Через Бородянку пролягав один із головних напрямків наступу російських військ на Київ на початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Уже за два дні бронетехніка ворога з’явилася на околицях селища. Після окупації та масштабних руйнувань Бородянка стала прикладом того, як може відбуватися комплексне відновлення: не лише будівель, а й життя.

БОРОДЯНКА. ДІМ, ЩО ВИСТОЯВ

Будинок на вулиці Ветеранів, 2, тепер бездоганний на вигляд. Фасад – новий, стіни – утеплені, дах блищить новою бляхою. На перший погляд, це типова невелика житлова будівля із затишного туристичного містечка. Але важливе уточнення – відновлений, бо про пошкодження нагадують світлини та спогади мешканців, які пережили окупацію.

Біля нової альтанки стоять три жінки, які тримають тарілки з нарізаними апельсинами та солодощами. Доки ми говоримо, люб’язно пропонують пригоститися. Але їхні погляди знову концентруються на підвалі, в якому вони ховалися, коли вперше побачили російський триколор так близько.

«Оце зараз, де середній під’їзд, там підвал є. Ми там сиділи. У підвалі було шестеро дітей. Після 13-го числа (березня, – ред.) нас залишилося одинадцятеро з усього дому. Їсти не було чого, води не було, мусили багаття палити», – розповідає одна з мешканок, яка не виїжджала із селища й залишалась у будинку до кінця.

Жінки розповідають, як ворожі танки стояли неподалік, біля місцевого інтернату, а ракети падали у двори. Одна з них – буквально через дорогу, але, як кажуть, «на щастя, не вибухнула».

У якусь мить розмова переходить від болю до побуту. Мимохіть згадують: «П’ятнадцять мішків картоплі вони (російські військові, буряти, – ред.) забрали. Один лишили. Може, не побачили. Електрочайники винесли, а нижню частину, де розетка, лишили».

Тоді ж підвал став порятунком для дорослих і дітей, щоправда, по сусідству були миші та пил. Згадують жінки, як виносили з квартир матраци, ковдри, покривала, – хто що мав – і клали на бетон, щоб не було так холодно і твердо.

А коли ворог пішов – стало легше, та все ж холод і тиша залишилися.

«До травня практично без світла були. Їжу варили надворі. Каналізації не було – до ставка ходили. Раніше ще газ був, але потім і його перекрили. Але ми вижили. Богу відомо як, та таки вижили. Зараз навіть і не скажеш, що тут таке було», – розмірковує одна з мешканок будинку, принагідно запрошуючи скуштувати завчасу приготовані частування.

А й справді – нова бруківка, сучасний дитячий майданчик, з якого лунає сміх малечі, та навіть альтанка, в якій згадуються моторошні події, – не нагадують про ті часи, але дають надію на нову розбудову Бородянки.

ВІД РУЇН ДО ЖИТТЯ. ЯК БОРОДЯНКА ВІДНОВЛЮЄТЬСЯ

Зведений ще у 1976-му, тепер будинок – майже як новий. Утеплений фасад, сучасна покрівля, сонячні панелі на даху, дитячий майданчик під вікнами. А головне – повернулися люди. У деяких вікнах – штори, квіти, а ще сушиться білизна. Бородянка живе.

«Он бачите на фото – як було, а як стало. Ми як у казці живемо… Ну вже майже Євросоюз», – сміється одна з мешканок, яку ми зустрічаємо біля під’їзду. Поруч стоять ще сусіди, разом із малечею, тож атмосфера – великої родини.

Спочатку в око впадають разючі фасадні зміни самого дому та прибудинкової території. Мешканці згадують, що була величезна проблема з комунікаціями, які відновили, а також в усіх квартирах поставили нові пластикові вікна. У під’їздах ще стоїть запах фарби, яка не встигла повністю висохнути. Діти бавляться на новому майданчику, хоча кажуть, що раніше в них теж була гойдалка, однак тепер поставили сучасніші та безпечніші конструкції.

«Я тут живу вже 30 років. У нас був дах – ну просто катастрофа. Протікав, узимку було холодно, хоч ковдрою накривайся. А тепер – усе новеньке. Хлопці (будівельники, – ред.) працювали зранку до ночі, не гуляли, не байдикували. Ми дуже вдячні», – ділиться одна з мешканок будинку Ольга.

Голова Київської обласної військової адміністрації Микола Калашник називає Бородянку «експериментальною моделлю» відбудови для всієї України. За його словами, саме тут відпрацьовують комплексний підхід – не просто «підлатати дах», а повністю змінити якість життя.

«Бородянка стає взірцем комплексного відновлення: із сучасним житлом, зручним транспортом, увагою до безпеки, екології та цифрових сервісів. Це приклад того, як можна і треба відбудовувати українські громади. Селище, яке у 2022 році зазнало великих руйнувань, – пошкоджено 825 об’єктів, серед яких 744 житлові будинки. Уже відновлено близько 600 обʼєктів», – каже очільник ОВА.

Профінансували відновлення будинку коштом державного бюджету, вартість робіт – близько 26 млн грн.

У будинку повністю замінили дах, утеплили фасад і цоколь, оновили інженерні мережі, капітально відремонтували під’їзди та місця загального користування.

Окремо зосереджувались на облаштуванні прибудинкової території. Фахівці встановили сучасний дитячий майданчик, де вже грається малеча й не може натішитися новій активності, впорядкували місця для паркування авто, поклали бруківку в пішохідній зоні та подбали про зелені насадження.

Жителям селища особливо до душі ініціатива із встановленням «лежачих поліцейських». Ольга розповідає: раніше водії – чи то на мотоциклах, чи легковиках, а деколи й на вантажівках – часто тиснули на газ. Тепер дорога не така рівна, тож стало безпечніше для дітей, та ще й шуму менше.

Виконувачка обов’язків Бородянського селищного голови Ірина Захарченко згадує, що під час окупації селище було однією з найгарячіших точок. Танкові обстріли, авіаудари, розбиті комунікації, заміновані поля… Однак мешканці не очікували, що їхній будинок затвердять для участі в комплексному експериментальному проєкті з відновлення, який ініціював Президент України.

«По всій Бородянці були зруйновані дахи, водогін, каналізація, газові мережі – цей будинок не став винятком. Ми подали документи на всі об’єкти, пошкоджені під час окупації, і цей потрапив до проєкту», – зауважує посадовиця.

Та тепер тут геть інша атмосфера: люди сміються, жартують, п’ють чай разом на лавці, згадують ремонт і прорабів на ім’я. Цей дім – не просто конструкція, а спільнота, що пережила втрату, і тепер творить своє відновлення разом.

Подальші плани більш масштабні: відновлення шкіл, садочків, бібліотеки та навіть індустріальний парк. Усе – за участі міжнародних партнерів, уряду, місцевої влади і, головне, – жителів Бородянки.

«Ми з командою працюємо не тільки над відновленням, а й над тим, щоб люди хотіли тут залишитися. Щоб бізнес приходив, щоб діти могли ходити до школи поруч, щоб були робота, транспорт, сервіс», – наголошує Калашник.

Цей будинок, як і десятки інших у селищі, – свідчення, що відбудова – це не про бетон і фарбу. Це про повернення життя. І якщо є приклад, як це можна зробити, – то це точно тут.

«Ми навіть не мріяли про таке. Але тепер знаємо: нас не зламати», – каже пані Ольга, дивлячись у вікно свого відновленого дому.

Галина Тибінь, Київ

Фото Володимира Тарасова