Суспільство
Випробування незалежністю. Герої, відступники, забуті

У 34-ту річницю української незалежності згадаймо тих, хто в серпні 1991-го творив Історію
Насправді їх було чимало – тих, хто виборював незалежність зі зброєю в руках, або опонував радянській владі словом. Більше було тих, хто зітхав і лише потайки мріяв про вільну Україну, а ще більше тих, хто й не думав і не гадав, але, попри все, радо сприйняв ідею незалежності. Сьогодні ж згадаємо декого з безпосередніх учасників вікопомних подій серпня 1991-го. Творців Історії. Чи всі вони пройшли випробування незалежністю? Що з ними – нами – стало?
Левко Лук’яненко (1928-2018). За українську незалежність він сидів у камері смертників і був за крок від розстрілу. А потім – ще 25 років у тюрмах, таборах і засланнях. Лук’яненко – ключова постать тих історичних подій, автор чернетки Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Щоправда, зачитував його з трибуни ВР не він, а більш спритний Володимир Яворівський… Вже вночі, на Софійській площі, перед морем люду, він виголосить Акт особисто. Левка Григоровича Лук’яненка можна назвати бездоганним українським націоналістом, відданим лицарем незалежної України і непримиренним борцем із тими, хто на неї зазіхав. Єдине, що може викликати німе запитання – це те, чому він обрав «Блок Юлії Тимошенко»… В усьому іншому він був відданим і послідовним. Справжній Герой України. «Незалежну Україну хочу бачити побудовану не на ненависті, а на любові», – таким було його життєве кредо.

Ігор Юхновський (1925-2024). Фізик-теоретик, учасник Другої світової війни. Співавтор Декларації про державний суверенітет України. Автор ідеї про Всенародний референдум. Саме Юхновський, депутат Верховної Ради УРСР, після зловісних новин із Москви про серпневий путч 1991-го, досить наполегливо спонукав тодішнього голову ВР Леоніда Кравчука скликати позачергове засідання українського парламенту. Саме Юхновський, зловивши в кулуарах ВР Левка Лук’яненка, попросив того «накидати» чернетку Акта незалежності. Чому не зробив це сам? «Бо я ж учитель… Я бачу, хто може виконати добре виконати завдання й тому доручаю його виконати…» – віджартовувався згодом Ігор Рафаїлович. У 1991 році Юхновський був кандидатом у Президенти України, але набрав критично мало голосів. Тоді українська опозиція примудрилася висунути проти прокомуністичного функціонера Леоніда Кравчука аж трьох кандидатів, показавши, тим самим, хронічний потяг українців до розбрату… Упродовж багатьох років Ігор Рафаїлович перебував у царині влади: обіймав посаду першого віцепрем’єр-міністра на початку 90-х, був народним депутатом декількох скликань, очолював різноманітні комітети, комісії, ради тощо. Один із засновників групи «Першого грудня». Перший очільник Українського інституту національної пам’яті. Герой України. Як і Левко Лук’яненко, Ігор Юхновський прожив «довге й довго послідовне життя».

В’ячеслав Чорновіл (1937-1999). Харизматичний лідер, одна з найяскравіших зірок українського політикуму 90-х. Шляхетний максималіст. Він стояв біля витоків української незалежності, був одним із головних ініціаторів ухвалення Декларації про державний суверенітет України і Акта проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Майже 15 років провів у тюрмах і таборах де його за невгамовність називали «мотором мордовських зон» і «зубатим зеком». Чорновіл завжди був в епіцентрі політичних подій. Зібрання його творів складає десять томів. Це сотні статей, виступів, листів. Його думки, зауваження – гострі, непересічні, прозорливі, ніколи не втрачали своєї актуальності: «Над Україною нависає зловісна двоголова тінь російського імперіалізму, який тільки й чекає остаточного колапсу нашого суспільства, щоб запустити хижі пазурі в живе тіло нашого народу…» Це написано далекого мирного 1997 року, коли Кучма з Єльциним з обіймами та цілунками підписали в Києві «Договір про дружбу» і пакет документів про розподіл Чорноморського флоту… А ще страшенно йому боліли інтриги й незгоди серед соратників, одвічне, як він писав, «одне-одного-жерство». Чорновіл, на відміну від інших незалежників, завжди залишався для певних сил (як в Україні так і в РФ) суттєвою потенційною небезпекою. Його життя трагічно обірвалося на 61-му році в автокатастрофі на шосе під Борисполем у березні 1999-го. Він міг би стати українським Гавелом, але не став.

