його сестра Катерина Станкевич каже: «Минулого року на День народження Олексія ми провели велопробіг, згадуючи інше його хобі. Цього року – відкрили бібліотеку. Ми робимо і робитимемо це для того, щоб знову об’єднати друзів, родичів, пацієнтів навколо Олексія, згадати теплі моменти, пов’язані із ним. На щастя, на наші заходи приходять люди, слухають історії та розповідають свої».

ПРИРОДА ЯК ПАМ’ЯТЬ: САДИ, ПАРКИ, КВІТИ

Ще один виразний тренд – сади, парки та алеї пам’яті. У багатьох містах і селах саджають дерева і квіти, які символізують продовження життя. Таке вшанування ніби протиставляє живу природу – смерті, надію – трагедії Наприклад, на Полтавщині у Бірках – посадили сад на честь навіки 20-річного Героя Сергія Чирки. Він мріяв посадити сад сам, але не встиг.

Знаходить утіху та розраду в трояндах Олексій Макарчук із Підгайців на Волині. Сам вчорашній захисник, він втратив на війні не тільки руку, але й кохану дружину Наталю, яка теж була військовою. Вона дуже любила квіти, тож зараз, щоб утамувати біль утрати, Олексій вирощує троянди. «Людина гине, а ти її все одно любиш…» – зауважує чоловік.

Трапляються й інші практики меморіалізації. Віруючі іноді будують на честь загиблих рідних каплички. Але в селі Петриківці на Дніпропетровщині родина полеглого воїна Костянтина Тезика побудувала церкву на власному городі.

ПАМ’ЯТНИКИ ЦИВІЛЬНИМ ЖЕРТВАМ ВІЙНИ

На війні гинуть не лише військові, але й цивільні. І вони теж заслуговують гідного вшанування. Можливо унікальним є приклад із пам’ятником, встановленим на могилі матері художницею Алевтиною Кахідзе. Він називається «Дім матері». Людмила Андріївна Кахідзе, відома за художнім проєктом «Клубніка Андріївна», мешкала у Жданівці – на непідконтрольній Україні території. Алевтина купила для матері квартиру в Ірпені, але та відмовилась переїжджати  – шкода було залишати рідний дім. Жінка померла на «денеерівському» КПП в 2019 році.  Щомісяця вона, як і сотні інших українців, змушена була перетинати лінію розмежування, аби отримати на підконтрольній українській стороні пенсію… Пам’ятник вийшов глибоко концептуальним, справжнім мистецьким об’єктом, а з іншого боку – надзвичайно світлим, людяним, щемким. «Можливо, це перший пам’ятник в Україні, присвячений людям, які не брали участь у війні, але які є її учасниками», – припускає художниця. А ще додає: «Скорбота має бути обрамлена красою, тому що саме краса дає силу витримати все це».

Світлана Шевцова, Київ

Перше фото: Мурал на будинку в Києві на Троєщині, присвячений Максиму Яловцову, джерело: wikipedia.