Вадим Гетьман (1935-1998). Економіст, фінансист, новатор, меценат. «Батько» української гривні. Любив конкретику і чіткість в усьому. Народний депутат 1-2 скликань. Брав активну участь у розробленні та ухваленні Конституції України, розробці таких принципово нових і важливих законопроєктів, як «Про ціни і ціноутворення», «Про економічну незалежність України», «Про банки і банківську діяльність», «Про національний банк України» тощо. Гетьман не належав ані до радянських дисидентів, ані до рухівців. У 1990 році він ще був членом комуністичної партії України. Але він був відданий ідеї української незалежності. Крім того, вирізнявся людяністю і порядністю – вельми рідкісними рисами для політика. 22 квітня 1998 року був застрелений у ліфті київського будинку, де він мешкав. Цьогоріч у липні Вадиму Гетьману виповнилося б 90 років. Утім, поважна дата пройшла в Україні непоміченою.

Сергій Головатий (1954). Юрист, науковець і політик. Амбітний і наполегливий демократ. Але не бездоганний. Політичну кар’єру починав наприкінці 80-х, був поряд із В’ячеславом Чорноволом, хоча до його найближчого оточення і не входив. Співзасновник Товариства української мови імені Тараса Шевченка і Руху. Брав активну участь у процесі державотворення від самого початку проголошення української незалежності в серпні 1991 року. Головатий був одним з авторів остаточного тексту Декларації про державний суверенітет України, власноруч доопрацьовував текст Акта проголошення незалежності України; є реформатором загалом юридичної та зокрема судової систем. Верховна Рада стала для нього другою домівкою, адже він був народним депутатом шістьох скликань. У 2000-х певно що потрапив у зону політичної турбулентності, бо перебував і в БЮТі, і в «Нашій Україні», та навіть у Партії регіонів, чим шокував багатьох… Нині експолітик та суддя Конституційного суду працює в приватному виші «Київська школа економіки» (так званий університет Милованова), викладає дисципліну «Конституційне право». Певно, якби пан Головатий не став професійним юристом, то став би професійним філологом. Українська мова – його пристрасть. Надзвичайно пізнавальною є його остання книга «Щодо мови правничої: студії, зібране, словники, документи».

Олександр Лавринович (1956). Адвокат, юрист. «Дволикий Янус» української юстиції. Один із засновників і керівників першої проукраїнської партії Народний рух України (1989), один із активних організаторів Всеукраїнського референдуму в питанні про проголошення незалежності України 1991 року. Співавтор Конституції України і той, хто намагався в 2010 році цю ж Конституцію змінити, задля збільшення повноважень президента. Заступник Чорновола й одіозний міністр юстиції часів Януковича. Перехід у табір реакціонерів здійснив на початку 2000-х. «Уславився» величезною кількістю скандалів, зокрема підготовкою «Харківських угод». У 2022 році Лавриновичу заочно було оголошено підозру у вчиненні державної зради через візування Мінюстом довідки Про погодження розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення проєкту угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування ЧФ РФ на території України». Можна сказати, що зрадив ідею української незалежності, піддавшись спокусі влади. Нині перебуває у розшуку, орієнтовно живе на Кіпрі.

Михайло Бойчишин (1948-1994). Голова секретаріату Народного Руху України, один із його засновників; права рука В’ячеслава Чорновола. Його ім’я нині майже забуте, а він був «мозком» Руху, визначною особистістю і чимало зробив для української незалежності. Бойчишин брав активну участь у створенні Товариства української мови імені Тараса Шевченка, був депутатом Львівської обласної ради. Зник безвісти 15 січня 1994-го, вийшовши ввечері з офісу НРУ. Разом із ним зникли також і документи, що стосувалися фінансування Балто-Чорноморського нафтопроводу. Була тоді така ідея у демократичної опозиції України та Білорусі про утворення Балто-Чорноморської співдружності, яка б мала об’єднати Україну, Білорусь, Польщу, Литву, Латвію й Естонію для захисту від політичного та економічного тиску з боку Росії. Москві це дуже не подобалась. Але це лише одна із версій зникнення політика. До пошуків Бойчишина були задіяні навіть кримінальні авторитети, але вони нічим не змогли допомогти. Українська тоді ще міліція, фактично саботувала розшук. Загадкове зникнення Бойчишина і по сьогодні залишається «темною» справою. Ліквідація ключової постаті НРУ під час передвиборчої кампанії 1994-го, дезорганізувала і завдала відчутного удару по Руху, який на той час був потужною політичною силою та надзвичайно небезпечним конкурентом «перефарбованих» комуністів.

Вілен Мартиросян (1940-2023). Вірменин, який доклав чимало зусиль до формування Збройних сил незалежної України. Рухівець. Вольовий, енергійний полковник з Рівного у 1991 році став одним із організаторів і першим головою Всеукраїнської громадської організації військово-патріотичного спрямування «Спілка офіцерів України». Перший установчий з’їзд організації відбувся в липні 1991 року в Київському будинку офіцерів. На ньому були присутні понад чотириста депутатів. Дехто побоявся прийти у формі. Вище радянське (фактично російське) командування і КДБ чинило безпрецедентний тиск на офіцерів. Полковник Мартиросян заявив тоді: «Наших синів убивають на службі імперської армії. Пустопорожніх декларацій про суверенітет недостатньо. Якщо Україна рухається не тільки до «паперової» незалежності, а до такої, яку має будь-яка інша держава, нам потрібна незалежна українська армія». Діяльність СОУ на чолі з Віленом Мартиросяном поклала початок формуванню Збройних сил України. Його 55-ий полк був одним із першим вийшов з підпорядкування МО СРСР і ввійшов у підпорядкування Верховної Ради України. Полк першим склав Військову присягу на вірність народу України. Але наприкінці 90-х Мартиросян заснував проросійську партію «Вітчизна», почав виступати за союз із Росією та Білоруссю. У червні 2021-го генерал-лейтенант Вілен Мартиросян в ефірі проросійського пропагандистського телеканалу «НАШ» публічно зізнався, що шкодує про те, що в 1991 році перейшов на бік України з лав Радянської Армії.

Лариса Скорик (1939). Архітектор і політик. У 90-х українці діаспори називали її «пітбулем опозиції». Пристрасна, яскрава, непримиренна, різка. Член Народного Руху України, Конгресу національно-демократичних сил. Луна її голосу напевно що й сьогодні чується в залі ВР, де вона до хрипоти сперечалася з комуністами на зорі української незалежності. Пані Скорик 24 серпня 1991 року категорично наполягала на департизації всіх державних установ. Інакше, застерігала вона, вся ця історія (з проголошенням незалежності) може перетворитися на фарс. Пані Скорик відіграла помітну роль у прийнятті символів української державності, зокрема герба… Але потім якось відійшла від своїх попередніх позицій. Що в тому було – зневіра, розчарування чи щось інше – знає лише вона. У 2004 році підтримала Януковича. І хоча в депутати не пішла, була активною прибічницею «Партії Регіонів», виступаючи час від часу зі скандальними заявами.

P.S. Це лише декілька яскравих прикладів подальших доль тих, хто стояв біля витоків української незалежності. Хтось витримав спокусу владою, а хтось ні; хтось залишився відданий ідеї незалежності до останнього подиху, а хтось зрадив власним поглядам; хтось був убитий, а хтось зробив успішну кар’єру. Чи можна когось за щось засуджувати? Певно що ні. Кожен відповідає за власні вчинки. Яке суспільство – такі й народні обранці… У 1992, через рік після прийняття української незалежності, Чорновіл у статті «Що далі?», зауважив: «Перефарбована партноменклатура окопалася в органах влади всіх рівнів і готова провалити будь-яку економічну реформу. Ці люди… небезпечні своєю організованістю, круговою порукою, повною безпринципністю і готовністю вдатися до будь-яких методів для досягнення власних цілей. Ми дали їм можливість очухатися…, перегрупуватися й організуватися заново. Сьогодні вони підтримали українську незалежність, розраховуючи на консервацію звичного способу суспільного буття хоча б на цій території. Завтра, якщо маятник хитнеться вправо, якщо різко поправіє Росія, – вони продадуть незалежність України так, як 24 серпня продали компартію…»
Світлана Шевцова, Київ
Перше фото: Укрінформ. На вулицях біля Верховної Ради 24 серпня 1991 року.
Суспільство
Зеленський відзначив державними нагородами іноземців

Президент України відзначив державними нагородами 143 іноземців.
Відповідний указ №617/2025 від 23 серпня оприлюднений на сайті глави держави, передає Укрінформ.
Зазначається, що нагороди присвоєно за вагомий особистий внесок у зміцнення міждержавного співробітництва, підтримку державного суверенітету та територіальної цілісності України, благодійну діяльність і популяризацію Української держави у світі.
Іноземні громадяни нагороджені орденами Ярослава Мудрого, «За заслуги», княгині Ольги, медалями «За працю і звитягу» та відзнакою Президента України – Хрестом Івана Мазепи.
Зокрема Президент нагородив орденами князя Ярослава Мудрого І ступеня президента Португальської Республіки Марселу Ребелу де Соузу, президента Чеської Республіки Петра Павела, президента Фінляндської Республіки Александера Стубба, прем’єр-міністра, міністра закордонних справ Держави Катар Аль Тані Мухаммада бін Абдулрахмана бін Джассіма, прем’єр-міністра Республіки Хорватія Андрея Пленковича, прем’єр-міністра Республіки Молдова Доріна Речана, прем’єр-міністра Королівства Норвегія Йонаса Гара Стьоре, прем’єр-міністра Королівства Нідерланди Діка Схоофа, сенаторів Сполучених Штатів Америки Річарада Блюменталя і Ліндсі Грема та комісара Європейського Союзу з питань оборони і космосу Андрюса Кубілюса.
Як повідомляв Укрінформ, під час урочистих заходів з нагоди Дня Незалежності України Зеленський нагородив спецпредставника США з питань України та Росії Кіта Келлога орденом «За заслуги» I ступеня. Також орденом «За заслуги» I ступеня нагороджено міністра оборони Швеції Пола Йонсона, а орденом «За заслуги» IІ ступеня – посла Німеччини в Україні Мартіна Єгеря.
Президент нагородив державними нагородами і багатьох іноземців-благодійників, які підтримують Україну.
Суспільство
В Одесі чоловік прикидався працівником СБУ, коли проходив військово-лікарську комісію Анонси

Приморський районний суд Одеси визнав військовозобов’язаного винним у використанні підробного документа, а саме посвідчення працівника Служби безпеки України.
Як повідомили у вироку суду, чоловіка засудили до двох років обмеження волі, але замінили це покарання іспитовим терміном на рік.
Слідчі з’ясували, що чоловік знайшов у Telegram невстановленого поки спеціаліста, який виготовив для нього підробне посвідчення працівника Служби безпеки України. Йому виготовили посвідчення за 5 тисяч гривень. 12 травня 2025 року засуджений із цим документом пішов проходити військово-лікарську комісію та оновлювати військово-облікові дані однак, у зв’язку із тим, що в цей день військово-лікарська комісія вже не приймала людей, останньому запропонували прийти наступного дня для її проходження.
Зрештою чоловіка затримали, а експерти СБУ виявили, що його документ не відповідає встановленим зразкам бланків посвідчень співробітників СБУ, що знаходяться в офіційному обігу. Обвинувачений на суді провину у пред’явленому обвинуваченні визнав повністю, повідомив, що дійсно вчинив інкриміновані йому дії.
Раніше поліцейські розшукали та затримали чоловіка, який викрав автомобіль територіального центру комплектації та соціальної підтримки, на якому його мали відвезти до ТЦК. Автівку він покинув на околиці населеного пункту, а сам пішов додому, прихопивши з салону сумку водія з важливими особистими документами.
14 серпня, за два дні після інциденту з викрадення автівки ТЦК, у мережі з’явилося відео, яке в обласному ТЦК назвали дискредитацією. Під час планової перевірки один громадянин намагався втекти, а кілька осіб чинили опір. На тому відео чоловіка за ноги витягують з території станції технічного обслуговування.
Суспільство
Одеський командир оформив знайомого в частину, щоб той уник мобілізації

Слідчі Державного бюро розслідувань у співпраці зі Службою безпеки України завершили розслідування щодо колишнього командира однієї з військових частин в Одеській області, який незаконно оформив на службу свого знайомого.
За даними слідства, наприкінці 2022 року посадовець, прагнучи «допомогти» товаришу уникнути мобілізації, призначив його на посаду механіка у ввірену йому військову частину.
Насправді ж фіктивний військовослужбовець службу не проходив, а продовжував займатися підприємницькою діяльністю у тилу. При цьому він понад пів року отримував грошове забезпечення, призначене військовим.
Схему викрили, а завдані державі збитки повністю відшкодовано.
Колишньому командиру інкримінують зловживання службовим становищем (ч. 1 ст. 364 КК України). Обвинувальний акт вже скеровано до суду.
Якщо провину доведуть, йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади.
-
Події1 тиждень ago
Вийшов друком раніше неопублікований роман Олеся Ульяненка «Хрест на Сатурні»
-
Усі новини1 тиждень ago
Скандал з Оленою Мандзюк — блогерка планує подати позов проти нардепа Гончаренка
-
Суспільство7 днів ago
Військовий з Миколаївщини отримав п’ять років за шкоду армії Анонси
-
Одеса1 тиждень ago
Яка температура води у Чорному морі сьогодні – прогноз погоди в Одесі і області від синоптиків Гідрометцентру
-
Війна1 тиждень ago
Росії потрібно близько 4,4 року, аби повністю захопити чотири області України
-
Події1 тиждень ago
На фестивалі Bouquet Kyiv Stage покажуть фрагмент вистави «Енеїда» Театру ветеранів
-
Суспільство4 дні ago
Реставрацію філармонії та трьох музеїв Одеси запланували на майбутній рік Анонси
-
Політика4 дні ago
Швеція хоче бути залученою до гарантій безпеки для України